ТЕМА 11 Провадження слідчих дій

§ 1. Поняття і сутність слідчих дій

§ 2. Загальна характеристика слідчих дій

§ 1. Поняття і сутність слідчих дій

При розслідуванні кримінальної справи слідчий виконує дії та ухвалює рішення, передбачені або зумовлені кримінально-процесуальним законом. Ці дії та рішення різні, кожне з них, як правило, має свої завдання, виконати які прагне слідчий.

Процесуальні дії слідчого, незалежно від їх безпосереднього завдання, в сукупності спрямовані на всебічне, повне й об'єктивне розслідування кримінальної справи. У такому значенні всі процесуальні дії слідчого по кримінальній справі, здавалося б, повинні називатися слідчими. Однак в юридичній літературі прийнято називати слідчими лише ті процесуальні дії слідчого, які, на відміну від інших (винесення постанов про направлення справи, обрання запобіжних заходів, роз'яснення прав учасникам процесу тощо), спрямовані на виявлення, перевірку і закріплення доказів.

Деякі автори ототожнюють поняття процесуальних і слідчих дій1.

Протилежну думку щодо цього висловив М. І. Бажа-нов. Він відносив до слідчих дії, що проваджуються у кримінальних справах з метою збирання і фіксування доказів, а також притягнення як обвинуваченого, обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем, тобто такі процесуальні дії, мета яких зовсім інша2.

1  Лузин И. И. Расследование как процесс познания. — М., 1969. — С. 58.

2 Советский уголовный процесс. — К., 1983. — С. 202—203.

294

О. Я. Дубинський розумів під слідчими діями процесуальні ДІЇ слідчого чи особи, яка проводить дізнання, що здійснюються, як правило, в стадії досудового слідства відповідно до визначених правил і напрямків щодо збирання і перевірки доказів1.

у кримінально-процесуальній літературі є й інші визначення слідчих дій. Ми згодні з думкою Н. А. Якубовича що слідчі дії — це передбачена кримінально-процесуальним законом сукупність операцій, що забезпечується державним примусом і прийомами, які здійснюються при розслідуванні злочинів для виявлення, фіксування і перевірок фактичних даних, що мають значення доказів по кримінальній справі. Кожна зі слідчих дій виступає як специфічна сукупність пізнавальних прийомів виявлення і відображення доказової інформації певного виду2.

Слідчі дії, що виконуються в зв'язку з розслідуваною справою, але з порушенням порядку, встановленого кримі-нально-лроцесуальним законом, не можна розглядати як засоби отримання або перевірки доказів. З іншого боку, слідчі дії, оформлені за всіма правилами, але не у зв'язку з кримінальною справою або до її порушення, недопустимі. Правомірність слідчих дій визначається такими умовами:

—  будь-яка слідча дія може проводитися за рішенням органу дізнання і слідчого тільки після порушення кримінальної справи; в ст. 190 КПК виняток зроблено лише для огляду місця події — він можливий і до порушення кримінальної справи, також може бути застосовано до порушення кримінальної справи арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину (ст. 187 КПК);

—  порядок провадження слідчої дії та її процесуальне оформлення повинні суворо відповідати кримінально-процесуальному законодавству України;

—  слідчі дії проводяться за наявності правової і фактичної основ.

Правова основа — це сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом умов, що дають слідчому

Дубяиский А. Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел. — К., 1987. — С. 46.

Якубович Н. А. Теоретические основы предварительного следствия. — М., 1971, — С. 24—32.

295

право виконати ту або іншу слідчу дію. Під фактичною основою слід розуміти фактичні дані, що диктують необхідність виконання конкретних дій в інтересах встановлення істини у справі. Мета проведення тієї або іншої слідчої дії прямо передбачена в нормах КПК. Наприклад, мета огляду — виявлення слідів злочину, з'ясування обстановки події; мета виїмки — вилучення певних предметів і документів, якщо точно відомо їх місцезнаходження.

Отже, визначаючи сутність слідчих дій, можна помітити дві сторони, що характерні для цього виду кримінально-процесуальних дій: пізнавальну і нормативну. Пізнавальна сторона слідчих дій представлена, зокрема, такими прийомами пізнання, що використовуються слідчим при їх провадженні, як спостереження, допит, опис.

Нормативна сторона слідчих дій полягає в детальній регламентації правил і умов їх проведення, що встановлені кримінально-процесуальним законодавством. Багато слідчих дій супроводжуються застосуванням заходів процесуального примусу, втручанням в особисті, майнові й інші права громадян, а також права і законні інтереси підприємств, установ, організацій. Усі слідчі дії здійснюються в ім'я правосуддя — рішення про кожного з них повинно бути законним і обгрунтованим1.

Всі рішення по кримінальній справі, в тому числі про проведення слідчих дій, слідчий приймає самостійно (за винятком випадків, якщо законом передбачено отримання санкції); він несе повну відповідальність за їх правомірність і якість. Приймаючи рішення про проведення будь-якої слідчої дії, слідчий повинен враховувати місце і час її виконання, можливе коло учасників, необхідність застосування тих або інших технічних засобів. Законодавець дозволяє слідчому при виконанні слідчих дій звертатися до органів дізнання, які в цьому разі здійснюють свої функції суто в межах доручень і вказівок слідчого.

Слідчий не має права нікому передоручати проведення слідчих дій, якщо він може сам їх виконати і якщо не виникає необхідності дати доручення органу дізнання або слідчому іншої місцевості. Разом з тим, слідчий згідно зі своїми повноваженнями (ст. 114 КПК) не зобов'язаний доводити, чому виконати ту або іншу слідчу дію він дору-

1 Шейфер С. А. Следственные действия. — М., 1981. — С. 11.

296

чає в кожному конкретному випадку органу дізнання або слідчому іншої місцевості.

Ніхто з посадових осіб органу внутрішніх справ або ' ого дідомства без спеціального доручення або вказівки слідчого не має права проводити жодної слідчої дії у справі, що знаходиться в його провадженні.

Співробітники міліції як представники органу дізнання мають право провести слідчі дії:

_. в повному обсязі тільки після порушення кримінальної справи про злочини, що не є тяжкими, до встановлення особи, яка вчинила злочин, додержуючись строків, передбачених ч. 1 ст. 108 КПК. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється і слідчі дії не провадяться;

__ усі можливі після порушення ними кримінальної

справи про тяжкий злочин у межах строків, передбачених ч. 2 ст. 108 КПК;

— у справі? переданій від органу дізнання слідчому або що перебуває у провадженні слідчого, — тільки за його дорученням (ч. 4 ст. 104 КПК).

Прокурор наділений правом у необхідних випадках брати участь у проведенні тієї або іншої слідчої дії по кримінальній справі, що перебуває у провадженні слідчого, та особисто проводити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі (ч. 1 п. 5 ст. 227 КПК). При цьому він не набуває повноважень слідчого, а діє в порядку нагляду за досудовим слідством.

Слідчі дії проводяться не тільки з ініціативи слідчого, а й за вказівкою прокурора, начальника слідчого відділу або за клопотанням осіб, що беруть участь у справі: обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також їх представників. Необхідність проведення слідчих дій за клопотаннями вказаних осіб визначає слідчий. Свою відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій слідчий повинен мотивувати в постанові. Однак це не означає, що можна відхиляти обгрунтоване клопотання.

Обрання тих або інших слідчих дій залежить від характе-РУ кримінальної справи, однак закон передбачає і випадки обов'язкового їх проведення. Наприклад, ст. 76 КПК перед-ачає обов'язкове проведення експертизи для встановлення причин смерті та характеру тілесних ушкоджень, для визнання психічного стану підозрюваного або обвинуваченого.

297

Крім того, обов'язковість деяких слідчих дій зумовлена раніше проведеними процесуальними діями слідчого. Наприклад, особа, яку затримано в порядку, передбаченому ст. 106 КПК, підлягає обов'язковому допиту як підозрюваний, а особа, якій пред'явлено обвинувачення, — допиту як обвинувачений (статті 107, 143 КПК).

До слідчих дій кримінальнр-процесуальне законодавство відносить: допит свідка, потерпілого, затримання підозрюваного, допит підозрюваного, обвинуваченого, експерта, очну ставку, огляд, ексгумацію трупа, освідуван-ня, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, обшук, виїмку, призначення експертизи, накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.

Слідчі дії можна класифікувати залежно від цілей, об'єктів, методів виконання, часу і правил провадження, а також деяких інших критеріїв. Класифікація за різними критеріями допомагає усвідомити внутрішню сутність слідчих дій, визначити їх місце серед інших подібних.

В юридичній літературі є різні критерії для класифікації слідчих дій, але, на нашу думку, слушним є поділ слідчих дій, що його пропонують М. М. Михеєнко, В. Т. Hop і В. П. Шибіко:

1) основні та додаткові. Наприклад, після першого допиту свідка—очевидця розбійного нападу проводиться додатковий допит з метою з'ясування окремих обставин вчинення цього злочину;

2) первинні та повторні. Йдеться про те, що після першого допиту, огляду, обшуку тощо та сама дія проводитиметься в повному обсязі;

3) невідкладні та інші. При цьому слід мати на увазі, що невідкладність проведення певної слідчої дії може виявитися не тільки на початку розслідування, а й у ході подальшого його провадження.  Наприклад, достатні підстави для проведення обшуку на квартирі знайомої обвинуваченого виникли лише після допиту самого обвинуваченого;

4)  обов'язкові й необов'язкові. Обов'язковість слідчої дії може визначатися прямою вказівкою в законі, наприклад, обов'язкове призначення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті або встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, обов'язковий до-

298

пит обвинуваченого у справі, що передається з обвинувальним висновком до суду.

За своєю процесуальною формою слідчі дії можна поділити на такі, що провадяться:

1)  за постановою слідчого і без неї. Без попереднього винесення постанови слідчий виконує такі слідчі дії: допити, огляди, відтворення обстановки й обставин події, пред'явлення для впізнання і, як правило, затримання підозрюваного, а також, як виняток із загального правила, обшук особи та виїмку в неї предметів та документів (ч. З ст. 184 КПК);

2) з дозволу (чи за рішенням) суду або без нього. Лише голова апеляційного суду своєю постановою може дозволити слідчому накласти арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за мотивованою постановою судді;

3) з санкції прокурора і без санкції. З санкції прокурора проводиться обшук, за винятком житла та іншого володіння особи, арешт розшуканого обвинуваченого для направлення етапом до місця провадження слідства, призначення судово-медичної та судово-психіатричної експертиз з поміщенням обвинуваченого до відповідної медичної установи. Постанова слідчого про ексгумацію трупа має бути затверджена прокурором (ч. 2 ст. 192 КПК). Інші слідчі дії санкції прокурора не потребують;

4) за участю понятих і без них. Стаття 127 КПК визначає коло слідчих дій, які обов'язково провадяться в присутності не менше двох понятих — це провадження обшуку, виїмки, огляду, огляду і виїмки кореспонденції та дослідження інформації, знятої з кналів зв'язку (ч.  1 ст. 187і) пред'явлення осіб та предметів для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, опису майна. До цього переліку не увійшли допити, очні ставки, призначення експертизи.

Слідчі дії, залежно від їхньої мети, можуть бути такими, що спрямовані на збирання або перевірку доказів. Зауважимо, однак, що одна й та сама дія може за різних обставин справи, на різних етапах провадження розслідування бути спрямованою як на збирання нових доказів, так і на перевірку вже зібраних. Виняток становить, як

299

правило, лише перша слідча дія, мета якої — виявлення і закріплення доказів1.

Слідчий може використати будь-яку зі слідчих дій для досягнення мети досудового слідства, однак це не означає, що він повністю вільний в їх виборі. Багато залежить від досвіду і кваліфікації слідчого, його вміння орієнтуватися в слідчій ситуації і знання можливостей кожної слідчої дії. Слід мати на увазі, що помилка у виборі слідчої дії, підміна однієї слідчої дії іншою може спричинити не-зворотні наслідки: порушення строків розслідування, прав учасників досудового слідства. Слідчий, який добре володіє методикою розслідування різних видів злочинності, знає слідчу практику, володіє теоретичними, аналітичними підходами до розслідування, як правило, уникає грубих помилок у виборі слідчої дії.

Ефективність слідчих дій переважно залежить від умов сприйняття слідчим доказової інформації, яку він отримує в результаті виконання слідчих дій. Особливо важливими щодо цього є приписи закону про місце і час провадження слідчих дій.

Найчастіше слідчі дії проводяться в кабінеті слідчого, де зберігається кримінальна справа і під рукою завжди є необхідні довідкові матеріали, бланки.

Деякі слідчі дії, які зручно було б виконувати в кабінеті, слідчий повинен проводити в іншому місці. Наприклад, потерпілих можуть допитувати в лікарні, обвинувачених — у слідчому ізоляторі.

Іноді необхідно почати слідчі дії в одному місці, а закінчити — в іншому. Виїжджаючи у відрядження, слідчий може поступово виконувати слідчі дії в різних містах, або ж ті самі дії за окремими дорученнями слідчого проводять органи дізнання чи інші слідчі.

Кримінально-процесуальний закон передбачає провадження слідчих дій у денний час. У нічний час (з 22.00 до 6.00) слідчі дії можуть бути проведені в тих випадках, якщо затримання загрожує настанням небажаних наслідків (втрата доказів, продовження злочинних дій тощо).

Іноді виконання слідчої дії обумовлюється попередніми діями слідчого чи прямо вказується в законі. Наприк-

1 Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. — К., 1999. — С. 234—236.

300

лад, ч. 1 ст. 143 КПК покладає на слідчого обов'язок допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу, в будь-якому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення.

Тривалість слідчих дій кримінально-процесуальним законом не обмежується. Вона повністю залежить від характеру самої слідчої дії, умов, в яких вона проводиться, а також досвідченості та кваліфікації слідчого.

При виконанні слідчих дій, незважаючи на те, що вони в деяких випадках мають примусовий характер, недопустимими є вимагання показань, посягання на честь і гідність учасника слідчої дії (ч. З ст. 22 КПК). Слідчий зобов'язаний, крім цього, забезпечити безпеку і майнові інтереси учасників слідчих дій.

Слідчий, розпочинаючи ту чи іншу слідчу дію, повинен роз'яснити права й обов'язки учасникам слідчої дії (гл. З КПК).

За необхідності він попереджує свідків, потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих та інших осіб, що присутні при провадженні слідчих дій, про недопустимість розголошення даних досудового слідства без його дозволу. Учасники слідчих дій можуть оскаржити прокурору незаконні, на їх думку, дії слідчого.

Хід і результати провадження кожної слідчої дії відображаються в протоколі. Це основний вид фіксування інформації, отриманої при провадженні слідчих дій. Додатковими способами, що застосовуються поряд із веденням протоколу, є машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомка та відеозапис (ч. 6 ст. 115 КПК).

Протокол слідчої дії складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.

Зміст протоколу визначається характером слідчої дії і порядком її виконання.

Обов'язкові реквізити протоколу кожної слідчої дії передбачені ст. 85 КПК. У ньому повинні бути вказані: місце і дата його складання, прізвище осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб, роз'яснення їх прав і обов'язків, зміст проведення слідчої дії, час її початку і закінчення, всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

Якщо при виконанні слідчої дії застосовувались спеціальні технічні засоби, в протоколі зазначаються назва,

301

призначення, умови і порядок використання цих засобів, об'єкти, до яких ці засоби застосовувались, отримані результати (як позитивні, так і негативні). При цьому повинно бути зазначено, що всі присутні при виконанні слідчої дії були попереджені про застосування технічних засобів.

Протокол підписують всі особи, які брали участь у слідчій дії. Якщо обвинувачений, підозрюваний, свідок або інший учасник слідчих дій відмовляється підписати протокол, слідчий робить позначку в протоколі та завіряє її своїм підписом. Відмову підписати протокол має пояснити особа, що відмовилася. Це пояснення заноситься до протоколу. Всі доповнення і виправлення повинні бути застережені в протоколі перед підписанням.

Якщо хто-небудь з учасників проведення слідчої дії не може особисто підписати протокол, то для підписання запрошується стороння особа.

Порядок провадження кожної слідчої дії та її оформлення визначено в чинному КПК та спеціальній юридичній літературі1.

§ 2. Загальна характеристика

слідчих дій

Допит свідка і потерпілого

Допит - це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від допитуваних (свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого) словесну інформацію про обставини злочину й інші факти, що мають значення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.

Особливість отримання інформації в ході допиту полягає в тому, що її джерелом є людина, її психічне (ідеальне) відображення, яке треба розкрити. Були спроби розглядати проблему допиту комплексно, з погляду низки наук: як засіб доведення; як процес специфічного спіл-

1 Следственные действия (процессуальная характеристика и психологические аспекты): Учебник. — Волгоград, 1984; Шейфер С. А. Следственные действия. — М., 1981; МихеєнкоМ. М., Нор В. Т., ШибікоВ. П. Кримінальний процес України. — К., 1999.

302

кування для отримання інформації, що має значення для справи; як спеціальне явище, що має етичний і виховний бік.

У такому інтерпретуванні проблема допиту являє собою вчення про специфічний спосіб (форму) спілкування, що використовується в кримінальному судочинстві для отримання інформації від особи, яку допитують. Вчення містить систему наукових рекомендацій про криміналістичні, психологічні та морально-етичні засоби дослідження особи, яку допитують, і правомірного впливу на нього. Звідси отримання інформації методом допиту уявляється як упорядкована спільність (система) прийомів спілкування з джерелом «ідеальної» інформації, що стосується події, яку розслідують. Тому за допомогою допиту отримують інформацію не лише в ході слідчої дії, а й під час опера-тивно-розшукових заходів, організаційних і перевірочних дій слідчого.

У наш час допит розглядають, з одного боку, як метод отримання інформації про психічне (ідеальне) відбиття людиною обставин, пов'язаних з подією, що розслідується, а з іншого — як діяльність (спілкування), що має процесуальну форму, щодо реалізації цього методу. Такий підхід відкриває перспективи систематизації розроблених у криміналістиці й судовій психології тактичних і психологічних прийомів допиту в єдиний метод діяльності, про необхідність розробки якого йшлося в літературі1.

Допит як процесуальна діяльність є формою реалізації тактичних, психологічних та інших прийомів і засобів розслідування для отримання, дослідження, фіксування і перевірки показань особи, яку допитують, щодо події, яку розслідують. Допит проводить особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд). Цей процес регулюється законом, наприклад, допит свідка (ст. 167 КПК), обвинуваченого (ст. 143 КПК), та рекомендаціями криміналістичної науки.

Ці рекомендації реалізують за допомогою відповідної програми, тобто методики допиту, в якій організуюча роль слідчого полягає в умінні керувати тактикою спілкуван-

1 Див.: Комарков В. С. Тактика допроса. — Харьков, 1975. — С. 12; Вогявский В. Е. Система тактических приемов допроса // Криминалистика и судебная экспертиза. — Вып. 18. — К., 1979. — С. 59.

303

ня, використовуючи прийоми законного впливу на особу, яку допитують. Отже, допит слід розглядати як спілкування слідчого з особою, яку допитують, у ході якого на основі встановленого психологічного контакту шляхом застосування тактичних прийомів керуючого впливу досягається основна мета — отримання повних і достовірних свідчень1.

У криміналістичній науці розроблено тактичні прийоми встановлення психологічного контакту, але є різні конкретні рекомендації для його досягнення. Наприклад, А. В. Дулов серед прийомів називає: а) викликання інтересу особи, яку допитують, до допиту; б) викликання інтересу в особи, яку допитують, до особи, яка допитує (слідчого, прокурора); в) звернення до закону, пояснення значимості необхідної інформації, ознайомлення з обставинами, що можуть пом'якшити провину тощо2.

В. Ф. Глазирін для встановлення психологічного контакту рекомендує такі прийоми: а) звернення до логічного мислення обвинуваченого; б) викликання в обвинуваченого інтересу до спілкування та його результатів (якщо обвинувачений дійсно вчинив злочин, його вину буде доведено незалежно від його показань, тощо); в) підвищення емоційного стану — збудження (звернення до почуттів обвинуваченого: гордості, сорому, жалю, каяття тощо); г) вплив на обвинуваченого особистих якостей слідчого (ввічливість, справедливість, доброзичливість, вимогливість тощо)3.

При встановленні психологічного контакту не можна допускати ситуації «смислового бар'єру», коли в процесі спілкування настає взаємне відчуження, нерозуміння одне одного. Воно характеризується недовірою, ворожістю, психологічною непроникністю. Всі доводи обвинувачений сприймає як спробу обдурити його.

Отже, можна визначити спільні способи встановлення психологічного контакту між особою, яку допитують, і особою, яка допитує:

1  Лукашеаич В. Г. Тактика общения следователя с учасниками отдельных следственных действий. — К., 1989. — С. 22—23.

2  Див.: Дулов А. В. Судебная психология. — Минск, 1975. — С. 317—820.

8 Гллзырии Ф. В. Использование в тактике допроса данных о личности обвиняемого // Научные труды Свердлов, юрид. ин-та. — Вып. 19. — Свердловск, 1972. — С. 64.

304

1) створення належної обстановки допиту;

2) допит наодинці;

3)  коректна поведінка слідчого як представника держави, що виконує важливі державні функції;

4)  демонстрування доброзичливості, неупередженого ставлення до особи, яку допитують, пробудження інтересу до слідчого як партнера по спілкуванню;

5) демонстрування вміння вислухати до кінця, не підвищувати тон;

6) проведення попередньої бесіди на абстрактну тему;

7) звернення до логічного мислення;

8) роз'яснення цілей і завдань допиту;

9) створення обстановки, що стимулює інтерес до допиту і його результатів.

При встановленні психологічного контакту не можна допускати:

1) довге чекання допиту;

2) прояву надмірної зацікавленості, співчуття;

3)  нездійсненних обіцянок, використання брехні, закликів до дій, що суперечать нормам моралі, тощо1.

Допит свідка є найбільш поширеною слідчою дією, що полягає в одержанні слідчим у передбаченому законом порядку від свідка його показань про обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальних справ.

Свідка викликають до слідчого, як правило, повісткою, яка вручається йому під розписку, а в разі його тимчасової відсутності — комусь із дорослих членів сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконкому селищної чи сільської Ради народних депутатів або адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою і телефонограмою, а за необхідності й особисто запрошений слідчим, наприклад, щоб приховати від обвинуваченого факт виклику свідка на допит.

У повістці зазначається, кого викликають як свідка, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені статтями 70 і 71 КПК (ст. 166 КПК).

Повістка надсилається поштою або з посильним з таким розрахунком, щоб свідок мав реальну можливість вчасно з'явитися за викликом. Розписку з датою і часом вручення повертають слідчому.

1 Лукашевич В. Г. Зазнач, праця. — С. 42—43.

305

Якщо свідок не з'явиться за викликом без поважних причин, слідчий має право застосувати до нього привід через органи міліції, про що складає мотивовану постанову1. За злісне ухилення від явки до органів дізнання, до-судового слідства і суду свідок несе відповідальність за ч. 1 ст. 1853 або за ст. 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Допитувати свідка дозволяється як за місцем провадження досудового слідства, тобто в службовому кабінеті слідчого, так і за місцем його перебування (у лікарні, вдома, за місцем роботи чи навчання), що може бути обумовлено хворобою, немічністю, мало-літством свідка, а інколи й потребою негайного допиту.

Свідка допитують за відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів для того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту. Викликати таких свідків потрібно на різний час і вчасно розпочинати допит.

До допиту слідчий повинен належним чином підготуватися, вивчити матеріали справи, а за потреби також нормативні акти і спеціальну літературу, що стосується предмета допиту, скласти план допиту з визначенням тих питань, які слід з'ясувати при допиті, щоб уникнути повторних викликів громадян, намітити тактику допиту.

Перед допитом слідчий виявляє особу свідка з перевіркою особистих документів (паспорта, військового квитка, службового посвідчення), повідомляє, в якій справі його викликано, роз'яснює обов'язки свідка, попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправильних показань за статтями 384 і 385 КК, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим (підозрюваним) та потерпілим і пропонує розповісти все, що йому відомо про обставини, у зв'язку з якими його викликали на допит, за необхідності орієнтує, щоб той виклав події в їх хронологічній та логічній послідовності до найменших подробиць і з зазначенням інших джерел доказів, що підтвердили б його показання.

Після вільної розповіді про те, що саме і з яких джерел йому відомо про ці обставини, свідок відповідає на запитання слідчого. Запитання слідчий повинен сформулюва-

МихеєнкоМ. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Зазнач, праця. — С 237.

306

ти стисло, конкретно і таким чином, щоб свідок не зміг одержати інформацію для своєї відповіді. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання) (ст. 167 КПК). У практиці вироблено чотири види запитань, які ставляться при допиті свідка (та інших осіб): а) такі, що доповнюють, — про обставини, які свідок забув розповісти, не хотів про них говорити, тобто про них повідомлено не було. Наприклад, після того, як свідок у справі про заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень із застосуванням вогнепальної зброї розповів про факт виготовлення його знайомим токарем на заводі саморобного пістолета; б) такі, що уточнюють, — для деталізації окремих фактів, викладених свідком неконкретно, у загальній формі. Наприклад, свідок показав на допиті, що обвинувачений погрожував потерпілому вбивством. Запитання слідчого стосуватиметься уточнення, в чому конкретно, у яких словах висловлювалася ця погроза; в) такі, що нагадують, — для того, щоб допомогти допитуваному відновити в пам'яті забуті події і факти. Свідку, який забув певний факт, ставляться запитання про інші факти, що пов'язані з даним фактом: були разом, одночасно з ним, перед ним або після нього. Наприклад, свідок забув час події (пограбування тощо) або час, коли він бачив підозрюваного, заявляє про алібі, тоді потрібно запитати про те, коли свідок повернувся додому, яка в той час була радіо- чи телепередача тощо. Недопустимо ставити запитання, які підказують, нав'язують свідку певну відповідь; г) контрольні — для перевірки правильності інформації, що повідомляє свідок, слідчий запитує про джерела, з яких він одержав відомості про обставини, за яких він сприймав певну подію, хто може підтвердити його показання1.

Органам дізнання, слідчому, прокурору і судді (суду) забороняється домагатися показань свідка, який бере участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. З ст. 22 КПК).

КПК передбачає особливості виклику і допиту неповнолітнього свідка (статті 166 і 168 КПК).

1 Михеєвко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Зазнач, праця. — С 240—241.

307

Неповнолітній свідок, тобто свідок, який не досяг 18-річ-ного віку, викликається до слідчого через законних представників, за винятком випадків, коли ті зацікавлені в наслідках вирішення справи.

Повістка, телеграма чи телефонограма про виклик для допиту неповнолітнього свідка надсилається його батькам, опікунам, піклувальникам або ж адміністрації тієї установи чи організації, під опікою чи піклуванням якої він перебуває.

Свідок, якому ще не виповнилось 16 років, про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань за статтями 384— 385 КК не попереджається. Йому лише роз'яснюється обов'язок говорити на допиті тільки правду. Крім того, КПК передбачає при допиті неповнолітніх свідків присутність певних осіб: лікаря, педагога, батьків та ін. Допит свідка у віці до 14 років проводиться в присутності педагога, а за необхідності — лікаря.

Присутність лікаря при допиті неповнолітнього свідка віком до 16 років може бути визнана слідчим необхідною в разі відсталості у фізичному чи розумовому розвитку допитуваного, його хворобливості.

Присутність батька, матері чи іншого законного представника свідка може сприяти захисту його законних інтересів, встановленню з ним психологічного контакту і отриманню повних і правдивих показань. Перед викликом законного представника до участі в допиті слідчий повинен з'ясувати, чи не є він особисто заінтересованим в показаннях неповнолітнього і які між ними стосунки.

Перед допитом слідчий може порадитись з педагогом, лікарем, законним представником з приводу тактики ведення допиту, формулювання і послідовності постановки запитань неповнолітньому, які запитання доцільно поставити їм самим. Слід також враховувати, що неповнолітній свідок, як правило, легше, ніж дорослий, піддається навіюванню, схильний до фантазування і швидше втомлюється, стає неуважним. Через те його допит не повинен бути дуже тривалим, іноді необхідні перерви в допиті.

Показання неповнолітнього свідка у протоколі допиту слід записувати простими, зрозумілими йому реченнями, з урахуванням особливостей його мови. Щоб зайвий раз не викликати його на допит, доцільно з метою повної і

308

точної фіксації перебігу і результатів допиту застосувати стенографування, звукозапис чи відеозапис1.

Існують певні особливості виклику і допиту працівників дипломатичних і консульських представників іноземних держав. Приміром, глава дипломатичного представництва і члени дипломатичною персоналу представництва, також члени їх сімей, якщо вони проживають з ними та іноземними громадянами, не зобов'язані давати показання як свідки, а в разі їх згоди давати такі показання не зобов'язані для цього з'являтися в слідчі органи (ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.)2.

Консульські посадові особи, у тому числі глави консульського представництва, а також співробітники адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу консульського представництва, не можуть відмовитися від дачі показань як свідки, крім показань з питань, пов'язаних з виконанням ними службових обов'язків. Консульські посадові особи і глави консульського представництва не несуть відповідальності за відмову від дачі показань.

Відповідно до ст. 170 КПК протокол допиту свідка повинен відповідати вимогам, визначеним ст. 85 КПК. Крім того, в ньому зазначаються: анкетні дані свідка, відомості про стосунки його з обвинуваченим (підозрюваним) і потерпілим, попередження про кримінальну відповідальність за статтями 384—385 КК з підписом свідка.

Показання свідка і відповіді на запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно. Скорочене, схематичне викладення показань не допускається і в тому разі, якщо при допиті застосувалися звуко- чи відеозапис і фонограма або відеокасета додається до протоколу.

Свідок має право особисто написати свої показання, але за таких умов: а) якщо він сам про це просить; б) у присутності слідчого. Бажано, щоб слідчий сам заповнив анкетну частину протоколу й усно допитав свідка перед тим, як надати йому можливість самому написати показання. Про те, що показання написані свідком особисто, зазначається в протоколі допиту.

1 Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — К., 1995. — С. 227.

2 Международное право в документах. — М., 1982. — С. 132.

309

Після закінчення допиту слідчий повинен надати свідку можливість ознайомитися зі змістом протоколу або ж прочитати протокол свідку, якщо він про це просить слідчого.

Свідок і особи, які брали участь або були присутні при допиті, мають право просити про внесення змін і поправок до протоколу. Ці зміни і доповнення заносяться слідчим до протоколу.

Протокол підписують свідок, слідчий та особи, що були присутні чи брали участь у допиті, у тому числі прокурор, начальник слідчого підрозділу. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, та свідок і перекладач підписують кожну сторінку окремо1.

Виклик та допит потерпілого проводяться за правилами виклику допиту свідка з деякими відмінностями. Перед початком допиту слідчий попереджає потерпілого тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК. Після цього слідчий з'ясовує стосунки між потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим і пропонує потерпілому розповісти про все відоме йому в справі. Як свідку, так і потерпілому забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Орган дізнання і слідчий повинні гарантувати безпеку свідка і потерпілого, а також членів їхніх сімей і близьких родичів у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну, якщо робляться спроби вплинути на них, примусити дати завідомо неправдиві показання.

Затримання і допит підозрюваного

Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину КПК відносить до слідчих дій, маючи на увазі, що воно являє собою не лише короткочасний арешт особи у невідкладних випадках без санкції прокурора, а й спосіб збирання доказів. Протокол затримання є джерелом доказів, оскільки в ньому відображаються дані, що мають значення для справи про особу, яку підозрюють у вчиненні злочину.

Підстави та процесуальний порядок затримання підозрюваного викладено в статтях 106 і 106і.

1 Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Зазнач, праця. С 242—243.

310

Як і кожна слідча дія (за винятком огляду місця події), затримання підозрюваного може проводитися лише після порушення кримінальної справи.

Допит підозрюваного — це слідча дія, яка проводиться з метою одержання від особи показань щодо обставин, що стали підставою для її затримання або застосування запобіжного заходу до притягнення її як обвинуваченої, а також щодо всіх інших обставин справи, які їй відомі (ст. 73 КПК)1.

Інтереси боротьби зі злочинністю вимагають застосування швидких та рішучих заходів щодо осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів. Одним із таких заходів є затримання.

Для затримання за ст. 106 КПК необхідно мати наявність:

—  ознаки злочину, за яким може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі;

—  даних, які дають підставу припускати винуватість конкретної особи у здійсненні злочину за наявності однієї з таких підстав:

а) особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

б) очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вказують на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

в) на підозрюваному чи на його одязі, при ньому, або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

За наявності інших даних, які дають підставу підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано, якщо ця особа намагалася втекти або якщо вона не має постійного місця проживання, або не встановлено особу підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної У вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, а також дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 21 КПК, права мати побачення із захисником з моменту затримання.

Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим. При цьому копія протоколу з переліком прав

1 МихеєнкоМ. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Зазнач, праця. — С 244.

311

та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів, а в разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків негайно повідомляє також і відповідний розвідувальний орган (ч. 5 ст. 106 КПК).

Показання підозрюваного — це зафіксовані при допиті за правилами, встановленими кримінально-процесуальним законом, повідомлені підозрюваним фактичні дані щодо обставин, які послужили приводом для застосування заходів процесуального примусу, а також щодо інших відомих йому обставин справи.

Показання, разом з тим, є одним із засобів здійснення захисту. Як учасник кримінально-процесуальної діяльності підозрюваний за допомогою показань може істотно впливати на хід розслідування: в показаннях підозрюваний може не тільки повідомити про обставини, які цікавлять слідчі органи, а й пояснити їх. Тому показання підозрюваного є одним із видів доказів, на основі яких встановлюють обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

В юридичній літературі було висловлено низку пропозицій щодо розширення підстав для визнання тих чи тих осіб підозрюваними, наприклад, про визнання і допит як підозрюваних осіб, щодо яких застосовано якийсь захід процесуального примусу, осіб, яких викликали на допит як підозрюваних, тощо1.

Питання щодо розширення кола осіб, яких необхідно визнавати підозрюваними і допитувати, є суперечливим і чекає на своє вирішення. Але важливо й інше. Чинне законодавство не припускає допит як підозрюваних інших осіб, зазначених у законі, зокрема, в ст. 73 КПК. Однак на практиці часто вчиняють інакше. Наприклад, Л. М. Кар-нєєва зазначає, що «відповідно до практики, що склалася, і в тих випадках, коли підозрювану особу не затримано і не взято під варту, її найчастіше допитують перед

1 Векетко С. П., Матвиенко Е. А. Подозреваемый в советском уголовном процессе. — Минск, 1969. — С. 17.

312

_ед'явленням обвинувачення», бо «слідчий, як правило, не вважає за можливе пред'явити обвинувачення підозрюваній особі, без її попереднього допиту»1. Це не відповідає чинному законодавству. Якщо слідчий вважає за необхідне до пред'явлення обвинувачення допитати особу як підозрюваного, то він повинен або затримати цю особу, або обрати щодо нього запобіжний захід. Якщо у слідчого немає для цього підстав, то він не має права допитувати цю особу як підозрюваного2.

Особливості показань підозрюваного визначаються його процесуальним станом, оскільки давати показання — це його право, а не обов'язок.

Підозрюваний виступає як учасник кримінального процесу тільки у стадії досудового слідства.

Свідчення підозрюваного можуть бути зафіксовані тільки у вигляді протоколу допиту3. Повідомлені підозрюваним фактичні дані можуть бути покладені в основу обвинувального вироку в тих випадках, якщо особа, виступаючи як підозрюваний, в своїх показаннях повідомила про обставини, що викривають її у вчиненні злочину, а далі, після притягнення як обвинуваченого, не змінила раніше дані показання. Дані, повідомлені підозрюваним, об'єктивно повинні бути підтверджені іншими доказами по справі. Показання підозрюваного є цінними ще й тому, що можуть освітити фактичні обставини справи. Якщо підозрюваний — особа, яка вчинила злочин, — дає правдиві показання, він тим самим сприяє розкриттю злочину, повноті й всебічності дослідження обставин справи, допомагає слідчому виявити докази. Підозрюваний може вказати, де знаходяться речі й цінності, придбані злочинним шляхом, знаряддя злочину та інші предмети, які можуть стати доказом по справі, тощо.

Підозрюваний часто заперечує свою причетність до справи, що розслідується. Ці показання можуть мати не менш важливе значення, ніж ті, якими він підтверджує свою

1 Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. — С. 611—612.

2 Горский Г. Ф., Кокорев Л. Д., ЭлькиидП. С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. — Воронеж, 1978. — С. 164—165.

8 Галкин И. С, Кочетков В. Г. Процессуальное положение подозреваемого. — М., 1968. — С. 39.

313

участь у вчиненому злочині. В певних випадках вони допомагають органам дізнання чи слідчому виявити похибки і неточності в показаннях потерпілих, свідків, обвинувачених, у висновках експертів, а також викрити неправдиві свідчення.

Слідчий без достатньої перевірки і без наявності ознак злочину порушив кримінальну справу за заявою К. про його пограбування. За підозрою у вчиненні злочину було затримано P., який засвідчив, що К. в той день, коли його нібито пограбували, пиячив в його квартирі, де забув взяти свої речі й пішов додому. Ці показання Р. дали можливість усунути безпідставну підозру про його причетність до вчинення злочину.

Дуже важливо вірно оцінити показання підозрюваного. У слідчій практиці є випадки, коли підозрювані давали свідчення про злочини, яких вони в дійсності не чинили. Причинами, які спонукали їх давати такі показання, можуть бути невірні чи незаконні методи ведення допиту, несприятливий збіг обставин, психічна неповноцінність, пригнічений моральний стан, намагання звільнити від відповідальності близьку людину тощо.

Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд оцінюють показання підозрюваного за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Некритичне ставлення до показань підозрюваного, як недооцінка, так і переоцінка їх, тягнуть за собою серйозні помилки. Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а за неможливості негайного допиту — не пізніше 24 годин після затримання. При допиті затриманого підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадків, коли він відмовляється від захисту та його відмову прийнято.

Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робляться відмітки в протоколі його допиту.

314

Очна ставка

Очна ставка — це слідча дія, яка являє собою одночасний допит двоє раніше допитаних осіб, у показаннях яких є істотні суперечності: ствердження однією і заперечення іншою особою одного і того самого факту, важливого для правильного вирішення кримінальної справи, значні розходження щодо ознак певного об'єкта чи суб'єкта, інших обставин справи, що входять до предмета доказування у справі (дати, часу, місця події тощо).

Суперечності, які є в показаннях раніше допитаних осіб, повинні бути істотними.

Метою проведення очної ставки є не усунення цих суперечностей, а перевірка правдивості раніше одержаних показань. Рішення про проведення очної ставки слідчий має приймати тільки у тому разі, якщо він переконаний, що ця слідча дія сприятиме встановленню істини в справі, а не зашкодить цьому.

Як правило, очна ставка проводиться між будь-якими учасниками процесу, які мають як однаковий, так і різний процесуальний статус: між двома свідками, потерпілими, обвинуваченими, між свідком і потерпілим, між потерпілим і підозрюваним, між свідком і обвинувачуваним тощо.

На початку очної ставки встановлюється, чи знають особи, що викликані на очну ставку, один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідків попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілих — за дачу завідомо неправдивих показань.

Викликаним на очну ставку особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначено очну ставку. Після цього слідчий ставить запитання. Особи, викликані на очну ставку, з дозволу слідчого можуть ставити запитання одна одній.

Оголошення показань, що їх дали учасники очної ставки на попередніх допитах, дозволяється лише після дачі ними показань на очній ставці та запису їх до протоколу.

Слідчий пред'являє протокол очної ставки особам, яких Допитано, для прочитання або за їх проханням прочитує їм цей протокол. Допитані особи мають право вимагати Доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці Доповнення або поправки підлягають обов'язковому зане-

315

сенню в протокол. Протокол очної ставки підписує кожна з допитаних осіб і слідчий (ст. 173 КПК).

При допиті на очній ставці поряд з вимогами, передбаченими ст. 173 КПК, слід також враховувати норми тих статей КПК, що регулюють допит свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, в тому числі тих, які є неповнолітніми або не володіють мовою, якою ведеться слідство.

Як правило, першою допитують ту особу, яка, на думку слідчого, дала правдиві показання на попередньому допиті.

Правило, зазначене в ч. З ст. 173 КПК, повинно виконуватись незалежно від способу фіксування попередніх показань: тільки в протоколі або також з допомогою звукозапису чи відеозапису (статті 85і і 852 КПК). Оголошення попередніх показань може проводитись як за ініціативою самого слідчого, так і за клопотанням учасника очної ставки, але тільки в тих межах, в яких визнає за необхідне слідчий.

Слідчий повинен пильно стежити за тим, щоб перебіг очної ставки не вийшов з-під його контролю. Якщо це трапилось і очна ставка може зашкодити встановленню істини в справі або її учасникам, слід негайно припинити або перервати її.

Показання осіб, допитаних на очній ставці, записуються до протоколу в тій послідовності, в якій вони давались. Можливий також поділ аркуша протоколу по вертикалі на дві частини, на одній з яких записуються показання одного учасника очної ставки, на другій — іншого.

Кожен з допитаних на очній ставці підписує протокол у кінці та кожну його сторінку або лише свої показання на цій сторінці.

Протокол підписують також інші особи, які були присутні при проведенні очної ставки1: захисник обвинуваченого, прокурор, законний представник потерпілого, педагог, представник комісії, по справах неповнолітніх тощо.

Як свідчить слідча практика, слідчі пропонують підписуватись обвинуваченим не тільки в кінці протоколу очної ставки, а й за кожну відповідь на запитання іншого учасника цієї слідчої дії.

1 Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — К., 1995. — С 229.

316

Огляд. Ексгумація трупа

Огляд — це слідча дія, що проводиться органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею (судом) з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи (проводиться огляд місцевості, приміщення, предметів та документів).

Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до порушення кримінальної справи. У цьому разі, за наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події.

Про результати огляду слідчий складає протокол.

Огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого ч. 5 ст. 177 КПК.

Постанова судді оскарженню не підлягає.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді.

Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду щодо проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потрібно.

У випадках, передбачених частинами 5 і б ст. 190 КПК слідчий у протоколі огляду обов'язково зазначає причини, що обумовили проведення огляду без постанови судді, та протягом доби з моменту проведення цієї дії повідомляє про здійснений огляд житла чи іншого володіння особи та його наслідки прокурора, який здійснює нагляд за досудовим слідством.

Огляд проводиться в присутності не менше двох понятих і, як правило, вдень.

Слідчий може запросити для участі в огляді спеціалістів, не заінтересованих в результатах справи.

За необхідності слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення місця, що оглядається, та окремих предметів, а також по можливості фотографує їх.

Органи внутрішніх справ зобов'язані надавати слідчому допомогу в проведенні огляду.

317

Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, а також пред'явлення їх підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому та іншим особам слідчий проводить на місці події, обшуку або виїмки, а в разі, якщо це неможливо, — за місцем провадження у справі (статті 190—191 КПК).

Зовнішній огляд трупа слідчий проводить з участю судово-медичного експерта і в присутності двох понятих. Якщо неможливо викликати судово-медичного експерта, то запрошується найближчий лікар.

Якщо виникне необхідність ексгумації трупа, слідчий складає про це постанову, яку затверджує прокурор. Труп виймається з місця поховання в присутності слідчого, судово-медичного експерта та двох понятих, про що складається протокол, який підписують усі зазначені особи (ст. 192 КПК).

Постанова про ексгумацію трупа повинна бути вмотивованою, обгрунтованою, з обов'язковою вказівкою про мету прийнятого рішення.

Найчастіше зовнішній огляд трупа є складовою частиною огляду місця події, однак є випадки, коли він проводиться і оформляється як окрема, самостійна слідча дія, що має свої особливості.

При зовнішньому огляді трупа на місці події встановлюються і фіксуються в протоколі: розташування трупа, його поза, зовнішній вигляд одягу і взуття, характер пошкоджень на одязі, наявність на ньому слідів, плям, інших особливостей, наявність пошкоджень і слідів на тілі. Підлягають огляду й обстеженню знаряддя вбивства, якщо вони виявлені, предмети і документи, знайдені в кишенях одягу.

Зовнішній огляд трупа з участю судово-медичного експерта або лікаря не замінює експертизу для встановлення причин смерті й не виключає можливість участі судово-медичного експерта чи лікаря у розтині трупа і встановленні причин смерті, що здійснюються в медичних установах при проведенні судово-медичної експертизи. На практиці необхідність цієї слідчої дії виникає, якщо необхідно провести огляд похованої труни, провести повторну чи додаткову судово-медичну експертизу для встановлення, наприклад, причини смерті померлого1.

1 Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — К., 1995. — С 244.

318

Освідування

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає два види освідування: слідче і медичне.

Слідче освідування проводить орган дізнання, слідчий, прокурор. Медичне — проводить судово-медичний експерт, а за його відсутності лікар, що має для цього спеціальні медичні знання.

Освідування полягає в огляді слідчим (особою, що проводить цю слідчу чи медичну дію) або судово-медичним експертом чи лікарем тіла живої людини з метою виявити або засвідчити наявність у неї особливих прикмет, а також слідів злочину.

Особливими прикметами можуть бути родимі плями, татуювання, шрами, рубці, бородавки, відсутність певних частин тіла, сліди колишніх хвороб, наприклад, віспи тощо.

Слідами злочину на тілі можуть бути синці, тілесні ушкодження, що залишилися після вчинення насильницького злочину, плями крові, сліди виділень людського організму (слини, сперми).

Підставою для проведення освідування є наявність зафіксованих у матеріалах справи, зокрема, в протоколах допиту свідків, потерпілих, протоках обшуку, огляду місця події або предметів, даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення та засвідчення наявності яких має значення для правильного вирішення кримінальної справи, передусім для встановлення осіб, які вчинили злочин.

Оскільки об'єктом освідування є тіло людини, його проведення зачіпає права людини на свободу та особисту недоторканність. Закон забороняє будь-які пов'язані з осві-дуванням дії, що принижують гідність обвинуваченої особи або небезпечні для її здоров'я.

Коло осіб, які можуть бути піддані освідуванню, визначено у ст. 193 КПК — це обвинувачений, підозрюваний, потерпілий і свідок.

Про провадження слідчого освідування слідчий виносить постанову. У ній, крім загальних даних, передбачених ст. 130 КПК, коротко викладаються обставини справи, зокрема ті, що зумовили необхідність проведення освідування, зазначається, хто підлягає освідуванню і з якою метою. Перед початком освідування постанова оголошується особі, тіло якої оглядатимуть.

319

Щодо обвинувачених і підозрюваних освідування може проводитись як у добровільному, так і в примусовому порядку. Освідування потерпілого і свідка проводиться за їх згодою. Як виняток, потерпілого (потерпілу) можна осві-дувати примусово, якщо обвинувачений (підозрюваний) заявляє про це клопотання, захищаючись від обвинувачень у вчиненні насильницького злочину, висунутих потерпілим (потерпілою).

Свідок може бути підданий освідуванню для того, щоб пересвідчитись шляхом виявлення у нього на тілі слідів пилу, бруду, крові, плям фарби, мазуту тощо в правдивості показань потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного про те, що він є очевидцем злочину.

До участі у проведенні освідування можуть бути залучені поняті, якщо слідчий визнає це за необхідне, а в необхідних випадках ще й лікар як спеціаліст.

Понятим роз'яснюється їх право бути присутніми при всіх діях слідчого з освідування й обов'язок засвідчити своїми підписами в протоколі факт проведення освідування та його результат. Спеціалістові роз'яснюються його права та обов'язки, передбачені ст. 128і КПК. Понятим, спеціалісту та особі, що освідується, роз'яснюється їх право робити зауваження щодо освідування та правильності його фіксації в протоколі, що підлягають обов'язковому занесенню до протоколу.

Слідчий і поняті не мають права бути присутніми при освідуванні особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголення особи, яка підлягає освідуванню. У цьому разі проведення освідування може бути доручено слідчому або співробітнику органу дізнання іншої статі або ж лікарю.

Про результати освідування слідчий складає протокол, де зазначає час і місце освідування, особу, яку освідува-ли, понятих, спеціаліста, а також результати освідування, зауваження щодо освідування. Протокол підписують слідчий, поняті, освідуваний та спеціаліст, якщо він брав участь у цій слідчій дії.

Медичне освідування проводиться у разі, якщо для його виконання потрібні спеціальні знання в галузі медицини для виявлення подряпин на тілі, укусів зубів, плям крові, слідів хірургічних операцій тощо. Слідчий дає письмове доручення судово-медичному експерту або лікарю, і ті про

320

результати освідування складають відповідно судово-медичний акт або довідку1. Судово-медичне освідування не може замінити судово-медичну експертизу.

Пред'явлення для впізнання

Пред'явлення для впізнання (статті 174, 175 і 176 КПК) є слідчою дією, яка полягає у пред'явленні раніше допитуваному свідкові, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому людини, предмета, тварини, трупа або його частини з метою встановлення його ідентичності.

За необхідності пред'явлення якої-небудь особи для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких той, хто впізнає, бачив цю особу, про що складає протокол допиту.

Якщо той, хто впізнає, є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань.

Особа, що підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї самої статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності та одягу.

Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються.

Особі, яка впізнає, пропонують вказати особу і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Про результати впізнання обов'язково повідомляють особі, яка пред'являлася для впізнання.

За необхідності впізнання може проводитися за фотознімками, відповідно до умов впізнання особи.

Пред'явлення особи для впізнання проводиться в присутності не меніпе двох понятих. У разі проведення впізнання поза візуальним спостереженням, поняті повинні

1 Михеєвко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. — К., 1999. — С. 253—254.

И    3-85                                             321

пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити таке впізнання (ст. 174 КПК).

При необхідності пред'явити для впізнання який-не-будь предмет, слідчий спочатку допитує того, хто впізнає, про ознаки цього предмета і обставини, за яких він цей предмет бачив, про що складається протокол допиту.

Якщо особа, яка впізнає, є свідком чи потерпілим, ц попереджають про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань.

Предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється особі серед інших однорідних предметів. Особа має вказати предмет і пояснити, за якими ознаками вона його впізнала.

Пред'явлення предметів для впізнання проводиться в присутності двох понятих.

Пред'явлені предмети по можливості фотографуються.

Про пред'явлення для впізнання особи або предмета і про наслідки впізнання складається протокол з додержанням правил, зазначених у ст. 85 КПК. Крім того, в протоколі зазначаються відомості про особу того, хто впізнавав, і про те, що він попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань, наводяться дані про осіб і предмети, що пред'являються для впізнання, і докладно вказуються ознаки, за якими було впізнано особу чи предмет.

У разі проведення впізнання поза візуальним спостереженням у протоколі, крім відомостей, обов'язково зазначається те, що впізнання проводилося поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого впізнання.

Протокол підписують всі учасники процесу, які брали участь у проведенні впізнання, поняті та слідчий. До протоколу додаються фотознімки, якщо особу або предмети, пред'явлені для впізнання, було сфотографовано (ст. 176 КПК).

Відтворення обстановки та обставин події

З метою перевірки й уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присут-

322

ності понятих, а в необхідних випадках з участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого, відтворити обстановку та умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності.

Виконання цих дій допускається за умови, якщо вони не принижують гідності осіб, що беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я.

У необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення, а також проводить фотографування.

Про проведення всіх зазначених дій складається протокол, який підписують особи, що брали в них участь, поняті та слідчий (ст. 194 КПК).

Відтворення обстановки і обставин події як слідча дія за своїм змістом є ширшою, ніж слідчий експеримент за КПК Росії, бо охоплює не тільки відтворення обстановки та обставин події, а й перевірку показань, що їх дали раніше підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок, підсудний.

Для одержання найбільш вірогідних результатів ця слідча дія має проводитись в умовах, максимально наближених до тих, в яких відбувалась відтворювана подія, і в кількох варіантах.

Найчастіше відтворення обстановки та обставин події проводиться, щоб перевірити: а) чи могла конкретна людина в певних умовах сприйняти ту чи іншу подію, об'єкт (наприклад, чи міг свідок в описаних ним умовах і з указаної відстані побачити, як відбувалася подія); б) можливість проведення особою певних дій (наприклад намалювати грошовий білет) з допомогою певного предмета, за певний час тощо; в) об'єктивну можливість подій чи дії (наприклад, чи може відбутися самозаймання певної речовини за відповідних умов, чи можуть утворитися певні сліди); г) як саме відбувалась певна подія (наприклад уточнити шлях прямування обвинуваченого до місця вчинення злочину).

Проведення цієї слідчої дії лише з метою «закріплення» зізнання підозрюваного чи обвинуваченого, показань свідка чи потерпілого не є виправданим. У таких випадках особа лише повторює у присутності понятих раніше Дані показання, від яких вона пізніше може відмовитись.

При відтворенні обстановки та обставин події можуть також застосовуватися кінозйомка і відеозапис (ст. 852 КПК).

"*                                              323

Обшук, виїмка

Обшук — це слідча дія, яка проводиться в тих випадках, якщо є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.

Обшук проводиться також і в тому випадку, якщо є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться особи, що розшукуються, а також трупи чи тварини.

Під підставами для обшуку слід розуміти відомості, що містяться в показаннях учасників процесу: свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених; у протоколах інших слідчих дій, заявах громадян, керівників підприємств, установ, фірм, а також одержані в процесі оперативно-розшукових заходів.

Для проведення обшуку орган дізнання, слідчий виносять мотивовану постанову і звертаються до прокурора чи його заступника для отримання санкції. Проаналізувавши матеріал справи і за наявності чи відсутності підстав прокурор чи його заступник санкціонують таку постанову чи відмовляють у проведенні цієї слідчої дії. Обшук житла чи іншого володіння особи прокурор не має права санкціонувати.

У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за мотивованою постановою судді. За необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в проведенні обшуку. Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На

324

постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурор може подати апеляцію до апеляційного суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї слідчої дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві (ст. 177 КПК).

Обшук полягає в примусовому огляді приміщень адміністративного, службового, технічного, господарського житлового та іншого призначення, ділянок місцевості та громадян з метою виявлення і вилучення предметів і документів, що мають значення для кримінальної справи. Обшук може проводитись для виявлення осіб, що розшукуються, а також трупів чи тварин1.

Обшук передбачає здійснення активних пошукових дій для віднайдення предметів і документів, точне місце знаходження і ознаки яких заздалегідь визначити важко чи неможливо.

Дії, що застосовуються при обшуку, пов'язані зі значним втручанням у сферу особистого життя громадян, обмеженням їх права на недоторканність житла, що обумовлює необхідність посилення гарантій законності й обгрунтованості проведення обшуку.

Обшук приміщень являє собою примусовий огляд житлових будинків, квартир, дач, гаражів чи інших будівель, що належать громадянам. Житло — це приміщення, призначене для постійного чи тимчасового проживання людини2. Інше володіння особи — це різного роду будівлі, споруди, які належать приватній особі і в яких знаходиться, зберігається чи охороняється майно.

Виїмка проводиться (ст. 178 КПК) у випадках, якщо є точні дані, що предмети чи документи, які мають значен-

1  Титов В. А. Производство следственных действий // Российский судья. — М., 2001. — № 7. — С. 320.

2 Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С. С. Яценка. — К., 2002. — С. 372.

325

ня для справи, перебувають у певної особи чи в певному місці.

Виїмка проводиться за мотивованою постановою слідчого.

Виїмка документів, що становлять державну або банківську таємницю, проводиться тільки з санкції прокурора або його заступника в порядку, погодженому з керівником відповідної установи.

Примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого для провадження обшуку чи іншого володіння особи (п. 5 ст. 177 КПК).

При провадженні обшуку і виїмки посадові особи і громадяни не мають права відмовитися пред'явити або видати документи чи їх копії або інші предмети, які вимагає слідчий чи особа, яка проводить дізнання.

Видача та огляд документів, що містять дані, які становлять державну або банківську таємницю, проводиться з додержанням існуючих правил, що забезпечують охорону державної або банківської таємниці (ст. 179 КПК).

Обшук і виїмку здійснює орган дізнання (особа, яка проводить дізнання), слідчий і, як правило, вдень, у присутності не менше двох понятих і особи, яка займає дане приміщення, а за її відсутності — представника житлово-експлуатаційної організації або місцевої ради народних депутатів.

Обшук і виїмка в приміщеннях, що їх займають підприємства, установи та організації, проводиться в присутності їх представників. Під час обшуку по можливості слід забезпечити присутність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, а за необхідності — також і потерпілого.

Обшукуваним, понятим і відповідним представникам повинно бути роз'яснено їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви щодо цих дій; ці заяви підлягають занесенню до протоколу (ст. 181 КПК).

У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їхні сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, обшук і виїмку можна проводити лише за згодою дипломатичного представника.

326

Про згоду дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Обшук і виїмка в зазначених приміщеннях проводяться обов'язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ (ст. 182 КПК).

Перед обшуком або виїмкою слідчий пред'являє постанову особам, що займають приміщення, або представникові підприємства, установи чи організації, де проводиться обшук або виїмка, і пропонує їм видати зазначені в постанові предмети або документи, а також вказати місце, де переховується злочинець. У разі відмови виконати його вимоги слідчий проводить обшук або виїмку в примусовому порядку. Якщо особи, які займають приміщення, відсутні, постанова про проведення обшуку або виїмки пред'являється представникові житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів і обшук або виїмка проводиться в їх присутності.

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів.

Слідчий має право заборонити особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, а також особам, які під час обшуку або виїмки увійшли в це приміщення, виходити з приміщення і спілкуватись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки.

За необхідності слідчий має право залучати до участі в проведенні обшуку працівників органів внутрішніх справ та відповідних спеціалістів (ст. 183 КПК).

Крім обшуку житла чи іншого володіння приватної особи, в приміщеннях підприємств, установ, організацій тощо, кримінально-процесуальне законодавство регулює обшук особи та виїмку в неї різних предметів і документів, що мають значення по кримінальній справі як фактичні дані й докази.

Згідно зі ст. 184 КПК, за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 177, ст. 178 КПК з метою вилучення предметів і документів, які можуть мати доказове значення і які знаходяться у певної особи, слідчий може провести обшук особи чи виїмку в неї цих предметів або документів. Слід та-

327

кож мати на увазі, що обшук співробітника кадрового апарату розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу (ст. 184 КПК).

Обшук особи та виїмка у неї предметів і документів можуть бути проведені без постанови у таких випадках:

1)  при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими на те особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або інші предмети, що становлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитися від доказів, що викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину;

2) при затриманні підозрюваного;

3) при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту;

4)  за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка знаходиться в приміщенні, де проводиться обшук чи примусова виїмка, приховує при собі предмети або документи, що мають значення для встановлення істини в справі.

Особи, які беруть участь у виконанні цих слідчих дій, повинні бути однієї статі з особою, яку обшукують чи в якої проводиться виїмка.

Особа, яка проводить обшук або виїмку, повинна вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які постійно чи тимчасово проживають (перебувають) у цьому приміщенні.

При обшуку або виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, що мають значення для справи, а також цінності й майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. Предмети і документи, що вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи.

Всі документи і предмети, що підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього описі з зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути на місці обшуку або виїмки упаковані та опечатані (ст. 186 КПК).

328

У всіх випадках підлягають вилученню предмети, що можуть бути придбані лише в порядку особливого дозволу, наприклад зброя, якщо в особи немає дозволу на її збереження, хоч вона і не є речовим доказом по справі, щодо якої проводиться обшук чи виїмка.

Призначення експертизи

При провадженні досудового слідства і судового розгляду справи в багатьох випадках виникають питання, вирішення яких неможливо без залучення до розслідування осіб з різними спеціальними знаннями.

У літературі є різні поняття, але досі немає єдиного розуміння «спеціальних знань». Наприклад, М. С. Строгович вважає, що спеціальними знання є лише наукові знання1.

Деякі автори вважають, що при проведенні судової експертизи можливе використання не тільки наукових знань, а й інших, набутих особою в результаті професійної спеціальної підготовки.

0. 0. Ейсман зазначає, що «це знання не загальновідомі, не загальнодоступні, які не мають масового поширення, це знання, якими користується обмежене коло спеціалістів, якими не користуються адресат доказування (слідчий, суд, учасники процесу та ін.»)2.

Повніше визначення поняття «спеціальні знання» дає Г. М. Надгорний: «Спеціальні знання — це питання, що не відносяться до загальновідомих, що утворюють основу професійної підготовки з наукових, інженерно-технічних і виробничих спеціальностей, а також незагальновідомі знання, потрібні для здійснення якихось інших видів

ДІЯЛЬНОСТІ»3.

Серед інших визначень «спеціальних знань» найбільш вдале дають В. К. Лисиченко та В. В. Циркаль: «це незагальновідомі в судочинстві наукові, технічні і практичні знання, надбані в результаті професійного навчання чи роботи з визначеною спеціальністю особою, залученою як спеціаліст чи експерт з метою допомоги слідчому чи суду

п Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1968. — Т. 1. — С. 436—437.

2 Эйсман А. А. Заключение эксперта. — М., 1967. — С. 89—91.

8 Надгорный Г. М. Гносеологические аспекты определения «специальные знания» // Криминалистика и судебная экспертиза. — Вып. 21. — 1980. — С. 42.

329

в з'ясуванні обставин справи або дачі висновків з питань, для вирішення яких потрібне їхнє використання»1.

Це визначення, на відміну від інших, наведених вище, відображає юридичний характер поняття спеціальних знань, які використовуються в слідчій і судовій практиці у формі судової експертизи.

Важливою в питанні, що розглядається, є проблема визначення обсягу форм використання спеціальних знань в кримінальному судочинстві. Існує досить багато думок щодо цієї проблеми2.

У чинному кримінально-процееуальному законодавстві визначено такі форми використання спеціальних знань: призначення експертизи (статті 75 і 76 КПК); участь спеціаліста при проведенні окремих слідчих (судових) дій (статті 128і, 191, і 270і КПК); призначення і проведення ревізій (ст. 66 КПК).

Розглянемо одну з форм використання спеціальних знань — судову експертизу.

Судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду (ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038—XII)3.

Судова експертиза надає велику допомогу слідству і суду при здійсненні правосуддя, вона є засобом отримання доказів (ч. 2 ст. 65 КПК).

Орган дізнання, слідчий і суддя (суд) в процесі доказування дуже часто надають перевагу висновку експерта щодо інших зібраних доказів по кримінальній справі, що призводить до грубих помилок у здійсненні правосуддя.

1  Лисичєнко В. К., Циркаль В. В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. — К., 1987. — С. 19.

2 Арсеньев В. Д. Основы теории доказательства в советском уголовном процессе. — Иркутск, 1970. — С. 82; Зуйков Г. Г. Общие вопросы использования специальных познаний в процессе предварительного расследования // Криминалистическая экспертиза. — М., 1966. — Вып. 1. — С. 116.; Коваленко Е. Г. Использование экспертных знаний в деятельности органов внутренних дел по предупреждению хищений социалистического имущества: Учебное пособие. — К., 1990. — С. 10; Лисичен-ко В. К., Циркаль В. В. Зазнач, праця. — С. 50—51.

3 Судові експертизи в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К., 2002. — Ms 7. — С. 5.

330

Однак органу дізнання, слідчим, суддям (судам) не слід забувати, що висновок експертизи необхідно оцінювати в сукупності з іншими доказами, він не має наперед визнаної сили.

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Д. засуджено за ч. 1 ст. 222 (нині — ст. 263) КК України за те, що він придбав у невстановленому місці та у невстановленої особи імітаційні запали до учбово-імітаційних гранат, що належать до боєприпасів, та піропат-рон, що належить до вибухових речовин, і незаконно зберігав їх у своїй квартирі.

При розгляді справи в касаційному порядку вирок залишено без змін. Постановою президії Дніпропетровського обласного суду судове рішення місцевого суду змінено і пом'якшено призначене засудженому покарання.

Визнаючи Д. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК, суд першої інстанції виходив з висновку експерта, що вилучені у засудженого імітаційні запали є боєприпасами, а піропатрон — вибуховою речовиною. Президія обласного суду в своїй постанові зазначила, що ці запали не належать до боєприпасів, але наявність у запалах пороху свідчить про належність до вибухових речовин.

Судова колегія Верховного Суду України визнала, що судові інстанції дійшли висновку про доведеність вини Д. у вчиненні цього злочину лише виходячи з даних проведеної експертизи.

Однак згідно зі ст. 67 КПК України висновок експертизи потребує відповідної оцінки і не має наперед встановленої сили. У даному ж разі суд без належної перевірки та оцінки результатів експертизи поклав її висновок в основу вироку, що потягло безпідставне засудження Д.

Відповідно до вимог закону пневматичні рушниці, сигнальні, стартові, будівельні та газові пістолети, ракетниці, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні й освітлювальні засоби не належать до зброї, бойових припасів і вибухових речовин, і їх придбання та зберігання не утворюють складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 (нині — ст. 263) КК.

Погодившись з протестом і визнавши, що Д. засуджено за даною статтею безпідставно, судова колегія Верховного Суду України всі судові рішення скасувала із закриттям провадження у справі за відсутністю в діях підсудного складу злочину1.

1 Практика судів України в кримінальних справах. — К., 1993. —  4. — С. 253—254.

ЗЗІ

Аналізуючи оцінку висновків експерта, А. Ф. Коні писав: «Безумовно, його висновок не може бути обов'язковим для суду і зовсім не є остаточним доказом, який не потребує перевірки чи критики. У розпорядженні суду є життєві дані і свідчення, які можуть не тільки зливатися з висновками експертизи в єдине ціле, але навіть і прямо їм суперечити на основі логіки фактів. Але в будь-якому разі критика експертизи має бути строго обгрунтована та до праці експерта потрібно ставитись з особливою увагою»1.

Судові експертизи може призначати особа, яка проводить дізнання, дізнавач, слідчий, суддя або своєю ухвалою суд першої інстанції, якщо виникає необхідність у залученні спеціальних знань. У деяких точно встановлених законом випадках (ст. 76 КПК України) вони призначаються в обов'язковому порядку, а саме:

1) для встановлення причини смерті;

2)  для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності в справі даних, що викликають сумнів щодо його осудності;

4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені ст. 155 КК України;

5)  для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Експертиза — самостійна процесуальна форма отримання нових доказів і перевірки тих, які вже є. Судова експертиза, як самостійна процесуальна дія, має форми призначення, проведення і процесуального оформлення. її особливість полягає також у тому, що фактичні дії при проведенні експертизи отримує не сам слідчий, як це має місце, наприклад, при обшуку, виїмці, допиті, а відповідно до доручення (постанови) слідчого експерт-спеціаліст у галузі науки, техніки. Навіть у тих випадках, якщо слідчий володіє спеціальними навичками на рівні експерта, він не має права замінити його і суміщати в одній

1 Кони А. Ф. На жизненном пути // Собр. соч. — М., 1969. — Т. 1. — С. 365—366.

332

особі функції органу розслідування та експерта. Це пояснюється тим, що подібне суміщення «не дозволило б належним чином перевірити зібрані фактичні дані, оскільки виникли б сумніви у неупередженості видів дослідження»1. Процесуальна форма призначення і проведення експертизи покликана забезпечити законність, обгрунтованість та наукову правдивість висновків експертів.

Експертами можуть бути співробітники судово-експертних (науково-дослідні інститути, лабораторії, бюро, що діють у системі Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров'я тощо) або інших спеціалізованих установ (пожежні інспекції, насіннєві лабораторії, торгівельно-про-мислові палати тощо). Однак органи, що призначають експертизу, не позбавлені права запросити як експерта будь-яку особу, якщо вона володіє спеціальними знаннями в певній галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла. Наприклад, окремі судові експертизи, пов'язані із застосуванням новітніх інструментальних методів (радіоактиваційний аналіз, лазерна маспектрометрія тощо), успішно проводяться у відповідних лабораторіях університетів, галузевих та академічних науково-дослідних інститутів2.

Інститут судової експертизи подібний до інституту спеціалістів у кримінальному процесі. Обидва інститути мають спільні та відмінні ознаки. Подібність між ними — у використанні спеціальних знань для вирішення питань, що виникають у слідчого чи суду. Відмінність полягає в тому, що:

а)  експертиза — самостійна процесуальна дія, а допомога спеціаліста використовується в ході слідчих чи судових дій;

б) процесуальний обов'язок експерта — дати мотивований висновок по суті поставлених питань. Цей висновок за законом є джерелом доказування. Спеціаліст виконує в кримінальному процесі функцію помічника слідчого чи суду при застосуванні наукових методів і засобів виявлення і фіксації доказів, дає консультацію зі спеціальних питань, його думка не розглядається законодавцем як Джерело доказування, хоч може вплинути на отримання та оцінку доказів;

1 Ливтец Е. Н. Назначение и проведение экспертизы. — Волгоград, 1977. — С. 5.

2 Стаття 10 Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 p. // Судові експертизи в Україні. — К., 2002. — С 7.

333

в) експерт, як правило, для отримання висновку проводить самостійні дослідження. Спеціаліст бере участь у зібранні й вивченні доказів під керівництвом слідчого чи суду.

Експертиза надає допомогу у встановленні часу настання й існування окремих явищ (смерті, горіння, замерзання).

Експертні дослідження забезпечують вирішення питань про ідентифікацію осіб, предметів, тварин, речовин, про їх групову належність; дозволяють встановити склад речовин, дати якісну та кількісну характеристику цих елементів.

За допомогою експертизи встановлюються факти і стан, що мають юридичне значення (алкогольне сп'яніння, психічний стан людини, статева зрілість, розмір шкоди, характер і вид тілесних ушкоджень).

Експертні дослідження допомагають дати правильну юридичну оцінку випадку, що розслідується. Це необхідно при розслідуванні пожеж, фальшивомонетництва, крадіжок державного і приватного майна громадян, дорожньо-транспортних пригод, статевих злочинів. Наприклад, якщо при зґвалтуванні потерпілій завдано тілесних ушкоджень чи у неї виник розлад психіки, то слідчому для правильної кваліфікації ознак зґвалтування не обійтись без даних судово-психіатричної експертизи.

Велике значення експертизи в профілактиці злочинів1. Наприклад, за допомогою експертних висновків слідчий дістає можливість виявити конкретні недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, на яких є випадки крадіжок, фальсифікація документів. За допомогою висновків експертизи слідчі виявляють конкретні причини й умови, які сприяють вчиненню злочинів.

Звертаючись за допомогою до експертизи і користуючись її матеріалами в процесі доказування, працівники правоохоронних органів, адвокати повинні чітко уявляти собі різновиди експертиз, що класифікуються за організаційними і предметними критеріями. Не знаючи можливостей судової експертизи зі встановлення питань профілактичного характеру різного виду експертиз (наприклад,

1 Коваленко Е. Г. Использование экспертных знаний в деятельности органов внутренних дел по предупреждению хищений социалистического имущества: Учебн. пособие. — К., 1990.

334

судово-бухгалтерської, судово-економічної та інших) слідчі органи та суди не завжди ставлять на їх вирішення такі питання, що звужує коло можливих джерел одержання доказів.

За послідовністю проведення експертизи поділяються на первинні та вторинні. Поряд з основними задачами при повторних експертизах проводиться і перевірка первинних. Вони доручаються іншим (іншому) спеціалістам, якщо попередні висновки виявились необгрунтованими, такими, що суперечать матеріалам справи, або у слідчого виникли підозри в їх достовірності.

За обсягом дослідження розрізняють експертизи основні та додаткові. Додаткова призначається при недостатній впевненості чи повноті першого висновку. На відміну від повторної, вона не ревізує, не перевіряє основну, а є продовженням основної експертизи, тому її проводить той самий експерт (експерти), хоча не виключено, що проведення додаткової експертизи може бути доручено іншому (іншим) експерту.

За чисельністю і складом виконавців експертизи поділяються на одиночні, комісійні та комплексні. Одиночна експертиза проводиться одним експертом, комісійна — комісією в складі двох і більше спеціалістів, якщо необхідно спільне дослідження групою експертів однієї спеціальності (при найбільш складних випадках в первинних і повторних судово-медичних експертизах). Наприклад, комісійно у складі трьох експертів однієї спеціальності проводяться стаціонарні судово-психіатричні та повторно судово-медичні експертизи.

Комплексні експертизи проводять кілька експертів різних спеціальностей. Це має місце в тих випадках, якщо встановити ту чи іншу обставину неможливо шляхом проведення окремих експертиз або це виходить за межі компетенції одного експерта чи комісії експертів. При призначенні комплексної експертизи висновки на поставлені питання отримують шляхом проведення низки досліджень, Що здійснюються кількома експертами на основі використання різних спеціальних знань1.

1 Постановление Пленума Верховного Суда СРСР «О судовых экспертизах по уголовным делам» от 16 марта 1971 г. № 1 // Бюллетень Верховного Суда СССР. — 19Т1. — № 2.

335

Найчастіше комплексні перевірки організуються, якщо відповідь на питання можна отримати при спеціальних експертних дослідженнях спеціалістами суміжних областей науки, техніки, мистецтва чи ремесла.

За змістом спеціальних знань розрізняють різні експертизи. Практично їх важко навіть перерахувати: судово-медична, судово-психіатрична, судово-бухгалтерська, криміналістична тощо. Перелік судових експертиз, які проводяться у тих чи інших установах, визначається відповідними відомчими нормативними актами.

Найпоширенішими видами судових експертиз, крім зазначених у законі, є: біологічна, хімічна, дорожньо-транспортна, пожежно-технічна, харчова, товарознавча, агротехнічна, ветеринарна та інші. До її проведення залучаються спеціалісти відповідних галузей знань.

Під час проведення експертизи можуть бути присутніми слідчий, підозрюваний, обвинувачений; у тих випадках, якщо її проводять у ході судового слідства поза залою судового засідання, право бути присутніми мають судді та учасники судового розгляду. При призначенні судом експертизи підсудний має право ставити перед такою експертизою запитання, які обговорюються іншими учасниками судового слідства.

Слідчий зобов'язаний своєчасно ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи (постанова про призначення судово-психіатричної експертизи не оголошується, якщо психічний стан обвинуваченого не дає змогу це зробити); роз'яснити права, які надані йому законом. Наприклад, обвинувачений має право заявити відвід експерту. Відповідно до закону експертами не можуть бути особи, що перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або були раніше ревізорами у справі (ст. 75 КПК).

Відводу підлягає експерт:

1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем або відповідачем, родичем когось із них, а також родичем слідчого, особи, що провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого; 2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, слідчий, спеціаліст, перекладач, особа, що проводила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 3) якщо він під час досудового роз-

336

слідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи; 4) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому ст. 61і КПК; 5) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи; 6) за наявності сумнівів у його об'єктивності по справі (статті 54 і 62 КПК).

Обвинувачений має право просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб, про постановку перед експертом додаткових питань, про призначення нової або додаткової експертизи. Він також може давати пояснення експерту, пред'являти додаткові документи. Реалізація цих прав обвинуваченим сприятиме повнішому й об'єктивнішому встановленню обставин справи за допомогою такого заходу доказування, як висновок експерта.

Матеріали експертизи мають бути пред'явлені обвинуваченому, про що складається протокол. При ознайомленні з висновками він може давати пояснення, висловлювати зауваження, заперечення і заявляти клопотання, що заносяться до протоколу.

Висновок експерта підлягає ретельній оцінці суб'єктами доказування з погляду як додержання норм кримінально-процесуального закону при проведенні експертизи, так і обгрунтованості, правильності висновків експерта. При цьому перевіряється компетентність експерта, його незаінтересованість у результатах справи, встановлюється, чи не вийшов він за межі своєї компетенції, чи грунтуються висновки на одержаних ним відомостях і чи не відбирались вихідні дані для певних висновків. Підлягають оцінці також наукова обгрунтованість висновку, правильність застосування конкретних методик і дозволеність їхнього використання експертом (наприклад, коли і ким вона рекомендована, її апробованість, наявність сучасніших методик тощо). Слід проаналізувати, наскільки логічними є висновки експерта, чи на всі питання дано відповіді.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»

337

від ЗО травня 1997 р. № 8 зазначено, що у випадках, якщо в справі щодо одного й того самого предмета проведено кілька експертиз, в тому числі комплексні, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку щодо всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів — членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок.

Не слід надавати перевагу висновку експертизи лише тому, що її проведено комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, що має більший досвід експертної роботи, тощо1.

Важливим етапом оцінки висновку є зіставлення висновків експерта зі встановленими в справі фактичними даними. Наявність суперечностей між ними може стати підставою для проведення додаткових слідчих (судових) дій або для призначення повторної експертизи.

Відомості, встановлені за допомогою судової експертизи, й оцінка висновку експерта мають відображатися в обвинувальному висновку і вироку2.

Про значення висновку експертизи неодноразово зазначав Верховний Суд України. Однак при цьому зверталась увага на те, що деякі слідчі переоцінюють значення експертиз. Висновки не можуть служити єдиною основою для визначення злочинного наміру і кваліфікації злочину, а повинні оцінюватися тільки в сукупності з усіма обставинами справи.

13 березня 1992 р. Пленум Верховного Суду України повернув на додаткове розслідування кримінальну справу братів Олега і Сашка Липових, засуджених Київським міським судом за вчинення з особливою жорстокістю умисного вбивства Петренка В. Підставою для направлення справи на дослідування слугувало те, що висновки органів слідства, а потім і обласного суду, не стикуються з об'єктивними фактами, встановленими двома судовими експертизами трупа Петренка В.

1 Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963—2000). — К., 2000. — Т. 1. — С 64.

2 Експертизи в судовій практиці / За ред. В. Г. Гончаренко. — К., 1992. — С 5—6.

338

Бабуся вбитого Петренко О. показала, що вона бачила, як брати Олег і Олександр Липові били його ногами, при цьому Олег Липовий перевернув Петренка, який упав, сів йому на спину і став завдавати ударів ножем, а потім передав ніж Сашку, який також завдав ним кількох ударів.

Висновком експертиз встановлено, що на тілі Петренка знаходилось чотири колото-різані рани в ділянці грудної клітки. Ніяких інших тілесних пошкоджень, в тому числі й ножових ран, в ділянці спини не зафіксовано.

Те, що показання Петренко О. не збігалися з достовірно встановленими за допомогою експертиз фактами, викликало сумнів у правдивості показань. Через це Пленум Верховного Суду України вчинив вірно, коли через зазначені та інші не усунені слідчими і судом першої інстанції протиріччя повернув справу на дослідування1.

Наведений приклад свідчить про значення експертизи для використання як процесуального заходу перевірки й уточнення зібраних по справі доказів.

Як зазначалося, судова експертиза має велике значення і при встановленні слідчим і судом причин вчинення злочинів і умов, що їм сприяють.

Досвід переконує, що судова експертиза може відігравати чималу роль у профілактиці злочинів, зокрема, щодо такої складної категорії справ, як справи про розкрадання державного, громадського і приватного майна.

Судові експерти як на досудовому слідстві, так і при судовому розгляді справи допомагають встановити причини розкрадань і умови, що їм сприяли, а також визначити заходи з їх усунення. Тому слід активніше залучати експертів як до процесуальної, так і до непроцесуальної діяльності з запобігання цим злочинам2.

1 Бюлетень Верховного Суду України. — 1990. — № 5. — С 27—30.

а Фридман И. Я. Судебная экспертиза и вопросы предупреждения преступлений: Автореф. докт. дисс. — М., 1974. — С. 30; Колесвичев-ко О. Н., Ковалевко Є. Г. Можливості судово-бухгалтерської експертизи в запобіганні розкраданням // Радянське право. — 1978. — № 10. — С. 41—44.

339