ТЕМА 7 Процесуальні строки і судові витрати

§ 1.  Поняття процесуальних строків

та їх значення у кримінальному процесі

§ 2.  Строки провадження слідчих і процесуальних дій та порядок їх обчислення

§ 3.  Продовження строків досудового слідства § 4.  Поняття і склад судових витрат

§ 5.  Процесуальний порядок відшкодування судових витрат

§ і. Поняття процесуальних

строків та їх значення

у кримінальному процесі

Справедливість кримінального процесу, забезпечення прав людини неможливі без додержання встановлених законом строків проведення відповідної процесуальної дії. Вони дисциплінують суб'єктів кримінального судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків тієї чи іншої кримінально-процесуальної дії або без їх додержання в кримінальному судочинстві виникнуть свавілля і хаос, масові порушення прав людини. Передбачені кримінально-процесуальним законом строки процесуальних дій мають надзвичайне значення в плані захисту особи від обвинувачення. Саме через це міжнародно-правові акти з прав людини приділяють цій обставині особливу увагу. У п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) зазначено: «кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення

186

має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж

зумного строку незалежним і безстороннім судом, ство-

еним відповідно до закону». Ця стаття встановлює, що

кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального

чину, має право «мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту»1. Згідно з п. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1996 р.) кожний має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому обвинувачення бути судимим без невиправданої затримки, що насамперед стосується осіб, позбавлених волі на досудових стадіях кримінального судочинства2.

Правове поняття строків у кримінальному процесі визначається тією роллю, яку вони виконують у регулюванні процесуальної діяльності учасників процесу. Кожна норма процесуального закону є певною процесуальною гарантією3. В кримінально-процесуальній науці під процесуальними гарантіями розуміють передбачені кримінально-процесуальним законодавством засоби забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства і охорони прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у ньому.

Встановлені правила про строки є нормами закону, переконатись у цьому ми можемо, проаналізувавши зміст, мету та структуру тих кримінально-процесуальних норм, в яких є вказівка про додержання відповідного строку.

Процесуальний строк обов'язково пов'язаний з якою-небудь процесуальною дією або сукупністю дій. Це пояснюється тим, що строки в кримінальному процесі застосовуються не інакше як засіб регулювання процесуальних відносин, що складаються з окремих дій осіб, які беруть участь у процесі. Тому в більшості випадків вимога про Додержання строків визначається одночасно з вимогою про здійснення самої дії.

Зміст будь-якої правової норми визначається метою, для досягнення якої її встановлено. У тих випадках, коли закон передбачає вимогу про додержання відповідного стро-

Права людини і професійні стандарти для юристів. — Амстердам— Київ, 1996. — С. 213. 2 Там само. — С. 12.

,.„  Советский уголовный процесе / Под. ред. Д. С. Карпеца. — М., 1968. — с. 20.

187

ку, метою відповідної правової норми є забезпечення своєчасного здійснення тієї чи іншої дії1. Наприклад, передбачаючи обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду приймати заяви та повідомлення про здійснений злочин або про злочин, який підготовлюють, та прийняти рішення, закон має на меті забезпечити розгляд відповідним органом кожного повідомлення і заяви про злочин. Встановлюючи у даному випадку строк, закон має на меті забезпечити своєчасний розгляд заяви чи повідомлення.

Забезпечуючи підозрюваному право давати показання, закон встановлює обов'язок слідчого або особи, яка провадить дізнання, негайно допитати підозрюваного після його затримання або обрання до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Якщо неможливо провести допит негайно, то підозрюваний повинен бути допитаний — не пізніше двадцяти чотирьох годин після його затримання (ч. 2 ст. 107 КПК). У даному разі строк повинен забезпечити своєчасний допит підозрюваного, а також своєчасну перевірку обставин, що були підставою для затримання особи. В цьому розумінні строк допиту затриманого є однією з гарантій його прав та законних інтересів.

Отже, процесуальні строки в кримінальному процесі є різновидом правових засобів, спрямованих на забезпечення правильного здійснення по кожній кримінальній справі завдань судочинства, тобто різновидом процесуальних гарантій. Цей висновок має принципове значення для правильного розуміння і застосування кожної норми закону, яка містить вимогу про додержання визначеного строку.

У кримінальному процесі не всі процесуальні дії регламентовані за допомогою строків. Надмірне регулювання процесу строками перешкоджатиме здійсненню органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та судом своїх функцій. Ці міркування обумовили раціональне використання в кримінальному процесі такого правового засобу, яким є процесуальний строк. Закон не обмежує тривалість часу провадження більшості слідчих дій (допиту, обшуку, виїмки тощо), в деяких випадках передбачаються альтернативні строки (три- і десятидобовий для вирішення питання про порушення кримінальної справи) та строки

1 Під своєчасним тут розуміється здійснення дії у найбільш сприятливі, з погляду завдань кримінального судочинства, періоди часу.

188

мовні, тобто ті, які не є категоричними та можуть бути продовжені при визначених умовах у встановленому законом порядку (строки провадження розслідування і строки тримання під вартою при розслідуванні справи).

В інших випадках в інтересах найбільш вдалого здійснення завдань кримінального судочинства, а також з метою охорони прав та законних інтересів учасників процесу в законі встановлено жорсткі та категоричні строки для здійснення визначених процесуальних дій.

у кримінально-процесуальному праві є багато норм, які за своєю спрямованістю і юридичною природою близькі до норм, що встановлюють строки. Йдеться про норми закону, що містять вимогу негайного здійснення тієї чи іншої дії, передбаченої законом. Вимога «негайності» є більш жорсткою, порівняно зі строком, умовою здійснення визначеної процесуальної дії. В стадії досудового слідства закон вимагає негайного повідомлення прокурора органом дізнання про виявлений злочин і розпочате дізнання (ст. 103 КПК); допиту обвинуваченого (ст. 143 КПК); початку розслідування по порушеній кримінальній справі (ст. 113 КПК).

Зазначені вимоги закону зі строками об'єднує те, що вони, як і строки, обмежують часом здійснення ті чи інші процесуальні дії.

Відмінність їх від строків полягає в тому, що вони встановлюють визначений період часу і потребують мінімальної перерви в часі між різними процесуальними діями. Ця відмінність не перешкоджає розглядати вимоги негайного здійснення тих чи інших дій як однорідні процесуальні строки.

Аналіз процесуальних строків щодо їх безпосередньої спрямованості дає підстави для такого поділу:

1) строки як гарантії швидкості судочинства;

2) строки як гарантії прав та законних інтересів учасників процесу;

3)  строки як гарантії здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів при провадженні розслідування.

Цей поділ деякою мірою є умовним. Встановлені в законі строки, як і інші процесуальні гарантії, мають багатосторонній характер і залежно від того, в якому аспекті к Розглядати, можуть бути віднесені до того чи іншого ВиДУ гарантії. Наприклад, строки, спрямовані на забезпе-

189

чення швидкості вирішення кримінальної справи, можна розглядати як гарантії прав та законних інтересів обвинуваченого, потерпілого та інших учасників процесу. Встановлені законом строки розгляду суддею скарги на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи (не пізніше п'яти днів, а у разі складності справи — десяти днів з дня надходження закритої справи до суду) також спрямовані на забезпечення не тільки законних прав та інтересів заінтересованої особи, а й додержання при провадження по справі основних принципів кримінального процесу: законності, справедливості, здійснення правосуддя виключно судом, всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи тощо.

До першого виду процесуальних строків, тобто гарантій швидкості здійснення завдань кримінального судочинства, слід віднести строки вирішення питання про порушення кримінальної справи, здійснення окремого доручення, вибору обвинуваченим захисника, провадження дізнання та досудового слідства, розгляд прокурором справи, яка надійшла йому з обвинувальним висновком, вирішення питання про віддання обвинуваченого до суду при попередньому розгляді справи суддею, оскарження вироків.

Гарантіями прав та законних інтересів учасників процесу служать строки затримання і допиту підозрюваного, застосування до підозрюваного примусових засобів до пред'явлення обвинувачення і допиту обвинуваченого, тримання обвинуваченого під вартою, розгляд скарг, заяв про відводи, вручення обвинуваченому копії обвинувального висновку (другий вид процесуальних строків).

До третього виду процесуальних строків — гарантій здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів при провадженні розслідування — можна віднести строки повідомлення прокурора по виявленому злочину і початку дізнання і досудового слідства, направлення йому копій постанов про порушення кримінальної справи, прийняття слідчим справи до свого провадження, повідомлення прокурора про затримання особи.

Такий розподіл встановлених кримінально-процесуальним законом строків найбільш точно відображає їх юридичну природу.

Важливо не тільки правильно, а й швидко розглянути кримінальну справу і своєчасно виконати прийняте рішення.

190

Одним із засобів забезпечення достатньо швидкого су-чинства є встановлення процесуальних строків його провадження.

Процесуальний строк у широкому розумінні — це становлений час для здійснення відповідних процесуальних Дорозслідування починається тільки після порушення

кримінальної справи, проте як виняток до порушення кримінальної справи дозволяється провадження однієї слідчої дії — огляду місця події.

В юридичній літературі неодноразово обговорювалося питання щодо доцільності законодавчого дозволу виконувати до порушення кримінальної справи не тільки огляд місця події, а й інші слідчі дії: накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку, освідування, призначення експертизи тощо. Однак цю проблему в законодавчому порядку в повному обсязі ще не вирішено, хоч практика наполягає на цьому1.

У червні—липні 2001 р. Верховна Рада України відповідно до Програми правової реформи прийняла пакети законів, якими внесено істотні зміни та доповнення до КПК України. Наприклад, ст. 187 КПК, яка регулює питання накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, було змінено відповідно до потреб практики.

Крім того, КПК доповнено новою нормою (ст. 187і), що визначає процесуальний порядок огляду і виїмки кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку. Згідно з цими новелами, тепер зазначену слідчу дію з метою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи.

Велике значення на початку розслідування має акт прийняття справи до свого провадження. Якщо в акті порушення кримінальної справи є рішення компетентного Державного органу щодо початку розслідування, то саме акт прийняття справи до свого провадження є тим доку-

1 Дубинский А. Я. Провадження попереднього розслідування органами внутрішніх справ. — К., 1987. — С 24; Коваленко Е. Г. Использование экспертных знаний в деятельности органов внутренних дел по предупреждению хищений социалистического имущества. — К., 1990. — с> 22; Коваленко Е. Г., Лукьянчиков Е. Д. Судебные экспертизы в практике расследования органами внутренних дел хищений соцалистичес-кой собственности. — К., 1988. — С. 10—13.

191

ментом, що визначає, який саме орган здійснюватиме судове провадження1. У більшості випадків тільки після прийняття справи відповідним органом до свого провадження і починається розслідування.

§ 2. Строки провадження слідчих

і процесуальних дій

та порядок їх обчислення

У багатьох країнах світу кримінально-процесуальний закон не завжди детально регламентує строки виконання слідчим, суддею, прокурором кожної процесуальної дії, зазначаючи, що вони повинні виконуватися в розумні строки. Закон розраховує на високу моральність і порядність суб'єктів судочинства, застерігає від бюрократизму і формалізму. Слідчий у такому разі не може пояснювати потерпілому свою бездіяльність в абсолютно простій справі тим, що у нього ще є передбачений законом строк, а повинен діяти швидко, щоб виправдати довіру закону як до розумної та порядної особи.

Кримінально-процесуальне законодавство України повинно максимально орієнтувати дізнавачів, слідчих, прокурорів і суддів на аналогічну поведінку при здійсненні правосуддя по кримінальних справах.

Розглянемо, чи додержуються в Україні строки, передбачені КПК, при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ, чи є ці строки реальними для забезпечення прав і свобод людини. Відповідно до законів України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. (ст. 6) і «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. (ст. 2) при здійсненні правосуддя необхідно додержуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з додержанням встановлених законом строків. На необхідність своєчасного та якісного розгляду судових справ звернув увагу суддів Пленум Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. У своїй постанові «Про строки розгляду судами України

1 Швненко В. Досудове слідство: проблеми теорії та практики // Право України. — 1998. — № 2. — С. 76—77.

192

оимінальних і цивільних справ». У пункті 1 постанови відкреслено, що навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність, що спричинили несвоєчасний розгляд і тяганину при розгляді справ та істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати з урахуванням конкретних обставин як неналежне виконання професійних обов'язків судді1.

Як передбачає ст. 2 КПК, завданням кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Кримінально-процесуальне законодавство регламентує строки розгляду заяв і повідомлень про злочини, провадження дізнання, розслідування справ, тримання обвинуваченого під вартою, судовий розгляд, ознайомлення з протоколом судового засідання, призначення справ до розгляду в апеляційній інстанції та проведення ряду інших дій. Зокрема, відповідно до вимог ч. 2 ст. 97 КПК прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлю-вані злочини і не пізніше триденного строку винести відповідне рішення. Якщо необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, таку перевірку здійснюють орган дізнання, слідчий або прокурор у строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК).

На перший погляд указаних строків достатньо для розв'язання питань, пов'язаних з порушенням кримінальної справи. Але це тільки на перший погляд. Ця норма закону не враховує реалій життя. В багатьох випадках заяви про злочини, особливо господарчі, фінансові, вимагають обгрунтованих ревізій, аналізу господарчої діяльності. Для їх проведення потрібні місяці. Іноді документи, необхідні для розв'язання питання про підставність чи безпідставність заяви про злочин, потрібно витребувати з інших регіонів, інших країн.  Все це вимагає

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — К., 1995. — Ч- 1. - С 26.

 193

збільшення часу для вирішення питань про порушення кримінальної справи.

Згідно зі ст. 108 КПК у справі про злочин, що не є тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Причому цей строк є остаточним і не може бути продовженим. У вказаний час органи дізнання зобов'язані вжити необхідних слідчих і оперативно-розшукових заходів з метою виявлення всіх ознак злочину і всіх осіб, що його вчинили: виявлення свідків і потерпілих осіб, причетних до вчинення злочину, встановлення місць зберігання предметів і документів, важливих для слідства і суду, затримати підозрюваного у вчиненні злочину, провести його допит, а оскільки підозрюваний має право на захисника, то забезпечити виконання закону в цій частині. Через те, що строки для розгляду заяв і повідомлень про злочини та проведення дізнання дуже стислі, на практиці вони часто порушуються. Більш того, іноді затримують осіб, не причетних до вчинення злочину, поміщають в ізолятори тимчасового тримання, чим незаконно позбавляють волі. Всупереч вимогам ст. 106 КПК протоколи про затримання таких осіб не завжди складаються. Все це призводить до порупіення прав і свобод людини та громадянина.

Згідно зч. 1 ст. 120 КПК досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. У цей строк включається час з моменту порушення кримінальної справи до направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі.

Строки, встановлені КПК, обчислюються годинами, добами (днями) і місяцями. При обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк. При обчисленні строку добами, строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в органах дізнання, досудового слідства або в суді, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

При обчисленні строків місяцями строк закінчується У відповідне число останнього місяця.

194

Переважна більшість встановлених у кримінально-про-уальному законі строків обчислюється добами, особлива стадіях порушення кримінальної справи та досудо-слідства. Наприклад, при порушенні кримінальної правя орган дізнання і слідчий зобов'язані не пізніше яоби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження або про відмову в порушенні такої справи (п. 2 ст. 100 КПК).

у деяких випадках закон встановлює негайний і погодинний строк для вчинення певної процесуальної дії. Такий строк, наприклад, встановлений для розшуку обвинуваченої особи, яку розшукували і щодо якої обрано як запобіжний захід тримання під вартою. При затриманні такого обвинуваченого орган розшуку негайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання. Прокурор зобов'язаний в таких випадках протягом двадцяти чотирьох годин перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, і, впевнившись у наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства (ч. З ст. 139 КПК). В такому самому порядку проводиться допит підозрюваного, якщо до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, а при неможливості негайного допиту — не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання (ч. 2 ст. 107 КПК).

Стаття 89 КПК, яка встановлює взагалі порядок обчислення строків при провадженні по кримінальній справі, містить вказівку щодо обчислення строків, закінчення яких припадає на неробочий день — останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Необхідно додати, що строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, що тримаються під вартою, — якщо скаргу або інший документ здано адміністрації місця досудового ув'язнення.

У кримінально-процесуальних нормах, які встановлюють строк для виконання певної дії, часто вказується певний момент, який необхідно враховувати при обчисленні строків.

>                                        195

Наприклад, якщо проводити допит обвинуваченого негайно немає можливості, то він повинен бути допитаний не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення (ч. 1 ст. 143 КПК). При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлено, запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК).

Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і в будь-якому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст. 133 КПК).

Визначення в подібних випадках моменту для обчислення строку обмежує та не усуває дію загального порядку обчислення строків. Навпаки, цей момент є необхідним похідним положенням для правильного обчислення даного конкретного строку, оскільки він дає можливість чітко й точно визначити час чи добу, з якої необхідно обчислювати строк1.

Наприклад, при обчисленні строку допиту підозрюваного не враховується той час, під час якого проведено затримання, при обчисленні строку пред'явлення обвинувачення враховуються ті доби, під час яких винесено постанову щодо притягнення як обвинуваченого тощо. В першому випадку обчислення строку починається з поточного часу, в другому — з наступної доби2.

§ 3. Продовження строків досудового слідства

Як уже зазначалося, досудове слідство по кримінальних справах повинно бути закінчене не пізніше як у двомісячний строк.

Зазначений строк слідства є умовно максимальним. Це означає, що провадження по будь-якій кримінальній справі

1 Гуляев А. П. Процессуальные сроки в стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования. — М., 1976. — С. 20—22.

2  Томин В. Г. Процессуальные документы, сроки и судебные ограничения в уголовно-процессуальном судопроизводстве: Лекция МВД СССР. — Омск. 1973. — С. 24.

196

но gyrjj закінчено у встановлений строк за наявності П°В цього реальної можливості. Однак за необхідності  зобов'язаний скласти мотивовану постанову щодо

° подовження строку досудового слідства і передати її про-ПурорУ» якии за законом має право вирішити це питання. Отзке, встановлені законом строки провадження досудово-

слідства мають умовний характер. Встановлюючи їх, законодавець зобов'язує слідчого на максимально швидке закінчення справи, не виключаючи, однак, можливості проведення слідства в окремих випадках і в довші строки. Про ці окремі випадки йдеться у частинах 2—4 ст. 120 КПК.

До трьох місяців може бути продовжений строк досудового слідства районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняних до них прокурорів у разі неможливості закінчення розслідування протягом двох місяців. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку досудового слідства не враховується.

В особливо складних випадках строк досудового слідства може бути продовжений прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором м. Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняних до них прокурорів або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого — до шести місяців.

Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор або його заступники.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також при відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до свого провадження. Продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.

Однак правила продовження строків досудового слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, Що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

На практиці виникає багато спірних питань щодо законності та конституційності порядку продовження стро-

197

ку досудового слідства. Тому суб'єкт права на конституційне подання — Верховний Суд України — звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням щодо кон-ституційності положень ст. 120 КПК, оскільки «фактично граничні строки досудового слідства ст. 120 КПК України не визначено, а тому виникає питання, протягом якого часу може проводитися досудове слідство».

У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду України зазначається, що «з огляду на те, що продовження строку досудового слідства понад шість місяців може здійснюватися лише у виняткових випадках та у разі вчинення особливо небезпечних злочинів тільки Генеральним прокурором України або його заступником, а також те, що ст. 55 Конституції України встановлює можливість оскарження до суду такого рішення найвищих посадових осіб органів прокуратури, можна зробити висновок, що положення ч. З ст. 120 КПК України відповідають Конституції України».

Глава Адміністрації Президента України за дорученням Президента України повідомив Конституційний Суд України про те, що застосування ч. З ст. 120 КПК України «не суперечить статтям 8, 55, 64 Конституції України, оскільки забезпечується обов'язком органу дізнання, слідчого, прокурора і суду додержувати конституційні вимоги, які гарантують громадянам доступ до правосуддя і судовий захист, ураховуючи також положення міжнародно-правових актів, що закріплюють право кожного на розгляд його справи в розумні строки і без невиправданої затримки (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підпункт «с» п. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права)».

Міністерство юстиції України, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, податкова міліція Державної податкової адміністрації України, Центр порівняльного права при Міністерстві юстиції України вважають, що положення ч. З ст. 120 КІІК України є конституційними. Однак Спілка адвокатів України дійшла протилежного висновку. Немає єдиної точки зору щодо конституційності цієї норми Закони і серед науковців.

Предметом розгляду Конституційним Судом України у цій справі є перевірка на відповідність Конституції Украї-

198

(конституційності) положень ч, з ст. 120 КПК України '         невизначеності граничного строку досудового

лідс вирішуючи які Конституційний Суд України °иходить з такого, що відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Кон-йТуції України судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, а відтак і строки досудового слідства визначаються виключно законами.

у КПК України ці строки встановлено ст. 120, яка, як зазначалося, передбачає, що досудове слідство повинно бути закінчено протягом двох місяців і продовжено до трьох і шести місяців. Далі продовжувати строк досудового слідства можливо лише у виняткових випадках.

Отже, законом встановлено загальне правило — досудове слідство повинно бути закінчено протягом двох місяців, а продовження цього строку є винятком з цього правила. Додержання строків слідства є однією з умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів.

Строки досудового слідства відповідно до міжнародних договорів України повинні бути розумними. Статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року передбачено, що кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення бути судимим без невиправданої затримки (підпункт «с» пункту 3).

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обгрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «розумний строк досудового слідства» є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення і Розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох чинників, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо.

Однак за будь-яких обставин строк досудового слідства

3 повинен перевищувати меж необхідності. Досудове

слідство повинно бути закінчено у кожній справі без по-

199

рушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Отже, підстав для визнання таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним), положення ч. З ст. 120 КПК України про можливість продовження строку досудового слідства лише у виняткових випадках немає, тому Конституційний Суд України вирішив визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення ч. З ст. 120 КПК України про можливість продовження строку досудового слідства лише у виняткових випадках1.

Для продовження строку слідства слідчий виносить мотивовану постанову. Якщо виникає необхідність одночасного продовження строку слідства й тримання обвинуваченого під вартою, складається єдина постанова «Про порушення клопотання про продовження строку досудового слідства й утримання обвинуваченого під вартою». Така постанова повинна відповідати вимогам ст. 130 КПК, а також положенням відомчих актів щодо цього питання.

Продовження строку розслідування необхідно вирішувати у відповідних інстанціях завчасно, оскільки для вирішення цього питання потрібен час не тільки начальнику слідчого підрозділу, а й прокуророві.

Щодо трактування закону про продовження строків розслідування серед правознавців та практичних працівників виникають певні розбіжності. Деякі автори вважають, що при вирішенні питання щодо продовження строку слід виходити із загальної тривалості використаного на розслідування по справі часу, за винятком того періоду, коли справа перебуває у прокурора і в суді чи в архіві у зв'язку з її закриттям.

Враховуючи це, необхідно визначати, до якого прокурора слід звертатися із клопотанням щодо продовження строку розслідування2. О. Я. Дубинський зазначав, що якщо в законі вказується те, що певні процесуальні дії повинні бути виконані «на загальних підставах», то при цьому мається на увазі неускладнена, початкова для пра-

1  Див.: Урядовий кур'єр. — 2003. — 19 лютого.

2 Шимановсний В. В. Общие условия производства предварительного следствия. — М., 1982. — С. 45—46.

200

вовідносин, що розглядаються, ситуація. Якби законодавець вважав за необхідне встановити інший порядок продовження строку досудового слідства, при якому враховувався б і той строк, що був затрачений на розслідування по справі, до її направлення до прокурора чи закриття, він би обумовив це прямо в законі1. В цьому переконує і порівняння з нормою, в якій встановлено процедуру продовження строку тримання під вартою (частини 1—2 ст. 156 КПК), де вказано, що тримання під вартою при розслідуванні злочинів у кримінальних справах не може тривати більше двох місяців. Проте цей строк може бути продовжений.

У разі, якщо в указаний строк розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

1)  до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2)  до дев'яти місяців — за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3)  до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

У кожному випадку, якщо розслідування справи у повному обсязі в указані строки закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому разі справа в частині нероз-

1 Дубивский А. Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел. — К., 1987. — С. 29—30.

201

слідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог ст. 26 КПК виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, — з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеній з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою під час досудового слідства закінчується в день надходження справи до суду, проте час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі ст. 232 КПК перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених ст. 156 КПК.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого КПК, і якщо цей строк не продовжено, у встановленому порядку орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця досудового ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами 1, 2, 6 ст. 156 КПК, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.

202

З урахуванням вищевказаних обставин, в законі встановлено певні строки дізнання та досудового слідства. Передбачається і спеціальний порядок продовження строків розслідування для випадків, якщо його не вдається провести у відведений законом для цього час. Разом із дим нереально було б встановити в законі максимально чіткі строки розслідування, чи, навпаки, чітко його обмежити, оскільки досудове слідство повинно тривати доти, доки зібрані матеріали не дозволять дійти однозначного висновку щодо єдино допустимої форми закінчення досудового слідства. Тому є неточним вислів, що «закон встановлює максимальні строки досудового слідства»1. У цьому разі недоцільно змішувати строки розслідування та строки тримання під вартою, для яких кримінально-процесуальна межа встановлена до 18 місяців (максимальна). Із закінченням цього часу обвинувачений підлягає негайному звільненню, а розслідування може продовжуватись, оскільки закон не встановлює максимального строку розслідування по кримінальній справі.

§ 4. Поняття і склад судових витрат

Під судовими витратами розуміють витрати органів дізнання, досудового слідства та суду під час здійснення ними провадження в тій або іншій справі, профінансовані з державного бюджету, тобто фактично витрати держави.

При віднесенні тих чи інших витрат до судових варто виходити з правової сутності даного процесуального інституту. Стягнення судових витрат — не додатковий захід покарання за вчинений злочин. Не є воно і цивільно-правовим заходом, оскільки стягнення витрат відбувається не за договором чи цивільно-правовим зобов'язанням. Наприклад, при стягненні за зобов'язанням, що виникає з заподіяння шкоди, відповідні суми стягуються з особи, Що заподіяла шкоду. У кримінальному процесі витрати, Що належать до судових витрат, стягуються не тільки без відома, а й часто навіть всупереч бажанню обвинуваченого; при стягненні суд керується кримінально-процесуаль-ними нормами, а не цивільними (правовими чи процесу-

1 Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе. — М., 1979. — С. 94—95.

203

альними). У цьому, зокрема, виявляється характер кримінально-процесуальних відносин як одного з видів владних відносин.

Має значення і те, хто поніс витрати. До категорії судових витрат належать тільки витрати, понесені органами дізнання, досудового слідства і судом. Тому суми, що стягуються відповідно до ст. 93 КПК за оплату праці адвоката як захисника, призначеного судом, судовими витратами не є. Порядок їхнього стягнення регулюється спеціальною інструкцією про оплату праці адвокатів.

Нарешті, слід враховувати і безпосередню причину їх виникнення: судові витрати виникають у результаті здійснення кримінального судочинства, а не в результаті злочину. Злочин же є загальною причиною виникнення самого судочинства по даній справі, але не може розглядатися як безпосередня причина витрат, тим більше, що не завжди обраний слідчим шлях доведення є єдино можливим. Розходження в підставах (безпосередніх причинах) виникнення витрат визначає відмінність судових витрат від інших сум, що підлягають стягненню з обвинуваченого.

Але, незважаючи на це, в науці кримінального процесу існує кілька підходів до визначення поняття судових витрат. Наприклад, В. М. Тертишник таким чином визначає поняття «судові витрати»: це витрати на кримінально-процесуальне провадження, відшкодування яких покладається на певних учасників процесу1.

Інші автори розуміють під судовими витратами витрати зі збирання і дослідження доказів2. Безперечно, судові витрати виникають у кримінальному судочинстві в результаті діяльності учасників кримінального процесу, спрямованої на розкриття злочинів. Відомо, що кримінальний процес — найбільш значна частина цієї діяльності, оскільки в ньому беруть безпосередню участь не тільки свідки, потерпілі, поняті, експерти, спеціалісти, перекладачі, а й працівники органів дізнання, слідчі, прокурори, судді, адвокати тощо, отже, відповідно до запропонованого формулювання до судових витрат повинні бути віднесені витрати всіх цих осіб зі збирання і дослідження доказів, що

1  Тертитвик В. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник. — К., 1999. — С. 22.

2 Настольная книга судьи. — М., 1972. — С. 361.

204

суперечить чинному законодавству. Адже ст. 91 КПК відносять до судових витрат лише суворо визначену частину витрат, що виникають у результаті кримінально-процесу-альяої діяльності, зокрема суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів.

Протилежну позицію з цього питання займає і Л. Круг-ліков, який вважає, що в судові витрати можуть бути включені «лише такі витрати по кримінальній справі, що являють собою винагороду чи компенсацію витрат, понесених особою, що залучалася органами досудового слідства чи судом для надання допомоги в процесі збирання, дослідження й оцінки доказів»1. Він розглядає судові витрати як реально понесені витрати фізичних і юридичних осіб, а також як винагороду за відволікання від звичайних занять.

На наш погляд, правильно зазначає В. Т. Томін, який відносить до судових витрат перераховані в законі матеріальні витрати, понесені органами дізнання, досудового слідства і судом, що можуть бути стягнені з винного2.

Отже, судові витрати — це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінально-процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов'язаних з провадженням у кримінальній справі, але не передбачених статтями 91—93 КПК, недопустимо.

Стаття 91 КПК передбачає, що судові витрати складаються:

1)  із сум, що видані чи мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;

3) інші витрати, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі.

Виходячи з положення Інструкції «Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні

•   ' Кругликов Л. Судебные издержки в уголовном деле // Сов. юстиція. _ 1975. — № 4. — С. 8.

2 Томин В. Т., Якупов Р. X., Дуняя В. А. Процессуальные документы, СТРОКИ И Судебные ИЗДерЖКИ В УГОЛОВНО СуДОПрОИЗВОДСТВе. — ОМСК;

1973. — С. 37.

205

яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів1 (далі — Інструкція) до сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим, слід відносити:

1) їх витрати по явці до відповідних органів та посадових осіб;

2) неодержані доходи у вигляді заробітної платні;

3)  неодержані прибутки цими особами, які не є робітниками чи службовцями.

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті, які викликаються до особи, що провадить дізнання, слідчого, прокуратури, суду або до органу, в провадженні якого перебуває кримінальна справа, для дачі показань, висновків, перекладів, участі в проведенні слідчої дії, судовому розгляді по цій справі, мають право на відшкодування понесених ними витрат по явці (вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати по найму житлового приміщення, добові).

Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода, яка визначається з урахуванням характеру їх занять у межах від 20 до ЗО відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день. Витрати, пов'язані з явкою до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, відшкодовуються в розмірах, передбачених законодавством для відряджених працівників.

Розмір винагороди експерта або спеціаліста, який виконує свої функції не в порядку службового завдання, визначається залежно від його кваліфікації та складності завдання у межах від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

У разі проведення судової експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.

Перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи встановлюються такі розміри винагороди:

1 Див. постанову Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р.

206

за письмові переклади — від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);

за усні переклади — від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з письмовою в'язю, своєю графікою, ієрогліфами, клинописом, а також зі стародавніх мов, так само, як і переклади на іноземні мови, що віднесені до рідкісних мов, які мають писемність в'яззю, свою графіку, написані ієрогліфами, клинописом, оплачуються із збільшенням ставок на 25 відсотків.

Виплати винагороди за відрив від звичайних занять і за проведену роботу провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик. У постанові (ухвалі) зазначаються вихідні дані для визначення суми винагороди (конкретний розмір винагороди у межах норм, зазначених у цій Інструкції, та час, затрачений,особою у зв'язку з явкою за викликом і на виконання даного їй завдання).

Відшкодування витрат (вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов'язані з найманням жилого приміщення, добові) військовослужбовцям, які викликаються до органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду як свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті, провадиться на вимогу військових частин за встановленими нормами. Особисто військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.

Науково-дослідні установи експертизи Мінюсту проводять судову експертизу з кримінальних справ за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік на проведення судових експертиз. Вартість проведення експертиз, що призначаються за кримінальними справами, та досліджень за матеріалами кримінальних справ, що призначаються органами дізнання, досудового слідства та суду, визначається відповідно до нормативної вартості однієї експертогодини у науково-дослідних установах -судової експертизи Мінюсту.

У разі виклику працівника науково-дослідної установи судової експертизи Мінюсту органами дізнання, досудового слідства чи суду для виконання функцій спеціаліста, передбачених статтями 128і і 270і КПК, заробітна плата за час виконання зазначених функцій і витрати на відрядження

207

відшкодовуються за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на проведення судових експертиз.

Ступінь складності проведеної експертизи визначається відповідно до такої таблиці, що міститься в додатку до Інструкції.

Таблиця. Нормативна вартість однієї експертогодини у науково-дослідних установах судової експертизи Міністерства юстиції