§ 5. Міжнародні конференції з навколишнього середовища як форма міжнародного співробітництва

Міжнародні конференції є однією з найбільш розвинутих форм міжнародного співробітництва. Щорічно у світі проводяться сотні урядових і неурядових конференцій з питань навколишнього середовища. Вони сприяють обміну інформацією, досвідом природоохоронної діяльності, є способами вирішення наукових і практичних проблем.

Рішення міжнародних конференцій не завжди є обов'язковими навіть для учасників, але вони впливають на міжнародний правопорядок, на політичну атмосферу, напрямки розвитку міжнародного співробітництва. Перша конференція з міжнародної охорони природи, яка визнала необхідність термінових міжнародних заходів щодо охорони природи, відбулася в Берні (Швейцарія) в 1913 році. У ній взяло участь

445

Особлива частина

17 держав. Конференція висловила занепокоєння станом природі ресурсів світу і прийняла постанову про створення Комісії ддя мі*

з метою збирання, узагальнення та

»»-______•                                г-------'-'-------------.'.-. ' « «.І.тл

куваннї всіх даних про стан природи світу та її охорони, а також, пропаганди міжнародної охорони природи.

Рішення цієї конференції не були реалізовані, оскільки почалася І ша світова війна, яка відсунула питання охорони природи на задній Пл

На початку 60-х років, коли людство почало усвідомлювати * гативні наслідки антропогенного впливу на природу, зокрема забр) нення навколишнього середовища, міжнародне співтовариство з* дійшло висновку про необхідність міжнародного співробітниі галузі охорони природи.

У 1967 році Генеральна Асамблея ООН виступила з ініціатив проведення міжнародної конференції, на якій були б виробле міжнародні заходи^обмеження та зупинення забруднення навколи) нього середовища.                                                                      "

У червні^ 1972року відбулася конференція ООН з проблем навщ лдошиього середовища, яка прийняла Декларацію принципів і Пл<| дійТЗці документи поклали початок регулярній міжнародній дії ності по охороні навколишнього середовища в рамках ООН, а ю: ференція мала велике значення для розвитку міжнародного спів| бітництва в цій сфері. Декларація містить положення, якими пов» керуватися держави і міжнародні організації у своїх діях, що впл вають на стан навколишнього середовища. Цей документ є резульТ том політичної домовленості держав. Він не має обов'язкової ют дичної сили, але виражає політичні установки, визнані державам<

Декларація складається з преамбули і 26 принципів. У преамбул підкреслено глобальний характер проблем охорони навколишньог середовища і, не дивлячись на те, що приводом до конференції ср ла стурбованість світового співтовариства з приводу погіршення е ну навколишнього середовища, у Декларації висловлена впевненіс у здатності людства використати свої знання, досягнення науки і т ніки для збереження і покращення навколишнього середовища.

План Дій є програмним документом, який містить 109 рекомеї дацій вирішення екологічних проблем, які стосуються плануваш населених пунктів із врахуванням якості навколишнього середовиі управління природними ресурсами; визначення забруднювачів, й* мають міжнародне значення, і боротьбу з ними; освітніх, інформа цінних, соціальних і культурних аспектів проблем навколишньог середовища та ін.

Більшість рекомендацій Плану дій звернені не до урядів держа а до ООН та її міжнародних організацій і мають на меті консолі;

446

Розділ XX МІ жнародне співробітництво в галузі охорони довкілля

вати міжнародну діяльність по охороні навколишнього середовища в системі ООН та підвищити її ефективність.

Важливим результатом Стокгольмської конференції стало прийняття резолюції про організаційнії фінансові зЗхбДиГяка'рекомендувала Генеральній Асамблеї ООН створити Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). ,              * "

У 1984 році Генеральна Асамблея ООН, стурбована погіршенням стану глобального довкілля, створила Міжнародну комісію з навколишнього середовища і розвитку з метою розробки стратегії охорони навколишнього середовища, яка б дозволила забезпечити сталий економічний розвиток до 2000 року і на більш довготривалий період і розглянути засоби ефективного вирішення екологічних проблем світовим співтовариством. Міжнародна комісія під керівництвом прем'єр-міністра Норвегії представила в 1987 році Генеральній Асамблеї ООН фундаментальну працю під назвою «Наше спільне майбутнє». Основним висновком комісії було те, що для досягнення стабільного (збалансованого, сталого) соціально-економічного розвитку необхідно, щоб рішення на всіх рівнях приймалися з урахуванням екологічних факторів. У такому разі задоволення екологічних потреб сучасного суспільства не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольнити такі потреби.

Ідеї Міжнародної комісії, принципи сталого розвитку були покладені в основу конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро. Це був глобальний форум на найвищому рівнігу конференції взяло участь 179 держав, представлених їх першими особами, главами держав та міністрами охорони довкілля, а також більш як ЗО міжурядових і неурядових міжнародних організацій.

Конференція прийнялаДе^ларацію по навколишньому середовищу і розвитку (Деклараціюпо)ХЦовготривалу програму подальших дій у глобальному масштабі («Порядок денний на XXI сторіччя»), Принципи ставлення до раціонального використання, збереження і освоєння всіх видів лісів.

На конференції були представлені відкриті для підписання Конвенція про зміну клімату і Конвенція про біологічне різноманіття.

Декларація Ріо містить основні принципи екологічно коректної поведінки держав і світового співтовариства на сучасному етапі. Дотримання цих принципів у внутрішній і зовнішній практиці буде сприяти забезпеченню національного міжнародного екологічного правопорядку. Принципи Декларації Ріо містять такі основні ідеї: — Люди мають право на здорове і плідне життя в гармонії з природою.

447

Особлива частина

— Сучасний розвиток не повинен здійснюватись на шкоду о: навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поі

— Держави мають суверенне право розробляти свої природні ре* сурси, але без заподіяння шкоди навколишньому середовищу за жами їх кордонів.

— Держави повинні вживати заходів попередження погірше; стану навколишнього середовища.

— Для досягнення сталого розвитку охорона навколишнього редовища повинна складати невід'ємну частину процесу розвитку не може розглядатися у відриві від нього.

— Розвинуті країни визнають свою відповідальність по забез ченню сталого розвитку із врахуванням стресу, який створюють глобального навколишнього середовища і технологій та фінансо ресурсів, якими вони володіють.

— Держави повинні ділитися знаннями і новими технологіями^

— Екологічні проблеми вирішуються найбільш ефективно з стю всіх зацікавлених громадян. Держави розвивають інформ ваність і участь населення шляхом надання широкого доступу до ема^ логічної інформації.

— Держави вживають ефективних заходів у галузі навколишнь»' ого середовища, зокрема тих, що стосуються компенсації жертвам забруднення та іншої екологічної шкоди.

— Той, хто забруднює навколишнє середовище, повинен нести фінансову відповідальність за забруднення.

- Держави повинні повідомляти про стихійні лиха або діяльність, які можуть мати транскордонний характер.

— Мир, розвиток і охорона довкілля взаємопов'язані і нерозривні «Порядок денний на XXI сторіччя» визначає актуальні проблеми

охорони навколишнього середовища і напрямки діяльності для В№І рішення цих проблем. Порядок денний включає чотири розділи:   из

— соціально-економічні аспекти (національна політика і міжна» родне співробітництво з метою забезпечення сталого розвитку, бо* ротьби зі злиднями, динаміка населення, охорона здоров'я);

— збереження і раціональне використання природних ресурсів (захист атмосфери, комплексне використання земель, боротьба з обезч лісненням, опустелюванням, регулювання використання токсичних небезпечних речовин);

— зміцнення ролі різних груп населення (жінок, дітей, молоді, корінних народів, неурядових організацій);

— засоби здійснення (фінансові ресурси і механізми, інформаційні, наукові технологічні та організаційно-правові засоби вирішення екологічних проблем).

448

Розділ XX Міжнародне співробітництво в галузі охорони доскпля

Чинне міжнародне законодавство в галузі охорони навколишнього середовища передбачено переглянути і вдосконалити з метою підвищення його ефективності. Міжнародно-правові норми повинні сприяти проведенню єдиної політики як у галузі розвитку, так і в галузі охорони довкілля.

«Порядок денний на XXI сторіччя» має рекомендаційний характер, є актом м'якого міжнародного права, оскільки був прийнятий шляхом консенсусу, без церемонії підписання.

У Заяві про принципи по відношенню лісів, прийнятій на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, підкреслено необхідність комплексного використання лісів для забезпечення соціальних, економічних, екологічних, культурних і духовних потреб теперішнього і майбутніх поколінь.

У Заяві проголошені такі принципи:

— Всім країнам слід брати участь в «озелененні світу» шляхом посадки та збереження лісів.

— Країни мають право використовувати ліси для потреб соціально-економічного розвитку на основі національної політики, яка відповідає завданням сталого розвитку.

— Національні програми повинні захищати унікальні ліси, які мають наукову, культурну, духовну, Історичну та релігійну цінність.

— Країнам, що розвиваються, необхідно надавати міжнародну фінансову підтримку у справі захисту лісів.

— Вигоди від продукції біотехнології і генетичних матеріалів, отриманих за рахунок лісу, слід на взаємовигідних умовах розділити з країнами, у яких знаходяться ці ліси

— Посаджені ліси є екологічно прийнятими джерелами відновлюваної енергії і сировини. У країнах, що розвиваються, особливо важливим є використання лісів як палива. Ці потреби повинні задовольнятися на підставі раціонального використання і посадки нових лісів.

— Країнам необхідні плани раціонального ведення лісового господарства, які грунтуються на безпечних для навколишнього середовища рекомендаціях. Слід уникати практики, яка веде до деградації лісів.

— Необхідним є контроль за забруднюючими речовинами, такими, як кислотні дощі, які завдають шкоди лісам.

Ці та ряд інших принципів, закріплених у Заяві, можуть стати основою для подальших переговорів про міжнародну угоду, яка б мала обов'язкову силу. Заява про принципи щодо лісів, хоч і констатує відомі істини, є, по суті, першою глобальною міжнародною угодою в галузі охорони і використання лісів.

Глобальний характер змін клімату вимагає широкого міжнародного співробітництва і участі країн у відповідних міжнародних захо-

449

НЕ,

•коїопчне право України

Особлива частина

дах. Країнам необхідно ввести в дію ефективне законодавство 3' тань охорони довкілля для скорочення викидів парникових газі Мета представленої в Ріо-де-Жанейро для підписання рамкової] венції про зміну клімату полягає в тому, щоб домоітися стабілізації центрації парникових газів в атмосфері на таких рівнях, які не б> здійснювати небезпечного впливу на глобальну кліматичну систе слід зробити у строки, достатні для природної адаптації екосист зміни клімату. Зокрема, перед державами поставлене завдання змені викиди двоокису вуглецю та інших парникових І азів до рівнів 19901 Оскільки найбільша частка глобальних викидів парникових І припадає на розвинуті країни, їм слід взяти на себе керівниці боротьбі зі змінами клімату і його негативними наслідками.

Розвинені країни повинні надавати фінансову, технічну дощ гу країнам, що розвиваються, у виконанні вимог Конвенції.

Всі країни повинні надавати інформацію про обсяги викидів І

никових газів на їх територіях, про програми скорочення вики;

адаптації до змін клімату; сприяти раціональному використані

збереженню таких поглиначів парникових газів, як ліси та океаі

Біологічне різноманіття має велику екологічну, генетичну^

ціальну, економічну, наукову, культурну, рекреаційну і естети*

цінність. Воно необхідне для еволюції і збереження екологічних^

стем і біосфери в цілому. Однак біорізноманіття зменшується '

впливом антропогенної діяльності. Відповідно до Конвенції про І

логічне різноманіття, підписаній Україною, держави мають пр

розпоряджатися своїми біологічними ресурсами і несуть відпс

дальність за збереження їх біологічного різноманіття та раціони

не використання їх біологічних ресурсів.

Країни, що приєднуються до Конвенції, повинні: -

— визначати компоненти біологічного різноманіття, важливії збереження і використання;

— здійснювати контроль за діяльністю, яка може шкідливо ВЕ вати на їх біологічне різноманіття;

— розробляти національні стратегії, плани або програми реженню і раціональному використанню біорізноманіття;

— прийняти закони для захисту видів, яким загрожує вими| ня, створити систему заповідників для збереження біорізномаі««

— використовувати засоби масової інформації для того, щоб, могти громадськості зрозуміти важливість збереження біорізнома

— використовувати оцінку впливу на навколишнє середовиі участю громадськості для визначення проектів, які загрожують 1 різноманіттю, щоб запобігти або звести до мінімуму шкоду, що й бути заподіяна;

450

Розділ XX Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля

— впровадити засоби контролю за ризиком, пов'язаним з появою організмів у зв'язку із застосуванням біотехнології;

— попереджувати появу біологічних видів, які загрожують екосистемам або біологічним видам, контролювати та знищувати їх.

Країниповинні розглянути питання про необхідність укладання угоди про безпечне використання живих організмів, змінених у результаті застосування біотехнології.