§ 6. Міжнародне співробітництво під егідою Організації Об'єднаних Націй

Програма Організації Об 'єднаних Націй з питань

навколишнього середовища (ЮНЕП)

Створена на виконання політичних рішень, що були прийняті на Стокгольмській конференції ООН з питань навколишнього середовища, яка відбулася в червні 1972 року. Керівний орган Програми має штаб-квартиру в Найро§і4і2**й*^і'У фінансовому плані спирається на добродійнйїГфІВн^ьазовий проект Програми стосується спостереження за станом довкілля (ЕаптІшаїсЬ). Цей проект складається з трьох основних компонентів: 1) Міжнародної довідкової системи джерел інформації про навколишнє середовище (8ІК.); 2) Міжнародного реєстру потенційно токсичних хімічних речовин (КІ8СРТ); 3) Світової системи постійно діючого спостереження за станом довкілля (ОЕМ5). ОЕМ5 включає спостереження за забрудненням вод і повітря, а також біологічний контроль і спостереження за продуктами харчування. У частині організації спостереження СЕМ5-повітря ЮНЕП тісно співробітничає з Світовою метеорологічною організацією (ОММ), а в частині операцій контролю забруднення вод і повітря — з Всесвітньою організаці охорони здоров'я (ВООЗ).

ВООЗ є однією з найбільш впливових інституцій ООН. Штаб-квартира в Женеві. Має Регіональне бюро по Європі, що обслуговує 33 держави-члени.

Екологічними питаннями займається служба Здорового довкілля, яка в Регіональному бюро по Європі має значну кількість підрозділів, а саме:

— загальних питань оздоровлення навколишнього середовища (водозабезпечення, скорочення утворення і видалення відходів, охорона середовища проживання і помешкань);

—забруднення довкілля (води, повітря, боротьба з випромінюванням);

— управління екосистемами (токсикологія, епідеміологія, якість Навколишнього середовища з точки зору здоровая населення);

— гігієни продуктів харчування;

451

Особлива частина

— здорового виробничого середовища;

— планування, обслуговування, освіти.

Слід зазначити, що Регіональне бюро ВООЗ по Європі реа вало значну кількість досить масштабних проектів оздорої довкілля, особливо в галузі водорозподілу і відведення забрудн| вод (зокрема, в Алжирі, Марокко, Турції, колишній Югославії). ] виступило також ініціатором здійснення проектів юридичного, ністративного та технічного забезпечення боротьби із забруднен довкілля в таких країнах, як Іспанія, Греція, Угорщина, Польща, 1 тугалія та Румунія.

Цілий ряд енвайронментальних проектів ВООЗ та її Регіона го бюро по Європі планувалися і здійснювалися в аспекті міжна ного співробітництва, оскільки зачіпали інтереси кількох дер ВООЗ, зокрема, координувала проекти оздоровлення Дунаю, пс цінних наслідків для здоров'я людей транскордонного забруд атмосферного повітря.

Під егідою ВООЗ розроблялися і деякі міжнародні конвені частини з них приєдналася і Україна. Це, наприклад, КонвенціІІ захист від іонізуючої радіації, до якої наша держава приєднала в 1968 році.

Серед форм діяльності Регіонального бюро ВООЗ по Євр кооперація з місцевими органами самоуправління у виробленні) кретних муніципальних програм, таких як видалення твердих/І ходів чи застосування добрив у сільському господарстві.

Місцезнаходження штаб-квартири в Женеві, де розміщено І то міжнародних організацій, сприяє тісній співпраці ВООЗ з і» ми міжнародними організаціями енвайронментального профі також об'єднанню фінансових можливостей для реалізації вел| проектів.

Одним з напрямків діяльності ВООЗ є видання рекомеї щодо норм і стандартів якості середовища, що виходять з пс ного впливу забруднень на здоров'я людей. До 1971 року здійснило три уточнених видання Міжнародних норм щодо води. Ці норми десятиріччями були зразками для відповідного І кального законодавства і регламентаційних документів норму якості питних вод більшості країн світу. Результатом проголои ООН 1981-1990 років десятиріччям питної води й оздоровлені ло видання ВООЗ Керівних принципів, що стосуються якості І вод, які офіційно замінили вищеназвані Міжнародні норми, інших внесків ВООЗ та її Регіонального бюро слід назвати • не видання щодо методів дослідження вод для контролю забр> ня, у підготовці якого взяли участь більше 300 вчених з різних І

452

Розділ XX Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля

Європи. Періодично переглядаються і перевидаються ВООЗ Критерії гігієни навколишнього середовища. Вже видано більше 20 випусків відповідної серії.

Нарешті, ВООЗ здійснює освітні програми для наукових кадрів і технічних спеціалістів у галузі оздоровлення довкілля. Однак до цього часу ці програми були здебільшого зорієнтовані на країни, що розвиваються (Азії, Африки, Латинської Америки).

Економічна Комісія ООН по Європі (ЄЕК ООН) — єдина організація ООН, що об'єднує практично всі країни Європи. Однак вважати її суто європейською не можна, бо її членами є також Канада, Кіпр і Сполучені Штати Америки. Членом ЄЕК ООН є й Україна. Причому факт її членства не пов'язаний з моментом набуття незалежного державно-правового статусу: повноправним членом цієї організації була ще Українська РСР (як член ООН).

ЄЕК ООН — одна з п'яти регіональних економічних комісій, створених Економічною і соціальною радою ООН у 1947 році. У момент утворення мета діяльності ЄЕК ООН визначалася як надання національним урядам економічної, технологічної і статистичної допомоги, а також допоміжних дій, що сприяли б реконструкції економіки.

Починаючи з середини 50-х років різні підкомісії цієї організації стикаються з проблемами навколишнього середовища:

Комітет внутрішнього транспорту — з проблемою забруднення континентальних вод внаслідок робіт на внутрішніх навігаційних шляхах (1956 р.), Комітет з питань вугілля — з проблемою забруднення повітря коксуючими сумішами (1963 р.), Комітет з питань електроенергії — з проблемами забруднення, спричиненого тепловими електростанціями (1967 р.), Комітет з питань сталі — з проблемою забруднення повітря і води металургійною промисловістю тощо. Зважаючи на нагальну потребу, 1969 року було вирішено, що міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища складатиме одне з чотирьох найважливіших програмних завдань діяльності ЄЕК ООН. Було створено інститут «урядових радників» країн, що відносяться до сфери ЄЕК ООН, для забезпечення оцінки стану довкілля в Європі і впровадження деяких екологічних підходів в соціально-економічну політику.

Пізніше до сфери діяльності ЄЕК ООН увійшло й створення робочих груп з питань розробки, а також участь у розробці конвенцій.

Під егідою ЄЕК ООН було розроблено кілька важливих міжнародних конвенцій з питань охорони довкілля. Серед них — Женевська 1979 року конвенція про транскордонне забруднення атмосферного повітря на великі відстані; Базові принципи охорони вод (1987 р.),

453

Особлива частина

Європейська конвенція щодо співробітництва в управлінні транс* донними водами.

Перший з названих тут документів став конвенцією рамкового з рактеру, її основним напрацюванням є встановлення обов"язків І сультацій, обміну інформацією, а також запровадження системи І гляду за забрудненням, особливо двоокисом сірки. У результаті бу|| розроблено і впроваджено Програму нагляду і оцінки перенесення І великі відстані забруднюючих атмосферне повітря речовин в Євр (ЕМЕР) і створено 90 станцій нагляду в 24 країнах континенту.

Фінансування відповідної Програми регламентувалось Прото* лом про довгострокове фінансування спільної програми спостер| ження і оцінки перенесення забруднюючих атмосферне повітря ; човин в Європі, затвердженим в Женеві 28 вересня 1984 року.

Ще один додатковий Протокол до відповідної Конвенції був прийнято в Гельсінки після конференції 10 країн в Оттаві, що взя на себе зобов'язання щодо скорочення до 1990 року мінімум на "' відносно рівня 1980 року викидів сірки.

Третій Протокол, підписаний у Софії 1 листопада 1988 року' країнами, передбачав домовленості щодо підтримки викидів ок> азоту на рівні 1987 року. У 1991 році Конвенція була доповнена І одним Протоколом — щодо обмеження викидів летючих органічн* сполук чи їх транскордонних потоків.

Нарешті, 14 червня 1994 року в Осло було прийнято Протокол І подальше скорочення викидів сірки.

Що стосується другої Конвенції, робота над якою здійснювала? під егідою ЄЕК ООН (щодо управління транскордонними водам* слід зазначити, що базові принципи, які тут були вироблені, є ба для вироблення відповідних двосторонніх домовленостей. В їхчис такі правила і принципи:

держави, що розділяють водний ресурс, мають укладати між І бою договір чи угоду, які б фіксували завдання щодо досягнені якості, методи контролю стану вод і порядок обміну інформаціє* Діяльність^ітачмі) баиирфеконструкціі та розвитку

в гсщузі охорони навколишнього середовища Штаб-квартира у Вашінггоні (США). Починаючи з 1990 року, Світовий банк (СБ) допомагає країня Центральної та Східної Європи в здійсненні дій, спрямованих на І ліпшення екологічної ситуації. У 1993 році було підготовлено та: верджено Екологічну програму дій для Центральної та Східної Євр пи. Програма містить в собі методологію визначення пріоритетні екологічних завдань і термінових дій щодо їх вирішення.             •

454

Допомога Світового банку країнам Центральної та Східної Європи охоплює 4 види діяльності:

1.  Формулювання національної природоохоронної стратегії. Світовий банк допоміг 11 країнам розробити природоохоронні стратегії і виробити плани дій.

2. Політичні реформи, зміцнення інституцій, участь громадськості. З допомогою заходів щодо структурної перебудови економіки і її секторів, а також здійснюючи окремі проекти, Світовий банк сприяє виробленню відповідних економічних стимулів і регулювання.

3. Фінансування Інвестицій у галузі охорони навколишнього середовища. З 1990 до 1995 року загальна сума кредитів, виділених 6 країнам Центральної та Східної Європи для здійснення 12 окремих екологічних проектів, досягла 1,3 млрд. доларів США, що склало більше 7% від загальної суми кредитів СБ реконструкції та розвитку для центрально- і східноєвропейських країн. Крім того, СБ були підтримані екологічні компоненти і здійснення екологічних завдань у 27 інших проектах. Як виконавче агентство Глобального екологічного фонду Світовий банк також надає фінансування в розмірі 119 млн. доларів США на 19 інших проектів, що підтримують біорізноманіт-тя, подолання наслідків, викликаних зміною клімату, а також відмову від речовин, що порушують озоновий шар.

4. Співробітництво з донорами. Світовий банк взяв на себе зобов'язання в галузі співпраці з іншими донорами з метою більш ефективного розподілу зовнішніх ресурсів. З допомогою такого партнерства СБ допомагає фінансувати кілька міжнародних програм, спрямованих на вирішення місцевих екологічних проблем. За останні шість років від донорів було отримано 230 млн. доларів США, з яких 60% призначалось для спільних дій, а 40% — для технічної допомоги.

Одним з видів допомоги СБ країнам у поліпшенні екологічної ситуації е'еп{жяпнннвдослоналенню практики управління. Саме з цією метою СБ було профінансован6"експериментальний проект екологічного управління в Україні, у Донецькій області. Проектом передбачалось створення зразкової моделі розширення можливостей місцевих природоохоронних агентств у справі оцінки, контролю виконання екологічного законодавства, техніки моделювання, ліцензування тощо. Крім того, даний проект сприяв створенню гами ефективних методів контролю якості повітря, екологічного обліку, заходів щодо '     економічного механізму модернізації підприємств металургійної галузі. Одним із наслідків виконання проекту стала також більша прозорість екологічної політики в регіоні, вдосконалення системи інформування громадськості про стан довкілля, медичні наслідки впливу забруднень на здоров'я людей.

455

Особлива частина

Організація Об 'єднаних Націй з питань освіти,

науки І культури (ЮНЕСКО)

Штаб-квартира в Парижі (Франція). Саме цій організації нале ініціатива розробки різних моделей міжурядового співробітниі галузі науки навколишнього середовища і природних ресурсів, минаючи з 1970 року ЮНЕСКО відкрито спеціальну програму «. дина і біосфера» (МАВ), розподілену між 14 найважливішими • ми, як наприклад: вивчення впливу людської діяльності на різні заз рактером середовища, «консервативна» охорона природних зон; генетичних ресурсів тощо.

У межах цих найважливіших тем під егідою ЮНЕСКО зд»Ц нюється 900 науково-дослідних проектів у 90 країнах світу. Більшії з них мають на меті сприяння вирішенню складних міждисцишт них проблем управління довкіллям, зокрема, у засушливих зона перезволожених тропічних регіонах, управління гірськими екосі-мами чи урбанізованими територіями

Саме діяльність ЮНЕСКО зробила можливим створення ми родної мережі 'вІСсферних"заповідників Кожний з таких заповідні' по9ппон«(^пУ^МП(Г^пр^^^як'сі^1^Ш^"^^к^ерник сталої-різних екосистем і місць людської життєдіяльності, так і стійкої використанню природних ресурсів. Більше 110 країн світу (серед І і Україна) беруть участь у віпппвіпнимпрпграмі ЮНЕСКО. Понад' з них виділили частину своїх територій (акваторій) для створе» біосферних заповідників і включення їх у відповідну мережу. Тр біосферних заповідники створено і на Україні: Асканія-Нова, Чорц морський і Карпатський. Всі три утворені на базі одноіменних Іц родних заповідників, що складають заповідну зону біосферних/^ стадії вирішення перебувають також питання про створення в коо» рації з Словаччиною і Польщею міжнародного біосферного запс дника «Східні Карпати».

МеТОІсГстворШня біосферних заповідників є збереження в п^ родному стані найбільш типових природних комплексів біосфе здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколг нього середовища, його змін під впливом антропогенних фактор

Під егідою ЮНЕСКО також розроблено дві важливі конве* щодо охорони довкілля: 1) Рамсарська 1972 року конвенція про І но-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином* середовище існування водоплавних птахів; 2) Паризька 1972 року І венція про захист всесвітньої культурної і природної спадщини.

Україна є учасницею обох зазначених конвенцій. У жовтні 1988 ] ще в статусі Української РСР нею ратифіковано Паризьку коТЯВенІ з датою введення в дію з 12 січня 1989 року. На той період 21

456

об'єктів культурного та природного походження було включено до Переліку об'єктів, що складають світову спадщину в розумінні даної конвенції, учасниками якої стали більше 100 країн світу.

Що стосується Рамсарської конвенції, то Україна приєдналась до неї порівняно недавно: закон про участь нашої держави у відповідних договірних відносинах було прийнято Верховною Радою України 29 жовтня 1996 року.

Міжнародне Агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) Штаб-квартира УВІдн і (Ав^тріаХ, Чл]е7ГашІМ ЛТГГЇ^е^йіНфаїн світу, у тому чисдій-УІфаТна. Відповідна інституція ООН має свій чітко окреслений предмет діяльності: мирне використання атомної енергії. Основними цілями діяльності є прискорення розвитку атомної енергетики і невикористання її у військових цілях, підвищення внеску атомної енергії в зміцнення миру, здоров'я і добробуту людей в усьому світі. Серед функціональних обов'язків МАГАТЕ, однак, є також розробка і прийняття міжнародних норм і правил безпеки, покликаних встановити нешкідливі для здоров'я людини пороги впливу атомної енергетики. Виходячи з відповідних завдань, МАГАТЕ розробляє і приймає норми радіаційної безпеки (НРБ). Постійна увага приділяється Агентством вирішенню питання поводження з радіоактивними відходами. Починаючи з 1961 року МАГАТЕ регулярно переглядає і затверджує регламенти перевезень радіоактивних речовин. У 1984 році МАГАТЕ видало Директиву з питань ядерних установок, якою, зокрема, запропонувало державам-членам укладати угоди про взаємну допомогу у випадках ядерних аварій, а також у надзвичайних екологічних ситуаціях. Директива ця мала рекомендаційний характер, і їй не було приділено належної уваги з боку ядерних держав. За всю «дочорнобильську» історію розвитку ядерної енергетики єдина угода про взаємодопомогу у випадках ядерних аварій була укладена між країнами Скандінавії 17 жовтня 1963 року.

Чорнобильська катастрофа різко змінила ставлення держав до проблеми міжнародного співробітництва в надзвичайних ядерних ситуаціях і значно підвищила роль МАГАТЕ у відповідній сфері. Після 1-986 року. МАІЖЕЕ-баІ^тв ра»н»9вертаж5ся до проблем, пов'язаних з наслідками Чорнобиля, у тому числі міжнародно-правовими. У рамках МАГАТЕ, зокрема, постійно діє Комітет з питань цивільної відповідальності за ядерну шкоду. Багато держав після аварії на Чорнобильській АЕС звернулися до МАГАТЕ з проханням провести обстеження ситуації, що склалася на їх територіях у результаті інциденту. Багато ініціатив стосувалось необхідності встановлення нових міжнародно-правових механізмів щодо попередження подібних катастроф у майбутньому, а також обмеження їх наслідків, якщо такі все ж ви-

457

Особлива частица

никнуть. У результаті під егідою МАГАТЕ з 21 липня по 15    _ 1986 року було організовано міжнародну конференцію урядовнх|| спертів держав — членів МАГАТЕ, результатом роботи якої І вироблення проектів двох конвенцій: одна — про оперативне відомлення про ядерну аварію; друга — про допомогу у випа ядерної аварії і надзвичайної радіологічної ситуації. Обидва І ти конвенцій пройшли всі стадії доопрацювань, узгоджень, коневі тацій, обговорень в рекордно короткі терміни, що було пов'язан періодом їх розробки і прийняття. Конвенції, таким чином, були пр няті вже через місяць після розробки їх перших проектів (Відень, ( вересня 1986 року). Обидві вони були підписані Україною ЗО груд 1986 року, з датою введення в дію з 26 лютого 1987 року.

12 липня 1996 року Україна приєдналась до Віденської конвеї про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, депозитарієм яі також є МАГАТЕ.