§ 2. Органи та посадові особи, які здійснюють кримінально-процесуальне провадження

Суд — це державний орган, який здійснює у країні судову владу (ст. 124 Конституції України, ст. 32 КПК).

У сфері кримінального судочинства діють суди загальної юрисдикції: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд Ук­раїни; Верховний Суд України. До системи судів загальної юрисдикції також віднесено ланку військових судів (військові су­ди гарнізонів, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд ВМС України, військова колегія Верховного Суду України). Це визначено Законом України „Про судоустрій України".

Всі ці суди створюють у порядку, визначеному Конститу­цією України та Законом України „Про судоустрій України". Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ч. 5 ст. 125 Конституції України).

Суду належить виняткове право іменем України визнавати особу винною у вчиненні злочину, а також піддавати її кри­мінальному покаранню. Судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.

Суд може діяти колегіально або одноособово. Значну біль­шість справ по першій інстанції розглядає суддя одноособово. Кримінальні справи про злочини, за які кримінальним законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядає суд у складі трьох суддів, у ра­зі заявления такого клопотання підсудним. Також колегіально­му розгляду (два судці та три народні засідателі) підлягають справи про злочини, за які санкція статті передбачає довічне ув'язнення.

Розгляд справ у апеляційному та касаційному порядку здійс­нюється лише колегіально (не менше, ніж трьома суддями).

Судочинство відправляють судді — учасники кримінально­го процесу, на яких Конституцією та Законом України „Про судоустрій України" покладено здійснення правосуддя в Укра­їні по кримінальних справах на основі норм КПК.

На посаду судді може бути рекомендовано громадянина України не молодшого 25 років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше 5 років, проживає

40

Глава 3.

в України не менше 10 років, володіє державною мовою (ст. 127 Конституції України). Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснює Президент України. Всіх інших суддів обирає Верховна Рада України безстроково.

Судді при здійсненні правосуддя є незалежні та підкоря­ються лише закону. Вони є об'єктивними та неупередженими служителями правосуддя. їх діяльність базується на принци­пах законності, рівності всіх учасників судового розгляду пе­ред законом і судом, змагальності сторін, підтримання держав­ного обвинувачення в суді прокурором, забезпечення обвину­ваченому права на захист, гласності судового процесу, обов'яз­ковості рішень суду та інших. За неповагу до суду чи судді особу може бути притягнуто до адміністративної відповідаль­ності.

Однією з гарантій відправлення правосуддя незалежним і неупередженим судом є інститут відводу судді від участі в розгляді конкретної кримінальної справи. Цю норму встанов­лено в законодавстві у першу чергу в публічних інтересах, а не в інтересах осіб, що беруть участь у справі. Публічність цього інституту необхідна тому, що відсутність довіри сус­пільства до судді підриває сприйняття справедливості рішень суду, знижує силу кримінальної репресії.

Це може мати місце в силу особистого ставлення судді до обставин кримінальної справи.

Обставини, що виключають участь судді у розгляді кри­мінальної справи, передбачено ст.ст. 54 та 55, порядок ви­рішення заявленого відводу — ст. 57 КПК. Заяви про відвід подають до початку судового слідства, однак законодавець до­пускає це роботи і на інших частинах судового розгляду у ви­падках, якщо підстави для заявления відводу стали відомі піс­ля початку судового слідства. Відвід, заявлений у суді, ви­рішують інші судді за відсутності судді, якого це стосується. За рівності голосів суддя вважається відведеним. Відвід, заяв­лений двом або всьому складу суду, вирішується у повному складі суду простою більшістю голосів. У зазначених випад­ках заяви про відводи розглядають у нарадчій кімнаті.

Заява про відвід судді, який одноособово розглядає справу, вирішується постановою голови цього суду. Якщо голова суду є головуючим по справі за одноособового розгляду справи і

Суб'єкти кримінального процесу

41

Йому заявлено відхід, то останній розглядатиме голова або за­ступник голови суду вищого рівня.

З метою виконання завдань, які стоять перед судами щодо реалізації третьої — судової — влади в державі, їх наділено широкими повноваженнями. Під час судового розгляду кри­мінальної справи по суті, діють всі принципи кримінального процесу. Отже, суди мають, на підставі закону, всі необхідні й достатні процесуальні та матеріально-правові засоби для пра­вильного та неупередженого розгляду і вирішення криміналь­ної справи. Ніякі інші органи і посадові особи не наділено та­кими можливостями, як суд та суддя.

Прокурор. Діяльність прокуратури у кримінальному судо­чинстві регулюють ст.ст. 121-127 Конституції України, КПК та Закон України „Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 ро­ку зі змінами та доповненнями.

Процесуальний статус прокурора в кримінальному процесі, форми і методи діяльності визначаються загальними завдання­ми судочинства і безпосередніми завданнями, що їх вирішу­ють на кожній його стадії. Відповідно до Конституції України прокуратура становить єдину систему, на яку покладено пов­новаження в кримінальному процесі:

підтримувати державне обвинувачення в суді;

наглядати за додержанням законів органами, які проводять

оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слід­

ство;

наглядати за додержанням законів при виконанні судових

рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні

інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обме­

женням особистої свободи громадян.

Прокурора наділено широкими повноваженнями на стадіях порушення кримінальної справи і досудового слідства. Він на­глядає за законністю і підставами порушення кримінальних справ, має право порушити кримінальну справу, здійснює за­гальне керівництво слідством, направляючи його хід. Він вправі скасовувати і змінювати постанови, винесені слідчими під час досудового слідства, продовжувати його строки, пере­давати справу від одного слідчого до іншого. Прокурор має право прийняти до свого провадження розслідування будь-яко­го злочину.

Проте в ст. 54 КПК передбачено випадки, коли участь про­курора у проведенні досудового слідства та у розгляді справи

42

Глава 3.

на будь-якій стадії не допускається. За обставин, які зазначено у цій статті, прокурор має заявити самовідвід. Якщо самовід­від не заявлено, учасники процесу можуть заявити відвід цьо­го прокурора. Питання про відвід прокурора на стадії досудо-вого слідства вирішує прокурор вищого рівня, а в суді — суд, який розглядає справу (ст. 58 КПК).

Після закінчення досудового слідства прокурор визначає подальші дії по кримінальній справі. По справі, яка надійшла з обвинувальним висновком, він має право:

затвердити обвинувальний висновок або скласти новий;

повернути справу зі своїми письмовими вказівками до ор­

гану  дізнання  або  слідчого  для  проведення  додаткового

розслідування;

закрити справу, склавши про це постанову.

Процесуальне положення прокурора на стадії досудового слідства і судових стадіях істотно відрізняється. У суді проку­рор не наділений владно-розпорядчими повноваженнями. Як державний обвинувач, він бере активну участь у дослідженні доказів, висловлює суду свою думку про застосування кри­мінального закону і міри покарання щодо підсудного або об­ґрунтовує свою відмову від обвинувачення.

Як державний обвинувач, прокурор діє від імені держави, підтримуючи обвинувачення відповідно до закону. Якщо під час судового розгляду обвинувачення особи у вчиненні злочи­ну не дістає підтвердження, прокурор зобов'язаний відмови­тись від нього.

У разі, якщо прокурор, який підтримував державне обвину­вачення в суді першої інстанції чи який затверджував обвину­вальний висновок, не погоджується з винесеним судом виро­ком, вважаючи його незаконним і необґрунтованим, він впра­ві, в межах своєї компетенції, подати до суду вищого рівня апеляцію.

Прокурор, який брав участь у суді першої чи апеляційної інстанції, який затверджував обвинувальний висновок, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурори областей і прирівняні до них та їх заступники (незалежно від їх участі у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстан­ції) мають право на внесення касаційного подання.

У стадії виконання вироку прокурор вживає заходів до своєчасного та законного звернення вироку до виконання, вно-

Суб'єкти кримінального процесу

43

сить на розгляд суду питання, що пов'язані з виконанням ви­року та бере участь у розгляді в суді цих питань.

Слідчий є процесуально самостійним суб'єктом у криміналь­ному процесі. Він провадить досудове слідство в криміналь­них справах. Слідчий апарат існує в органах прокуратури, в органах внутрішніх справ, в органах безпеки і в податковій міліції. Нині, під час проведення правової реформи, обговорю­ють питання про створення єдиного слідчого апарату.

У Законі України „Про прокуратуру" визначено вимоги, які висунуто до осіб, що призначаються на посаду слідчих: грома­дянство України, вища юридична освіта, наявність необхідних ділових і моральних якостей. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять стажування строком до одного року. Аналогічними є вимоги і до слідчих інших правоохоронних органів.

Ст. 114 КПК визначає повноваження слідчого. Під час про­вадження досудового слідства слідчий самостійно приймає рішення щодо спрямування слідства і провадження певних слідчих дій (за винятком певних випадків, коли законом пе­редбачено одержання дозволу на проведення слідчих дій від суду чи прокурора). Слідчий несе повну відповідальність за законність і своєчасність проведених ним слідчих дій. У разі, якщо слідчий не погоджується з вказівками прокурора щодо притягнення особи як обвинуваченого, щодо кваліфікації зло­чину та обсягу обвинувачення, направлення справи для від­дання обвинуваченого до суду та питання щодо закриття спра­ви, він має право передати справу прокурору вищого рівня з письмовим викладенням своїх заперечень. Всі інші вказівки прокурора слідчому є обов'язковими для виконання.

Важливе значення для успішного розслідування криміналь­них справ має взаємодія слідчого з органами дізнання. Слід­чий по розслідуваній ним справі має право давати органам дізнання доручення і вказівки щодо проведення розшукових і певних слідчих дій. Такі вказівки слідчого є обов'язковими для органів дізнання.

Ст. 60 КПК встановлює випадки, за яких не допускається участь слідчого чи особи, яка провадить дізнання, у розсліду­ванні кримінальної справи. Слідчий чи особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу, якщо вони є потерпілими, свід­ками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь із них, а також родичами обвинуваченого;

44

Глава 3.

якщо вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, пе­рекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; якщо вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи; за наявності інших обставин, які зумовлюють сумнів у їх об'єктивності. Якщо є такі обставини, слідчий чи особа, яка провадить ді­знання, повинні заявити самовідвід. Заяву про відвід чи само­відвід слідчого та особи, яка провадить дізнання, подають прокуророві.

Начальник слідчого відділу — це начальник слідчого уп­равління, відділу, відділення органів внутрішніх справ. їх пов­новаження визначено ст. 114' КПК. Ці особи в межах своєї компетенції здійснюють контроль за діяльністю слідчих керо­ваного ними підрозділу, за своєчасністю дій слідчих з розкрит­тя злочинів та розслідування справ, що є в їх провадженні. На­чальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки щодо притягнення як обвинуваченого, кваліфікації злочину, про провадження певних слідчих дій то­що, брати участь у проведенні слідчих дій, особисто проводи­ти досудове слідство.

Вказівки начальника слідчого відділу подаються у письмо­вому вигляді та є обов'язковими для виконання. їх може бути оскаржено прокуророві, однак це не зупиняє їх виконання. От­же, відносини начальника слідчого відділу зі слідчими під час провадження по справі мають процесуальний характер. Началь­ник слідчого відділу повинен в основному організовувати ро­боту слідчих, здійснюючи також і методологічне забезпечення розслідування по кримінальних справах.

Органи дізнання. Особи, що провадять дізнання. На від­міну від слідчих, для органів дізнання слідство по криміналь­них справах не є основною діяльністю. Законодавець, визнача­ючи повноваження органів дізнання в ст. 103 КПК, обумовив, що на органи дізнання покладено насамперед вжиття необхід­них оперативно-розшукових заходів із метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. Законом обмежено кількість слідчих дій, які мають право в межах своєї компетенції прово­дити органи дізнання; це, наприклад, порушення кримінальної справи, проведення огляду місця події.

Органами дізнання, як визначено в ст. 101 КПК, є: •   міліція;

Суб'єкти кримінального процесу

45

податкова міліція — у справах про ухилення від сплати по­

датків і зборів, а також у справах про приховування валют­

ної виручки;

органи  безпеки — у справах,  віднесених законом до їх

відання;

командири військових частин, з'єднань, начальники війсь­

кових установ — у справах про всі злочини, вчинені підлег­

лими  їм  військовослужбовцями і  військовозобов'язаними

під час проходження ними зборів, а також у справах про

злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил

України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в

розташуванні частини, з'єднання, установи;

митні органи — в справах про контрабанду;

начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів,

лікувально-трудових    профілакторіїв    і   виховно-трудових

профілакторіїв — у справах про злочини проти встановле­

ного порядку несення служби, вчинені працівниками цих

установ, а також у справах про злочини, вчинені в розта­

шуванні цих установ;

органи державного пожежного нагляду — у справах про

пожежі та порушення протипожежних правил;

органи охорони державного кордону — у справах про по­

рушення державного кордону;

капітани морських суден, що перебувають у далекому пла­

ванні.

Із наведеного переліку бачимо, що дізнання здійснюють різні органи, це пов'язано з основними функціями кожного з них. На органи дізнання покладено вжиття необхідних опера-тивно-розшукових та інших передбачених кримінально-проце­суальним законом заходів із метою викриття злочинів і осіб, що їх вчинили, а також всіх заходів, необхідних для запо­бігання злочинам.

До обов'язків органів дізнання належить виконання вка­зівок і доручень слідчих із проведення розшукових та слідчих дій по справах, що перебувають у провадженні слідчих.

Закон відрізняє поняття і компетенцію органу дізнання та особи, що провадить дізнання.

Орган дізнання представляє його керівник, який вправі про­вадити дізнання по будь-якій справі, що її віднесено до компе­тенції дізнання, і виконувати окремі слідчі дії. Орган дізнання в особі його начальника керує дізнанням, призначає осіб для

46            Глава 3.

ведення дізнання і несе повну відповідальність за якість робо­ти органу дізнання. Особа, що провадить дізнання, — це поса­дова особа, уповноважена органом дізнання на провадження дізнання. Як самостійний суб'єкт процесу, вона досліджує всі обставини справи, оцінює докази за своїм внутрішнім переко­нанням, керуючись законом.

Особа, що провадить дізнання, несе відповідальність за за­конність і обгрунтованість своїх дій. Однак процесуальна са­мостійність дізнавача є більш обмеженою порівняно зі слід­чим. Всі вказівки прокурора для органів дізнання та осіб, що провадять дізнання, є обов'язковими. В разі незгоди з вказів­ками вони їх можуть оскаржити, не зупиняючи виконання.