§ 1. Загальні положення про докази і доказування

Доказове право становить сукупність кримінально-процесуаль­них норм про предмет доказування, докази та їх джерела, про­цес доказування і його суб'єктів. Ці норми утворюють право­ву основу доказування. Доказове право — особливий інститут кримінально-процесуального права.

62

Глава 4.

Загальне поняття доказування в кримінальному процесі мож­на визначити як діяльність суб'єктів кримінального процесу зі збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних дже­рел, а також формулювання на цій основі певних тез і наве­дення аргументів для їх обгрунтування або спростування.

Теорія доказів як частина всієї науки про кримінальний процес має своїм предметом вивчення методологічних і право­вих основ пізнання в кримінальному процесі; розкриває факти­чну і логічну природу доказів, їх правові особливості: належ­ність і допустимість, предмет і межі доказування, процес дока­зування як практичну розумову діяльність, досліджує теоретич­ні підстави і практичне значення класифікації доказів, природу окремих видів доказів, особливості доказування на різних ста­діях процесу і шляхи забезпечення достовірних висновків по справі.

Кримінально-процесуальне доказування регулюють норми КПК.

Доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнан­ня, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність су­спільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1ст. 65 КПК). Кримінально-процесуаль­ним законодавством (ст.ст. 23, 64 КПК) визначено обставини, які підлягають доказуванню в кримінальній справі:

подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинен­

ня злочину);

винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви зло­

чину;

обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а

також ті, що характеризують особу обвинуваченого, пом'як­

шують та обтяжують покарання;

характер та розмір шкоди, завданої злочином, а також роз­

міри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне ліку­

вання потерпілого від злочинного діяння;

причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.

Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі про злочини неповнолітніх, дещо розширено. За ст. 433 КПК, крім зазначених вище обставин, підлягають доказуван­ню: вік неповнолітнього; стан його здоров'я і загального роз­витку; характеристика особи; умови життя і виховання; обста-

Докази і доказування в кримінальному процесі

63

вини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього; наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Збирання доказів та їх процесуальних джерел — це вре­гульована криміпально-процесуальним законодавством (ст. 66 КПК) діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, про­курора, судді й суду щодо виявлення і фіксації в процесуальних документах та матеріалах слідів злочину та інших подій як доказової інформації по конкретній кримінальній справі. Спо­собами збирання доказів та їх джерел є слідчі та судові, інші процесуальні дії, витребування документів, проведення ревізій тощо. Збирання доказів провадиться, головним чином, на ста­дії досудового слідства. Однак суд, за власною ініціативою або за клопотанням учасників процесу, може доповнити мате­ріали досудового слідства.

Наступним елементом доказування є перевірка доказів. Особа, яка проводила дізнання, слідчий, суд повинні об'єктив­но перевірити всі зібрані по справі докази. Метою перевірки доказів та їх джерел є визначення їх достовірності, повноти, законності способів їх одержання. Перевірка доказів, тобто їх дослідження, проводиться шляхом аналізу, порівняння з інши­ми доказами та джерелами, а також провадження повторних або нових слідчих чи судових дій. Крім того, докази перевіря­ють з метою з'ясування їх достовірності.

Оцінка доказів та їх джерел є найважливішим елементом процесу доказування, який полягає в розумовій, логічній діяль­ності суду, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнан­ня. Оцінити докази — означає визначити їх переконливість, придатність, визнати їх правову силу. Цей елемент є необхід­ною передумовою для прийняття будь-якого рішення по спра­ві. Оцінка доказів відбувається на всіх стадіях кримінального процесу. У ст. 67 КПК зазначено, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внут­рішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають наперед встановле­ної сили.

Законодавством покладено обов'язок доказування на суд, прокурора, слідчого, особу, що провадить дізнання, які зобо­в'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічно­го, повного, об'єктивного дослідження обставин справи (ст. 22

64

Глава 4.

КПК), тобто зібрати, перевірити й оцінити всі необхідні дока­зи і їх джерела й на цій підставі прийняти обґрунтоване і справедливе рішення. Керуючись принципом презумпції неви­нуватості, вони не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

До змісту оцінки доказів як фактичних даних належить встановлення їх достовірності, належності, допустимості, достатності для вирішення як окремих питань у справі, так і справи в цілому. Належність доказів визначає їх придатність для встановлення наявності чи відсутності обставин, які стосу­ються предмета доказування в справі; характеризує зміст дока­зів за значенням для встановлення обставин справи і за зна­ченням для встановлення фактичних даних. Тож належність доказів можна визначити як якість, яка внутрішньо прита­манна доказу, в силу якої фактичні дані встановлюють об­ставини, що мають значення для правітьного рішення кри­мінальної справи.

Допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання. Під час здійснення правосуддя заборонено використовувати докази, одержані незаконним шляхом (ч. З ст. 62 Конституції України).

Достовірність доказів — відповідність дійсності фактич­них даних, які отримано з законних джерел, результат ре­тельної перевірки доказів та їх джерел під час досудового слідства і в суді.

Достатність доказів — сукупність допустимих та досто­вірних доказів, що визначаються за внутрішнім переконанням, які необхідні для встановлення обставин злочину відповідно до дійсності і винесення обґрунтованого рішення в процесі слід­ства та розгляду кримінальних справ.