§ 2. Класифікація доказів

Докази можна класифікувати, віднести до тієї чи іншої групи залежно від того, з якого джерела одержано фактичні дані. В науці та практиці вироблено певні правила, з урахуванням яких необхідно досліджувати кожний доказ у тій чи іншій класифікаційній групі.

Розрізняють такі класифікаційні групи доказів: первинні та похідні; обвинувальні й виправдувальні; прямі й непрямі.

Первинні й похідні докази. Всі докази поділяють на пер­винні та похідні залежно від того, чи одержав інформацію

Докази і доказування в кримінальному процесі

65

слідчий або суд з першоджерела, чи з „інших рук". Первинні докази ще називають першоджерелами. Це, наприклад, пока­зання свідка-очевидця, оригінал документа. Якщо ж свідок дає показання з чужих слів, то це буде похідний доказ. До того ж, закон вказує, що, якщо показання свідка базуються на повідом­леннях інших осіб, то цих осіб (за змоги) слід допитати. Якщо ж джерело повідомлених свідком даних невідоме, вони не мо­жуть бути доказами (ч. З ст. 68 КПК). Це положення стосується і показань потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, підсуд­них.

При провадженні в кримінальній справі треба намагатись користуватись першоджерелами. Але й похідні докази можуть бути цінними засобами процесуального пізнання, корисними при перевірці повноти, правильності першоджерел.

Поділ доказів на обвинувальні та виправдувальні зале­жить від змісту одержаних даних. Обвинувальні докази вказу­ють на те, що злочин було вчинено саме цією особою, а також на наявність обставин, що обтяжують відповідальність. Виправ­дувальні докази свідчать про те, що немає самої події злочи­ну, що певна особа до неї не причетна, пом'якшують відпо­відальність особи.

Вимогу збирати обвинувальні та виправдувальні докази за­кріплено в ст. 22 КПК: прокурор, слідчий і особа, яка прова­дить дізнання, зобов'язані вжити заходів для всебічного, пов­ного й об'єктивного дослідження обставин справи, які б як об­тяжували, так і пом'якшували відповідальність обвинувачено­го. Поділити докази на обвинувальні та виправдувальні мож­ливо в результаті оцінки всіх доказів у сукупності. Може ста­тися така ситуація, що доказ, віднесений спершу до обвинуваль­ного, виявиться виправдувальним.

Перевірені та оцінені докази мають бути відображені у найважливіших процесуальних документах: обвинувальному висновку та вироку. Це означає, що при постановленні вироку необхідно вказати, чому одні докази визнано судом як такі, що підтверджують обвинувачення, а інші спростовано.

Підставою для поділу доказів на прямі та непрямі є їх стосунок до обставин, які підлягають доказуванню. Одні дока­зи містять дані про обставини, що становлять предмет доказу­вання, а інші — про так звані "проміжні", "допоміжні" факти.

Прямі докази безпосередньо вказують на обставини, що підлягають доказуванню, або ж на їх відсутність. Показання

5 — 5-1742

66            Глава 4.

обвинуваченого, який визнає свою вину і пояснює, з яких мо­тивів, коли, де і за яких обставин він учинив злочин, є прями­ми доказами. Прямим доказом є показання свідка про те, як обвинувачений завдавав удари потерпілому. При використанні прямих доказів завдання полягає лише у визначенні їх досто­вірності (тобто необхідно встановити, чи говорять обвинуваче­ний та свідок правду). Для встановлення достовірності доказів кожен з них повинен розглядатися в сукупності з усіма. Жод­них переваг у силі прямі доказі не мають, тому недопустимо вважати "головним" такий прямий доказ, як визнання обвину­ваченим своєї вини.

Непрямі докази також мають важливе значення, але вико­ристовувати їх складніше. Непрямі докази містять дані про факти, що передували, супроводжували чи слідували подіям, які встановлюють і за сукупністю яких можна зробити висно­вок про те, чи мала місце подія злочину, винуватий чи неви­нуватий обвинувачений. Приміром, при розслідуванні справи про вбивство на підставі таких непрямих доказів, як належ­ність обвинуваченому ножа, яким вчинено вбивство, знайден­ня на місці вчинення злочину слідів взуття обвинуваченого, встановлення неприязних стосунків обвинуваченого з потер­пілим та інших фактичних даних, слідчий, суд формулюють висновок про вчинення обвинуваченим певного злочину.

З'ясувати обставини справи за допомогою непрямих дока­зів складніше, ніж за допомогою прямих. Тому при викорис­танні непрямих доказів важливо встановити не лише будь-яку обставину, а й її об'єктивний зв'язок із фактами, які встанов­люють по справі.

Характеризуючи непрямі докази, можна дійти висновку, що вони дають достовірні висновки по справі лише в своїй сукуп­ності; вони мають бути об'єктивно пов'язані між собою і з по­ложенням, яке доводять; сукупність непрямих доказів має при­водити до таких обгрунтованих висновків, які виключають ін­ше пояснення встановлених обставин, сумніви в тому, що об­ставини справи були саме такими, які встановлено на підставі цих доказів.

Непрямі докази не слід вважати "другорядними". До них частіше, ніж до прямих, вдаються під час розслідування та розгляду кримінальних справ, і, за правильного їх використан­ня, ці докази сприяють отриманню достовірних висновків.

Докази і доказування в кримінальному процесі

67