§ 2. Поняття, підстави застосування та види запобіжних заходів

Запобіжні заходи — передбачені законом примусові заходи, які застосовують до підозрюваного, обвинуваченого, підсудно­го з метою запобігти такій їх поведінці, що може перешко­дити досягненню завдань кримінального судочинства. Вони тимчасово обмежують права та свободи згаданих осіб. Запо­біжні заходи застосовують, лише якщо є достатні підстави вважати, що підозрюваний чи обвинувачений намагатимуться ухилитися від слідства, суду або виконання якихось процесуаль­них рішень.

6 — 5-1742

82

Глава 5.

До запобіжних заходів належать:

підписка про невиїзд;

особиста порука;

порука громадської організації або трудового колективу;

застава;

взяття під варту;

нагляд командування військової частини;

віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, пік­

лувальників або адміністрації дитячої постанови, що може

застосовуватися лише до неповнолітніх.

Систему запобіжних заходів закріплено в ст.ст. 149, 436 КПК і вона є вичерпною.

Обставини, які необхідно враховувати при обранні запобіж­них заходів, перераховано в ст. 150 КПК: тяжкість злочину, особа обвинуваченого чи підозрюваного, вік цієї особи, стан її здоров'я, спосіб життя, матеріальний та сімейний стан, вид ді­яльності, чи має ця особа постійне місце проживання та інші обставини, які характеризують цю особу.

Розглянемо кожний із запобіжних заходів.

Підписка про невиїзд полягає у взятті від обвинуваченого чи підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не залишатиме місця постійного проживання чи місця тимчасо­вого перебування без дозволу слідчого. Підписку про невиїзд як запобіжний захід застосовують до осіб, ймовірність ухилен­ня яких від слідства чи суду є незначною, проте не виключена повністю. Рішення щодо підписки про невиїзд приймають у вигляді постанови, яку оголошують підозрюваному чи обвину­ваченому. Копію постанови має бути направлено прокуророві, на підставі постанови в обвинуваченого чи підсудного відби­рають саму підписку, яку приєднують до справи. У підписці, крім даних про особу та адреси, зазначають зобов'язання не залишати місце перебування без дозволу до закінчення слідст­ва чи судового розгляду і з'являтися на виклики в призначе­ний час, не заважати провадженню по справі. Якщо підписку про невиїзд порушено, не виконано її вимоги, то її може бути замінено на більш суровий вид запобіжного заходу, тобто на взяття під варту.

Особиста порука полягає у відібранні в осіб, які заслугову­ють на довіру, письмового зобов 'язання про те, що вони руча­ються за належну поведінку, явку обвинуваченого на виклик і зобов 'язуютъся за необхідності доставити цю особу до орга-

Заходи процесуального примусу

83

нів дізнання, слідства, слідчого, прокурора чи в суд. Поручите­лів визначає слідчий чи прокурор, але їх має бути не менше двох. Поручителі повинні бути впевнені, що забезпечать на­дійну поведінку особи, за яку поручаються. Поручителів зна­йомлять із суттю справи, а також попереджають, якщо обви­нувачений ухилиться від слідства чи суду, то на поручителя може бути накладено грошове стягнення. У разі, якщо поручи­тель відмовився від взяття на себе зобов'язання, особисте по­ручительство замінюють іншим запобіжним заходом. Якщо обвинувачений ухиляється від явки в органи дізнання, до слід­ства, прокурора, суду, про це складають протокол і приєдну­ють до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя вирішують у судовому засіданні (ст. 153 КПК).

Порука громадської організації або трудового колективу (ст. 154 КП). Суть цього запобіжного заходу полягає в тому, що загальні збори колективу, організації, цеху, бригади чи гро­мадської організації приймають рішення про те, що ця орга­нізація ручається за належну поведінку і своєчасну явку до органів дізнання, органів слідства чи до суду обвинуваченого. Цю організацію знайомлять з характером обвинувачення, яке пред'явлено особі, що її вони беруть на поруки. Якщо обвину­вачений вибуває з цього колективу чи не виконує обов'язок щодо явки до органів досудового слідства чи суду, трудовий колектив може відмовитися від поруки. В такому випадку до обвинуваченого застосовують інші запобіжні заходи, передба­чені ст. 149 КПК.

Поручительство організації чи колективу як вид запобіжно­го заходу слід відрізняти від передання особи, що вчинила злочин, який не має великої громадської безпеки, на поруки для перевиховання. Останній інститут є формою звільнення особи від кримінальної відповідальності при закритті кримі­нальної справи, а не видом запобіжного заходу.

Застава — це внесення на депозит органу досудового слід­ства або суду грошей або передача інших матеріальних цін­ностей із метою забезпечення належної поведінки підозрюва­ного, обвинуваченого чи підсудного, виконання ним зобов'язан­ня не відлучатися без дозволу слідчого або суду з місця по­стійного проживання чи тимчасового перебування. Заставу може вносити сам підозрюваний, обвинувачений чи підсудний або інші фізичні та юридичні особи.

84

Глава 5.

Розмір застави визначено у ч. 2 ст. 154і КПК. Він не може бути меншим:

щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особли­

во тяжкого злочину, — однієї тисячі неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян;

щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого або

особливо тяжкого злочину, чи раніше судимої особи, —

п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

щодо інших осіб — п'ятдесяти неоподатковуваних мініму­

мів доходів громадян.

Гроші чи інші матеріальні цінності, які є речовими доказа­ми по справі або на які накладено арешт, не можуть бути предметом застави.

Запобіжний захід у вигляді застави щодо особи, яка пере­буває під вартою, до направлення справи до суду, може бути обрано лише з дозволу прокурора, а після надходження справи до суду — судом.

При внесенні застави особі роз'яснюють її обов'язки і нас­лідки їх невиконання. У разі невиконання обов'язків заставу звертають у дохід держави. Питання про звернення застави в дохід держави вирішує суд у судовому засіданні. Заставода­вець може відмовитися від взятих на себе зобов'язання до ви­никнення підстав до такого звернення. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного до органу розслідування чи до суду для заміни йому запобіж­ного заходу на інший. Заставу повертають лише після обрання нового запобіжного заходу.

Практика застосування запобіжного заходу у вигляді заста­ви свідчить, що його застосовують недостатньо та допускають при цьому чимало помилок. На це звернув увагу Пленум Вер­ховного Суду України в своїй постанові "Про практику засто­сування застави як запобіжного заходу" від 26 березня 1999 року № 5, зазначивши, що застава повинна стати дієвим запобіжним заходом.

Взяття під варту (ст. 155 КПК) — найсуворіший запо­біжний захід серед передбачених кримінальним законодавст­вом. Його застосовують лише тоді, коли інші запобіжні заходи не можуть забезпечити досягнення мети, передбаченої ч. 1 ст. 148 КПК (запобігти спробам ухилитися від дізнання, слід­ства або суду, перешкодити встановленню істини у криміналь-

Заходи процесуального примусу

85

ній справі або продовженню злочинної діяльності, а також за­безпечити виконання процесуальних рішень).

Застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту становить втручання в сферу особистих прав громадян, їх недо­торканність, яка гарантується Конституцією України (ст. 29). У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1976 р.) встановлено, що ніхто не може бути підданий „виму­шеному" арешту чи утриманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, ніж за вказаними в законі під­ставами та відповідно до процедури, встановленої чи закріпле­ної законом.

Відповідно до ст. 29 Конституції України, тримання під вар­тою допускається лише за вмотивованим рішенням суду. Це конституційне положення закріплено в ст. 156 КПК.

Взяття під варту як запобіжний захід застосовують у спра­вах про злочини, за які законом передбачено покарання у ви­гляді позбавлення волі на строк понад три роки, а в деяких випадках і на менший строк. При застосуванні цього найсуво-рішого запобіжного заходу слід зважати, що він пов'язаний із позбавленням людини волі, з певними обмеженнями її прав. Тому органи, що застосовують до особи взяття під варту, по­винні повною мірою враховувати обставини, викладені в ст. 150 КПК (стан здоров'я особи, її вік, сімейний стан, місце проживання, обставини, що її характеризують).

Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, до яких застосовано взяття під варту, є:

а)             місця тримання затриманих (ізолятори тимчасового тримання);

б)            слідчі ізолятори МВС і Служби безпеки України;

в)             в окремих випадках — тюрми МВС;

г)             штрафні ізолятори виправно-трудових установ (для осіб, які

відбувають покарання).

У ст. 156 КПК визначено строки тримання під вартою. Під час досудового розслідування воно не повинно перевищувати двох місяців. Якщо у цей строк розслідування справи закінчи­ти неможливо, а підстав для зміни запобіжного заходу немає, його може бути продовжено до чотирьох місяців суддею того СУДУ> який виніс постанову про застосування цього заходу. Наступне продовження строку — до дев 'яти місяців — відбу­вається суддею апеляційного суду. Суддя Верховного Суду України має право продовжити строк тримання під вартою в

86

Глава 5.

особливо складних справах про особливо тяжкі злочини до вісімнадцяти місяців.

За неможливості розслідування справи у повному обсязі у зазначені строки і якщо немає підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у певній справі, має право на­правити справу до суду в частині доведеного обвинувачення. По закінченні зазначених строків тримання під вартою (якщо їх не було продовжено у встановленому законом порядку), ор­ган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані негайно звільнити особу з-під варти.

Нагляд командування військової частини (ст. 163 КПК) полягає у вжитті заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для забезпечення належної поведінки та явки підозрюваного чи обвинуваченого, який є військовослужбовцем, до особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора чи суду. Командування військової частини повідомляють про суть справи, по якій обрано вказаний запобіжний захід. Після вста­новлення такого нагляду командування військової частини по­відомляє у письмовій формі орган, що обрав цей запобіжний захід.

Військовослужбовець, до якого обрано запобіжний захід, постійно перебуває під наглядом свого безпосереднього началь­ника, позбавляється права на цей час носити зброю, його не призначають у караул, не направляють на роботи поза межами військової частини. Питання про відповідальність командуван­ня за невиконання обов'язків з нагляду за підозрюваними чи обвинуваченим вирішується у кожному випадку, виходячи з положень статутів Збройних Сил України.

Віддання неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи (ст. 436 КПК). До неповнолітніх обвинувачених крім запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК, може бу­ти застосовано цей запобіжний захід. Він полягає у відібранні від батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи письмового зобов'язання про забезпечення ними на­лежної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора або суду. Зазначених осіб попереджають про харак­тер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому. Батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої установи мають право відмовитися від взятих на себе зобов'язань із забезпе-

Заходи процесуального примусу

87

чення належної поведінки неповнолітнього і його явки до слідчого, прокурора або суду. Така відмова повинна бути письмовою та мотивованою. У разі відмови вирішують питан­ня про заміну обраного запобіжного заходу іншим.

У разі неналежної поведінки неповнолітнього, його неявки до слідчого, прокурора чи в суд вирішують питання про на­кладення на батьків, опікунів і піклувальників грошових стяг­нень у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян, в порядку, передбаченому ст. 153 КПК. Якщо обов'язки з нагляду порушить адміністрація дитячої установи, до винуватих осіб може бути застосовано заходи дисциплінар­ної відповідальності.