§ 2. Класифікація заходів адміністративного примусу

Органи радянського державного управління в процесі своєї діяльності застосовують у межах вимог соціалістичної законності різні заходи адміністративного примусу в залежності від характеру адміністративно-правових відносин.

Заходи адміністративного примусу поділяються на: І) адміністративні стягнення; 2) заходи безпосереднього адміністративного впливу (заходи адміністративного припинення і заходи адміністративного попередження).

Адміністративне стягнення — це форма реагування органів державного управління на порушення тієї чи іншої адміністративно-правової норми у вигляді застосування до правопорушника, у випадках, прямо вказаних у законі, адміністративного примусу репресивного характеру.

Видами адміністративних стягнень є: попередження, громадська догана, штраф, позбавлення свободи, адміністративний арешт і конфіскація майна, що застосовується за адміністративні правопорушення, виселення осіб, які ухиляються від суспільно корисної праці і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя.

1                     Див-, наприклад, Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про відповідальність за дрібну спекуляцію» від 5 квітня 1958 р. («Відомості Верховної Ради УРСР», 1958, № 4, ст. 32).

2                   Див. СП Постановление СНК СССР    «О наложении штрафов за нарушение правил по охране труда и технике безопасности» от 30 июня 1944 г., СССР, 1944, № 9, ст. 134.

16 I. М. Пахомов                                                                                                                           і

242                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              РОЗДІЛ X

Попередження або громадська догана— заходи адміністративного стягнення, які застосовуються до порушників адміністративно-правових норм при незначності порушення. Вони можуть бути виражені як в усній, так і в письмовій формі.

Попередження або громадська догана, як і інші заходи адміністративних стягнень, мають бажаний вплив на порушника тільки в тому випадку, коли вони наступають негайно за здійсненням адміністративного правопорушення. До осіб, які вже мали попередження або громадську догану, застосовується більш суворий захід адміністративних стягнень, а саме — штраф.

Попередження,як і громадська догана, не можуть застосовуватись як захід адміністративного стягнення, який заміняє штраф.

Попередження і громадська догана є, передусім, заходами виховного характеру.

В рішеннях XX, XXI і XXII з'їздів КПРС вказується, що треба створити такі обставини, щоб люди, які порушують норми поведінки, принципи радянської моралі, відчували осудження своїх проступків усім суспільством.

Штраф — це адміністративне стягнення грошового характеру. Штрафи як захід адміністративного стягнення можуть накладатися за порушення правил, встановлення яких належить до відання Союзу РСР; до спільного відання Союзу РСР і союзних республік, до виключного вілання союзних республік.

1.                              Законами СРСР,   указами  Президії  Верховної  Ради СРСР, постановами Ради Міністрів СРСР штрафи в адміністративному порядку можуть встановлюватися за порушення правил безпеки руху транспорту і користування ним, правил військового обліку, прикордонного режиму, митних правил і контрабанди.

За порушення інших правил, встановлення яких належить до відання Союзу РСР, штрафи як захід адміністративного стягнення можуть бути встановлені законами СРСР і указами Президії Верховної Ради СРСР1.

2.                              Законами союзних республік, указами Президій Верховних Рад союзних республік і постановами Рад Міністрів союзних республік штрафи як захід адміністративного стягнення можуть   встановлюватися відповідно до   законодавства Союзу РСР за порушення таких правил,   встановлення

1 Див. Указ Президії Верховної Ради Союзу РСР від 21 червня 1961 р. «Про дальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку». («Ведомости Верховного Совета СССР» 1961, № 35, ст. 368).

ПЕРЕКОНАННЯ  І   ПРИМУС   У   ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

243

яких належить до спільного відання Союзу РСР і союзних республік: правил техніки безпеки і охорони праці в промисловості, будівництві, на транспорті та в сільському господарстві; правил реєстрації некооперованих кустарів і ремісників та за заняття забороненим промислом; санітарно-протиепідемічних і санітарно-гігієнічних правил та поавил по карантину тварин і рослин; громадського порядку і правил паспортної системи; правил охорони атмосферного повітря, грунту, надр і лісів, водних ресурсів та рибних запасів, правил пожежної безпеки; правил, що гарантують безпеку руху автомобільного і річкового транспорту, та правил користування цими видами транспорту; правил зв'язку. За порушення інших правил, встановлення яких належить до спільного відання Союзу РСР і союзних республік, штрафи можуть бути встановлені відповідно до законодавства Союзу РСР законами союзних республік і указами Президій Верховних Рад союзних республік.

3. Щодо питань, які належать до виключного відання союзних республік, перелік порушень, за які можуть бути передбачені штрафи як захід адміністративного стягнення, встановлюється законодавством союзних республік. Так, наприклад, законами Української РСР, указами Президії Верховної Ради Української РСР і постановами Ради Міністрів Української РСР штрафи як захід адміністративного стягнення можуть бути встановлені за порушення правил технічної експлуатації енергоустановок та правил користування газом; порушення правил користування та охорони автомобільних шляхів, шляхових споруд і насаджень, ухилення від участі в шляховому будівництві; порушення правил, що гарантують безпеку руху міського електротранспорту та правил користування цим транспортом; самовільне будівництво житлових будинків і господарських споруд; порушення архітектурно-будівельних правил; порушення правил полювання, правил охорони державних заповідників, заказників і пам'яток природи; порушення батьками та особами, що їх замінюють, закону про загальне обов'язкове восьмирічне навчання; допущення бездоглядності дітей; порушення правил торгівлі, дрібна спекуляція; незаконне виготовлення та використання радіопередавальних установок; порушення правил постачання, збереження і використання зброї та боєприпасів цивільними підприємствами, установами і організаціями; порушення порядку придбання і користування мисливськими рушницями; порушення правил про виготовлення та використання печаток і штампів; порушення порядку відкриття поліграфічних підприємств, придбання і збереження поліграфічного обладнання, шрифту і розмножувальних апаратів;

16*

244                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              розділ х

ухилення військовозобов'язаних від учбових зборів; ухилення осіб, висланих за вироком суду чи в іншому порядку, встановленому законом, від реєстрації в органах міліції за місцем їх проживання; порушення правил про культи.

За порушення інших правил, встановлення яких належить до виключного відання Української РСР, штрафи як захід адміністративного стягнення можуть бути встановлені законами Української РСР і указами Президії Верховної Ради Української РСР1.

Штрафи можуть бути накладені за порушення вказаних державно-правових актів на громадян і на службових осіб, винних у вчиненні адміністративного проступку.

За проступки, що тягнуть накладання штрафу в адміністративному порядку, військовослужбовці, а також особи рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ несуть відповідальність відповідно до дисциплінарних статутів.

Законодавством СРСР встановлено, що розмір штрафів, що накладаються в адміністративному порядку на громадян, не може перевищувати 10 карбованців, а на службових осіб— 50 карбованців.

У випадках особливої необхідності посилення відповідальності за певні види порушень законами Союзу РСР і законами союзних республік, указами Президії Верховної Ради СРСР та указами Президій Верховних Рад союзних республік може бути встановлено підвищений розмір штрафів: на громадян — до 50 карбованців і на службових осіб — до 100 карбованців.

Законодавство Союзу РСР встановлює, як правило, відносно визначені меж'і розміру штрафів, дає тим самим відповідному органу державного управління (службовій особі) можливість диференційовано встановлювати розмір штрафу в кожному конкретному випадку, виходячи з матеріального становища порушника, ступеня його вини і характеру вчиненого ним правопорушення.

Абсолютно визначені санкції адміністративної відповідальності встановлюються досить рідко, головним чином за порушення законів і указів.

Попередження, громадська догана, штрафи в адміністративному порядку накладаються адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських Рад депутатів трудящих, а в деяких випадках, передбачених зако-

1 Див. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 15. XII. 1961 р. «Про дальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку» («Відомості Верховної Ради Української РСР», 1962, № 1, ст. 21).

ПЕРЕКОНАННЯ  І   ПРИМУС   У  ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ         245

ном, і відповідними державними органами та службовими особами1.

Адміністративні комісії діють при виконавчих комітетах районних, міських Рад депутатів трудящих. Вони утворюються відповідними Радами депутатів трудящих з числа депутатів Рад та представників громадських організацій.

В УРСР адміністративні комісії розглядають справи про вчинення адміністративних проступків, за які передбачено накладання вказаних адміністративних стягнень законами СРСР, указами Президії Верховної Ради СРСР, постановами Ради Міністрів СРСР, законами Української РСР, указами Президії Верховної Ради Української РСР, постановами Ради Міністрів УРСР, рішеннями відповідних місцевих Рад депутатів трудящих та їх виконкомів.

Адміністративні комісії розглядають усі справи про адміністративно-правові порушення нормативних актів органів державної влади і управління, за винятком справ про:

а)                                      порушення громадського порядку та правил, що гарантують безпеку руху транспорту, а також правил користування транспортом, які розглядаються органами міліції;

б)                              порушення правил користування засобами транспорту, правил по охороні порядку і безпеки руху, а також  правил пожежної безпеки та санітарних правил на транспорті, які розглядаються органами залізничного транспорту, морського, річкового та повітряного флоту;

в)                            порушення правил техніки безпеки і охорони праці, які розглядаються технічними інспекторами ради профспілок;

г)                            порушення митних правил і контрабанду, які розглядаються митними органами;

д)                              порушення правил прикордонного режиму, які розглядаються органами прикордонної охорони;

є) порушення правил військового обліку, які розглядаються органами Міністерства оборони;

є) лісопорушення, які відповідно до Інструкції про порядок притягнення до відповідальності лісопорушників у лісах державного і місцевого значення Союзу РСР, затвердженої постановою Ради Міністрів СРСР від 22 грудня 1939 р. № 2090, розглядаються народними судами;2

ж) порушення, що тягнуть адміністративну відповідальність, вчинені військовослужбовцями, а також особами рядо-

1                             Див.   Указ   Президії   Верховної   Ради   Української   РСР    від 15.XII 1961 р. «Про дальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку». Водії автотранспорту і міського електротранспорту за управління транспортом у нетверезому стані можуть позбавлятись права управляти транспортом.

2                  Див. СП СССР, 1940, № 2, ст. 23.

246                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             РОЗДІЛ X

вого і начальницького складу органів МВС, які несуть відповідальність у порядку, передбаченому дисциплінарними статутами цих відомств, і т. п.1

Державні органи і службові особи, які мають право самі накладати адміністративні стягнення, можуть передавати матеріали щодо порушників для накладання стягнень в адміністративні комісії, які розглядають їх на загальних підставах.2

Справи про адміністративні проступки розглядаються комісіями за місцем проживання порушника не пізніше ніж через тиждень з дня одержання протоколу (акта) про порушення, у відкритих засіданнях, з обов'язковим викликом порушника. Неявка на засідання комісії порушника, який одержав виклик, не перешкоджає розгляду справи. У виключних випадках на засідання адміністративної комісії можуть викликатись службові особи, які склали протокол, і свідки.

Підставою для розгляду адміністративною комісією справи є протокол (акт) про адміністративний проступок, складений відповідним державним чи громадським органом або службовою особою, в якому повинно бути зазначено:

а)                              місце і час, коли протокол був складений;

б)                         особа, що склала протокол;

в)                              прізвище, ім'я і по батькові порушника, дата і рік народження, родинний стан, адреса;

г)                            місце роботи, посада;

д). в чому саме полягає адміністративний проступок, місце і час його вчинення; є) свідки або поняті; є) пояснення особи, яка притягається до відповідальності.

1                      Див. ст. 5 Положення про адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських Рад депутатів трудящих Української РСР, затверджене Указом Президії Верховної Ради УРСР від 15 грудня 1961 р. («Відомості Верховної Ради УРСР», 1961, № 53, ст. 609).

2                    Як виняток,  в УРСР виконкомам сільських і селищних Рад депутатів трудящих надано право   накладати  штрафи   в  адміністративному порядку за: 1) невиконання заходів боротьби з стихійним лихом;

2)                          невиконання заходів боротьби з епідеміями і епізоотіями та захворюванням домашніх тварин на сказ;

3)                        порушення правил пожежної безпеки;

4)                          потраву посівів і пошкодження   насаджень у колгоспах, радгоспах та інших державних і громадських господарствах;

5)                           купівлю самогону   або інших спиртних напоїв домашнього виготовлення без мети збуту; розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, а також порушення встановлених правил продажу спиртних напоїв.

Крім того, згідно з ст. 14 «Положення про комісії в справах неповнолітніх», яке затверджене Указом Президії Верховної Ради УРСР від ЗО грудня 1961 p., районним (міським) комісіям в справах неповнолітніх надано право накладати штрафи розміром до 10 крб. на батьків або осіб, що їх замінюють, у зв'язку з правопорушеннями неповнолітніх.

ПЕРЕКОНАННЯ  І   ПРИМУС   У  ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ          247

Протокол повинен бути підписаний особою, яка притягається до відповідальності, свідками або понятими у випадках, коли не буде свідків, а також особою, що складає протокол.

Коли особа, яку притягають до адміністративної відповідальності, відмовляється підписати протокол, то їй треба оголосити зміст його. Відмова підписати протокол, мотиви відмови, а також оголошення цій особі змісту протоколу повинні бути засвідчені в самому протоколі свідками або понятими. Розглянувши справу, адміністративна комісія в кожному випадку приймає постанову про застосування до порушника заходу адміністративного впливу або про закриття справи, коли не буде законних підстав для накладання адміністративного стягнення.

В постанові адміністративної комісії про накладання адміністративного стягнення повинно бути вказано:

а)                              рік, місяць, число винесення постанови;

б)                           прізвище головуючого і присутніх членів комісії;

в)                             прізвище, ім'я і по батькові порушника, дата і рік його народження, родинний стан;

г)                               в чому полягає проступок і який нормативний акт порушено діями особи, яка притягається до   адміністративної відповідальності;

д)                            вид і розмір накладеного стягнення;

є) що робити з речовими доказами, якщо вони є;

є) порядок виконання і оскарження постанови.

Постанова адміністративної комісії приймається простою більшістю голосів. Вона оголошується і вручається особі, до якої застосовано захід адміністративного стягнення, на тому ж засіданні і доводиться, як правило, до відома громадськості за місцем роботи або проживання порушника.

Адміністративне стягнення у вигляді попередження, громадської догани, штрафу може бути накладено не пізніше ніж через один місяць з дня вчинення проступку.

Визначаючи вид і розмір адміністративного стягнення, комісія враховує характер вчиненого порушення, особу порушника, а також його майновий стан. У кожному конкретному випадку комісія вправі застосовувати тільки один з видів адміністративних стягнень у межах своєї компетенції.

Комісія має право також замість накладення адміністративних стягнень передати матеріали щодо порушника до товариського суду або громадських організацій за місцем його роботи чи проживання для вжиття заходів громадського впливу.

Адміністративний штраф може бути накладений на особу, винну у вчиненні адміністративного проступку, яка до вчинення проступку досягла 16-річного віку.

248                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             РОЗДІЛ X

Якщо при виявленні адміністративного проступку буде встановлено, що проступок вчинено неповнолітнім, який не до-сяг 16-річного віку, під безпосереднім впливом чи за вказівками дорослих або в їх інтересах, чи буде встановлено, що дорослі свідомо користувалися наслідками проступку, вчиненого неповнолітнім, то в цих випадках дорослі притягаються до адміністративної відповідальності і на них може бути накладено штраф як на осіб, що вчинили проступок.

Постанови адміністративної комісії можуть бути оскаржені громадянами, а також службовими особами, до яких застосовані адміністративні стягнення: 1) про накладання штрафу — до районного (міського) народного суду за місцем свого проживання у 10-денний строк з дня вручення постанови; 2) про інші види адміністративних стягнень — до виконкому відповідної Ради депутатів трудящих у той же строк. Подача скарги до суду або виконкому в зазначений строк припиняє виконання постанови адміністративної комісії про накладання адміністративного стягнення, припиняється також перебіг строку давності.

За діючим законодавством постанова адміністративної комісії про накладання адміністративного стягнення, не виконана протягом 3-х місяців з дня її винесення, виконанню не підлягає.

Штраф, накладений на громадянина, а також на службову особу, не сплачений протягом 15-денного строку з дня вручення постанови про накладення штрафу, стягується у без-спірному порядку із заробітку оштрафованого.

Якщо особа, піддана штрафу, не працює, стягнення штрафу провадиться судовим виконавцем шляхом звернення стягнення на майно, на підставі постанови адміністративної комісії про накладення штрафу.

Коли після винесення постанови про застосування заходу адміністративного стягнення буде виявлено, що його застосовано безпідставно або вид і розмір його не відповідають характеру вчиненого проступку, майновому стану винного, адміністративна комісія може скасувати свою постанову або переглянути її та внести необхідні зміни, не застосовуючи, однак, при цьому більш суворого адміністративного стягнення.

Враховуючи виняткові обставини, в окремих випадках дозволяється відстрочити сплату штрафу.

Штрафні суми вносяться оштрафованими в установи Державного банку СРСР за місцем проживання чи за місцем роботи.

Штрафні суми, стягнені з оштрафованих осіб установами, підприємствами та організаціями   в   порядку   безспірного

ПЕРЕКОНАННЯ  І   ПРИМУС   У  ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ         249

стягнення, здаються в установи Державного банку СРСР не пізніше наступного дня після їх стягнення.1

Позбавлення волі — як засіб адміністративного стягнення застосовується до порушників адміністративно-правових норм тільки в місцевостях, в яких оголошено воєнний стан, тобто там, де всі функції органів державної влади в галузі оборони, забезпечення громадського порядку і державної безпеки зосереджуються в руках військових рад фронтів, армій, військових округів або вищого командування військових з'єднань. Наприклад, згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. «Про воєнний стан» за порушення загальнообов'язкових постанов, які видавалися відповідними військовими органами в місцевостях, де був оголошений воєнний стан, встановлена адміністративна відповідальність у вигляді позбавлення волі строком до шести місяців.

Адміністративний арешт — як захід адміністративного стягнення застосовується відповідно до Указів Президій Верховних Рад союзних республік «Про відповідальність за дрібне хуліганство»,2 «Про відповідальність за дрібну спекуляцію»3, Указу Президії Верховної Ради СРСР від 15 лютого 1962 р. «Про посилення відповідальності за посягання на життя, здоров'я та гідність працівників міліції та народних дружин»4.

Адміністративний арешт застосовується на строк від 3 до 15 діб. Виходячи з того, що ніхто в СРСР не може бути заарештований інакше як за постановою суду або з санкції прокурора, законодавець встановив особливий порядок застосування адміністративного арешту, а саме: адміністративний арешт накладається одноособово народним суддею. Постанова народного судді про накладання адміністративного арешту приймається на протязі доби з моменту надходження до суду відповідних матеріалів з міліції. Ця постанова виконується негайно і оскарженню не підлягає.

Особи, які піддані адміністративному арешту, перебувають у камерах попереднього ув'язнення або в тюрмах і виконують фізичні роботи. Під час перебування під адміністративним арештом заробітна плата їм не виплачується.

1                            Більш докладно див. Положення про адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських Рад депутатів трудящих Української РСР,   затверджене   Указом Президії Верховної Ради УРСР від 15 грудня 1961 р. («Відомості Верховної Ради УРСР», 1961, № 53, ст. 609).

2                    Див.,    наприклад,   «Відомості   Верховної   Ради   УРСР»,      1957, № 1, ст. 31.

3                     Див     наприклад, «Відомості Верховної Ради УРСР»,  1958, № 4, ст. 32.

4                   Див. газ. «Радянська Україна» від 15 квітня 1962 р.

250                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             РОЗДІЛ X

Конфіскація — це вид майнового адміністративного стягнення. Конфіскацією називається безкоштовне примусове вилучення державою майна, що застосовується за вироком суду як захід соціальної оборони, а також з наказу адміністративної влади у випадках, передбачених радянським законодавством.

Випадки конфіскації майна в адміністративному порядку досить різноманітні, але вони точно перелічені в зако.ні, і поза вказаними випадками конфіскація не може мати   місця1.

Першу групу випадків конфіскації майна в адміністративному порядку становить конфіскація майна, володіння яким заборонено приватним особам. Наприклад, відібрання у приватної особи зброї, вибухових речовин, телеграфного і радіотелеграфного майна, друкованих творів, продаж і поширення яких заборонено, і т. п.

Другу групу випадків конфіскації майна в адміністративному порядку являє конфіскація предметів контрабанди і до-рівнюваних до них товарів. У порядку конфіскації контрабандних товарів підлягають вилученню всякого роду іноземні товари, які привезені без ліцензій і не оплачені митом, коли ця оплата і отримання ліцензії є обов'язковими за законом, а також товари без тавра, коли таврування їх обов'язкове за законом, та інше.

Аналогічний характер має конфіскація предметів, перевезення яких заборонено Міністерством шляхів СРСР2.

Підлягає конфіскації виявлена продукція незаконного полювання, мисливська зброя, мисливське приладдя, знаряддя лову тощо у осіб, які порушують правила полювання, лову риби і т. п.

Конфіскація майна в адміністративному порядку тягне за собою, як правило, крім вилучення майна, ще й притягнення винних до кримінальної відповідальності.

При конфіскації майна складається окремий акт, що містить у собі вказівки на: 1) законні підстави, за якими проводиться конфіскація; 2) посаду, ім'я і прізвище особи, що проводить конфіскацію, та повноваження цієї особи; 3) ім'я, прізвище і місце проживання особи, в якої проводиться конфіскація, і місцезнаходження майна, що конфіскується; 4) докладний і точний опис майна, що конфіскується, з зазна-

1                               Див. ст.ст. 173—179 Адміністративного   кодексу УРСР, а також Митний кодекс Союзу   РСР, Положення про Головне управління в справах мисливського господарства при Раді Міністрів Української РСР та його місцеві органи (Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР, 1953, № 1—2, ст. 2) та інші спеціальні державно-правові акти.

2                           Див. ст. 9 обов'язкової постанови Міністерства шляхів СРСР від 23 червня 1955 р. (Адміністративний кодекс УРСР, стор. 114).

ПЕРЕКОНАННЯ  І   ПРИМУС   У  ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ         251

ченням ваги, міри, роду пакування. Акт засвідчується підписами службової особи, особи, в якої проводиться конфіскація, і двох свідків. Копія акта видається зацікавленій особі не пізніше ніж через три дні (ст. 176 Адміністративного кодексу УРСР).

Конфіскація майна повинна завжди проводитись у межах закону. Особи, які допустили незаконну конфіскацію майна, | притягаються до кримінальної відповідальності. В той же час законом передбачено, що особа, якій заподіяно майнову шкоду незаконною конфіскацією майна, має право вимагати повернення неправильно відчуженого майна або оплати вартості його, позиваючи до суду орган державної влади, представники якого незаконно вчинили конфіскацію1.

Виселення осіб, які ухиляються від суспільно корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя, застосовується за законодавством УРСР у випадках, коли повнолітні працездатні особи а) не бажають чесно працювати за своїми здібностями, ухиляються від суспільно корисної праці, одержують нетрудові прибутки від експлуатації власних автомашин, дачних і земельних ділянок, дач або скоюють інші антигромадські вчинки, які дають їм змогу вести паразитичний спосіб життя, або б) влаштовуються на роботу на підприємствах, у державних та громадських установах або є членами колгоспу лише про людське око, а фактично, користуючись пільгами і перевагами робітників, колгоспників і службовців, до роботи ставляться несумлінно, порушують трудову дисципліну, займаються приватно-підприємницькою діяльністю, живуть явно не за своїми трудовими доходами, збагачуються за рахунок держави і трудящих, здобуваючи кошти незаконним шляхом, або вчиняють інші антигромадські діянння, які дають їм змогу вести паразитичний спосіб життя.

Особи, які зазначені в першій групі, підлягають за постановою районного (міського) народного суду виселенню в спеціально відведені місцевості на строк від двох до п'яти років з конфіскацією майна, придбаного на нетрудові прибутки (будинки, дачі, автомашини та інші речі і цінності), і обов'язковим залученням цих осіб, з метою перевиховання, до трудової діяльності в місцях поселення.

Ті ж заходи впливу застосовуються і до осіб, зазначених у другій групі. Однак, до них заходи впливу можуть бути застосовані як за постановою районного (міського) народного суду, так і за громадським вироком, винесеним загальними

Див. ст. 179 Адміністративного кодексу УРСР.

252                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             розділ х

зборами колективу трудящих на підприємствах, цехах, установах, організаціях, колгоспах і колгоспних бригадах '.

Постанова районного (міського) народного суду або громадський вирок про виселення виносяться після того, як особа, що веде антигромадський паразитичний спосіб життя, незважаючи на попередження колективу трудящих, громадської організації або державного органу, у встановлений ними строк не стала на шлях чесного трудового життя. Постанова районного (міського) народного суду щодо особи, яка ухиляється від суспільно корисної праці і веде антигромадський спосіб життя, є остаточною і оскарженню не підлягає. Громадський вирок про виселення затверджується виконкомом районної (міської) Ради депутатів трудящих, рішення якого є остаточним.

Постанова районного (міського) народного суду, а також затверджений виконкомом районної (міської) Ради депутатів трудящих громадський вирок про виселення виконується органами міліції.

Заходами безпосереднього адміністративного примусу є заходи, що застосовуються проти особи громадянина, і заходи майнового характеру, які полягають у відчуженні або вилученні майна. За характером впливу заходи безпосереднього адміністративного примусу поділяються на заходи адміністративного припинення і заходи адміністративного попередження.

Перелік заходів адміністративного припинення різноманітний. До них належать: особисте затримання; припинення роботи підприємств через порушення правил протипожежної безпеки; припинення експлуатації автомобілів, технічний стан яких загрожує безпеці руху; заборона торгівлі в магазинах або діяльності підприємств громадського харчування внаслідок їх антисанітарного стану, застосування зброї і таке інше.

Особисте затримання в СРСР може мати місце, передусім, в порядку і за умов, зазначених у ст. 106 КПК УРСР і у відповідних статтях КПК інших союзних республік як захід попередження ухилення від слідства і суду осіб, на яких падає підозра в учиненні злочину. Разом з тим, законодавством передбачено, що громадяни можуть бути в деяких випадках піддані особистому затриманню і за вчинення правопорушень.

1 Див. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 12 червня 1961 р. «Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя («Відомості Верховної Ради Української РСР», 1961, № 25, ст. 292).

ПЕРЕКОНАННЯ  І   ПРИМУС   У  ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

253

які тягнуть за собою відповідальність в адміністративному порядку, а також тоді, коли вони своєю поведінкою створюють загрозу державним і особистим інтересам громадян.

Зокрема, особистому затриманню в адміністративному порядку підлягають:

а)                                особи, що вчинили такі порушення громадського порядку, які загрожують громадській безпеці, якщо порушник відмовляється підкоритись законним вимогам працівника міліції про припинення правопорушення (затримання на даній підставі може мати місце тільки в тому випадку, якщо   вичерпані всі інші можливості припинити правопорушення,   і воно є єдиним заходом, здатним припинити дане порушення і забезпечити належний громадський порядок і безпеку. При цьому працівник міліції зобов'язаний повідомити порушника, за яке саме порушення закону чи іншого державно-правового акта він затримується);

б)                       особи, на яких в установленому законом порядку накладений штраф на місці правопорушення, у випадках їх відмови сплатити штраф і при відсутності в них паспорта чи   інших документів, які засвідчують особу, а також при необхідності складання протоколу про порушення (в цих випадках має місце примусове доставления порушника в орган міліції для перевірки його особистості і складання протоколу про порушення);

в)                             особи, які перебувають у громадських місцях у нетверезому стані і своєю поведінкою створюють загрозу для присутніх громадян (в цих випадках особа затримується до   її витверезення);

г)                                психічно хворі особи, які створюють своєю поведінкою загрозу для присутніх громадян;

д)                               неповнолітні, які вчинили адміністративні   правопорушення, для встановлення їх батьків.

Затримані особи, залежно від підстави затримання, доставляються в найближчий відділ міліції або у витверезник, психіатричну лікарню, дитячу кімнату при міліції.

Особисте затримання, яке здійснюється в адміністративному порядку, не може тривати понад дві години. Однак, якщо порушник перебуває в стані оп'яніння, то, передусім, йому надається можливість витверезення, і тільки після цього складається протокол про порушення.

Особистому затриманню можуть бути піддані як громадяни СРСР, так і іноземці, за винятком тих, хто користується правом дипломатичної недоторканності.

Затримані військовослужбовці доставляються в розпорядження коменданта міста або командира військової частини, в складі якої вони відбувають службу.

254                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              РОЗДІЛ х

Особистому затриманню за адміністративні правопорушення не підлягають: а) депутати Верховної Ради СРСР і Верховних Рад союзних і автономних республік; б) депутати місцевих Рад депутатів трудящих; в) члени Ради Міністрів СРСР, Рад Міністрів союзних і автономних республік; г) судді, прокурори і особи офіцерського складу Радянської Армії і Військово-Морського Флоту, МВС, КДБ.

Працівники міліції за незаконне затримання притягаються до відповідальності за ст. 123 КК УРСР і відповідними статтями КК інших союзних республік.

До заходів адміністративного припинення належать дії міліції, якими забороняється торгівля в неустановлених місцях, а також торгівля недозволеними для продажу товарами. Правовою підставою цих заходів адміністративного припинення є Положення про робітничо-селянську міліцію і зокрема п. «м» ст. 17і, який зобов'язує міліцію здійснювати нагляд за додержанням адміністративних правил про поря-чдок відкриття і проведення торгівлі та промислів; видавати у випадках, передбачених законом, дозвіл на торгівлю спеціальними предметами (мисливською зброєю, бойовими припасами і т. п.) і виробництво цих предметів і наглядати за їх виробництвом.

Заходом адміністративного припинення порушень правил торгівлі є право відповідних працівників міліції вилучати і опечатувати неправильні ваговимірювальні прилади. В галузі боротьби з порушниками паспортної системи заходом адміністративного припинення є, зокрема, відібрання від осіб, які порушують правила паспортної системи, підписки про виїзд протягом визначеного часу з даного міста і таке інше.

Застосування заходів адміністративного припинення до порушників адміністративно-правових норм, як правило, не усуває можливості притягнення цих осіб до адміністративної відповідальності. Порушник адміністративно-правової норми може бути затриманий (захід адміністративного припинення) і підданий штрафові (адміністративне стягнення).

Заходи адміністративного попередження є засобом охорони майнових і особистих прав громадян і інтересів Радянської держави в умовах стихійного лиха, війни і т. п. Лихо вважається стихійним, якщо воно виникло внаслідок непереборної сили, завдає значної шкоди інтересам держави або населенню і якщо його не можна припинити звичайними заходами громадської охорони (лісові пожежі, великі пожежі населених пунктів, повідь, снігові замети тощо).

1 Див. СЗ СССР, 1931, № 33, ст. 247.

ПЕРЕКОНАННЯ  І   ПРИМУС   У  ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

255

Заходи адміністративного попередження застосовуються не за протиправні дії, а при настанні певних умов, передбачених в нормах права, з метою запобігання правопорушенням або попередження настання і поширення шкідливих, тяжких наслідків (наприклад, при епідемії).

Заходами адміністративного попередження є: реквізиція, примусовий медичний огляд осіб, які працюють у харчових підприємствах, припинення руху транспорту при катастрофах, аваріях, застосування зброї і т. п.

Реквізицією називається застосування в інтересах держави примусового платного відчуження або тимчасового вилучення державою майна у громадян і юридичних осіб. Реквізиція майна проводиться лише тоді, коли вона передбачена відповідним законом. Реквізиція не обумовлена порушенням норм права і виною особи, у якої реквізується майно. Реквізиція майна проводиться не інакше, як за постановами центральних органів влади і тільки у випадках крайньої державної необхідності. Постанови ці виконують відповідні виконавчі комітети районних і міських Рад, підпорядкованих безпосередньо області (краю). У місцевостях, де оголошено винятковий або воєнний стан, реквізиція може проводитись за постановами: в першому випадку — відповідних виконкомів, місцевих Рад депутатів трудящих, а в другому — військових влад.

Під час війни в місцевостях, підпорядкованих військовій Раді округу, фронту або окремій армії, реквізиція проводиться з наказу військових влад. У постанові про реквізицію має бути зазначено, для яких цілей проводиться реквізиція, від кого треба відібрати майно і, за змогою, приблизний розмір видатків на реквізицію1.

Орган, який проводить реквізицію, складає в кожному окремому випадку спеціальний акт. В акті про реквізицію зазначаються: а) законні підстави цієї реквізиції та її час; б) посада, ім'я, по батькові і прізвище особи, що проводить-реквізицію, та її повноваження; в) прізвище власника і місце, де є майно; г) кому майно залишено на зберігання; д) докладний і точний опис майна з зазначенням ваги, міри, якості відчужуваного майна та інших істотних його ознак, а також роду пакування; є) місце і час виплати за реквізоване майно.

Акт засвідчується підписами службової особи, власника-або охоронця, і двох свідків. Копія акта видається власникові реквізованого майна не пізніше ніж через три дні після складання акта. Оцінку майна, після відібрання його, прово-

1 Див. ст. ст. 172—174 Адміністративного кодексу УРСР.

256                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             РОЗДІЛ  X

дить спеціальна оціночна комісія в складі представника від органу, який здійснював реквізицію, фінансового органу, органу місцевого господарства і заінтересованого відомства. Вартість майна, яке реквізується, повинна бути видана колишньому власникові не пізніше ніж через місяць з дня фактичного вилучення майна з коштів того відомства або організації, в інтересах яких була вчинена реквізиція, або з спеціальних коштів. Особи, що приховали майно від реквізиції, притягаються до кримінальної відповідальності.

За порушення службовими особами правил реквізиції наступає кримінальна відповідальність за ст. ст. 165—166 КК УРСР і відповідними статтями КК інших союзних республік. Разом з тим, особа, якій заподіяно майнову шкоду незаконною реквізицією майна, має право вимагати повернення їй неправильно вилученого майна або сплачення вартості його, позиваючи до суду орган державної влади, представники якого незаконно вчинили реквізицію.

Адміністративн о-м едичні і санітарні заходи. До цієї групи належать заходи адміністративного впливу, які застосовуються, як правило, органами охорони здоров'я. Правовою основою застосування адміністративно-медичних і санітарних заходів є: Положення про Всесоюзну державну санітарну інспекцію1, Постанова РНК СРСР «Про обов'язковий медичний огляд осіб, які зайняті в харчовій справі, на підприємствах по санітарно-гігієнічному обслуговуванню населення і на спорудах по водопостачанню»2, Положення про Міністерство охорони здоров'я Української РСР3 та інші державно-правові акти^

Згідно з діючим законодавством органам охорони здоров'я надано право здійснювати примусовий медичний огляд і лікування осіб, відносно яких є підстави передбачати, що вони хворіють на заразні хвороби і ухиляються від медичного огляду або лікування. Органи охорони здоров'я проводять примусове лікування в таких випадках до тих пір, поки не зникне небезпека зараження оточуючих. До осіб, що, незважаючи на вимоги органів охорони здоров'я, ухиляються від обов'язкового медичного огляду або лікування, а так само до тих, що самовільно припиняють розпочате лікування, можна вживати заходів адміністративного впливу, а в необхідних випадках і заходів кримінальної відповідальності згідно з відповідними статтями Кримінального кодексу.

' Див. Справочник по законодательству для исполнительных комитетов Советов депутатов трудящихся. М., 1955, т. I, стор. 238.

2                   Там же, т. II, стор. 671.

3                       Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР. 1960, № 2, ст, 20.

ПЕРЕКОНАННЯ   І   ПРИМУС   У  ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ          257

Органи охорони здоров'я здійснюють в передбачених законодавством союзних республік випадках обов'язкові медичні заходи профілактичного характеру тощо.

Широкі права по застосуванню заходів адміністративного попередження надаються різного роду відомчим державним інспекціям. Так, наприклад, Головний державний санітарний інспектор СРСР має право застосовувати такі заходи адміністративного припинення: забороняти користуватись торговельними приміщеннями і складами через їх антисанітарний стан; припиняти роботу підприємств харчової промисловості, громадського, харчування і підприємств торгівлі продовольчими товарами, якщо вони порушують санітарно-гігієнічні правила (про кожний випадок'такого припинення повідомляється вища щодо даних підприємств адміністрація); забороняти зберігання і використання продовольчих товарів, визнаних йепри-датними до вжитку; усувати від роботи зовсім або до того часу, поки не виконуватимуться певні санітарні вимоги, робітників, хворих на заразні хвороби, і таке інше.

Свої розпорядження державний санітарний інспектор дає в письмовій формі. Оскарження цих розпоряджень не зупиняє проведення в життя дій органів санітарно-протиепідеміоло-гічної служби".

Адміністративно-медичні і санітарні заходи застосовуються також відповідними державними органами для санітарної охорони державного кордону. До цих заходів належать: заборона окремим особам в'їзду і виїзду, заборона завезення і вивезення вантажів і багажу, закриття кордону, закриття окремих місцевостей для в'їзду і виїзду і т: п.2 Так, наприклад, здійснюючи санітарну охорону державного кордону, органи охорони здоров'я з метою попередження занесення заразних хвороб з-за кордону в межі СРСР (або із СРСР за кордон) мають право проводити медичний огляд і ізоляцію хворих і осіб, які підозрілі за станом здоров'я, а також проводити санітарний огляд вантажів, багажу і транспортних засобів.

Органи Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР при узгодженні з Міністерством охорони здоров'я союзної республіки можуть з метою попередження заносу епідемій забороняти окремим особам в'їзд і виїзд, завіз і вивіз вантажу, закривати в окремих місцях державний кордон.

Адміністративно-технічні заходи адміністративного    припинення   застосовуються    рядом

1                     Див. Положення про Державну санітарну інспекцію (Справочник по законодательству для исполнительных комитетов Советов депутатов трудящихся, М., 1955, т. I, стор. 238).

2                   Див. Постанову ЦИК и СНК СССР «О санитарной охране границ Союза ССР» от 23 августа 1931 г. (СЗ СССР, 1931, № 55, ст. 355).

17 І. М. Пахомов

258

РОЗДІЛ  X

спеціальних органів державного управління: державною автомобільною інспекцією1, інспекцією «Держсільенергонагля-ду* Міністерства сільського господарства УРСР 2, державною інспекцією котлонагляду Міністерства електростанцій3, інспекцією пробірного нагляду4, державною газовою технічною інспекцією5, гірничотехнічною інспекцією при Раді Міністрів УРСР6, торговельною інспекцією7, державною інспекцією по охороні та регулюванню рибальства при Раді Міністрів УРСР8, інспекцією безпеки мореплавства і портового нагляду флоту рибної промисловості при Раді Міністрів УРСР9, головним управлінням геології та охорони надр при Раді Міністрів УРСР і інш.

Відповідно до своєї компетенції дані органи державного управління мають право застосовувати різного характеру заходи адміністративного припинення. Так, наприклад, інспекції безпеки мореплавства і портового нагляду УРСР та її інспекторам на місцях у межах району їх діяльності надається право забороняти вихід суден флоту рибної промисловості в плавання та повертати їх з плавання в тих випадках, коли технічний стан суден, навігаційно-штурманське та інше суднове обладнання, суднові документи або укомплектованість суден особовим складом не відповідають вимогам Кодексу торгового мореплавства СРСР, Правилам технічної експлуатації флоту рибної промисловості, Правилам Регістру СРСР, а для річкових суден — Правилам плавання на внутрішніх водних шляхах СРСР і Дніпровської інспекції Регістру, а та-

1                     Див. Положення про Державну автомобільну інспекцію (СЗ СССР, 1936, №36, ст. 318-6).

2                  Див.  Положення про республіканську інспекцію «Держсільенерго-нагляд» Міністерства сільського господарства Української РСР (Збірник постанов і розпоряджень уряду .УРСР, 1955 p.,   № 9—10, ст. 49).

3                   Див. Положення про Головну державну інспекцію котлонагляду Міністерства електростанцій (Затверджене постановою Ради Міністрів Союзу РСР ЗО січня 1950 р. № 373. Адміністративний кодекс УРСР, стор.91).

4                   Див   Положення про пробірний нагляд (Адміністративний кодекс УРСР, стор. 88).

5                   Див. Положення про міську газову технічну інспекцію при виконкомі міської Ради депутатів трудящих (Збірник постанов   і розпоряджень уряду УРСР, 1953, № 21—22, ст. 91).

6                    Див. Положення про Державну   республіканську   гірничотехнічну інспекцію при Раді Міністрів Української РСР (Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР, 1953, № 7—8, ст. 26).

7                    Див. Положення про Державну торговельну інспекцію (Адміністративний кодекс УРСР, стор. 140).

8                   Див. Статут служби рибоохорони Української РСР (Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР, 1959, № 7, ст. 90).

9                   Див. Положення про інспекцію безпеки мореплавства   і портового нагляду флоту рибної промисловості при Раді Міністрів УРСР, Укрриб-флотнагляду   (Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР, 1960, № І. ст. 7).

ПЕРЕКОНАННЯ   1   ПРИМУС   У   ДЕРЖАВНОМУ   УПРАВЛІННІ                                                                                                   259

кож наказам, інструкціям і положенням, що діють у флоті рибної промисловості; вимагати від капітана судна, яке зазнало аварії, а також від організацій, підприємств і риболовецьких колгоспів, в експлуатації яких знаходиться судно, подання всієї документації, що стосується аварійного судна; припиняти виконання наказів, розпоряджень і дій службових осіб рибопромислових підприємств, риболовецьких колгоспів та органів рибоохорони, якщо ці накази, розпорядження і дії порушують правила безпеки мореплавства і річкового судноплавства, а у виключних випадках, коли справа не терпить зволікання, усувати від посади осіб командного складу екіпажу суден і окремих працівників флоту рибопромислових підприємств і риболовецьких колгоспів, якщо їх діяльність загрожує безпеці плавання суден, з повідомленням про це керівництву відповідного раднаргоспу або правлінню риболовецького колгоспу і таке інше.

Державний інспектор рибоохорони має право: затримувати порушників Положення про охорону рибних запасів і про регулювання риболовства у водоймах СРСР та правил рибальства (затримання порушників допускається лише на час, необхідний для складання протоколу (акта) про порушення; якщо особа порушника не може бути встановлена на місці порушення, він доставляється в найближчу сільраду або в найближче відділення міліції); відбирати у порушників Положення про охорону рибних запасів і про регулювання рибальства у водоймах СРСР та правил рибальства знаряддя лову і плавучі засоби, що є при них, а також незаконно здобуту рибу та інші водні тварини і рослини.

Державна автомобільна інспекція має право припиняти експлуатацію автомобілів, технічний стан яких загрожує безпеці руху. Припиняти повністю або частково роботу підприємств, установ і організацій, які порушують правила протипожежної охорони, мають право органи пожежного нагляду і т. д.

Адміністративн о-ф інансові заходи адміністративного припинення застосовуються органами Міністерства фінансів СРСР, Держбанком СРСР щодо установ і організацій, які порушують фінансово-бюджетну дисципліну, незаконну витрату державних коштів, не виконують планів нагромадження або допускають понадпланові збитки і т„ д.

Так, наприклад, фінансові органи мають право, у визначених законом випадках, стягувати з державних, кооперативних і громадських організацій, підприємств, установ, а також з громадян не внесені в строк податкові і неподаткові платежі; накладати арешт і вилучати гроші з кас і грошові документи; накладати арешт на товари й інше майно платника

17*

260                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               розділ х

з наступним їх продажем і таке інше. Законом передбачається перелік видів майна, яке не підлягає описові і вилученню у громадян на погашення недоїмок по податках і неподаткових платежах1.

На Державний банк СРСР покладено здійснення, головним чином, контролю карбованцем. Через Державний банк СРСР проходять всі розрахунки, зв'язані з господарською діяльністю господарських органів, а також функціями по кредитуванню оперативної діяльності підприємств, установ і організацій, що дає змогу банкові здійснювати контроль карбованцем за виконанням планів виробництва і обігу. Для цього Державному банку СРСР надано право застосовувати такі адміністративно-правові санкції: припиняти кредитування з усіх видів позичок, встановлювати порядок витрати коштів, виключати підприємства із складу учасників розрахунку, основаного на врахування взаємних вимог, і т. п.2

Застосування зброї. Право застосування зброї мають службові особи органів Міністерства внутрішніх справ, Комітету державної безпеки, органів рибоохорони та інших органів, коли про це спеціально вказано в законі. Порядок застосування зброї визначається положеннями (або статутами), які регулюють правове становище того чи іншого сргану державного управління. Так, наприклад, згідно з Статутом служби органів рибоохорони Української РСР зброя може застосовуватись у таких випадках: а) для відбиття всякого збройного нападу на працівників органів рибоохорони при виконанні ними службових обов'язків, а також для подолання збройного опору законним діям працівників органів рибоохорони; б) для відбиття нападу або подолання опору, хоч і неозброєного, але явно загрозливого для життя працівників органів рибоохорони.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                .        ',

В цих випадках зброя застосовується після триразового попередження окликом і попереднього пострілу в повітря, за. винятком тих випадків, коли за умовами нападу у працівників рибоохорони не залишається часу для попередження. Про кожний випадок застосування зброї з наслідками поранення або смерті людини працівники органів рибоохорони негайно повідомляють органи прокуратури, при сприянні органів міліції вживають заходів щодо охорони місця події до приїзду слідчого і складають протокол, який повинен бути надісланий

1                      Див. Адміністративний кодекс УРСР, § 20, стор. 72.

2                   Див.. Постанову Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС від 21 серпня 1954 р. «Про роль і завдання Державного банку СРСР». (Сборник «Постановления Центрального Комитета КПСС и Совета Министров СССР по вопросам    промышленности    и   строительства»,     Госполитиздат,    1956, стор. 76—77).

ПЕРЕКОНАННЯ  І   ПРИМУС   У  ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ          261

органам прокуратури не пізніше ніж через 24 години після події органам прокуратури і в копії — старшому державному інспектору територіальної інспекції рибоохорони. Старший інспектор терміново доповідає про це Укрдержрибводу. Про всі інші випадки застосування зброї працівники органів рибоохорони зобов'язані повідомляти відповідні вищестоящі органи рибоохорони1.

За незаконне застосування зброї або застосування її з перевищенням меж необхідної оборони службова особа підлягає відповідальності, що передбачена радянським законодавством. Застосування зброї є крайнім заходом і здійснюється в суворо обмежених законом випадках, а саме тільки тоді, коли припинити небезпеку здійснення злочину ніякими іншими засобами неможливо.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

Г. Александренко. Громадські організації в проекті нового Адміністративного кодексу УРСР. «Радянське право», 1960, № 3.

М. К. А н и н я н ц. К вопросу об изменении законодательства об административной ответственности граждан. «Советское государство и право», 1958, №8.

В. Б є ц а. Адміністративно-правова діяльність виконкомів місцевих Рад по керівництву колгоспним виробництвом. «Радянське право», 1960, № 1.

И. А. Г а л а г а н. Задачи совершенствования законодательства об административной ответственности. «Правоведение», 1958, № 1.

А. Гончаренко, І. Холмаков. Громадський вплив на правопорушників. «Радянське право», 1960, №3.

Ю. М. Козлов. Добровольные народные дружины по охране общественного порядка. «Советское государство и право», 1960, № 5.

Т. П. Козырева. Административное принуждение и его виды. М., 1957.

А. Е. Лунев. Административная ответственность за правонарушения. Госюриздат, 1961.

П. Стайно в. К вопросу об административном наказании. «Социали-стическо право», София, 1957, № 7.

Ю. В. Субоцкий. Административное правонарушение и преступление. Вестник МГУ, 1959, №2.

О. М. Я к у б а. Вопросы административной ответственности в свете дальнейшего укрепления социалистической законности. Уч. зап. Харьковского юридического института, 1958, вып. 12.

О. М. Я к у б а. Завдання Адміністративного кодексу УРСР і деякі питання його змісту. «Радянське право», 1960, №3.

Ц. А. Я м п о л ь с к а я. Об убеждении и принуждении в советском административном праве. «Вопросы советского административного и финансового права». Изд. АН СССР, М., 1952.

1 Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР. 1959, № 7, ст. 90.