Розділ І Предмет, завдання і значення судової медицини

Судова медицина як самостійна медична дисципліна

сформувалась після тривалого періоду'практичного за-

стосування лікарських знань при розслідуванні та роз-

гляді судових справ. Ця дисципліна виникла на потребу

адміністративних та судово-слідчих органів держави.

Існує досить багато визначень судової медицини. Все-

світньо відомий австрійський судовий медик професор

Е. Гофман наприкінці минулого століття писав: "Під на-

звою судової медицини розуміють науку, котра займаєть-

ся розглядом питань, що виникають у цивільній та кри-

мінальній практиці і розв'язати які можна лише за допо-

могою медичних знань".

Широко відоме визначення М. І-Авдєєва (1960) .-—.

"Судовою,, медициною називається галузь медицини,

зміст якої становить вивчення і розробка питань медич-

ного і біологічного характеру, що виникають •у правовій

практиці", •'. .   .    •:   .    .      .        ; •.-.,

В. В. Томілін та співавтори (1997) вважають,: що су-

дова медицина являє собою галузь медицини, зміст якої

становить вивчення і вирішення медичних і біологічних

проблем, що найбільш часто виникають v nnanr

тиці.

Пгч" —-

Всі наведені визначення, доповнюючи одне одного,

дають досить повне уявлення про судову медицину.

Загалом можна сказати, що судова медицина — це

важлива галузь медицини з власними методами дослід-

ження, яна слугує розв'язанню складних -медико-біоло-

гічних питань, що постають перед правоохоронними ор-

ганами, а також вирішує окремі проблеми охорони здо-

ров'я та сучасної екології.

Витоки судової медицини —у сивій давнині. У ма-

нускриптах індусів (Аюрведа, 600 p. до н. е.), у книгах

Мойсея, в Талмуді (І ст. до н. е.) розглядаються питання

судово-медичного характеру, пов'язані в основному з

' оцінкою тілеснихушкоджень, строками зачаття.

>,: У Стародавньому Єгипті та Месопотамії, де основни-

ми мконоАавцями були жерці храмів, жінка-вбивця у

стані вагітності не каралась на смерть. Наявність вагіт-

ності вцигчіищ жерці чи запрошені для цього лікарі.

В t,JQTQ|l>6* > Стародавнього світу (Греція, Рим) мають

місце численні приклади участі лікарів у вирішенні судо-

вих питань. Так, у Римі в 44 p. до н. е. придворний лі-

кар Антистій обстежив труп Юлія Цезаря і заявив, що з

27 ран, виявлених на тілі забитого, лише одна смертель-

на. У тому Ж Римі у І ст. нашого літочислення за участі

лікарів розроблено закон, який визначав максимальний

.строк вагітності (11 місяців).

Відомий Кодекс Юстиніана (529—534 pp.) кодифіку-

вав систему Римського права і визначив місце лікарів у

судовому процесі, підкреслюючи, що "лікарі, власне, не

свідки, вони більш судді, ніж свідки".

В європейських країнах раннього Середньовіччя ліка-

рі до судових процесів не запрошувались, бо судді тих

часів покладались, в основному, на результат поєдинку

між ворогуючими сторонами чи на "суд Божий" — ви-

пробування водою і вогнем.

На Далекому Сході — у Китаї, ще в VI ст. н. е. з'яв-

ляються судово-медичні праці. У 1247 році там вийшов

п'ятитомний компендіум "Сі-Юань-лу", автором якого

був Сун-ци. Цей твір містить розділи про смерть і трупні

зміни, асфіксію, тілесні ушкодження, отруєння, аку-

шерську та гінекологічну експертизи, прижиттєвість тер-

мічних ушкоджень і багато інших важливих питань судо-

вої медицини. Саме Сун-ци вперше описує трупні плями,

трупне заклякання та ознаки смерті від удару блискав-

ки. Збірник Сун-ци мав великий вплив на суддів Китаю і

перевидавався багато разів. Це сприяло розвитку судо-

вої медицини у Кореї та Японії.

Якщо зазирнути в глиб вітчизняної історії, то поба-

чимо, що в той самий період (XI—XIII ст.) у правовому

збірнику "Руська правда" ушкодження, заподіяні людині,

поділялись на дві групи: тяжкі та легкі. ї-\жаль, у ста-

родавніх законодавчих актах слов^ян, та    "^"Двінська

статутна1 грамота";, не вказувалось, • хт        ^<ав про-

водити обстеження потерпілих і тру |^&       ^лля

огляду трупів виділялися строк*"

люди, яких називали "тижденн'

майбутніх коронерів.

З розвитком у Європі мет-

підвалини для створення

могла б допомогти право

У XIV ст. у місті М

лили провести розг

трупів починають г

рез півтора—два

ся послугами л:

Значним г

меччині імг

дексу, вг

регламр

дослу

тіл •

.є»

Першу спробу його систематизації зробив відомий

французький хірург Амбруаз Паре (1517—1590), який

мав значний досвід виступів у паризькому суді. У

1562 р. він проводить у Парижі перший судово-медич-

ний розтин трупа. У "Судово-медичному пораднику" і

"Трактаті про висновки лікарів та бальзамування трупів"

він. подає важливі відомості з таких питань, як характер

і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, у тому числі й

вогнепальних, визначення дівоцтва, термін вагітності,

повішення, задушення зашморгом, утеплення, отруєння

чадним газом, смерть від блискавки, бальзамування

трупів. Наприкінці трактату наводяться зразки судово-

медичних висновків.

Послідовником і продовжувачем справи А. Паре став

італієць, особистий лікар Папи Римського — Паоло Зак-

хей. У своїй книзі він виклав "Судово-медичні питання"

(1621) стан судової медицини на XVII ст.

У цьому столітті у Німеччині починають призначати

постійних окружних судових лікарів, як експертів залу-

чають видатних вчених того часу, а у надзвичайно

складних випадках експертизи виконують цілі медичні

факультети. Німецька школа судових медиків була од-

нією з найсильніших у Європі, навіть назву "судова ме-

дицина" дав цій дисципліні у 1690 році німецький лікар

Йоган Бонн — автор праці "Основи судової медицини".

Згодом назва "судова медицина" закріпилась майже у

всіх країнах Європи, з кінця XVII ст. почалось її викла-

дання, а у XVIII ст. ця наука остаточно сформувалася як

самостійна науково-практична медична дисципліна.

М. 1. Райський (1961) виділяє три етапи становлення

судової медицини в Європі. Перший етап — це окремі, а

у XI—XIII ст. частіші залучення лікарів судовими влада-

ми до вирішення питань, які потребують медичних

знань. Другим і важливим етапом є фіксація у Кодексі

"Кароліна" (XVI ст.) положення щодо обов'язкової учас-

ті лікарів, за необхідності, у процесі судочинства. Третій

етап — це подальше набуття знань і досвіду, вироблен-

ня практичних навичок із узагальненням та систематиза-

цією їх в окрему дисципліну — судову медицину. Ця

градація етапів найбільш чітка.

Багата практика європейських ме'

Ним відкриттям безпосередньо у

приклад візьмемо хоча б гідрост

Галена, що застосовується для

дженості дітей до наших часіг

у 1677 р., а увів у практику

Судові медики XVIII ст

кладаючи підвалини су;»

ня мала праця Плеи

отрути і протиотру4

кож книга ''Еле'

(1781). У 1799   .

перекладі. Зн?

диків відігра

Фодера (1"

Парал

в Росії

дили

У '

т

була

у Санкі

ХУШст.іь

в губернських .

ложенні про них

ральні правила, ліка^

З того часу розтин труїі.

тут судової медицини прий».

Медичною радою Міністерства внутрішніх справ у

l829; р. затверджено "Правила дяя1 лікарів при судово-

медичному огляді і розтині мертвих тіл". Їх основою

стала робота проф. і. В. Буяльського (1789—1866) на ту

саму тему, написана ним ще у 1824 році;

Статут судової медицини перероблено у 1842 р., коли

були остаточно зафіксовані структура судово-медичної

служби Росії, форми роботи та її зміст. Цей Статут про-

існував практично без змін до 1917 року.

Викладання судової медицини в Росії почалось напри-

кінці XVIH єт. спочатку у медичних училищах, де воно

W мало певної системи і обмежувалось лише спорадич-

нцм показом судово-медичних розтинів. У 1798 р. у Пе-

тербурзі та Москві відкрились Медико-хірургічні акаде-

мії, в план роботи яких вже було введено "судово-лікар-

ську науку". В Петербурзі у цей час лекції читав

перший завідуючий кафедрою проф. Рінгебройн. Через

вісім років його змінив проф. С. О. Громов. Він відомий

як автор першого російського підручника із судової ме-

дицини (1832), яким користувалось не одне покоління

студентів і лікарів Росії.

При Московському університеті кафедра анатомії,

фізіології та лікарсько-судової науки була створена у

1804 році. Її очолив проф. І. Ф. Венсович.

Розвитку судової медицини сприяло відкриття кількох

вищих навчальних закладів з медичними факультетами:

університети у Юр'єві (1802), Харкові (1804), Казані

(1804). Києві (1834), Новоросійську (1864). Згодом уні-

верситети виникають і в інших містах.

Новий університетський Статут 1835 року передбачав

наявність на медичних факультетах кафедр судової ме-

дицини та гігієни з медичною поліцією (епідеміологією).

Згодом, у 70-ті роки, відбувається поділ цих дисциплін з

організацією самостійних кафедр судової медицини з

токсикологією.

Великий внесок у розвиток судової медицини зробив

М. І. Пирогов (1810—1880). У 1841 році він видав атлас

під назвою "Анатомічні зображення людського тіла, при-

значені переважно для судових лікарів". Цей атлас пере-

видавався і впродовж багатьох років постійно використо-

10

вувався лікарями. Автор атласу особисто розітнув ве-

лику кількість трупів, пройшов як хірург через вогонь

кількох кровопролитних воєн. Багато зроблено М. І. Пи-

роговим і в галузі вогнепальної балістик  ^( судово-

медичний експерт професор М. І. Пирс

Петербурзькій судовій палаті і за дору

ради проводив експертизи у винятки

вах. На дванадцяти Пироговських з'

1913), присвячених його лам* я"

медичні секції, •на* яких заслуу

сертацій, важливі поеідомлен

медицини.

Судова реформа 1864

вих статутів перетворю'

гласне. У судовому г

обвинувачення, так '

воката та судовог''

етапі потрібно б'

бурхливому ро'

ної практик*

праці судор

1865 pow

НОЙ МЄ.Г

ми на

Г

CV

/

М».

своєї

Клас.

написав у ^

Проф. Ф. >.

ципітації, котра

для визначення виду крові. Значения цього відкриття

важко переоцінити.

Треба зазначити, що судова медицина в Україні у той

час була складовою частиною судової медицини Росій-

ської імперії. Великий внесок у розвиток цієї науки зро-

били вчені-'київської та харківської наукових шкіл.

Київський професор М. О. Оболонський (1856—1913)

видає у 1894 р. посібник по судово-медичному 'дослід-

женню трупа та речових доказів, який став не тільки

підручником з судової медицини для київських студентів,

а й вкрай необхідною книгою для всіх судових лікарів

того часу.

Харківський професор М. С- БокаріуС (1869—1931) у

1911 р. видає підручник "Краткий курс судебной меди-

цины", а в 1915 р. виходить перший том його нового

підручника "Судебная медицина в изложении для юрис-

тов", по якому вивчали судову медицину на всіх юри-

дичних та медичних факультетах.

Після 1917 р. у судово-медичній службі відбулися

структурні зміни, внаслідок яких вона стала незалежною

від Міністерства внутрішніх справ, до складу якого вона

входила у Російській імперії. Із створенням у 1918 р. На-

родного комісаріату охорони' здоров'я РРФСР судово-

медична служба як підвідділ судово-медичної експертизи

увійшла до системи охорони здоров'я. Через два роки

прийнято "Положення про судово-медичних експертів",

а у 1924 р. затверджено посаду Головного судово-медич-

ного експерта при НКОЗ РРФСР. Декілька років цю по-

саду обіймав відомий учений Я.Л: Лейбович — автор

низки судово-медичних посібників, перекладач і редак-

тор книг Е. Гофмана.

У цей же час судово-медичну службу на Україні очо-

лює на посаді Головного державного судово-медичного

інспектора УРСР професор М-С-Бокаріус.

Судово-медична справа у НКОЗ УРСР з часу утво-

рення зазнавала деяких змін. У 1920—1922 pp. в НКОЗ

був відділ судової медицини, котрий у 1922 p. закрили і

організували "судово-медичний стіл" при лікувальному

відділі. Подібна перестановка не забезпечила задо-

вільних умов роботи, і тому у 1923 p. заснована Головна

12

судово-медична інспектура при о              ^цилі,

яка згодом була виокремлена у

підпорядкуванням безпосереднь?

губернських відділах охорони

жено посади губернських судо?

поточну судово-медичну робо

дові лікарі,

На Першому Всеукраїнс»

ді, який проходив у XapKpF

ловний судово-медичний іт

у своєму виступі зазначи

у випадках судово-меди

мінно проводити розті

оглядом. Тому за звіти'

шв у містах сягав 95

78. 1 це у важкі 20-т

80 штатних судових

Великою подією

рення у 1923 p. r

М. С. Бокаріуса У

експертизи, який

туту, окрім чотирьох

секція під назвою "Судово-і*.-

людини".

Правила виконання судово-медичного до^.

па, судово-медичної кваліфікації тілесних ушкц^.

низка методичних матеріалів були підготовлені М. С. ь^

каріусом і видані по лінії НКОЗ у 1924 році. А через рік

він проводить спеціальні 6-тижневі курси з підготовки лі-

карів-експертів для губерній України. Протягом 1926—

1927 pp. проф. М. С. Бокаріус видає журнал "Архів кри-

мінології і судової медицини", в якому друкуються не

лише українські, російські, автори, а й спеціалісти з єв-

ропейських країн, США, Бразилії, Алжиру.

Велике значення для судових медиків та слідчих не

лише України, а й усього колишнього Союзу РСР мав

вихід у світ книги М. С. Бокаріуса "Первоначальный на-

ружный осмотр трупа при милицейском и розыскном

дознании" (1925). Через чотири роки виходить ще одна

його праця з цього питання — "Наружный осмотр трупа

13,

на месте происшествия или обнаружении его". Ними ба-

гато років користувались судово-медичні експерта, слідчі

та оперативні працівники.

розвитку судової медицини сприяло відкриття у

1932 р. У M^W Науково-дослідного інституту судової

медицини. Ця установа стала важливим науково-мето-

дичним центром для усього колишнього Союзу РСР. К

періЦНМяДИР61170?011* призначено профчМ- В. Попова. Він

же у Ї937 Р- після затвердження посади Головного су-

дрвО-недцчного експерта при НКОЗ Союзу, став найви-

щою посадовою особою у судовій медицині. З 1939 по

1979 Р. Головним судмедекспертом був В. Г. Прозоров-

ский, а з 1979 по 1991 р. — О. П. Громов. Водночас

проф. О. П. Громов обіймав посаду директора НДІ судо-

воімедйциии.

Значна кількість кафедр і курсівсудової медицини

(понад ЭДУ при вищих медичних навчальних закладах і

університетах Союзу сприяла інтенсифікації наукових

пошуків у галузі судової медицини. Великий науковий

потенціал являв собою викладацький склад кафедр і кур-

сів, аспіранти. Провадяться наукові дослідження також і

в Судово-медичних лабораторіях республіканських, кра-

йових та обласних Бюро судово-медичної експертизи.

Наукові досягнення постійно втілюються в експертну

практику.

- У поширенні наукової інформації велику роль відігра-

вав журнал "Судебно-медицинская экспертиза". Наукові

статті публікувались також у збірниках з'їздів та конфе-

ренцій—союзних, республіканських, обласних.

Єдина навчальна програма для лікувального, педіат-

ричного та санітарно-гігіенічного факультетів медичних

вузів сприяла певній уніфікації при викладанні цієї

дисципліни. Ще у довоєнні роки дуже корисною була

книга "Основы судебной медицины для студентов и вра-

чей" (1938), що була написана колективом авторів за

редакцією проф. М. В. Попова. Згодом вийшли його під-

ручники, ЩО вважаються класичними (1940; 1946;

1950). Підручники та посібники із судової медицини у

різний час були написані професорами М. І. Авдєєвим.

J^. 1. Райським, В. М. Смоляніновим, В. Ф. Черваковим.

Ю. С. Сапожниковим.А. М. Гамбург та іншими.

14;

Кращими за всіма .показниками визнано підручники

М, С. Бокаріуса, М. В. Попова, М. І. Авдеева, М. І. Рай-

ського, Ю. С. Сапожникова і А. М. Гамбург, О. X. Порк-

шеяна і В. В. Томіліна, В. Л. Попова, В. М. Крюкова,

О. О. Матишева.

Торкаючись історії розвитку судової медицини, не

можна не згадати про військову судово-медичну експер-

тизу. Саме вона зробила великий внесок у розвиток су-

дової балістики, вивчеиня і «механізму М а?""1"1 вогне-

пальних ушкоджень» ,насдідкііВ вибухову іі

колотії та багатьох Інших :питань, ров'яі

діями, авіакатастрофами тощо;   'ч";;' ,.

Військова експертиза до війни не іг

лідження для судово-слідчих органів аі| :

вільні експерти. У діючій армії функц!

та фронтові патолого-анатомічні лаб

складі їх було по одному судово-ме

Вони фізично не могли впоратися з :

вили перед ними військові юристи,,,

потреба у створенні самостійної суді

тизи Армії та Флоту. Центральна с

раторія (ЦСМЛ) збройних сил

1943 р. проф. Ю. С. Сапожников

водночас Головним судово-медич»

став проф. М. І. Авдеев. Військові

ми за роки війни проведена велі-

числі і при розслідуванні фашист<

часово окупованих територіях, у

як "Гросс Лазарет", Освєнцім та

Після проф. М. І. Авдеева ві'

службу понад 20 років очолювг

котрий виховав багатьох кандид

наук. Загалом військовими експертами захпь^.

50 дисертацій, написано багато важливих монографій.

Серед них — "Судова балістика" С. Д. Кустановича

(1956), "Судово-медична експертиза при ушкодженнях з

мисливської зброї" А. Ф. Лісіцина (1968), "Судово-

медична експертиза у випадках автомобільної травми"

А. О. Солохіна (1968), "Судово-медична експертиза

отруєнь технічними рідинами" Р. В. Бережного (1977),

15

"Вогнепальні ушкодження та їх судово-медична експер-

тиза" В. Л. Попова'(1990) та багато інших; Цінні довід-

ники та підручники для судово-медичних експертів та

Юристів написані І. В. Виноградовим, Л. М. 'Бєдріним;

Зрозуміло, що пріоритетними науковими напрямками

військових. судових медиків є експертиза вогнепальної

травми, політравми, а також питання, пов'язані зі специ-

фікою'армійської та флотської служби.

На теренах України у довоєнні та повоєнні роки від-

крилось багато медичних вузів і кілька інститутів удос-

коналення лікарів. Сьогодні в Україні студенти 15 ме-

дичних вузів, медичних факультетів Ужгородського та.

Сумського університетів та слухачі закладів удоскона-

лення лікарів вивчають судову медицину на 10 кафедрах

та 7 курсах, Викладають також курс судової медицини

на кфйдМчник факультетах університетів та інститутів, у

вищих навчальних закладах системи МВС. СБУ та МО.

Розпад Радянського Союзу та проголошення у 1991 р.

незалежності України зумовили істотні зміни структури

судово-медичної служби. Вищою судово-медичною ін-

станцією в Україні є Головне бюро судово-медичної екс-

пертизи МОЗ України. Свою роботу судові медики

України регламентують "Основами законодавства Украї-

ни про охорону здоров'я" (1992), Законом "Про судову

експертизу" (1994), а також Кримінальним, Кримі-

нально-процесуальним та Цивільним кодексом з відповід-

ними доповненнями. Очолює судово-медичну службу

України проф. Ю. П. Шупик. Викладання судової медим

цини здійснюється згідно із Законом "Про освіту" (1991,

1996).

Немає жодної судово-медичної проблеми чи питання,

які не розроблялись би судовими медиками України. І не

лише на кафедрах, а й у Бюро судово-медичної експер-

тизи. Щодо кафедр, де сконцентровано найпотужніший

науковий потенціал, то визнаними лідерами є Київська,

Харківська та Донецька наукові школи.

Кафедра судової медицини Національного медичного

університету в Києві —• одна з найстаріших в Україні—

заснована у 1842 р. Славні імена професорів Ф. Ф. Ер-

гардта, М. О; Оболонського, В. А. Таранухіна є окрасою

16

і гордістю цієї кафедри. Та найбільшого розквіту вона

досягла, коли у 1936 p. її очолив професор Ю. С. Сапож-

ников (1697—1970). Він автор 120 наукових праць,

трьох монографій і улюбленого студентами підручника,

який перевидавався тричі. Надзвичайно цінною була І

залишається його книга "Первичный осмотр трупа на

месте его обнаружения" (1940).

Після смерті Ю. С. Сапожникова у 1970 р., з 1971 до

1991 р., кафедру очолювала проф. І. О. Концевич —

йогоучениця і. послідовниця.' 'її- перу належать 150 нау-

кових праць, & монографій, кілька навчальних посібни-

ків. Вона редагувала велику кількість наукових збірни-

ків, керувала протягом 15 років Республіканським нау-

ковим товариством судових медиків і криміналістів.

З 1991 р. продовжує славну традицію'своїх учителів

доктор медичних наук Б. В. Михайличенки ОГ1Г>

вих праць опублікрвяні-»

часїїіснуванн,

1:4-. .!„

";-ІГ •.

Кафедра Ха|»]

зована у 1835

кафедри вписан;

каріусом. Перш'

видав книгу "О

анализу" (1904,

йшла мова, він

до самої емері

М. Є. Бокаріус в;

практическим ра(.

якими тривалий

денти, а й молоді

З 1931 по 19і

проф. М. М. Бока

•ри, його учні: Б. J

іїенко, В. О; Тата)

М. М. Стрілець оч

багатьох вузах УК[-

тував 28 докторів і

Проф. М, П. M?

1990 p. Він був BL

чення давності сме{.

Українська w

^"'цжш'-'1

діагностичних приладів. Після його смерті, у1990 p.,

кафедру очолив проф. В. О. Татаренко.-а з 1999 р.

доц. П. А.,Каплуновський.

Кафедра судової медицини Української академії удос-

коналення ^лікарів — гідний .представник Харківської

наукової школи судових медиків.; І хоча заснована вона

лише у 1974 р. у вигляді курсу (стала самостійною ка-

федрою у 1,975 р.). науковий доробок,'» вельми значний.

Очолює кафедру Заслужений діяч науки і техніки Украї-

ни проф. В. І. Кононенко. Багато років він займається

питаннями діагностики давності настання смерті, судо-

вое травматологією.: Його учнями захищено 8 кандидат-

ських, дисертацій. Спшробітниками кафедри за цей час

опублік9вано ^близько,,,,400, наукових, праць. Кафедра

ср^нійізуєті^я,,(і|іа,^^ченн».,поств»їальних процесів, а

також транспортної т^ гво|гнепальуоі травм. На базі

кафедри ,прр(врдидись наукові конференції, опубліковано

5 тематичних збірників наукових праць.

СУ^РУ^ДОШЦНЙУ /У, Донецькому медичному універси-

^^^Ч^^^ЧАТИ,;Ш!Є у довоєнні роки. У 1954 р. орга-

нізовано самостійний курс, який очолив Б. М. Зорій, зго-

дом курс .ст^є; кафедрою, а. завідуючий — професором.

Чудовий організатор, блискучий лектор, проф. Б. М. Зо-

рін створив згуртований колектив, який плідно працює

над проблемами шахтної травми, питаннями раптової

смерті гірників, визначенням епіцентру вибуху в шахті

та характером ушкоджень при вибуху. Співробітника-

ми кафедри під керівництвом Б. М. Зоріна опубліковано

близько 800 наукових праць, видано кілька .збірників.

Співробітник кафедри проф. Ю. Д. Сергеев зидав підруч-

ник з основ права для медиків і монографію "Профессия

врача" (1988). З 1998 р. кафедра працює під орудою

проф. 0. І. Герасименка.

Історія кафедри судової медицини Одеського медично-

го університету починається з 1841 року, коли на юри-

дичному відділенні Рішельєвського ліцею, згодом — Но-

воросійського університету читався курс лекцій з судо-

вої медицини. Найбільшого розквіту досягла кафедра у

1949—1956 pp., коли нею завідував Заслужений діяч

науки професор М. І. Райський (1873—1956) •— вчений

19

зі світовим ім'ям, учитель професорів Л. М. Ейдліна,

А. П. Курдюмова, Ю. С. Сапожникова, А. М. Гамбург,

І. Ф. Огаркова. Він був засновником Одеської наукової

школи, автором більш як 100 наукових праць та фунда-

ментального підручника (1953), за яким навчалося не

одне покоління студентів.

- Нині кафедру очолює проф. А. М. Фаддєєв, який зай-

мається дослідженням речових доказів. Крім того, він

вивчає правові аспекти морської медицини.

Кафедра судової медицини Кримського медичного ін-

ституту заснована у 1934 р. Серед її завідуючих треба

відзначити проф_. П.Г. Арешева, який очолював її у

1966—1981 pp. Його монографія "Кровоизлияние в мозг

и его оболочки" (1966) набула широкого визнання.

Професор А. А. Бабанін очолює кафедру з 1982 р. Ко-

лектив кафедри під його керівництвом працює над оцін-

кою танатогенезу при поєднанні травми з патологією і

діагностикою основної причини смерті.

Кафедра судової медицини Київської медичної ака-

демії післядипломної освіти заснована у 1938 році.

Професор А. М. Гамбург очолила цю кафедру і керувала

нею (з перервою на роки війни) до останніх днів свого

життя. Вона була чудовим лектором і багато зробила на

ниві удосконалення та спеціалізації судово-медичних екс-

пертів. Вона автор багатьох наукових праць, двох моно-

графій та підручника (у спіавторстві з проф. Ю. С. Са-

пожниковим). Усього колективом кафедри опубліковано

5 монографій.

Професор В. П. Хоменок очолював кафедру у 1972—

1987 pp. Колишній начальник судово-медичної лаборато-

рії Київського військового округу, учень і послідовник

проф. М. І. Авдеева, він займався проблемами раптової

смерті у молодому віці, питаннями авіаційної та вогне-

пальної травми. Йому належить близько 100 наукових

праць.

Головний судово-медичний експерт України проф.

Ю. П. Шупик очолює кафедру з 1987 р., займається ви-

вченням обвуглених трупів з метою встановлення при-

життєвої дії полум'я, різноманітними фізико-технічнимй

дослідженнями, організаційними питаннями судово-ме-

19

дичної експертизи. Він є автором .більш ніж 80 наукових

прар». Колектив кафедри працює над основними пробле-

мами теорії і. практики судової медицини.

Кафедру судової медицини Луганського медичного

університету, засновано у 1957 році. Її очолив учень

М, М. Бокаріуса доцент М. Г. Кондратов. Він багато

зробив для розробки рентгенологічних методик дослід-

ження у судовій медицині. Його монографія "Очерки су-

дебно-медицинской рентгенологии" (1960) слугує бага-

тьом експертам медико-криміналістичних відділень. У

1961—1987 pp. кафедру очолював А. М. Фаддеєв —

спеціаліст з питань судово-медичної експертизи речових

доказів.

Професор В. І. Костилєв очолює кафедру з 1987 p.,

займається медико-криміналістичними дослідженнями і,

головним чином, Діагностикою давності настання смерті,

використовуючи Імунні показники трупної крові. Пробле-

ма ця дуже важлива і є зараз основним науковим

напрямком роботи кафедри'. Вивчається також вплив

різних хвороб на Імунні показники при судово-медичній

дЇагнбетиці;

У Вінницькому медичному університеті кафедру судо-

вої медицини відкрито у 1936 році. У 193^—1941 pp. її

очолював відомий судовий медик, колишній Головний

судмедексперт Російської Федерації Я. Л. Леибович.

Найбільш плідио кафедра працювала з 1950 по 1972 p.

під керівництвом проф. В. П. Ципковського. До цього ча-

су він очолював кафедру судової медицини у Львові.

Учень М. М. Бокаріуса, талановитий організатор і до-

питливий науковець, він розгорнув на кафедрі значну

дослідницьку роботу, видав кілька збірників наукових

праць. Його монографія "Осмотр трупа на месте его об-

наружения" (1960) — одна з кращих книг з цієї темати-

ки. Її високо цінив проф. Ю. С. Сапожников.

Після смерті В. П. Ципковського кафедру очолював

доцент А. І. Крат (1972—1985), а потім С. О. Козлова

(1986—1996). Нині кафедру знову очолює А. І. Крат.

Співробітники кафедри вивчають прижиттєвість і дав-

ність виникнення механічної травми.

20

Кафедру судової медицини Запорізького медичного

університету організовано у 1958 році. З 1968 по 1975

рік кафедру очолював професор М. М; Стрілець —

учень і послідовник М. М. Бокаріуса. Досвідчений екс-

перт і невтомний дослідник, він широко розгорнув на ка-

федрі наукові пошуки. Коло його наукових інтересів бу-

ло досить широким, але головним в'його діяльності було

вивчення проблеми ідентифікації особистості за спалени-

ми останками та золою.'На цю'тему він і захистив док-

торську дисертацію.

Після переходу проф; М. М. Стрільця до Полтавсько-

го стоматологічного інституту кафедру у 1975—1981 pp.

очолював Д. Я. Шабельник. Він займався вивченням ре-

чових доказів — волося, гормонів вагітності.

і Доцент Л. Л. Голубович очолював кафедру з 1981 по

1985 рік. Його науковий внесок в експертизу спаленого

трупа важко переоцінити; його учні продовжують ці

складні дослідження.             •

Професор В. С. Семенников очолює кафедру з

1985 року. Він займається проблемами судової травмато-

логії, фрактографічними дослідженнями, механізмом

ушкоджень при автотравмах. Доцент В. В. Білкун працює

над , судово-медичною діагностикою давності настання

смерті танатометричними методами за допомогою ство-,

рених ним приладів та інструментів. Доцент Л. М. Ту-.

манська працює над актуальними питаннями танатології.

Професор Л. Л. Голубович написав кілька навчальних

посібників і готує монографію з експертизи спаленого

трупа.          ,

Активно ведеться наукова робота на семи курсах су-

дової медицини у Дніпропетровську. Доцент О. М. Юр-

ченко вивчає морфологічні зміни При наркоманії.

Професор А. Ф. Рубіжанський видав монографію "Опре-

деление по костным останкам давности захоронения тру-

па" (1978).

Понад 100 наукових праць, опубліковано співробітни-

ками курсу судової медицини Івано-Франківської медич-

ної академії. Високої оцінки заслуговують праці доц.

Є. І. Незнакомцевої з Ідентифікації особи. Вона очолює

нині курс судової медицини.

21

У Буковинській медичній академії (зав. курсом судо-

вої медицини доцент Ж. Д. Мітенко) співробітниками

курсу опубліковано близько 150 наукових праць — го-

ловним чином з питань судово-медичної травматології,

Великий внесок у становлення кафедри (нині курсу)

судової медицини Тернопільської медичної академії зро-

били доцент В. К. Стешиць, доцент А. 1. Муханов, про-

фесор А, І. Завальнюк, який очолює курс. Він детально

вивчав особливості сільськогосподарського травматизму,

видав "Краткий словарь судебно-медицинских терми-

нов". А. 1. Муханов є автором двох книг •—"Атлас по

судебной медицине" і "Судебно-медицинская диагности-

ка повреждений тупыми предметами".

Мають свій науковий доробок співробітники курсів

судової медицини Полтавської медичної стоматологічної

академії (здв«,доц. О, В. Ялааський) та курсу судової ме-

днцинц ^ді|і^ного,іфакультету Ужгородського універси-

тету. Керує ним доцент Н. П. Ляшенко.

Судова і медицина досягла високого рівня і успішно

розвивавт»ся 1 в інших країнах СНД.

Серед, наших колег у Білорусі слід відзначити проф.

Ї\ Ф. Пучкова,»— спеціаліста, з молекулярно-генетичних

.досліджень. Його праці широковідомі.        .:..

У Молдові плідно працює над проблемами судово-ме-

дичної діагностики доби настання смерті проф. Г. Боте-

зату та його учень д. м. н. С. Унгурян. Проблемами ме-

ханізму утворення ушкоджень кісток при автомобільних

травмах займається проф. Г. Бачу.

Литва пишається видатним вченим — професором

Й. Найнісом, який виплекав литовську школу судово-

медичних остеологів. Сьогодні Головним судово-медич-

ним експертом республіки е учень проф. Найніса —

проф. А. Гармус.

Очолює судово-медичну службу Латвії доктор В. Вол-

ксоне, відома своїми працями у галузі судової гінекології.

Багато зробив для розвитку судової медицини у Латвії док-

тор В. Шмідт.

Професор К. Шагилиджов у Туркменії займається пи-

таннями раптової смерті в умовах жаркої арідної зони.

Його монографія з цього питання відома в усьому світі.

22

Проблемами діагностики давності настання смерті у пус-

телях займається Т. Наубатов.

В Угорщині проф. Е. Шомоді — автор кількох підруч-

ників судової медицини провадить велику дослідницьку

роботу у багатьох наукових напрямках. Професор Ф. Ко-

ша — відомий судово-медичний одонтолог.

Професор В. Корман у Братіславі (Словаччина) ви-

вчає морфологічні посмертні зміни для діагностики дав-

ності настання смерті.

Судові медики Румунії — учні і послідовники все-

світньо відомого професора: М. Міновічі проводять інте-

ресні дослідження з галузі судово-медичної генетики

(проф. М. Дреслер), видають фундаментальні підручни-

ки (проф. Г. Скрипкару.М. Тербанчя).

Велику науково-дослідницьку роботу проводять наші

колеги у Польщі. Інтересними та змістовними є видані

там підручники з судової медицини (проф. Ш. Рашея,

В. Насіловський, Я. Маркевич).

Концепція судової медицини в Україні на порозі

Ш тисячоліття може бути викладена так:

1. Негайне і глибоке вивчення судово-медичних аспек-

тів екології в Україні, розробка судово-медичних методик

на випадки великих катастроф (уроки Чорнобиля).

2. Більш активна допомога органам правопорядку в

боротьбі з організованою злочинністю, наркобізнесом.

викраданням людей.

3. Вирішення правових питань медицини в Україні

(особливо трансплантології) з використанням світового

досвіду.

4. Конструювання, виготовлення та використання діа-

гностичних приладів, інструментів, методик і програм,

доступних міжрайонним судово-медичним експертам.

5. Комп'ютеризація експертної роботи та наукових

пошуків, забезпечення комп'ютерною технікою кафедр і

курсів судової медицини. Широкий вихід на "Інтернет".

6. Поліпшення процесу викладання судової медицини

у медичних та юридичних вузах.

7. Надання можливості спеціалізуватися за кордоном

і, в свою чергу, інформувати зарубіжних фахівців про

наші досягнення.

23

8. Всебічна підтримка Асоціації судових медиків Ук-

раїни. Спілкування з Асоціаціями судових Медиків різних

країн і регіонів.

9. Соціальний захист тих, хто творить судову медици-

ну III тисячоліття — викладачів судової медицини в усіх

вузах України.

•Після здобуття Україною незалежності поряд з дер-

жавними вищими навчальними закладами, утворилися й

недержавні.

Зокрема, Українська асоціація народної медицини за

підтримки Міністерства охорони здоров'я заснувала у

1992 році Київський медичний інститут. Підготовка фа-

хівців у вузі провадиться згідно з діючими державними

навчальними програмами, але, окр^м загальноприйнятих

медичних фундаментальних і прикладних дисциплін, сту-

денти ВИВЧАЮТЬ основи гомеопатії, мануальної терапії,

народної та нетрадиційної медицини, фітотерапії тощо.

У 1994 pout тут відкрито кафедру судової медицини

та юснов>> права, яку очолює академік УАННП доцент

А. С. Лісовий. Він є .автором та співавтором 3 навчальних

посібників, 9 монографій та більш як 200 статей.

Заняття із студентами проводять висококваліфіко-

вані викладачі — проф. Б. В. Михайличенко, доценти

М. П. Мотюк, І. А. Федотова, В. А. Шевчук, старший

викладач Н. М. Федорушко.

Наукові розробки кафедри спрямовані на вивчення

особливостей травм, спричинених фізичними факторами,

зокрема черепно-мозкових. Ця робота здійснюється

спільно з співробітниками Інституту нейрохірургії АМН

України. Багато уваги приділяється підготовці навчаль-

них посібників і створенню судово-медичної україномов-

ної термінології.

За час існування кафедри видано 2 монографії —

"Клініка та судово-медична експертиза черепно-мозкових

ушкоджень" (1996 р.) та "Судово-медична оцінка давно

минулих подій" (1998 р.), навчальний посібник "Судово-

медична травматологія" (1995 р.), перший російсько-

український "Стислий тлумачний словник судово-

медичних термінів" (1995 р.).

24

Після; організації Полтавського філіалу КМІ там

ввели курс , судової медицини, який очолив доцент

О. В. Яланський.

Викладання судової медицини на кафедрах і курсах

медичних ; вузів України здійснюється на високому

науковому рівні. Воно підпорядковане головному завдан-

ню — забезпечити засвоєння студентами теоретичних

засад і практичних навичок виконання судово-медичних

досліджень основних суб'єктів експертизи, що необхідно

лікарю будь-якого фаху,

Значною мірою цьому 'сприяє велика кількість спе-

ціальної судово-медичної літератури — підручників,

посібників, монографій з окремих питань судової меди-

цини. Чимало навчальної літератури на книжковий ри-

нок надходить з Росії. Певну роль у розвитку судової ме-

дицини в Україні відіграє "Український судово-медичний

вісник", що регулярно виходить з 1995 року.

За післявоєнні роки відбулося 6 всеукраїнських

конференцій та один з'їзд судових медиків України, що є

безумовним доказом високого наукового потенціалу

вітчизняних судових медиків.