Розділ IV Судово-медична експертиза трупа

Приводи і завдання

судово-медичної експертизи трупа

Судово-медична експертиза трупа здійснюється у ви-

падках:

а) насильної (травматичної смерті) чи при підозрі на

неї;

б) раптової смерті людини, коли лікар медичної уста-

нови відмовляється видати "Лікарське свідоцтво про

смерть";

в) смерті людини в стаціонарі, коли причина смерті

невідома;

г) смерті в стаціонарі невідомої людини, навіть при

встановленому діагнозі;

д) смерті в стаціонарі від захворювання з встановле-

ним діагнозом, якщо з приводу смерті людини до правоо-

хоронних органів надійшли заяви про неправильне ліку-

вання.

Судово-медична експертиза трупа відрізняється від

патолого-анатомічного розтину (дослідження) трупа. Ос-

таннє проводиться у патолого-анатомічних відділеннях

лікарень для наукового контролю за правильністю діа-

гностики хвороби, підвищення кваліфікації лікарів. Як

правило, всі трупи людей, що померли в стаціонарі, до-

сліджуються патологоанатомами лікарень. Головний

лікар може відмінити розтин у виключних випадках, за

винятком таких:

а) якщо хворий перебував у стаціонарі менше доби;

б) якщо потрібна судово-медична експертиза трупа;

в) якщо смерть сталася внаслідок інфекційного захво-

рювання чи при підозрі на нього, а також при підозрі на

СНІД;

г) при сумнівному прижиттєвому діагнозі;

д) у спеціальних випадках, коли результати розтину

потрібні для детального й всебічного вивчення хвороби.

Якщо під час патолого-анатомічного розтину встанов-

лено ознаки травми (фізичної, хімічної тощо), криміналь-

ного аборту, то розтин припиняється, всі отримані ре-

зультати заносяться до протоколу, труп та його органи

зберігаються й передаються на судово-медичну експерти-

зу. Головний лікар медичної установи сповіщає прокура-

туру чи органи внутрішніх справ про трупи, які підляга-

ють судово-медичній експертизі.

Судово-медична експертиза трупа є одним з най-

складніших і найвідповідальніших видів експертної діяль-

ності. Виконання її регламентується відповідними норма-

ми кримінально-процесуального законодавства, залежно

від стадії слідства (протягом попереднього — статті 192,

196, 198, 200 КПК, а під час судового — статті 310, 311,

312 КПК). Судово-медична експертиза трупа здійснюєть-

ся за наявності постанови представників слідчих органів

або ж ухвали суду. Правом призначати судово-медичну

експертизу наділені органи внутрішніх справ, прокурату-

ри, Служби безпеки, суди. Однак у повсякденній прак-

тиці частіше відбувається так: спочатку, за пропозицією

представників правоохоронних органів,, проводиться до-

слідження трупа, а вже від результатів його залежить,

буде чи не буде порушено кримінальну справу й призна-

чено експертизу.

У разі здійснення судово-медичної експертизи скла-

дається "Висновок експерта", а в разі дослідження тру-

па — "Акт судово-медичного дослідження трупа".

Судово-медичну експертизу трупа проводять у моргах

бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здо-

ров'я областей або ж у моргах лікувальних закладів. Вся

відповідальність за якість експертизи, її результативність

покладається на судово-медичного експерта, а за його

відсутності — на лікаря-експерта, якому доручено цю

роботу. Він же несе персональну відповідальність за до-

стовірність, об'єктивність і повноту результатів експер-

тизи. Проведення експертизи регламентується законо-

давством, зокрема нормами КПК та Закону про судово-

медичну службу України (ст. 77 КПК та статтей 178,

179 КК У країни).

Судово-медична експертиза (дослідження) трупа здій-

снюється з метою отримання відповіді на такі питання:

1) коли й від чого настала смерть;

2) чи мала місце насильна смерть;

3) який механізм спричинення ушкоджень;

4) чи є ознаки, за допомогою яких можна встановити

характер та особливості зброї або інших знарядь травми;

5) чи дозволяє характер травм мотивовано стверджу-

вати про наявність дії певних (фізичних, хімічних, біоло-

гічних тощо) факторів зовнішнього середовища;

6) чи можна, враховуючи характер ушкоджень, до-

вести факт спричинення чи неспричинення їх власно-

ручно;

7) якщо смерть ненасильна, то чи не є причиною її

гостра Інфекційна хвороба.

У процесі слідства можуть виникнути й інші питання,

обумовлені специфікою кожного окремого випадку.

Перед початком експертизи лікар знайомиться з

постановою (відношенням, направленням) про необ-

хідність експертизи, копією протоколу місця подій, ме-

дичними документами покійного (якщо такі є), а інко-

ли — й показаннями свідків. Якщо людина померла в лі-

карні, то з дозволу слідства можна отримати у лікаря,

який спостерігав (лікував) хворого, нові дані про перебіг

хвороби, методи та результати окремих лікувальних за-

ходів. Він — також з дозволу слідства — може бути

присутнім при розтині трупа.

Зовнішнє дослідження трупа

Після ознайомлення з наявними матеріалами почина-

ють досліджувати одяг, який є на трупі. Спочатку прово-

дять загальний огляд, потім детально вивчають кожний

предмет одягу окремо. Робота ця вкрай важлива й копіт-

ка. Інколи одяг у такому стані (мокрий, забруднений

тощо), що біля секційного столу його якісно дослідити

неможливо. Огляд проводять з метою виявлення

найважливіших речових доказів, їх зазначають у "Вис-

новку" ("Акті") й залишають для ретельного подальшого

долабораторного дослідження, про що буде сказано далі.

Зазначають вид, якість матеріалу одягу, відповідність

погоді, окремі індивідуальні деталі (фасон, ґудзики, шви,

петельки, мітки, латки, вміст кишень), а також наяв-

ність забруднень, пошкоджень тощо. Останні найретель-

ніше вимірюють та описують, вживаючи заходів для збе-

реження їх первісного вигляду.

Після вивчення одягу проводиться ретельне дослід-

ження трупа. Визначають стать, довжину тіла, вік (на

вигляд, якщо немає документів), статуру, вгодованість,

колір шкіри. Потім ретельно вивчають абсолютні ознаки

смерті (трупні плями, заклякання, охолодження, гниття

тощо).

Детально описавши трупні явища, починають дослід-

ження окремих частин тіла.

При огляді голови звертають увагу на наявність, ко-

лір, довжину та особливості волосся (завитки, штучне

фарбування, сивина, лисина). Шляхом обмацування

встановлюють, чи немає патологічної рухливості кісток

голови (склепіння чи основи черепа) і обличчя, що свід-

чить про їх переломи, а також інших ушкоджень.

Оглядаючи обличчя, зазначають колір шкіри, стан і

колір очей, форму, рівномірність та розміри зіниць, наяв-

ність "плям Лярше", колір сполучних оболонок, повік,

наявність крововиливів у кон'юнктиву та рогівку. Вста-

новлюють цілість кісток і хрящів носа, обмацуючи їх,

досліджують вміст носових ходів.

При огляді порожнини рота відмічають: закритий він

чи відкритий, колір слизових оболонок ротової порожни-

ни, присутність сторонніх предметів. Потім перевіряють

стан зубів — наявність хворобливих змін (карієс), про-

тезів (вказуючи, де вони розміщені та з якого матеріалу

виготовлені), коронок (занотовуючи дані про матеріал, з

якого вони виготовлені, наприклад — метал жовтого чи

білого кольору, пластмаса, порцеляна), ушкодження або

відсутність зубів, стан альвеол на місці відсутніх зубів.

Зазначають стан вушних раковин, акцентуючи увагу на

наявності крові, гною, сукровиці у просвіті вушних хо-

дів, наявність і стан барабанної перепонки.

Оглядаючи шию, звертають увагу на наявність уш-

коджень чи особливостей (гулі, скривлення, пропорцій-

ність відносно тулуба і т. ін.). При огляді грудей вказу-

ють на їх форму, симетричність будови, шляхом паль-

пації визначають наявність чи відсутність патологічної

рухливості ребер, грудини, хребта. При розтині жіночих

трупів звертають увагу на форму молочних залоз, їх

пружність (еластичність), колір навколососкових круж-

ків, наявність і характер виділень із сосків. Потім визна-

чають форму живота (рівний, втягнутий, опуклий) наяв-

ність рубців (серед них й вагітності, кил) тощо. При

огляді зовнішніх статевих органів звертають увагу на

відхилення у розвитку, патологічні зміни. Якщо дослід-

жується труп чоловіка, відмічають наявність виділень се-

чі та сперми, • при дослідженні жіночих трупів треба

детально оглянути вхід у піхву, відмітити колір слизової

оболонки, наявність 1 характер виділень зі статевої щіли-

ни, стан дівочої пліви. Потім оглядають задній вихідний

отвір, відзначають закритий він чи відкритий, чи забруд-

нена навколо нього шкіра й чим. Описуючи кінцівки,

визначають наявність ушкоджень кісток. Завершується

зовнішнє дослідження детальним описом тілесних уш-

коджень: їх розташування (у т. ч. і відносно довжини

тіла), форму, розмір, вигляд; у випадках експертизи тру-

пів невідомих осіб — також особливих прикмет —руб-

ців, бородавок, родимих плям, татуювання тощо.

Внутрішнє дослідження трупа

Як уже зазначалося, при внутрішньому дослідженні

вивчаються органи, що розміщені у трьох основних

порожнинах тіла: грудній, черевній та черепній. При по-

требі робиться розтин спинномозкового каналу, додатко-

вих пазух черепа тощо. Послідовність розтину залежить

від специфіки випадку.

Свого часу були запропоновані різні методи дослід-

ження трупа. Метод Вірхова передбачає вилучення у

трупа кожного органу окремо й дослідження його розрі-

зуванням.

Метод Абрикосова грунтується на вилученні органів і

дослідженні їх у вигляді п'яти топографічних комплектів:

а) органи шиї та грудної порожнини;

б) кишки;

в) селезінка;

г) печінка з шлунком, дванадцятипалою кишкою та

підшлунковою залозою;

д) нирки з наднирковими залозами, сечоводами та ор-

ганами малого тазу.

За методом Кіарі-Мареша здійснюється попереднє

дослідження внутрішніх органів без вилучення з трупа,

а вже після розтину кожен з них виокремлюється для

детального огляду, вимірювання, зважування.

Метод Летюлю передбачає, що після евісцерації орга*-

нокомплексу орган відрізають від комплексу й досліджу-

ють окремо.

Розтин трупа найчастіше здійснюється найпоширені-

шим у судово-медичній практиці методом повної евісце-

рації органокомплексу (запропонований проф. Г. В. Шо-

ром у 1926 р.), що дозволяє до кінця дослідження збе-

регти анатомо-топографічні зв'язки. Спочатку роблять

розріз по передній середній лінії тіла, розкриваючи че-

ревну, а потім — і грудну порожнину. Звертають увагу

на наявність ушкоджень у м'яких тканинах шиї, грудей,

передньої черевної стінки. Відмічають наявність або від-

сутність особливого запаху при розтині порожнин,

сторонніх речовин або включень. Відзначають колір і

товщину підшкірної клітковини на грудях і животі. Опи-

сують стан очеревини: колір, блиск, вологість, ушкод-

ження, зрощення.

Послідовність подальшого дослідження.

Кількість жиру в сальнику (чепцю), його колір. Роз-

міщення органів черевної порожнини, стан шлунку та

кишок (здуті вони чи ні).

Вміст черевної порожнини (водяниста рідина — її

колір, кров — її стан, гній — колір, в'язкість; його кіль-

кість і наявність запаху. Цілісність діафрагми та висота

стояння її куполів.

Особливості м'язів шиї та грудей. Легкість розтину

реберних хрящів.

Грудна клітка: наявність вмісту плевральних порож-

нин (характер, об'єм, колір, запах, стан тощо); положен-

ня легенів і стан плеври.

Навколосерцева сумка: вміст (його кількість, колір,

прозорість), вигляд поверхонь.

Язик: колір поверхонь, стан країв кінчика (наявність

ушкоджень, відбитків зубів), стан сосків.

Мигдалики, їх розмір та особливості при розрізі.

Під'язична кістка та хрящі гортані: їх цілісність.

Гортань: вигляд слизової оболонки зіва.

Щитовидна залоза: величина, щільність, вигляд по-

верхні розрізу.

Стравохід, колір слизової оболонки та її стан, ушко-

дження, вміст.

Сток дихальних шляхів: наявність вмісту, його ко-

лір, консистенція, запах, колір слизової оболонки; ушко-

дження. Стан лімфатичних вузлів біля коренів легень.

Об'єм, поверхня: колір, блиск; наявність ушкоджень та

крововиливів на поверхні легень (плями Тард'є, Расска-

зова-Лукомського—Пальтауфа), еластичність на дотик,

Їх колір на розрізі, рівномірність забарвлення, кількість

речовини, що стікає. Стан легеневих судин.

Серце: форма, розміри, маса, положення над діафраг-

мою, кількість жиру під ендокардом. Наявність кровови-

ливів на зовнішній поверхні (плями Тард'є), ушкоджень.

Щільність серцевого м'яза на дотик. Стан вінцевих су-

дин, аорти, легеневої артерії (ширина над клапанами, їх

стан). Вміст порожнин серця. Стан ендокарда, клапанів

серця та його судин, сосочкових м'язів. Наявність крово-

виливів під ендокардом (плями Мінакова). Товщина

м'яза серця (лівого та правого шлуночків), його щіль-

ність, колір на розрізі, наявність сполучнотканинних

прошарків. Стан вінцевих судин, наявність бляшок.

Аорта, стан її клапанів та стінки, ширина на розрізі.

Селезінка: стан капсули, розмір, щільність на дотик.

Характер пульпи на розрізі, колір, характер і кількість

зшкрібка.

Печінка: розміри, колір, стан поверхні, щільність, ха-

рактер малюнка при розрізі. Величина та стан жовчного

міхура (вміст, характер стінок та слизової оболонки).

Шлунок, його розміри, цілість, товщина стінок, влас-

тивості слизової оболонки. Вміст шлунку, його вигляд,

кількість, запах.

Підшлункова залоза: розміри, щільність, колір і бу-

дова при розрізі.

Тонкі й товсті кишки: стан стінок та слизової обо-

лонки, вміст, брижа.

Нирки: кількість жиру в капсулах, розміри та маса

нирок, щільність, колір поверхні, легкість відділення кап-

сули, вигляд поверхні, колір при розрізі, стан кіркового

та мозковоге шарів. Колір слизової оболонки мисок і се-

човодів, вміст їх.

Надниркові залози — розмір, колір кіркового та моз-

кового шарів, чіткість їх малюнка.

Сечовий міхур — вміст та його характер, стан сли-

зової оболонки (колір, блиск, складчастість), товщина

стінки.

Простата (передміхурова залоза): вигляд, розміри,

щільність, стан поверхні при розрізі. Оглядають придат-

ки, сім'яники, сім'яні канальці.

Піхва, відмічають її вміст, ступінь виявлених

складок.

Матка: положення, форма, розміри, товщина, форма

шийки, товщина стінки тіла, щільність та вигляд при

розрізі. Стан слизової "пробки", вміст порожнини матки:

плідні оболонки— є чи їх немає, кров, гній, слиз; стан

фаллопієвих труб і зв'язок матки, її маса. Розмір плідно-

го яйця, вміст, місце прикріплення плаценти.

Яєчники: форма та величина, вигляд, колір при розрі-

зі, жовте тіло.

Скелет: ушкодження кісток, характер змін м'яких

тканин у місцях переломів. Цілість хребта, крововиливи,

гній у просвіті хребтового каналу.

Спинний мозок: стан оболонок тканини, його щіль-

ність, вигляд при розрізі. Наявність крововиливів та

ушкоджень мозку.

Голова: від лівого до правого соскоподібного відрост-

ка відтягують м'які тканини наперед і назад. Відмічають

наявність травм і крововиливів у них, їх потовщень. Ці-

лість кісток склепіння та основи черепа, їх товщина, на-

явність ушкоджень (тріщин, переломів тощо).

При наявності дірчастих переломів їх детально вимі-

рюють за допомогою прозорої плівки, на яку накладена

сітка з поділками ціною 0,1 см. А якщо мають місце

вдавлені переломи, то після їх вимірювання бажано зробити

зліпок з використанням компаунда (пасти), зокрема К-18.

Отриманий зліпок може бути доданий до "Висновків

експерта" і використаний при медико-криміналістичних

дослідженнях, під час проведення експериментів та зі-

ставлення одержаних результатів.

Тверда мозкова оболонка: колір, ступінь напружен-

ня, прозорість, товщина, зрощення по зовнішній та внут-

рішній поверхнях, вміст пйздовжньої пазухи, ушкоджен-

ня, стан пазух основи черепа.

М'які мозкові оболонки: ступінь наповнення кров'ю

судин, колір, прозорість, вологість. Наявність крововили-

вів над/та під оболонками, розміри, товщина, стан гема-

томи, наявність гною. Рельєф закруток мозку.

Тканина мозку: з поверхні — наявність забоїв,

ушкоджень, дефектів, а при розрізі — вигляд, вологість,

межа між сірою та білою речовиною, кровонаповнення.

Судини основи мозку: товщина та еластичність, сті-

нок, ступінь наповнення кров'ю, наявність патологічних

змін.

Бокові шлуночки, мозку: їх розміри, положення,

вміст. Наявність пухлин мозку. Вигляд мозочку, стовбу-

ра мозку, мосту та довгастого мозку.

Досліджують ушкодження внутрішніх органів і кіс-

ток, визначаючи їх характер, локалізацію та особливості

(наприклад сліди операції, аномалії розвитку). За необ-

хідності вимірюють масу органів.

Проводячи дослідження трупа, обов'язково звертають

увагу на наявність ознак трупного аутолізу, який насам-

перед настає в наднирковій та підшлунковій залозах,

печінці.

У процесі експертизи трупа забирають частини орга-

нів і тканин для лабораторних та наукових досліджень,

про що робиться відповідний запис у "Висновку експер-

та" чи в "Акті дослідження трупа".

Особливості дослідження трупів

залежно від певних причин смерті

Звичайно розтин трупа проводиться за викладеною

схемою незалежно від причин смерті. Але у процесі до-

слідження часом виникає потреба змінити черговість

розтину або зосередити особливу увагу на тих чи інших

ушкодженнях, органах чи системах.

Так, при виникненні підозри на отруєння необхідно

дотримуватися таких правил:

1. Судово-медичний експерт повинен детально озна-

йомитися з протоколом огляду помешкання потерпілого

(щоб з'ясувати, чи не знайдено там якихось підозрілих

речовин у пляшках, банках, посуді, коробках, пакетах

тощо, які могли стати причиною отруєння), свідченнями

осіб, які спостерігали картину вмирання потерпілого, та

даними медичних документів.

З секційного столу, на якому досліджують труп, при

підозрі на отруєння необхідно забрати всі хімічні речови-

ни; категорично забороняється користуватися водою.

2. Акцентується увага на кольорі трупних плям (ро-

жевий вказує на отруєння чадним газом, сполуками си-

нильної кислоти; димчасто-аспідно-сірий — на отруєння

метгемоглобін-утворювачами тощо).

3. Визначають наявність (чи відсутність) специфічних

запахів (алкоголю, ефіру, дихлоретану, оцтової кислоти

тощо).

4. Детально оглядають стан слизової оболонки порож-

нини рота, язика, глотки, стравоходу, шлунка, кишок, а

також характер змін внутрішніх органів.

5. Перед вилученням органокомплексу накладають лі-

гатури на шлунок біля входу та виходу, а також на

початкові та кінцеві вирізки тонкої та товстої кишок.

6. Для судово-токсикологічних досліджень внутрішніх

органів виокремлені частини внутрішніх органів розтина-

ють над хімічно чистими банками, в яких їх потім від-

правляють на експертизу. При отруєнні невідомими

отрутами, беруть для дослідження не менше 2 кг таких

об'єктів:

1-а банка — шлунок з усім вмістом;

2-а банка — найбільш змінені ділянки тонкої та товс-

тої кишок і весь їх вміст;

3-а банка — близько однієї третини частини печінки

з жовчним міхуром та його вмістом;

4-а банка — одна нирка і вся сеча (якщо вона є);

5-а банка—одна третина головного мозку;

6-а банка — серце з наявною в ньому кров'ю, селе-

зінка та чверть легенів;

7-а банка — 200—300 г сальника (чепця).

Банки герметично закривають і запечатують сургуч-

ною печаткою. На банки наклеюють етикетки з номером

та зазначенням вмісту, прізвища, імені та по батькові

особи, чий труп розтинали, а також з номером акта, да-

тою дослідження та підписом судмедексперта. Звичайно

органи не консервуються, лише в спеку допустима кон-

сервація органів спиртом-ректифікатом, за винятком

випадків підозри на отруєння винним спиртом.

Зразок використаного для консервації спирту-ректифі-

кату в кількості 200 мл запаковують окремо й посила-

ють для контролю до судово-токсикологічної лабораторії

одночасно з узятим матеріалом.

При отруєнні етиловим спиртом чи його сурогатами

для судово-токсикологічного дослідження беруть кров із

стегнової вени (10—15 мл) і сечу, а за їх відсутності —

тканини мозку та легенів чи м'язів масою на менше 200 г.

При підозрі на отруєння іншими речовинами для

судово-токсикологічного дослідження вилучають різні

органи й тканини. Так, "Правилами судово-медичної екс-

пертизи трупа" передбачено, при підозрі на отруєння,

піддавати судово-токсикологічному дослідженню різнома-

нітний матеріал, залежно від отрути (табл. № 2).

Таблиця № 2

Вилучення матеріалів

для судово-токсикологічного дослідження

при підозрі на отруєння

Група токсичних речовин Токсична речовина Матеріал для дослідження

У випадкахШВИДКОГОнастання смерті при настанні смерті через декілька годин і пізніше після вживання токсичної речовини

Летючі речовини та технічні розчини Синильна кислота; хлороформ, хлоралгідрат, чотирихлористий вуглець, дихлоретан, фенол, формалін і т. іи. Шлунок з вмістом, верхній відділ тонкої кишки Те саме + печінка, нирка, головний мозок, сеча, кров (100 мл)

Етиловий спирт Кров і сеча (10—15 мл) за відсутності — тканину головного мозку, легенів, м'язів (200—300 г); при гнильних змінах — кров та сеча (не менше 200 мл)

Метиловий спирт та інші вищі спирти Шлунок із вмістом, кров та сеча (по 200 мл)

Важкі метали Сполуки миш'яку (арсену), ртуті, свинцю, барію, цинку, марганцю, міді, срібла, олова, хрому Шлунок із вмістом, тонка та товста кишки, печінка, нирка (по 200 г>, сеча (200 мл)

Алкалоїди та барбітурати Стрихнін, хінін, пахікарпін, морфін, кодеїн, барбітурова кислота та її сполуки Шлунок з вмістом, тонка та товста кишки з вмістом Те саме + печінка, сеча, головний мозок (по 200-300 г), кров (200 мл)

Місцеве діючі речовини Кислоти та луги Глотка, трахея, стравохід, шлунок з вмістом, тонка та товста кишки

Гази Чадний газ, сірководень, аміак Кров(ЮОмл), легені (не менше 500г) Дослідження не доцільне

З 9-259

Група токсичних речовин Токсична речовина Матеріал для дослідження

У випадках швидкого настання смерті при настанні смерті через декілька годин і пізніше після вживання токсичної речовини

Інші отрути фториди, нітрити Шлунок з вмістом, тонка й товста кишки, печінка з жовчним міхуром, кров (200 мл)

Пестициди Хлорорганічні — гексахлоран, хлорофос, полі-хлорпінен Фосфорорганічні — •гіо-фос, карбофос, ротор Шлунок з вмістом, тонка кишка (не менше 300 г) Те саме Те саме + печінка, нирка, жирова тканина, головний мозок (по 300 г) Т* саме, крім мирової тканини

Примітка

1) у випадках підозри на інгаляторне отруєння для дослід-

жеяяя вилучають тканину легенів (не менше 500 г);

, 9) ПрИ ЛІДЕРІ на введення отрути через піхву чи матку —

мітку а піхвою;

3) у разі підозри на введення отрути підшкірна чи внутріш-

ньом'язово — ділянки шкіри та м'язів з місць можливого вве-

дення токсичної речовини.

При підозрі на смерть від повітряної (газової) емболії,

у разі відсутності на трупі ознак гниття проводять до-

слідження з використанням рентгенівського проміння та

ультразвуку. При цьому можна виявити наявність повіт-

ря, найчастіше у вигляді кульок, у правому шлуночку та

передсерді. Потім розкривають ліву плевральну порож-

нину, уникаючи ушкодження великих судин. Пінцетом

трохи піднімають осердя (перикард) й розтинають його

по середині. Ретельно оглядають серце, особливо вінцеві

судини його передньої поверхні, де можуть залишитися

пухирці повітря, що дозволяє діагностувати повітряну

емболію. В осердя наливають води й протикають перед-

ню стінку правого шлуночка ножем нижче поверхні во-

ди, За наявності повітря виходить у вигляді пухирців.

Для контролю таким же чином протикають і стінку ліво-

го шлуночка. При венозній повітряній емболії звідти по-

вітря не виділяється (проба П. С. Сунцова, 1863 р.).

Для виявлення порушень у системі малого кола кро-

вообігу — уражень легеневої артерії найбільше інформа-

ції можна отримати при застосуванні методу морфологіч-

ного дослідження. Після вилучення комплексу внутріш-

ніх органів розтин проводиться у такій послідовності:

поздовжнім розрізом по всій довжині розтинається і

досліджується черевний та грудний відділи аорти. Після

її вилучення досліджуються легені, трахея та бронхи.

Біля свого початку пересікається лівий бронх і відво-

диться убік, після чого виділяється й досліджується ліва

легенева артерія. Особливу увагу звертають на її стан:

колір, напруженість, параметри. Робиться невеликий

поперековий розтин стінки, який продовжують в обидві

сторони: поздовжньо розтинається стінка лівої легеневої

артерії та її гілок до 3—4 порядків; у протилежні сто-

рони поздовжньо розтинається стінка загальної легене-

вої артерії (до рівня її клапанів), права легенева артерія

та її розгалуження до 3—4 порядків. Ретельно дослід-

жується стан і вміст усіх названих судин: рідка кров, а

особливо її згортки — їх конфігурація, колір, склад,

щільність, розміри, розташування щодо внутрішньої по-

верхні судин і в просвіті останніх: наявність злипань,

зрощень, їх щільність, розповсюдження вздовж судин та

їх розгалужень.

При первинному тромбозі легеневої артерії та її гілок

згорток (тромб) має певні особливості: він повністю або

значною мірою оклюзує просвіт; судина в цьому місці

розширена, напружена, має ціанотичний відтінок. Згор-

ток більш чи менш міцно зв'язаний з внутрішньою

поверхнею судинної стінки на значному протязі. Іноді

має неоднорідну структуру; до нього щільно прилягають

нашарування згортків крові різного кольору й щільності,

які інколи виповнюють просвіт судин на значній

\ відстані. За тромбоемболій мають місце або множинність

| Щільних згортків (тромбів, емболів), що оклюзують про-

|світ різного калібру, або наявність у просвіті магістраль-

рого стовбуру перекрученого тромбу, який відтворює

форму судинного розгалуження. (Методика запропонова-

на М. 1. Шамаєвим, 1971 p.).

Як відомо, однією з причин смерті може бути пнев-

моторакс. Для діагностики його також проводять до-

слідження з використанням приладів для виявлення

наявності повітря (рентгенологічні та ультразвукові) й

вимірювання його кількості (останній запропоновано

О. М. Лебедєвим — 1983 p.) Потім відпрепаровують

шкіру з м'якими тканинами на боковій поверхні грудної

клітки, у вигляді кишені, до середньої пахової лінії. Ки-

шеню цю наповнюють водою, а ножем, нижче поверхні

води, протикають міжреберні м'язи й плевру і спостері-

гають за появою пухирців повітря.

При смерті від інфекційних захворювань розтин тру-

па проводиться у спеціальних секційних залах з дотри-

манням заходів безпеки працюючих. Вилучені для до-

слідження органи направляють в лабораторії бюро суд-

медекспертизи та Інфекційних лікарень.

Останнім часом багато уваги приділяється питанням

діагностики, зокрема й морфологічної, синдрому набуто-

го Імунного дефіциту (СНІДу). Розроблено певні норма-

тивні документи, які регламентують порядок проведення

заходів, спрямованих на поліпшення профілактики, діа-

гностики та лікування СНІДу (зокрема інформаційний

лист МОЗ України від* 26.12.1988 p.).

Дослідження трупів при підозрі на наявність вірусу

імунодефіциту людини (ВІЛ) проводиться з ужиттям

заходів по запобіганню зараження — у спеціально виді-

лених секційних залах, з використанням, зокрема, коль-

чужних рукавиць учасниками дослідження.

Для подальшого лабораторного вивчення з трупа — з

правої половини серця чи вени стерильно береться кров

(З—5 мл). Шматочки внутрішніх органів, які залишають-

ся для судмедгістологічного дослідження, поміщають у

формалін й протягом 15 діб зберігають в ізольованих

контейнерах. Дослідження їх проводиться в окремих

приміщеннях. Весь інструмент та місткості, де зберіга-

лися шматочки органів, ретельно дезінфікують після

вживання, а все, що не потребує подальшого зберігання,

спалюють.

На практиці дослідження на ВІЛ-інфекцію прово-

диться у випадках смерті від пневмоній невстановленої

етіології, сепсису, поліінфекційних захворювань у ком-

плексі тощо.

Якщо людина померла від радіаційного ураження, то

розтин робиться в звичайному порядку, але у спеціаль-

них секційних залах. Одночасно із забором органів для

вивчення в лабораторіях бюро судово-медичної експер-

тизи, проводиться радіометричне дослідження органів і

тканин.

У випадках смерті від ушкоджень тупими та гострими

предметами під час експертизи трупа можна здійснити

хімічні проби (реакції Перлса, Тірмана) на встановлення

наявності й хімічної природи металів. Для визначення

наявності й детального вивчення характеру ранових ка-

налів при травмах колючими та колюче-ріжучими пред-

метами проводиться їх рентгенологічне дослідження, для

чого канали заповнюють контрастними та фарбуючими

речовинами.

При вогнепальних травмах не тільки вживають захо-

дів, спрямованих на збереження речових доказів, а й ви-

конують ряд досліджень, результати яких дозволяють

встановити наявність і локалізацію сторонніх предметів,

їх топографію на трупі (рентгенографія, метод кольоро-

вих відбитків) тощо.

Вогнепальні ушкодження, локалізовані на обличчі,

досліджуються всіма можливими методами (мікроскопія,

фотографування, з використанням інфрачервоних та уль-

трафіолетових променів, кольорових відбитків) у секцій-

ному залі. Ділянки шкіри обличчя з естетичних мірку-

вань не вилучаються.

При ушкодженні вогнепальною зброєю, гострими та

тупими предметами, кістки вилучаються для лаборатор-

них досліджень. Слід зауважити, що на місці забраних

кісток з естетичних міркувань необхідно поставити імі-

татори.

Якщо причиною смерті була електротравма, для ла-

бораторного дослідження направляють шкіру з електро-

мітками.

При експертизі трупа невідомої особи потрібно вико-

нати ряд додаткових заходів, спрямованих на встанов-

лення особи:

1) скласти картку невпізнаного трупа;

2) зробити розпізнавальне фотографування анфас та

в профіль після туалету обличчя;

3) зробити дактилоскопію (проводиться представни-

ком правоохоронних органів);

4) ретельно описати одяг із зазначенням фасону, від-

повідності порі року, якості й малюнка тканини, наяв-

ності й кількості ґудзиків, замків-блискавок, наявності

латок, міток тощо, а також фасону, якості, кольору, роз-

міру взуття, його особливостей;

5) скласти словесний портрет;

6) описати індивідуальні особливості: стан зубів (ко-

лір, ступив С^Р,ТО(;Т^жув^дь^их поверхонь, наявність

-^„ж ........і..^ "у^в. пто^в, воронок — з вказівкою

^що), ущіовань, рубців, слідів опера-

Цівок, горбів, родимих плям і т. ін.

. .ДІСТЮ відзначаються експертизи ексгу-

МнЬйннх, гнилих і скелетованих трупів.

і іри дислЇіЦІІійнІ' е^бгум'ОІіаниХ трупів, якщо відоме

іія* я 1 пЬІЙерлого, користуються загальноприйнятою схе-

мбю. Водночас треба пам'ятати, що зміни в трупі, які

сталися після похорону, можуть бути оцінені як прижит-

тєві. З метою уникнення помилок, необхідно здійснити

гістологічні та гістохімічні дослідження. У випадках пі-

дозри На смерть від отруєння, окрім органів та тканин

трупа, на дослідження відправляють зразки грунту, одя-

гу, дощок домовини.

Шкіру, кістки, а якщо можливо — й внутрішні

органи з ушкодженнями, вилучають для лабораторних

досліджень.

Експертиза розчленованих трупів дуже копітка й три-

вала. Звичайно для дослідження направляють частини

трупа по мірі їх виявлення, інколи це триває декілька

днів.

У процесі вивчення детально описують кожну його

частину, а потім ретельно досліджують лабораторними

методами (імунологічне — з метою встановлення анти-

генної природи, гістологічне, інколи токсикологічне, ме-

дико-криміналістичне дослідження). Якщо окремо доста-

влена голова, то складається словесний портрет.

Обов'язково проводиться дактилоскопія трупа".

У процесі експертизи встановлюються стать, вік,

зріст людини, якщо можливо — фахові (професійні)

особливості тощо. Одним з головних завдань у таких ви-

падках є встановлення належності окремих частин трупа

одній особі. '

Дуже ретельно досліджуються особливі прикмети, Їх

вимірюють, фотографують, а за йожлйвості залишають

як речові докази. У подальшому вони можуть'бути вико-

ристані для ідентифікації особи, наприклад шляхом зі-

ставлення з наявними змінами _ на прижиттєвих фото-

картках.

Наявність гнильних змін не є перешкодою для ре-

тельного дослідження трупа, вони лише вимагають особ-

ливої уваги, а також певних позаштатних дій, як-то:

реставрації обличчя, підготовки рук для дактилоскопії

тощо (Ю. М. Коваленко, Ю. П. Шупик).

Вкрай складними є експертизи скелетованих трупів.

Можна вважати, що найголовнішою проблемою у таких

випадках є ідентифікація особи.

У судово-медичному ототожненні людини можна

виокремити два основні етапи. На першому — при до-

слідженні трупа встановлюють та фіксують всі ознаки

особи померлого, використовуючи їх потім для потреб

слідства, на другому — судово-медичний експерт зістав-

ляє ознаки померлого і особи, що пропала безвісти.

Всі виявлені й задокументовані (шляхом детального

опису та фотографування) ознаки особи можна поділити

на постійні та тимчасові (непостійні).

Постійні ознаки: стать, вік. зріст, статура, расова

приналежність, маса та особливості будови тіла й окре-

мих його частин, антигенні властивості тканин.

Непостійні: захворювання та їх наслідки, перенесені

травми та операції, аномалії розвитку, татуювання, озна-

ки професійної діяльності та інші індивідуальні особли-

вості будови тіла людини.

Певні особливі прикмети, як уже зазначалося, після

детального опису, фотографування й дослідження вилу-

чають і зберігають до встановлення особи померлого.

Фіксація окремих ознак (зокрема будови голови) ви-

конується шляхом складання словесного портрета, фото-

графування за дотриманням вимог сигналітичної зйомки

та виготовлення посмертної маски.

За наявності руйнувань чи різких змін м'яких тканин

потрібно спочатку зробити туалет чи реставрацію для

наступної експертизи особи за черепом.

Ідентифікація особи здійснюється різними методами.

Зокрема широко застосовується фотосуміщення черепа

після його попереднього вивчення з прижиттєвою фото-

графією зниклого.

Досить поширеним методом є ідентифікація особи за

допомогою графічних ідентифікаційних алгоритмів (АГ1).

Суть його полягає у зіставленні лінійних і просторових

показників, які характеризують будову обличчя зниклої

людини, та особливостей черепа трупа. Ідентифікація

особи проводиться шляхом побудови графічних систем.

Останнім часом у практиці судово-медичної експерти-

зи та криміналістичної ідентифікації отримав визнання й

застосування метод відтворення зовнішнього вигляду

особи за допомогою комп'ютерів (О. В. Филипчук).

Значну роль у процесі ідентифікації особи померлого

відіграють матеріали слідства (фотографії, словесні

портрети), дані медичних документів (карт амбулатор-

них хворих, довідок, історій хвороб, витягів із санаторно-

курортних карток тощо), знімки частин тіла, готові про-

тези та їх напівфабрикати (головним чином — зубів), ін-

ші об'єкти, які відбивають певні прикмети зниклої особи

(одяг, взуття, головні убори і т. ін.).

Після ретельного дослідження черепа детально вивча-

ють інші кістки скелетованого трупа, що дає можливість

встановити вік, зріст покійного, окремі індивідуальні

особливості анатомічної будови тіла. Цьому не пере-

шкоджає й та обставина, що досліджуються не всі кіст-

ки скелета, У наш час за окремими трубчастими

кістками, їх фрагментами досить надійно визначають біо-

логічний вид об'єкта, зріст людини, її вік (І. Й. Найніс,

М.. М. Стрілець, О. 1. Туровцев) навіть, якщо на тіло чи

кістки діяла висока температура (випадкове чи кримі-

нальне спалення трупа (Л. Л. Голубович та П. Л. Голу-

бович). Досить детально вивчено можливості встанов-

лення антигенної природи кісток, що разом з іншими да-

ними дозволяє виконувати науково обгрунтовані

експертні дослідження.

Слід пам'ятати, що експертиза трупа є дуже склад-

ною і відповідальною. Швидкі та незворотні зміни в

мертвому тілі потребують надійних заходів для забезпе-

чення детального дослідження трупа. Водночас не-

виправдана поспішність у цій справі вкрай шкідлива. За

влучним висловом відомого судового медика О. Лакасса-

ня, "погано зроблене дослідження трупа переробити не-

можливо". Ні повторна експертиза, ні велика кількість

лабораторних досліджень не відновлять у повному обсязі

картини первісного вигляду трупа, ушкоджень і патоло-

гічних змін у ньому, а грубе, непрофесійне втручання

спотворює картину, вкрай ускладнює пошук істини, а

саме вона і є головною метою роботи судово-медичного

експерта.

Кінцевим етапом судово-медичного дослідження трупа

є встановлення причини смерті, формулювання судово-

медичного діагнозу, заповнення лікарського свідоцтва

про смерть і складання обгрунтованих відповідей на пи-

тання, які інтересують слідство (якщо для цього не по-

трібні результати лабораторних досліджень).

У цьому розділі ми не зупинилися на особливостях

експертизи дітей та плодів, це буде зроблено у відповід-

ному місці. Нижче подаємо приклади судово-медичних

діагнозів і записів про причину смерті в лікарських сві-

доцтвах (п. 8) (табл. № 3).

„і"»., ,іІііІ..,ІНВІї!ІІі:!№!!"ііЙіНг lilllltillilil'l»^!*'!*-^^- ;•"

Таблиця № З

Формулювання судово-медичних діагнозів

у п. 8 лікарського свідоцтва про смерть

Судово-медичний діагноз

Форму тооанкя

судмеддіагнозу » п. в

лікарського свідоцтва

про сморть

Відкрита черепно-мозкова травма. Забита

ране по-гиличнсп ділянки, наскрізна тріщи-

на потиличної кістки, підпавутинні крово-

виливи, осередок забою лобних, вискових

долей та мозочку. Стан після операції —

первісне" хірургічної обробки забитої рани

та накладання трепанаційного отвору. Ви-

ражений набряк мозку

а) Набряк головного мозку

б) Забій головного мозку

в) Відкритий перелом склепіння

черепа

Отруєн»<я чадним газом. Яскрвво-черво-

nww xoff^P трупйкх плям, MyoKyfttoi •нутріш"

міх орти™**' *Ф№**^Р^®*?^ґ^^№тТ^ ЙРЯ^^

6ЇЯН *Р0?1'- n<>*иoк^:loыcт> .'"ТО1"**" °Р'

SSffiSSff^^

а) Велика концентрація

б) Отруєння чадним газом

Й5?^?»ЬФ^Д^^

серця; іюио-черкнмй колір легень иа рої-

pbl, плями Вмши—ського на слизовій обо-

лонці іипумка; щіткові крововиливи • слн-

міМ оболонці мисок нирок; набряк м'яких

оболопок моаку та легенів. Запах алкого-

лю •ІД органів та порожнини трупа. Жиро-

ва дистрофія печінки. Садца та кровови-

ливи иа руках.

Алкогольна інтоксикація (а крові — 2,4%о,

в сечі — 2%о)

а) Переохолодження тіла

б) Дія дуже низької температури

в)

II. Алкогольна інтоксикація

Враження електричним струмом. Електро-

щітка "а долоні лівої руки з металізацією П

міддк? та залізом (згідно з результатами

лабораторних досліджень); нерівномірне

наповнення кров'ю міокарда; множинні

цяткові крововиливи під перикардом: цят-

кові та сукупні крововиливи під плеврою

легенів; рідкий стан крові у порожнинах

оврця та судинах

а) враження електричним

струмом

б»

в)

Численні ушкодження органів і кісток ске-

лета. Розриви печінки, селезінки, нирок,

легені*! аорти, закриті переломи грудини,

ребер' хребта, таза, обох стегон, лівого

передпліччя. Гемоперитоніум (900 мл),

двобічний гемоторакс (800 та 600 мл). Не-

докрів'я внутрішніх органів. Численні заби-

ті а»ш, садна, крововиливи на тулубі 1 кін-

цівках

а) Гостра втрата крові

б) Численні розриви внутрішніх

органів з крововиливами у по-

рожнини тіла

в) Закриті множинні переломи

кісток і тулуба

«все книги «к разделу «содержание Глав: 25 Главы: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. >

5rik.ru

Материалы для учебы и работы

Розділ IV Судово-медична експертиза трупа