§4. Поняття, види і причини правозастосувальних помилок

Незважаючи на правильне, в цілому, застосування право­вих норм, правоохоронні органи та інші суб'єкти цієї діяль­ності допускають помилки. Помилки являють собою резуль­тат неправильних дій, які не досягають поставлених цілей. Вони пов'язані з неточністю дій, неадекватністю мислення і виражаються в порушенні норм права. Помилки ведуть до

175

порушення істинності індивідуальних актів застосування права, до порушення законності. Це вимагає розробки за­гальної теорії попередження і усунення юридичних поми­лок, яку розпочав Н.Н.Вопленко.1 Правозастосувальні помилки мають декілька характерних рис:

Помилки в процесі застосування правових норм часто

виникають в результаті неправильної владної діяльності пра­

воохоронних органів, органів влади і управління. Вони вини­

кають від невміння здійснювати свої службові повноваження

(функції). Невміння реалізувати владну діяльність відрізняєть­

ся від помилок, які допускаються суб'єктами, що вміють зас­

тосовувати норми права. Невміння пов'язане з відсутністю спец­

іальної підготовки, освіти, навиків практичної діяльності і т.п.

Помилка в правозастосувальній діяльності має най­

частіше прихований (таємний) характер. З однієї сторони

вона обумовлена добросовісною оманою суб'єкта право-

застосувальної діяльності, який не передбачає і не бажає

допустити її. З іншої сорони навмисне, неправильне за­

стосування права і правова аргументація такої діяльності

з метою приховати помилку повинні розцінюватись як

службове правопорушення, яке відрізняється від помилки

направленістю свідомості, мотивів, форм вини. Приховані

або невстановлені помилки до певного часу мають латент­

ний характер і не реєструються статистикою.

Характерна риса таких помилок полягає в тому, що її

констатація, юридичне визнання відноситься до компетенції

суб'єкту, який приймав рішення, або вищестоящого суб'єкту,

який має контрольно-наглядові повноваження. Наприклад,

неправильний наказ адміністрації чи власника підприємства

мають право скасувати вони самі або вищестояща організа­

ція. Констатація помилки належить спеціальним суб'єктам

(контрольно-наглядовим органам), а інші суб'єкти, в тому

числі преса, можуть лише допомагати. Такі помилки мо­

жуть бути оскаржені, опротестовані і переглянуті компетент­

ними органами.

'Див.: Вопленко Н.Н. Ошибки в правоприменении: понятие и видьі//Сов. госуд. и право. —1981.—№4.

176

Правозастосувальна помилка є особливий юридичний

факт, який тягне за собою виникнення, зміну чи припинен­

ня правовідносин. Це, по суті, два протилежних факта і два

види правовідносин, як пише Н.Н.Вопленко. Перший — це

факт самої помилки, другий — це факт встановлення по­

милки і її усунення. Всі ці факти ведуть до поновлення по­

рушених суб'єктивних прав.

Наявність помилки означає нетворчии підхід до право-

застосування, недосягнення ефективності і результату пра­

вового регулювання. Факти помилок створюють розрив між

нормативно-правовим і індивідуальним регулюванням пра­

вовідносин в процесі правозастосування.

Помилка в процесі застосування правових норм носить,

як правило, випадковий характер і не типічна для правового

регулювання.

Таким чином, правозастосувальна помилка — це проти­правний юридичний факт, скоєний суб'єктом правозастосу­вання в результаті неуважності чи необережності, має, як правило, випадковий і неусвідомлений характер в період прий­няття рішень.

Незважаючи на факт помилки, винний суб'єкт несе соці­альну відповідальність в різних формах. Форми реагування держави і суспільства можуть бути різними: моральні, полі­тичні, правові (в тому числі дисциплінарна відповідальність) Від помилок в процесі застосування правових норм ніхто не застрахований. Як в народі кажуть: «не помиляється той. хто нічого не робить».

Виходячи із теорії і практики застосування правових норм, можна виділити такі помилки: 1) в процесі пізнання (пізна­вальні); 2) в оцінці фактичних обставин справи (оціночні або кваліфікаційні); 3) в юридично-значимій діяльності. Аналіз і узагальнення практики діяльності судів України показав, що в їх діяльності є ще немало недоліків і упущень, що негативно позначаються на ефективності правосуддя. Не завжди повно і всебічно встановлюються обставини злочинів, допускаються помилки при дослідженні та оцінці доказів, застосуванні норм кримінального та кримінально-процесу­ального законодавства, призначенні покарання. Немало по­милкових рішень приймається при розгляді трудових, сімей-

1   о   іг  

177

но-шлюбних, майнових, житлових та інших цивільно-пра­вових спорів.1

Пізнавальні помилки можуть бути логічними і фактични ми. Логічні помилки характеризуються тим, що відносяться не до думок чи мислення, як таких, а до того, як пов'язуєть­ся одна думка з іншою, до відношень між різними думками Фактичні ж помилки виражаються в порушенні процесу відображення зв'язків між предметами і явищами правової дійсності. Між цими видами помилок існує тісний взаємо­зв'язок. Логічна помилка може вести до фактичної і навпа­ки. Логічні помилки свідчать про порушення форм мислен­ня, а фактичні помилки характеризують недоліки змісту процесів пізнання, кваліфікації і діяльності.

Помилка в кваліфікації означає неправильну правову оцін­ку життєвих обставин і надання їм не того значення, яке вони мають в сфері права. Кваліфікація — це юридична оцінка фактичних обставин справи. Питома вага кваліфі­каційних помилок досить висока. По оцінці В.Н.Кудрявце-ва, 10-12% вироків по кримінальних справах відмінялись в зв'язку із неправильною кваліфікацією.

Особливість помилок в діяльності полягає в тому, що непра­вильна діяльність неправильно відображає мету правозастосу* вання, не дозволяє реалізувати закладені в праві можливості конкретизації правового регулювання. Це може проявлятися в ході невмілої або незаконної діяльності суб'єкта при збиранні і закріпленні доказів і їх документального оформлення. По­милки в діяльності можуть впливати на стадії застосування правових норм і виражатися в порушенні норм права.

В залежності від ступеня пізнання і їх усунення помилки можуть бути встановленими і невстановленими (латентни­ми). Помилки, які встановлені, можуть бути виправлені са­мим суб'єктом правозастосування, вищестоящими органа­ми або в судовому порядку. Ці помилки ведуть до зміни або відміни актів застосування правових норм Латентні або скриті помилки можуть тривалий час бути невиявленими

'Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кри­мінальних та цивільних справах.—К.Юрінком—1995. —С.23

Після їх виявлення вони можуть бути виправлені. Таких по­милок нараховується до 30% від зареєстрованих в офіційній статистиці.

Крім того, можуть бути спірні і безспірні помилки. Далеко не всі,помилки мають безспірний характер. їх характер обу­мовлений складністю процесу пізнання, оцінки і правиль­ності прийняття рішення по справі. Спірні помилки усува­ються в процесі змагальності сторін, мотивування, обгрун­тування і доказування.

Помилки також можуть бути повні і часткові. Повні — це суттєві помилки, які ведуть до відміни рішення, а часткові — до формальних порушень (наприклад, зміни міри державного примусу чи санкції). По юридичних наслідках помилки мо­жуть бути в заохоченні, в покаранні, в констатації юридичних фактів. Вони також можуть бути типові, одиничні і комплексні.

Всі помилки мають свої причини і умови. Досліджуючи причини помилок, І.П.Петрухін прийшов до висновку, що можна виділити 3 групи таких причин: 1) причини помилок, пов'язаних з порушеннями вимог матеріального і процесу­ального права на рівні принципів і конкретних норм права; 2) причини помилок, які виражаються в загальних умовах здійснення правосуддя і рівня підготовки суддів, особливо їх правосвідомості і моральних якостей, умов їх життя і трудо­вої діяльності, організації судової системи, ефективності діяль­ності учасників процесу, впливу юридичної науки на практи­ку, в ступені інформаційного обслуговування судової систе­ми; 3) причини, які кореняться в загальних гарантіях закон­ності: економічних, ідеологічних, політичних і юридичних.1

Разом із тим потрібно розрізняти причини і умови, що обумовлюють помилки. Причини — це безпосередні юри­дичні явища, які визначають характер і місце помилок в загальній системі порушень законності. Такими причинами можуть бути: невстановлення істини, неправильний вибір і тлумачення норм права, невідповідність рішення фактичній чи правовій основам справи тощо.

'Див.: Петрухин И.П. Причти судебньіх ошибок.//Сов. го-суд. и право. 1970.-№5.-С.100-101.

Під умовами слід розуміти обставини, які опосередковано зв'язані з помилками і стимулюють їх виникнення. Вони створюють обстановку, фон, при яких збільшуються мож­ливості неправильного застосування права. До таких умов (факторів) можна віднести: рівень професійної підготовки, правосвідомості і правової культури суб'єктів правозастосу­вання, морально-політичні якості, умови життя і трудової діяльності суб'єктів. Причини і умови дуже тісно взаємопо­в'язані і можуть переходити одне в інше.

В останні десятиліття більш глибоко причини правозасто-сувальних помилок вивчав Н.Н.Вопленко, який прийшов до висновку, що існує 10 найважливіших факторів, які впли­вають на допущення помилок в процесі правозастосування.1 До них відносяться: 1) велика навантаженість, що негатив­но впливає на якість роботи; 2) відсутність стабільної юри­дичної практики; 3) односторонність і неповнота в зборі доказів; 4) фактор неясності і протиріччя в законодавстві; 5) складність процесуальних вимог до виконання окремих слідчих дій (51% помилок, зроблених слідчими в процесі припинення кримінальних справ, виявилось в порушенні процесульних норм); 6) недостатність юридичних знань, що в свою чергу пов'язано з іншими факторами (неясність і протиріччя в законодавстві, відсутність стабільної практи­ки); 7) несприятливі умови діяльності (організаційні, жит­лово-побутові, незабезпеченість нормативними актами тощо); 8) протидія зацікавлених осіб: телефонні дзвінки, прохання родичів, знайомих тощо; 9) відсутність спеціалізації в ро­боті, але треба підкреслити, що і вузька спеціалізація веде до штампів, деформації творчої діяльності юриста; 10) недо­ліки в підборі кадрів. Крім того, в різних сферах правозасто­сування можуть бути й інші причини і умови допущення помилок.

'Див.: Вопленко Н.Н. Причини ошибок в правоприменении// Сов. госуд. и право. 1982.— М4.—С. 103-108.

180