§3. Способи тлумачення правових норм

При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть використовуватись різні способи тлумачення. До них можна віднести: грамататичний, логічний, систематичний, історичний, функціональний, телеологічний (цільовий).

І. Граматичний або мовний спосіб тлумачення. Іноді це тлу­мачення називають «словесне», «філологічне», «текстуаль­не». Всі ці терміни хоч і близькі, але по своєму об'єму різні. Наприклад, термін «філологічне» дуже широкий по своєму об'єму, а термін «текстуальне» означає скоріше об'єкт, а не спосіб тлумачення. В окремих випадках спеціалісти пропо­нують називати «мовний спосіб тлумачення». Така пропо­зиція також не вдала, тому що всі способи і види тлумачен-

187

ня здійснюються при допомозі мови. В зв'язку із цим до­цільно зберегти назву даного способу тлумачення як «гра­матичний».

Цей спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання літературної мови народу, оскільки законодавець в процесі правотворчості використовує офіційну державну мову, яка склалась історично і офіційно закріплена в Законі «Про мови» від 28 жовтня 1989 р. В процесі правотворчої діяльності за­конодавець із багатьох значень слів вибирає якесь одне і використовує його в тексті нормативного акту. В зв'язку із цим інтерпретатор повинен знати синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Найбільшу ак­туальність в процесі тлумачення має визначення значень спо­лучень дієслів і прикметників. Найбільш часто використо­вуються поєднуючі або розмежовуючі союзи по своєму зна­ченню: «і», «також», «або», «чи» тощо. При тлумаченні іноді недостатньо встановити значення слова, а потрібно зробити логіко-граматичний аналіз речення.

Вбудь-якій мові може бути від 10 до 100 тис. загальнов­живаних слів, і всі вони можуть бути використані в зако­нодавстві. Разом із тим, в нормативно-правових актах ви­користовуються спеціальні терміни із різних галузей знань: економіки, медицини, техніки. їх значення можна знайти в відповідних словниках і енциклопедіях. Крім того, інтер­претатор повинен знати і розуміти правову термінологію, теорію права і окремих галузей права.

Спеціалісти, які вивчали проблеми тлумачення норм пра­ва, сформулювали деякі загальні правила граматичного тлу­мачення1. До них можна віднести такі правила.

1) Словам і виразам закону слід надавати те значення, яке вони мають в літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації. В міжнародному праві це правило нази­вається «золоте правило тлумачення».

'Див.: Васьковский Е.В. Руководство к толкованию и приме-нению законов для начинающих юристов.—М.—1913.—С.43-49; Недбайло П.Е. Применение советских правових норм.—С.364-378; Черданцев А.Ф. Толкование советского права.—С.39-43.

188

Якщо є легальна дефенція терміну, або якщо законода­

вець іншим чином визначив його значення, то в цьому зна­

ченні і повинен розумітися термін, не зважаючи на його

інше значення в звичайній мові.

Значення терміну, встановленого законодавством для

однієї галузі права, не можна розповсюджувати на інші га­

лузі.

Якщо в законі не визначено тим чи іншим способом

значення юридичних термінів, то їм слід надавати те зна­

чення, в якому вони вживаються в юридичній практиці і

науці.

Якщо в законі використані технічні чи інші спеціальні

терміни, значення яких не визначено законодавцем, то їм

слід надавати те значення, яке вони мають в відповідних

галузях знань.

Ідентичним формулюванням в рамках одного і того ж

акту не можна надавати різне значення, якщо із цього акту

не витікає інше.

Не можна без достатніх підстав різним термінам нада­

вати одне й теж значення.

Недопустимо таке тлумачення значення норми права,

при якому її окремі слова і вирази оцінювались би як зайві.

Словам і виразам закону слід надавати те значення, в

якому вони вживаються в період видання закону.

Значення складних виразів необхідно встановлювати

відповідно з синтаксичними правилами мови, на якій сфор­

мульована інтерпретацій на норма.

При тлумаченні тексту закону, викладеного не на ос­

нові першоджерела, слід звертатися до тексту першоджере­

ла.

II. Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення по­лягає в тому, що інтерпретатор використовує різні логічні прийоми, закони формальної логіки й інших логік на базі самої норми, не торкаючись інших засобів тлумачення. Се­ред них виділяють:

1) Логічні перетворення. Вони виникають із особливостей мовного формулювання норм права. Наприклад, в ст.141 ч.І закріплено: «Відкрите викрадення індивідуального майна громадян (грабіж), — карається позбавленням волі на строк

189

до трьох років або виправними роботами на строк від одного до двох років». Цю статтю потрібно тлумачити таким чином, що покаранню підлягає не сам грабіж, а суб'єкт, який його здійснив. Тому необхідно провести логічне перетворення і сказати, що не просто особа, а всяка осудна особа, яка вчи­нила грабіж, підлягає покаранню по ч.І ст. 141 КК України.

Крім того, норма права не може бути описовою, в ній виражаються заборони, дозвіл, обов'язок тощо. Тому, зро­бивши логічне перетворення, ми будемо мати: «Всяка осудна особа, яка вчинить відкрите викрадення майна громадян, зобов'язана буде понести покарання згідно ст.141 ч.І КК України».

Звичайно, що ці процеси відбуваються легко тоді, коли суб'єкт застосування норм права має досвід, знання і вміння інтерпретувати норми права1.

2)             Виведення норм із норм. Це по суті логічний розвиток

норм. Потрібно розрізняти логічний розвиток як прийом

тлумачення і як прийом конструювання норм в випадку

прогалин в праві. За цими правилами більш конкретна нор­

ма виводиться із загальної норми. Наприклад, якщо суб'єкт

С знаходиться в умовах У, то повинен здійснювати дії Д.

На основі інструментального обов'язку здійснення того, що необхідно для виникнення даного стану явищ і інстру­ментальної заборони, З.Зембинський і Є.В.Васьковський ви­вели такі правила тлумачення: кому заборонена ціль, тому заборонена і дія, яка веде до цієї цілі; кому заборонена дія, тому заборонена і ціль, до якої вона веде, якщо не можна досягнути її іншим шляхом; хто уповноважений до цілі, той уповноважений і до дії, якщо вона не може бути досягнута іншими діями, і навпаки. Разом із тим слід пам'ятати, що одна й та ж ціль може бути досягнута різними засобами і діями.

3)             Висновки «а /огііогі». Ці висновки складаються із двох

правил: а) хто уповноважений або зобов'язаний до більшо­

го, той уповноважений або зобов'язаний до меншого; б) кому

'Аналізом нормативних висказувань займається деонтична логіка, яка знаходиться в стадії розвитку.

190

заборонено менше, тому заборонено більше. Ці правила ідуть ще з римського права і традиційно відносяться до логічного тлумачення. Інтерпретатор при цьому зобов'язаний керува­тись тими ж оцінками, що і законодавець.

4)             Висновки із понять. Тлумачення вимагає знань на рівні

понять із їх аналізом. Поняття, як логічна форма, має певні

логічні зв'язки, які включають в себе: зв'язки елементів влас­

ного змісту, зміст даного поняття з його об'ємом і з іншими

поняттями. Ознаки змісту складають певну понятійну єдність.

Поняття є синтетичною формою мислення і складніше за судження і умовивід. Поняття — це скорочені судження. Тому при інтерпретації відбувається процес навпаки — розвер-нення його до детальних суджень. При цьому відбувається аналіз і синтез поняття, співвідношення його з іншими по­няттями, операції індукції, дедукції, умовисновки.

Висновки по аналогії. Аналогія може виступати не тільки

як засіб застосування правових норм при прогалинах в праві,

але і як прийом тлумачення. Інтерпретатору надається пра­

во розширити певні ознаки і факти. Наприклад, в законо­

давстві дається перечень подій стихійного лиха: заноси, па-

водки, пожежі і т.п. В цьому випадку перелік стихійних подій

можна доповнити, якщо вони виникли в житті і не перера­

ховані в статті нормативного акту. Тобто провести аналогію

в процесі тлумачення.

Висновки від протилежного. Це правило засновано на

логічному законі протиріччя. Наприклад, два протилежних

судження не можуть бути істинними, одне із них обов'язко­

во являється неправильним. Інтерпретатор повинен вияс­

нити і усунути неправильне судження,

Доведення до абсурду. Інтерпретатор в даному випадку

відштовхується від істинного судження про зміст норми права

і приходить до висновку про помилковість протилежного

судження. В даному випадку помилковість тезису доказу­

ється шляхом доведення його до абсурду.

III. Систематичний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення досить складний і в той же час самостійний. Він обумовлений самою системою права і законодавства, оскі­льки вони регулюють суспільні відносини не ізольовано, а в певній взаємодії і взаємозв'язку, тобто в певній системі.

101

Системність правових інститутів, галузей права обумовлює необхідність тлумачити норми права в їх певних взаємо­зв'язках і взаємовпливі. Тому потрібно в процесі застосу­вання правових норм враховувати всі взаємозв'яки. В літе­ратурі існують різні підходи до розуміння систематичного способу тлумачення правових норм. Тут потрібно врахову­вати місце правової норми в системі правового інституту, підгалузі, галузі, системи права. Норми права можуть і по­винні співставлятися, порівнюватися і відмежовуватись одна від одної. Систематичне тлумачення повинно також врахо­вувати принципи права, принципи правової держави і гро­мадянського суспільства.

IV. Історичний спосіб тлумачення. При допомозі цього спо­собу необхідно встановити зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і політичних умов прийняття нор­мативно-правових актів. При цьому інтерпретатор поси­лається на факти, пов'язані з історією виникнення норм, які підлягають тлумаченню. З однією сторони це тлума­чення веде до стабілізації застосування правових норм, з другої — воно може вести до пристосування нових суспіль­них відносин старим нормативно-правовим актам. В ре­зультаті такого тлумачення інтерпретатор може прийти до висновку, що деякі нормативні акти чи окремі норми відста­ли від суспільного розвитку і потребують відміни чи уточ­нення.

В даному випадку інтерпретатор може використовувати джерела, які знаходяться за межами системи права і законо­давства, з'ясовує конкретно-історичні умови, причини, мо­тиви, які обумовили прийняття нормативних актів, а також їх цілі і завдання. Такими джерелами можуть бути різні по­літичні документи, історичні, соціально-економічні і полі­тичні дослідження. Інтерпретатор повинен використовува­ти їх, як основу для розуміння змісту норм права. Інтерпре­татор, досліджуючи конкретно-історичні умови прийняття закону, може прийти до таких висновків:

що дана норма закону фактично не діє, так як відпали,

зникли відносини, які нею регулювались;

що не діє певне положення норми в силу тих же при­

чин;

192

що певна норма, яка видана в інших умовах, протирі-

чить економічним і політичним обставинам часу її інтер­

претації, хоча відносини, що регулюються нею збереглись.

В цьому випадку можна зробити висновок на підставі істо­

ричного і систематичного тлумачення правових норм;

що дана норма, яка видана в інших умовах, не відпові­

дає повністю завданням і цілям правового регулювання, тому

вимагає певного пристосування до нових умов1.

Історичний спосіб тлумачення повинен використовуватись інтерпретатором поряд із іншими способами тлумачення, оскільки застосовувати потрібно нормативно-правові акти, а не історичні умови їх прийняття.

V. Функціональний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення правових норм полягає у врахуванні факторів і умов, в яких реалізується, функціонує чи діє норма права, з'ясовується вплив факторів на зміст норми. Іноді ці факто­ри можуть співпадати з історичними факторами. Це підкрес­лює, що способи тлумачення можуть співпадати або вико­ристовуватись комплексно.

На думку Є.Врублевського цей спосіб полягає у вста­новленні значення норми з врахуванням її функціональ­ного контексту. Контекст складається із сукупності різних факторів, що є в ситуації функціонування норми права: су-спільний і державний устрій, загальна культура сусп­ільства, яка виражається в системі оцінок і неправових норм, суспільної і партійної ідеології, які впливають на правове регулювання. Сюди відноситься також знання про зв'язки явищ, які можуть мати вплив на правотворчість і за-стосування права, завдання і цілі законодавця, практи­ка і ідеологія функціонування державного апарату. Цей комплекс факторів змінюється в часі і залежно від теорій тлумачення: беруться вони в період встановлення інтерп-ретаційної норми чи під час її застосування і тлумачення2. Розрізняється період тлумачення норми права, враховую-

'Див.: Черданцев А.Ф. Вказ. праця.—С. 85. 2Див.: Ораіек К., \¥гоЬіеткі V. 2д%а<іпкта іеогіі ргач/а. —  1969. 8.245.

чи три аспекти: коли вона приймалась, коли видавався інтерпретаційний акт і тлумачення під час її застосуван­ня.

Найбільш складним процесом тлумачення є інтерпретація оціночних термінів і виразів. Оціночні терміни безпосеред­ньо зв'язані з такими поняттями як оцінка і цінність. Оцін­ками прийнято вважати висказування про цінності. До них можна віднести: ситуації і стани, дії, результати дій, мотиви, причини дій, способи, предмети і речі, властивості речей тощо. Критерієм оцінки різного роду явищ є зразки, стан­дарти, які склались в сфері людської діяльності.

В процесі функціонування норм права велике значення відіграє правосвідомість і мораль суспільства, оскільки вони тісно взаємодіють. Вони суттєво впливають на процес за­стосування норм права, а також на процес тлумачення. При застосуванні функціонального способу тлумачення право­вих норм потрібно враховувати й інші фактори.

В процесі тлумачення правових норм можуть враховува­тись логіко-семантичні форми результату тлумачення; кри­терії істинності і правильності результатів тлумачення; об'єм тлумачення; обов'язковість тлумачення та інші питання.