2.1. Земля в біосоціальній і відтворювальній системі

Економічна політика - це свідомо організована система сус­пільно-економічних цілей і засобів їх досягнення, які формують­ся суспільними інтересами U особливим напрямом є земельна політика, що впливає на сферу суспільних відносин, пов'язаних з використанням землі Земля як суспільно-необхідний засіб до­кладання праці - один з найважливіших об'єктів організаційних турбот демократичної держави Земельні відносини регламенту­ються, в основному, системою юридичних норм Завдання цієї регламентації полягає в тому, щоб створити такий порядок, який охороняв би суспільно-необхідну систему розподілу, впорядкуван­ня і використання землі Сама по собі правова регламентація зе­мельних відносин не змінює їх соціально-економічної суті, вона лише ставить перешкоду для виникнення явищ, які суперечать суспільним інтересам, і сприяє появі і розвиткові відносин в інте­ресах індивідуума із всіма його потребами і бажаннями

Економічну функцію землі в життєдіяльності суспільства по­трібно розглядати з декількох сторін Земля - вихідна матері­альна основа добробуту як кожного індивідуума, так і суспіль­ства в цілому в силу своєї функції

+ головного засобу виробництва в сільському і лісовому гос­подарствах,

просторового базису для розміщення виробничих сил і роз­

селення людей,

основи для нормального відтворення всіх факторів еко­

номічного росту - трудових, матеріально-технічних і при­

родних

27

Роздіп 2. Наукові основи раціоналізації землекористування.

Поняття "земля" включає всю екологічну систему, в якій знаходиться земельна ділянка, а саме весь комплекс довкілля, природних умов виробництва, що визначають ріст і розвиток рос­лин, умови сільськогосподарського використання земель, під зем­лекористуванням як базою формування земельних відносин слід розуміти процес використання людиною (суспільством) інтег­рального потенціалу території, яка включає всі ресурси на відповідній ділянці геопростору. Людина є частиною живої систе­ми (природи), яка залучена в економічну діяльність. Але людина до природи ставиться зарозуміло. Це конкретно проявилось в теорії трудової вартості. В ній, зокрема, виключена роль природи та інших компонентів в одержанні багатства і вартості. Так, для Маркса земля не має власної вартості і в результаті не відобра­жається у вартості кінцевих продуктів економічної діяльності. Але сьогодні є загальновизнана значна роль природи як в економічній діяльності, так і в економічній системі. Природна спадщина лю­дини складається із двох складових елементів: фонду низької ен­тропії планети і її надр, і потоку сонячної енергії. Якщо абстрагу­ватись від інших причин, які впливають на тривалість життя лю­дини, то зрозуміло, що саме природні ресурси, складовими яких є земельні, представляють ті фактори, які лімітують тривалість життя людського роду. Отже, в біоматеріальну систему економіки повинна бути включена екосистема "земля", як фактор, який бере участь у досягненні добробуту і в подальшому утворенні вартості.

Фундамент нової теорії вартості базується на корисності, але не будь-якій, а тільки маржинальній (граничній). Нова теорія, на відміну під теорії трудової вартості (яка враховувала середню вартість продуктів), взяла за основу вартість кінцевого продукту із партії продуктів, випущених у даний час. Суттєвим предметом теорії маржиналізму є найоптимальніше виділення певних і об­межених ресурсів в умовах наявності альтернативних і конкурен-

28

Третяк A.M., Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування і землевпорядкування

тноздатних варіантів. Фундаментальним в неокласичній теорії маржиналізму стає економічне поняття рідкості [27]. Проте в кла­сичній теорії стався розрив, стосовно якого необхідно виділити декілька аспектів.

Змінюється саме поняття капіталу. Якщо згідно з теорією

К.Маркса капітал - це деякий грошовий аванс або вираження

виробничих відносин, то для неокласиків капітал - це корисність

виробництва, а саме, капітал - це результат минулої праці. Вихо­

дячи із цієї зміни поняття, маржинальна теорія вважає, що в одер­

жанні вартості капітал і праця мають рівноважну, симетричну роль.

Праця набуває виключної ролі в досягненні вартості. Звідсіля

- третя особливість.

3.         Розподіл світового доходу.

Три фактори виробництва: земля, праця і капітал, одержу­ють кожний відповідну плату, назву якої розрізняють. Від фактора до фактора - рента, зарплата, прибуток [27]. Значущість цієї теорії в тому, що вона включила в механізм вартості, хоча і в суб'єктивній формі, як товаровиробника, так і споживача. При такому розгляді біосоціальна система економічної діяльності проявляється в двох формах виробництва і споживання. Ці два процеси об'­єднані поняттям маржинальної /граничної/ продуктивності, яка відповідно зростає і знижується, поняттям маржинальної корис­ності, позитивної і яка знижується. Маржинальна теорія показує ціну, яку визначає ринок, за одиницю виробленої та комерціалізо­ваної продукції понад її нормальну кількість; вона показує добав­ку ціни, яка обумовлена виробництвом додаткової одиниці по відношенню до нормального виробництва. Останній продукт виз­начає вартість всього обсягу виробництва, а корисність речі виз­начається найменш корисним застосуванням.

У виробництві маржинальна (гранична) ціна відіграє роль ос­таннього регулятора. У випадку споживання корисність знижується

29

Розділ 2. Наукові основи раціоналізації землекористування.

до моменту насичення, після чого стає від'ємною. Додаткова ви­года (корисність), яку має споживач, що скористався додатковою одиницею певного благополуччя, вичерпується в міру наближен­ня до насичення. Аналогічно буде розвиватися і вартість

Теорія ренти є особливим випадком в теорії трудової вартості. Особливість полягає в тому, що якщо вартість в інших випадках наближається до середнього споживання праці, яке визнане сус­пільно-необхідними затратами праці, то в сільському господарстві, згідно з теорією ренти, вартість задається часом праці, яка зат­рачена для обробітку найменш продуктивних земельних ділянок. Отже, в теорії земельної ренти, а, відповідно, в теорії трудової вартості, є місце для закону попиту і пропозиції. Вартість сільсько­господарських продуктів, які створені працею, що необхідна для забезпечення урожаю на найгірших землях, буде суспільно об­ґрунтованою тільки в тому випадку, коли кількість населення збільшується настільки, що воно вимушене купувати цю продук­цію. Введення попиту в теорію вартості вперше запропоновано Рікардо, а потім підтримано Марксом [23].

Сільське господарство - це та галузь, де екосистема "земля" найбільше працює на людину. Рослини і тварини віддають про­дукт процесів синтезу, який проходить у клітинах зеленого листя або в організмі тварини. Визнаючи за природою її законне місце в механізмі вартості, можна пояснити чудо земельної ренти. До­даткова вартість у сільському господарстві тому така велика, що тут з найменшими зусиллями втягується в економічний цикл дуже великий природний потенціал. Цей потенціал підтримує і власність, вплив якої у сільському господарстві сильніший тоді, коли існує власник землі. Але цей потенціал не може нескінченно трансфор­муватися у власність без вкладу споживача. Якщо він достатньо великий, щоб перетворити в послуги весь урожай, включаючи і той, що одержаний на найгірших за продуктивністю земельних

ЗО

Третяк A.M., Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування і землевпорядкування

ділянках, тоді природний і економічний потенціал, який вираже­ний в сільськогосподарській продукції, трансформується у вартість через відповідну ціну. Отже, в сільському господарстві роль фак­тора екосистеми "земля" для біосоціальної системи економічної діяльності першорядна. Його внесок в інші галузі економічної діяльності пояснює перевищення додаткової вартості навіть в умовах дії закону ентропії у майбутніх фазах перетворення цього потенціалу [14]. Після кожного виробничого процесу на долю еко­системи "земля" припадають тільки матеріальні та енергетичні відходи, і тільки в окремих випадках частина економічного потен­ціалу типу послуг направляється на підтримання продуктивності землі (відтворення родючості ґрунту), щоб відновити порушену екосистему. Небезпека банкрутства при досить малому економі­чному потенціалі, необхідному для задоволення своїх потреб та для відновлення відомих компонентів (тільки людина, або люди­на і капітал), примушує землеволодільця або землекористувача забувати про екосистему "земля". Як показує практика країн з роз­винутою ринковою економікою, теорія маржинальной вартості, визначена через маржинальну ціну і собівартість, не рятує бага­тьох виробників від банкрутства, економіку від негативних явищ інфляції, а суб'єктивна поведінка споживачів - недостатня осно­ва для визначення величини вартості. Людина та інші компонен­ти структури виробництва вносять вклад в економічний потенці­ал на основі попереднього споживання, де теж відбулася ентро-пічна втрата по відношенню до спожитого економічного потенціа­лу. В таких умовах не може кожний із компонентів претендувати на створення вартості понад потенціал, який вкладений у вироб­ництво. Тоді виникає питання, як цим компонентам безпосеред­ньо живою працею і капіталом вдалося одержати додаткову вартість? Відповідь одна. Таким елементом біосоціальної систе­ми економічної діяльності, яка рятує цю марнотратну структуру, є

31

Розділ 2. Наукові основи раціоналізації землекористування.

екосистема "земля". Потенціалом, який зачерпнутий із землі, і по­яснюється дія всього механізму. Економічний потенціал; який при­внесений людиною, або її засобами виробництва, - це природ­ний потенціал, "гуманізований" за допомогою деяких сил, які пря­мо або побічно теж походять від природи.

Якщо використати сьогоднішню модель підприємства, в якій відсутня екосистема "земля", то ми знайдемо пояснення того, на скільки жива праця і засоби виробництва створюють додат­кову вартість. Прибуток, який досягається виробничою діяльні­стю в формі додаткової вартості, може бути використаний як на потреби людини, так і на знаряддя її праці [31, 33]. Оскільки вартість створюється в екосистемі "земля" не людиною і не засо­бами праці, а тільки трансформацією природного потенціалу, то і формування додаткової вартості обумовлено перетворенням цьо­го потенціалу. В фазу виробництва залучена система, класични­ми елементами якої є людина, засоби праці і предмети праці, а також екосистема "земля". В цих умовах вхід в процес виробниц­тва, поряд з постійним капіталом (С) і змінним капіталом (V), вклю­чає також природний потенціал, який привнесений екосистемою "земля" (Р). Результат процесу трансформації (перетворення) в формі продукту буде мати вартість (C+V+P). За дослідженнями В.Г. В'юна, формалізований вид вартості має вигляд рівняння з такими елементами [15]:

C+V+Np = C+V+m+(EM+MEM),

де /77 - додаткова вартість, Л/р- природний потенціал,

(ЕМ+МЕМ) - втрати, матеріальні та енергетичні відходи, ви­кликані ентропічним характером виробництва.

Природний потенціал Np, привнесений екосистемою "земля",

32

Третяк A.M., Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування і землевпорядкування

формалізований вид вартості, який можна застосувати для раці­оналізації землекористування, замінюючи його земельним, що при залученні у виробництво, "покриває" як додаткову вартість, так і втрати або відходи, викликані ентропічним характером виробниц­тва. Для держави і суспільства, надаючи землю у власність, важ­ливо, щоб закон збереження матерії був дотриманий. Важливо також, в якому стані перебуває найбільше багатство - земля. І якщо на території будь-якого землекористування сталися збитки, наприклад, від ерозії ґрунтів, то суспільство (використовуючи за­кон збереження матерії) вимушене спрямувати на відшкодуван­ня заподіяних збитків частину додаткової вартості, яка планува­лася для використання на загальнонародні потреби. Тому при формуванні правових нормативів і економічних методів регулю­вання земельних відносин, держава повинна виходити з теорії раціонального землекористування.