2.5.Методологічні основи оптимізації землекористування

В теорії оптимізації взаємодії суспільства (людини, групи лю­дей, колективу) з природою, а відповідно з земельними ресурса­ми, методологічно важливі такі філософсько обгрунтовані посту­лати:

проблема оптимізації взаємодії людини з природою не може

одержати принципового, кінцевого вирішення при сучасно­

му технологічному способі виробництва;

необхідні технологічні передумови оптимізації взаємодії лю­

дини з природою у відповідності до основних законів еконо­

мічного розвитку і життя на Землі, можливі лише в резуль­

таті корінної перебудови технологічного способу матеріаль­

ного виробництва;

основою кардинального підвищення економічної ефектив­

ності всього матеріального виробництва, а відповідно і

сільськогосподарського, є екологізація науково-технічного

прогресу.

Концепція оптимізації взаємовідносин людини з земельними ресурсами і на її основі соціальний розвиток виступають як аль­тернативи ідеї "нульового росту". Оптимізації землекористуван­ня до цього часу вирішувалася виключно з економічних позицій в плані знаходження малозатратного і рентабельного варіанту ви­користання землі. Тільки з загостренням екологічної обстановки,

51

Розділ 2. Наукові основи раціоналізації' землекористування

викликаної широким розмахом ерозійних процесів, забрудненням земель радіоактивними речовинами та важкими металами, в ок­ремих регіонах стали приділяти певну увагу екологічному прогно­зуванню і оцінці екологічної ефективності проектів.

В сучасних умовах, при вирішенні важливих завдань соціаль­но-економічного розвитку з екологічним забезпеченням раціональ­ного ресурсозберігаючого землекористування, необхідне глибо­ке суспільне усвідомлення основних законів взаємодії природи і суспільства та прийняття нової концепції такої взаємодії - опти-мізації всіх ланок господарської діяльності, як гармонійного поєднання інтересів людини і можливостей землі. У взаємодії людини з землею важливим направляючим фактором еколого-еко-номічного розвитку виступає економіка, яка висвітлює суспільну результативність господарської діяльності і дає оцінку раціональ­ності. Проте, успіхи економіки досягалися здебільшого за рахунок екологічних втрат, на які мало зверталося уваги. Тільки зовсім недавно люди усвідомили, що якість природного середовища (Ял) пов'язана оберненою залежністю з показниками економічного ро­сту (Пе):

Яп *Пе = const [15].

Таким чином, в умовах сучасних технологій з підвищенням еконо­мічного ефекту землекористування, якість природного середовища обов'язково знижується, але завжди, при виконанні певних умов, мож­на досягти розумної рівноваги. Вона може бути забезпечена в умовах сучасного рівня науково-технічного прогресу, якщо поступитися еко­номічними показниками на користь екологічних, а на більш вищому рівні науково-технічного прогресу можна розвивати економіку на ос­нові екологізації суспільного виробництва. Тому, для забезпечення по­дальшого соціально-економічного розвитку, необхідно відрегулювати

52

Третяк A.M., Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування і землевпорядкування

еколого-економічні відносини людини з землею (як основним засо­бом виробництва, теорію виробництва і споживання, компоненту при­родного комплексу) в руслі їх оптимізації на основі екологізації еконо­міки як вищого ступеню науково-технічного прогресу.

Методологічною основою оптимізації взаємодії людини з зем­лею як ресурсом є концепція економічного росту з одержанням оптимально можливого приросту продукції за умови мінімальних або нульових екологічних збитків, як прояву оптимального врегу­лювання еколого-економічних взаємовідносин. Основними прин­ципами екологізації економіки повинні бути: ©   екологічно-безпечна господарська діяльність; <■>   мінімальна дія на землю, відмова від необгрунтованих про­ектів перетворення ландшафтів з метою "освоєння нових або покращення існуючих угідь";

« допустимо обмежене вилучення цінних сільськогосподарсь­ких угідь;

© збереження і окультурення природних агроландшафтів, по­рушених людиною в процесі попередньої нерозумної діяль­ності;

©   земельний моніторинг, контроль за використанням і охоро­ною земель, економічна оцінка екологічних збитків; є   оптимізаційний прогноз і програмування будь-яких видів гос­подарської діяльності і прогноз наслідків; ф   оперативне прийняття рішень в процесі господарської діяль­ності для врегулювання еколого-економічних взаємовідно­син, пов'язаних з земельними ресурсами; ©   суворе дотримання екологічних, соціальних і економічних

нормативів.

Основою оптимізації сільськогосподарського землекористуван­ня є раціональні для даного регіону їх розміри, організація раціо­нального складу земельних угідь і посівних площ (структури агро-

53

Розділ 2. Наукові основи раціоналізації землекористування.

ценозів), раціональна організація території з врахуванням еколо­гічно безпечного господарювання на землі, забезпечення відтво­рення родючості грунтів, відновлення продуктивності еродованих земель, одержання необхідних об'ємів сільськогосподарської про­дукції без пошкодження родючого шару землі. Отже, оптиміза-ція землекористування - це така організація виробничого про­цесу, при якій земля використовується найбільш раціонально, її продуктивні властивості забезпечують хоча і не максимальний, але екологічно-стійкий ефект при збереженні родючості грунтів.

При вирішенні питань організації використання землі з еколо­гічних позицій, визріла необхідність використати екосистемний підхід. При цьому територію, яка організовується, слід розгляда­ти як складну агроекосистему різних рівнів структурно-ландшаф­тної організації: від окремої ділянки (поля) до крупних територі­альних одиниць, які включають агроландшафти та їх поєднання.

Фундаментальні дослідження в землекористуванні повинні ви­рішити складне завдання оптимізувати земельні відносини, вста­новити закономірності енерго- і масообміну в агроекосистемах і створити теоретичний фундамент для розробки прийомів і спо­собів направленого регулювання цих процесів. Для вирішення цього завдання необхідно переглянути існуючі уявлення про зем­лекористування, як об'єкт досліджень. Під землекористуванням в даний час розуміється територія, яка надана в користування господарству, підприємству або іншій юридичній особі чи грома­дянину для конкретних цілей, і яка має певну площу, фіксоване місцерозташування і точні границі.

Землекористування як екологічну систему можна конкрети­зувати, уявивши його у вигляді моделі, за допомогою якої легко виявити компоненти і зв'язки, які підлягають вивченню. Структур­ну модель оптимізації сільськогосподарського землекористуван­ня можна уявити як сукупність систем, які входять в неї (рис. 2.8).

54

Третяк A.M., Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування і землевпорядкування

І. Рівень територі­альної організації аг­роекосистеми

Обмежена ділян­

ка (поле)

Агроландшафт

Водозбір

Група водозборів

Поєднання агро-

ландшафту       з

природним ланд­

шафтом

. 1. Технологічні групи земель

2.         Класи при­

датності земель

3.         Структура

грунтового по­

криву агросис-

теми

4.         Структура аг­

роекологічних

груп грунтів

III. Структура фітоценозу

Монокульту­

ра

Сівозміна

3.         Поєднання

фітоценозу аг­

роекосистеми і

природних еко­

систем

IV. Прийоми і способи регулювання агроекосистеми

Контурна (або звичайна) органі­

зація ландшафту

Захист від ерозії

Зрошення

Осушення.

Захист від забруднення

Спеціальні меліоративні і агро-

меліоративні заходи

Рекультивація

Технології вирощування

культур

Організація технологічних

процесів

Технологія поліпшень сіно­

косів і пасовищ

Та ін.

Моделі екологічно одбгрунтованих землекористувань 1-1, ІІ-3,Ш-1, IV-1, 1-2,11-1, ІІІ-2, IV-4, 6, 8, 9, 10 і т.д.

Рис. 2.8. Структурна модель оптимізації сільськогосподарсь­кого землекористування

На рисунку приведена схема, яка відображає складний взає­мозв'язок агроекосистеми та екологічно обгрунтованих зем­лекористувань і дозволяє систематизувати їх багатогранність. Закладена в схему методична основа дозволяє розробити прин­ципи моделювання автоматизованої побудови системи екологіч­ного обгрунтування землекористувань.

Таким чином, землекористування, як екологічна система, -це територіальний комплекс оптимальних взаємозв'язків

55

Розділ 2. Наукові основи раціоналізації землекористування

грунту, організму і атмосфери через склад і структуру угідь, систему землеробства, повітряне середовище.

Критерієм оптимальності землекористування може бути рівень його продуктивності на одиницю сукупного енергетичного ресур­су, який приймає участь в виробничому процесі. По ступеню відхи­лення показників продуктивності на одиницю ресурсу від опти­мальних його значень для даних умов можна судити про опти-мальність землекористування. При такому підході знімаються багаточисельні ускладнення в виборі кращого варіанту, відкрива­ються можливості моделювання всіх різновидностей умов функ­ціонування землекористування та перехід на нормативно-техно­логічний принцип його побудови.

Сучасна практика організації використання і охорони земель для вирішення нагальних завдань, вимагає врахування всіх існуючих взає­мозв'язків землекористування, а отже розглядає його як цілісний об'єкт управління агроекосистемою. Нехтування цими вимогами приводить до негативних результатів, а саме - не досягається бажана продук­тивність, погіршуються екологічні і економічні характеристики в ціло­му, параметри землекористування виходять за межі допустимого. Спо­собів та методів, які дозволяють виявити зв'язки дійового управління з кінцевим результатом функціонування землекористування, може бути багато. Але найбільш прийнятними методами для вирішення цього завдання є активні і пасивні експерименти. Ці методи, в принципі, доз­воляють вивчити всю різноманітність явищ і процесів, які проходять в землекористуванні "людина - земля - рослина - наземний шар атмосфери", встановити закономірності розвитку продуктивних сил суспільства, їх вплив на земельні ресурси, динаміку ґрунтової родю­чості, реакцію рослинних організмів на сукупність умов вирощування, факторів антропогенного характеру і т.п.

Проте, як активний експеримент, так і спостереження за тими чи іншими  явищами  в агроекосистемах, неприйнятні, оскільки

56

Третяк A.M., Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування і землевпорядкування

потрібно швидко і оперативно вмішуватися в виробничі процеси та земельні відносини, раціонально вибирати всю сукупність дій управління. Прискорити одержання дослідної інформації можна шляхом:

зменшення кількості значимих факторів;

зменшення кількості рівнів зміни факторів;

прискорення проведення експериментів.

Перші два знижують якість експерименту, і тому неприйнятні Третій шлях може бути прийнятним при умові заміни фізичного землекористування подібним йому математичним еквівалентом, а саме - математичною моделлю.

Метод математичного моделювання довів свою виключну ефек­тивність при вирішенні різних, досить складних, науково-техніч­них і соціально-економічних проблем. Незвична складність взає­мозв'язків природи, багатьох компонентів біологічного, техноло­гічного, технічного, економічного і соціального характеру в зем­лекористуванні, змушують звернутись до математичного моде­лювання. При цьому математичне моделювання повинно поєдну­ватися з лабораторним /польовим/ експериментом, направленим на одержання параметрів математичних моделей, а також поєдну­ватися з натурними спостереженнями.

Рівень територіальної організації агроекосистеми залежить від умов експлуатації агроландшафтів як системи. Тому, в даний час основна увага повинна приділятися моделям, які орієнтовані на вирішення завдань оптимального управління, з врахуванням тієї ролі, яку може відігравати землекористування. Для характерис­тики найпростішої моделі розглянемо деякі риси даної проблеми. Позначимо розмір певного сільськогосподарського землекорис­тування, як екосистеми, буквою - Р, а об'єм продукції, яку вироб­ляє дане землекористування, буквою-Q. Враховуючи, що частина доходів обов'язково буде витрачатися на ріст виробничих потуж-

57

Розділ 2. Наукові основи раціоналізації землекористування

ностей, темпи цього росту зменшуються із зменшенням запасу земельних ресурсів по закону, за яким постійна величина /констан­та/ залежить від ресурсу. Ця залежність виражається формулою'

а-д/р,

де а - ідеальний темп росту виробничих потужностей при нео­бмеженому запасі земельних ресурсів (р ~ оо);

д - величина прискорення.

По мірі експлуатації землі і неповному відтворенні її продук­тивності (посилення ерозійних процесів, дегуміфікації ґрунту та зниження його структурності і т п.) та збільшенні виробничих зат­рат, споживання земельних ресурсів проходить з інтенсивністю VxQ і переважає природну швидкість (V) відновлення.

Динаміку сукупної системи "виробництво - землекористу­вання" можна виразити такими рівняннями:

Q = (a-d/p)xQo,     p= -VxQ.

При початкових умовах (рис. 2.9) Q(a) = Q^ P(e) = Ро розміри земельних ресурсів Ро достатньо великі, виробництво зростає практично без врахування ресурсного рівняння.

t0         tk

Рис.   2.9.   Графік можливого вирішення рівнянь динаміки сис­теми "виробництво - землекористування"

58

Третяк А М., Другак В М. Наукові основи економіки землекористування і землевпорядкування

Як видно з рис. 2.9., система може працювати тільки в перші роки без виснаження земельного ресурсу. Проте по мірі висна­ження ресурсу, а це означає порушення екологічного балансу в природі, модель ресурсу землекористування (Р= - VxQ) все більше впливає на поведінку системи, яка набуває кризового ха­рактеру: виробництво Q переходить через максимум та різко падає. Для того щоб уникнути кризи до певного часу можливі два шляхи:

зменшити ідеальний темп росту, а саме, свідомо піти на змен­

шення обсягів виробництва і тим самим відтягнути кризу;

активно регулювати взаємозв'язки в агроекосистемі земле­

користування і відновлювати продуктивність земельних ре­

сурсів, витрачаючи певну долю коштів.

Швидкість відновлення земельних ресурсів залежить від вели­чини затрат (3), які направляються на відновлення земельних ре­сурсів і ефективності затрат (Ез). Якщо певна величина (3) і розмір землекористування, як агроекосистеми, стабілізуються (Р = Q) на певному рівні Ру, тоді 3 = (VE3xQ), Q = (a-fl/p)-(V/E3xQ). Звідсіля, об'єм продукції р буде зростати тим стабільніше, чим вищий іде­альний темп росту а, стабілізований запас Р і більша ефективність затрат Ез.

Таким чином, із сформульованої залежності об'єму виробниц­тва і розміру землекористування, можна зробити висновки:

чим раніше землекористувач потурбується про оптимальне

відновлення земельного ресурсу, тим менше коштів і засобів

потрібно буде на підтримання стійкості землекористування

як агроекосистеми;

оптимальний розмір землекористування, як фізичної величи­

ни, залежить від рівня продуктивних сил, потенціальної про­

дуктивності земельного ресурсу і носить регіональний харак­

тер - чим ефективніші засоби і способи відновлення земель-

59

Розділ 2 Наукові основи раціоналізації землекористування

ного ресурсу, тим менше потрібно часу для досягнення мети.

Звичайно, проблема оптимізації землекористування є не про­стою, вона ускладнюється багатьма реальними обмежуючими факторами соціального, економічного, політичного, демографіч­ного, науково-технічного і т.п. характерів, однак якість одержано­го ефекту зберігається для будь-якого рівня територіальної органі­зації агроекосистеми (сівозмінного поля, агроландшафту, земле­користування в цілому). Оцінюючи загальний стан використання земельних ресурсів в регіоні, можна зробити висновок, що зем­лекористування до даного часу знаходиться на першому етапі своїх взаємовідносин з природою - на етапі інтенсивного витра­чання земельних ресурсів, і досить довго затрималося на ньому, обмежене, в більшості випадків, загальними розмовами про не­обхідність їх відновлення.

Оптимізація землекористування передбачає не тільки усунен­ня несприятливих змін в процесі антропогенного впливу, але і посилення сприятливих природних процесів з метою створення оптимальних умов для господарсько-економічної діяльності, відтворення природних ресурсів. Це, в свою чергу, передбачає: розумне, погоджене з законами природи, ведення раціональної' організації території, створення стійких агроекосистем, перехід до полікультурних раціональних агроекосистем з врахуванням біологічних особливостей кожної сільськогосподарської' культури, аналізу біокліматичного потенціалу і, в зв'язку з цим, визначення рівня можливого використання продуктивності земель в конкрет­них умовах. Ці вимоги, в основному, вирішуються в процесі вдос­коналення внутрігосподарської організації території, яка зводиться до моделювання технологічних груп земель, структури фітоцено­зу, прийомів і способів регулювання агроекосистеми. Висунута проблема вимагає вирішення таких завдань:

а   встановити вплив і взаємозв'язок природного комплексу з

60

Третяк AM, Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування і землевпорядкування

внутрігосподарською організацією території шляхом класи-s  фікації придатності земель;

виявити доцільність і можливість збереження, відновлення, зміни цього взаємозв'язку через структуру фітоценозу агро-е  екосистеми;

встановити можливі екологічні зміни в природному середо­вищі, пов'язані з освоєнням комплексу проектних пропозицій; намітити перелік організаційно-господарських, гідротехнічних, лісомеліоративних, агромеліоративних, агротехнічних за­ходів, які проектуються з метою запобігання і регулювання а   негативних процесів;

забезпечити раціональну організацію природно-територіаль­них і технологічних комплексів.

Для вирішення перерахованих і пов'язаних з ними завдань в єдиній системі, слід використовувати ландшафтно-екологічний підхід з еколого-соціально-економічним обгрунтуванням проект­них моделей. Ландшафтно-екологічний підхід до оптимізації зем­лекористування буде відображати тенденцію екологізації земель­них відносин на основі загальнонаукових системних розробок. Він формується на базі розвитку природного середовища і сприяє розробці методів його системного аналізу і моделювання. Еколо­гічний підхід орієнтований на вивчення відносин між землекорис­тувачем і середовищем, ландшафтний підхід направлений на вивчення просторового розповсюдження землекористування як екосистеми. Об'єднання цих двох підходів в єдину комплексну систему відкриває можливість вивчення прямих і зворотних зв'язків між середовищем і землекористуванням. Проте, впровад­ження цього підходу в практику моделювання і прогнозування вимагає значного поліпшення інформаційного забезпечення, ви­рішення ряду теоретичних і методичних питань.

61

Розділ 3. Механізми розподілу ресурсів та ціноутворення землі в ринковій економіці