7.1. Законодавство про зайнятість та основні принципи державної політики зайнятості населення

Законодавство про зайнятість. Право людей на працю й захист від безробіття встановлено міжнародними правовими актами1. Важливу роль у правовому регулюванні зайнятості населення відіграють кон­венції та рекомендації МОП, які встановлюють міжнародні стандар­ти у сфері зайнятості населення та працевлаштування2.

Важливе значення мають і міжнародні договори та угоди. Заува­жимо: якщо міжнародним договором або угодою, укладеними Украї-

1          Див.: Загальну декларацію прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про еко­

номічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Європейську соціальну хартію (пере­

глянута 1996 р.).

2          Див.: Конвенцію про безробіття № 2 (1919 р.), ратифіковану Постановою Верхов­

ної Ради України від 04.02.94; Конвенцію про дискримінацію в галузі праці й зайня­

тості (1958 р.); Конвенцію про політику в галузі зайнятості № 122 (1964 р.); Конвен­

цію про статистику праці (1985 р.); Конвенцію про рівне ставлення й рівні можли­

вості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов'язками № 156

(1981 р.); Конвенцію про сприяння зайнятості й захист від безробіття № 168 (1988 р.);

Конвенцію про приватні агентства зайнятості № 181 (1997 р.); Конвенцію про забо­

рону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182 (1999 р.),

інші Конвенції та рекомендації МОП у сфері зайнятості.

ною, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством про зайнятість, то діють правила міжнародних договорів і угод.

Зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили тру­дові відносини з підстав, передбачених КЗпП, за неможливості їх са­мостійного працевлаштування забезпечується відповідно до Консти­туції України, КЗпП, Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. зі змінами та доповненнями.

Закон, про який йдеться, — комплексний законодавчий акт, що містить норми адміністративного права, права соціального забезпе­чення, а також трудового права.

Кожна з перерахованих галузей права має свій предмет регулю­вання; цей Закон визначає правові, економічні й організаційні осно­ви зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а та­кож соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами пра­ва на працю.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові й організаційні засади загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування на випадок безробіття.

Слід зазначити, що законодавство про зайнятість поширюється на іноземців, які постійно проживають в Україні, а також осіб без грома­дянства, якщо інше не передбачено законодавством України. Так, іно­земці, що іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержа­ного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування 1.

Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про роз­поділ продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаш­тування2.

1 Див.: Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. (із зміна­ми); Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на пра­цевлаштування в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від

1          листопада 1999 р. N 2028 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Каб­

інету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 649).

2          Див.: ст. 35 Закону України "Про угоди про розподіл продукції" від 14 вересня

1999 р.

Гарантії щодо вивільнення та працевлаштування встановлено й особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи1.

Відносини зайнятості в Україні регулюються також іншими за­конодавчими актами України2.

Соціально-партнерські угоди та колективні договори також уста­новлюють норми щодо забезпечення зайнятості вивільнюваних пра­цівників.

Основні принципи державної політики у сфері зайнятості населен­ня, а також державні гарантії прав на вибір професії і виду діяльності визначено Законом України "Про зайнятість населення".

Основні принципи державної політики зайнятості населення

Забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб

Сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць і умов для розвитку підприємництва

Координація  діяльності  у сфері  зайнятості  з  іншими напрямами  економічної та соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості

Співробітництво професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення

Міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні

1          Див.: ст. 17,20, 36, 45 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. (із зміна­

ми).

2          Див.: постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження положень щодо

застосування Закону України "Про зайнятість населення" від 27 квітня 1998 р. № 578;

Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження заходів щодо здій­

снення політики ефективної підтримки самостійно зайнятого населення, сімейного

підприємництва, малого та середнього бізнесу, вдосконалення системи надання до­

помоги безробітним та їх професійно-психологічної реабілітації, збільшення обсягів

громадських робіт" від 2 серпня 2000 р. № 306-р;

Положення про організацію професійного навчання незайнятого населення за мо­дульною системою, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти України від 08.07.99 № 113/247.

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні1:

добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу й неза­

конного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи;

безкоштовне сприяння у підборі підходящої роботи та праце­

влаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної

підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма дос­

тупними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепід­

готовку;

компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на ро­

боту до іншої місцевості;

виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну

роботу на підприємствах, в установах та організаціях, у випадках

і на умовах, передбачених чинним законодавством;

безкоштовне навчання нових професій безробітних, перепідготов­

ку в навчальних закладах або в системі державної служби зайня­

тості з виплатою матеріальної допомоги;

виплату безробітним в установленому порядку допомоги по без­

робіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної до­

помоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших

видів допомоги;

зарахування до загального трудового стажу, а також до безперер­

вного трудового стажу періоду перепідготовки та навчання нових

професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання

допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю;

•           надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим

спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів, ра­

ніше заявленим підприємствами, установами, організаціями.

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо праце­

влаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які по­

требують соціального захисту і не можуть нарівні з іншими конкуру­

вати на ринку праці.

1 Див.: ст. 3, 4 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р.

Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення

Жінкам, які мають дітей віком до шести років

Одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів

Молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій робоче місце надається вперше, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і яких за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можна, як виняток, приймати на роботу

Особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років)

Особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за подан­ням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робі­тничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості1.

У межах броні місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соці­ального захисту.

Квота робочих місць встановлюється щодо кожної категорії гро­мадян, зазначених у п. 2 цього Положення.

Броня — кількість робочих місць для обов'язкового працевлаш­тування громадян, які потребують соціального захисту.

Квота робочих місць — закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робо­чих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потре­бують соціального захисту.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підпри­ємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підпри­ємств, установ і організацій.

1 Див.: "Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і ус­тановах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціально­го захисту", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

У разі відмови в прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у законі, в межах установленої броні з підприємств, уста­нов і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мі­німуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місце­вої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і мо­жуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, уста­нов і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Гарантії реалізації права громадян на працю є і гарантіями зайня­тості. Відповідно до ст. 5-1 КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

вільний вибір виду діяльності;

безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі

підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликан­

ня, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням сус­

пільних потреб;

надання підприємствами, установами, організаціями відповідно

до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам

державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних

закладів;

безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку

в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості

з виплатою стипендії;

компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у

зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на ро­

боту і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні ро­

боти.