Зміст права на забезпечення зайнятості працевлаштування

та

Право громадян на проведення державної політики зайнятості

Право громадян на працевлашту­вання

Право громадян на професійну діяльність за кордоном

Право на оскарження дій працівників служби зайня­тості

Право громадян на вибір місця роботи

Право громадян на професійну консультацію, підготовку

Право громадян на перепідго­товку й одер­жання інфор­мації у сфері

Право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості

Рис. 7.2. Зміст права на забезпечення зайнятості та працевлаштування

дящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, заходи, які сприяють збереженню й розвитку системи робочих місць, інші заходи, визначені насамперед ст. 13-17 Закону України "Про зайнятість населення".

Право громадян на вибір місця роботи та працевлаштування. До прав, які становлять зміст правового статусу громадян у сфері зайня­тості, належить їхнє право на вибір місця роботи. Так, громадяни ма­ють право на працевлаштування і вибір місця роботи:

по-перше, шляхом звернення до підприємства, установи, органі­

зації і до іншого роботодавця;

по-друге, при безплатному сприянні державної служби зайня­

тості, а також інших організацій.

Структура, функції права та обов'язки державної служби зайня­тості визначені законодавством про зайнятість1.

За сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнято­сті можуть звернутися всі незайняті громадяни, які бажають працю­вати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися на умовах сумісництва.

До державної служби зайнятості мають право звертатися з 16 ро­ків, але як виняток такими, що шукають роботу, можуть бути за-

1 Див.: ст. 18, 19 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р.

17

реєстровані й неповнолітні, які досягли 15 років. Для цього потрібна згода одного з батьків або осіб, які їх замінюють.

Громадяни України, які працювали в зарубіжних країнах (у тому числі країнах СНД), у державній службі зайнятості реєструються для сприяння у працевлаштуванні на загальних підставах.

Іноземці й особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на певний термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними дого­ворами України.

У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, ус­танов і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу в п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.

Розрізняють дві стадії в реалізації права громадян на працевлаш­тування (рис.7.3).

Стадії реалізації права на працевлаштування

Перша стадія

Друга стадія

Реєстрація

в державній службі зайнятості з метою пошуку підходящої роботи

Набуття статусу безробітного

Рис. 7.3. Стадії реалізації права на працевлаштування

Порядок і умови укладення трудового договору визначаються за­конодавством України про працю.

Зауважимо, що суб'єкти підприємницької діяльності можуть на­давати платні послуги, пов'язані з профорієнтацією населення, посе­редництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном, лише на підставі дозволу (ліцензії), який видається Державним цент-

18

ром зайнятості Мінпраці України у порядку, встановленому Кабіне­том Міністрів України1.

При наданні зазначених послуг без такого дозволу (ліцензії) дер­жавна служба зайнятості стягує з суб'єктів підприємницької діяль­ності штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надавалися такі по­слуги, і припиняє цей вид їхньої діяльності. Одержані кошти спрямо­вуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.

Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування вужче, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією.

Працевлаштування — це система організаційних, економічних і правових заходів, спрямованих на забезпечення трудової зайнятості населення, а також процес пошуку підходящої роботи, підготовка до неї та влаштування на цю роботу

Розрізняють загальні та спеціальні організаційно-правові форми працевлаштування (рис 7.4).

Організаційно-правові форми працевлаштуван-

±

Загальні

Спеціальні

Організований набір працівників

Направлення на роботу

випускників  навчальних

закладів

Направлення органом

зайнятості за рахунок

квоти

Інші форми працевлаш­тування

Рис. 7.4. Організаційно-правові форми працевлаштування

1 Див.: наказ Ліцензійної палати України, Державного центру зайнятості від 22 лю­того 1999 р. № 19/15; Інструкцію про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кор­доном та контроль за їх дотриманням.

19

До загальних форм працевлаштування належить самостійне пра­цевлаштування, а також працевлаштування за сприяння органів зай­нятості.

Зауважимо, що за сприяння органів зайнятості у працевлаштуван­ні громадянина саме ці органи й визначають, яка робота є підходя­щою для громадянина на підставі законодавства про зайнятість.

Розрізняють працевлаштування у широкому й вузькому розумін­ні. У широкому розумінні працевлаштування — процес влаштування на роботу, включаючи самостійне працевлаштування, за допомогою органів зайнятості, а також переведення вивільнюваних працівників за їхньою згоду на іншу роботу в тій же організації.

У вузькому розумінні працевлаштування — діяльність відповід­них органів щодо сприяння громадянам у пошукові підходящої робо­ти, влаштування їх на роботу, включаючи процес професійної підго­товки, перепідготовку, необхідну для отримання місця роботи.

Порядок і умови укладення трудового договору при працевлаш­туванні особи визначаються законодавством України про працю.

Право громадян на професійну консультацію, підготовку, перепід­готовку й одержання інформації у сфері зайнятості. Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну переорієнтацію, кон­сультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної ін­формації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, ре­жиму праці1.

Звертаємо увагу, що професійна підготовка й перепідготовка не­зайнятих громадян може здійснюватись у певних випадках та в уста­новленому порядку надання таких соціальних послуг2.

Професійна підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка громадян організовуються державною службою зайнятості за її направ­ленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організа­ціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договора­ми або у спеціально створюваних для цього навчальних центрах.

Право громадян на професійну діяльність за кордоном. Під час тимчасового перебування за кордоном громадяни мають право зай-

1          Див.: ст. 9, 24 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р.

2          Див.: Положення про порядок надання Фондом загальнообов'язкового державно­

го соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної

підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, затверджене спільним на­

казом Мінпраці України, Міносвіти України від 13 лютого 2001 р. № 53/59.

20

Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб,

зареєстрованих у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, безробітних,

може здійснюватись у випадках:

Неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації

Необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навичкам громадянина

Втрати здатності виконання роботи за попередньою професією

Пошуку роботи вперше та відсутності професії (спеціальності)

матися трудовою діяльністю, якщо вона не суперечить чинному зако­нодавству України і країни перебування. Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кордоном, захищаються угодами, укла­деними між Україною та іншими державами1. Наприклад, Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових і кримінальних справах (договір ратифіковано Законом України від 22.11.95), Угода про співпрацю держав — учасниць Співдружності Незалежних Дер­жав у боротьбі з незаконною міграцією (угоду ратифіковано із засте­реженням Законом України від 17.03.99).

Право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості. Громадя­ни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із за­конодавством України про зайнятість, а також згідно із Законом Ук­раїни "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р.

Цей Закон охоплює такі види забезпечення:

допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата без­

робітним для організації підприємницької діяльності;

допомога по частковому безробіттю;

матеріальна допомога під час професійної підготовки, перепідго­

товки або підвищення кваліфікації безробітного;

матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна до­

помога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають

на його утриманні;

допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка

перебувала на його утриманні.

1 Див.: ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р.

21

Видами соціальних послуг згідно із зазначеним Законом і Зако­ном України "Про зайнятість населення" є:

професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфі­

кації та профорієнтація;

пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у то­

му числі через надання роботодавцеві дотації на створення додат­

кових робочих місць для працевлаштування безробітних і фінан­

сування організації оплачуваних громадських робіт для безробіт­

них;

інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлашту­

ванням.

Право оскарження дій працівників служби зайнятості. Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством України.

Аспекти правової організації працевлаштування наведено на рис. 7.5.

Правова організація працевлаштування охоплює

Встановлення

гарантії реалізації

права громадян на працю

Встановлення органів

працевлаштування, їх компетенції,

умов фінансового забезпечення

Встановлення

порядку направлення на роботу або професійне навчання

Встановлення прав

і обов'язків учасників відносин

щодо працевлаштування

Встановлення

особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян

Рис 7.5. Правова організація працевлаштування

Державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності уста­новлені ст. 4 та ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також ст. 5-1 КЗпП.

Законодавством передбачено особливості працевлаштування ок­ремих категорій громадян. Встановлено спеціальні гарантії щодо за-

22

безпечення інвалідів робочими місцями. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінпраці України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, їхнього стану здоров'я, здібностей та про­фесійних навичок відповідно до висновків МСЕК1.

Щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для всіх підприємств (об'єднань), уста­нов і організацій (незалежно від форм власності й господарювання) в розмірі не менше 4 % від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 осіб — встановлюється норматив у кількості од­ного робочого місця.

Встановлення органів працевлаштування, їх компетенції та умови фінансового забезпечення. У забезпеченні зайнятості населення бе­руть участь державні органи двох видів: загальні та спеціальні.

Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація по­кладені на Мінпраці України і його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування є державна служба зайня­тості. Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під кері­вництвом Мінпраці України, місцевих державних організацій та ор­ганів місцевого самоврядування.

Встановлення особливостей працевлаштування для окремих кате­горій громадян. Особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва й праці, встановлені ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення". Ці гарантії поши­рюються також на осіб, що втратили роботу внаслідок нещасного ви­падку на виробництві або настання професійного захворювання, і через те потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації. Установлено порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів2.

1          Див.: ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності в Україні" від

21 березня 1991 р.; Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаш­

тування інвалідів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня

1995 р. № 314.

2          Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка

яких здійснювалася за державним замовленням, затверджений постановою Кабінету

Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992; Положення про сприяння в праце­

влаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-

виховних закладів України, затверджене наказом Міністерства освіти України від

23 березня 1994 р. № 79.

23

Процес працевлаштування (у вузькому значенні) поділяється на дві стадії1.

Перша — звернення до служби зайнятості. На цій стадії виника­ють правовідносини між громадянином та органом працевлаштуван­ня, згідно з яким громадянин має право вимагати підібрати йому під­ходящу роботу, а в разі її відсутності — постановки на облік, направ­лення на професійне навчання або виплати допомоги у зв'язку з безробіттям.

Орган з працевлаштування зобов'язаний зареєструвати такого громадянина, сприяти йому в доборі підходящої роботи, при потребі організувати професійну підготовку і перепідготовку, а якщо це не­можливо, то виплачувати допомогу згідно з чинним законодавством України.

На першій стадії громадянинові, який звернувся за допомогою в працевлаштуванні, видається направлення на роботу або професійне навчання.

На другій стадії працевлаштування укладається трудовий чи уч­нівський договір згідно з направленням служби зайнятості.

Направлення служби зайнятості — обов'язкове для підприємства лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на­рівні з іншими конкурувати на ринку праці2. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, устано­ви, організації можуть відмовити їм у прийнятті на роботу.

Така відмова у прийнятті на роботу має бути обґрунтованою, ос­кільки ст. 22 КЗпП містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників — заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Закон передбачає також можливість відмови підприємства, уста­нови чи організації у прийнятті на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені. Закон не визначає причин такої відмови. На­приклад, такими причинами можуть бути: зміни в організації вироб­ництва і праці, простої, скорочення обсягів виробництва тощо.

Отже, гарантії забезпечення зайнятості, реалізації права на працю закріплені законодавством.

1          Пашков А. С. Занятость, безработица, трудоустройство. — СПб.: СКФ "Россия —

Нева", 1994.

2          Ці категорії громадян названо у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення",

до них належать також інваліди.

24

Участь підприємств, установ і організацій у реалізації державної політики зайнятості. Підприємства, установи й організації, незалеж­но від форм власності, повинні зареєструватись у місцевих центрах зайнятості за місцезнаходженням як платники зборів до державного фонду сприяння зайнятості населення1. Крім того, щомісяця у повно­му обсязі надавати їм інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) і дані про працівників, які працюють непов­ний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим дого­вором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не за­лежних від них причин, і в десятиденний термін — про всіх прийня­тих працівників згідно з формами державної статистичної звітності та первинного обліку, затвердженими Державним комітетом статис­тики України.

Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, неподання статистич­них даних або подання їх недостовірними чи із запізненням спричи­нюють накладення на службових осіб штрафу в розмірі, передбаче­ному законодавством України2.

При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації ви­робництва й праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або пере-профілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чи­сельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, повідомляють про це не пізніше як за два місяці у письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави й строк вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний термін після ви­вільнення — списки фактично вивільнених працівників.

У разі неподання або порушення термінів подання цих даних стя­гується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільне­ного працівника. Ці кошти зараховуються до державного фонду спри­яння зайнятості і використовуються для фінансування заходів з пра­цевлаштування та соціального захисту вивільнюваних працівників.

Встановлення порядку направлення на роботу або професійне на­вчання. Законодавство передбачає загальний і спеціальний порядок реєстрації осіб, які шукають роботу.

1          Див.: ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р.

2          Інструкція зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному госпо­

дарстві України, затверджена наказом Мінстату України від 7 серпня 1995 р. № 171

(із змінами, внесеними згідно з наказом Держкомстатистики від 18.02.99 № 67).

25

Загальний порядок передбачає реєстрацію громадян незалежно від часу втрати роботи. Для осіб, які мають особливі гарантії, вони надаються за умови своєчасної реєстрації в службі зайнятості (спе­ціальний порядок)1.

Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціати­ви роботодавця у зв'язку із змінами в організації виробництва й пра­ці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням під­приємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи ка­лендарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, гаран­тується:

надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівни­

кові не було запропоновано підходящої роботи;

право на одержання допомоги по безробіттю;

збереження на новому місці роботи, на весь період професійного

перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної

плати за попереднім місцем роботи;

право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встанов­

леного законодавством строку осіб передпенсійного віку, які ма­

ють встановлений законодавством про пенсійне забезпечення не­

обхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових

умовах).

Вивільненим працівникам надаються також інші пільги і компен­сації відповідно до законодавства.

Якщо вивільнений працівник без поважних причин своєчасно не зареєструвався у державній службі зайнятості як такий, що шукає ро­боту, він втрачає пільги, передбачені ст. 26 зазначеного вище Закону України, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір вста­новлюються на підставі ст. 28 і 29 зазначеного Закону, а коли цей працівник відмовився від двох пропозицій підходящої роботи в пері­од пошуку роботи, він втрачає право на надання статусу безробітно­го строком на три місяці з подальшою перереєстрацією як такого, що шукає роботу.

Умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлю­ються при цьому на підставі ст. 28 і 29 зазначеного Закону України.

1 Див.: ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. 26

На працівників, які звільняються з підприємств, установ і органі­зацій, незалежно від форм власності, у зв'язку з відселенням або са­мостійним переселенням з території радіоактивного забруднення і які зареєструвалися у місячний строк після звільнення в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, поширюється дія п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення".

Гарантії, встановлені п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення", поширюються також на осіб, які втратили роботу внас­лідок нещасного випадку на виробництві або настання професійно­го захворювання, через що потребують професійної підготовки, пе­репідготовки або підвищення кваліфікації.

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про зайнятість населення" держа­ва створює умови незайнятим громадянам для поновлення їхньої трудової діяльності й забезпечує такі види компенсацій:

надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з під­

приємств, установ, організацій;

виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки,

перепідготовки або підвищення кваліфікації;

виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю;

подання додаткової матеріальної допомоги безробітному грома­

дянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого

віку та неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Необхідною умовою їх надання є досягнення працездатного віку

та отримання статусу безробітного.

Контрольні питання

Визначте поняття "зайнятість" і "працевлаштування". Як вони

співвідносяться між собою?

Які категорії зайнятого населення встановлює законодавство?

Для яких категорій громадян встановлено особливі гарантії при

втраті роботи?

Які права та обов'язки встановлено для підприємств, установ та

організацій у сфері зайнятості?

Які особи можуть бути визнані безробітними і які особи не мо­

жуть бути визнані безробітними?

Особливості працевлаштування іноземців в Україні.

Які види зайнятості не пов'язані з укладанням трудового договору?

27

Теми рефератів

Розмежування правового регулювання законодавства про працю

та законодавства про зайнятість населення.

Проблеми працевлаштування молоді.

Правове регулювання зайнятості населення в конвенціях МОП.

Правові проблеми ринку праці в Україні.