§ 112. Цивільно-правові угоди. Договори

Угоди є найпоширенішими в цивільному праві юридич­ними фактами. Угоди — дії громадян і організацій, спря­мовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Такі дії можуть бути передбачені за­конодавством і можуть бути такими, що законом не пе­редбачені, але й не суперечать чинному законодавству. Угода має юридичну силу, якщо в ній виявлена воля її учасників, причому в такій формі, щоб вона була доступна і зрозуміла для них.

Зовнішній вираз волі називається волевиявленням. Во­левиявлення є суттю самої угоди. Вона може бути вира­жена словами (усно), у письмовій формі або поведінкою. Це так звані конклюдентні дії, тобто дії, які свідчать про те чи інше волевиявлення, наприклад спадкоємець зали­шається проживати в квартирі, яку йому заповів батько. Це свідчення того, що спадкоємець згоден прийняти спад­щину. Громадянин опускає в торговельний автомат монету або жетон (вчиняє дію) і це свідчення того, що громадянин бажає придбати необхідну йому річ.

Угоди, які щоденно учиняють юридичні особи і грома­дяни, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифікації. Вони бувають одно-, дво- або багатосторон­німи. Якщо для виникнення угоди достатньо волевияв­лення однієї сторони, угода є односторонньою (наприклад, розпорядження своїм майном на випадок смерті — за­повіт). Якщо для виникнення угоди необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін, то це — двостороння угода. Такі угоди (їх більшість) називаються договорами. Для виникнення багатосторонньої угоди необхідне волевияв­лення трьох і більше сторін.

244

245

Залежно від способу укладання угоди поділяються на консенсуальні та реальні. Консенсуальні угоди вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Більшість угод є консенсуальними. Для укладання реальної угоди поряд зі згодою сторін необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна). До реальних угод належать договори позики, пере­везення, дарування.

За особливостями мети, якої намагаються досягти сто­рони, угоди поділяються на платні й безоплатні. У плат­ній угоді дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію (сплатити гроші, передати річ, виконати роботу та ін.). Переважна більшість догово­рів є платними. У безоплатній угоді одна сторона зобо­в'язана вчинити дії, а інша не зобов'язана вчиняти власні зустрічні дії. Односторонні угоди є безоплатними. Деякі двосторонні угоди залежно від розсуду сторін можуть бути як платними, так і безоплатними (наприклад, договори доручення, схову).

Не всяка угода може бути визнана дійсною. Для того, щоб угода мала належну юридичну силу, вона має відпо­відати низці вимог закону, які заведено називати умовами дійсності угоди.

Це такі умови:

відповідна форма угоди;

наявність сторін;

зміст угоди;

відповідність внутрішньої волі та волевиявлення сторін.

Форма угоди може бути усна або письмова (проста чи нотаріальна).

Письмовою вважається угода, якщо вона підписана її учасниками; а якщо вона вчиняється юридичними особа­ми, то має бути скріплена також печаткою. Форма угоди обирається за розсудом осіб, які її укладають, за винятком випадків, коли закон зобов'язує укласти угоду в певній формі. Згідно з цивільним законодавством угоди держав­них, кооперативних і громадських організацій між собою і з громадянами, а також угоди громадян між собою на значну суму грошей укладаються у письмовій формі. У письмовій формі укладається договір поруки та інші перед-* бачені  законодавством   види  забезпечення  цивільно-право-

вих зобов'язань. Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, має наслідком недійсність угоди.

У решті випадків угода може бути укладена в усній формі. В усній формі укладаються угоди, які виконуються під час укладання. При усній формі угод між організа­ціями або між організацією і громадянином організація, яка оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що підтверджує одер­жання грошей і підстави цього.

Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у ви­падках, зазначених у законі. Недодержання нотаріальної форми угод у цих випадках тягне за собою їх недійсність. Нотаріальна форма передбачається для договорів купівлі-про-дажу, дарування будинків, квартир, дач та іншої нерухо­мості, договорів на довічне утримання особи. Нотаріаль­ного посвідчення вимагають заповіти, шлюбні договори, згода батьків на усиновлення їх дитини тощо.

Оскільки угода є вольовим актом, спрямованим на досягнення правового результату, то й укладати її можуть лише особи, які володіють у тому чи іншому обсязі дієздат­ністю. Якщо ж виникає необхідність вчинення угоди не­дієздатною особою, то від її імені угоду вчиняють законні представники — батьки, усиновителі, опікуни, піклуваль­ники. Якщо ж угода вчиняється недієздатною особою, то вона визнається недійсною. Наслідком такого визнання, як правило, є двостороння реституція, тобто кожна із сторін зобов'язана повернути іншій все одержане за угодою.

Ознакою правоздатності організації є її статус юридич­ної особи. Угоди юридичної особи не повинні суперечити цілям її діяльності та статусу.

Зміст угоди становлять цивільні права й цивільні обо­в'язки сторін, які зумовлені їх волею. Насамперед воля сторін має відповідати нормам права. Якщо воля сторін суперечить вимогам права, то є підстави вважати угоду протизаконною. До таких угод належать так звані мнимі угоди, коли сторони ставлять за мету вчинити угоди без виникнення певних юридичних наслідків (мнимий продаж майна), а також удавані угоди, тобто угоди, укладені з метою приховати іншу угоду (під виглядом дарування здійснюється купівля-продаж).

246

247

Угода є дійсною і набуває юридичної сили лише за умо­ви, що справжня воля сторін і зовнішній вираз угоди — волевиявлення — збігаються. У деяких випадках волевиявлен­ня не відображає справжньої волі сторін, тобто немає єдності (відповідності) волі й волевиявлення, що свідчить про відсутність справжнього бажання укласти угоду. Така розбіжність волі й волевиявлення має місце, коли угода учиняється під впливом насильства, погрози, обману, по­милки, збігу тяжких обставин.

Насильство — це фізичний або психічний вплив на особу іншого учасника угоди або його близьких з метою примусу до її вчинення.

Погроза — це вплив на учасника угоди або його близьких обіцянкою (погрозою) заподіяти майнову або не-майнову шкоду. Погроза за змістом має бути серйозною, реальною, протиправною.

Помилка — це відсутність справжньої уяви про ті чи інші обставини, що мають значення для угоди; помилка має бути суттєвою.

Обман — це навмисне введення іншої сторони в оману повідомленням їй фактів, які не відповідають дійсності. Обман має місце і тоді, коли одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди.

Збіг тяжких обставин — це настання такого скрутного становища для однієї із сторін угоди, яке примушує її укласти угоду на вкрай невигідних для себе умовах.

Якщо угоду визнано недійсного за однією із зазначених підстав, друга сторона повертає потерпілій стороні все одержане нею за угодою, а у разі неможливості повер­нення одержаного в натурі — відшкодовує його вартість.

Як зазначалося, будь-який цивільно-правовий договір є угодою. Отже, всі вимоги щодо угод рівною мірою відно­сяться і до договорів.

Договір — це угода двох або більше сторін (громадян або юридичних осіб), спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Для виникнення договору необхідна воля сторін, що його укладають. Ця воля має збігатися, тобто волевиявлення сторін знаходить свою реалізацію в досягненні угоди між ними. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія повинна бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде непра­вомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним. Змістом будь-якого договору є права та обо­в'язки сторін, встановлені ним. Зміст будь-якого договору

характеризується його умовами. Істотними визначаються такі умови договору, без яких договір не може вважатися укладеним. Істотними є ті умови договору, які визначені такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін досягнуто згоди.