Глава І ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА СИСТЕМА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

§ 1. Теоретичні основи соціального

забезпечення чи соціального захисту

непрацездатних громадян

Теоретичне обгрунтування необхідності соціального забезпечення непрацездатних громадян розроблено май­же у всіх країнах наприкінці XIX — початку XX сто-літть, тобто в період інтенсивного процесу індустріаль­ного розвитку і росту чисельності працівників найма­ної праці. Збільшення найманих робітників супровод­жується змінами вікової структури працездатного на­селення: у його складі систематично підвищується кількість літніх людей, потребуючих їх соціального за­хисту.

Одним з важливих факторів, під впливом яких у ве­ликому ступені зростає необхідність соціального захисту, його роль і значення в житті людей, є різке зниження рівня забезпеченості економічно неактивної частини на­селення (літніх, непрацездатних і безробітних). Втра­та основного і єдиного джерела засобів існування, яким є заробіток, ставить працівника і його сім'ю у винятко­во важке матеріальне становище, несе із собою втрати, нужденість, бідність. У силу цього введення і розвиток соціального забезпечення був і залишається одним із пріоритетних напрямів соціальної політики і діяль­ності держави.

У будь-якій промислово-розвинутій цивілізованій державі, де існують ринкові відносини, соціальне забез-

печення займає важливе місце в системі гарантій здійснення прав і волі громадян.

За більш ніж столітню історію існування в різних країнах світу соціальне забезпечення неодноразово змінювало свої функції, форми і схеми фінансування, але ціль залишається колишньою — поліпшення жит­тя людей. Соціальне забезпечення тісно зв'язано з рівнем життя населення. Фактором, що визначає рівень соціального забезпечення непрацездатних членів сус­пільства, є джерело, механізм чи схема фінансування заходів соціального захисту.

Ретроспективний аналіз світового досвіду соціально­го захисту населення дозволяє виділити дві основні схе­ми фінансування соціального забезпечення: так звану тристоронню схему участі суб'єктів у фінансуванні соціального забезпечення і державну адміністративно-розподільчу (бюджетну) систему асигнувань соціального захисту.

Наприклад, у США, де, як відомо, уперше з'явився термін «соціальна захищеність* чи «соціальна безпе­ка» і поступово поширився у всіх західних країнах для позначення системи заходів, що захищають будь-яко­го громадянина і навіть будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації, внаслідок безробіт­тя, втрати чи різкого скорочення доходу, хвороби, народ­ження дитини, виробничої травми чи професійного за­хворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника, надання медичних послуг, допомоги сім'ям з дітьми, за­твердився тристоронній принцип відповідальності за соціальний захист громадян і, відповідно, за його фінан­сування. Сторони, що беруть участь у фінансуванні соці­ального захисту, це: по-перше, кожен працездатний пра­цюючий громадянин, потенційний одержувач пенсії, до­помоги і т.д., по-друге, роботодавець і, по-третє, держа­ва. Тристороння схема фінансування соціального захис­ту сьогодні діє практично у всіх промислово розвину­тих країнах.

Хоча, як уже відзначалося, є й інші схеми фінансу­вання заходів соціального захисту, де головним суб'єк­том фінансових ресурсів виступає держава. Саме така

6

схема дісталась нам у спадщину від колишнього Сою­зу РСР, але вона буде реформована. Уже намічені ос­новні етапи її розвитку.1

Перспективи розвитку системи соціального захис­ту, орієнтовані на XXI століття, визначені Концепцією соціального забезпечення населення України, схвале­ною постановою Верховної Ради України від 21 груд­ня 1993 року2; Посланням Президента України Вер­ховній Раді України3; указами Президента України «Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки» від 18 жовтня 1997 року4; «Про основні / напрями реформування пенсійного забезпечення в Ук- v раїні» від 13 квітня 1998 року5; «Про основні напря­ми соціальної політики до 2004 року» від 24 травня 2000 року.6 У цих найважливійших документах, влас­не кажучи, розроблена широкомасштабна, комплексна державна програма розвитку соціального забезпечення. Така програма створена в нашій країні вперше. Вона покликана радикально змінити систему соціального за­хисту населення. Головною метою цієї програми є роз­ширення соціальної бази ринкових перетворень на ос­нові стабілізації життєвого рівня населення, зменшен­ня ваги внаслідок реформи для самих уразливих верств населення, вживанні заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.

Передбачається в стислий термін створити основні правові й організаційні умови для переходу до зміша­ної системи, що буде трирівневоіо^Вона буде містити в собі: істотно реформовану державну солідарну систе­му; обов'язкове накопичення коштів у пенсійних фон­дах; добровільні пенсійні заощадження населення.

Здійснення в нашій країні реформи системи соціаль­ного захисту вносить багато нового в сферу правового

1 Див.: Урядовий кур'єр, 1999.— № 209.

2 Відомості Верховної Ради України, 1994.— JMs 6.— Ст. 32.

3 Урядовий кур'єр, 2000.— № 34.

4 Урядовий кур'єр, 1997.— № 202.— 203.

5 Офіційний вісник України, 1998.— № 15.— Ст. 569.

6 Офіційний вісник України, 2000.— № 21.— Ст. 858.

регулювання соціального забезпечення населення. Власне кажучи, створюється нова національна систе­ма соціального захисту, що одержала своє законодавче закріплення в Основному законі України — Консти­туції. У ст. 46 Конституції закріплене право громадян на соціальний захист. Воно гарантується і забезпечуєть­ся загальнообов'язковим державним соціальним стра­хуванням за рахунок страхових внесків громадян, під­приємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Згідно зі змістом цієї статті Конституції України можна вважати, що й у нашій країні одержить повний розвиток тристороння схема фінансування соціального захисту населення.

Найважливішою вимогою статті 46 Конституції України є те, що держава не залишається осторонь від участі у фінансуванні соціального захисту своїх грома­дян. Хоча більший внесок у нього повинні вносити роботодавці, а також ті, кого «захищають*.

Універсальним методом фінансування соціального захисту є соціальне страхування працівників, яке побу­доване на принципах солідарності поколінь, паритет­ності і перерозподілі коштів від працездатних непра­цездатним. Соціальне страхування є матеріальною ос­новою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно зв'язано з трудовою діяльністю люди­ни в різних сферах народного господарства.

Таким чином, можна стверджувати, що в Україні створені необхідні економічні і правові передумови для розвитку такої важливої галузі права, як право соціаль­ного забезпечення. Законодавче регулювання у сфері соціального забезпечення почалося з перших днів утворення незалежної держави України. 5 листопада 1991 року був прийнятий Закон України «Про пенсійне забезпечення»1, що поклав початок формуванню націо­нальної системи пенсійного забезпечення.

Але повернемося до історії розвитку галузі права соціального забезпечення. Ідея про нову комплексну га­лузь права соціального забезпечення як визначену сис-

1 Відомості Верховної Ради України, 1992.'— № 3.— Ст. 10.

тему правових норм виникла в ході активних науко­вих дискусій вчених-юристів і економістів у середині п'ятдесятих років. Саме тоді в колишньому Союзі РСР були розроблені і прийняті основні законодавчі акти, що поклали початок створенню єдиної державної сис­теми соціального забезпечення.

Важливим соціальним актом був Закон «Про дер­жавні пенсії», прийнятий Верховною Радою СРСР 14 лип­ня 1956 p.J Питання соціального забезпечення селян бу­ли вирішені в шістдесяті роки. 15 липня 1964 року був прийнятий Закон «Про пенсії і допомоги членам кол­госпів» від 15 липня 1964 р.2

Однак створення системи правових норм у сфері соціального забезпечення і перетворення її в галузь пра­ва пройшло тривалий період. Тільки в сімдесяті роки право соціального забезпечення як галузь права одер­жала своє визнання в юридичній науці і придбала ста­тус самостійної навчальної дисципліни у вищих юри­дичних навчальних закладах. Ця галузь права згідно з діючою у даний час класифікацією, затвердженою Ви­щою атестаційною комісією (ВАК), входить у єдину сис­тему галузевих дисциплін, і за деякими спорідненими ознаками з трудовим правом має спільний номер спеці­альності — 12.00.05.

Термін ^соціальне забезпечення», який означає фор-му соді я льттгггз^хистТ'г'ромадяНГ заявився в юридичній літературі в перші роки радянської влади. Офіційно термін «соціальне забезпечення» закріплений у між­народному Пакті про економічні, соціальні і культурні права, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 16 груд­ня 1966 року. У ньому, зокрема, говориться про те, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають пра­во кожної людини на соціальне забезпечення, що вклю­чає соціальне страхування.3 Термін «соціальне забезпе­чення» застосовується й у Концепції соціального забез-

1 Ведомости Верховного Совета СССР, 1956.— М 15.— Ст. 313.

2 Ведомости Верховного Совета СССР, 1964.— № 29,— Ст. 340.

3 Правові джерела України // Бюлетень законодавства і юри­дичної практики України, 1994.— № 6.— С. 31.

9

ь

2)

з)

печення населення України, схваленої постановою Вер­ховної Ради України від 21 грудня 1993 р.1 Хоча в Конституції України (ст. 46), як відзначалося вище, вживається й інший термін — «соціальний захист*. Але це, на нашу думку, не знижує значення терміна «соціальне забезпечення». Цважається, що обидва-ці терміни — слова-синоніми.

За змістом ст. 46 Конституції України «соціальний захист» містить у собі «соціальне забезпечення», тобттг ^сощальний захист» — більш "широке тгшДтя. У юри­дичній науціТ, зокрема, у праві соціального забезпечен-ня, поняття «соціальний захист» як правова категорія поки ще не визначено.

На наш погляд, термін «с^ціальніій--захисх» нале­жить до функції держави, що означає турботу про ма­теріальне забезпечення непрацездатних громадян. Для здійснення _ціє,ї_функтї створений спеціальний .орган державної виконавчої влади — Міністерство праці та сощальноі політики _У^етйГЙ5гїГ Статус-визначенвй УказбмГПрезидента України від 30^ серпня 2000_року.2

Історії розвитку права соціального забезпечення як галузі права і юридичної науки присвячено чимало праць вчених і практиків-юристів і економістів. Знач­ний внесок у розвиток права соціального забезпечен­ня вніс професор ВХї<Андреєв. Він здійснив розробку предмета права соціального забезпечення.1! Саме ним уперше, у 1966 році, на Міжнародному симпозіумі у Празі було поставлене питання з проблем формуван­ня нової галузі права соціального забезпечення.3

Значний внесок у розвиток теорії права соціально­го забезпечення зробили визначні вчені-правознавці: В.А. Ачаркан, О.Д. Зайкін, М.Л. Захаров, P.I. Іванова, О.Є. Козлов, В.А. Тарасова, Я.М. Фогель, інші визначні юристи. Вони, по суті кажучи, заклали фундамент но­вої галузі права соціального забезпечення. їхніми зу-

1  Відомості Верховної Ради України, 1994.— № 6.— Ст. 32.

2 Офіційний вісник України, 2000.— № 35.— Ст. 482.

3 Вестник Московского университета. Серия «Право», 1983.— J* 4.— С. 46.

10

силлями були розроблені вихідні загальнотеоретичні по­ложення, визначені сфера правового регулювання і юридичні критерії галузі права, видані перші підруч­ники, навчальні посібники і монографії з права соціаль­ного забезпечення. Звичайно, багато з них у зв'язку зі зміною політичної системи застаріли і мають потребу у відновленні стосовно до нових економічних умов.

Найважливішим досягненням наукових досліджень є обгрунтування визначення поняття права соціаль­ного забезпечення як галузі права. За визначенням В.С.Андреева, автора багатьох наукових праць, право соціального забезпечення розглядається як система правових норм, встановлених державою, що регулюють соціальне страхування, пенсійні та деякі інші відносй-ни_щодо забезпечення громадян у старості і прТГнепра-цездатностіТ^д^рж^лну^іГомогу^їм'ям з дітьми, медич­не", с^атор^-курорта^^тшувкннїг^а. т^кожттснр;-пов'я-зані з ними процедурні відносини щодо встановлення" ^юридичних "фактів ^тС^вжшШєнняІЩйеІШЗШіЧВвйжаетьт ся, що це визначення може бути модифіковане і вико­ристане і на сучасному етапі.

Ця галузь права включає широку внутрішньо погод­жену, хоча й некодифіковану сукупність правових норм. Вона має свій набір вихідних загальних положень: пред­мет, метод, принципи, джерела і т.д., що розкривають специфіку правового регулювання соціального забезпе­чення.

§ 2. Поняття й основні риси предмета та методу права соціального забезпечення

Для кожної самостійної галузі права вирішальне зна­чення має дослідження її вихідних понятійних кате­горій, до числа яких належать предмет і метод право­вого регулювання.J^e^iejroM^4H об'єктом, галузі пра­ва визначаються стійкі, якісно однорідні суспільні bj£hochhh, що можуть піддаватися правовому регулю­ванню тільки визначеною системою правових норм (га-

1 Див.: Андреев B.C. Право социального обеспечения в СССР.— М.: Юрид. лит., 1987.

11

луззю права). Відокремленим «суверенним» предме­том галузі права соціального забезпечення є відноси­ни із соціального забезпечення. Усі вони якісно од­норідні, оскільки виникають із приводу ня^яттня гро­мадянам різних видів соціальних_послуг. передбачених законодавством. Ці відносини до визначеного момен-ту розвивалися в рамках традиційних галузей права — трудового, адміністративного, фінансового. Але під впли­вом великого законодавчого матеріалу, що відбив особ­ливості соціального забезпечення, вони досягли такої високої зрілості, що відділилися від «материнських» га­лузей права й утворили компактний предмет нової га­лузі права.1

«Ядром», основним видом суспільних відносин, які складають предмет права соціального забезпечення, є )Лпендійнівідносини. Пенсійні відносини раніше нале­жали до предмет^Грізних галузей права. Тепер вони ста­ли складовою частиною права соціального забезпечення.

Крім основних відносин соціально-забезпечувально­го характеру до предмету права соціального забезпечен-

^?}НЯ ВХОДЯТЬ ДеЯКІ ПОХІДНІ,  ПрОЦеДУРНІ ВІ7І.НПГТТНИ. ЩО НЄ-

/ розривно зв'язані з основними суспільними відносина­ми. Вони обумовлені предметом права соціального за­безпечення і виконують службову роль стосовно нього.

Теоретичне обгрунтування предмета права соціаль­ного забезпечення тісно пов'язане зі з'ясуванням пи­тання про те, що таке соціальне забезпечення, який йо­го обсяг, мета, задачі і т.д. Треба підкреслити, що й в умовах ринкових відносин характер і зміст соціально­го забезпечення не змінюється, але змінюються їх об­сяг і умови забезпечення.

У юридичній літературі висловлюються різні точки зору. Одні автори включають в обсяг поняття соціаль­ного забезпечення всі соціально-економічні заходи, спрямовані на відшкодування громадянам втраченого

] На розвинутий характер відносин з права соціального забез­печення звертається увага у юридичній літературі з загальної теорії права. Див.: ХалфінаР.О. Загальне вчення про правовідно­сини. М.: 1974.— С. 237; Алексеев С.С. Структура радянського права. М.: 1975.— С. 200.

12

заробітку внаслідок втрати працездатності, і безеквіва-лентне їхнє забезпечення з державних і суспільних дже­рел поза прямим зв'язком з результатами їхньої праці. Інші — тільки ті відносини, що пов'язані з забезпечен­ням непрацездатних, хворих і сімей, що мають дітей. Треті вважають, що до предмета права соціального забез­печення повинні належати тільки ті суспільні відноси­ни, що безпосередньо пов'язані із соціальним страхуван­ням працівників. Ця думка знаходить своє підтверджен­ня й в офіційних документах органів державної влади. Так, у Концепції соціального забезпечення населення України (1993 р.) відзначається, що «соціальне забез­печення повинне поширюватися тільки на громадян, що працюють по найманню, членів їхніх сімей і непраце­здатних осіб... Для непрацездатних громадян гаран­тується матеріальне забезпечення і соціальне обслуго­вування за рахунок соціального страхування і виплат з державного і місцевого бюджетів. На громадян, що са­мостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів, повинні поширюватися лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь».

З цього випливає, що коло осіб, що користуються пра­вом на соціальне забезпечення, джерела фінансування, обсяг соціальних виплат і умови їхнього надання по­винні бути визначені законодавством. Причому право­вому регулюванню повинний піддаватися весь комплекс суспільних відносин, що складають предмет права соці-1 ального забезпечення. Хоча, звичайно, визначити цей комплекс відносин представляє найбільші труднощі.

Вважається, що в коло суспільних відносин, охоплю-ваних предметом права соціального заОезпечення, по­винні входити такі компонентиУзагальне поняття соці-ального забезпечення, коло забезпечуваних осіб, обсяг видів соціального забезпечення, рівень забезпечення.

Джерела ФІНЯЯ^уДЯттіГ, ВІДНОСИНИ, ттпя'язяні .-* nfinn'ga. КОМ Держави І роботодавців ПО утримятттттп ттрдттгп КОН-

тингенту непрацездатних громадян, і інші.

До відносин щодо соціального забезпечення при­микають і тісно з ними пов'язані .відносини щодо здійс-

13

ненння соціального страхування, формування і викори-стання^Ленсійного фондуТфондів соціального страху­вання, виплати різних допомог сім'ям з дітьми, їієдич-^ не і санаторно-ісурор^тне лікування громадян, надання пільг ветера_дам_війннА_ЦШЩ_за рахунок соціальних фондів.

Безумовно, що всі перераховані компоненти повинні враховуватися при визначенні предмета права соціаль­ного забезпечення. Це й буде складати предмет права соціального забезпечення.

Крім правового регулювання, юридична наука виз­нає Mej^wdnpaegsQZO регулзовання суспільних відносин. «Він повинний бути справді науковим, дійсним, тобто випливати з досягнень практики, відображати об'єктивні закони життя, враховувати особливості предмета вивчен­ня, адекватно відображатися у свідомості суб'єкта».1

На відміну від предмета галузі права, що окреслює коло суспільних відносин, метод дозволяє повніше оха­рактеризувати природу цих відносин, виявити їзГіори-дичнТ ознаки Т тим самим трчніше^ визначити межі пранового регулювання.

Проблема методу права соціального забезпечення на­лежить до числа недостатньо досліджених і дискусій­них. Проте в юридичній літературі, навчальній і спеці­альній, висвітлюються основні критерії визначення по­няття методу правового регулювання. Метод являє со­бою сукупність способів-прийомів юпидичного впливу держави на формування_£успільних відносин, на повод­ження людей як учасників цих відносин, для того, щоб вони діяли відповідно до вимог законодавства. Науко­ва розробка питання про метод галузі права привела вче­них до плідних висновків про його поняття і структурні елементи.2 Аналіз різних стадій регулювання соціаль­но-забезпечуючих відносин і похідних від них відно-

1  Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева.— М.: Юрист, 1994.— С. 16.

2 Алексеев С.С. Проблеми теории права.— Свердловск, 1972 — Т. 1.— С. 134; Витченко A.M. Метод правового регулирования общественных отношений.— Саратов, 1974 — С. 49 і наступ.

14

син свідчить про своєрідність визначення: по-перше, за­гального юридичного положення учасників цих відно­син (їхнього правового статусу, правосуб'єктності); по-друге, юридичних фактів, на підставі яких виникають, змінюються і припиняються правовідносини з соціаль­ного забезпечння; по-третє, порядок формування прав і обов'язків суб'єктів правових відносин; по-четверте, способів охорони прав і забезпечення виконання обо­в'язків.

Метод нормативного регулювання соціального забез­печення являє собою комбінацію імперативного і дис­позитивного дпосдбів-прийомів регулювання. Імпера­тивному епоСТгоу правового регулювання притаманний метод влади і підпорядкування, а диспозитивному — метод юридичної рівності. Лііспозитившш метод регу­лювання знаходить своє втілення в такому різновиді, як метод соціально-забезпечуючих вимог і надавань. Ме­тод права соціального забезпечення використовує обидва способи у сполученні з іншими способами-прийомами регулювання:-др^зв4д, наказ, заборона^

Одним зі способів-прийомів правового регулюван­ня суспільних відносин у соціальному забезпеченні є дозвіл. Він застосовується для регулювання поведін­ки фізичних осіб. Це означає, що громадянам надаєть­ся можливість за своїм розсудом вибирати той чи інший вид соціального забезпечення на умовах, уста­новлених законом. Використовуються і такі способи-прийоми, як заборона. Вони застосовуються, наприк­лад, при розподілі коштів Пенсійного фонду і фондів соціального страхування. Законодавством заборонено використовувати ці кошти не для цільового призна­чення.

Метод права соціального забезпечення має і свої особ-

' її  і                  __

ливості. Відзначимо такі з них. Громаданин, як учас­ник відносин з соціального забезпечення, наділяється не тільки галузевою правоздатністю, але і правом ви­магати надання йому конкретного виду забезпечення, а орган соціального захисту населення зобов'язаний на­дати його на умовах, установлених законом. Це основ­на схема поведінки учасників соціально-забезпечуючих

15

відносин. її визначає чітка правова формалізованість по­ведінки сторін, оскільки усі права й обов'язки суб'єктів правовідносин установлені законом і не можуть бути змінені угодою сторін. За загальним же правилом ор­гани соціального захисту населення, що призначають різні види забезпечення, тільки застосовують норми права, але самі їх не встановлюють. У зазначених пра­вовідносинах суб'єкти рівні в реалізації наданих їм прав і обов'язків, тому що між ними не встановлюють­ся відносини влади і підпорядкування. Обидві сторо­ни зобов'язані виконати вказівку закону. Рівність тут виявляється у виконанні волі законодавчої влади, що прагне за допомогою правового регулювання домогти­ся визначених цілей.

Таким чином, у самому загальному вигляді, під ме­тодом регулювання потрібно розуміти специфічні спо­соби _пр^ізр^оію_вшшвуна суспільні відносини щодсГ соціального забезпечення. Вони залежать від особливо-стеи предмета регулювання і знаходять своє виражен­ня в соціально-забезпечуючих вимогах громадян, з од­ного боку, і задоволенні цих вимог органами соціального захисту — з іншого, на умовах соціальної компенсації. Тому метод даної галузі права може бути названий ме­тодом соціальної компенсації втраченої працездатності застрахованим працівникам.

Наявність особливого предмета і метода регулюван­ня права соціального забезпечення свідчить про авто­номний режим існування і розвитку самостійної й од­нієї з профілюючих галузей права, у якій найбільш зри­мо втілюється соціальна політика держави.

Динамічний розвиток права соціального забезпечен­ня залежить від'багатьох факторів, і, насамперед, від економічного потенціалу і зацікавленості держави в правовому регулюванні суспільних відносин у сфері соціального забезпечення. Визнаючи право соціально­го забезпечення з усіма юридичними ознаками само­стійної галузі права, neogziihLSL відмежувати й-від су^ міжних галузей і, насамперед, від.ашидішпгаишмініспцш-тивного "Гфїнансового права. Однак у силу структури предмета права соціального^ забезпечення неможливо

вказати якийсь єдиний критерій відмежування пред­мета цієї галузі від названих суміжних галузей пра­ва. Проте право соціального забезпечення, як і будь-яка галузь права, має свою галузеву специфіку регулюван­ня суспільних відносин, визнану в юридичній літера­турі. Галузева специфіка регулювання відрізняється відомчою замкнутістю, свого роду суверенністю, вона не стосується відносин, що лежать за межами галузі. У га­лузевому регулюванні в принципі неможливе субсиді-арне застосування юридичних норм. Право соціально­го забезпечення в цілому має достатній власний інстру­ментарій для розв'язання всіх основних питань даної галузі права.

І все-таки треба зазначити, що характерними ознака­ми суміжних галузей права прийнято вважати предмет і метод регулювання. Предмет права відповідає на запи­тання, що воно регулює, а метод — якими способами здійснюється правове регулювання суспільних відносин. Так, основна відмінність відносин, які регулюються тру-довлм правом, від відносин, що складають предмет пра­ва соціального забезпечення, полягає в тому, що перші пов'язані з трудовою діяльністю людини в громадській організації праці' (незалежно від форм власності і видів господарської діяльності) ;T?pyli — із соціальним захис-

том, матеріальним забезпеченням і

КОНТИНГеНТУ

трудових відносинах учасниками є працівник і ро­ботодавець, а в соціальному забезпеченні — непрацез­датний громадянин, з однієї сторони, й орган соціаль­ного захисту населення — з іншої. Трудові відносини входять до кола виробничих pj,зносин..суспільства, а

 — до кола соці-

ально-забезпечуючих. За своєю природою вони близькі. Але не ідентичні.

Важливою ознакою, що дозволяє відмежувати відно­сини соціального забезпечення від трудових відносин, є їхня юридична основа, тобто конституційні права, що реалізуються в рамках кожного з розглянутих видів суспільних відносин.

16

17

Відносини соціального забезпечення виникають при реалізації громадянином свого конституційного їрава на соціальний захист "в разі втрати працездат-" ності. V рамках же трудових відносин громадянин реалізує конституційне право на працю, «що включає можливості заробляти собі на життя працею, яку він вільно обрав або на яку вільно погодився» (ст. 43 Кон­ституції України).

Між трудовим правом і правом соціального забез­печення існує не тільки відокремленість правового ре­гулювання, але і визначений зв'язок і взаємодія. Це ви­ражається насамперед у тім, що право соціального за­безпечення за своїм генезисом є галуззю, що виділи­лася не з однієї (як, наприклад, трудове право), а з дек­ількох галузей права. Правовому регулюванню трудо­вих відносин і відносин соціального забезпечення вла­стива наявність ряду загальних ттпттятт' Дп їхнього чис­ла можна віднести наступні: «трудовий стаж», «трудо­ве каліцтво», «професійне захворювання» та ін.    ч        *

Трудові відносини в багатьох випадках передують

ВІДНОСИНам

ряд з ними.

Наявність трудового відношення у минулому чи в сьогоденні є, як правило, умовою реалізації права на матеріальне забезпечення, а також підставою встанов­лення диференційованих розмірів забезпечення різних категорій працівників. Однак є види пенсій І допомог, що призначаються і виплачуються незалежно від тру­дових відносин громадян у минулому (соціальні пенсії). Право соціального ■*ай&я'тт°^ня^тткп?іть''ст і          ii

стріашв ним правом я питань управління

зяхистом населення. Так, через владно-організаційні відносини, регульовані адмістративним правом, визна­чається соціальна політика держави в галузі соціаль­ного забезпечення, приймаються нормативні акти, що встановлюють умови, розмір і порядок надання забез­печення; визначаються джерела фінансування соціаль­ного забезпечення.

Ддмініетратилне лщавр ^забезпечує організаційні .зв^язкж_у_відносинах з соціального забезпечення. Але ці звтязки^іе~анЮгогічні владним організаційним від-

носинам в адміністративному праві, тому що положен­ня^ учасників цих ділнпгин_-— державних органів і гро­мадян — не дає можливості розглядати остан тд^-якг-уцраилиюты;и~й знаходяться у відносинах" із докГ"— піаповядк^вання_^~відповіднйм~ діфлишішм up-—-. ганом. Відносини з наданнягромадянам окремих видів забезпечення обумовленісоціальною функцією (ибои'яз-ком) держ^в!Г"здІис^ю^іатїГГрозиицаіги різні форми соц­іального захисту населення. Однак на практиці іноді важко відрізнити відносини з соціального забезпечен­ня, що регулюються адміністративним правом чи пра­вом соціального забезпечення. Тому рекомендується відмежовувати їх не за змістом соціального забезпечення, а за характером виникаючих соціально-забезпечуючих відносин (тобто згідно з предметом права).

5^     У числі галузей, що стикаються з правом соціаль-іного .чябряпвчення, фінансове право. Під егіду його ре-/   гулювання підпадає частина суспільних відносин, що складається в процесі акумулювання і розподілу коштів, '.необхідних для соціального забезпечення. За допомо­гою норм фінансового права забезпечується функціо­нування фондів пенсійного забезпечення і соціально­го страхування. Вирішуються розрахункові, кредитні, страхові й інші питання Фінансового контролю за ви­користанням коштів за прямим цільовим призначен­ням. Дотримання і точне виконання фінансово-право­вих розпоряджень забезпечується шляхом застосування різних санкцій. Застосування норм фінансового пра­ва дозволяє виявити специфічні особливості й ознаки тієї предметної галузі, до якої вони причетні.

Відзначаючи основні аспекти взаємодії права соці­ального забезпечення з зазначеними галузями права, треба підкреслити, що цим не вичерпується і не вик­лючається зв'язок даної галузі права з іншими галу­зями права, наприклад з цивільним, сімейним і навіть кримінальним правом. Усе залежить від того, під сфе­ру якого юридичного режиму підпадає конкретна жит­тєва обставина.

З'ясування загальних положень, що характеризують право соціального забезпечення як самостійну галузь

18

19

права, має не тільки теоретичне, але і практичне значен­ня. Чітке визначення юридичних ознак даної галузі права сприяє розкриттю поняття, структури, форм і змісту соціального забезпечення.

§ 3. Правові форми і види соціального забезпечення

Соціальне забезпечення виступає в декількох орга-нізаційно-правових формах і видах, що пов'язано зі спе­цифікою забезпечення окремих категорій громадян. Усі вони визначені Конституцією України, поточним зако­нодавством і характеризують соціальне забезпечення з зовнішньої сторони — з боку його організації.1

В Україні, на наш погляд, існують такі форми соці­ального забезпечення:

 ярржататтіа

 державне соціальне страхування пра­цівників підприємствГустанов і от5ганГз"ацїи~незалеж-

ттптпд фирм  дпягттнїугі;

/Г^ді-^оціальне забр^^^-ятт^ ^п рахунок прямих асиг­нувань з Державного бюджету України; ^іІ^абєзпечення За рахунок коштів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, благодійних організацій і приватних добровільних внесків громадян;

буутримання непрацездатних громадян у державних, комунальнихта інших установах соціального призна-

"тенннт                                                "         ~------*

(§>Р адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів;

 ЗГІДНО

з договорами працівників з роботодавцями, недержавни­ми фондами, приватними пенсійними системами.

Для кожної з цих форм соціального забезпечення, як правило, є специфічно: певний контингент забезпе-

] Див.: Максимовский В.И. Управление социальным обеспе­чением.— М.: 1974; Топчиев И.С. Организация работы органов социального обеспечения.— М.: 1971.

20

чуваних; джерела фінансування, з яких провадиться за­безпечення; види забезпечення (обслуговування); орга­ни, що здійснюють його.

Обов'язкове державне пенсійне страхування здійсню­ється державою, Пенсійним фондом України, системою матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями, допомогами, іншими видами забезпечення й обслуговування, передбачених законодавством. Пенсій­не страхування має державно-обов'язковий характер: кожне підприємство, установа, організація, фізичні осо­би, що займаються підприємницькою діяльністю, підлягають обов'язковій реєстрації як страхувальники, а всі працівники найманої праці з моменту зарахуван­ня на роботу вважаються застрахованими.

Пенсійне забезпечення провадиться за рахунок Пен­сійного фонду, утвореного зі зборів страхувальників на обов'язкове державне пенсійне страхування, розмір яких порівнюється сумою виплаченої заробітної пла­ти й інших видів доходів.1

За рахунок коштів Пенсійного фонду виплачують­ся пенсії за віком, за інвалідністю, в разі втрати году­вальника, соціальні пенсії відповідно до Законів Украї­ни «Про пенсійне забезпечення» і «Про статус і со­ціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії військовослужбов­цям термінової служби, допомоги сім'ям з дітьми, інші види соціальних виплат, передбачені законодавством.2

Управління пенсійним страхуванням і пенсійним забезпеченням покладено на Пенсійний фонд України І його обласні, міські управління та відділи в районах, містах і районні у містах, що утворюють загальну сис­тему органів управління фінансами Пенсійного фонду.

1 Див.: Закон України «Про збір на обов'язкове державне пен­сійне страхування» від 26 червня 1997 р. (зі змінами та допов­неннями) // Відомості Верховної Ради України, 1997.— № 37.— Ст. 237.

2 Див.: Положення про Пенсійний фонд України: Затвердже­но постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1994 р. № 345.

21

Іншою суміжною формою соціального забезпечення є обов'язкове державне соціальне страхування праців­ників підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності. Ця форма являє собою систему забез­печення працівників і членів їх сімей у період соціаль­но-трудових відносин з підприємством. Джерелом фінансування в даному випадку служить Фонд соціаль­ного страхування України.

Фонд соціального страхування утворюється за раху­нок зборів страхувальників (фізичних і юридичних осіб у встановлених відсотках) до об'єктів оподаткування підприємницької діяльності й осіб, що працюють на умовах трудового договору. За рахунок цього фонду пра­цівникам виплачуються допомоги у зв'язку з тимчасо­вою непрацездатністю, вагітністю і пологами, на народ­ження дитини і на поховання, а також виділяються кош­ти на придбання путівок на санаторно-курортне лікуван­ня працівників І їх дітей на базах відпочинку.1

Здійснення соціального страхування покладено на правління, виконавчі дирекції відділень Фонду і галу­зеві профспілкові об'єднання.

Соціальне забезпечення за рахунок прямих асигну­вань з Державного бюджету України. Кошти бюджету мають суворо цільовий характер. Вони призначені для виплат державних пенсій військовослужбовцям офі­церського складу і прирівняним до них особам началь­ницького і рядового складу органів внутрішніх справ, державним службовцям, науковцям, журналістам, суд­дям, прокурорським працівникам, підвищень пенсій ве­теранам війни і деяким іншим категоріям громадян.

За рахунок прямих асигнувань з державного бюдже­ту надаються численні види допомог сім'ям з дітьми, на медичне обслуговування, професійне навчання і пра­цевлаштування інвалідів, протезування, забезпечення за­собами пересування та ін.

1 Див.: Положення про Фонд соціального страхування України: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 черв­ня 1998 р. № 972 (в редакції постанови Кабінету Міністрів Ук­раїни від 31 серпня 1998 № 1351) // Офіційний вісник України, 1998.— N° 26.— Ст. 946; №35.— Ст. 1300.

22

Практичне виконання цієї роботи здійснюється в ос­новному місцевими органами соціального захисту, військкоматами, регіональними відділеннями соціаль­ного забезпечення МВС України й інших служб со­ціального призначення.

Забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, благодійних органі­зацій і приватних добровільних внесків громадян. На­дання допомоги непрацездатним громадянам із зазна­чених фондів носить додатковий цільовий характер. Во­на надається найменш соціально захищеним громадя­нам (хворим, старим, дітям), матеріальне становище яких є критичним.

Найбільш великими суспільними об'єднаннями і фондами розглянутої форми соціального захисту є Чор­нобильська організація «Союз Чорнобиль України» і Фонд України соціального захисту інвалідів. Наприк­лад, Чорнобильська організація нараховує більш 1,5 млн чоловік і захищає інтереси 4 млн потерпілих від Чор­нобильської аварії. «Союз Чорнобиль України» має розгалужену мережу регіональних організацій. 518 місцевих організацій мають статус юридичних осіб. У 1999 році Чорнобильська організація виділила допомогу на лікування 1180 чорнобильцям. Допомога надається вибірково, враховується діагноз хвороби і матеріальний стан потерпілих.1

Фонд України соціального захитсту інвалідів є дер­жавною організацією соціальної допомоги. Він створе­ний і діє відповідно до Закону України *Про основи соц­іальної захищеності Інвалідів в Україні» від 21 берез­ня 1991 р.2 Бюджет фонду формується за рахунок коштів держбюджету, благодійних внесків підприємств і громадян, інших надходжень. Порядок і умови витра­ти коштів регламентуються Положенням про фонд, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1991 року №922. Фонд має свої регіональні — обласні віділення соціального захисту інвалідів. Вони

1 Див.: Урядовий кур'єр, 1999.— № 218.

2 Відомості Верховної Ради України, 1991.— № 21.— Ст. 252.

23

працюють у тісному контакті з місцевими органами соціального захисту. Наявні в них кошти використо­вуються на фінансування державних програм з соціаль­ної захищеності інвалідів, професійної реабілітації, ви­трат на створення робочих місць, призначених для пра­цевлаштування інвалідів, надання грошової допомоги інвалідам на придбання засобів пересування, протезу­вання, санаторно-курортне лікування, установлення квартирних телефонів, інші види соціальної допомоги інвалідам.

Розглядаючи цю форму соціального захисту, треба ма­ти на увазі, що сюди потрібно відносити і забезпечення непрацездатних працівників різних сільгосппідпри­ємств за рахунок внутрішньогосподарських фондів со­ціальної допомоги. Відповідно до статутів кооператив­них підприємств за рішенням загальних зборів під­приємства можуть робити доплати до усіх видів пенсій, установлювати персональні пенсії ветеранам праці, а також надавати матеріальну допомогу за рахунок своїх коштів непрацездатним особам, що одержують соц­іальні пенсії.

Ряд функцій соціального забезпечення у свій час ви­конували творчі союзи (літераторів, художників, музи­кантів і ін.), але сьогодні вони практично втратили ці можливості. Тому ми надалі не розглядаємо їхню соці­альну діяльність, оскільки вона грає порівняльно неве­лику роль.

Визначну роль у соціальному забезпеченні окремих категорій громадян відіграють благодійні фонди, гума­нітарні акції «Милосердя». Благодійна діяльність рег­ламентується Законом України «Про благодійність і благодійні організації» від 16 вересня 1997 р.1 Форми здійснення благодійної діяльності можуть бути різні: від надання благодійної допомоги у виді одноразової чи систематичної фінансової, матеріальної й іншої під­тримки до прийняття на себе благодійними організа­ціями витрат з безкоштовного, повного чи часткового ут­римання об'єктів добродійності.

1 Відомості Верховної Ради України, 1997.— № 46,— Ст. 292.

24

Держава в особі її органів влади заохочує, гарантує і забезпечує захист прав і законних інтересів фізич­них і юридичних осіб, що займаються благодійною ді­яльністю.

Вагомий внесок у ході Всеукраїнської благодійної акції «Милосердя» у 1999 і 2000 роках внесли мі­ністерства, підприємства, установи, організації й окремі приватні особи. Наприклад, у 1999 році Міністерством агропромислового коплексу України надана допомога у виді продуктів харчування, палива 560 тис. малозабез­печеним громадянам на суму 7,8 млн гривень. Праці­вники апарату міністерства і підвідомчих організацій зібрали і перерахували благодійному Фонду ветеранів війни і праці Мінагропрома 4,5 тис. гривень для адрес­ної матеріальної підтримки самотніх ветеранів.1

Організаціями і підприємствами Центрального сою­зу споживчих суспільств України виділено матеріаль­ну допомогу 4 тис. пенсіонерам на суму 600 тис. гри­вень.2

Постійно займається проблемами допомоги пенсіо­нерам металургійний комбінат «Запоріжсталь», який надав допомогу малозабезпеченим пенсіонерам області на загальну суму 400 тис. гривень.3

За підсумками Міністерства праці та соціальної по­літики України у 2000 році під час проведення благо­дійної акції в Україні було зібрано грошової та натураль­ної допомоги на загальну суму 106,4 млн гривень та на­дано допомогу понад 2,1 млн малозабезпечених грома­дян. Крім того, на спеціальний рахунок благодійної акції у Головдержказначействі надійшло 160,4 тис. гривень. Внаслідок посиленої уваги до літніх було виявлено в країні близько 2,7 млн людей похилого віку, які не мо­жуть обійтися без сторонньої допомоги й потребують постійного догляду.4

Утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інш-Ux установах соціального призна-

1 Див.: Урядовий кур'єр, 1999.— № 218.

2 Там же.

3 Там же.

* Див.: Урядовий кур'єр, 2000.— № 242.

25

чення. Утримання непрацездатних громадян в устано­вах соціального захисту являє собою самостійну форму соціального забезпечення за рахунок прямих асигну­вань з державного бюджету. Вона належить до сфери послуг людей літнього віку.

Практика показує, що потребу в різного роду послу­гах мають у першу чергу літні громадяни, більшість з яких знаходять притулок у стаціонарних установах сис­теми соціального захисту населення. За допомогою в ці установи звертаються, як правило, громадяни літнього віку і хворі, що цілком утратили здатність до самооб­слуговування і мають потребу в постійній допомозі. Такі люди складають відносно невелику групу в загальній чисельності осіб, що потребують додаткових послуг з бо­ку суспільства і держави.

У стаціонарних установах (будинках-інтернатах для літніх і хворих) системи соціального захисту України знаходяться зараз більш 50 тис. громадян літнього віку. Утримання у такій установі однієї людини обходить­ся державі в 300-400 гривень на місяць.1

Статус і форми діяльності інтернатних установ ре­гулюються Типовим положенням про будинки-інтер-нати для старих, інвалідів і дітей, затвердженим нака­зом Міністра соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 року.

Сучасні стаціонарні установи державної системи соці­ального захисту населення походять від давніх установ (притулків), призначених для громадян, що не мають будь-яких коштів для існування. Зараз багато хто з про­живаючих в інтернатах мають свою невелику пенсію, якої, звичайно, не вистачає для покриття всіх витрат для утримання пенсіонерів у цих інтернатних закладах.

Поряд з інтернатами одержало розвиток надомне об­слуговування непрацезданих. Це одна з найбільш роз­повсюджених зараз форм надання послуг старим і хво­рим. Наданням таких послуг займаються патронажні медичні сестри товариства Червоного Хреста, соціальні працівники територіальних центрів і відділень соціаль-

ної допомоги вдома. Вони допомогають вдома самотнім старим хворим, у першу чергу з числа ветеранів війни і праці.

Адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів держав­ного і місцевого бюджетів. Це нова форма допомоги кон­кретним непрацездатним, малозабезпеченим сім'ям з дітьми, пенсіонерам. Розвиток адресної допомоги роз­глядається в Основних напрямах соціальної політики держави як один з першочергових засобів реформуван­ня системи соціального забезпечення населення.

Виділення адресної допомоги в самостійну форму со­ціального забезпечення непрацездатних громадян супро­воджується посиленням правового регулювання цього виду допомоги. Останнім часом прийнято ряд норма­тивно-правових актів з цього приводу. Так, 1 червня 2000 року прийнято Закон України «Про державну соціаль­ну допомогу малозабезпеченим сім'ям».1 А раніше, 22 лютого 1999 p., Кабінет Міністрів України затвердив ок­реме Положення про умови і порядок надання адрес­ної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.2 Відповідно до цього нормативного акту право на ад­ресну допомогу має сім'я, у якої середньомісячний су­купний прибуток нижче мінімальної величини (46 грн. на місяць). З 1 січня 2001 року встановлено новий роз­мір сукупного прибутку (50 грн.).

Збільшено роміри державних допомог сім'ям з дітьми в 2001 році. Згідно з Законом України «Про розміри державної допомоги сім'ям з дітьми у 2001 році»3, до­помоги призначаються в підвищених розмірах.

Диференційований підхід до різних груп населен­ня й окремих непрацездатних осіб у залежності від рівня їхньої забезпеченості і можливості держави — у

1 Див.: Урядовий кур'єр, 1999.— № 218.

1 Відомості Верховної Ради України, 2000.— N° 35.— Ст. 290.

2 Офіційний вісник України, 1999.— № 8.— Ст. 289.

3 Див.: Постанову Кабінету Міністрів України від 12.01.2001 р. «Про розміри державної допомоги сім'ям з дітьми у 2001 році» // Урядовий кур'єр, 2001.— № 8.

26

27

цьому суть цільових адресних виплат малозабезпеченим, найменш соціально захищеним громадянам. Однак потрібна система адресної допомоги, і її можуть ство­рити місцеві держадміністрації й органи самоврядуван­ня. Цікавий досвід адресної допомоги накопичено в Оде­ській області. За рішенням Одеської облради управлі­ння соціального захисту області розробило систему ад­ресної допомоги малозабезпеченим категоріям насе­лення області,що має три рівні: базовий (село, селище), районний (місто, район) і обласний.

На рівні конкретного села, селища працівники те­риторіального центру чи відділення проводять обсте­ження кожної сім'ї, кожного мешканця. Так виявля­ються люди, яким необхідна соціальна підтримка, виз­начається вид можливої допомоги і хто її може надати (сільська рада, сільгосппідприємство, фермери, інтернат­на установа, працівники служби соціальної допомоги, приватні особи і т.д.). Допомога ця не разова, а пост­ійна, і якби її не було, людина могла б вмерти в повній самотності.

На рівні міста чи району ведеться облік громадян, що гостро потребують допомоги, здійснюється керівницт­во роботою територіальних центрів, контролюються ви­трати фінансових ресурсів, ведеться пошук відповідних позабюджетних джерел матеріальних коштів.

Важливу роль на цьому рівні відіграють територі­альні центри соціальної допомоги пенсіонерам та оди­ноким непрацездатним громадянам. Ця служба допо­моги завдяки продуманої організації роботи стає повно­цінним структурним підрозділом у системі соціаль­ного захисту населення. Це підтверджує досвід роботи центрів не тільки в Одеській області, а в інших облас­тях України (Вінницькій області).1

Обласний рівень визначає через бюджет області ос­новні статті витрат на соціальний захист населення. Облуправління соцзахисту тримає усі нитки адресної допомоги на рівні області. Воно координує, контролює,

1 Див. Урядовий кур'єр, 2000.— № 244-245.

28

організує усі заходи, пов язані з наданням адресної до­помоги малозабезпеченим громадянам.

Недержавне пенсійне забезпечення громадян згідно з договорами працівників з роботодавцями, недержав­ними фондами, приватними пенсійними системами.

Реформування системи соціального захисту припус­кає встановлення додаткової недержавної пенсії, що буде забезпечуватися в основному за рахунок добровільних страхових внесків громадян недержавними пенсійни­ми фондами. Такі фонди можуть створюватися робото­давцями чи приватними особами для недержавного пенсійного забезпечення працівників при виході їх на пенсію.

Недержавна пенсія відрізняється від державної тим, що її розмір можна встановити за власним бажанням. Він залежить від того, скільки грошей людина випла­тила у фонд у вигляді внесків. Вкладники коштів у недержавні фонди не позбавляються державних пенсій, а лише одержують до них додатки.

Зовнішнім проявом волевиявлення сторін (пенсій­ного фонду і платника внесків) у сфері недержавного пенсійного забезпечення може стати пенсійний стра­ховий договір між працівником і роботодавцем чи стра­ховою компанією. Його змістом можуть бути відповідні пенсійні обставини (старість, утрата годувальника, інвалідність), настання яких буде обумовлювати виник­нення права учасника договору (працівника) на додат­кову недержавну пенсію. Висновок пенсійного договору може стати першим компонентом юридичного (фак­тичного) складу пенсійних правовідносин.

Правовою підставою впровадження недержавного пенсійного забезпечення повинні стати відповідні нор­мативні акти, що, до речі сказати, уже розроблені і зна­ходяться у Верховній Раді України.

Вважається, що недержавна форма пенсійного забез­печення повинна входити в загальну систему соціаль­ного захисту населення. Не потрібно її виділяти з за­гальних джерел фінансування. Цю форму забезпечен­ня необхідно розглядати як один з рівнів пенсійного забезпечення непрацездатних громадян, а їх повинно

29

бути, як відомо, три рівня. Головний критерій цієї фор­ми забезпечення — її надійність, вірність зобов'язан­ням, узятим перед страхувальниками чи вкладниками внесків у недержавні фонди. За недержавним секто­ром пенсійного забезпечення повинна бути встановлена ефективна система контролю.

Держава повинна дуже уважно стежити за діяльні­стю фондів, за тим, куди вони вкладають гроші своїх клієнтів, отриманих від них у вигляді внесків.

Усі існуючі форми організації соціального забезпе­чення непрацездатних громадян мають свої достоїнства і недоліки. Але всі вони доповнюють один одного й в цілому складають розгалужену систему соціального за­хисту населення.

Види соціального забезпечення. Перелік видів забез­печення визначений Конституцією України (стст. 46, 92).

Під видами соціального забезпечення розуміються соціальні виплати, пільги, послуги, надані непрацездат­ним громадянам чи безкоштовно, чи на пільгових умо­вах за рахунок спеціальних джерел фінансування.

Соціальні виплати надаються у вигляді пенсій (до­помоги), у натуральному вигляді (одержання харчування, технічних засобів пересування, протезування, праце­влаштування громадян, що частково втратили праце­здатність, розміщення непрацездатних у будинках для старих і інвалідів і т.д.).

Найважливіший вид соціального забезпечення — пенсії. Визначення поняття пенсії в юридичній літе­ратурі носить дискусійний характер. Тому автор про­понує детально розглянути цей вид забезпечення у відповідній главі особливої частини підручника.

Пенсії потрібно відрізняти від допомог із соціаль­ного забезпечення. Якщо для пенсій характерна регу­лярність виплат, то допомоги являють собою одноразові або періодичні, обмежені в часі платежі. Більшість видів допомог не порівнюються з заробітком і призначають­ся в установлених розмірах.

У той же час допомоги мають і багато спільних рис з пенсіями. Як І пенсії, допомоги являють собою мате-

ЗО

ріальнии (грошовий) вид соціального забезпечення. Во­ни видаються у вигляді платежів. Виплати допомог практично провадяться з тих же соціальних фондів, з яких виплачуються пенсії.

На відміну від пенсії допомоги мають за соціальну мету не постійне забезпечення непрацездатного грома­дянина чи сім'ї, надання її (сім'ї) матеріальної допо­моги в визначених законодавством випадках. Коло до­помог соціального призначення в нашій країні досить широке. Про це мова буде йти спеціально в окремих розділах підручника.

Третім видом соціального забезпечення є соціальні послуги, пільги побутового характеру. Вони можуть бу­ти різні. Законодавство називає такі з них, як оплата житлово-комунальних послуг, проїзд на транспорті, са­наторно-курортне, медичне обслуговування і лікування, професійна реабілітація інвалідів, допомога сім'ям з дітьми та ін.

Чисельні види послуг соціального призначення на­даються ветеранам війни, військової служби, ліквідато­рам Чорнобильської аварії, воїнам-афганцям, деяким іншим категоріям громадян.

§ 4. Система права соціального забезпечення

Право соціального забезпечення має свою систему, структуру, засновану на визначених закономірностях, елементах, його утворюючих (інститутах, нормах права).

Під системою права соціального забезпечення по­трібно розуміти науково обгрунтований, об'єктивно існу­ючий зв'язок інститутів і норм, що складають у ціло­му єдину ~са~миілійну галузь ішдваг.-----------------------

Норми права соціального забезпечення мають свою класифікацію. У її основі лежить їхній розподіл на нор­ми загальної й особливої частин. До загальноГ"частЙНіг-галузі права соціального забезпечення відносяться нор­ми, що характеризують предмет, метод і задачі галузі пра­ва, сферу дії норм права по категоріях осоїБ, у просторі

31

і в часі, правовідносини (правосуб'єктність) учасників, юридичні факти — підстави виникнення, зміни і при-пинення правовідносин (їхні об'єкти), принципи, на яких будується і розвивається галузь права, а також основні дравові категорії (форми, види соціального забезпечення).

До норм загальної частини права соціального забез­печення належать стст. 46, 92 Конституції України, стст. 1, 3, 5, 7 Закону України «Про пенсійне забезпе­чення», стст. 1, 2, 3, 4, 5 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня* від 14 січня 1998 р. і багато інших.

До особливої частини права соціального забезпечення належать всі ініш норми, що детально регламентують у^мови і порядок надання громадянам різних видів соці­ального забезпеченнЯд^їхні розміри. Система особливої частини більш складна, Насамїиіред вона поділяється

на правові інститути, що поєднують^ норми, регулюють окремі види соціального забезпеченні і похідні віданих відносини або окремі сторони цих вікноіин. Вихідною підставою класифікації правових інстич[утів~служать ви­ди і порядок надання соціального аггоезгіечення: пенсії, допомоги, санаторно-курортне шл^уванняУ утримання і обслуговування літніх Цдвалідів в установ ахсистеми соціального захисту та ін./

У~кожнім інституті є^норми, що встановлюють як загальні, так і особливі правила забезпечення для ок­ремих категорій осіб. Ці правила виявляються в підста­вах виникнення права на соціальне забезпечення, у способах визначення його обсягу, у порядку і тривалості надання тих самих видів забезпечення. У цьому вира­жається єдність і диференціація норм права соціаль­ного забезпечення. Єдність виражає основні початки, на яких будується і розвивається галузь права (принци­пи). Диференціація виявляє себе в умовах і нормах за­безпечення пенсіями й окремими видами допомог. У них враховується трудовий внесок працівника, характер і тривалість трудової діяльності, а в майбутньому буде враховуватися тривалість страхового стажу і розмір внесків у Пенсійний фонд України.

32

Звертають на себе увагу норми, що регулюють пен­сійне забезпечення. їх досить багато. Вони настільки різноманітні і диференційовані, що деякі автори про­понують об'єднати їх у підгалузь права соціального за­безпечення.1 Норми цієї підгалузі слід поділити на інститути за видами пенсій, у залежності від юридич­них фактів (страхових обставин), що служать підставою виникнення права на соціальне забезпечення: трудо­вий (страховий) стаж, інвалідність, смерть годувальни­ка, вислуга років, порядок призначення пенсій. Однак дослідження і практика показують, що недоцільно дро­бити галузь права, що сформувалась, на окремі части­ни (підгалузі). Краще зберегти її як єдину комплекс­ну галузь права.2

Таким чином, у розгорнутому вигляді структура особливої чаетини права соціального забезпечення бу­де виглядати так: (заінститутами) — трудовий (стра­ховий) стаж і вислуга років;^пенсіГза віком; пенсії за вислугу років; пенсії по інвалідності; пенсії в разі втра­ти годувальника; порядок призначення, обчислювання і виплати трудових пенсій; соціальні пенсії; допомоги з со^і^ьн^о^гва^^вашші^ер^авнГїрошові допомог ги_ сім'ям з дітьми; соціальне об^у^в^в^нн^]^тнІх"'лКР' дей і інрйїїід^рі.С'Тпронп і зпхшіт прав гр^шдщгна соцї-~

Підставою для розподілу всіх норм права соціально­го забезпечення на інститути служать види відносин, які регулюються окремою сукупністю норм, що є пред­метом права соціального забезпечення.

Структура галузі права відрізняється від структури законодавства даної галузі. Система норм законодав­ства повинна оформляти, закріплювати і відображати структуру галузі як сформовану в правовій системі закономірность. З цього погляду цілком виправдане прийняття таких законодавчих актів, що закріплюють

1 Див.: Радянське пенсійне право / Під. ред. Захарова М.Л. — М,: 1974.— С. 10 і слідуючі; Сирота 1-М. Право пенсійного за­безпечення в Україні. Курс лекцій. — К.: Юрінком Інтер, 1998.— 288 с

2 Див.: Право України, 1998.— № 12.— Сс. 138-140.

33

надання окремих видів забезпечення (пенсій, допомо­ги й ін.) ряду категорій громадян. Однак вищим, най­більш послідовним вираженням структури галузі пра­ва є прийняття нормативних актів, що відображають си-тему галузі права у вигляді взаємозалежної системи правових інститутів. Такого акта в праві соціального за­безпечення поки ще немає.

Законодавство про соціальне забезпечення ще не кодифіковано. У зв'язку з цим іноді одне і те ж пра­вило для неоднакових категорій забезпечуваних сфор­мульовано не в одній, а в ряді норм, віднесених до різних галузевих правових актів.

У правовому полі зустрічається чимало випадків, ко­ли якийсь визначений вид соціального забезпечення регулюється правовими нормами одного інституту, хо­ча вони можуть міститися в різних актах (наприклад, у Законі України «Про пенсійне забезпечення» і За­коні України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Від галузі права соціального забезпечення та їі сис­теми слід відрізняти науки ппав.а_.аті.ального забез­печеная. Наука права соціального забезпечення як сис-

тема (сукупність) наукових янань. правових поглядів, ідей-нелільки охоплює знання про зміст правових норм даноім^угузі права, але і дає поняття самої галузі, її^ предмета_та метода правового регулювання, системи, роз­криває х)сш>вніел«м«№рн-нравевідноеин у сфері соціаль­ного забезпечення^підстави їх виникнення, зміни, при­пинення, зміст, коло суб'єктів)1. Тому предмет науки ширше галузі права, так як наука містить знання про історію розвитку та перспективи даної галузі права, визначає його концепцію, вивчає розвиток законодавст­ва про соціальне забезпечення в зарубіжних країнах та ін. У зв'язку з цим структура науки права хоча й ві­дображає структуру галузі права, але з нею не співпа­дає. Предмет регулювання та предмет науки права ма­ють різний характер.

1 Див.: Сулейманова Г.В. Социальное обеспечение и социаль­ное страхование.— М.: «Контур», 1998.— С. 6.

34

У юридичній літературі останніх років з'явилися нові для нашої системи права понятійні категорії. Структурно-логічну систему права, що склалася, пропо­нується розділити на: публічне, приватне та соціальне право. Такий підхід до поділу права на три частини потребує глибокого теоретичного обгрунтування. Адже діюча система права є багатогалузевою. Відмова від неї та перехід до блокової системи права, про яку мова йде в роботах окремих вчених1, потребує зміни всієї систе­ми права. Наприклад, деякі галузі права пропонується об'єднати в один блок і назвати його «соціальним пра­вом». Які галузі права повинні входити в цей блок — питання дискусійне. Відомо тільки те, що під терміном «соціальне право» слід розуміти сукупність (групу) різних галузей права, що це утворення не можна ото­тожнювати з такою галуззю права, як право соціально­го забезпечення.

На наш погляд, категорія «соціального права» поки не вивчена і не визначена в системі права. Не розроб­лені загальні вихідні критерії права, якими є предмет і метод правового регулювання. Без цих компонентів не може бути галузі права. Вважаємо, що предметом «соціального права» повинні бути стійкі, якісно од­норідні суспільні відносини, які можуть піддаватися правовому регулюванню тільки певною системою пра­вових норм (галуззю права). Така система норм в «соці­альному праві» ще не склалася. А щоб об'єднати штучно декілька галузей права в один блок, необхідно ще по­думати, чи потрібно це робити, чи не будуть ущемлені інтереси розвитку існуючих галузей права. Але якщо і об'єднати деякі галузі права в один блок, то насампе­ред вони повинні бути, як уже відзначалося, якісно однорідними. Вже був такий період, коли монопольні галузі права (цивільне право) об'єднували велику кіль­кість різних напрямків (правових відносин). Але ці відносини (правові інститути) розвивалися до певного моменту, а потім під дією численного законодавчого

1 Див.: Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник Изд-во ББК, 1995.— Сс. 330-345.

М.:

35

матеріалу, що відобразив особливості розвитку того чи іншого інституту права, досягли такої високої зрілості, що відділилися від * материнських» галузей права (на­приклад, цивільного права) і утворили компактні пред­мети нових галузей права (трудове право, право соціаль­ного забезпечення, сімейне право та ін.). Навіщо ж знов починати все спочатку? Кожна з визнаних галузей права, що зафіксована Вищою атестаційною комісією (ВАК), досягла зрілого, розвиненого характеру. Це у свій час неодноразово підкреслювали визначні вчені-юристи (С.С. Алексеев, P.O. Халфіна та інші).

Ще одна правова категорія активно пробиває собі до­рогу. Це так зване «медичне право», яке претендує на особливий режим регулювання. Інститут медичної ді­яльності — надання медичної допомоги та лікування громадян у теперішній час вивчається в системі галузі права соціального забезпечення. Хоча можливість відділення цього інституту від галузі права соціально­го забезпечення і перетворення його в самостійну га­лузь права не виключається. Але для цього повинна бу­ти відповідна юридична база, нова система законодавст­ва про медичне страхування та охорону здоров'я. А її по­ки немає. Нове законодавство про охорону здоров'я зна­ходиться на стадії розробки. А на старому законодавстві, як нам уявляється, не може бути створена така важли­ва нова галузь права, як «медичне право».,

Розвиток нових галузей права залежить від багатьох факторів і, насамперед, від економічного потенціалу і зацікавленості держави в правовому регулюванні нових напрямків суспільних відносин. Сьогодні одним із та­ких напрямків, у розвитку якого зацікавлена держава, є загальнообов'язкове державне соціальне страхування. В Україні впроваджується комплексна система соціаль­ного страхування (від нещасних випадків на вироб­ництві, на випадок безробіття, хвороби, старості). Цим закладається основа надійного фундаменту соціально­го захисту населення. І не виключено, що на зміну пра­ву соціального забезпечення прийде нова галузь — «пра­во соціального страхування». Для цього існують не-

36

обхідні економічні і правові передумови, система зако­нодавства та досвід зарубіжних країн.

Поняття права соціального страхування як галузі права можна було б визначити таким чином: право соціального страхування являє собою систему правових норм, встановлених державою, що регулюють відноси­ни, пов'язані з матеріальним забезпеченням, охороною здоров'я та наданням соціальних послуг робітникам і членам їх сімей у випадку тимчасової або постійної втрати працездатності, старості, у разі втрати годуваль­ника. Звичайно, сформульоване визначення не претен­дує на досконалість, але воно є постановкою питання для трансформування, переходу системи соціального забез­печення на страхову основу. Правове обгрунтування та­кого переходу подане в Концепції соціального забезпе­чення населення України, ухваленій Верховною Радою України від 21 грудня 1993 року1.

1 Відомості Верховної Ради України, 1994.— №6.— Ст. 32.