Глава II ДЖЕРЕЛА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. ОРГАНИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ

§ 1. Поняття і загальна характеристика

джерел права соціального

забезпечення

Визначення поняття джерел прала соїдадьншю-забез-печення пов'язане із з'ясуванням фор^висловлювад-ня норм права, прийнятих компетентними органами дер­жави, що призначаються для регулювання відносин у сфері соціального забезпечення. Формою права в нашо-" му суспільстві є нормативно-правові акти. Ці акти над­звичайно різноманітні. Вони поділяються за сферами життя суспільства, у яких циркулюють. У ряді норма­тивних актів регулюються різні за характером суспільні відносини і тому одночасно виступають джерелами різних галузей права. Так, Закон^країніа^Пр^державну службу», присвячений регулюванню адміністративно-правових відносин, містить норми_пенсійного забезпечен­ня державних службовців; Закон України ■«Про зай­нятість населення», крім норм трудового права, вклю­чає норми соціального забезпечення і страхування пра­цівників, а Закон України «Про статус і соціальний за­хист громадян, які постраждали-внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи», що регулює переважно відносини со­ціального захисту населення, містить норми екологічного права. Тому до джерел права соціального забезпечення

38

потрібно відносити ті нормативні акти, що містять нор­ми, що регулюють відносини соціального забезпечення, а також похідні від них суспільні відносини.

Джерела права соціального забезпечення розрізня­ються своєю юридичною чинністю в залежності від по­ложення нормотворчого органу в механізмі державиЛ5а~ цією ознакою акти законодавчої влади мають більшу юридичну чинність у порівнянні з актами органів ви­конавчої влади. Але той самий орган державної влади може приймати різні нормативні акти. Так, Верховна Рада України приймає Конституцію (Основний закон) і закони; Президент — укази; Кабінет Міністрів Ук­раїни — постанови і нормативні розпорядження і т.д. У зв'язку з цим краще проводити класифікацію актів не за нормотворчим органом, а за правовими особливо­стями. За цією* ознакою всі нормативні акти поділя­ються на закони і підзаконні акти, якими встановлю-ютьсїГвйзначені норми права. До першої групи нале­жать Конституція, Основи законодавства, закони. Зако­ни мають вищу юридичну чинність. Вона полягає в то­му, що всі інші правові акти (підзаконні) повинні ви­ходити з законів і не суперечити їм.

Підзаконні нормативні акти, як різновид правових актів, видаються відповідно до законів, на основі законів, для виконання їх, для конкретизації законодавчих роз­поряджень чи їх тлумачень, чи встановлення первин­них норм. Підзаконні акти є своєрідними засобами ви­конання законів. У залежності від положення органів, що видають підзаконні акти, їхньої компетенції, а та­кож характеру та призначення самих актів, підзаконні акти поділяються на кілька видів. Серед них головне місце належить указам Президента України, постано-jiaM Кабінету Міністрів України. Підзаконні акти ви­ходять і від інших органів державної влади: державних адміністрацій і місцевих_ощадів^амоврядування, Мі­ністерства праці та соціальної політики, Пенсійного фпнду і фгтпіті соціального страхування України, інших міністерств і відомств.

Поява нормативних актів — результат діяльності органів державної влади. їх діяльність містить у собі

39

розробку проекту акта, його обговорення, прийняття й опублікування. Усі нормативно-правові акти, видані в нашій державі, класифікуються за характером і особ­ливостями^ тих ^суспільних відносин, що вони регулю­ють. Така класифікація відповідає розподілу системи права на галузі, підгалузі, правові інститути. При цьо­му нерідко один акт може регулювати різні за характе­ром суспільні відносини, у зв'язку з чим він є джере­лом одночасно двох, а іноді і декількох галузей права. Основним нормативно-правовим актом, що встанов­лює право громадян на соціальний захист, є Конститу­ція України. У Конституції записано, що основи со­ціального захисту, форми і види пенсійного забезпечен­ня визначаються виключно законами України (ст. 92 Конституції України).                                     ,

В Україні створена і діє єдина державна система пенсійного забезпечення. Вона виявляється насамперед у тім, що виплата пенсій практично усім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок Пенсійного фон­ду України і прямих асигнувань з Державного бюджету, призначених на пенсійне забезпечення. Єдина систе­ма має централізоване правове регулювання, що гаран­тує повсюдно на всій території країни рівні умови і нор­ми, однакові можливості здійснення громадянами Ук­раїни одного з найважливіших соціальних прав.

Норматив но-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення, можна класифікувати за їх дією в часі і просторі. Дія нормативно-правового акту в часі виз­начається моментом вступу його в силу і моментом припинення його дії. Звичайно,'нормативно-правовий акт набирає сили з того часу, що у ньому зазначено- Як­що в акті час не визначений, він набирає сили у вста­новленому для відповідних актів порядку.

Закони Верховної Ради України загального норма­тивного характеру набирають силу через десять днів після їхнього офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самими законами, але не раніше дня їхньо­го опублікування (ст- 94 Конституції України), а ука­зи Президента України І постанови Кабінету Міністрів

40

України — з моменту їхнього прийняття, якщо інше не встановлено законом.

В основних нормативно-правових актах, що регулю­ють соціальне забезпечення, встановлюється, як прави­ло, час вступу в силу, наприклад у Законах України «П|>о^ пенсійне забезпечення» і «Про пенсійне забезпечення нійскодослужбовців та осіб начальницького і рядового  ганів внутшіПНІ^^ІІІШ."8'- У постановах Верхов^

ної Ради України про внесення змін у ці акти також передбачається термін введення їх в дію.

За загальним правилом, нормативно-правові акти зворотної сили не мають і, отже, регулюють відносини, що виникають після введення їх в дію. Але як виклю­чення з загальних правил законодавець може надава­ти актам зворотну силу. Вказівка про це міститься у самому акті. У таких випадках дія акта поширюється на всі регульовані відносини, у тому числі і на ті, що виникли до введення його в дію.

Специфіка нормативно-правових актівА що, регулю­ють соціальне забезпечення, полягає в тому, що багатьом4 з них надана зворотнаг'сила-^аекрема, Закону України ~*Про пенсійне забезпечетіня», Закону України «Про наукову і науково-технічну Діяльність»).1 Дія норматив­ного акта припиняється після закінчення терміну йо­го дії, якщо акт виданий на певний термін. Акти, що регулюють соціальне забезпечення, видаються, як пра­вило, на тривалий термін і втрачають силу у зв'язку з заміною їх новими.

За дією в просторі нормативні акти з права соціаль­ного забезпечення поділяються на загальнодержавні, місцеві і локальні. Нормативні акти, що визначнють умо­ви і норми забезпечення громадян пенсіями і більшістю допомог, належать до загальнодержавного законодавст­ва. Це обумовлено необхідністю централізованої регла­ментації матеріального забезпечення непрацездатних -громадян. Централізований характер правового регулю­вання забезпечує для всіх громадян України однакові можливості здійснення права на пенсію за віком, інва­лідністю, в разі втрати годувальника, за вислугу років.

1 Відомості Верховної Ради України, 1999.— К° 2, 3.— Ст. 20.

41

Нормативні акти місцевих органів самоврядування діють на визначеній території області, міста, району. Звичайно в актах місцевого значення деталізуються загальнодержавні норми соціального обслуговування і працевлаштування літніх людей і інвалідів, надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, зважаються інші соціальні питання на регіональному рівні.

Локальні норми, обмежені рамками окремого під­приємства, установи, організації. Вони включаються в колективний договір, угоду чи в статут підприємства.

За загальним правилом, нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення, поширюються на всіх громадян, що проживають на території України. Дія акта щодо осіб немовби збігається з його дією в про­сторі. Такї~акти називають загальними. При цьому в коло осіб включаються як громадяни України, так і гро­мадяни інших держав, а також особи без громадянст­ва. Тут виявляється специфіка нормативних актів права соціального забезпечення в порівнянні з актами інших галузей права, дія яких часто поширюється лише на гро­мадян України.

Однак у ряді випадків дія акта щодо кола осіб не збігається зі сферою його дії в просторі. Якщо суб'єкта­ми відносин, регульованих нормативно-правовим актом, є не всі, а визначені категорії громадян, то такий акт іменується спеціальним. Прикладами можуть служи-' ти Закони України «Про соціальний і правовий захист війсковослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991р.1, а також «Про основні засоби соціального захис­ту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р.2

Таким чином, можна відзначити такі  ттр^тга гпдіплт.ппгп

— більшість нормативних актів є загальнодержавни-ми актами,"прийнятими відповідними центральними ор­ганами влади;

1 Відомості Верховної Ради України, 1992,— № 15.— Ст. 190.

2 Відомості Верховної Ради України, 1994.— № 4.— Ст. 18.

42

—  майже всі вони носять правовстановлюючий (ма­теріальний чи процедурний) хар_актерТ—■------,

—  наявність у системі джерел права соціального за­безпечення, поряд із загальнодержавними актами — актів локального характеру.

До числа "особливостей, а точніше недоліків джерел права соціального забезпечення, треба віднести те, що для них ще нехарактерний високий рівень ^истемати-зації. Загальної галузевої кодифікації законодавства~по-ки що не проведено, хоча передумови для цього існу­ють — у країні діє ряд кодифікованих нормативних актів (у вигляді законів про пенсійне забезпечення), інтенсивно розвивається законодавство про державні допомоги. Про­те у сфері соціального захисту населення циркулює до­сить багато різних актів. Тільки пенсійне забезпечен­ня здійснюється за двадцятьма законами.1

У зв'язку з реформуванням пенсійної системи ве­ликого _^н^ч^шія^а^їлр_^штання про припинення дії нормативних актів старої адміністративно-розподільної системи соціального забезпечення в цілому чи окремих її частин. Це відбувається або шляхом заміни одного акта іншим, або шляхом внесення змін у текст діючо­го нормативного акта.

§ 2. Основні види нормативно-правовнх

актів, що регулюють соціальне забезпечення

Серед джерел права соціального забезпечення пер­ше місце займає Конституція України, потім «Основи законодавства України пг>о_загяльнопбптг*

не соціальне страхування» та інші закони, актцЛре-Зидента- У країнй'ГПоТтанови Кабінету Міністрів Украї­ни, накази й інструкції Міністерства праці та соціаль­ної політики України, правління Пенсійного фонду і фондів соціального страхування України, інших загаль­нодержавних органів.

1 Див.: Урядовий кур'єр, 1999.— № 212.

43

Питання соціального забезпечення в Конституції України. Конституція України у преамбулі визначила основні характерні риси_щодо відношення соціально-го_забезпечення громадян: еі^номіч^7п^олітичну, соці­альну спрямованість нрвої^держави, що обумовили роз* вйтоїГправа соціального забезпечення (стст. 1, З, 13, 15, 17, 22, 24); окреслила .коло суспільних відносин соціаль­ного захисту, що складають предмет права соціального забезпечення (стст. З, 8, 13, 17, 22, 24, 46, 49, 51, 52, 92); закріпила правовий стутус громадян у ^фері соціаль-ного^абезпечення (стст. 17, 24, 46, 49, 51, 52); сформу­лювала основні принципи правового регулювання відно-син соціальної^забезпечення (стст. 8, 19, 22, 24, 46, 49, 51, 52, 55); установила основні формиЛ види соціадьно-го забезпечення в Україні (стст. 17, 24, 46, 49, 51, 52, 92). Для поточного законодавства з соціального забезпечен­ня основне значення мають усі зазначені норми Кон­ституції. Однак при визначенні предмета права соці­ального забезпечення необхідно обов'язково враховувати положення ст. 46 Конституції України як гарантії пра­ва громадян на соціальний захист.

Основи законодавства України прп тиіальне забез-печення. Серед нормативних актів соціального забезпе­чення важливе місце займають «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування » від 14 січяяД998рЛ де сформульовані ос­новні принципи, форми і види соціального страхування працівників і членів їх сімей. У більш розгорнутому вигляді норми державного соціального страхування представлені у Законах:. Укрдщи_«ІІро- здЕальнойбоніяз-кове державне соціальне страхування від нещасного ви­падку "на виробництві і професійного захворювання, ~що привели до втрати працездатності» від 23 вересня 1998р.2, «Про збір на обов'язкове державне лелшще._, страхування* від 26 червня 1997р.3, «Про збір на обов'яз-

1 Відомості Верховної Ради України, 1998.— № 23.— Ст. 121.

2 Відомості Верховної Ради України, 1999.— № 46-47.— Ст. 403.

3 Відомості Верховної Ради України, 1997.— Кз 37.— Ст. 237; 1998.— № 42.— Ст. 257; № 49.— Ст. 303.

44

кове соціальне страхування» від 26 червня 1997 р.1, де практично всТнормй належать до права соціального за­безпечення. У них визначені види пенсій і допомог, джерела фінансування, а також відповідальність стра­хувальників, страховиків і осіб, що надають соціальні по­слуги.

Нормативні акти, що регулюють пенсійне забезпе­чення в Україні. У регулюванні пенсійних відносин важлива роль належить Закону України «Про пенсій> н_е забезпечення», прийнятому Верховною Радою Украї* ни 5 листопада 1991р. Закон складається із вступної частини і п'яти розділів.

Розділ І. «Загальні положення». У ньому зазначе­но коло осіб, що мають право на державне пенсійне за­безпечення, порядок звертання за призначенням пенсії, а також кошти на виплату пенсій.

Розділ II. «Трудові пенсії». У цьому розділі містять­ся норми про загальні і пільгові умови призначення пенсій, про порядок обчислення трудового стажу, обчис­лення і виплати пенсій.

Розділ III. «Соціальні пенсії». У ньому є норми про право громадян на соціальні пенсії і їх розміри.

Розділ IV. «Порядок і умови перерахунку пенсій». Розділ V. «Відповідальність підприємств, органі­зацій і громадян. Розгляд суперечок з пенсійних пи­тань».

Закон є основним актом у галузі пенсійного забез­печення, що гарантує усім непрацездатним громадя­нам України право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон введений у дію з 1 січня 1992 р.^ТГїсля~його~введення у дію текст За­кону неодноразово змінювався і доповнювався. Зміни і доповнення вносилися законами України. Вони бу­ли спрямовані^на підвищення розмірів пенсій^іднов-лення надбавки до пенсії за віком, зміни порядку об­числення розмірів пенсій та jiji.

1 Від*м*сті Верхввнвї Ради України, 1997.— Ха 37.— Ст. 23*; 1991.— № 14.— Ст. 53; № 2І.— Ст. 1#1.

2 Від#м«сті Верховнвї Ради України, 1992.— № 3.— Ст. 11.

45

У сфері пенсійного забезпечення діють і інші зако­ни. Зокрема, Заіісіни^України._лПЕР_денсійне забезпе­чення війсковослужбовців        ^б Є                            і

 ц     ^^_двдльницькдгоТ^я-

дЄвого складу органів.^нулфіішш£ справ» від 9 квітня 1992 p.; «Про статус_і_с:о^іальаий..захисххрюмадян*які постраждали^наслідок Чорнобильської катастрофи»

Укази Президешпд^країни. Укази складають дру-гии^ґван&тйвістю вид нормативних актів. Вони прий­маються з питань, віднесених до ведення Президента. До таких питань належить, наприклад, один з перших указів Президента України «Про соціальний захист населен-ня в умовахлібералізацц цін» від 21 грудня 1991р.2, якимґуііерше після прийняття Закону України аПро пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. був збільшений розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100 відсотків.

У 1991 — 2000 pp. був прийнятий великий пакет указав Президента України про адресну соціальну до-іїомогу малозабвзпеченймТнёпрацездатним громадянам, про п1дэи1|^ння_р^м1^в^у^^а6со"дохЪ^11лшцьсео1 грошовоГдбпомоги сім'ям з.дітьми-, щю-ст-атуе-ветврвнів війскової служби, гарантії їх соціального захисту, дро грошове забезпечення,3 підвищення окладів війсково-сйужбовдяїй/

за службу" у ЗброТиних Силах ^.України, 5_ про~підвищенг. Ял мінімального розміру трудових пенсій6 та інші. -   У числі актів Президента України є акти адмініст-ративно-дравовогд_ха.ра'-г™ру пр^ зміну Структури уп-равління і поліпшення діяльності органів соціального захисту населення, інших державних структур, що зай­маються соціальним обслуговуванням населення.

До підзаконних актів, що регулюють пенсійні й інші

1 Відомості Верховної Ради України, 1991.— ЛГз 16.— Ст. 200.

2 Урядовий кур'єр, 1992.— № 1.

3 Урядовий кур'єр, 1996.— № 186-187.

* Офіційний вісник України, 1999.— № 6.— Ст. 187.

5 Офіційний вісник України, 1999.— № 28.— Ст. 1404.

6 Офіційний вісник України, 1999.— N° 27.— Ст. 1296.

46

відносини з соціального забезпечення, належать чисельні акти, прийняті на основі й для виконання указів Пре­зидента України — нормативні постанови або розпоряд­ження Кабінету Міністрів України. Одні з них прий­маються за дорученням Верховної Ради, Президента Ук­раїни, інші — без таких доручень, якщо розгляд даного питання не належить до виняткової компетенції Вер­ховної Ради чи Президента України. За дорученнями, що містяться в законах і постановах Верховної Ради Ук­раїни, Кабінет Міністрів України прийняв багато поста­нов: про створення Пенсійного фонду1 і Фонду соціаль­ного страхування2, затвердив Положення про~медико-соціальяу експертну_комісіки(МСЕК)3, Списки № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що на­дають право на пенсію за віком (старості) на пільгових умовах4, визначив механізм коригування і перерахун­ку державних пенсій до введення у чинність Закону Ук­раїни «Про пенсійне забезпечення».5

Кабінет Міністрів України прийняв нормативно-правові акти з питань пенсійного забезпечення й обов'яз­кового особистого страхування війсковоеслужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внут­рішніх справ, працівників прокуратури і митних орга­нів, що мають персональні звання.6

Велику групу нормативно-правових актів складають постанови Кабінету Міністрів України про-ііенсшне_аа»-безпечення~~за вислугу років7, державну службу.8

1 ЗП України, 1992.— № 2.— Ст. 39 ; 1994.— № 9.— Ст. 229.

2 Офіційний вісник України, 1998.— № 26.— Ст. 946 ; № 35.— Ст. 1300.

3 ЗП України, 1992.— Ст. 68.

4  Див.: Інформаційний бюлетень Мінпраці та соціальної по­літики України.— Людина і праця, 1994.— № 6.

5ЗП України, 1992. — № 1.— Ст. 12 ; № 6.— Ст. 139 ; >& 8.—

От. 188.

8 ЗП України, 1992.— Ст. 39; № 8.— Ст. 162 ; № 9.— Стст. 226,

227.

7 ЗП України, 1992.— № 9.— Ст. 209; № 11.— Ст. 271; 1994.— №4.— Ст. 70; № 8.— Ст. 231.

8 ЗП України, 1994.— № 8.— Ст. 213.

47

Серед нормативно-правових актів Кабінету Мініст­рів України багато актів про періодичну зміну і вста­новлення нових розмірів пенсій у зв язку зі зміною рівня інфляції. Практично щоріч!Г6^рйймаі6ться"'гакі акти^ТТаприклад, у 2000 році було прийнято три па­кети постанов Кабінету Міністрів України про підви­щення розмірів пенсій і допомог. Велике значення має прийнята 10 листопада 2000 р. постанова Кабіне­ту Міністрів України про підвищення розмірів пенсій та іншіх соціальних виплат пенсіонерам.1

За минулі роки чинності Закону України «Про пен­сійне забезпечення» від 5 листопада 1991р. було прий­нято більше п'ятидесяти різних за назвою і змістом по­станов Кабінету Міністрів України про пенсійне забез­печення громадян України.

Таким чином, нормативні акти з питань пенсійно­го забезпечення, що приймаються Кабінетом Міністрів України, мають різні напрями. Вони можуть конкре­тизувати норми законів, регламентувати порядок при­значення окремих видів пенсій, установлювати коло осіб, що мають право на пенсію, визначити умови призначен­ня пенсій та інші питання.

Нормативні акти, роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України, Пенсійного фонду і ФоЩу^соша^пГного страхування України. Нормативні акти Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни, Пенсійного фонду і Фонду соціального страхуван­ня України мають важливе значення для правильного розуміннями однакового застосування закон од авства~з соїцального забезпечення, їх можна поділити на дві гру­пи. До першої групи належат^Пнакази^ роз'яснення, * інструкції, видані Міністерствонвідповідно до наданого йому Верховною Радою України права давати роз'яс-нення з питань застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення».ґ За своїм змістом такі роз 'яс-нення носять характер офіційного тлумачення норм

1 Урядовий кур'єр, 2000.— № 211.

48

пенсійного забезпечення, оскільки даються уповноваже­ним на те органом. Вони є обов'язковими для всіх під-приємств, установ і організацій, що застосовують нор­ми пенсійного законодавства.

Роз'яснення подібного виду найбільш характерні для перших років після вступу в силу Закону України «Про пенсійне забезпечення». Природно, що роз'яснення, видані в порядку офіційного тлумачення, не містять но­вих правових норм, а лише визначають порядок засто­сування діючих норм, встановлених Законом. ^Л      іншої групи належать рп.-ч'ясттення

 ур

ко-методичного характеру, які видаються Міністер­ством у межах його компетенції у формі наказів _і__інс-трукцій з питань діяльності підлеглих йому органів со­ціального захисту населення, що входять у систему Мі­ністерства.3

До підзаконних нормативних актів, що регулюють відносини з соціального забезпечення, належать нака^

тральних органів — Пенсійного фонду, Фонду соціаль­ного страхування України, Міністерства охорони здо­ров'я, Міністерства фінансів^

 ф^ щышхлх-балку України. Вони приймаються самостійно чи спільно. Так, порядок огляду громадян і встановлення групи інвалідності, визначення характеру професійного захво­рювання регулюються в основному нормативно-право­вими актами, прийнятими Міністерством охорони здо­ров'я України.3

1 Див.: Постанова Верховної Ради України про порядок введен­ня в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 6 грудня 1991р.// Відомості Верховної Ради України, 1992.— № З,— Ст. 11.

2 Див.: Положення про Міністерство праці та соціальної політи­ки України: Затверджено Указом Президента України від ЗО серп­ня 2000 р. №1035/2000. // Офіційний вісник України, 2000.— № 35.— Ст. 1482.

3 Див. порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності: Затверджено постановою Кабі­нету Міністрів України від 4 квітня 1994 р.// ЗП України, 1994.— № 8.— Ст. 190.

49

Більшість актів, що виходять від центральних ор­ганів, носить інформаційний інструктивно-методичний характерГЯк правило, керівники відомств своїми нака-зами доводять до відома підвідомчих організацій і ус­танов закони, укази, постанови органів державної вла­ди. У ряді актів Міністерства праці та соціальної по­літики конкретизується порядок надання і розміри ок­ремих видів соціальних виплат і послуг, в основному з побутового обслуговування непрацездатних у інтернат­них закладах, з працевлаштування, протезування інвалідів, забезпечення їх засобами пересування, транс­портом і т.д.

У системі норм права соціального забезпечення функціонує незначна кількість різних видів локальних актів, прийнятих підприємствами й оргадізацГями~1ГщУ-рядку                        ^^^іпііі

Такі :акти"характерні для сільгосппідприємств, творчих організацій і суспільних об'єднань. Вони передбачені ст. 9 Кодексу законів про працю України, у якій запи­сано, що підприємства, установи й організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові, у порівнянні з законодавст­вом, трудові і соціально-побутові пільги для своїх пра­цівників.

Джерелами права соціального забезпечення є міжна­родні договори (угоди), що Україна уклала з зарубіж­ними країнами чи країнами, що приєдналися до них в порядку правозаступництва, підтвердила свої зобов'я­зання щодо міжнародних договорів колишнього Сою­зу РСР про співробітництво у сфері соціального забез­печення і на які дала згоду Верховна Рада України.

Одним з таких договорів є Угода_*Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав-(€НД) в~галузі пенсійного забезпечення» від Г<Гберезня 1992"р.1 цією Угодою передбачено, що пен­сійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають. Усі витрати, які пов'язані зі здійсненням

Див.: Урядовий кур'єр, 2000.— № 205.

50

пенсійного забезпечення, несе держава, що надає забез­печення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Призначення пенсій громадянам СНД проводить­ся за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років громадянам СНД, враховується трудовий стаж, набутий на території кожної з цих держав, а та­кож на території колишнього Союзу РСР за час до всту­пу в силу цієї угоди. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за період роботи, що зараховуєть­ся у трудовий стаж. При переселенні пенсіонерів в ме­жах держав СНД, виплата пенсії за колишнім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду пе­редбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передба­чених угодою1.

Україна підписала і ратифікувала Угоду між держа-вами-учасниками Співдружності Незалежних Держав «Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бой­ових" дїіГнГа "території інших держав і сімей"загйблих-

вій«кевеслужЄовпіВ» вііГТо квітня іддї~р7~0кремі пи-таТїшГпенсІйного забезпечення регулюються двосто­ронніми угодами України і Російської Федерації. На­приклад, Тимчасовою угодою між урядами України і Ро­сійської Федерації від 15 січня 1993 р. «Про гарантії прав громадян, що працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівнених до районів Крайньої Півночі»3. Російська сторона взяла на себе зобов'язан­ня по пенсійному забезпеченню громадян, що прожи­вають в Україні, але раніше працювали в несприятли­вих кліматичних умовах на території Російської Феде­рації. Це означає, що Пенсійний фонд Російської Фе-

1 Учасниками Угоди є: Республіка Вірменії, Республіка Біло­русь, Республіки Казахстан, Киргизстан, Російська Федерація, Рес­публіки Узбекистан та Україна.

2 Відомості Верховної Ради України, 1994.— N° 25.— Ст. 102.

3 Урядовий кур'єр, 2000.— № 205.

51

дерації буде перераховувати Пенсійному фонду Украї­ни необхідні кошти для виплати пенсіонерам пенсій або частини їх у залежності від тривалості стажу робо­ти в зазначених районах1.

Двосторонні міждержавні угоди про співробітницт-во у галузі соціального забезпечення громадян укладені між Україною та Королівством Іспанія. Угода підпи­сана 07.10.96 p., ратифікована 17.12.97 p., набула чин­ності 27.03.98 p.; Договір між Україною та Латвійсь­кою Республікою про співробітництво у галузі соціаль­ного забезпечення. Підписана 26.02.98 р. Ратифікова­на 19.03.99 р. Набула чинності 11.06.99 р.

Міжурядові угоди укладені між урядом України та урядом Азербайджанської Республіки про співробіт­ництво у галузі пенсійного забезпечення. Підписана 28.07.95р. Ратифікована 07.05.96 р. Набула чинності

02.11.96  p.; Угода між урядом України та урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в га­лузі пенсійного забезпечення. Підписана 14.12.95 p., набула чинності 11,02.97 р.

Угода між урядом України та урядом Республіки Грузія про співробітництво у галузі пенсійного забез­печення. Підписана у м. Тбілісі 09.01.95 p., ратифіко­вана 22.11.95 р. Набула чинності 22.12.95 р.

Договір між Кабінетом Міністрів України і урядом Естонської Республіки про співробітництво у галузі соціального забезпечення. Підписаний у м. Києві

20.02.97  p., ратифікований 4.11.97 р. Набув чинності

28.01.98  р.

Угода між урядом України та урядом Республіки Молдова про співробітництво у галузі пенсійного за­безпечення (з Підсумковим протоколом). Підписана

1 Угода розповсюджується на дві категорії громадян, прожи­ваючих в Україні. Перша — на тих, кому вже була призначена пенсія на території Російської Федерації. І інша — на тих гро­мадян, які мають пільговий стаж роботи в несприятливих кліма­тичних умовах, але переїхали в Україну до досягнення пенсійно­го віку. їм буде виплачуватися частка пенсій, відповідно трива­лості їх стажу, який вони мали з 1 січня 1991р., та при умові досягнення пенсійного віку.

52

у м. Кишиневі 29.08.95 p., ратифікована 29.10.96 р. На­була чинності 19.12,96 р.

Договір між Україною та Турецькою Республікою про співробітництво у галузі соціального забезпечення.

Договір між Україною та Республікою Болгарія про співробітництво у галузі соціального забезпечення.

Договір між Україною та Республікою Югославія про співробітництво у галузі соціального забезпечення.

Опрацьовані з іншими міністерствами і відомства­ми та підготовлені до підписання проекти угод:

—  Угода між Україною та Словацькою Республікою про соціальне забезпечення громадян;

—  Угода між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення громадян;

Адміністративний Договір щодо виконання Угоди між Україною та- Королівством Іспанія про соціальне забезпечення1. Відповідно до Конституції України міжнародні угоди є частиною національного законодав­ства України і застосовуються відповідно до норм, ус­тановлених для цього виду актів.

§ 3. Державні органи, що здійснюють

управління соціальним

забезпеченням

Діюча система державних органів, у тому числі здійснюючих управління соціальним забезпеченням, визначена Конституцією України й іншими законодав­чими актами. Вона є відображенням цілей і задач, що стоять перед державою на сучасному етапі. Зміст діяль­ності того чи іншого органу і його функції залежать, як відомо, від характеру того об'єкта, для управління яким створений цей орган. Цим саме і відрізняються органи управління один від одного.

Об'єкт управління — найважливіша ознака розмежу­вання різних систем державних органів, що розкриває зв'язок об'єкта і суб'єкта управління, що у літературі іноді називають системою, що управляється і управляє.

1 Див.: Відомості Верховної Ради України, 1996.— № 26.— Ст. 113; Урядовий кур'єр, 2000.— № 205.

53

Існують різні кваліфікуючі ознаки державних орга­нів. Наприклад, зя характером функцій органи держав­ної влади поділяються на законодавчі, виконавчі і су­дові;  aajy4Jfyrnwj_nfir.grr>M   ц] я ттт.ттпгугі   —  на  органи 33-

гя пт.ттпї і галузевої компетенції і т.д.

У системі органів, що здійснюють управління соці­альним забезпеченням, виділяються насамперед орга­ни законодавчої і виконавчої влади. Вони займають першорядне місце у структурі органів державної вла­ди і відіграють провідну роль в управлінні всією сис­темою соціального захисту населення.

Єдиним органом законодавчої влади в країні є Вер-

ховна Рада України. Вона приймає закони про основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпе­чення ."затверджує основні показники витрат, що вклю­чаються в Держави ий_ бюджет, визначає розмір (тарифі обов'язкових страхових внесків підприємств, організацій і ної компетенції.

истему органів державної виконавчої влади пред­ставляють центральні органи і місцеві державні адмі­ністрації. Вищим органом у системі виконавчої вла­ди є Кабінет Мініг.трія Ук-ряі'тїрт. ТТп його компетенції належать питання, пов'язані з удосконаленням систе-

ми соціального

 няррпрнття, реалізацєю і дотр_и-

манням гарантій, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення. Кабінет Міністрів щорічно додає на дятверження Верхоннпї Ради ДщшШШ1й„бюджет, складовою частиною якого є витрати на соціальне за­безпечення, і вживає заходів до його виконання.

Кабінет Міністрів подає пропозиції Президенту України про створення, реорганізацію і ліквідацію мі­ністерства, призначення міністра праці та соціалвниї політики України, затверджує склад колегії мішитер-стваГзаслуховує звіти і дає оцінку його роботі.

Одним з центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює функції управління соціальним за­безпеченням у країні, є_Міндсте^щтвсцц)ащ та

ної прдІ£Шіи--Хк^!аін^_^Мшпраці), яке підпорядковане ^Кашнету Міністрів. Задачі і функції Міністерства виз-

54

начені Положенням про Міністерство, затвердженим Президентом України ЗО серпня 2000 р. №1035/2000. На Міністерство покладено впровадження в життя єди-ної державної політики у сфері соціального забезпечен­ня і соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, самотніх

Непрацездатних  громадян,  тттп гтптррйутптт. ттіптримки я

боку держави.

Міністерство праці та соціальної політики України та понад 3,5 тисячі йогодіеНпн^льних підрозділів —

унікальна державна структура, яка здійснює соціальний

 ЧТО/П""* .лттрпдгтти

 М

 її ЖИТТЯМ   СЬОГОДНІ  у

соціальній сфері працює більш ніж 140 тис. чоловік.2

У межах своїх повноважень „Міністерство ^організує

виконання законодавства України, здійснює контроль

за його виконанням, узагальнює практику застосуван-ня законодавства з питань, що входять у його компетен­цію, розробляє ттроттопиж^ії _■* ЙПГП удпгК.ОТТЯЛЙНТТЯ І ВНО­СИТЬ їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Коло повноважень Міністерства досить широке. Од­нак більшість з них Міністерство виконує через свою систему обласних, ^районних (міських) управлінь соці-ального захисту населення, що входять до складу місце­вих державних адміністрацій за принципом подвійного_ підпорядкування.

При виконанні своїх функцій Мінпраці взаємодіє з Пенсійним Фондом та іншими центральними органа­ми державної тшконяттпї влади, державними адмшіст-раціями й органами місцевого самоврядування;--------

Управління соціальним забезпеченням здійснюєть­ся у вигляді виконавчо-розпорядницької діяльності органів соціального захисту населення. Міністерство в межах своїх повноважень .видає на основі й у виконанні діючого законодавства .накази, організує і контролює їхнє виконання, дає роз'яснення з питань пенсійного зайбз"-печення громадян.                                     *         '

У "ЗМІСТ управління соціальним забезпеченням вхо­дять чисельні і різноманітні види діяльності:

1 Урядовий кур'єр, 2000.— № 205.

2 Соціальний захист: Інформаційний та науково-виробничий журнал, 2000.— №11.— С. 15.

55

— організація роботи органів соиіадьдого.захисту на-селення з призначення пенсій і допомог;

—  здійснення контролю з напання індалітта-м. вете­ранам війни і праці, сім'ям загиблих військовослуж­бовців, сім'ям з дітьми і іншим громадянам встанов-лених пільг;

— розгляд пропозицій, заяв і скарг громадян з питань, що входять у компетенцію Міністерства, і вживання за­ходів до усунення причин, що викликають скарги;

—  здшщення у встановленому порядку міжнарод-ного співробітництва з питань пенсійного забезпечен­ня, соціального захисту пенсіонерів, інвалідів та інших соціально незахищених громадян.

У системі державних органів, що здійснюють соці­альне забезпечення, важлива роль належить

^ію_срціального захисту населення обласної Державної адмІністщщійУіото функції безпосередньо не стосують-с)гтГризначення\пенсій. Однак у межах своїх повнова­жень, визначених Типовим положенням про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської державної адміністрації, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 29 ве­ресня 2000 р.1, обласні управління здійснюють керів-ництво у сс^ер^соціального забезпечення населення на

Характер діяльності обласних управлінь залежить від тих задач, що стоять перед ними. Основними задачами

°^л_а3іоі1-0—УЛШ*ШННЯ є:

—  розвиток соціального забезпечення з метою задо-

вільнення соціально незахищених гро~мадяи*, керівниц­тво роботою районних і міських органів соціального за­хисту з призначення і виплати державних пенсій і до­помог відповідно до законодавства;

—  гтвпррнття_^игтрмн яттррр,ної соціальної допомо­ги і підтримки малозабезпечених громадян" і сїБП?й з дітьми;

1 Офіційний вісник України, 2000.— № 40.— Ст. 1698.

—  сприяння працевлаштуванню_інвалідів. здійснен­ня їхнього профе^Ішіо^ю_на.вчання, матеріально-побуто­вого обслуговування;

—  надання протезно-ортопедичної допомоги і забез-печення інвалідів засобами пересування; здійснення контролю за наданням пільг громадянам, що мають пра­во на їх одержання;

зи установ соціального захисту населення, розвиток мережі будйнкГв-інтернатів (пансіонатів) для літніх і інвалідів;

—- здійснення разом з органами місцевого самовря­дування, управліннями і відділами обласної державної адміністрації комплексних цільових програм з посилен-нд^соціального захисту інвалідів, ветеранів війни і праці, самотніх непрацездатних громадян, розвиток мережі територіальних центрів соціального обслуговування пен­сіонерів і інвалідів та надомних форм обслуговування;

— забезпечення підвідомчих організацій кваліфіко­ваними кадрами, створення умов для їх закріпленїпг, найбільш широкого використання знань і досвіду пра­цівників.

Обласне управління соцзахисту очолює начальник управління, призначений на цю посаду головою облас­ної державної адміністрації за узгодженням з Мін­праці. Він несе персональну відповідальність за вико­нання покладених на управління задач, а також за ро­боту підвідомчих установ і організацій.

Управління є юридичною особою, має самостійний ба­ланс, рахунки в установах банків і утримується за ра­хунок коштів державного бюджету.

Ппвноваження^у правління соціального захисту в районах і містах визначені «Типовим положенням

про управління праці та соціального захисту населен­ня районної, районної у містах Києві та Севастополі дер­жавної адміністрації», затвердженим постановою Кабі­нету Міністрів України від 29 вересня 2000 р.1 У своїй основі вони багато в чому збігаються з повноваження-

1 Офіційний вісник України, 2000.— № 40.— Ст. 1698.

57

56

ми обласних управлінь соціального захисту населення, хоча масштаби різні. Але є такі повноваження, якими

 управління соціального

захисту населення.

Управління соціального захисту населення в сіль­ському районі входить до структури райдержадмініст-рації, а районне в місті обласного підпорядкування — до складу виконкому ради. Управління районної (місь­кої) ланки, будучи місцевим органом системи соціаль­ного захисту населення, ближче усіх, можна сказати, без­посередньо пов'язане з громадянами, що потребують соціального захисту і пенсійного забезпечення. Район­не (міське) управління функціонує за принципом под­війного підпорядкування — по вертикалі воно підпо­рядковується обласному управлінню соціального захис-

 населення, а по горизонталі — відповідному викон- кому ради обласної державної_адміністрації.

Районне (міське) управління соціального захисту на­селення очолюється начальником, який призначається і звільняється головою районної державної адмініст­рації, а в міських районах і містах обласного підпоряд­кування — виконкомами ради за узгодженням з на­чальником Головного управління праці та соціально­го захисту населення обласної державної адміністрації.

У компетенцію районних (міських) управлінь соці­ального захисту населення входять питання:

—  розгляд заяв про призначення державних пенсій і допомог, їхнього перерахунку, видачі пенсійних по­свідчень, особистих книжок матерям, що одержують щомісячні допомоги;

—  надання правової допомоги підприємствам, уста­новам і організаціям у підготовці документів для при­значення пенсій працівникам і членам їх сімей;

—  сприяння громадянам в одержанні документів, необхідних для призначення пенсій і допомог;

—  підготовка пропозицій місцевим радам про вста­новлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Управління соцзахисту разом з відповідними дер­жавними органами здійснює:

58

—  працевлаштування інвалідів, направляє їх на ме­дик о-сбвдальну~ёкспёртну комісію на огляд і встанов­лення групи інвалідності;

—  оргавізу-е-матеріа-л-БН о -побутове обслуговування інвалідів, ветеранів війни і праці, веде облік пенсіонерів і інвалідів і видає тим, хто потребує лікування, путівки в санаторно-курортні установи, забезпечує інвалідів за­собами пересування у встановленому порядку;

— веде nfinm orvifi, тщ» ттотррбутптк утримання в будин-ках-інтернатах (пансіонатах), контролює роботу бу-динків-інтернатів, розташованих на території району;

—  забезпечує видачу адресної цільової грошової і натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам, проводить інвентаризацію пенсійних (особистих) справ і особистих рахунків пенсіонерів, що одержують допо­могу у встановленому законодавством порядку;

—  розглядає у встановлений термін звертання гро­мадян і здійснює інші види діяльності, віднесені до компетенції управління.

Таким чином, питання, що розглядає районне (місь­ке) управління соціального захисту населення, дуже важливі. Саме в цій ланці управління йде найбільш інтенсивна оперативна робота з призначення пенсій. На нього покладається основна вага здійснення соціального забезпечення громадян, і компетентність цієї ланки по­винна бути досить високою. Саме районне (міське) управління виконує, власне кажучи, функції первинної ланки, що управляє соціальним забезпеченням, і безпо­середньо здійснює захист прав і законних інтересів пен­сіонерів.

Районне (міське) управління соціального захисту на­селення приймає імперативні, владні рішення про при­значення пенсій і допомог, з якими не можуть не ра­хуватися інші державні органи, підприємства, устано­ви, організації і громадяни.

Специфічні функції управління соціальним забезпе­ченням виконує Пенсійний-фонд України і його регіо-нальні органи в областях Граионах. Діяльність цих органів регламентується Положенням про Пенсійний

59

фонд України, затвердженим Кабінетом Міністрів Ук­раїни 1 червня ИИ^р.1

Пенсійний фонд України, як і Міністерство праці та соціальної політики, є центральним органом держав­ної виконавчої влади. Він здійснює^управління пенсїи-ними~коштами в масштабах країни і фактично висту-пае гарантом стабільності державної системи пенсій­ного забезпечення. Фонд як самостійна фінансово-бан­ківська система діє в Україні з 1992 р. Він був створе­ний на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР.

Кошти Пенсійного фонду — це обов'язкові внески (збори) підприємств, організацій І громадян. Розмір (тарифи) страхових внесків установлюються законодав­ством.2

На Пенсійний фонд покладається завдання^збору й акумуляції коштів на обо'язкове державне пенсійне страхування. З 1995 року бюджет Пенсійного фонду щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України і не входить до Державного бюджету України. На 2001 рік бюджет Пенсійного фонду України з прибутків складатиме 16,4 млрд гривень.3

Усі кошти фонду призначені иа.Ф^ттяттрУтаяннр RM-TjWjr ня киттпяту пенсій і допомог. Правління фонду здійснює контроль за надходженням і цільовіщ^зико-ристанням страхових коштів, видає з цього питання по-ложення, інструкції, роз'яснення, методичні рекомен-~дації для платників обов'язкових внесків; забезпечує діяльність обласних управлінь і районних відділень Пенсійного' фонду, проводить ревізії і перевірки їх ро­боти; бере участь у розробці проектів нормативних актів з питань пенсійного страхування; * "формує ськість про свою діяльність.

1 Див.: ЗП України, 1994.— № 9.— Ст. 229; 1998.— № 3.— Ст. 69.

3 Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. №400/97-ВР (зі змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України, 1997.— № 37.— Ст. 237.

3 Урядовий кур'єр, 2000.— № 196.

60

Пенсійний фонд і його органи на місцях — обласні управління і районні відділення наділені правом кон­троля і стягнення в безперечному порядку не внесених у фонд страхових внесків разом з няряхпияното__гтттртог а"також можуть застосувати інші фінансові санкції (штрафи) на посадових осіб відповідно до чинного зако­нодавства1^

У майбутньому передбачається рередати функції управління соціальним забезпеченням Пенсійному Фон­ду України2. Такий експеримент зараз проводиться у ^Львівській та в десяти інших областях України3- Як відзначається в постанові Кабінету Міністрів України «Про хід пенсійної реформи в Україні з урахуванням результатів проведення експерименту з призначення пенсій органами Пенсійного фонду України у Львівській області» від 15 жовтня 1999 p., експеримент підтвердив ефективність об'єднання в одному органі функцій при­значення і виплати пенсій з умовою впровадження пер-

^обов'язкового державного пенсійного страхування4.

Отже, управління соціальним забезпеченням~являє собою дуже важливу частину загальної системи держав­ного управління. Йому властиві ті ж принципи, що характерні для управління взагалі, хоча тут є свої особ­ливості. Воно повинно бути засновано насамперед на принципі законності, що має сьогодні велике значен­ня, тому що йде процес формування правової держави, стверджується принцип верховенства права.

Принцип законності в здійсненні управління соці­альним забезпеченням означає виконання усіх право­вих розпоряджень. Невиконання їх, обхід закону з по­силанням на місцеві умови чи неправильне тлумачен-

1 Відомості Верховної Ради України, 1999.— № 31.— Ст. 249.

2 Див.: Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні, затверджені Указом Президента України від 13.04.98 р. // Офіційний вісник України, 1998.— № 15.— Ст. 569.

8 Див.: Відомості Верховної Ради України, 1999.— № 5-6.— Ст. 41; 2000,— № 45,— Ст. 388.

* Див.: Урядовий кур'єр, 1999.— № 225.

61

ня його — неприпустимі. Крім того, принцип закон­ності зобов'язує точне виконання встановленої проце­дури прийняття управлінських рішень, інакше вони мо­жуть бути визнані незаконними.

У той же час було б неправильно зводити вимоги до­тримання законності лише до прийняття управлін­ських рішень. Встановлення режиму законності зале­жить не тільки від своєчасного прийняття управлінсь­ких рішень, але насамперед від того, як самі працівни­ки органів соціального захисту практично реалізують ці рішення. Реалізація норм права і прийнятих на їх основі управлінських рішень залежить від ряду орган­ізаційних факторів. До них належать:

— інформованість працівників про чинне законодав­ство у сфері соціального забезпечення;

—  визначення кола безпосередніх виконавців;

— розробка порядку реалізації нормативно-правових актів;

—  навчання виконавців прийомам і методам роботи;

—  забезпечення взаємодії між органами соціально­го захисту населення й інших органів державної ви­конавчої влади;

—  виготовлення форм обліку і звітності й іншої бухгалтерської документації;

—  налагодження систематичного контролю за ходом виконання нормативно-правових актів;

—  встановлення відповідальності за порушення за­конодавства.

62