§ 1. Поняття, предмет і система банківського права

У процесі розбудови демократичної правової держави та становлення ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та ефективне правове регулювання банківської діяльності. Банківська систе­ма управління зазнала суттєвих змін: створена дворівнева банківська система, все більшого розвитку набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємо­відносин банків із клієнтурою. З урахуванням цього набуває ваги роль правового забезпечення банківської діяльності, чим і зумовлена поява такої дисципліни, як "Банківське право".

Донедавна питання функціонування банків та їх взаємовідносини з клієнтурою вивчались у рамках таких на­вчальних дисциплін, як "Цивільне право" та "Фінансове право", а управління в сфері фінансів і кредиту — "Адмі­ністративне право". В сучасних умовах постала потреба в де­тальнішому вивченні проблем правового регулювання банківської діяльності, враховуючи міжгалузевий характер цієї діяльності та роль, яку відіграють нині банки в економічному житті України. Між тим, правове регулювання банківської діяльності належить до найбільш складних і найменш розроб­лених проблем національного права, водночас банківське право поступово трансформується в самостійну галузь.

Передусім винятково важливе значення має визначення сутності банківського права і тих суспільних відносин, що ним регулюються.

Банківське право - це система правових норм, що регулю­ють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними осо­бами), що обслуговуються банками, а також порядок

здійснення банківських операцій. В Україні банківське право поки ще не є самостійною галуззю права, тому що відсутні ха­рактерні лише їй предмет і метод регулювання суспільних відносин.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відноси­ни, які регулюють принципи організації та діяльності банків і порядок здійснення ними банківських послуг. Метод правово­го регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву, — інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваження­ми (Кабінет Міністрів України, Національний банк України (НБУ)). Існують також владні відносини між НБУ і ко­мерційними банками. З другого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто за­стосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.

Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо ре­гулює поведінку суб'єктів цих відносин, а другому - встанов­лює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідно­син суб'єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб'єктів у регулюванні банківських суспільних відносин.

Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться насамперед як у загальних, так і у спеціальних, при­свячених регулюванню тільки банківських відносин, норма­тивних актах. До них належать: Конституція України, закони й постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення й інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків тощо.

Система банківського права охоплює не тільки норми, які закріплюють загальні положення банківського права, поняття й структуру банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю, а й норми, що регулюють відносини, пов'язані з організацією розрахунків, операціями з цінними паперами, регулюванням кредитування та правил ва­лютних операцій.

Банківське право регулює правові основи розрахунків, ви­ходячи з принципу, що всі підприємства, установи й організації різних форм власності зобов'язані зберігати кошти

на рахунках у банках і додержувати встановленого порядку здійснення безготівкових розрахунків. У законодавстві чітко визначено порядок відкриття рахунків у кредитних установах, встановлено правові форми розрахунків та порядок здійснен­ня розрахунків за цими формами.

Норми банківського права закріплюють правові основи банківського кредитування, визначають правове положення кредитних установ і принципи їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та платності, а також основи валютних відносин України з іноземними дер­жавами та правила валютних операцій на території України.

Отже, всі правові норми, що регулюють організацію банківської системи і здійснення банківських операцій, у своїй сукупності формують визначений 'комплекс норм і мають предметну сдність. Крім того, норми банківського права включають норми інших галузей національного права (напри­клад, норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що складаються при здійсненні байками та іншими фінансовими інститутами банківських операцій, або застосу­вання застави у кредитних правовідносинах). Норми адміністративного права регулюють управління кредитною системою і визначають основи побудови банківської системи в країні, Отже, можна зробити висновок, що банківське право слід розглядати як комплексну галузь.

Однак ані предметна єдність цих норм, ані їх комп­лексність не означають, що банківське право € самостійною галуззю єдиної правової системи, хоча в перспективі таке мож­ливе. Банківське право нині можна визначити як підгалузь фінансового права України, яка спрямована на мобілізацію та розподіл коштів з метою забезпечення виконання завдань дер­жави. При цьому мобілізація й розподіл грошових ресурсів можуть здійснюватись у процесі виконання банківських опе­рацій, при кредитуванні, регулюванні розрахункових і валют­них операцій, функціонуванні ринку цінних паперів.

Особливо великого значення для банківського права набу­вають норми конституційного права, що встановлюють ком­петенцію органів законодавчої і виконавчої влади у сфері кре­дитно-грошової політики, обігу державних цінних паперів. У конституційному праві закріплено загальні принципи і по­ложення, що стосуються банківської діяльності держави. Так, у ст. 99 Конституції України зазначається, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією цент­рального банку держави - НБУ.

Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, НБУ тшцо), повноваження цих органів у сфері кредиг тування, організації розрахунків і валютних операцій, обігу цінних паперів. Банківське право регулює, насамперед, май­нові відносини, що виникають у сфері кредитування і здійснення розрахунків, і тим самим тісно пов'язане з цивільним правом. Наприклад, у договорах банківського ра­хунка та кредитного договору нормами цивільного права ре­гулюються такі питання, як укладення цих договорів, зміст прав та обов'язків сторін, заставне забезпечення позичок, роз­рахункові і кредитні санкції, відповідальність сторін за нена­лежне виконання своїх обов'язків. Крім того, комерційні банки, як суб'єкти господарської діяльності, здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове fa інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян, керуються також у своїй діяльності нормами цивільного права.

Банківське право України регулює різноманітні за своїм змістом банківські правовідносини, пов'язані з банківською діяльністю та її здійсненням. Численні й різноманітні норми та інститути банківського права взаємопов'язані і відображують­ся в їх єдності та узгодженості. Однак суспільні відносини, що станбвлять предмет банківського права, здійснюються через відповідну систему. Система банківського права - це логічно Послідовне і внутрішньо узгоджене розміщення норм та інсти­тутів банківського права.

Система банківського права об'єднує та І характеризує співвідношення й зовнішню структуру об'єднання норматив­них актів, внутрішньо обумовлених єдиною метою - регулю­ванням банківських правовідносин. Система банківського права будується насамперед на підставі поділу її норм на групи залежно від особливостей регульованих нею окремих видів суспільних відносин. Відповідно складається така систе­ма банківського права України: загальна частина та особлива, яка включає спеціальні банківсько-правові інститути,

Загальна частина включає норми, які закріплюють за­гальні, принципові положення банківського права і його ста­тутні Інститути (поняття, принципи й джерела банківського права, правове становище Національного банку України та комерційних банків, сутність і функції банківської системи України).

'                           8

' До особливої частини належать норми, що регулюють ос­новні функціональні інститути банківського права, за допомо­гою яких безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права об'єднує такі інститути: договір банківського рахунка, банківське кредитування, охо- , рона банківської таємниці, валютні операції банків, правове регулювання ринку цінних паперів тощо.

Банківське право України сьогодні можна розглядати в трьох аспектах: як підгалузь фінансового права, яка формується в самостійну комплексну галузь права; як окрему навчальну дисципліну, яка вивчається в юридичних і еко­номічних закладах освіти; і як науку, яка ще не розвинена, а об'єкт її дослідження тільки створюється. Остання повинна вивчати категорії та поняття, що стосуються правового регу­лювання банківської діяльності, та розробляти рекомендації щодо вдосконалення банківського права.

Отже, банківське право тісно пов'язане з економічними процесами в державі і застосовується для врегулювання спе­цифічних відносин, що виникають у процесі банківської діяль­ності та надання банківських послуг.

За умов ринкової економіки банківське право відігравати­ме дедалі значнішу й активнішу роль у державі. Як інструмент вивчення фінансово-кредитного механізму воно спрямоване ца забезпечення раціонального й ефективного функціонування банківської системи в державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валют­них відносин на території України.