§ 1. Права суб’єктів господарювання щодо використання природних ресурсів

Конституція України (ст. 13) встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до законодавства.

Основним нашим національним багатством, за Земельним кодексом України, є земля. Вона перебуває під особливою охороною держави. Суб’єктами земельних відносин є громадяни, організації – юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується відповідно до Земельного Кодексу.

Суб’єкти господарювання використовують у господарській діяльності земельні та інші природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування. Земельні відносини, що виникають при використанні природних ресурсів, регулюються Господарським та Земельним кодексами, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря. Відповідно до цього законодавства земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб’єкти господарювання можуть набувати у власність землю із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в ній, в тому числі громадяни – для ведення фермерського господарства, сільськогосподарські підприємства – для господарської діяльності.

На праві приватної власності можуть мати землю громадяни та організації – юридичні особи. Власниками земель комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, суб’єктом права державної власності – держава. Вона реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки за договором купівлі-продажу та іншими угодами; внаслідок безоплатної передачі їм ділянок із земель державної і комунальної власності; приватизації ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини.

Організації – юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення господарської діяльності за договором купівлі-продажу чи іншими угодами; внесення ділянок їх засновниками до статутного фонду організації; прийняття спадщини та з інших підстав, передбачених законодавством.

Суб’єкти господарювання для здійснення господарської діяльності можуть використовувати землю та інші природні ресурси на праві користування (за плату або на інших умовах). Земельний кодекс України передбачає права користувачів на постійне та строкове користування ділянкою землі. Право постійного користування – це право володіння і користування ділянкою, яка перебуває в державній чи комунальній власності, без встановлення строку. Такого права набувають лише підприємства і організації, що належать до державної або комунальної власності.

Строкове користування – це засноване на договорі оренди чи концесії платне володіння і користування земельною ділянкою для проведення господарської діяльності.

Суб’єкти господарювання, використовуючи землю та інші природні ресурси, мають право самостійно господарювати на землі, експлуатувати корисні властивості наданих їм ресурсів; використовувати для господарських потреб у встановленому порядку корисні копалини місцевого значення, водні об’єкти, лісові ресурси, що знаходяться на земельній ділянці; одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов’язаної з використанням природних ресурсів; на відшкодування шкоди, завданої природним ресурсам, що їм належать іншими суб’єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов’язаної з використанням природних ресурсів.