§ 1 Об’єкти інтелектуальної власності, що використовуються у сфері господарювання

Відповідно до статей 41, 54 Конституції України,  кожному гарантується  свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності й захист майнових і немайнових прав та інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Зазначене конституційне положення знайшло своє закріплення й у чинному Господарському кодексі України (ст.5). Результати інтелектуальної, творчої діяльності та права на них можна розглядати як один з ключових чинників розвитку господарських відносин і господарської діяльності в цілому.

Правовому регулюванню використання в господарській діяльності об’єктів права інтелектуальної власності присвячена велика кількість нормативно-правових актів. Окрім згадуваних статей Основного Закону України, цьому питанню присвячені глава 16 ГК України, книга четверта Цивільного кодексу України та низка спеціальних законів України, які регламентують особливості правового регулювання відносин з використання окремих об’єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 154 ГК України, відносини, пов’язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються ГК України та іншими законами. Положення ЦК України підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, що передбачені ГК України та іншими законами. 

З метою детальнішого врегулювання відносин з використання об’єктів права інтелектуальної власності Кабінетом Міністрів України та іншими центральними органами державної виконавчої влади затверджено ще цілу низку підзаконних нормативно-правових актів, що регламентують порядок здійснення окремих процедур.

Загальний перелік об’єктів права інтелектуальної власності, що використовуються в господарській діяльності, містить ч. 1 ст. 155 ГК України. Однак слід зазначити, що запропонований законодавцем перелік не є вичерпним, і це надає можливість суб’єктам господарювання  використовувати й інші результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності, з огляду на існуючу сутнісну спільність ряду об’єктів та традиційність законодавчого регулювання відносин з їх використання, розподіляється на кілька інститутів, першим з яких, теж за вже усталеною традицією, визнається так зване «авторське право».

Незважаючи на той факт, що об’єктом регулювання авторського права є відносини з реалізації прав на використання результатів творчої діяльності у сфері науки, літератури і мистецтва, якими визнаються відповідно наукові, літературні чи мистецькі твори, останні мають безпосереднє значення й для здійснення господарської діяльності в таких сферах господарювання, як, наприклад, видавнича діяльність, діяльність засобів масової інформації тощо. Окрім того, не слід ігнорувати й ту обставину, що правове регулювання використання такого об’єкта права інтелектуальної власності, як комп’ютерні програми, які прямо зазначаються у ст.155 ГК України, нині здійснюється в межах авторського права. Виходячи з цього, можна стверджувати про наявність достатніх підстав для висновку про віднесення об’єктів авторського права до тих об’єктів, які використовуються в господарській діяльності.

Суб'єктами авторського права,  відповідно до ст. 7 Закону „Про авторське право і суміжні права”, є: автори  творів, тобто фізичні особи,  які своєю творчою  працею  створили твір, та інші особи, які отримали права на використання твору на підставах, передбачених чинним законодавством України.

Наступним інститутом права інтелектуальної власності є так зване «право промислової власності», або «патентне право», що регламентує використання таких об’єктів, як винахід, корисна модель та промисловий зразок. Головними критеріями, що послугували об’єднанню вказаних об’єктів права інтелектуальної власності в межах одного інституту, є, по-перше, те, що ці результати творчої діяльності обов’язково повинні бути промислово придатними, тобто мати змогу використовуватися в промисловості, а по-друге — що охороняються ці об’єкти та права на них за допомогою однієї  й тієї ж правової форми – патенту, у зв’язку, власне, з чим і використовується інша назва цього інституту: “патентне право”. 

Відносини у сфері здійснення та захисту прав на об’єкти права промислової власності регламентуються відповідними положеннями Господарського та Цивільного кодексів України, Законом України «Про охорону прав на  винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3687-ХІІ, Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від  15 грудня 1993 року № 3688-ХІІ та низкою підзаконних нормативно-правових актів, зокрема: Положеннями «Про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи” від 12 квітня 2001 року, «Про Державний реєстр деклараційних патентів України на корисні моделі» від 20 червня 2001 року, «Про Державний реєстр патентів  України на промислові зразки» від 12 квітня 2001 року, «Про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на секретні винаходи» від 14 листопада 2001 року, «Про Державний реєстр деклараційних патентів України на секретні  корисні моделі» від 14 листопада 2001 року.

Ще одним інститутом права інтелектуальної власності є інститут засобів індивідуалізації учасників господарських відносин та їх товарів (робіт, послуг), який об’єднує такі об’єкти, як: комерційне (фірмове) найменування, торговельна марка (знак для товарів та послуг), географічне зазначення походження товарів.   

Регламентують використання в господарській діяльності вказаних об’єктів права інтелектуальної власності відповідні положення ГК та ЦК України, Закони України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 року № 3689-XII та „Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 року № 752-XIV, Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу  свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджені наказом Держпатенту України  від 28 липня 1995р. № 116 (в редакції наказу Держпатенту № 72 від  20 серпня 1997 року), Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затверджена  наказом  Міністерства освіти і науки України № 576 від 3 серпня 2001 року, Положення про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів, затверджене наказом цього ж Міністерства  від 13 грудня 2001 року.

Окрім вищеназваних результатів творчої, інтелектуальної діяльності, є ще ряд об’єктів права інтелектуальної власності, які можуть бути використані суб’єктами господарювання для досягнення їх статутних цілей. Це так звані „нетипові” об’єкти права інтелектуальної власності, тобто ті об’єкти, існування яких визнається чинним законодавством України, але вони не включені до трьох попередніх інститутів. Серед таких нетипових об’єктів права інтелектуальної власності слід, зокрема, назвати: наукові відкриття, раціоналізаторську пропозицію, комерційну таємницю, топографію (компонування) інтегральної мікросхеми, породи тварин та сорти рослин.

Стаття 457 ЦК України містить визначення наукового відкриття, під яким розуміють встановлення невідомих раніше, але таких, що об’єктивно існуюють, закономірностей, властивостей та явищ матеріального освіту, які вносять докорінні зміни в рівень наукового пізнання. На відміну, наприклад, від об’єктів права промислової власності, наукове відкриття не обмежується сферою техніки, на факт його визнання не впливає умова промислової придатності і, нарешті, наукове відкриття не є результатом створення чогось нового, а є результатом творчої діяльності з пізнання закономірностей розвитку явищ навколишнього світу, що існують.

Під раціоналізаторською пропозицією, згідно зі ст. 481 ЦК України, розуміють визнану юридичною особою пропозицію, що містить технологічне (технічне) або організаційне  рішення в будь-якій сфері діяльності  цієї юридичної особи. Безумовно, серед потенційних сфер діяльності юридичної особи, щодо яких може бути подана раціоналізаторська пропозиція, є і господарська діяльність. Виходячи з цього, обґрунтованим видається визнання її ще одним об’єктом права інтелектуальної власності, що може бути використаний суб’єктом господарювання у своїй діяльності. Являючи собою переважно технологічне (технічне) вирішення змін у конструкції виробів, технології виробництва та техніки, що застосовується, змін у складі матеріалів, раціоналізаторська пропозиція має значні відмінності від винаходу та корисної моделі. По-перше, відсутнім визнання існування цього об’єкта права інтелектуальної власності за допомогою дій державних органів, тобто певної публічної процедури, що притаманне винаходу та корисній моделі; по-друге, як регулюючий акт до відносин, пов’язаних з використанням прав на раціоналізаторську пропозицію, може бути застосований локальний акт, тобто такий, що стосується лише внутрішніх відносин суб’єкта господарювання, якому подана ця пропозиція; по-третє, реалізація та захист прав на раціоналізаторську пропозицію здійснюється без застосування правового інституту патенту.

Відсутньою є і процедура державної реєстрації такого об’єкта права інтелектуальної власності, як комерційна таємниця, можливості використання якої у господарській, в першу чергу, підприємницькій діяльності, безсумнівні, оскільки під комерційною таємницею розуміють інформацію (відомості) будь-якого характеру, що стосуються різноманітних аспектів підприємницької діяльності особи і мають дійсне або потенційне  значення у зв’язку з її недоступністю третім особам (ч. 1 ст. 505 ЦК України).

Топографія (компонування) інтегральної мікросхеми (ІМС) являє собою зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення    сукупності  елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. Тобто топографія (компонування) ІМС лише втілюється в носії ІМС і матеріально являє собою розміщену в різних частинах об’єму  ІМС таких її складових, як: елементи, міжелементні з’єднання  та контактні площадки.  

       Виходячи з визначення топографії (компонування) ІМС, слід її відрізняти від поняття самої ІМС. Правовій охороні відповідно до  Закону „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” підлягає право саме на топографію (компонування) ІМС. Але цим  законом  не  охороняються  права  на  ідеї,  способи, системи,  технології  або  закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топографію (компонування) IMC.

Обсяг  прав  на  топографію  IMC  визначається зображенням топографії (компонування) IMC на матеріальному носії.

Топографія (компонування) ІМС підлягає правовій охороні шляхом проведення процедури державної реєстрації та видачі свідоцтва.

Сортом рослин, як об’єктом права інтелектуальної  власності, відповідно до ст.1 Закону України „Про охорону прав на сорти рослин”, визнається  окрема  група  рослин. Різновидами сорту, на які можуть набуватися права, є: клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.

Сортові рослин присвоюється  назва,  яка повинна його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви  сорту того ж чи спорідненого виду. Назва  сорту  включає  його  родове чи видове позначення і власну назву. Власна назва  може  бути  представлена  будь-яким  словом, комбінацією слів,  комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр.

Сорт рослин вважається  охороноздатним, тобто придатним для набуття права на нього як на об'єкт  інтелектуальної  власності,  якщо  за проявом  ознак,  породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є: новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Авторство на сорт рослин, тобто немайнові права автора (селекціонера), підтверджуються свідоцтвом, а майнові права особи, яка ними володіє, – патентом.

Закон України „Про племінну справу у тваринництві”, що регулює відносини у сфері захисту прав на такий об’єкт права інтелектуальної власності, як порода тварин, не містить визначення цього поняття. Натомість ст.1 цього Закону містить визначення поняття селекційного досягнення як створеної в результаті цілеспрямованої творчої діяльності групи племінних тварин (порода,  порідний  тип, лінія,  родина  тощо),  яка  має  нові  високі генетичні ознаки і стійко передає їх нащадкам. Таким чином, породу тварин можна розглядати як найбільш значущий різновид об’єктів права інтелектуальної власності (племінні (генетичні) ресурси) у племінній справі.