1.1. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ОЗНАКИ

1. Початкове поняття злочинності. Поняттям злочинності в літературі, а також у повсякденному житті вільно оперують не тільки юристи, а й представники будь-яких інших професій і спеціальностей, домогосподарки і пенсіонери, учні й студенти й усі вони одностайні в тому, що це поняття описує деяку сукупність злочинів і є узагальнюючим, таким як "ліс" по відношенню до окремих дерев або ж поняття "населення" по відношенню до окремих індивідів, які проживають у тому чи іншому населеному пункті тощо. При цьому майже кожний з нас усвідомлює, що поняття "злочинність", як і інші узагальнюючі поняття, визначає не лише суму якихось одиничних понять (у нашому випадку злочинів), але й якісно нове утворення, а саме: систему, що відрізняється цілісністю своєї структури, певним взаємозв'язком або взаємозумовленістю своїх структурних елементів, новими властивостями та якостями порівняно з окремими злочинами, що становлять злочинність. Тому поняття "злочинність" і "злочини" або навіть "конкретна кількість злочинів", що входять до складу злочинності, не є ідентичними або рівнозначними, а злочинність не є лише механічною сумою злочинів, що її складають. Які ж ознаки має злочинність як якісно нове утворення і певна система?

2. Злочинність як система. Системність — це одна з найпоширеніших рис, характерних сучасній дійсності. Поняттям системи можна охопити і описати більшість оточуючих нас явищ і процесів, що існують або відбуваються у навколишньому світі. Злочинність не є винятком. Першою ознакою злочинності як системи є її цілісність, яка розуміється як принципове незведення злочинності до простої суми її складників — злочинів. Злочинність як система — це вже якісно нове й стійке інтегративне утворення, Що не є механічною сукупністю її складників (1). Головною ознакою цілісності злочинності як системи є поява у неї нових інтегративних властивостей, відсутніх у окремих елементів — злочинів, і перевага стійких внутрішніх зв'язків над зовнішніми (2). У цілісності злочинності як системи виявляються діалектичні закономірності і відносини цілого і його частини, загального й окремого, закономірного й виняткового тощо.

Другою суттєвою ознакою злочинності як системи є її ієрархічність, багаторівневість, чи багатоступінчастість(З). Справа у тому, що будь-яка система, як правило, є частиною іншої, більш широкої системи, а її елементи, в свою чергу, можуть розглядатись як самостійні системи меншого ступеня, чи порядку, складності. Так, злочинність входить до більш широкої системи правопорушень, а окремі злочини, що її складають, можуть утворювати, поєднуючись в окремі групи, певні види злочинів, чи злочинність певного виду, тобто підсистеми меншого ступеня, чи рівня, складності. Ця ознака злочинності тісно зв'язана з іншою, а саме: злочинність як система має певну структуру. Ця ознака злочинності буде розглянута більш докладно трохи пізніше. Таким чином, те, що злочинність — це певна система, чи системне утворення, можна вважати доведеним на підставі перевірки нами головних ознак системи. Деякий інтерес викликають інтегральні ознаки і властивості злочинності, яких вона набуває порівняно з окремими злочинами, що її складають(4). Розглянемо головні з них.

3. Закономірності злочинності. Злочинність — це передусім явище, підпорядковане певним закономірностям, на відміну від одиничного злочину, який має випадковий, спонтанний характер. Можливо припустити, що при об'єднанні окремих злочинів у злочинність випадковий характер кожного з них при взаємодії з випадковим характером інших злочинів якимось чином нейтралізується, тому нове утворення, яке ми матимемо у результаті такого об'єднання, перестає бути випадковим і набуває певного закономірного характеру. Останній не залишається постійним і з часом змінюється або може певним чином змінитися. Про закономірний характер злочинності на практиці свідчать можливості її моделювання та прогнозування на порівняно невеликих (у історичному плані) проміжках часу на основі вивчення її нинішніх і колишніх показників, виявлення закономірностей їх розвитку та екстраполяції цих закономірностей на майбутнє. Слід погодитися з думкою В.В.Лунєєва про те, що статистика злочинів, з яких складається поняття злочинності, при всій її відносності й навіть перекрученості (внаслідок існування латентної злочинності й різного підходу до обліку і реєстрації даних про вчинені злочини в різних регіонах), разом з тим, як свідчить закон великих чисел, є високо репрезентативним кількісним утворенням, оскільки має масовий характер і "виробляється" консервативною та інерційною правоохоронною системою, що працює приблизно з однаковими помилками і перекрученнями, національними, регіональними та іншими особливостями. Тому, наприклад, річні рівні врахованої злочинності, що неповно відбивають фактичні сучасні кримінологічні реалії, взяті за багато років, адекватно передають головні тенденції та закономірності її динаміки і розподілу (5). І саме тому, незважаючи на "шуми", "завади" і викривлення поточних даних про показники злочинності за конкретний проміжок часу, ми разом з тим з достатнім ступенем точності можемо встановити головні закономірності змін злочинності за цей же проміжок часу, якщо він не є занадто малим. Геніальний здогад у зв'язку з цим зробив К.Маркс, він писав: "... злочини, узяті у великому масштабі, виявляють, за своїм числом і своєю класифікацією, таку ж закономірність, як і природні явища... "(б).

Уперше закономірний характер злочинності був встановлений понад 150 років тому бельгійським математиком А. Кетле. Він був одним із фундаторів наукової статистики, зокрема правничої. У своїй роботі "Про людину та розвиток її можливостей, або досвід соціальної фізики" (1835 p.) він стверджував, що соціальне життя і фізичні явища підпорядковуються законам одного порядку й повинні вивчатися точними методами математичної статистики. А. Кетле довів, що деякі масові явища, у тому числі й злочинність, підпорядковуються певним статистичним закономірностям (7). Послідовниками А. Кетле були міністр юстиції Франції Герре та директор статистичного бюро Міністерства юстиції франції Тард.

У наш час закономірний характер злочинності вважається вірогідно доведеним. Головною закономірністю злочинності визнано її абсолютне і відносне зростання(8). Проте це не означає, що злочинність у будь-який відтинок часу завжди лише зростає. В окремі проміжки часу і в окремих регіонах показники злочинності можуть стабілізуватися й навіть зменшитися. Більш того, нині висловлюється припущення щодо циклічності, чи періодичності, таких процесів зростання, стабілізації й зменшення злочинності, що супроводжуються хвилеподібними коливаннями значень кількісних показників злочинності. Але при цьому загальна тенденція злочинності, спрямована на її збільшення, все ж таки зберігається, оскільки після чергових періодів стабілізації та деякого спаду починається таке зростання злочинності, при якому її кількісні показники, як правило, сягають значно більших значень, ніж у попередньому циклі (9). Гіпотеза про циклічність коливань злочинності на фоні її загального невпинного зростання часом непогано узгоджується із загальнофілософськими теоріями розвитку суспільства, а також з космічними теоріями циклічності та циклічними моделями, наприклад історичного коловороту подій або циклічними моделями економічного розвитку, прихильниками яких у різний час і в різних країнах (у тому числі й зараз, і в нашій країні) були видатні вчені, які працювали у різноманітних галузях знань — від фізики та математики до економіки, соціології та політології. Це Аристотель, Е.О. Араб-Огли, B.I. Вернадський, Дж. Віко, Дж. Го-лядстайн, К. де Грін, Л.М. Гумільов, В.В. Докучаев, В.В. Ільїн, Н.Д. Кондрат'єв, С. Кузнец, К. Манхейм, С.Ю. Маслов, І. Міллен-дорфер, М.О. Морозов, К. Перес, В.М. Петров, Платон, Плутарх, П.О. Сорокін, О.Л. Чижевський, О. Шлезінгер, К.Е. Циолков-ський та багато інших(10). Це свідчить про те, що згадана гіпотеза має право на існування і знехтувати нею без відповідних доказів не можна. Необхідно її ретельно перевірити, а в разі підтвердження — надалі розвинути й поглибити. Разом з тим існують принципові труднощі щодо достатньої та репрезентативної перевірки як суті цієї гіпотези, так і її природи та генезису на великих відтинках часу, що можуть порівнюватися з історичними епохами. Ці труднощі зумовлені тим, що за великі періоди часу можуть неодноразово змінитися кримінальні закони, крім того, може змінитися і практика їх застосування за рахунок зміни, наприклад, стук-тури чи функціонування правоохоронних органів. Все це неминуче призведе до перекручення кримінальної статистики, у тому числі може стати головною причиною чи джерелом окремих хибних або удаваних, штучних циклічних змін або хвилеподібних коливань злочинності за даними цієї перекрученої кримінальної статистики. Непрямим підтвердженням цього є хвилеподібні коливання кримінальної політики, що спостерігаються на тривалих історичних періодах, коли кримінальна відповідальність і заходи то множилися, зростали, ставали більш тяжкими і жорсткішими, то зменшувалися, пом'якшувалися і демократизувалися і навпаки, що відповідало тією чи іншою мірою циклічним хвилеподібним коливанням громадської думки і загальної терпимості населення до окремих видів злочинів і злочинності в цілому (11).

Так чи так закономірний характер розвитку злочинності сьогодні є безсумнівним. Дискусійними є тільки конкретні теорії, що описують або характеризують зміст чи характер тих загальних закономірностей, які властиві злочинності як складнодинамічному явищу і процесові. Солідаризуючись з І.М. Даньшиним, зазначимо, що математико-статистичні закономірності розвитку злочинності є похідними від загальних законів розвитку природи і суспільства. Практика свідчить, що вони існують реально, можуть і повинні бути науково дослідженими з метою подальшого поглиблення вивчення злочинності, її наукового прогнозування і попередження(12). Вважаємо, що прогресивним і досить ефективним інструментом такого дослідження можуть стати статистичні та динамічні моделі злочинності, які будуть наведені дещо пізніше. А зараз перейдемо до розгляду інших ознак злочинності, зумовлених її природою, походженням, змістом і розвитком.

4. Природа злочинності. У науці існує давня суперечка з приводу того, чи є термін "злочинність" абстракцією, чи відбиває певне явище у суспільному житті. У підвалинах цієї суперечки лежать філософські концепції номіналізму та реалізму. Номіналісти вважають злочинність абстракцією, а реально існуючими, на їх думку, є лише одиничні, окремі злочини. Навпаки, реалісти гадають, що як загальні, так і часткові, поодинокі, окремі чи приватні поняття позначають та відбивають реальні явища. Звідси, на їх погляд, терміни "злочинність" і "злочин" відповідають конкретним явищам суспільного життя (13).

Автор цього посібника, як і всі реалісти, вважає, що за своєю природою, генезисом та суттю злочинність — це реальне явище, що існує на вісі історії і часу досить довго. Разом з тим як термін, який позначає певне реальне явище, що існує досить довго, сам термін "злочинність" з'явився, на відміну від відповідного реального явища, яке він позначає, не так давно, оскільки він, як і термін "злочинне", походить від терміну "злочин". В свою чергу, термін "злочин" позначає суспільно небезпечне діяння, що заборонене законом під загрозою покарання. Таким чином, для того, щоб виникли терміни "злочин", "злочинне", "злочинність" потрібен був відповідний закон. А закон виник тоді, коли з'явилося право, а право зародилося з виникненням держави, появою приватної власності і поділом суспільства на класи.

Пануючі класи, захищаючи приватну власність і свої інтереси, розробили загальні правила, що регулюють взаємовідносини людей між собою і життя суспільства у цілому. Порушення цих правил оголошувалось злочинним і каралося відповідно до закону. Таким чином, ні первіснообщинний лад, ні біологічні спільноти особин не знали та й не могли знати терміну злочинність. Але це зовсім не означало, що при первіснообщинному ладі або в біологічній спільноті, наприклад в зграї вовків, не існувало так званої відхиленої поведінки (що суперечить загальноприйнятим нормам або відхиляється від вимог більш сильної особини, наприклад ватажка зграї вовків тощо). Це зовсім не означало того, що ця "відхилена" поведінка залишалася безкарною з боку найстаріших чи найсильніших, наймудріших представників громади або спільноти, чи ватажка, або найсильнішої особини. Але терміни "злочинного" і "злочинності", ще раз підкреслимо, не виникли одразу. Людство повинно було пройти для цього певний період свого розвитку. Саме тому виникнення терміну "злочинність" стало можливим лише на певному етапі розвитку людства, оскільки він з'явився на історичній арені тільки з появою приватної власності, держави та права.

Виникнення злочинності як суті певного історичного явища на відміну від виникнення відповідного терміну "злочинність" має більш давню історію і більш глибокі коріння і джерела, зв'язані, зокрема, з проблемами, по-перше, створення певних об'єднань, чи спільнот біологічних істот, які дозволяли б вижити в умовах дії жорстких біологічних законів природного відбору; по-друге, з виробленням і усвідомленням всіма членами об'єднань, чи спільнот певних спільних правил, чи норм поведінки та засобів покарання, що можуть бути застосовані до тих, хто їх порушить; і, нарешті, по-третє, появи розумної людини. Тобто, злочинність у цьому розумінні (як і у розумінні виникнення та існування певного терміна) — це не одвічне і нерухоме, а мінливе і динамічне явище, що має свої джерела і розвиток і виникло лише на певному ступені розвитку біологічного світу і людства. Умовним же "днем народження" цього явища задля спрощення вважають, як правило, дату появи терміна "злочинність", тобто дату, коли це явище стало у своєму розвитку не тільки соціальним, але й соціально-правовим. Звідси виходить, що злочинність — це явище, що нібито приходить до нас на певному історичному етапі розвитку людства з появою кримінальних законів. Якщо злочин — це певна юридична модель реального протиправного і суспільно небезпечного вчинку людини, що передбачена кримінальним законом, тобто система встановлених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які характеризують певний суспільно небезпечний вчинок як злочин, то що ж таке злочинність?                                                                                                             5. Поняття злочинності. З вищенаведеного випливає, що злочинність — це також модель певного реального явища дійсності, але її поняття на відміну від злочину не дає законодавець, тому це не законодавча модель. Поняття злочинності ми знаходимо лише в теорії. В літературі існує багато понять злочинності, що відбивають певні ознаки цього складного соціально-правового явища. Зупинимося на деяких з них, на наш погляд, найбільш характерних. Згідно з М.О. Стручковим (мовою оригіналу): "преступность есть исторически преходящее негативное социальное явление классового общества, выражающееся в общественно опасном поведении отдельных членов общества, которыми нарушаются установленные нормами уголовного права запреты, и представляющее собой систему в виде образующей внутреннее единство со своими свойствами совокупности преступлений и лиц, их совершивших, за определенное время и в определенном регионе "(14). У підручнику для слухачів Академії МВС СРСР за 1984 рік знаходимо дещо подібне визначення поняття злочинності, яке дає Г.А. Аванесов (мовою оригіналу): "преступность есть относительно массовое (массовидное), исторически изменчивое социально-правовое явление, которому присущ преходящий характер; явление классового общества, антинародное (антиобщественное) явление, слагающееся из совокупности действий, запрещенных уголовным законом (преступлений), совершаемых в данном государстве в тот или иной период времени "(15). До цього поняття автор далі додає (мовою оригіналу): "... К сказанному, однако, надо добавить еще и некоторые уточняющие моменты: во-первых, преступность слагается не только из общего количества преступлений, но и лиц, их совершающих; во-вторых, она, говоря о ее понятии абстрактно, представляет собой совокупность утоловно-на-казуемых деяний, совершенных в данном государстве не только в настоящем, но и в прошлом, и в будущем" (16). Принципово не-суперечні з наведеними є поняття злочинності, які пропонують Н.Ф. Кузнецова, Г.М. Міньковський, І.М. Даньшин, О.Ф. Токарев та інші. Наприклад, згідно з Н.Ф. Кузнецовою і Г.М. Міньков-ським (мовою оригіналу): "преступность — это исторически преходящее, изменчивое, социальное и уголовно-правовое явление классового общества, представляющее собой целостную совокупность (систему) всех преступлений, совершенных в стране или регионе за соответствующий период времени"(17). І.М. Дань-шин вважає (мовою оригіналу), що "преступность — это относительно массовое, исторически изменчивое, имеющее определенную территориальную временную распространенность, явлениє классового общества, представляющее собой органическую, основанную на статистических закономерностях, совокупность антиобщественных деяний (действий или бездействий), запрещенных уголовным законом" (18). Дещо дискусійне поняття злочинності наводить О.Ф. Токарев, а саме (мовою оригіналу): "преступность можно определить как порождаемое противоречиями развития общества социально опасное явление, качественные характеристики которого определяются уголовным законодательством" (19). Не вдаючись до аналізу і критики наведених та інших визначень поняття злочинності, підкреслимо лише, що всі вони якоюсь мірою спираються на певні ознаки і властивості злочинності. Різниця між ними в багатьох випадках полягає лише в тому, на яких конкретно чи на скількох конкретно таких ознаках, чи властивостях, злочинності вони побудовані.

Повертаючись до того, що злочинність є лише модель реального суспільно небезпечного соціально-правового явища, в усіх цих та інших поняттях злочинності, як правило, можна умовно виділити дві чи три частини. Перша описує саме соціально-правове явище і деякі його найбільш характерні ознаки, що відбиваються (моделюються) у відповідних ознаках злочинності, друга позначає чи називає загальні ознаки системи, які мають як досліджуване соціально-правове явище, так і його модель — злочинність. Нарешті, третя частина в загальних рисах описує конструкцію моделі. Зупинимося на кожній із них.

Злочинність — це, по-перше, правова модель реального, складного, системного і динамічного суспільно небезпечного соціально-правового явища, що має певні ознаки й закономірності розвитку і появи;

по-друге, — ця модель сама є системою й одночасно моделлю системи суспільно небезпечних вчинків. Як система вона характеризується цілісністю, ієрархічністю й певною структурою;

по-третє, — ця модель є системою, з одного боку, злочинів, які вчинені на певній території або в тій чи іншій державі чи регіоні за визначений період часу, з іншого боку, — осіб, які винно їх вчинили.

Оскільки перелічені ознаки системи характерні для будь-якої системи, то акцентувати на них увагу при визначенні поняття злочинності, на наш погляд, не слід, достатньо лише підкреслити, що як сама злочинність (як модель), так і реальне соціально-правове явище (що моделюється) мають системний характер, чи є системами. Отже, підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення злочинності. Злочинність — це правова модель реального, складного і динамічного суспільне небезпечного соціально-правового явища, що успадковує і моделює лише частину його ознак і є системою злочинів, вчинених на певній території або в тій чи іншій державі чи регіоні за певний період часу, а також осіб, які винно їх вчинили.

6. Ознаки злочинності. Зрозуміло, що як модель злочинність є деяким спрощеним відображенням дійсності. Тому вона відбиває (точніше, повинна відбивати) лише деякі окремі і найбільш істотні її ознаки і властивості (як це вдається на практиці — це вже тема окремого посібника, лекції, якої ми вже трохи торкалися при розгляді дійсних та можливих хибних закономірностей розвитку злочинності).

Невід'ємними ознаками (властивостями) злочинності є її складність, мінливість (динамічність), соціально-правовий характер. Складність злочинності виявляється у тому, що цим узагальненим поняттям можуть охоплюватися різні роди, види і склади злочинів. Це так звана якісна складність. Але крім останньої, є ще й кількісна складність, оскільки ці роди, види та конкретні склади злочинів можуть бути репрезентовані у складі злочинності різною (довільною) кількістю. Злочинність змінюється як у часі, так і у просторі, оскільки головні показники злочинності, взяті за різні, хоча б і рівні відтинки часу в тому самому регіоні або державі (наприклад, в Україні за 1913, 1917, 1933, 1985, 1996 або будь-який інший рік), або в різних державах чи регіонах, але за той самий період (наприклад, за 1996 рік в Україні, Росії, Франції, Англії і т.д., або за 1996 рік у Донецькій, Київській, Чернігівській, Львівській та інших областях України тощо), як правило, не співпадають, що свідчить про мінливий, точніше, динамічний характер досліджуваного явища (зауважимо, що тут і далі поняття "період", "проміжок", "інтервал", чи "відтинок", часу використовуються автором як такі, що взаємозамінюють одне одного, і є ідентичними, за винятком випадків, виділених автором окремо). Злочинність — це соціальне явище, оскільки злочини, що її становлять, вчиняються не ізольованими один від одного індивідами і по відношенню до самих себе, а членами суспільства, що посягають при цьому на встановлені законом правила поведінки людей у суспільстві, які носять найбільш загальний характер. Злочинність соціальна ще й тому, що соціальними є її причини та умови, якими можуть бути економічні, господарські, соціально-політичні, ідеологічні, морально-психологічні, організаційно-керівничі та інші явища і процеси, що мають свідомо соціальний характер. За своєю природою злочинність — правове явище, як підкреслювалось раніше, коли ми говорили про те, що злочинність вчинків встановлюється тільки законом, злочини — це не тільки суспільно небезпечні, але й обов'язково кримінально-протиправні дії, заборонені кримінальним законодавством під загрозою покарання. Врахування правового походження злочинності є дуже важливим, оскільки зміни в законодавстві в бік криміналізації або декриміналізації окремих дій з невідворотністю відбиваються на всіх показниках злочинності. Інші ознаки злочинності, підкреслені у визначенні її поняття, були розглянуті нами раніше.

Отже, головні ознаки злочинності схематично можна зобразити таким чином: