2.4. ВЛАСНА СТРУКТУРА СИСТЕМИ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ ТА ЇЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ

1. Вид покарання як базовий структурний елемент системи покарань. Згідно з теорією кримінального права, базовими структурними елементами системи покарань вважаються види покарань, що її утворюють. Погоджуючись з М.О. Стручковим і доповнюючи його, під видом покарань будемо розуміти визначене і встановлене кримінальним законом покарання, що входить до системи покарань як основний структурний елемент, має свою назву, специфічний зміст, ознаки та властивості, що відрізняють його від інших видів покарань(28).

2. Існуюча в юридичній літературі диференціація структури системи кримінальних покарань. Види покарань — це не єдині структурні елементи системи покарань. Виходячи з того, що слово "вид" гносеологічно означає підрозділ в систематиці, що входить до складу більш високого розділу — роду(29), логічним буде припустити існування об'єднань різних видів покарань на підставі якихось критеріїв в окремі групи чи роди. Так, згідно з О.Л. Цвєти-новичем, у системі покарань можна виділити за характером основного правообмеження чотири роди: 1) вид покарань, що обмежують особисту волю; 2) вид покарань, що обмежують трудову правоздатність; 3) вид покарань, що обмежують право особистої власності; 4) вид покарань, що здійснюють моральний вплив (ЗО).

З іншого боку, не менш логічним є припущення, що будь-який вид покарань, в свою чергу, можна диференціювати на більш дрібні різновиди, які в цьому випадку матимуть назву підвидів. Наприклад, як зауважує О.Л. Цвєтинович, такий вид покарань, як позбавлення волі, можна розділити на підвиди: 1) позбавлення волі і відбування покарання у виправно-трудовій колонії; 2) позбавлення волі, яке відбувають у в'язниці; 3) позбавлення волі, яке відбувають у виховно-трудовій колонії (31).

Картина ускладнюється тим, що названі нами за іншими критеріями роди й підвиди, що існують у системі покарань та утворюють її, в свою чергу, можуть бути диференційовані (розділені, інтегровані, чи об'єднані) в інші, відповідно менші чи більші групи. Показовим є те, що такі процеси диференціації та інтеграції можна продовжувати як завгодно довго, якщо не сказати нескінченно, оскільки для здійснення цих процесів критерії, чи підстави, в кожному конкретному випадку можна відбирати різними способами, крім того, можна використовувати різноманітні комбінації цих критеріїв. Наприклад, візьмемо по одному з наведених нами вище, за О.Л. Цвєтиновичем, родів та підвидів і спробуємо проілюструвати висловлене шляхом розподілу, чи диференціації, їх на більш дрібні різновиди. Наприклад, рід покарань, що обмежують особисту волю, можна розділити ще на два різновиди: покарання, що обмежують особисту волю будь-якого суб'єкта покарання, та покарання, що обмежують особисту волю лише спеціального суб'єкта злочину. Підвид — позбавлення волі, яке відбувається у виправно-трудовій колонії, можна розділити на чотири різновиди: позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму; позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму; позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму; позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму. При цьому виникає правомірне запитання: як називати нові структурні елементи системи покарань? Відповідно підроди чи роди в квадраті або роди другого рівня, чи ступеня, а також підвиди підвидів чи підвиди в квадраті, або підвиди другого рівня та ступеня?

Ми ще більше заплутаємося, якщо врахуємо, що терміни "рід", "вид", "підвид" тощо використовуються в юридичній літературі різними авторами, на жаль, не однозначно. Більш того, в історії кримінального законодавства мали місце випадки й прямо протилежного використання цих термінів. Так, у Кримінальному кодексі РФСР 1922 року термін "рід покарання" використовувався Для позначення того, що нині називають видом покарання, а під терміном "вид покарання" фактично розуміли певний різновид роду (наприклад, позбавлення волі з суворою ізоляцією й без неї; примусові роботи за спеціальністю та у вигляді некваліфікованої фізичної праці; конфіскація майна повна та часткова тощо) (22). Вихід з цієї ситуації бачимо у пошуках принципово нового підходу до диференціації та позначення назв структурних елементів системи покарань.

3. Новий підхід до визначення структури системи покарань,

Будемо виходити з того, що процес пізнання оточуючого нас світу, в тому числі й системи покарань у кримінальному праві, є нескінченним. Для упорядкування інформації, яку ми отримуємо в процесі пізнання структурних елементів системи покарань, та для усунення наявної й попередження нової можливої плутанини у використанні різних термінів, найбільш простим та зручним у практичному застосуванні засобом є вибір початкової точки відліку, яка б була всіма визнана і не викликала б жодних сумнівів. Як таку початкову точку відліку, відносно якої можна було б здійснювати "вимір" і позначення різних структурних елементів системи покарань, на наш погляд, доцільно взяти ті види покарань, які більшістю дослідників і самим законодавством прямо чи опосередковано визнаються основними структурними елементами системи покарань. Отже, види покарань, що є основними структурними елементами системи покарань, надалі будемо вважати умовною нульовою, або початковою, точкою відліку для інших структурних елементів системи покарань, яку для зручності ми визначимо як підсистему нульового рівня. По обидва боки від підсистеми нульового рівня логічним буде припустити існування, з одного боку, підсистем більш високого позитивного рівня, а з іншого — більш низького негативного рівня. Так, різні групи, утворені шляхом об'єднання декількох видів покарань, логічно буде визнати підсистемами більш високого позитивного рівня, причому "номер" рівня буде зручно поставити залежно від кількості критеріїв, за якими ці групи видів покарань були виділені з усієї системи (наприклад, якщо групи зазначені за одним критерієм, то це підсистеми 1-го рівня, якщо за двома, то системи 2-го рівня тощо). З іншого боку, в будь-якому з видів покарань за якимись критеріями можна вирізнити "внутрішні" для даного виду підвиди покарання, а в підвидах — підвиди підвидів тощо. Підсистеми, утворені в результаті розподілу видів, логічно визнати підсистемами більш низького негативного рівня, при цьому номер негативного рівня зручно також поставити в залежність від кількості критеріїв, за якими розподілено види покарань на більш дрібні структурні утворення.

4. Власна внутрішня структура системи покарань та її диференціація (загальна схема). Зобразимо сказане вище графічно за допомогою прикладів, які були наведені й розглянуті нами на початку підрозділу (для порівняння), паралельно використовуючи "стару" й "нову" термінологію, на конкретних прикладах демонструючи переваги останньої у диференціації структурних елементів системи покарань. Для цього зробимо умовний зріз усієї системи покарань вглиб по вертикалі й позначимо на вертикальній осі окремими крапками різні рівні, чи підсистеми, як позитивного, так і негативного рівня:

Згідно з науковими даними, найбільш розробленими нині є шари підсистем нульового, першого, другого, мінус першого та мінус Другого рівнів складності. Підсистеми інших рівнів вивчено ще недостатньо (33).

Вважаємо за доцільне для ілюстрування роботи запропонованої схеми та одночасного показу процесу заповнення кожного шару підсистем того самого рівня складності розглянути для прик-ладу формування шару підсистем 1-го рівня. Нагадаємо, що до підсистем 1-го рівня належать підсистеми, що є групами видів, і вирізнені з системи покарань за якимось одним критерієм. Для розпізнавання різних підсистем одного рівня будемо вказувати не тільки рівень та власне назву підсистеми, але й за яким (якими) критеріями її виділено з системи покарань (оскільки "всередині" одного шару підсистем зі спільним чи однаковим рівнем складності у загальному випадку можливі різні види підсистем, що відрізняються одна від одної тільки критеріями свого виділення при рівності цих критеріїв за кількістю). Наприклад, підсистема 1-го рівня "основні види покарань" (критерій виділення цієї системи — порядок, чи спосіб, призначення покарання); підсистема 1-го рівня "загальні види покарань" (критерій виділення підсистеми — суб'єкт, до якого застосовується покарання) тощо.

Зазначимо, що як критерій виділення з усіх видів покарань, що складають систему, підсистем 1-го рівня можна використовувати множину найрізноманітніших факторів. Наприклад, всі види покарань можна розподілити на групи — підсистеми 1-го рівня за такими критеріями:

1) порядок чи спосіб призначення покарання;

2) об'єкт покарання (в ідеалі суб'єкт злочину);

3) можливість визначення строку покарання;

4) зв'язок з виправно-трудовим впливом на засудженого;

5) характер призначених засудженому позбавлень чи обмежень прав.

Розглянемо, які ж конкретно види підсистем 1 -го порядку можна одержати при диференціюванні системи покарань, передбаченої чинним кримінальним законодавством України, за кожним із названих вище критеріїв.

5. Підсистеми покарань першого рівня (порядку) складності.

5.1. При диференціюванні системи покарань за порядком чи способом призначення кримінальних покарань (цей вид підсистем, по суті, введений самим законодавцем у статті 23 Кримінального кодексу України) можна виділити чотири підсистеми 1-го рівня:

5.1.1. Основні види покарань — це види покарань, які можуть призначатися у вироках як основні та є самостійними видами покарань.

До них належать: 1) громадська догана; 2) штраф; 3) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; 4) виправні роботи без позбавлення волі; 5) позбавлення волі;

6) направлення до дисциплінарного батальйону.

5.1.2. Додаткові види покарань — це види покарань, які призначаються у вироках лише як додаток до основних і самостійно застосовуватися не можуть.

До них належать: 1) позбавлення батьківських прав; 2) позбавлення військових чи спеціальних звань, рангів, чинів тощо; 3) конфіскація майна.

5.1.3. Види покарань, що можуть застосовуватися не тільки як основні, а й як додаткові покарання. До них належать:1) штраф;

2) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

5.1.4. Винятковий вид покарання — смертна кара.

5.2. При диференціації системи покарань за об'єктом покарань у системі покарань можна виділити, відповідно до чинного кримінального законодавства, дві підсистеми 1-го рівня.

5.2.1. Загальні види покарань — це види покарань, які можуть, згідно з кримінальним законом, призначатися у вироках будь-яким особам, які вчинили злочини.

До них належать: 1) громадська догана; 2) штраф; 3) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; 4) виправні роботи без позбавлення волі; 5) позбавлення волі.

Тут і далі під об'єктом покарання розуміють (але спеціально не підкреслюють) лише осудні особи, які вчинили злочин винно, тобто з тією чи іншою формою вини, вважаючи, що ці вимоги виконуються безумовно і "автоматично".

5.2.2. Види покарання, що їх можуть призначати у вироках, відповідно до кримінального закону, лише військовослужбовцям. До них належать: 1) направлення до дисциплінарного батальйону; 2) позбавлення військових чи спеціальних звань.

5.2.3. Види покарань, які можуть, згідно з чинним кримінальним законодавством, призначатися тільки батькам, тобто особам, які мають дітей. До них належить один вид кримінального покарання — позбавлення батьківських прав.

Строго кажучи, у певному значенні та у деяких випадках до спеціальних видів покарань можна було б віднести і виділити ок-Ремо такий вид покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (який раніше був віднесений нами до так званих "загальних" покарань). Це можна зробити тому, що даний вид покарання можна призначити тільки особі, яка обіймала, обіймає і може обіймати у майбутньому якусь певну посаду або займалась, займається і може займатись у майбутньому якою-небудь певною діяльністю. А якщо, наприклад, це домогосподарка, чи особа, яка не має певного місця проживання й роботи, то цей вид покарання, по суті, втрачає своє призначення й перестає бути для таких осіб покаранням, тим більше кримінальним.

5.3. У разі диференціації системи покарань за можливістю визначення строку покарання серед усіх видів покарань, що входять до системи, можна виділити дві підсистеми 1-го рівня.

5.3.1. Це так звані "строкові" види покарань, для яких вироком встановлюється строк, або тривалість відбування покарання.

До них належать: 1) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; 2) виправні роботи без позбавлення волі; 3)позбавлення волі; 4) направлення до дисциплінарного батальйону.

5.3.2. Види покарань, не зв'язані зі встановленням певного строку — це види покарань, для яких вироком не встановлені строк, тривалість відбування покарання.

До них належать: 1) громадська догана; 2) штраф; 3) конфіскація майна; 4) смертна кара.

Отже, у визначенні строкових видів покарань, не зв'язаних зі встановленням певного строку, ми вважали за необхідне альтернативно уточнити слово "строк" більш, на нашу думку, влучним словом "тривалість". Заміну зроблено свідомо з метою розділу понять та уникнення можливої плутанини у використанні термінів. Справа в тому, що практично будь-який вид покарання має свій "граничний" строк виконання, чи термін давності виконання, що має правове значення й тягне за собою певні правові наслідки для винної особи. Проте в нашому визначенні строкових видів покарань та видів покарань, не зв'язаних зі встановленням строку, мається на увазі зовсім інший "строк" (термін), який розуміють як тривалість виконання покарання.

Пояснимо висловлене на конкретних прикладах. Так, згідно зі статтею 11 "Положення про порядок та умови виконання в Україні кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених", суд у разі оголошення вироку пропонує, зокрема, засудженому до покарання у вигляді штрафу добровільно сплатити суму штрафу у місячний термін з моменту набуття вироком чинності (це "граничний" термін виконання покарання) та попереджає його, що в разі несплати штрафу його бу-де стягнуто у примусовому порядку. Воднораз, згідно з Кримінальним кодексом України, п. 1, ч. 1 статті 49, якщо вирок не був приведений до виконання впродовж одного року з дня його набуття чинності (це термін давності виконання обвинувального вироку), при цьому засуджений не ухилявся від виконання чи відбування покарання, то ця особа, засуджена до покарання у вигляді штрафу, звільняється від виконання покарання. Проте наявність граничного терміну виконання покарання та строку давності виконання обвинувального вироку зовсім не означає, що покарання має строк, який розуміють як "тривалість" виконання покарання, оскільки в цьому випадку, якщо особа сплатить штраф, то вона не буде зобов'язаною, наприклад, щоденно знову сплачувати штраф до закінчення граничного строку виконання покарання чи терміну давності виконання обвинувального вироку. Саме тому штраф належить до покарань, не зв'язаних зі встановленням певного строку (тривалості виконання покарання), тобто є видом покарання практично "миттєвого" виконання (на відміну, наприклад, від позбавлення волі, виправних робіт тощо).

5.4. У разі диференціювання системи покарань щодо зв'язку з виправно-трудовим впливом на засудженого в системі покарань можна виділити дві підсистеми 1-го рівня, поняття яких випливають з їх назви і додаткового визначення не потребують:

5.4.1. Види покарань, зв'язані з виправно-трудовим впливом на засудженого.

5.4.2. Види покарань, не зв'язані з виправно-трудовим впливом на засудженого.

Відповідно до "Положення про порядок та умови виконання кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених", затвердженого ще Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 березня 1983 року (34), до покарань, не зв'язаних із виправно-трудовим впливом на засудженого, належать такі види покарань: 1) громадська догана; 2) штраф; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю ; 4) конфіскація майна; 5) позбавлення військового чи спеціального звання.

Разом з тим ми повністю згодні з А.Л. Ременсоном, який вважає, що різниця за ознакою зв'язку із заходами виправно-трудового впливу не має принципового характеру, оскільки види, що входять до системи кримінальних покарань, незалежно від їх ха-рактеру, змісту, обсягів та розмірів, порядку призначення та виконання, мають спільну мету — виправлення і перевиховання за-суджених у дусі чесного ставлення до праці (35).

5.5. І, нарешті, п'ятий вид підсистем 1-го рівня входить у разі диференціювання систем покарань за характером призначених засудженому позбавлень, чи обмежень прав. Перш ніж виділити із системи покарань підсистеми 1-го рівня за даним критерієм, підкреслимо, що більшість видів покарань, як правило, носить комплексний характер. Тому практично неможливо виділити хоча б один вид покарання, який завдавав би при його виконанні засудженому лише одне (чи один) вид позбавлень або обмежень прав та свобод. У зв'язку з цим при віднесенні конкретного виду покарань до будь-якої з підсистем цього виду будемо орієнтуватися на той вид позбавлень, який є для засуджених, які відбувають даний вид покарання, головним та найбільш значущим серед усіх інших, що завдаються у процесі виконання покарання. Тоді з усіх видів покарань, що складають систему, за характером завданих засудженому позбавлень чи обмежень прав можна виділити такі підсистеми 1-го рівня складності:

5.5.1. Покарання, при виконанні яких головними позбавленнями для засудженого є позбавлення життя.

До цієї підсистеми входить лише один вид покарання, що є винятковим — це смертна кара.

5.5.2. Покарання, при виконанні яких головним позбавленням для засудженого є позбавлення або обмеження волі.

До них належать, згідно з чинним законодавством: 1) позбавлення волі; 2) направлення до дисциплінарного батальйону.

5.5.3. Покарання, при виконанні яких головними позбавленнями для засудженого є майнові (матеріальні) позбавлення чи шкода.

До них належать: 1) штраф; 2) виправні роботи без позбавлення волі; 3) конфіскація майна.

5.5.4. Покарання, при виконанні яких головними позбавленнями для засудженого є позбавлення чи обмеження яких-небудь інших прав, не врахованих попередніми підсистемами цього виду.

До них належать: 1) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; 2) позбавлення військових або спеціальних звань, рангів, кваліфікаційних класів; 3) позбавлення батьківських прав.

Ми розглянули для прикладу лише один із варіантів заповнення, причому лише одного шару внутрішньої структури системи покарань, передбаченої чинним кримінальним законодавством України, а саме: шару підсистем першого рівня складності. Очевидно, що аналогічно можна заповнити будь-який інший шар, зріз. або рівень, власної внутрішньої структури системи покарань.

Головні висновки до розділу

1. Історія розвитку суспільства, держави і права незаперечносвідчить про соціальну зумовленість кримінальних покарань та їх системи.

2. Визначення поняття системи кримінальних покарань тільки як встановленого кримінальним законом, обов'язкового для суду і вичерпного переліку покарань, розташованих у певному порядку залежно від ступеня їх тяжкості на сьогодні явно застаріле, не відповідає рівню сучасних вимог, потребує перегляду й реформування.

3. Впровадження нового інституту складу покарання має на меті систематизувати, реформувати і впорядкувати всю інформацію, накопичену нинішнім і минулими поколіннями про покарання, його види і систему й спрямувати здобуті результати на подальший розвиток і підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.

Бібліографічні посилання

Підрозділ 2.1

1. Див.: Кригер Г.А. Наказание и его применение /Отв.ред.В.Д. Меньшагин. — М., 1962. — 70 с.

2. Багрий-Шахматов Л.В. Система уголовных наказаний и исправительно-трудовое право: Учеб. пособие /Под ред.проф. Н.А. Стручкова. — М., 1969. — 76 с.; Карпец И.И. Наказание. Социальные криминологические и правовые проблемы. — М., 1973. — С. 228; Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К., 1980. — 216 с.; Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. — М., 1983. — С. 206 та ін.

3. Див.: Советское уголовное право. Общая часть /Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского. — М., 1988. — С. 211.

4. Див.: Курс советского уголовного права. Общая часть /Отв. ред. Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский. —Л., 1970. — Т.2. — С.208.

5. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве. — Саратов, 1967. — С. 25.

6. Никифоров Б.С. К вопросу об изучении эффективности уголовно-правовых мер борьбы с преступностью // Эффективность уголовно-правовых мер борьбы с преступностью. — М., — 1968. — С. 25.

7. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. — М., 1973. — С. 152.

8. Советское уголовное право. Общая часть /Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского. — М., 1988. — С. 218; Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответ-ственность и наказание. — Минск, 1976. — 139 с. та ін.

9. Див: Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. — Минск, 1976. — с. 139.

10. Беляев НА. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. — Л., 1986. — С. 121.

11. Цветинович А.Л. Дополнительные наказания. — Куйбышев, 1989. — С. 46.

12. Там само. — С. 47.

13. Див.: Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К., 1980. — С. 28-64; Цветинович А.Л. Проблемы повышения эффективности законодательства об уголовном наказании // Вопросы повышения эффективности правосудия по уголовным делам. — Калининград, 1980. — С. 63-81.

14. Див.: Кетов В.К. Условное освобождение из мест лишения свободы и условное осуждение к лишению свободы с обязательным привлечением к труду в системе мер уголовного наказания // Вест. ЛГУ. — 1975. — № 17. — Вып. 3. — С. 119.

15. Див.: Багрий-Шахматов Л.В. Совершенствование системы наказаний в связи с изменениями в уголовном законодательстве // Теоретические и практические проблемы нового уголовного законодательства. — М., 1985. — С. 56.

16. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: Проблемы криминализа-ции и пенализации. — Владивосток, 1987. — С. 15.

17. Цветинович А.Л. Дополнительные наказания. — Куйбышев, 1989. — С. 45.

18. Див.: Панов Н.И. Юридическая терминология и ее значение для разработки нового уголовного законодательства // Актуальные проблемы формирования правового государства: Краткие тезисы докладов и научных сообщений республиканской научной конференции, 24-26 октября 1990 г. — Харьков, 1990. — С. 210-212.

19. Сагатовский В.Н. Основания общей теории систем. — М., 1974. — С. 5.

20. Див.: Афифи А, Эйзен С. Статистический анализ. Подход с использованием ЭВМ. — М., 1982. — 488 с.; Зогоруйко И.Т., Елкина В.Н., Лбов Г.С. Алгоритмы обнаружения эмпирических закономерностей. — Новосибирск, 1985. — 110 с.

Підрозділ 2.2

21.Цит.за кн.: УемовА.И. Системный подход и общая теория систем.—М., 1978.— С. 21.

22. Там само. — С. 22-64.

23. Там само. — С. 24-51.

Підрозділ 2.3

24. Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды. — Куйбышев, 1989. — С. 32.

25. Про деякі властивості унікальних систем див., наприклад: Бердников В.Ф. та ін. До проблеми чіткості та унікальності систем // Філософські проблеми сучасного природознавства. —К., 1974. — Вип. 34. — С. 17-20.

26. Див.: Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем. — М., 1978. --С. 150-176.

27. Див.: Богданович В.И., Плеский Б.В., Уемов А.И, Автоматический учет корреляций между системными параметрами // Проблемы формального анализа систем. --М., 1968.—С. 26-28 та ін.

Підрозділ 2.4

28. Див.: Курс советского уголовного права: В 6-ти т. /Ред.кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. — М., 1970. — Т.З — С. 56.

29. Ожегов Е.И. Словарь русского языка. — М., 1952. — С. 66.

30. Див.: Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды. — Куйбышев, 1989. — С. 39-57.

31. Там само.—С. 32.

32. Див.: СУ РСФСР. — 1922. — № 15. — Ст. 153, а також 3 сессия Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета IX созыва. — Бюллетень. — № 3. — С. 29.

33. Див.: Багрий-Шахматов Л.В., Гуськов В.И. Теоретические проблемы классификаций уголовных наказаний. — Воронеж, 1971. — 108 с. та ін.

34. Див.: Ведомости Верховного Совета СССР. — 1983. —№ 12. — Ст. 175.

35. Ременсон А.Л. Новый этап совершенствования исправительно-трудового права и некоторые вопросы его теории // Правовые вопросы борьбы с преступностью: Сб.ст. / Под ред. А.Л. Ременсона, В.Д. Филимонова. — Томск, 1985. — С. 59-67.