2.3. ВЛАСТИВОСТІ СИСТЕМИ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ ЯК СИСТЕМИ

1. Гомогенність. Система покарань є, з одного боку, гомогенною, чи однорідною, за єдиними цілями функціонування, що поставлені законодавцем перед усіма видами кримінальних покарань і кримінальним покаранням у цілому. І, з іншого боку, гетерогенною, чи різнорідною, за об'єктивним боком, об'єктом і суб'єктом різних видів покарань, що становлять систему, в тому числі й за їх суб'єктивним боком, який на практиці, на жаль, не завжди відповідає закону, змісту вироків та "офіційним" цілям покарання,

Разом з тим, визначаючи систему покарань гетерогенною за своєю структурою, у ній, однак, можна вирізнити окремі відносно гомогенні підсистеми більш низького рівня узагальнення, ніж система покарань, що містить їх у своєму складі, наприклад, покарання, зв'язані з позбавленням чи обмеженням волі; майнові покарання; покарання, зв'язані з виправно-трудовим впливом тощо, Показовою щодо цього є, наприклад, класифікація кримінальних покарань за родами, видами та підвидами, наведена О.Л. Цвєти-новичем в одній із його останніх робіт(24).

2. Впорядкованість. Система покарань є впорядкованою, оскільки для неї істотне значення має порядок розташування її елементів, а саме: різні кримінальні покарання розташовані в системі не довільно, а диференційовано, наприклад, з урахуванням і залежно від тяжкості, а також характеру, змісту, обсягу чи розмірів передбачених ними позбавлень чи обмежень прав і свобод засудженого. При цьому цей "порядок" є відносним і може змінюватися залежно, приміром, від соціально-політичних і економічних і правових, морально-психологічних та інших умов що складаються в суспільстві. Таким чином, ця властивість є нібито розвитком і логічним продовженням першої властивості.

4. Система без посередництва. Система покарань є системою без посередництва, бо кожний її елемент, представлений в системі, бере участь в її роботі безпосередньо, а не через якісь інші елементи.

5. Неавторегенеративність. Система покарань має властивість неавторегенеративності як за субстратом, тобто складовими її елементами, так і за системоутворюючими відносинами. Властивість неавторегенеративності пояснюється тим, що система покарань самостійно не може відновлювати втрачені нею з тих чи інших причин елементи (наприклад, види покарань, втрачені системою впродовж історичного розвитку нашої країни, такі як оголошення поза законом, оголошення ворогом революції чи закону, оголошення під бойкотом тощо). Система покарань також не може самостійно генерувати і регенерувати, тобто відновлюва-ти втрачені нею системоутворюючі відносини (наприклад, такі Чілі покарання, як помста, залякування тощо). З іншого боку, оскільки право формувати, а потім змінювати, виключати, допов-вати або відновлювати систему покарань будь-якими елементами — видами покарань, а також початково формулювати, а потім змінювати, відновлювати, виключати чи доповнювати втрачені раніше цілі покарання або критерії його диференціації, мають найвищі законодавчі органи влади і тільки вони (що, однак, не виключає можливості доктринальних тлумачень), то систему покарань можна визнати зовнішньо регенеративною.

6. Зовнішня регенеративність. Зовнішня, а не внутрішня реге-неративність системи покарань пояснюється тим, що законодавчі органи не входять безпосередньо до системи покарань, а керують нею нібито зовні.

7. Розітненість. Система покарань є розітненою, оскільки складається не з одного, а з багатьох елементів — видів покарань, передбачених законом.

8. Нецілковита надійність. Система покарань не є цілковито надійною, оскільки, наприклад, не зберігає свій характер та спрямованість на досягнення цілей кримінального покарання в тому разі, якщо буде знищено чи виключено з її складу будь-яку кількість складових її елементів, аж до одного. Наприклад, якщо з системи покарань вилучити всі види покарань, окрім якогось одного (теоретично цим "одним" може бути будь-який з видів покарань, що становить систему, тобто і виправні роботи, і штраф, і позбавлення волі тощо), то, очевидно, що система покарань припинить виконувати покладені на неї завдання в боротьбі з різними видами злочинів з урахуванням обставин їх вчинення, особистості винних, мотивів скоєного, розмірів і характеру завданої шкоди, обставин, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність. Зрозуміло, що цілей покарання досягнуто не буде. Як свідчить практика, система покарань тільки тоді найбільш ефективна, коли дозволяє здійснити диференційований підхід до кожного злочину та індивідуалізований підхід до кожного винного у його вчиненні. Це, як відомо, неможливо здійснити без достатньої різноманітності видів покарань, яка, в свою чергу, залежить від конкретних історичних, соціально-економічних, політичних, юридичних, морально-психологічних, господарських та інших умов, що складалися у визначений проміжок часу в цій державі, тобто є, по суті, похідною від соціально-економічної зумовленості системи покарань та правової системи в цілому.

9. Складність і неелементарність. Система покарань є складною й неелементарною, оскільки може містити в собі низку підсистем, що мають усі ознаки і властивості самостійної системи. Приміром, системами другого порядку по відношенню до системи покарань, якщо прийняти систему покарань системою першого порядку, є системи основних і додаткових покарань, а також покарань, що можуть застосовуватися не лише як основні, але й як додаткові. В свою чергу, всередині кожної з названих підсистем, чи систем другого порядку, можна вирізнити свої підсистеми, чи системи тепер уже третього порядку на підставі критеріїв, вказаних, наприклад, у визначенні поняття системи покарань. Приміром, усередині системи другого порядку основних покарань можна вирізнити системи третього порядку основних покарань, що застосовуються до неповнолітніх, військовослужбовців, нарешті, до всіх і будь-яких осудних осіб, які винно вчинили діяння, передбачені кримінальним законом.

10. Відносна детермінованість. Систему покарань можна визнати в певних межах детермінованою. Оскільки нам відомі деякі елементи системи покарань та її системоутворюючі відносини, то можна з певною мірою точності визначити відсутні елементи системи, використовуючи її системоутворюючі відносини та дотримуючись засад оптимальності й збалансованості всіх видів покарань між собою з урахуванням основних показників злочинності та загальної соціально-політичної, економічної, юридичної та іншої характеристики стану держави в цілому. Із зрозумілих причин властивість детермінованості є відносною, а не абсолютною і може братися до уваги тільки з певним ступенем ймовірності.

11. Часткова центрованість. Систему покарань можна визначити частково центрованою завдяки наявності в кримінальному законодавстві правил складання різних видів покарань та заліку попереднього ув'язнення. Нагадаймо, що система називається центрованою, якщо серед усіх її елементів є такий, що Зносини між будь-якими іншими елементами системи встановлюються лише за допомогою відношення до цього центрального елемента. Очевидно, що таким елементом для системи покарань у кримінальному законодавстві є позбавлення волі. Так, зокрема, згідно з частиною 3 статті 43 Кримінального кодексу України, що передбачає правила складання покарань, встановлюється відповідність одного дня позбавлення волі одному дню перебування у дисциплінарному батальйоні та трьом дням виправних робіт. Оскільки позбавлення волі входить до системи покарань, то система покарань є частково центрованою з внутрішнім центром. Частково, а не повністю центрованою система покарань може бути визнана тому, що є окремі види покарань, такі як штраф, конфіскація майна, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, для яких законодавець не передбачає спеціальних коефіцієнтів переводу в інші види покарань і які виконуються самостійно.

12. Одношаровість. Систему покарань за першим системоутворюючим відношенням можна віднести до одношарових систем, оскільки цілі покарання для всіх елементів системи є однаковими. Щодо інших системоутворюючих відносин, то оскільки критерії диференціації всіх видів покарань за об'єктивними та суб'єктивними ознаками складу покарання також спільні, то система покарань у цьому випадку може бути визнана також одношаровою.

13. Відкритість і незавершеність. Система покарань є відкритою й незавершеною, оскільки приєднання до неї нових підсистем, чи елементів, не призводить до того, що вона перетворюється на якусь іншу, якісно відмінну систему. Внаслідок цього, наприклад, у нових Основах кримінального законодавства СРСР та республік, ухвалених 2 липня 1991 року, що не набрали чинності у зв'язку з розпадом СРСР, були введені такі нові види покарань, як обмеження волі, арешт, обмеження по службі, а також покарання для неповнолітніх — накладення обов'язку відшкодувати заподіяний збиток, притягнення до суспільно корисних робіт, обмеження свободи дозвілля. Проте їх включення до системи покарань не призводило до перетворення її в якусь іншу систему, що свідчить про відкритість і субстратну незавершеність системи покарань і підтверджується історичним розвитком і вдосконаленням кримінального законодавства і, зокрема, системи покарань.

14. Зовнішня система. Система покарань переважно є зовнішньою системою, бо, незважаючи на те, що між елементами системи та її системоутворюючими відносинами існують діалектичний зв'язок і взаємодія, разом з тим системоутворюючі відносини безпосередньо самою природою елементів, що складають систему, не визначаються. Це, зокрема, підтверджується тим, що одні й ті самі види покарань у різні історичні епохи нерідко переслідували різні цілі покарання тощо.

15. Іманентність. Система покарань є в цілому іманентною, оскільки її системоутворюючі відносини, а саме: цілі покарання та диференціація різних видів покарань за обов'язковими структурними елементами складу покарання, властиві повною мірою лише цій системі — системі кримінальних покарань.

16. Немінімальність. Система покарань — це немінімальна система, оскільки мінімальна система — це система, що знищується при знищенні будь-якої з її підсистем чи будь-якого з її елементів. Сказане підтверджується історичним розвитком радянського кримінального законодавства, коли з системи покарань витягалися окремі види покарань або їх групи, що утворюють підсистеми, як малоефективні чи як такі, що не відповідають вимогам кримінальної та виправно-трудової політики. Приміром, відійшли в минуле такі види покарань, як вигнання за межі СРСР на строк і назавжди, вилучення з об'єднання на час чи назавжди, оголошення поза законом, заслання й вислання та багато інших. Властивості мінімальність та немінімальність слід відрізняти від властивостей цілковитої надійності та нецілковитої надійності. Так, зокрема, коли ми перевіряємо наявність властивості мінімальності, то розглядаємо питання про збереження системи при видаленні з неї будь-якої з її підсистем чи будь-якого з її елементів. При перевірці ж наявності властивості цілковитої надійності ми оцінюємо збереження системи при видаленні з неї будь-якої кількості підсистем, чи елементів, аж до одного. Нагадаємо, що система покарань була визнана нами нецілковито надійною й одночасно немінімальною. Ці дві властивості, винайдені в системі покарань, не суперечать одна одній, незважаючи на те, що властивості мінімальності та цілко-витої надійності взаємно виключають одна одну, оскільки зворотнє є вірним не в усіх випадках, бо, як це можна побачити з ви-эначення умов їх існування, галузі існування нецілковитої на-дійності та немінімальності можуть "перекриватися", припускаючи одночасну наявність цих двох властивостей.

17. Унікальність. Система покарань певною мірою є унікальною, тобто такою, системоутворюючі відносини якої можуть бути повністю реалізовані тільки в цій системі. Жодна інша система, наприклад, система заходів адміністративної відповідальності або система заходів дисциплінарної відповідальності у загальному випадку (крім винятків, зв'язаних з передбаченими кримінальним законом випадків звільнення від кримінальної відповідальності та покарання) не може мати і здійснювати цілі покарання щодо осіб, які винні у вчиненні злочину. З іншого боку, можлива лише часткова та неповна диференціація елементів інших систем за критеріями, характерними для системи кримінальних покарань. Наприклад, можна диференціювати адміністративні стягнення на ті, що завдають винній особі майнові та моральні позбавлення, але не можна на ті, що позбавляють винного волі чи обмежують її тощо (25).

18. Нестабільність. Систему покарань можна визнати нестабільною, оскільки вона не припускає довільних змін у своїй структурі (що, однак, не виключає змін взагалі). Наприклад, неприпустимими є довільні зміни в диференціації покарань за ступенем їх тяжкості та, зокрема, довільні переставляння місцями різних видів покарань у загальному порядку їх розташування за ступенем тяжкості у так званій "шкалі" мір покарань. Так, не можна в "шкалі" мір покарань довільно міняти місцями штраф з позбавленням волі, штраф з виправними роботами тощо, бо такі "довільні" зміни невідворотно викличуть зміни якихось системних ознак, чи властивостей, системи і в результаті призведуть до руйнування системи або до перетворення її на якісно нову.

Неприпустимими є також довільні зміни у кількості видів покарань, що входять до певної підсистеми системи покарань (що, однак, не виключає таких змін взагалі).

Очевидно, що довільні зміни в кількості видів покарань, що входять до якоїсь з підсистем системи покарань, наприклад, до підсистеми майнових покарань, призведуть не лише до змін у структурі, але й до розбалансованості всіх підсистем у системі покарань, що також, зумовить неминуче руйнування системи або перетворить її на якісно нову.

Зауважимо, що стабільні системи на відміну від нестабільних припускають до вільних тих чи інших змін у структурі системи, при цьому системоутворюючі відносини системи (у нашому випадку — це цілі покарання й критерії диференціації різних видів покарань) залишаються незмінними, і система зберігається і не руйнується.

19. Стаціонарність. Система покарань є стаціонарною системою, бо її системні характеристики зберігаються у разі зміни субстрата (чи "будівельного матеріалу") системи. Інакше кажучи, незважаючи на зміни складових елементів системи, тобто видів покарань, за умови сталих системоутворюючих відносин, система зберігається. Саме це ми спостерігали протягом її історичного розвитку й вдосконалення. Наприклад, Законом України від 6 березня 1992 року було виключено з системи покарань такі покарання, як заслання та вислання, що призвело до зміни субстрата системи. Проте при цьому її системоутворюючі відносини залишилися незмінними й основні системні характеристики збереглися й наочно продемонстрували цю властивість — стаціонарність системи покарань.

Зазначимо також, що визначення стабільності й стаціонарності сформульовані нами стосовно системи покарань за О.І. Уємо-вим, згідно з загальною теорією систем(26). Як видно з цих визначень, стаціонарність відрізняється від стабільності тим, що стаціонарність належить до стійкості системи при зміні її субстрату, а стабільність — до стійкості системи у разі зміни її структури. Будемо вважати, що ці властивості на практиці тісно взаємозв'язані, теоретично можна припустити визнання цих властивостей системи покарань відносними (а, втім, як і всіх інших властивостей системи). Інакше кажучи, апріорно на якихось окремих історичних проміжках часу та при визначених соціально-політичних, господарсько-економічних, морально-психологічних, ідеологічних, правових та інших умовах, приміром, можна припустити можливість існування системи покарань вже як стабільної або нестаціонарної. А про те, що такі винятки є можливими, свідчать окремі приклади з історії. Так, згідно зі статтею 32 першого Кримінального кодексу РФСР 1922 року, у переліку видів покарань, розташованих від найбільш тяжких до найменш тяжких, за штрафом наступним було обмеження прав і тільки потім — звільнення з посади. Таким чином, штраф вважався більш тяжким (на той час) видом покарання, ніж звільненая з посади. Але вже через два роки (це був період революційних перетворень у суспільстві) у статті 13 Основних засад криміналь-ного законодавства Союзу РСР та союзних республік 1924 рою де наводився перелік заходів соціального захисту судово-виправ-ного характеру, розміщених також від більш тяжких до менш тяжких, спочатку вказувалося звільнення з посади і лише потім через три інших види покарання (заборони займатися тією чи іншою діяльністю або промислом, громадської догани та конфіскації майна), називався штраф як менш тяжке покарання, ніж звільнення з посади. Показово, що саме в цей період систему покарань, по суті, було зруйновано й замінено системою заходів соціального захисту, що в цілому підтверджує наше уявлення про систему покарань як про переважно нестабільну систему. Проте цікавим виявився той факт, що визнання штрафу менш тяжким покаранням збереглося при наступному поверненні від системи соціального захисту до системи покарань та її подальшого вдосконалення впродовж історичного розвитку кримінального законодавства.

Цілком очевидно, що ретельне дослідження генези та історичного розвитку системи покарань та її властивостей дасть багатий матеріал для пізнання теоретичних засад системи покарань та формування науково обгрунтованих прогнозів її подальшого розвитку.

20. Відносно сильна система. Систему покарань можна визнати відносно сильною, оскільки включення тих чи інших видів покарань до системи з уже заданими системоутворюючими відносинами певним чином впливає на подальший розвиток і вдосконалення цих покарань.

Перебуваючи в системі покарань, кожний вид покарання нібито оптимізується у взаємодії з іншими видами покарань і відповідно до основних системних властивостей та ознак. Так, введення в перспективі такого нового виду покарання, як арешт, дозволить реформувати короткострокове позбавлення волі тощо.

Підсумовуючи вивчення основних (атрибутивних) властивостей системи покарань, підкреслимо, що оскільки системне дослідження цієї проблеми здійснювалось вперше, то, природно, не виключені окремі помилки чи неточності, які будуть усунені у разі подальшого відпрацювання цієї проблеми. Важливо з'ясу-вати (й усвідомити) засади якісно нового підходу до досліджуваної проблеми, його переваги та перспективи. Щодо розглянутих вище властивостей системи покарань, то вірогідність їх наявності первинно перевірялася (і неодноразово) за допомогою загальновідомих зв'язків і залежностей між різними системними властивостями та параметрами, що існують з певною ймовірністю в будь-якій системі, на багатому статистично-емпіричному ма-теріалі(27). Оскільки ця перевірка має не тільки пізнавальний інтерес, але й може бути використана при подальшому більш поглибленому вивченні властивостей системи покарань (втім, як і будь-якої іншої системи), зупинимось на її розгляді докладніше.

21. Перевірка властивостей системи кримінальних покарань.

Численними експериментами на системах найрізноманітніших класів складності (від найпростішої живої клітини, простого технічного пристрою до супутника, синхрофазотрона, складних автоматизованих систем управління, людини та біосоціальних систем управління) було встановлено, що між певними атрибутивними системними властивостями, або параметрами систем, існують стійкі зв'язки, чи закономірності, що повторюються з відомою ймовірністю в будь-якій іншій системі. Тому після встановлення цих спільних зв'язків і закономірностей для всіх систем і після визначення ймовірності помилки чи неспівпадіння в кожному конкретному випадку, можна, застосовуючи їх, зокрема до системи покарань, таким чином перевірити правильність визначення її головних системних властивостей.

Перевіримо отримані нами властивості системи покарань за допомогою декількох таких зв'язків та закономірностей. Для перевірки, зокрема зазначимо, що виявлені нами властивості системи покарань є бінарними, тобто можуть набувати лише двох значень (наприклад, стабільність і нестабільність, стаціонарність і нестаціонарність, іманентність і неіманентність, регенеративність та нерегенеративність тощо). Для зручності запису операцій введемо стислі позначення для кожної властивості, наприклад:

Хі — авторегенеративність за елементами;

Х2 — авторегенеративність за відношеннями;

Хз — зовнішня регенеративність за елементами;

Х4 — зовнішня регенеративність за відношеннями;

Х5 — іманентність;

X6 — мінімальність;

Х7 — стабільність за структурою;

Х8 — субстратна гомогенність;

Х9 — функціональна гомогенність;

Х10 — детермінованість;

Х11 — центрованість;

Х12 — цілковита надійність;

Х13 — підпорядкованість;

Х14 — елементна автономність;

Х15 — функціональна залежність елементів;

Х16 — сильна система;

Х17 — ланцюгова система;

X18 — циклічність системи;

Х19 — повнота системоутворюючого відношення;

Х20 — стаціонарність;

X21 — структурна багатомірність;

Х22 — система без посередництва;

Х23 — розітненість (чи членороздільність);

Х24 — наявність одного шару;

Х25 — зовнішня система;

Х26 — унікальність;

Х27 — варіативність.

Продовжуючи формалізацію, вважатимемо, що позитивні значення кожної властивості умовно будуть позначатися одиницею, а негативні — нулем, наприклад:

X1 = 1 — авторегенеративність системи за елементами;

Х1 = 0 — неавторегенеративність системи за елементами;

Х2 = 1 — авторегенеративність системи за відношеннями;

Х2 = О — неавторегенеративність системи за відношеннями;

Х3 = 1 — зовнішня регенеративність за елементами;

Х3 = 0 — зовнішня нерегенеративність за елементами тощо.

Скористаємося відомими вже і доведеними закономірностями, що існують між різними атрибутивними властивостями будь-якої системи, й перевіримо їх наявність для встановлених нами раніше властивостей системи покарань.

1) Система, що є зовнішньою регенеративною за елементами,

Примітка: у позначеннях нами введено 27 властивостей системи пока-1 рань, у той час як раніше наведено лише 20 її властивостей. Справа в тому, | що ми розглянули далеко не всі властивості системи, що, проте, зовсім не виключає їх наявності. Як буде показано далі, деякі з них легко "виводяться" з уже розглянутих нами властивостей системи, інші визначаються додатковими дослідженнями буде зовнішньо регенеративною й за відношеннями, з ймовірністю виключення (неспівпадання) — 0,013, тобто при Х3 = 1, повинно бути й Х4 = 1, як бачимо, ця закономірність для системи покарань виконується.

2) Практично не існує систем, що мають одночасно властивості функціональної гомогенності та центрованості (ймовірність винятку — 0,016), тобто при Х11 = 1 повинно бути Х9 = 0, ця закономірність для системи покарань виконується.

3) Практично не існує систем, які є цілковито надійними й одночасно центрованими (ймовірність винятку — 0,007), тобто при Х11 = 1 повинно бути Х12 = 0, ця закономірність системою покарань дотримується.

4) Не існує центрованих систем, що не мають одночасно властивості підпорядкованості або функціональної залежності елементів; закономірності щодо центрованості й підпорядкованості системи для системи покарань дотримуються, оскільки при Х11=1 і Х13= 1.

Показовим є те, що з урахуванням сказаного є підстави вважати існування й функціональної залежності між елементами системи — видами покарань (тобто Х15 =1). Це, у свою чергу, може мати далекосяжні наслідки щодо прогнозування та практичного використання цієї властивості системи покарань.

5) Практично не встановлено центрованих систем, що не мають властивостей стаціонарності (ймовірність винятку — 0,008), ця закономірність для системи покарань виконується, оскільки приХ11=1 і Х20 = 1.

6) Детерміновані системи, як правило, є й центрованими (ймовірність винятку— 0,010), закономірність виконується, тому що при Х10 = 1 і Х11 = 1.

7) Системи, що не мають властивості цілковитої надійності, зустрічаються дуже рідко (ймовірність винятку — 0,016), закономірність дотримується, оскільки при Х7 = 0 і Х12 == 0.

8) Як правило, система має або авторегенеративність за відношеннями або зовнішню регенеративність за відношеннями (ймовірність винятку—0,07), закономірність виконується, оскільки при Х2 = 0;Х4 = 1.

9) Система, що не має авторегенеративності за елементами, Не має також і субстратної, або функціональної гомогенності (ймовірність винятку — 0,0159 та 0,65), закономірність вико-

нується, оскільки при Х1 = 0; X8 = 0; Х9 = 0.

10) Не існує систем, нестабільних за структурою і цілком надійних (ймовірність винятку — 0,016), закономірність виконується, оскільки при Х7 == 0 і Х12 = 0.

11) Центровані системи дуже рідко є одночасно й ланцюговими (ймовірність винятку — 0,016), закономірність виконується, оскільки при Х11 = 1 і Х17 = 0.

12) Системи, неавторегенеративні за елементами та за відношеннями, в більшості випадків є й нецілковито надійними (ймовірність винятку — 0,67), закономірність виконується, оскільки при Х1 = О і Х2 = 0 маємо й Х12 = 0.

Наведену нами перевірку за аналогією можна продовжити й для інших властивостей системи покарань з урахуванням існуючих залежностей, встановлених для основних властивостей будь-якої системи, згідно з загальною теорією систем.

У цій роботі у зв'язку з її обмеженим обсягом ми не проводили перевірку виключно всіх виявлених нами властивостей системи покарань, а обмежилися перевіркою лише деяких з них. Бажаючих продовжити і самостійно завершити перевірку інших властивостей системи покарань вважаємо за необхідне застерегти, з одного боку, від можливого "запаморочення від успіхів" чи надмірних захоплень з приводу "доброї роботи", хороших чи повних збігів з перевіреними практикою загальними закономірностями, властивими більшості систем взагалі і, з іншого боку, від можливої апатії чи зневіри в отримані результати в разі одержання поодиноких негативних відповідей чи значних розбіжностей. Справа в тому, що, як зазначалось, встановлені нами властивості системи покарань є (втім, як і все в оточуючому нас світі) не абсолютними, а відносними. Тому для кожного з них, образно кажучи, є своя сфера існування, поза якою вони можуть набувати інших значень і видозмінюватись або взагалі припиняти своє існування. Ця сфера існування для кожної із властивостей системи покарань обмежена часом і простором і може бути охарактеризована цілком визначеними "граничними" внутрішніми та зовнішніми умовами, причому в загальному випадку можна припустити, що вона може бути різною для різних властивостей системи. А оскільки ми тільки-но починаємо вивчення властивостей системи покарань, то з цілком зрозумілих причин поки що не володіємо необхідними знаннями про ці сфери існування. Крім того, всі залежності, як відомо, в природі виявляються з певною ймовірністю.

Отже, одержання під час перевірки практично будь-яких результатів, як позитивних, так і негативних — це лише перший крок на шляху дослідження властивостей системи покарань, а, точніше, лише відправна точка у таких дослідженнях.

Подальше вивчення основних властивостей системи покарань буде мати не лише теоретичне, але й велике практичне значення, оскільки дозволить не тільки об'єктивно оцінити сучасний стан системи покарань, але й здійснити якісне прогнозування системи покарань, зумовити її подальший розвиток і вдосконалення.