Країни СНД

Рівень умисних вбивств

Рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень

Рівень зґвалтувань

І півріччя

І півріччя

І півріччя

1995 р. 1996 р.

1995 р. 1996 р.

1995р. 1996р.

Азербайд-жан

293- 281

238- 167

38- 36

Бєларусь

495- 501

960- 949

271 -254

Вірменія

90- 74

59- 91

11- 24

Грузія

256- 184

141- 140

29- 31

Казахста-н

1351 1307

2249 2170

976 1093

Киргизст-ан

301 280

333 262

181 185

Молдова

269 239

368 258

149 135

Росія

16304 15591

32814 28862

6814 5716

Таджики-стан

229 221

121 102

38 42

Туркменістан

125 135

103 141

53 40

Узбекистан

521 527

416 426

396 394

Україна

2395 2415

4424 4042

1057 834

Розрахунки Статкомітету СНД.

Таким чином, рівень злочинності фактично виражений або може бути вираженим у двох одиницях виміру: з одного боку, в злочинах і, з іншого, — в особах, які вчинили злочини, тобто кількісно рівень злочинності репрезентується двома числами. У загальному випадку ці числа (кількість злочинів і кількість осіб, які їх вчинили) не збігаються, бо один злочин може бути вчинений кількома особами або ж одна особа може вчинити кілька злочинів. Так, у 1996 році в Україні було зареєстровано 617262 злочинів і виявлено 339530 осіб, які їх скоїли. Позначимо рівень злочинності та елементи, що його складають, літерами й запишемо рівень злочинності в злочинах і злочинцях, тобто особах, які винно їх вчинили, формулами, наприклад:

С=С1+С2+Сз+С4;...(1),

де С — рівень злочинності, виражений у злочинах;

С1 — кількість злочинів, провадження по кримінальних справах яких закінчилось оголошенням обвинувального вироку, а винні особи були засуджені до відбування кримінального покарання чи інших заходів кримінально-правового впливу;

С2 — кількість злочинів, за які винні особи були звільнені від кримінальної відповідальності або покарання з причин, що їх не реабілітують (наприклад, за амністією або у зв'язку з заміною кримінального покарання заходами виховного характеру або заходами громадського впливу чи адміністративного стягнення);

Сз — кількість нерозкритих злочинів, зареєстрованих у встановленому порядку;

С4 — кількість латентних злочинів, тобто прихованих, неврахованих, незареєстрованих у встановленому порядку чи замаскованих.

При обчисленні рівня злочинності, згідно з формулою (1), як і при обчисленні рівня злочинності осіб, які винно вчинили злочини, чи при обчисленні інших показників стану злочинності особливого значення набуває вірогідна і об'єктивна первинна інформація про злочинність та різні її первинні показники (наприклад, у формулі (1) це С1, С2, Сз і С4 тощо). Велику і без перебільшення

справді неоціненну роль при цьому відіграють єдність, спільні підходи до обліку цих показників, їх збирання, зберігання та статистична переробка. На жаль, така єдність, чи такі спільні підходи і критерії, на практиці часто відсутні, що призводить до негативних наслідків і порушень вірогідності не тільки первинної інформації, але й кінцевих результатів її переробки. На подібні недоліки і необхідність запровадження відповідної й єдиної системи статистичної звітності в органах МВС, СБУ, прокуратури і суду звертали увагу свого часу В.В.Орєхов, С.С.Остроумов, Л.І.Спиридонов, М.О. Стручков та інші автори(26). Однак досі відомчі перепони на шляху розробки і впровадження такої звітності не ліквідовані й єдиної звітності ще не створено. До того ж, існуючі у різних відомствах кримінально-статистичні звітності нерідко застосовують різні одиниці вимірювання злочинності,що створює додаткові перешкоди на шляху їх спільного використання вірогідного обліку й розрахунку відповідних інтегральних показ-ників злочинності.   

Звідси виходить, що формула (1) або подібні до неї, з об'єктивних причин нерідко на практиці не працюють і мають здебільшого лише теоретичне значення, а рівень злочинності обчислюється лише згідно з зареєстрованими злочинами(27). Проте навіть тоді, коли така єдина кримінально-статистична звітність буде утворена і впроваджена в життя і правоохоронну практику, і тоді залишаться певні перешкоди щодо використання на практиці формули (1) для вірогідного розрахунку рівня злочинності. Ці перешкоди, зокрема, будуть зв'язані з об'єктивною неможливістю або об'єктивними труднощами у визначенні розмірів латентної злочинності, визначенні кількості латентних, тобто прихованих, не врахованих чи незареєстрованих у встановленому порядку чи замаскованих злочинів.

Цей навчальний посібник не має на меті навчити точним методам чи методикам виявлення та обчислення латентної злочинності. Цій тематиці присвячено чимало спеціальних праць(28). Наша мета — лише ознайомити з основами встановлення (з певною ймовірністю) розмірів такої злочинності за допомогою методу вибіркових досліджень. Докладніше з цим та іншими методами встановлення латентної злочинності можна за бажання ознайомитися, звернувшись до вказаних нами та інших літературних джерел(29).

Відмовитися від розгляду можливостей оцінювання розмірів латентної злочинності ми не вважали за потрібне, тому що між складовими частинами рівня злочинності, згідно з формулою (1), існують діалектичний взаємозв'язок і діалектична взаємодія. Приміром, скорочення латентної злочинності може викликати зростання кількості нерозкритих злочинів, по яких були одержані відповідні повідомлення і які були зареєстровані у встановленому порядку, а також зростання кількості злочинів, процесуальна діяльність по справах яких завершилася оголошенням обвинувального вироку. Таким чином, теоретично можлива ситуація, коли сумарний рівень злочинності не змінюється на якомусь проміжку часу не через те, що лишаються постійними складові елементи, а внаслідок того, що їх зміни взаємно гасяться або компенсують одна одну. Наприклад, зростання одного доданка в формулі (1) нейтралізується рівним йому зменшенням іншого додан-ка чи навпаки. Звідси — загальне зростання або загальне скорочення рівня злочинності не означає на практиці, що всі доданки формули (1) зростають або скорочуються відповідно до зростання чи скорочення їх суми, тобто у загальному випадку вони можуть, мати будь-які тенденції, в тому числі й прямо протилежні, однак підсумовуючий загальний сумарний ефект буде саме такий, Звідси виходить, що виявлені нами тенденції в зміні рівня злочинності перебуватимуть і вже перебувають у прямій залежності від так званої чистоти експерименту, або точності вимірювання складових частин рівня злочинності, згідно з формулою (1). Якщо ця "чистота", чи точність, будуть недостатніми, то й одержані нами висновки можуть виявитися неточними, помилковими, неправдивими. Особливі труднощі при цьому, як вказувалось, викликає вимірювання латентних злочинів.                 3. Латентна злочинність. Складність визначення рівня латентної злочинності (С4), тобто кількості латентних злочинів, вчинених на певній території за якийсь період часу, випливає з самої суті поняття латентності, але зовсім не означає, що це завдання не можна розв'язати. Нині існує безліч спеціальних засобів і прийомів, за допомогою яких можна у певних межах і з певною ймовірністю помилки оцінити рівень латентної злочинності (ЗО). Розглянемо деякі з них Спочатку зауважимо, що вибір тих чи тих спеціальних засобів, прийомів та методів виявлення рівня латентної злочинності значною мірок залежить від виду латентних злочинів. На наш погляд, найбільш вдалими є класифікації латентних злочинів, наведені О.С. Шляпочніковим і Г.І. Забрянським, О.М. Алексєєвим і О.М. Рошем, М.О. Стручков та І.М. Даньшиним(ЗІ). Так, І.М. Даньшин вирізняє такі чотири види латентної злочинності: 1) природна; 2) штучна; 3) прикордонна та 4) зв'язана з порушеннями законності. До природної латентної злочинності автор відносить злочини про які невідомо ні правоохоронним чи правозастосовуючим ор-ганам, ні посадовим особам — керівникам підприємств, установ, органів, окремим громадянам. Сюди можна віднести усі старанно замасковані розкрадання, господарські злочини та хабарництво. Штучна латентна злочинність — це злочинність, що відома посадовим особам чи окремим громадянам (наприклад, потерпілим, свідкам), але вони з різних причин не повідомляють про скоєні злочини у відповідні органи. Серед цих причин можна назвати такі: бажання приховати злочин, бо його виявлення може нанести шкоду авторитету певних органів, організацій, підприємств, установ, відомств або авторитету чи характеристиці їх керівників, посадових осіб чи самих потерпілих, якщо вони своїми діями (бездіяльністю потурали чи провокували вчинення злочину (наприклад, недбало ставилися до) сприяли, виконання своїх службових обов'язків, розпивали разом з особою, яка винна у вчиненні злочину, спиртні напої, аморально поводили себе тощо). До причин штучної злочинності можна також віднести й побоювання помсти чи переслідування з боку злочинців, їх співучасників та родичів. Прикордонна латентна злочинність складається із злочинів, факт учинення яких став відомий як потерпілим, так і, можливо, стороннім особам, але вони внаслідок неясності ситуації (наприклад, зникнення грошей з кишені особи, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння, може бути результатом як крадіжки, так і втрати чи розтрати) не повідомили в відповідні органи про вчинення злочину.       І, нарешті, четвертий і останній вид латентної злочинності — це латентна злочинність, зв'язана з порушеннями законності. Цей вид латентної злочинності є характерним у випадках, коли спеціальному органу, що здійснює боротьбу зі злочинністю, стало відомо про злочин, але його представник з тих чи інших злочинних міркувань не реєструє цей злочин (наприклад, одержав хаба-ря або бажає створити видимість благополуччя у певному місті чи регіоні тощо). Наведена вище класифікація видів латентної злочинності за І.М. Даньшиним(32) частково доповнюється класифікацією латентних злочинів, здійсненою дещо раніше О.С. Шляпочніковим і Г.І. Забрянським(ЗЗ). Так, згідно з цими авторами, серед латентних злочинів можна вирізнити, по-перше, латентні злочини, що мають очевидність, серйозно зачіпають інтереси і права громадян і про їх учинення робляться відповідні повідомлення спеціальним органам, а інформація про них поширюється швидко й широко (наприклад, вбивство, грабіж, розбій тощо). По-друге, латентні злочини, що є менш очевидними, і про них не завжди офіційно повідомляють органам держави, але розповідають родичам, знайомим, сусідам тощо. Це — злочини проти честі й гідності особистості, обман покупців тощо. По-третє, латентні злочини, про вчинення яких потерпілий нікого не повідомляє й максимально уникає розголосу. Це — зараження венеричною хворобою чи вірусом імунодефіциту, незаконний аборт, зґвалтування чи інші статеві злочини тощо. І, нарешті, по-четверте, латентні злочини, про учинення яких нікому (окрім осіб, що їх вчинили) невідомо Це — розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем, службова підробка, фіктивне підприємництво, шахрайство з фінансовими ресурсами тощо. Зрозуміло, що кожен вид латентних злочинів потребує індивідуального підходу до їх виявлення Якщо деякі з них з певною ймовірністю можна встановити, наприклад шляхом анонімного опитування чи анкетування всього населення або певних його верств чи прошарків, або експертного оцінювання, то інші виявляються лише в результаті застосування спеціальних методів і методик. На практиці, як правило, для підстрахування використовують одночасно декілька методів, спо-собів чи методик, комплексно поєднуючи їх переваги один перед одним з метою одержання вірогідних результатів.

Види латентної злочинності наочно представлені на такій схемі:

3 вищенаведеного витікає, що оцінка латентної злочинності на тій чи тій території за визначений період часу є складною висо- кокваліфікованою роботою, що потребує комплексного і системного застосування різноманітних методів і засобів, заохочення з цією метою спеціалістів різного профілю і спеціальностей. Це не лише тривала й копітка праця багатьох людей, але й певні затрати матеріальних, людських та інших ресурсів. З метою мінімізації затрат і оптимізації процесу розшуку, виявлення та оцінки латентних злочинів можна звернутися до методу так званих вибіркових досліджень, чи "вибіркового спостереження". Коротко розкриємо дію цього методу для розв'язання конкретного завдання, наприклад, визначення рівня латентної злочинності в якомусь місці. Перед тим як розглянути сутність цього методу, наведемо початкові базові поняття.

 Генеральною сукупністю називається множина явищ чи об'єктів, які потрібно охарактеризувати на засадах інформації ли-ше про частину цих явищ чи об'єктів, при цьому ту частину явищ чи об'єктів (одиниць сукупності), відносно якої є потрібна інформація, називають вибіркою. Головною метою вибіркових досліджень, чи вибіркового спостереження, є отримання потрібної вірогідної інформації та вірогідних даних про досліджувані параметри всієї генеральної сукупності, що безпосередньо не спостерігається, від даних про вибірку та її параметри, що спостерігаються. Перехід від інформації про вибірку та її параметри до оцінювання генеральної сукупності та її параметрів є певним ста-гистичним висновком, що отримується за допомогою певних логіко-математичних і математико-статистичних методів і правил. Більш докладно про це читайте у спеціальній літературі (34). Гут зауважимо лише, що метод вибіркових досліджень, чи вибіркового спостереження, полягає у тому, що для встановлення досліджуваних властивостей загальної, тобто генеральної сукупності (у нашому випадку — це рівень латентної злочинності в якомусь районі, місті тощо), з цієї генеральної сукупності вибирають підмножину з "п" елементів, яку називають вибіркою з обсягом ''п'' (в цьому разі цими п-елементами можуть бути "п" районів міста). Потім досліджуються властивості цієї вибірки, тобто латентна злочинність не в усьому місті, а тільки в "п" його районів. отримані результати узагальнюються і поширюються на всю генеральну сукупність. Це узагальнення та поширення результатів на всю генеральну сукупність називають у літературі математи-ко-статистичним висновком. Особливі вимоги при цьому пред'являються до процедури відбору елементів вибірки та її обсягу (тоб-то кількості та якості п-елементів, що її складають, і при яких подібні узагальнення та поширення припустимі).

Основна вимога до вибірки — добре представляти генеральну сукупність, тобто бути досить репрезентативною, чи представ ницькою. На практиці цієї вимоги досягають, по-перше, шляхом випадкового вибору елементів вибірки (наприклад, за допомогою таблиці випадкових чисел, де кожне число — номер якогось райо-ну міста, або за допомогою "чорної" скриньки, з якої послідовно виймають кулі з номерами чи з назвами районів міста) і, по-друге шляхом задання потрібного або необхідного обсягу вибірки, тоб то числа "п" її складових елементів, яке вибирають чи задають виходячи з бажаної ймовірності врахування потрібної ймо-вірності помилки кінцевих результатів досліджень за спеціальни-ми таблицями (35).

Після того, як вибірку визначено, починають поглиблене вивчення її елементів. Кожний район міста, що потрапив у вибірку піддається ретельній комплексній перевірці з метою виявлення латентної злочинності. Перевірка здійснюється одночасно в усі напрямах з використанням спеціалістів різного профілю. Hacaм перед перевіряється діяльність усіх суб'єктів профілактики правопорушень з питань дотримання ними законності, повноти своєчасності, якості та грамотності попереджувальних заході:

що ними вживаються, а також заходів реагування по вже встановлених фактах вчинення злочинів чи якихось інших порушень законності, допущених при цьому помилках і недоопрацювання та їх усуненню. По цих та інших питаннях, зв'язаних прямо чи опосередковано з проблемою існування латентної злoчиннocть здійснюється, зокрема, комплексна перевірка діяльності всіх органів і підрозділів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратри, юстиції, арбітражу, адміністративних комісій, громадськи утворень по боротьбі зі злочинністю та правопорушеннями тощ Окрім того, перевірці підлягає діяльність адміністрацій ус підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності), розташованих на досліджуваній території, аналізуються співставляються основні показники їх роботи, перевіряється без-посередньо та за відповідною документацією стан правової фінансової, технологічної, трудової, виробничої, господарських дисциплін. Аналізуються заходи щодо порушників та сутність вчинених ними правопорушень. Здійснюються інші види контролю спрямовані на виявлення латентної злочинності. Паралельно з комплексним відпрацюванням досліджуваних районів для перевірки та уточнення одержаних результатів додатково проводяться соціологічні опитування різних верств та прошарків населення, наприклад, від домашніх господарок та пенсіонерів, які проживають на території цих районів, до працівників відповідних підприємств, закладів і організацій, розташованих на території досліджуваних районів; від осіб, які не знають про мету дослідження і не мають відповідної освіти та підготовки, до експертів з високим рівнем спеціальної теоретичної підготовки, чималим досвідом багаторічної практичної роботи з відповідних спеціальностей. Дані про рівень латентної злочинності, одержані в результаті комплексних і системних досліджень вибіркової сукупності райоінів міста, аналізуються, співставляються, узагальнюються і поширюються за допомогою спеціальних таблиць та обчислень з достатньою ймовірністю помилки на місто у цілому. Таким чином можна оцінити рівень латентної злочинності, а звідси — й рівень злочинності (у злочинах) у цілому для будь-якого кримінологічного об'єкта, держави, регіону або конкретної територіальної одиниці.

4. Рівень злочинності, виражений в особах, які вчинили злочин. Використовуючи загальне поняття рівня злочинності, запишемо тепер у вигляді формули визначення рівня злочинності в Особах, які вчинили злочини, тобто у злочинцях. При цьому Назначимо, що відповідно до існуючих норм права й чинного Кримінального законодавства, особу можна обвинуватити у вчи-пенні злочину й визнати злочинцем лише у судовому порядку після винесення обвинувального вироку та набрання ним чин-уості. Злочинець — це особа, яка з провиною вчинила суспільно небезпечне діяння, що заборонене законом під загрозою кримінальної відповідальності, і була визнана такою судом у встановленому законом порядку. Тобто, будь-які інші особи, в тому (числі й ті, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що не містять знак якихось складів злочинів, передбачених кримінальним законом, а також особи, чию провину у вчиненні злочину судом не введено, та особи, які перебувають під слідством або вчинили латентні злочини, згідно з принципом презумпції невинності, стро-

го кажучи, поняттям "злочинність" чи "злочинці" не охоплюють-ся. Виходячи з цього, формула (2) рівня злочинності в злочинця запишеться в дещо спрощеному порівняно з формулою (1) виг ляді, а саме:

С1=СІ,1+C1,2

де С — рівень злочинності, виражений у злочинцях;

С1,1 — кількість засуджених до відбуття кримінального покаран-ня чи інших заходів кримінально-правового впливу (умовного за-судження або відстрочки виконання вироку);

C1,2 — кількість осіб, звільнених від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав (наприклад, за амністією а у зв'язку з помилуванням чи звільненням від кримінально відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, заходів адміністративного стягнення або громадського впливу).

5. Приклади розрахунку рівня злочинності. Скористаємося даними офіційної статистики і наведемо приклади обчислення рівня злочинності у злочинах і злочинцях, згідно з зазначеним вище формулами. Так, відповідно до даних, опублікованих у статистичному збірнику "Преступность в Украине"(36), у 1993 році загальна кількість осіб, які вчинили злочини і були виявлені, становила 242363; кількість виявлених осіб, яких притягнуто кримінальної відповідальності — 187855; кількість осіб, звільнених від кримінальної відповідальності, — 54508; кількість засуджених — 152878. На жаль, автори цього збірника не уточнил з яких підстав особи, які вчинили злочин і були виявлені, потім б ли звільнені від кримінальної відповідальності. Якщо припустит що їх звільнили з нереабілітуючих підстав, то рівень злочинності у злочинцях, згідно з формулою (2), становитиме:

С = 152878 +54508=207386.

Слід зауважити, що це значення рівня злочинності у злочинцях є свідомо завищеним, тому що не враховує кількості осіб, я були звільнені від кримінальної відповідальності з реабілітуючі підстав. Ще більш неточною (якщо не сказати невдалою) вияляється спроба за допомогою тільки опублікованої статистики обчислити рівень злочинності у злочинах. Так, згідно з вище згаданим статистичним збірником, загальна кількість зареєстрованих злочинів в Україні за 1993 рік становила 539299. Оскільки будь-які інші дані про злочинність за цей період у літературі відсутні, вважаємо, що рівень злочинності (у злочинах) приблизно дорівнює кількості зареєстрованих злочинів, тобто 539299. До такого спрощеного визначення рівня злочинності у злочинах вдалися й авто-ри названого статистичного збірника, обчислюючи надалі коефіцієнт злочинності з розрахунку на 100 тисяч населення на основі і за допомогою кількості зареєстрованих злочинів як рівня злочинності у злочинах. Слід підкреслити, що це спрощення обрахунку рівня злочинності у злочинах є вимушеним, зв'язаним, як зазначалось, з нестачею потрібної інформації, відомчою роз'єднаністю і розподілом необхідної інформації між різними відомствами, відсутністю єдиного обліку та закритим характером окремих даних про злочинність, що не допускає відкритих публікацій у засобах масової інформації. У формулах (1) та (2), що визначають рівень злочинності відповідно в злочинах і злочинцях, відсутні дані про час визначення рівня злочинності та про територіальні масштаби, чи обсяги, його дослідження. Вони можуть бути будь-якими, наприклад, ми можемо визначити рівень злочинності за день, місяць, рік, десятиріччя тощо у масштабах конкретного кримінологічного об'єкта, для визначеного міста, області, держави тощо.

На практиці часто виникає потреба у порівнянні характеристик злочинності різних регіонів за той самий проміжок часу. Застосування з цією метою такого показника злочинності, як її рівень, виявляється у цих випадках мало інформативним, оскільки рівень злочинності у різних регіонах (наприклад, у різних областях однієї держави) може відрізнятися один від одного не через те, що один із регіонів є більш криміногенно неблагопо-лучним чи небезпечним, ніж інший, а тому, що в конкретному регіоні, приміром, проживає більша, ніж в інших регіонах, кількість населення. У зв'язку з цим виникає необхідність введення іншого основного показника злочинності.

6. Коефіцієнт злочинності. Другим показником злочинності є коефіцієнт злочинності (у кримінологічній літературі цей показник відомий також як відносний рівень, або індекс злочинності). Від рівня (або абсолютного рівня) злочинності коефіцієнт(або відносний рівень, чи індекс) злочинності відрізняється тим що розраховується на певну кількість населення, а саме: коефіцієнт злочинності є відношення кількості злочинів, вчинених на певній території (чи на певній адміністративно-територіальній одиниці), за означений період часу, а також злочинців, які визнання такими, згідно з законом, за вчинення злочинів на тій самій території (або адміністративно-територіальній одиниці) за той самий означений період часу до заздалегідь зумовленої кількості населення, що мешкає на тій самій території чи на тій самій адміністративно-територіальній одиниці, наприклад, з розрахунку на 1000, 10000, 100000 тощо.

Звідси випливає таке стисле визначення: коефіцієнт злочин ності — це рівень злочинності, обчислений з розрахунку на none редньо чи заздалегідь зумовлену кількість населення, наприклад 1000, 10000, 100000 і т.д.

Якщо рівень злочинності відомий, то коефіцієнт злочинносі можна визначити, співставляючи відповідну пропорцію. Порівняно з рівнем злочинності коефіцієнт злочинності вимірюється в відносних одиницях. Наприклад, якщо рівень злочинності в міст з населенням, рівним "Н", становить "С", то коефіцієнт злочин ності "К" з розрахунку на 100000 чоловік населення можна обчислити за допомогою такої формули:

  С • 100000

К = -------------------- ;...(3)

 Н

Аналогічно рівню злочинності коефіцієнт злочинності можна вимірювати в злочинах з розрахунку на певну кількість населення або в злочинцях з розрахунку на певну кількість населення Для підвищення точності розрахунків у формулі (3) замість загальної чисельності населення "Н", яке проживає на досліджуваній території або в досліджуваній державі чи регіоні, викори( товують чисельність населення, що досягло, згідно з законом, вік кримінальної відповідальності, а в окремих випадках цю чи сельність населення додатково обмежують не лише нижньої віковою межею (досягненням передбаченого законом вік кримінальної відповідальності), але й верхньою, виключаючи цієї чисельності осіб похилого віку "як криміногенно менш активних і небезпечних", оскільки цією частиною населення, як правило, вчиняється лише незначна кількість злочинів, які, до того ж,менш суспільне небезпечними порівняно з їх абсолютною більшістю. Зауважимо, що коефіцієнт злочинності можна розраховувати як стосовно окремих видів злочинів, так і злочинності у цілому. В цьому випадку в формулу (3) підставляють значення "С", що дорівнює кількості злочинів окремого виду, вчинених на тій чи іншій території за означений період часу або кількості злочинців, які вчинили ці злочини.

Підкреслимо, що оскільки коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинах, і коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинцях, як головні показники злочинності, мають велике теоретичне і практичне значення, то стає зрозумілим, чому останнім часом у літературі поступово окреслилась тенденція до їх роздільного і самостійного поіменування(37). Так, коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинах, отримав ще назву інтенсивності злочинності (якщо він обчислювався з розрахунку на 100 тисяч усього населення чи населення певної групи, певного адміністративно-територіального підрозділу) або коефіцієнта інтенсивності злочинності (якщо він обчислювався з розрахунку на будь-яку заздалегідь зумовлену кількість населення певного адміністративно-територіального підрозділу, чи одиниці). Коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинцях, отримав ще назву злочинної активності (якщо обчислювався з розрахунку на 100 тисяч усього населення чи населення певної групи, певного адміністративно-територіального підрозділу) або коефіцієнта злочинної активності (якщо обчислювався з розрахунку на будь-яку заздалегідь зумовлену кількість населення певного адміністративно-територіального підрозділу, чи одиниці). Як бачимо, на сьогодні ще не існує єдиної, загальноприйнятої, об'єднуючої всі точки зору термінології з цього питання.

Підсумовуючи, пропонуємо компромісне рішення щодо відокремлення й самостійного визначення і переіменування коефіцієнта злочинності, обчисленого у злочинах і злочинцях, як відповідно коефіцієнта інтенсивності злочинності і коефіцієнта злочинної активності, визначення яких наводимо нижче.

7. Коефіцієнти інтенсивності злочинності і злочинної активності. Під коефіцієнтом інтенсивності злочинності будемо надалі розуміти кількість злочинів, вчинених на певній території чи певній адміністративно-територіальній одиниці, або в підрозділі за означений період часу з розрахунку на заздалегідь зумовлену кількість населення, яке мешкає на тій самій території. Обчислення коефіцієнта інтенсивності злочинності можна зобразити формулою:

К1 = С\Н*H0;... (4),

де К, — коефіцієнт інтенсивності злочинності (чи коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинах);

С — рівень злочинності, обчислений у злочинах, згідно з формулою (1);

Но — заздалегідь означена і зумовлена кількість населення відносно якої обчислюється коефіцієнт інтенсивності злочин ності (наприклад, 1000, 10000, 100000, 1000000 і т.д.);

Н — кількість населення, яке мешкає на досліджуваній адміністративно-територіальній одиниці, для якої обчислюється коефіцієнт інтенсивності злочинності ( це може бути як усе населення, яке мешкає на вказаній території, так і певна його груп або частка), наприклад, населення "криміногенного віку".

Під коефіцієнтом злочинної активності слід розуміти кількість злочинців, які вчинили злочини на певній території чи певної адміністративно-територіальній одиниці, або в підрозділі, за означений період часу з розрахунку на заздалегідь зумовлену кількість населення, яке мешкає на тій самій території. Коефіцієнт злочинної активності можна виразити формулою:     Ко = С0\Н*Но;... (5),

де Ко — коефіцієнт злочинної активності населення (або коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинцях);

С1 — рівень злочинності, обчислений у злочинцях, згідно з формулою (2]

Н і Но — ті самі, що й у формулі (4). Зауважимо, що як ко ефіцієнт інтенсивності злочинності, так і коефіцієнт злочинно активності можуть бути обчислені по відношенню до злочинності у цілому, а також по відношенню до окремих видів злочинів.

Для порівняння рівнів і коефіцієнтів злочинності у різних країнах наведемо декілька прикладів. простійших варіантів структури злочинності, які можна отримати, класифікуючи злочини, що становлять злочинність, лише за деякими (для прикладу) критеріями. На наведеній нижче діаграмі показана структура виявленої МВС України організованої злочинності за 1996 рік за суб'єктами її викриття і попередження.

8. Приклади рівнів і коефіцієнтів злочинності. Наприклад, у 1990 році рівень злочинності, обчислений у злочинах, і коефіцієнт інтенсивності злочинності, також обчислений у злочинах, з розрахунку на 100 тисяч усього населення становили відповідно: в Україні — 369809 та 713, у колишньому СРСР (у цілому) — 2786 605 та 969, у США — 14350600 та 5820, у Франції — 3492712 та 6169, у Великобританії — 4542806 та 7956; в Японії — 2261076 та 1834, у ФРН — 4258573 та 7031 (38).

За 1996 рік рівні злочинності, обчислені в злочинах, становили по деяких областях України відповідно у Вінницькій — 15192, Волинській — 7371, Дніпропетровській — 80928, Донецькій — 58373, Житомирській — 14165, Закарпатській — 1752, Запорізькій — 32326, Івано-Франківській — 8769, Київській —15163, Кіровоградській — 24169, Миколаївській — 21379, Одеській — 33666, Полтавській — 19607, Рівненській — 6994, Сумській — 15931, Херсонській — 16517, Хмельницькій — 9948, Черкаській — 13029, Чернігівській — 11727, Чернівецькій —5300, м. Києві — 31308, м. Севастополі — 3872 тощо.

1.3. СТРУКТУРА І ДИНАМІКА ЗЛОЧИННОСТІ ЯК ЇЇ ГОЛОВНІ ПОКАЗНИКИ

1. Загальне поняття структури злочинності. Ні рівень, ні коефіцієнт злочинності як її головні показники не можуть відбити якісну різноманітність вчинених злочинів і дати якісну характеристику злочинності та її змін за часом. Для характеристики якості злочинності передбачений третій показник, а саме структура. Структура злочинності — це її "внутрішній устрій" і одна з головних ознак злочинності як системи. Структура, як відомо, визначається певними елементами, їх абсолютною кількістю, якістю і тим, як і яку частину системи (у нашому випадку — злочинності) вони становлять. Оскільки складовими елементами злочинності окремі злочини (або їх групи, чи види), вчинені на досліджуваній території за означений період часу, то якщо прийняти всю зло чинність, приміром, за одиницю або за 100%, то її структуру можна виразити відповідно або в частках одиниці, тобто у так званій питомій вазі, або у відсотках. Отже, структура злочинності визначається питомою вагою чи процентним виразом окремих груп чи видів злочинів, що становлять злочинність і класифікуються ні кримінально-правових або кримінологічних підставах відповідно до предметів кримінального права і кримінології.

Зазначимо, що оскільки класифікація структури злочинності на окремі групи чи види злочинів залежить від вибору критерії класифікації чи групуючих ознак, а цей вибір у певних межа (означених відповідними елементами предметів кримінального права та кримінології) може бути будь-яким і загальна кількість таких критеріїв (ознак) може бути невизначеною й досить великою, якщо не сказати нескінченною, то характеризувати структуру ) ру злочинності у повному обсязі об'єктивно неможливо, тим більше, що дійсність (наприклад, процеси криміналізації та де криміналізації) постійно вносить свої корективи. Зважаючи на це, наведемо для прикладу лише декілька можливих на злочини, вчинені організованими злочинними групами і викриті співробітниками органів боротьби з організованою злочинністю МВС України

Злочини ,вчинені організованими злочинними групами і викриті співробітниками карного розшуку МВС Українизлочини, вчинені організованими злочинними групами і викриті співробітниками інших органів і служб МВС України

Приклади варіантів структури злочинності залежно від критеріїв класифікації злочинів, що її становлять. По-перше, структуру злочинності можна визначити за ступенем суспільної небезпеки, чи тяжкістю злочинів, що становлять злочинність, обчислюючи співвідношення злочинів особливо тяжких, тяжких, менш тяжких та тих, що не становлять великої суспільної небезпеки;

по-друге, можна вирізнити структуру злочинності за формою вини, з якою були вчинені злочини, що становлять злочинність, виділяючи співвідношення в злочинності умисних і необережних злочинів та злочинів, що були вчинені зі складною або змішаною формою вини;

по-третє, структуру злочинності можна визначити за стадіями вчинення

 злочину, обчислюючи співвідношення закінчених злочинів, готувань до злочинів і замахів на злочини;

по-четверте, структуру злочинності можна вирізнити за критерієм присутності чи відсутності співучасті при вчиненні злочині] з урахуванням її форм і різновидів, обчислюючи співвідношення відповідних груп злочинів, що входять до складу злочинності;

по-п'яте, структура злочинності може бути репрезентована за об'єктом злочинних посягань, згідно з класифікацією злочинів наведеною в Особливій частині Кримінального кодексу, з урахуванням нових видів і складів злочинів, що тільки-но з'явилися (наприклад, екологічні) або знаходяться на стадії криміналізації (приміром, комп'ютерні);

по-шосте, структуру злочинності можна виділити на підстав врахування певних ознак суб'єктів злочинів (їх відсутності чи присутності, кількісно-якісних характеристик), обчислюючи відсотках чи питомій вазі співвідношення відповідних груп злочинів. Наприклад, за соціально-демографічними ознаками суб'єктів злочинів (за статтю, віком, соціальним статусом, родом за нять, сімейним станом, матеріальними та житловими умовам тощо), за освітньо-культурними ознаками суб'єктів злочині (наявністю освіти та її рівнем і видом, рівнем культури, загальними і специфічними культурними ознаками), за морально-психологічними ознаками суб'єктів злочинів (загальною ціннісною орієнтацією, ставленням до права і правоохоронної діяльності, з потребами та інтересами, інтелектуальними, вольовими та емоційними ознаками), за кримінально-правовими ознакам суб'єктів злочинів (спрямованістю злочинної діяльності, її змі( том, мотивами, тривалістю, одноосібним чи груповим характером, рядовою чи організаторською роллю, інтенсивністю злочиної діяльності) тощо;

по-сьоме, структуру злочинності можна вирізнити ще за таки суто кримінологічним критерієм, як причини та умови злочині] що їх можна, у свою чергу, диференціювати за безліччю критеріїв, які пропонують Тут були наведені далеко не всі типи вчені та практики.й варіанти структур злочинності, а лише їх приклади. Дати їх повний перелік, повну характеристику структури злочинності практично неможливо, та ми й не ставили перед собою такої мети. Слід тільки зауважити що нумерація цих простих варіантів структур злочинності умовно використана автором задля зручності, тому вона може бути

чмінена повністю чи частково. Якщо ж структура злочинності визначається лише за одним чи декількома критеріями, чи групуючими ознаками, ми маємо справу тільки з частковою структурою злочинності. Безумовно, поглиблений аналіз структури злочинності, тим більше аналіз повної структури злочинності, вимагає застосування якщо не всіх, то якомога більшої кількості різних диференціюючих критеріїв.

3. Математичне визначення структури злочинності. Розрахунок структури злочинності у загальному випадку можна стисло зобразити формулами: у питомій вазі — формулою (6), у відсотках — формулою (7):

   Д=Вс\С;...(6),   Д%=Вс\С*100;...(7),

де Д — структура злочинності (точніше, частка у відсотках (7) чи у вигляді питомної ваги (6) досліджуваного виду злочинності чи групи злочинів по відношенню до всієї злочинності);

Д% — показник структури злочинності у відсотках, а саме:

частка досліджуваного виду злочинності чи групи злочинів по відношенню до всієї злочинності (якщо вся злочинність приймається за 100 відсотків);

С — уся злочинність (точніше, рівень, чи коефіцієнт, усієї злочинності) ;

Вс — досліджений вид злочинності чи група злочинів, чию част-ку з усієї злочинності ми розраховуємо (точніше, рівень, чи ко-ефіцієнт, цього виду злочинності чи групи злочинів).

Наведемо декілька конкретних прикладів структури злочинності за опублікованими у пресі даними(39).

4. Практичні приклади структури злочинності. Так, у 1996 році структура злочинності за видами злочинів, тобто кримінально-рравовими критеріями, тільки по лінії карного розшуку в Україні у відсотках по відношенню до загальної кількості зареєстрованих

•злочинів становила: бандитизму — 0,02%; умисних вбивств — 1.0%; тяжких тілесних ушкоджень — 1,7%; зґвалтувань — 0,4%; розбоїв — 1,1%; грабежів — 5,9%; шахрайств — 2,4%; вимагань — 0,6%; хуліганств — 7,6%; крадіжок державного майна — 21,7%, тому числі: зі складів, баз, магазинів — 5,2%; на транспорті — 0,7% крадіжок приватного майна — 39,7%, з них: з квартир — 14,5% крадіжок транспортних засобів — 4,5%; з них: автомобілів —1,7% угонів транспортних засобів — 1,2%, з них: автомобілів — 0,8% крадіжок зброї та боєприпасів — 0,04%; злочинів, зв'язаних з наркоманією — 7,6%; дорожно-транспортних пригод зі смертельними наслідками — 0,7% тощо.

У цьому ж році структура злочинності за кримінологічними критеріями становила: злочинів, вчинених особами, які вже мали судимість — 18,2%; злочинів, вчинених групою осіб — 19,6%; злочинів, вчинених неповнолітніми а за їх участю — 10,5%; злочинів, вчинених особами у стані алкогольного сп'яніння — 18,3%; злочинів, вчинених з використання вогнепальної зброї — 0,4%; злочинів, вчинених з використання холодної зброї чи знарядь злому — 2,7%; злочинів, вчинених з використанням транспортних засобів — 0,4%; злочинів, вчинени організованими злочинними групами — 1,0%, у тому числі: у комерційних структурах — 0,03%; у фінансово-кредитній системі -0,03 %; у банківській сфері — 0,01%; крадіжок державного, колективного або приватного майна — 0,36%; вимагань — 0,08%; боїв — 0,06%; вбивств — 0,01%; бандитизму — 0,01%; розкрадань — 0,13%; хабарництва — 0,02% тощо.

Злочинність у цілому і розглянуті її показники перебувають у постійному русі, постійно змінюються.

Для характеристики такого руху й змін злочинності вводиться це один її головний показник — динаміка.

5. Дещо про нетрадиційні способи обчислення структури зл< чинності. Підсумовуючи розгляд структури злочинності як одного з її головних показників, слід зауважити, що крім наведеної вище традиційного способу розрахунку структури злочинності згідно з формулами (6) і (7), існують й інші. Так, іноді для її характеристики застосовується статистичний прийом так званого співставлення окремих груп злочинів, чи співвідношення між ними, або їх порівняння. У таких випадках розрахунок, як правил здійснюється шляхом ділення одних показників злочинності на інші з множенням на 100 відсотків чи без такого, тобто шляхом виразу одних показників злочинності через інші відповідності у відсотках чи дробом. Наприклад, за 1996 рік в Україні було вчинено 4896 умисних вбивств і 8429 умисних тяжких тілесних ушкоджень. Отож, можна сказати, що за 1996 рік в Україні в о редньому було вчинено приблизно у 2 рази, чи приблизно у о редньому на 100% більше тяжких тілесних ушкоджень, ніж уми них вбивств, оскільки 8429:4896= 1,72^2^200%.

6. Загальні поняття про динаміку злочинності й швидкість динаміки злочинності. Динаміка злочинності — це зміни її рівня, коефіцієнта та структури за певний відтинок часу. Слід зазначи-ги що цей проміжок часу у загальному випадку може бути будь-аким. Якщо він дорівнює якійсь одиниці часу, наприклад, одному місяцю, одному року або одній хвилині, одній годині, одній добі тощо, то в цих випадках можна говорити вже не лише про динаміку якогось показника, але й про швидкість динаміки, або швидкість зміни цього показника за часом.

Іноді в літературі замість терміна "швидкість динаміки" можна зустріти термін "темп динаміки" чи більш вузький термін (тільки для зростання) — темп зростання, або темп приросту. З позицій логіко-математичних методів та пошуку ефективних шляхів їх застосування у праві та правоохоронній діяльності вважаємо термін "швидкість" більш точним і вдалим, ніж термін "темп", який є більш гуманітарно-розмовним і гірше піддається формалізації. Це наша особиста точка зору, але ми не виключаємо існування й інших, у тому числі й протилежних. Наочне уявлення про динаміку зміни показників у часі (кількість умисних вбивств, зареєстрованих у СНД у 1990-1995 роках) дає такий графік:

7. Основні способи обчислення динаміки злочинності та вимоги до них.

 Динаміка основних показників злочинності як зміна їх за якийсь проміжок часу може, згідно з наявними літературні ми даними, визначатися двома способами: з одного боку, я різниця між значеннями досліджуваних показників, узяти відповідно в кінці та на початку означеного проміжку часу, вимірюватися в цьому випадку у тих самих одиницях виміру, що й досліджувані показники, тобто це зміна (зростання чи зменшення) досліджуваних показників на якесь число конкретних одиниць виміру, які потім, якщо з'явиться бажання, можна додатково перевести у відсотки відносно початкових значень досліджуваних показників. Наприклад, за 1996 рік в Україні зареєстровано 617262 злочина, що на 24598 злочинів, або приблизно на 3,8 менше, ніж у попередньому році. Нерідко динаміку рівня злочинності, визначену таким чином, у літературі позначають як приріст злочинності (маючи, очевидно, на увазі, що цей приріст у загалному випадку може бути як зі знаком плюс, так і зі знаком міну як у нашому прикладі, тобто фактично не приріст, а зменшення Для випадків стабільного зростання можна так само визначити динаміку динаміки, тобто подвійну динаміку, чи динаміку приросту як, у свою чергу, зміну у часі приросту злочинності.

З іншого боку, динаміку будь-яких показників злочинності можна визначити ще й як частку від ділення значень цих показників під кінець означеного проміжку часу на значення тих самих показників на початку цього ж проміжку часу. У цьому випадку динаміка — це зміна (збільшення чи зменшення) досліджувані показників порівняно з їх початковими значеннями в яку кількість разів, тобто безрозмірна величина. Якщо помножити на 100%, то одержимо вираз кінцевих значень досліджуваних показників

у відсотках стосовно їх початкових значень. Наприклад за період з 1973 по 1993 рік на території України рівень злочи ності (у злочинах) у цілому збільшився в 4,2 раза й становив відношенню до 1973 року 420%, у тому числі, зокрема, рівень розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки — в 7,5 раза й становив 750% по відношенню до 1973 року.

Більшість авторів, у тому числі й автор цього посібника, віддають перевагу першому способу підрахунку динаміки злочинності різниці між кінцевими і початковими значеннями її показник Проте в який би спосіб ми не визначали динаміку, слід пам'ятати що задля того, аби отримати вірогідні, репрезентативні статистично вагомі дані про динаміку злочинності, що свідчать про закономірні, а не випадкові зміни її показників, необхідно з особливою обережністю ставитися до вибору розміру проміжку часу, протягом якого досліджується динаміка злочинності.

Обережність необхідна, по-перше, тому, що на зміну основних показників злочинності можуть впливати відповідні зміни кримінального, кримінально-виправного, кримінально-процесуального законодавства. У зв'язку з цим бажано вибрати відтинки часу так, щоб протягом них вказане законодавство залишалося відносно постійним або зазнало лише незначних змін, інакше треба врахувати ці зміни та їх вплив на основні показники злочинності. По-друге, обережність необхідна також задля врахування (по можливості) всіх змін законодавства взагалі на означеному проміжку часу, які б могли мати як попереджувально-профілактичний, так і криміногенний характер. По-третє, обережність необхідна для того, щоб розмір обраного відтинку часу в певному значенні був оптимальним і відповідав обсягам досліджень або розміру території чи кримінологічного об'єкта, де будуть здійснюватись відповідні виміри показників злочинності. Відомо, зок-:рема, чим меншим є досліджуваний кримінологічний об'єкт (конкретне підприємство, мікрорайон міста, населений пункт сільського типу, робітниче селище тощо), тим більшим має бути проміжок часу, протягом якого буде досліджуватися динаміка злочинності на певному кримінологічному об'єкті, задля того, щоб встигли здійснитися взаємокомпенсація, поглинання, поси-лення чи нейтралізація різноманітних випадкових процесів, що відбуваються на об'єкті, які в разі малих проміжків часу можна сприйняти помилково як закономірні, а не випадкові і зробити в результаті хибні висновки.

 Для великих кримінологічних об'єктів, регіонів та територій, що складаються з безлічі більш дрібних кримінологічних об'єктів, територіальних одиниць чи регіонів, така небезпека є незначною, бо кількість випадкових процесів, що з ними трапляються навіть на невеликих відрізках часу, різко зростає, отже зростає й взаємодія (взаємопоглинання, посилення чи послаблення) цих випадкових процесів між собою і швидше "вимальовуються" загальні закономірності, яким підпорядкована динаміка основних показників злочинності досліджуваних об'єктів.

 Виходячи з накопиченого практикою досвіду, для малих та дорівняно невеликих кримінологічних об'єктів рекомендують вибирати для вивчення динаміки злочинності періоди, що дорівнють 10 і більше років. Воднораз для більш великих кримінологічних об'єктів, цілих регіонів, відносно великих адміністративно-територіальних одиниць та окремих держав розміри досліджуваних періодів можна скоротити до одного року, а в окремих випадках — і менше одного року, наприклад, до одного квартал або одного місяця. Природно припустити, що із зростання досліджуваного проміжку часу точність виявлення основних закономірностей в динаміці злочинності зростає. Проте й тут є свої труднощі й обмеження, деякі з них вже були названі — це, зокрема, численні або докорінні зміни в чинному законодавстві, що можуть внести значні "шуми", "перешкоди" в дослідження закономірностей динаміки злочинності. Це зовсім не означає, що не можна, наприклад, досліджувати динаміку злочинності на малих кримінологічних об'єктах чи малих територіях протягом малих проміжків часу або на великих кримінологічних об'єктах чи великих територіальних одиницях або в державах за досить довгий періоди або цілі історичні епохи. Проте теоретична й практичні значущість таких досліджень може різко знизитись, якщо при цьому не скористатися сучасними методами математичного аналізу, теорії ймовірностей, математичної статистики, сучасними комп'ютерними технологіями, щоб "відсіяти" всілякі випадкові або закономірні, але "шумові" процеси і впливи, що вуалізують або викривлюють досліджувані закономірності в динаміці злочинності (40).

Нині в теорії кримінального права та кримінології ще відпрацьовано науково обгрунтованих рекомендацій щодо оптимізації відбору конкретних відтинків часу для вивчення динаміки злочинності на певних групах чи класах кримінологічних об'єктів або для певних груп чи класів територіальних одиниць регіонів. Це питання, як правило, розв'язується в кожному конкретному випадку емпіричним шляхом, методом спроб і помилок їх аналізу, обговорення й усунення. Особливе місце при цьому посідає проблема відокремлення основних явищ і процесів, впливи на злочинність призводять до закономірних змін, від випадкових чи шумових. Специфіка цієї проблеми та її вирішення полягають у тому, що вона в ряді випадків має не лише кримінологічний, але й суто філософський чи морально-етичний, соціально-психологічний характер, який необхідно враховувати використовуючи сучасний математичний інструментар.

Розглядаючи динаміку злочинності та способи її обчислення, навмисне дещо спрощували картину. Так, відзначаючи динаміку злочинності як різницю її показників, узятих відповідно в сінці та на початку досліджуваного проміжку часу, ми тим самим нібито постулювали, чи стверджували, що в кінці та на початку досліджуваного відрізку часу беремо "миттєві", чи "точкові", значення показників злочинності. Насправді ж, ці значення не можуть і не повинні бути миттєвими, інакше вони будуть носити випадковий характер. Інакше кажучи, на початку та наприкінці досліджуваного проміжку часу ми вимірювали (або обчислювали) показники злочинності, взяті, в свою чергу, за якийсь інший проміжок часу. Головною ж умовою було те, що ці відтинки часу на початку та в кінці досліджуваного періоду повинні обов'язково бути рівними. Наведемо конкретний приклад і для наочності зобразимо його графічно на вісі часу. Приміром, обчислимо динаміку стану злочинності в будь-якій області за 1980-1990 роки. Для цього визначимо стан злочинності окремо за 1980 і 1990 роки, потім від стану злочинності за 1990 рік віднімемо стан злочинності за 1980 рік.

Отже, ще раз повторимо: обов'язковою вимогою при обчисленні динаміки злочинності є рівність на початку та в кінці досліджуваних відтинків часу, протягом яких визначалися показники злочинності. протилежному випадку отримані дані про динаміку злочинності будуть свідомо помилковими або неправдивими.

8. Види динаміки злочинності, базисна та ланцюгова динаміка.

 На практиці поряд з простою вирізняють також базисну та ланцюгову динаміку. При визначенні базисної динаміки злочинності за певний проміжок часу вибирають початкову точкою відліку (базис), а потім відносно неї обчислюють динаміку показників злочинності в будь-який інший момент часу (за умови, що виміри показників злочинності будуть здійснювати в початковій точці відліку та наприкінці досліджуваного проміжку часу за тс самий відтинок часу). Наприклад, донедавна популярним було порівняння значень якихось показників, узятих за один рік з відповідними значеннями цих самих показників за 1913 і 1917 роки, які в цьому випадку вибиралися як початкові, чи базисні, точки відліку. Нині початковими (базисними) точками відліку можна, наприклад, обрати рік початку перебудови чи проголошення Україною суверенітету тощо. Початковою точко відліку може бути в загальному випадку будь-який момент час як достатньо збільшений, наприклад, початок якоїсь історичної-епохи, так і дрібно конкретизований, приміром рік, місяць, чиста час доби. Ланцюгова динаміка відрізняється тим, що при її о численні порівнюються показники злочинності та визначається їх зміна за кожний наступний проміжок часу порівняно з рівнем йому попереднім, тим самим немовби утворюється послідовний ланцюг порівнянь. Наприклад, показники злочинності за 1996 порівнюються з показниками злочинності за 1995 рік; показники злочинності за 1995 рік порівнюються з показниками злочинності за 1994 рік; показники злочинності за 1994 рік порівнюються з показниками злочинності за 1993 рік тощо.

КІЛЬКІСТЬ УМИСНИХ ВБИВСТВ, УЧИНЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ В УКРАЇНІ у 1991-1995 роках

Таким чином, послідовно визначається динаміка злочинності за1996, 1995, 1994 роки, що називається в цьому разі ланцюговою, чи безперервною, динамікою. Підкреслимо, що відтинок часу, протягом якого досліджується ланцюгова динаміка злочинності, у загальному випадку може бути будь-яким. Основними вимогами, яким повинен задовольняти їх вибір, є такі: ці проміжки часу повинні бути рівними за розмірами і слідувати безперервно один за одним.

Тепер, після того як ми розглянули основні види динаміки злочинності та способи їх обчислення, доцільно ввести ще одну, четверту, загальну, необхідну та безумовну вимогу, яку пред'являють до відтинку часу, протягом якого буде досліджуватися динаміка злочинності, а саме: цей відтинок часу не повинен бути меншим за проміжок часу, протягом якого роблять виміри або за який беруть значення показників злочинності. Наприклад, якщо досліджуються значення показників злочинності, взяті за один рік, то мінімальним проміжком для дослідження динаміки цих показників може бути лише один рік тощо.

9. Динаміка злочинності як наука. Говорячи про динаміку зло-шнності в цілому або про динаміку якихось родів чи видів, зло-іинів, необхідно передусім виходити з самого поняття динаміки. Динаміка — це наука, що на відміну від кінематики вивчає не просто рух чи зміну чогось, а займається пошуком та виявленням причин цього руху чи зміни як результату взаємодії з іншими яви-цами або процесами (41).

тання вивчення динаміки злочинності тісно зв'язане з питанням її причини та умови.

є помилковими або свідчать про некоректне застосування тих чи інших методів або про неякісний початковий теоретичний чи практичний матеріал. У низці випадків вони, як правило, є вірни-

Якісна й кількісна оцінка характеру та ступеня впливу тих чи інших факторів на статистичні показники злочинності та їх динаміку

 здавна хвилювала розум учених та практичних працівників.

 Достатньо буде, наприклад, ще раз нагадати першу роботу

 у цій сфері бельгійського математика А. Кетле "Про людину та розвиток її здібностей, або досвід соціальної фізики", опубліковану

 ще в 1835 році, роботи А. Герре, Ф. Ліста, А. Принса, Г. Тарда,

 Є. Феррі та інших, видані ще у XIX та на початку XX сторіччя З позицій сьогодення їх можна, звичайно, звинуватити в дещо наївному підході до проблеми та примітивних способах і розв'язання, критикувати за суб'єктивізм у виборі досліджувана факторів та за багато інших помилок і похибок. Проте при цьому безсумнівним є велике теоретичне та практичне значення цих перших робіт, що відкрили, по суті, нову ер в кількісному вивченні та моделюванні злочинності.

10. Логіко-математичні методи як інструментар для вивчення механізмів динаміки злочинності. Нині кількісні методи математичного аналізу, статистики та моделювання міцно увійшли в теорію й практику кримінологічних досліджень. З їх допомого успішно виявляються глибинні механізми розвитку кримінологічних явищ і процесів, здійснюється кримінологічне прогноз вання та комплексне науково обгрунтоване й ефективне план вання боротьби зі злочинністю, широко застосовуються вони т кож і в інших галузях знань та правоохоронній практиці.

Разом з тим, не ідеалізуючи картину, слід зауважити, г логіко-математичні методи аналізу, що є універсальним та дійсно найбільш ефективним інструментом пізнання, залишаються, с наче, тільки інструментом, або допоміжним засобом. Вони не к жуть компенсувати недоліки, помилки або дефіцит відповідних якісних знань про предмет дослідження, а також відсутність необхідних практичних навиків й досвіду в тих, хто цими метода користується. Про це не слід забувати при використанні найсучасніших та найбільш ефективних логіко-математичних методів, інакше все це може перетворитися лише на подобу науковості, призвести до помилкових висновків, скомпрометувати самих дослідників, так і ідею використання цих методів. нве тоді, коли цими методами користуються достатньо підготовлені спеціалісти, нерідкі випадки, коли одержують такі несподівані результати, які "не вкладаються" у звичні стереотипи професійного мислення. І далеко не в усіх випадках ці "несподівані" результатиі нібито "наштовхують" нас на нові ідеї, маленькі чи великі відкриття. Але щоб бути впевненими в їх правильності, необхідні додаткові дослідження й перевірки, у тому числі й на можливість відтворення цих результатів, принципово нові перевірки результатів іншими методами.

Це складна й копітка робота професіоналів, але вона виправдовує себе значним прискоренням, інтенсифікацією та оптимі-зацією наукових і практичних пошуків і досліджень, одержанням точних і вірогідних висновків, поглибленням відповідних знань та прогнозуванням розвитку досліджуваних явищ і процесів. Застосування логіко-математичних методів виправдовує себе не лише у вирішенні загальних фундаментальних проблем дослідження злочинності та її динаміки, але й у розв'язанні окремих більш вузьких теоретичних і практичних завдань дослідження злочинності певного виду й оцінки впливу, який здійснюють на неї конкретні соціальні, економічні, господарські, правові та інші фактори. На-ведемо приклад.

 11. Приклад застосування логіко-математичних методів, зокрема методів математичного моделювання, з метою виявлення механізмів динаміки злочинності неповнолітніх. На підставі відповідних даних в Україні в цілому, а також у розрізі кожної з її областей, республіки Крим та міста Києва нами було досліджено вплив на рівень злочинності неповнолітніх (з розрахунку на 100 тисяч мешканців) низки соціальних, демографічних, економічних та інших факторів. У результаті застосування спеціальних логіко-математичних методів, зокрема методу найменших квадратів, широко описаного у літературі, одержано найпростішу робочу лінійну модель, коефіцієнти якої вказують на "роль", ''знак" та "силу" впливу відповідних факторів на рівень злочин-ності неповнолітніх:

У=--158+12,67Х1+165,7Х2+10,36Х3--5,701Х4--7,467Х5-3,122Х6--9,3Х7--5,928Х8;...(6),

 де У — рівень злочинності неповнолітніх з розрахунку на а 00 тисяч мешканців;про "... відмирання" ексцесів, що містяться в порушенні правил сумісного проживання..." Й хоча B.I. Ленін неодноразово вислов-діовав думку про те, що не знає, як швидко та в якій послідовності це буде відбуватися, а потім ніколи не поширював і не розвивав цієї ідєї' питання про "відмирання" негативних явищ, отже й злочинності, для суспільствознавства взагалі та кримінології зокрема вважалося аксіоматичним.

X1 — кількість шлюбів з розрахунку на 100 тисяч мешканців;

Х2 — кількість розлучень з розрахунку на 100 тисяч мешканців;

Х3 — частка школярів, які навчаються у "2" та "З" зміні (у відсотках);

Х4 — кількість дітей, які померли у віці до 1 року на 1000 народжених;

Х5 — кількість мешканців, які стоять у черзі за одержання житла (у відсотках до всього населення);

Х6 — темп збільшення (+) чи зниження (-) виробництва у промисловості (у відсотках);

x7 — темп збільшення (+) чи зниження (—) обсягів

 промисловості (у відсотках);

Х8 — частка промислових підприємств, що знизили продуктивність праці (у відсотках).

Навіть первинний аналіз одержаної формули (6) доводить, що найбільший "внесок" у зростання злочинності неповнолітніх та найбільш сильний вплив на неї чинять нестабільність сім'ї та кількість розлучень. Подальший більш докладний аналіз одержаної моделі та її опрацювання з метою отримання можливостей для наступного прогнозування та скеровуючого впливу на досліджуваний процес є предметом окремих спеціальних досліджень, результати яких наводити у цій роботі недоцільно, враховуючи її досяг та призначення. Можна лише зазначити, що й у такому ви ляді одержана математична модель рівня злочинності неповнолітніх є досить інформативною й добре описує реальний процес впливу на рівень злочинності неповнолітніх досліджуваню факторів. Для підтвердження сказаного наведемо значеннь відносної помилки апроксимації. Ця помилка для одержаної моделі становить лише 8,42%, у той час як при моделюванні соціальних та соціально-правових явищ і процесів припускають відносно помилку апроксимації приблизно 10-15 % (у зв'язку з особливо складністю та непередбаченістю досліджуваних об'єктів порівняно з будь-якими фізичними явищами та процесами, технічним пристроями, хімічними реакціями та технологіями в інженерних дослідженнях).

Розглядаючи питання про динаміку злочинності, слід ще раз підкреслити, що донедавна його дослідження блокувалося пану чими у нашій державі ідеологічними настановами, висхідною та оретичною підвалиною яких часто був відомий вислів B.I. Ленін.

У таких умовах основними закономірностями злочинності та її динаміки "природно" вважалося її поступове зменшення та зниження суспільної небезпеки вчинених злочинів, а кримінологічні проблеми злочинності в колишньому СРСР розглядалися ізольовано від світових тенденцій та досвіду дослідження злочинності в інших країнах, тим більше тих, що належали до "ворожо-протилежного" пануючій ідеології капіталістичного табору. Наша свідомість, як правильно визначив В. В. Лунєєв, була нібито обтя-жена удаваною чи уявною ідеєю про об'єктивно задану приреченість цих проблем у процесі соціалістичного будівництва. В наш час кримінологічні дослідження ідеологічно розкріпачені, що дало можливість дослідити справжні тенденції в динаміці злочинності порівняно з відповідними тенденціями злочинності в інших країнах світу.

 12. Наслідки злочинності як її додатковий показник. Окрім розглянутих вище головних показників злочинності, на практиці нерідко застосовують й інші, серед яких найбільш відомий такий додатковий показник, як обсяг і характер прямої та непрямої побічної) шкоди, заподіяної злочинами, відомий у літературі ще й "наслідок злочинності". Кримінологічне поняття наслідків зло-іинності охоплює не тільки прямий матеріальний збиток і пряму моральну шкоду, заподіяні у результаті злочинних дій чи злочин-чої бездіяльності, але й непрямі. Показники шкоди при цьому мо-куть бути обчислені відносно певного рівня чи коефіцієнта зло-іинності у цілому, а також відносно рівнів чи коефіцієнтів окремих родів, видів і складів злочинів й їх динаміки. У принципі, шкоду від будь-яких злочинів можна виразити в грошовому обчисленні. Проте на практиці частіше за все в грошовому розрахунку виражають шкоду, заподіяну корисливими майновими чи господарськими злочинами. Шкоду від насильницьких злочинів, наприклад, можна виразити в кількості випадків смерті, інвалідності, завдання тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості або у кількості робочих днів, втрачених у зв'язку з непрацездатністю потерпілих, а також у розмірах витрат на лікування та виплату по лікарняних листах.

Непряма, чи побічна, шкода може виражатися, по-перше у прибутку, втраченому державою, підприємством, організацією чи закладом, а також окремими особами внаслідок вчинення злочинів, для обчислення якої розроблено безліч методик(50), або у витратах, зв'язаних, наприклад, з організацією боротьби зі злочинністю на всіх рівнях, починаючи з організації ранньої попереджувальної роботи і закінчуючи постпенітенціарним контролем. Можливі й інші узагальнені оцінки всіх соціальних, господарських, матеріальних, правових та інших наслідків злочинності що базуються на спеціальних дослідженнях.

Були розглянуті далеко не всі соціальні, правові та кримінологічні проблеми злочинності та шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів. Та ми й не ставили перед собою такої мети. Розкриваючи поняття злочинності, її основні властивості та щоб, не уникаючи показники, автор вбачав своє завдання у тому суперечливих та дискусійних боків досліджуваних проблем, їх мало досліджених аспектів, спробувати знайти найбільш оптимальні шляхи їх розв'язання, які б відкрили нові перспективи для більш глибокого вивчення злочинності, осмислення її основних тенденцій і закономірностей.

Головні висновки до розділу

1. Злочинність — це складне, системне і закономірне явище існуючої дійсності, ознаки, властивості і закономірності розвитку якого до кінця ще не вивчені й потребують своєї розробки.

2. Головні показники злочинності можна і необхідно виражати та обчислювати за допомогою строго формалізованих математичних формул, що дасть змогу поставити вивчення злочинності у цілому та її окремих видів на строго наукову основу. Першою і головною умовою для успіху цієї справи є створення у масштабах усієї держави єдиної автоматизованої системи обліку відповідних показників.                            3. Виявлення та поглиблене вивчення внутрішніх і зовнішніх механізмів динаміки різних показників злочинності вимагає оволодіння та застосування на практиці різноманітних логіко-математичних методів, зокрема методів математичного моделювання, що дозволяють відносно швидко і професійно грамотно обробляти великі масиви статистичних даних і отримувати при цьому вірогідні результати з відомою ймовірністю помилки.

Бібліографічні посилання

Підрозділ 1.1.

1. Див.: Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. — М., 1969. — С. 174-175.криминологии. — Л., 1979. — С. 14).

2. Аванесов Г.А. Криминология. — М., 1984. — С. 170-172.

3. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации /Под ред. В.Н. Кудрявцева. — М., 1984. — С. 30-33.

4. Див.: Шахматов А.В. Преступность. Методические указания для применения :истемного и вероятностного методов исследования. — Л., — Красноярск, 1978. —с. 8-21. (Цит. за: Стручков Н.А. Преступность как социальное явление: лекции ю 1.1

5. Лунеев В.В. Тенденции преступности: мировые, региональные, российские // государство и право. — 1993. — № 5. — С. 4-6.

6. Маркс К. , Энгельс Ф. Соч., 2-е изд. — Т. 8.— С. 532.

7. Цит. за: Аваяесов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление. — Горький, 975. — С.35-48.

8. Лунеев В.В. Вказ. праця. — С. 5-6.

9. Там само,

10. Див.: Вернадский В.И. Избранные труды по истории науки.—М., 1981.—С. 26-134;

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. — М., 1989. — С. 234; Мас-лов С.Ю. Теория дедуктивных систем и ее применение. — М., 1986. — С. 217; Меныши-м c.m.i Клименко А.А. Длинные волны в экономике. Когда общество меняет кожу. — 1987. — 304 с.; Петров В.М. Эта таинственная цикличность / Число и мысль. — М., 986 — Вып. 9. — С. 86-112; Поманский А.Б., Трофимов Г.Ю. Математические модели в — 1975. — № 1. — С. 24-32; Стручков Н.А. Вказ. праця. — С. 12-22; Шахма-тов А.В. преступность: Методические указания для применения системного и вероят-теории экономического цикла // Экономика и математические методы. — 1989 Т. XXV. — Вып. 5. — С. 825-840; Чижевский А.Л. Земное эхо солнечных бурь., М., 1973.—289с.та ін.

11. Саркисова Э.А. Роль наказания в предупреждении преступлений. — Минск1990. — С. 160.

12. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и ус ловия. — К., 1988. — С. 14.

13. Див.: Стручков НА. Преступность как социальное явление (лекции). — ; 1979.—С. 7-12.

14. Там само. — С.14.

15. Див.: Аванесов ГА. Криминология. — М., 1984. — С. 167.

16. Див.: Там само.

17. Див.: Криминология: Учебник / Под ред. Б.В. Коробейникова, Н.Ф. Кузнецвой,

 Г.М. Миньковского. — М., 1988. — С. 63.

18. Див.: Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причт и условия. — К., 1988. — С. 16.

19. Див.: Токарев А.Ф. Основные понятия криминологии. — М., 1989. — С. 5.

Підрозділ 1.2

20. Див.: Аваяесов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление. — Горьки 1975. — С. 31-64, Даньшин И.Н. Вказ. праця — С. 19-31, Стручков Н.А. Введение в криминологию — Л., 1977. — С. 24-78; Курс советской криминологии Предмет. Методолог Преступность и ее причины. Преступник /Под ред. В.В. Коробейникова, В.Н. Кудрявцев И.И. Карпеца. — М., 1985. — С. 151-162; Криминология: Учебник / Под ред. Б.В. Короб никова, Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. — М., 1988. — С. 66-70 та ін.

21. Див.: Соколов Д.И. К понятию преступности и ее состояния // Становление и развитие советского уголовного законодательства: Материалы межвузовской конференции, посвященной 50-летию первого советского уголовного кодекса. — Волгогр 1973. — С. 108-112; Стручков Н.А. Преступность как социальное явление: Лекции криминологии. — Л., 1979. — С. 14-18; Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общ характеристика, причины и условия: Учеб. пособие. — К., 1988. — С. 19-33; Токар А.Ф. Основные понятия криминологии. — М., 1989. — С. 10 та ін.

22. Див.: Аванесов ГА. Криминология. — М., 1984. — С. 167-170; Карпец И.И.

 Современные проблемы уголовного права и криминологии. — М., 1976. — С. 10  Коган В.М. Социальные свойства преступности. — М., 1977. — С. 30-48; Кузнецова

 Н.Ф. Преступление и преступность. — М., 1969. — С. 171-184 та ін.

23. Див.: Даль В. Толковый словарь. — М. — Т.4. — 1935. — С. 284-286; Ожегов Словарь русского языка. — М., 1987. — С. 610-613.

24. Див.: Даньшин И.Н. Вказ. праця. — С. 19-23; Криминология: Учебник /Под. I Б.В. Коробейникова, Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. — М., 1988. — С. 66 Стручков Н.А. Преступность как социальное явление: Лекции по криминологии Л., 1979. —С. 14-20 та ін.

25. Див.: Аванесов Г.А. Вказ.праця. — С. 168-174.

26. Див.: Кондрашков Н.Н. Исследование статистических данных о преступности и мерах борьбы с ней в союзной республике // Вопросы борьбы с преступностью. — 1969. — Вып. 10. — С. 4-8; Орехов В.В., Спиридонов Л.И. О понятии и измерении преступности // Вестник ЛГУ. — 1968. — № 5. — С. 146-148; Остроумов С.С. Советская судебная статистика. — М., 1976. —С. 65-140; Кузнецова Н., Остроумов С., Яковлев Необходимо статистическое изучение преступности // Социалистическая заістного методов исследований. — Л., — Красноярск, 1978. — С. 8-16; Шляпочни-ков А. С. Советская криминология на современном этапе. — М., 1973. — С. 20-26 та ін.

27. Див.: Криминология: Учебник /Под ред. В.В.Орехова. — СПб., 1992. — С. 52-62. 28. Див.: Алексеев А.И., Роша А.Н. Латентная преступность и эффективность деятельности правоохранительных органов // Вопросы борьбы с преступностью. — М., 1973 — Вып. 19. — С. 30-36; Булатов Г., Майоров Н. Показательность данных уголовной статистики // Вестник Московского университета. Серия: Право. — 1969. — № 3. — С. 58-61; Конев А.А. Основные криминологические характеристики латентной преступности. — Омск, 1980. — С. 10-46; Шляпочников А. С, Забрянский Г.И. Выявление латентной преступности // Советское государство и право. — 1971. — № 5. — С 98-104; Щеглова С.А. Латентная преступность и ее значение для эффективности уго-ловно-правовых норм: Автореф. канд. дисс. — М., 1973. — С. 3-16; Акутаев P.M. Проблемы латентной преступности: Автореф. канд. дисс. — Харьков, 1984. — С. 6-12 та ін.

29. Там само.

30. Там само.

31. Див.: Шляпочников А.С., Забрянский И.И. Вказ. праця. — С. 99-102;

Алексеев A.M., Роша А.Н. Вказ. праця. — С. 33-34; Стручков Н.А. Вказ. праця. — С. 18-21; Даньшин И.Н. Вказ. праця. — С. 25-31.

 32. Даньшин И.Н. Вказ. праця. — С. 25-31. 33. Шляпочников А.С., Забрянский И.И. Вказ. праця. — С. 99-102. 34. Див.: Бернстайн А. Справочник статистических решений. —М„ 1968. — С. 162;

Большев Л.Н., Смирнов Н.В. Таблицы по математической статистике. — М., 1983. — 416 с.; Ван дер Варден Б.Л. Математическая статистика. — М., 1960. — 434 с.;

Докторов Б.З. О надежности измерения в социологическом исследовании. — М., ,1979. — 129 с.; Елисеева И.И., Рукавишников В.О. Логика прикладного статистического анализа. — М., 1982. — 192 с.; Кендалл М., Стьюарт А. Статистические выводы и связи. — М., 1973. — 899 с.; Кимбл Г. Как правильно пользоваться статистикой. — М., 1982. — 295 с.; Поллард Дж. Справочник по вычислительным методам статистики. — М., 1982. — 344 с.; Репин С.В., Шеин С.А. Математические методы обработки ста-гистической информации с помощью ЭВМ. — Минск, 1990. — 128 с.; Эдельгауз Г.Е. достоверность статистических показателей. — М., 1977. — 278 с. та ін.

35. Див.: Поллард Дж. Справочник по вычислительным методам и статистике. —

М., 1982. — 344 с.; Пустыльник Е.И. Статистические методы анализа и обработки на-блюдений: Физико-математическая библиотека инженера. — М., 1968. — 289 с.;

Репин С.В., Шеин С.А. Математические методы обработки статистической информации с помощью ЭВМ. — Минск, 1990. — 128 с.

36. Преступность в Украине // Бюлетень законодавства і юридичної практики

України. — 1994. — № 2. — С. 164-173.

 37. Див.: Стручков Н.А. Преступность как социальное явление: Лекции по крими-нологии.—Л., 1979.—С. 16-18; Аванесов Г.А. Криминология.— М., 1984.—С. 173-180;

Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия. —

К. 1988. — с. 21-23; Токарев А.Ф. Основные понятия криминологии. — М., 1989. — С.10-ІЗта ін.

38. Цит. за статтею: Лунеев В.В. Тенденции преступности: мировые, региональные,

российские // Государство и право. —1993. — № 5. — С. 9; Лунеев В.В, Преступность СССР: Основные тенденции и закономерности // Государство и право. —1991. —№ 8. — с. 90-97.

Підрозділ 1.3

39. Див.: Преступность в Украине // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1994. — № 2. — С. 142-159. Примітка: надалі автором при розрахунку, основних показників злочинності для прикладу застосовуються статистичні дані про злочинність в Україні, наведені у вказаному збірнику без відповідних посилань на нього

40. Див. Лунеев В В Преступность в СССР. основные тенденции и закономерности // Советское государство и право. — 1991 — №8. — С. 90-97.

41. Див Афифи А., Эйзен С. Статистический анализ: Подход с использование ЭВМ / Пер. с анг. И С. Енюкова и И.Д. Новикова, Под ред. Г.П. Башарина — М 1982. — 488 с.; Мостеллер Ф., Тьюки Дж. Анализ данных и регрессия: В 2-х т — Вып /Пер. с анг. Ю.Н Благовещенского; Под ред. и с предисл. Ю П Адлера. — М., 1982 . 317 с.; Сборник задач по теории вероятности, математической статистике и теор) случайных функций /Под ред. А.А. Свешникова. — М., 1990. — 656 с.; Статистическі методы в инженерных исследованиях: Учеб. пособие /Под ред. Г.К. Круга. — М 1983.—216 с. таж.