Чубенко А. (ад'юнкт кафедри економічної безпеки НАВС України) Міністерство внутрішніх справ України як суб'єкт фінансового права

Поняття суб'єкта права є ключовим для будь-якої правової науки. Суб'єкт права виступає суб'єктом правовідносин, що безпосередньо реалізує надані законом права і обов'язки. Суб'єкт фінансового права відрізняється фінансовою правосуб'єктністю, завдячуючи чому може брати участь у конкретних фінансових правовідносинах.

Суб'єкти фінансового права можна поділити на три умовні групи: суспільно-територіальні утворення (на державному та місцевому

рівні), колективні суб'єкти (органи влади, різні організації та ін.), індивідуальні суб'єкти (фізичні особи).

Суб'єкт фінансового права визначається наявністю якості фінансової правосуб'єкт-ності. Поняття «фінансова правосуб'єктність» включає в себе поняття «фінансової право-спроможності» та «фінансової дієздатності». Фінансова правоспроможність — це спроможність мати фінансові права і обов'язки, передбачені законодавством. У той же час фінансова дієздатність (як і деліктоздатність) можна визначити як спроможність особи са-

>>>48>>>

мостійно або через законних представників придбати, здійснити, змінити і припинити фінансові права і обов'язки, а також відповідати за їх невиконання та неправомірну реалізацію. У таких суб'єктів фінансового права, як державні органи, фінансова правосуб'єктність обмежується компетенцією в галузі фінансової діяльності, що встановлена законодавством України.

Органи державної влади (як представницькі, так і виконавчі), будучи колективними суб'єктами фінансового права, виступають як уповноважені державою органи. Наділені державою компетенцією у галузі його фінансової діяльності, вони перебувають у постійно діючих відносинах з державою і уповноважені втілювати державну волю у встановлених нею межах.

До кола представницьких органів державної влади як суб'єктів фінансового права слід відносити органи як загальнодержавного, так й місцевого значення. Органи виконавчої влади поділяються на органи загальної і спеціальної компетенції.

Органи виконавчої влади спеціальної компетенції (Міністерство фінансів України, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація та ін.) є суб'єктами фінансового права, що реалізують різноманітні функції у галузі фінансової діяльності держави відповідно до встановленої законом їх компетенції.

В свою чергу, органи виконавчої влади загальної компетенції, будучи колективними суб'єктами фінансового права, реалізують свої права під час складання проектів бюджету та їх виконання! 1].

Виходячи з того, що Міністерство внутрішніх справ України не є органом спеціальної компетенції щодо реалізації функцій держави в галузі фінансової діяльності, можна зробити висновок, що фінансова правосуб'єктність цього органу виконавчої влади реалізується насамперед під час участі у бюджетному процесі на стадіях формування проекту бюджету та його виконання у встановлених межах, відповідно до бюджетного законодавства^].

Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України Міністерство внутрішніх справ України в особі міністра має статус головного розпорядника бюджетних коштів. Виходячи з цього статусу, на цей орган виконавчої влади покладаються наступні повноваження:

1) розробляти план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

2)    розробляти   з   подальшим   поданням Міністерству   фінансів   України   на   підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити;

3)  отримувати шляхом затвердження у законі про державний бюджет бюджетні призначення і доводити у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечувати управління бюджетними асигнуваннями;

4)    затверджувати   кошториси   розпорядників нижчого рівня;

5)   здійснювати  внутрішній  контроль за повнотою надходжень отриманих розпорядником   бюджетних   коштів   нижчого   рівня   та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;

6)   одержувати  звіти   про   використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого   рівня   та   одержувачів   бюджетних коштів і  аналізувати  ефективність  використання ними бюджетних коштів.

Таким чином, в частині фінансових повноважень щодо участі у підготовці проекту державного бюджету Міністерство внутрішніх справ України, отримавши розроблені Міністерством фінансів України інструкції, організовує розроблення бюджетного запиту. Під бюджетними запитами розуміється документ, що містить пропозиції з відповідними обгрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період. Рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України приймається Міністерством фінансів України після його аналізу з точки зору відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів.

Міністерство внутрішніх справ України в особі керівника несе відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст підготовленого бюджетного запиту (ст. 34—36). Міністерство бере участь у виконанні Державного бюджету України за видатками. Державний бюджет України виконується за бюджетним розписом, який затверджується Міністерством фінансів України і має відповідати встановленим бюджетним призначенням.

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису Міністерство внутрішніх справ України одержує бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів як основних планових документів бюджетної установи, які надають повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визна-

>>>49>>>

чає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Міністерство внутрішніх справ України бере бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами (ст. 47—51)[3].

Однак, крім визначених повноважень, Міністерство внутрішніх справ України наділено окремими специфічними фінансовими повноваженнями — щодо здійснення фінансового контролю. Правовою базою здійснення фінансового контролю співробітниками міліції є Закон України «Про міліцію», де в п. 24 ст. 11 визначено перелік необхідних дій працівників міліції у разі надходження до органу дізнання заяви або повідомлення про корисливі злочини, що вчинюються проти майна підприємств, установ і організацій різних форм власності, додержання правил продажу товарів та надання послуг.

Таким чином, даний пункт Закону надає право працівникові міліції проводити огляд виробничих, складських та інших службових приміщень і територій, завдяки чому можуть бути встановлені обставини, які вказують на вчинення або підготовку до вчинення кримінального діяння.

При проведенні попередніх перевірок працівник міліції має право вимагати від посадових осіб проведення інвентаризації матеріальних цінностей та грошових коштів і ревізій виробничої та фінансово-господарської діяльності. У практичній діяльності відповідних підрозділів органів внутрішніх справ матеріали інвентаризації є важливим способом збирання доказів і мають доказову силу при виявленні ряду обставин у процесі розслідування розкрадань матеріальних і фінансових ресурсів підприємств незалежно від форм власності.

З іншого боку, органи внутрішніх справ самі є суб'єктами відомчого фінансового контролю, фінансово-господарська діяльність яких регламентується Положенням про відомчий фінансовий контроль у системі МВС України, Інструкцією про порядок проведення раптових перевірок збереження грошових коштів, матеріальних цінностей і бланків суворої звітності в підрозділах МВС України та Тимчасовою інструкцією про порядок проведення документальної ревізії фінансово-господарської діяльності органів внутрішніх справ.

Організацію контрольно-фінансової роботи в системі МВС України здійснює Контрольно-ревізійне управління МВС України на підставі наказу МВС України № 46 від 24 січня 1995 р. (Положення про Контрольно-ревізійне управління МВС України). Основним завданням цього органу є контроль за цільовим і ефективним витрачанням державних коштів та використанням матеріальних цінностей, станом їх збереження та бухгалтерського обліку, правильним і своєчасним документальним оформленням господарських операцій, достовірністю звітності про результати фінансово-господарської діяльності.

У відповідності зі згаданими вище відомчими нормативними актами ревізії фінансово-господарської діяльності ОВС, які утримуються за рахунок державного бюджету, здійснюються не менше одного разу в два роки, а в госпрозрахункових органах — не менше одного разу на рік. Ревізії проводяться комплексно і охоплюють не тільки фінансово-господарську, але й виробничу діяльність.

Інформація про нестачі, розтрати чи крадіжки грошових коштів і матеріальних цінностей в органі (підрозділі) внутрішніх справ подається у фінансово-економічне управління (ФЕУ) МВС України і копії керівникові відповідної служби міністерства протягом двох тижнів після підписання матеріалу розгляду та вжиття відповідних заходів по цьому факту[4].

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що Міністерство внутрішніх справ України є специфічним суб'єктом фінансового права, що має як фінансові повноваження як орган виконавчої влади загальної компетенції, так і спеціальні повноваження щодо здійсненнями фінансового контролю.

Використана література:

1.  Карасева М.В. Финансовое право. Общая часть: Учебник. — М.: Юристъ, 2000. -С. 85-108.

2.  Про Міліцію: Закон України. — Нормативні акти України / Укр. акад. внутр. справ; Упоряд: В.П.Лисюченко та ін. — 2-е вид., допов. і змін. — К., 1998. — С. 5—27.

3.  Бюджетний кодекс України. — К., 2001. — С. 6—15.

4.  Фінансове право / Кер. авт. кол. Предборський В.А. — Київ: Правові джерела, 1998. -С. 39-57.

Рекомендовано до друку кафедрою економічної безпеки НАВС України.

>>>50>>>

Яворський Я. (прокурор відділу Львівської обласної прокуратури, юрист другого класу) Конкуренційне законодавство Європейського Союзу

У сучасних умовах розвиток конкурентних зідносин і створення здорового конкурентного середовища перебувають у центрі уваги міжнародних економіко-правових організацій, тісно пов'язуються з інтеграційними процесами світової економіки. У зв'язку з цим актуальними є реформи, що відбуваються у конкуренційному законодавстві Європейського Союзу (далі - - ЄС). Нині воно є ефективним механізмом, який забезпечує участь окремих країн-учасниць ЄС у міжнародному поділі праці, допомагає вирішувати питання економіко-правового характеру, підвищує економічну ефективність та створює сприятливий клімат для розвитку господарських зв'язків.

Пропонована стаття має на меті розглянути зміни, що відбуваються на законодавчому рівні регулювання конкурентних відносин у ЄС. З огляду на стратегічну мету України набути асоційованого, а з часом — і повноправного членства у ЄС вивчення цих змін і адаптація їх до національного конкуренційного законодавства є необхідним і важливим.

Римська угода — перший правовий документ у Європі, у якій поряд із створенням спільного ринку викладені правила захисту конкуренції. Статті 3, 81, 82 (попередні 3, 85, 86) цієї Угоди зі змінами, внесеними Маастрихтською та Амстердамською угодами, створили режим контролю ЄС за антиконкурент-ними діями. Зокрема, ст. 81, яка визначає підходи ЄС до контролю за узгодженими діями, забороняє угоди та узгоджені дії між підприємствами, що можуть вплинути на торгівлю між державами-учасницями і метою котрих є усунення, обмеження чи перекручення конкурентних відносин на спільному ринку.

Крім зазначених статей Римської угоди, джерелами конкуренційного законодавства також є: норми, що знаходяться у розпорядженнях Ради ЄС, серед них найбільш вагомі — Регламент № 17 від 6 лютого 1962 p.; Регламент № 19/65 від 2 березня 1965 p.; Регламент № 4064/89 від 21 грудня 1989 p.; норми, які містяться у розпорядженнях і директивах Комісії ЄС та у її рішеннях з конкретних справ, що стали адміністративними прецедентами; судова практика — рішення Суду першої інстанції і Суду правосуддя ЄС з конкретних справ, які стали зразками, прецедентами для прийняття ними рішень з аналогічних справ.

Реалізація зазначених джерел конкуренційного законодавства (норм і статей Римської угоди) забезпечувала проведення скоординованої та злагодженої конкурентної політики на міждержавному рівні серед країн-учасниць ЄС. Цьому сприяло також виконання Постанови Ради ЄС «Про застосування статей 85, 86 Угоди» № 17 від 16 лютого 1962 p., яку на практиці називають «Правилом 17». Ним встановлювалася «централізована дозвільна система» стосовно всіх обмежувальних угод, які потребували дозволу. Дана система була дієвою та ефективною, коли у Європейський Союз входила невелика кількість держав-учасниць. Коли ж їх число збільшилося, то у діючій системі виявилися суттєві вади. Ними є: обмеженість національних конкурентних органів у ефективному захисті правил конкуренції; система реалізації повідомлень, що створює певні перепони для розвитку підприємництва, особливо малого і середнього тощо. Недостатність ресурсів Комісії ЄС для здійснення контролю за сучасних умов, набуття національними конкурентними органами і судами країн-учасниць необхідного досвіду, зміни в економічному середовищі країн ЄС були також тими причинами, які зумовили модернізацію та вдосконалення конкуренційного законодавства ЄС. Ці зміни викликають великий інтерес.

Реформа конкуренційного законодавства, на думку комісара з питань конкуренції Європейської Комісії Маріо МонтЦІ]: зменшить бюрократизацію; компанії більше не надаватимуть Комісії ЄС нотифікації про угоди; приділятиметься увага найважливішим порушенням з боку Комісії ЄС, зокрема ан-тиконкурентній політиці домінуючих фірм, діяльності картелів тощо; розширить права національних конкурентних органів, які бу-

>>>51>>>

дуть брати участь у застосуванні конкурен-ційного законодавства ЄС у тісній співпраці з Комісією; дозволить національним судам у повному обсязі вирішувати питання, пов'язані з конкурентними відносинами.

Зміни відбуваються у процедурі впровадження правових норм, які стосуються анти-конкурентних узгоджених дій і грунтуються на ст. 81 Римської угоди; змінюються правила щодо заборони зловживань домінуючим становищем, що грунтуються на ст. 82 Угоди. Кардинально змінюються відносини між європейськими органами захисту конкуренції та компаніями-учасницями ринку. Останні самостійно вирішуватимуть: чи є їх дії сумісні з європейським конкурентним правом.

Привертають увагу і зміни у конкурентній політиці щодо здійснення контролю за злиттями, які передбачають реалізацію пропозицій Комісії. Ними є: проект оновленого регламенту, котрий має бути ухвалений у кінці 2003 р. чи на початку наступного; проект «кращої практики», яку необхідно застосовувати під час проведення розслідувань злиттів. Ця практика охоплює повсякденні опрацювання справ, пов'язані зі злиттями, та відносини зі сторонами — учасницями злиття і третіми особами; проект «нотаток щодо оцінки горизонтальних злиттів» має за мету сформулювати підхід до сутнісного аналізу злиттів; завдяки чому забезпечуватиметься прозорість. Даний проект визначає три способи, згідно з якими горизонтальне злиття знижує ефективність конкуренції: «першочергове ринкове становище», «олігополії без наявності змови», «скоординовані олігополії»; врахування міжнародних аспектів, які впливають на конкурентну політику щодо проведення контролю за злиттями.

Реформи, що проводяться у конкуренц-ійному законодавстві ЄС, впливають на методи роботи її Комісії. Нові правові норми звільняють Комісію ЄС від опрацювання великої кількості нотифікацій. Вона вже не буде вирішувати питання щодо надання виключних дозволів, а прийматиме рішення, пов'язані з виявленням і припиненням порушень конкурентного законодавства. А у прийнятті рішень більше покладатиметься на скарги і розслідування, що будуть проводитися з її ініціативи. Важливими є зміни у співробітництві між Комісією ЄС і національними конкурентними органами. Згідно із встановленими принципами перевага надається розгляду справ спеціальним органом чи органами влади, які найефективніше зможуть відновити конкуренцію на ринку. Національні конкурентні органи перш, ніж вжити офіційних заходів, інформуватимуть Комісію ЄС про них. Крім цього, зміни дозволяють кожному національному конкурентному органу застосовувати статті 81, 82 Римської угоди. При цьому дотримуватися певних правил і забезпечувати належний рівень співпраці між ними та Комісією. Застосування права національними названими органами та судами підпорядковуватиметься прецедентному праву Суду ЄС та судів першої інстанції, а також адміністративній практиці Комісії ЄС.

Вказані зміни та підходи у конкуренщй-ному законодавстві ЄС, з одного боку, вважаємо такими, що дозволять створити більш ефективну та менш бюрократичну систему. З іншого — широке залучення до застосування конкуренційного законодавства ЄС національних конкурентних органів і судів може призвести до непослідовного виконання норм цього права.

В Україні перші суттєві кроки у сфері конкуренції законодавцем зроблено. Прийнятий Закон від 11 січня 2001 р. «Про захист економічної конкуренції» значною мірою наблизився до європейських вимог щодо конкуренційного законодавства. Поряд з цим нині необхідно проводити постійний моніторинг законодавства ЄС і запроваджувати відповідні зміни до нормативних актів України, зосередити увагу на процедурних питаннях вирішення таких справ у судах. Як зазначив голова Верховного Суду України В.Ма-ляренко: «Ще досі повною мірою не вирішено питання критеріїв визначення підсудності певних спорів, зокрема тих, що пов'язані із застосуванням законодавства про конкуренцію» [2].

«Чітка і пріоритетна орієнтація України на інтегрування в Європейський Союз»[3] означає високі стандарти в економічному та правовому житті і, зокрема, вимагає враховувати новітні підходи до удосконалення чинного в ЄС конкурентного поля та зближення національного конкуренційного законодавства із законодавством ЄС. На цьому тлі хочеться відзначити і те, що питання розвитку конкуренції перебувають у центрі уваги й інших міжнародних організацій. Світова організація торгівлі, Організація економічного співробітництва і розвитку, Конференція ООН з торгівлі та розвитку, Міжнародна мережа з питань конкуренції активно обгово-

>>>52>>>

рюють вказану проблему. Конкуренційне законодавство і політика повинні регулюватися міжнародними нормами. В зв'язку з цим національні конкуренційні законодавства мають адаптуватися до міжнародних правил конкуренції. Найбільш нагальним воно є для країн, у тому числі й України, де досвід запровадження даного законодавства є незначним.

Таким чином, основою правового, економічного та соціального розвитку нашої держави повинно стати створення передумов для вступу України до ЄС. Немає сумніву, що Україні необхідно якомога швидше активізувати процес інтеграції до Європейського Союзу, але це може статися за умови реалізації реформ економіко-правового характеру.

Використана література:

1.  Реформа конкурентного права ЄС // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. - 2003. - № 3. - С. 56-61.

2.   МаляренкоВ.   Роль судової влади у захисті  економічної  конкуренції // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. — 2003. — № 1. — С. 2—3.

3.  Послання Президента України до Верховної Ради. Європейський вибір. Концептуальні засади   стратегії  економічного  та  соціального   розвитку  України   на  2002—2011   роки  // Урядовий кур'єр. — 2002. — 4 черв.

Рекомендовано до друку кафедрою теорії держави і права юридичного факультету Львівської комерційної академії.