Ціркаль В. (доцент, кандидат юридичних наук (Київський національний університет їм. Тараса Шевченка)) Проведення експертизи у суді: організаційні питання

Проведення судової експертизи з кримінальних справ є самостійною процесуальною формою використання спеціальних знань у кримінальному процесі. Проведення експертизи — процесуальна дія, яка відрізняється від інших тим, що проводиться спеціалістом у формі дослідження наданих йому судом (суддею) об'єктів і матеріалів, котрі вже зібрані і приєднані до справи як процесуальні джерела доказів, що вимагають такого дослідження з використанням відповідних спеціальних знань, з метою з'ясування певних питань, які мають значення для правильного вирішення справи.

Встановлені КПК України правила призначення і проведення експертизи створюють самостійний правовий інститут (систему правових норм, що регулюють діяльність експерта, його права і обов'язки, порядок складання висновків, а також правовідносини, які виникають як між експертом і органом, що призначив експертизу, так й іншими учасниками кримінальної справи (потерпілий, підсудний) стосовно експерта і його висновку. В час науково-технічного прогресу суттєво зростає роль і значення експертизи.

Питання про те, чи треба призначати експертизу, вирішують слідчі органи, суддя і суд при провадженні у справі. Стаття 76 КПК передбачає винятки з цього правила,

>>>63>>>

оскільки перераховані у ній питання завжди вимагають для їх розв'язання спеціальних знань у галузі судової медицини або судової психіатрії.

Призначення судово-медичної експертизи є обов'язковим для встановлення: причин смерті (п. 1 ст. 76); тяжкості й характеру тілесних ушкоджень (п. 2 ст. 76); статевої зрілості потерпілої у справах про злочини, передбачені ст. 155 КК (п. 4 ст. 76); віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, а відповідних документів немає і їх неможливо одержати (п. 5 ст. 76); щодо осіб, які у зв'язку зі своїми фізичними вадами не здатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання (ст. 69).

Судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своїх дій внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності. Ознаками такої поведінки можуть бути невмотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи в момент скоєння противоправного діяння або у процесі провадження у справі.

Обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза: для визначення психічного стану обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності (п. З ст. 76); щодо особи, яка у зв'язку зі своїми психічними вадами нездатна правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати показання про них (ст. 69).

Судово-психіатрична експертиза в судовому засіданні може мати характер амбулаторного обстеження, якщо питання про її проведення постало у ході судового слідства. Коли під час дослідження у засіданні висновку названої експертизи з'ясується, що для визначення психічного стану підсудного необхідне тривале спостереження за ним в умовах стаціонару, суд за мотивованою пропозицією експерта може вирішити питання про поміщення підсудного у відповідний медичний заклад[1].

Експертиза у суді призначається і проводиться з дотриманням правил і вимог статей 310—312 КПК України. Аналіз судової практики свідчить, що вона найчастіше

проводиться з Ініціативи суду І учасників процесу у випадках, коли проведене на до-судовому слідстві експертне дослідження і одержаний в результаті нього висновок з різних причин визнається таким, що не відповідає встановленим вимогам і викликає обгрунтований сумнів (істотне порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, неповнота дослідження, нечіткість висновку, його суперечливість, недостатня обгрунтованість тощо); у зв'язку з чим виникає необхідність проведення додаткової та повторної експертизи. Коли ж експертиза проводилась на до-судовому слідстві і висновок експерта щодо його достовірності та повноти сумнівів як у сторін, так і у суду не викликає, то експертиза під час судового слідства не призначається і не проводиться. При цьому, коли суд не знайшов потрібним викликати експерта, дослідження його висновку, одержаного в результаті проведеної експертизи на досудовому слідстві, проводиться шляхом оголошення його в судовому засіданні та ставлення до нього всіх учасників розгляду, тобто воно здійснюється за правилами дослідження документів (ст. 314 КПК). Коли ж у судове засідання викликаний експерт, який проводив експертизу на досудовому слідстві (що у практиці судів буває найчастіше), суд, не призначаючи експертизи, проводить дослідження висновку з участю експерта за правилами, сформульованими чч. 3—5 ст. 310 КПК[2].

Проведення експертизи у суді має особливості, обумовлені, головним чином, процесуальною обстановкою (судове засідання з його принципами гласності, усності, безпосередності, змагальності та вільної оцінки доказів), обсягом завдань, які стоять перед нею, а також тим, що експерт, поряд з іншими учасниками процесу, бере активну участь у дослідженні обставин справи, які стосуються предмета експертизи; і лише після цього проводить експертне дослідження[3, 46—49].

Судова практика свідчить, що суд (суддя) може викликати у засідання експерта у випадках, коли: а) за допомогою експертизи встановлюються істотні фактичні дані правильного вирішення справи; б) висновок експерта, зроблений на досудовому слідстві, викладено не досить зрозуміло, і суд без допомоги експерта не може у повній мірі з ним самостійно розібратися та оцінити його; в) за допомогою експертів необхідно вирішити нові, раніше не досліджувані питання; г) висновок суперечить іншим матеріа-

>>>64>>>

лам справи або існують інші підстави у сумніву щодо його вірності; д) висновок заперечується обвинуваченим, підсудним, їх захисниками чи іншими учасниками процесу або ними заявлено клопотання про виклик експерта у судове засідання.

Для проведення експертизи і дачі висновку з досліджуваних питань до суду може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ст. 75 КПК). Такими спеціалістами можуть бути- працівники державних спеціалізованих установ та відомчих служб, до яких належать: науково-дослідні та інші установи Міністерства юстиції і Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби МВС, Міністерства оборони, Служби безпеки України.

Судово-експертна діяльність також може здійснюватись на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами. Видача ліцензій і атестація судових експертів з числа працівників підприємницьких структур та громадян здійснюється Мін'юстом або МОЗ України відповідно до їх повноважень. У тих випадках, коли проведення експертизи доручається працівникові підприємницької структури, яка має ліцензію на здійснення судово-експертної діяльності, суд повинен перевірити: чи є у спеціаліста свідоцтво про присвоєння йому кваліфікації судового експерта за відповідною спеціальністю[1]. На жаль, вивчення автором даної публікації практики свідчить про те, що на проведення окремих експертиз негативно впливають відсутність методичного контролю роботи експертів, діяльність яких здійснюється на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу, а також громадянами за разовими договорами; незнання ними процесуальних норм і спеціальних методик експертного дослідження об'єктів; відсутністю у їх розпорядженні приладів і обладнання для проведення відповідних досліджень речових доказів.

Для забезпечення проведення експертизи у судовому розгляді справи суддя одноособове або суд в розпорядчому засіданні повинні вирішити питання про виклик у засідання експерта, який проводив експертизу під час досудового слідства, а при неможливості його явки чи необхідності проведення повторної експертизи — іншого експерта-фахів-ця у цій же галузі спеціальних знань. Виклик до суду експерта, який проводив експертизу

під час досудового слідства, має на меті забезпечення всебічної перевірки і об'єктивної оцінки його висновку.

Необхідність призначення експертизи з питань, для з'ясування яких необхідні спеціальні знання, може виникнути безпосередньо у судовому засіданні у зв'язку із заявою клопотань учасників розгляду та їх вирішення судом у підготовчій частині засідання, а також під час судового слідства. Суд може призначити експертизу і з власної ініціативи.

Між тим, як свідчить практика (автором вивчено 20 кримінальних справ, у яких проведені експертизи у суді), а також узагальнення криміналістичної літератури, експерти викликалися до суду часто без необхідності. У цих випадках їх участь у засіданні обмежувалася лише звичайним підтвердженням висновку, даного на досудовому слідстві[4]. Вважаю, щоб уникнути зайвих викликів експертів до суду, необхідно ретельно і глибоко розібратися суду (судді) з вказаного питання. І викликати експерта у засідання тільки у необхідних випадках, а не лише для підтвердження даного ним на досудовому слідстві висновку. Слід вирішити питання про необхідність допиту експерта, а також проведення експертизи у суді.

У підготовчій частині судового засідання головуючий оголошує: хто запрошений експертом у даній справі, і роз'яснює права про відведення останнього (ст. 62 і ст. 287 КПК). Питання про відведення експерта у разі надходження такої заяви вирішується судом у нарадчій кімнаті за загальним правилом. Головуючий також роз'яснює експерту його права і обов'язки, передбачені ст. 295 КПК, і попереджає про відповідальність за завідомо неправдивий висновок і відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (статті 384 і 385 КК України).

Експерт, викликаний у засідання, має широке коло процесуальних прав, які сприяють найбільш повному виявленню обставин, що мають значення для дачі висновку. Він може брати участь у дослідженні всіх обставин справи, які належать до предмета експертизи, ставити питання підсудному, потерпілому і свідку, брати участь в огляді речових доказів, місцевості чи приміщення і звертати увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом, а також брати участь у проведенні інших судових дій. Головуючий повинен забезпечити дотримання усіх зазначених прав експерта та його активну участь у

>>>65>>>

судовому слідстві, оскільки від цього у значній мірі залежить повнота і обгрунтованість експертного висновку.

Разом з тим слід пам'ятати, що експерт може брати участь тільки у з'ясуванні тих обставин, які можуть мати значення для дачі висновку і належать до предмета даної експертизи. Він не повинен ставити перед допитуваними питання правового характеру (наприклад, викрадення або розтрата, умисне вбивство чи доведення до самогубства тощо). Головуючий має відхиляти такі питання.

Постановка питань експерту є складною процедурою, яка полягає у поданні питань учасниками судового розгляду, їх обмірковуванні та винесенні судом відповідної ухвали (постанови).

Відповідно до ст. 310 КПК у з'ясуванні всіх обставин, які мають значення для висновку експерта, головуючий пропонує обвинувачу, захиснику, підсудному, а також потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу та їх представникам подати у письмовому вигляді питання, які вони бажають поставити експертові. Подані питання повинні бути оголошені; і стосовно них має бути заслухана думка учасників розгляду.

Важливе значення має активна участь експерта при обговоренні запропонованих питань. Як свідчить судова практика, невірно сформульовані питання, що виходять за межі його компетенції або зовсім не потребують спеціальних знань, ставляться перед експертом, як правило, у тих випадках, коли вони формуються без його участі. Відбувається це тому, що судді не володіють необхідними спеціальними знаннями, нерідко їм важко правильно формулювати питання. А тому участь експерта в обговоренні поданих учасниками судового розгляду питань є важливою умовою грамотного їх формулювання в ухвалі (постанові) суду. Якщо питання експерту ставляться у його відсутності, то у разі виникнення труднощів у їх формулюванні бажано, щоб суд отримав усну консультацію у відповідного спеціаліста. Остаточне визначення судом чи суддею, котрий одноособове розглядає справу, кола запитань, на які повинен відповісти експерт, з усуненням тих, що не стосуються справи або виходять за межі компетенції експерта, сформулює суд. Я підтримую думку І.Петрухіна та В.Арсеньєва, що «з точки зору ефективності контролю вищих судових інстанцій за діяльністю судів першої інстанції важливим є те, щоб запитання експерту, подані сторонами, у всіх випадках

додавалися до кримінальної справи» [5, 14; 6]. Щоб було зрозуміло, чому відхилено розгляд того чи іншого питання і з яких мотивів. Розглянувши всі подані на експертизу питання, суд у нарадчій кімнаті остаточно їх формулює і виносить ухвалу (постанову) про призначення експертизи.

Проведення експертом дослідження І дача ним висновку здійснюється, звичайно, після винесення судом ухвали (постанови) і оголошення у засіданні про призначення і вручення її експерту.

Якщо експертиза проводиться у суді вперше, то останній повинен вирішити: чи можливе її проведення в умовах судового розгляду. Судова практика свідчить, що для проведення, навіть, звичайної криміналістичної експертизи у суді (дослідження почерку, підчистки, дописування, встановлення залитого тексту тощо) не завжди можливо. Призначення інших видів експертиз (автотехніч-ної, судово-бухгалтерської, технологічної, судово-будівельної тощо) залежить також від наявності певних умов з їх проведення. Якщо у матеріалах справи є всі необхідні вихідні дані для роботи експерта, а тих, що не вистачає і вони можуть бути отримані судом, то, звичайно, експертизу можна провести у суді. Останній має забезпечити експерта необхідними матеріалами, зразками для дослідження, а також його участь у судовому слідстві із з'ясування у підсудних, потерпілих, свідків даних, необхідних для дослідження і дачі висновку. Якщо провести експертне дослідження у судовому засіданні неможливо, ухвала (постанова) про проведення експертизи з доданими до неї необхідними матеріалами направляється до відповідної судово-експертної установи для виконання експертизи в порядку, встановленому ст. 198 КПК. При цьому, залежно від тривалості експертних досліджень та складності справи, суд може прийняти одне з наступних рішень: оголосити перерву; відкласти слухання справи; продовжити судове слідство і досліджувати інші докази. Коли експертиза проводиться безпосередньо у суді, то експерту слід надати, по можливості, окреме приміщення і створити всі необхідні для роботи умови.

Але на практиці трапляються випадки, коли до суду надходять кримінальні справи, і під час їх розгляду в засіданні виникає потреба у проведенні експертного дослідження, то суд (суддя) замість того, щоб призначити і провести експертизу в суді, виносить постанову (ухвалу) про направлення справи на додаткове розслідування. Вважаю, що

>>>66>>>

цього не слід робити, оскільки питання про експертне дослідження постало під час розгляду справи у суді. І тому останній, відповідно до закону, сам може вирішити дане питання у судовому засіданні і не направляти справу на додаткове розслідування.

Суд і учасники судового розгляду мають право бути присутніми при проведенні експертизи (якщо, звичайно, немає перешкод етичного характеру і вона проводиться у суді).

Заключним етапом проведення експертизи у суді є оголошення висновку експерта. Відповідно до ст. 200 КПК висновок, даний експертом, оголошується ним у засіданні. Експерт повинен довести у суді правильність свого висновку, роз'яснити його суть не лише для суду, а й присутнім у залі громадянам. Для них переконливість висновку значною мірою залежатиме від того, як експерт викладатиме і обґрунтовуватиме висновок, буде давати необхідні пояснення про використані методи та їх надійність, які використає прийоми демонстрації дослідження (фототаблиці, схеми, діафільми, макети, діаграми та інші додатки до висновку). Висновок експерта (або його повідомлення про неможливість дачі висновку) разом з усіма додатками приєднується до справи. Висновок експертизи, яка виконується під час судового розгляду, складається з урахуванням таких винятків: у вступній частині не вказується запис щодо попередження експерта про відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку (такий запис робиться у протоколі судового засідання); якщо з питань, які вирішувались під час розгляду, проводилась експертиза на попередніх стадіях процесу і експерт згоден з її результатами, він вправі на них послатися[7].

Підтримую точку зору, висловлену в спеціальній літературі, про те, що неправильною є практика, коли експерт оформлює свої висновки у вигляді «відповідей на запитання суду» та інших подібних документів або взагалі не складає ніякого документа, а його відповіді на поставлені запитання фіксуються у протоколі судового засідання. Це — явне порушення закону, оскільки надання експертом висновку фактично замінює його допит [6, 43].

Перевірка висновку експерта є практичною діяльністю зі встановлення належності до справи даних, які містяться у висновку, їх допустимості і достовірності. Така перевірка й оцінка включає аналіз: дотримання процесуального порядку призначення та проведення судової експертизи; компетентності експерта (чи не вийшов він за межі своїх повноважень); достатності поданих експертові об'єктів дослідження; повноти відповідей на поставлені питання; відповідності висновків іншим фактичним даним; узгодженості між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експерта; обгрунтованості експертного висновку та його узгодженості з іншими матеріалами справи; відповідності висновку поставленим питанням; повноти та наукової обгрунтованості висновку експерта; належності до справи, допустимості і достовірності висновку як доказу.

В результаті оцінки висновку експерта суд може прийняти одне з таких рішень: 1) визнати висновок якісним, повним та обгрунтованим, таким, що має значення для справи, і включити його до числа інших джерел доказів та використовувати при доведенні обставин справи; 2) у випадках, коли експертиза буде визнана неповною або не досить зрозумілою, за клопотанням учасників судового розгляду чи за ініціативою суду може бути призначена додаткова експертиза, проведення якої доручається тому самому або іншому експерту; 3) коли ж висновок буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи чи з інших причин викликає сумнів у його правильності (наприклад, під час розгляду встановлені нові дані, які можуть вплинути на висновки експерта); при призначенні і проведенні експертизи допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону тощо, суд може призначити повторну експертизу, проведення котрої доручається іншому експерту.

Таким чином, розглянуті організаційно-практичні питання призначення і проведення експертиз у суді та недоліки, які виникають при цьому, а також запропоновані рекомендації сприятимуть більш якісному їх проведенню.

_

Використана література:

1. «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах». Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 20 травня 1997 р. (із змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25 травня 1998 р., п. 14, п. 19).

>>>67>>>

2.  Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—1998). -К., 1998. - С. 158.

3.  СтринжаВ., КонюшкоВ. Використання спеціальних знань судом // Рад. право. — 1973. — № 3. - С. 46—49.

4.   Шепилов     Н.А.   Производство  экспертизы  в  суде  по  уголовным делам // Криминалистика и судебная экспертиза. — 1983. — Вып. 27. — С. 36—39.

5.  ПетрухинИ. Экспертиза в суде // Сов. юстиция. — 1968. — № 2. — С. 14.

6.   Проведение экспертизы в суде (правовые и организационно-практические вопросы): Метод, пособ. для судей / За ред. В.Д.Арсеньева. — М., 1979. — 224 с.

7.   Інструкція  про призначення  і  проведення судових експертиз.  Затверджена наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 р., п. 39.