II. Б. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Тепер можна розглянути вісім характерних рис державного управління, наведених Кларенсом Тербером.

Перша риса — персоналізм. Це стосується відданості державних службовців радше певним особам, родині чи політичному лідеру, ніж організаціям чи ширшим суспільним інтересам. Персоналізм проявляється в підтримці політичного лідера чи відданості йому. Виконанню функцій чи обов'язків часто допомагають особисті контакти чи друзі, а не офіційна ієрархія чи санкціоновані канали. Глибока відданість та прихильність до родини чи регіональні узи — ось ще один аспект природи персоналізму.

Друга характерна особливість — часті зміни в уряді, які призводять до змін посадових осіб і викликають непевність у термінах політики та будь-яких спроб висунути ініціативи чи зберегти безперервність програм або служб.

Корупція, третя характерна особливість, дуже поширена й вважається основною частиною процесу врядування. Корупція практикується на всіх рівнях і всіма посадовими особами. Вона соціальне прийнятна, оскільки всі мають платити; отож корупцію розглядають як засіб зрівняння урядових послуг для кожного громадянина. Тут немає фаворитизму, адже корупція застосовується до всіх однаково.

Брак загальної координації та зв'язку між міністерствами — інша характерна риса. Кожне міністерство діє на власний розсуд, і часто проголошуються суперечливі курси чи правила. Через часті зміни в уряді адміністративні структури вагаються, які правила слід застосовувати.

П'ята характерна риса — ставлення бюрократії до зайнятості. Вакансії створюються й заповнюються радше для

26

>>>27>>>

того, щоб надати роботу, аніж на основі потреби певної програми. Буває також, що індивід працює в кількох місцях, переважно не в уряді, аби заробити достатньо грошей. Роботу в уряді та урядові служби можна використати для виконання інших функцій, не пов'язаних з урядовою посадою.

Тербер характеризує шосту особливість як гуманістичну традицію. Він має на увазі, що показники успіху чи досягнення є вторинними щодо збереження гарних соціальних взаємин. Система менеджменту робить наголос на особистому пристосуванні, а не на нав'язуванні виконавчих стандартів. Така ситуація пояснюється переважно браком кваліфікованих працівників та технічних можливостей.

Адекватне функціонування та впровадження програм вимагає надання повноважень і відповідальності кожному рівню управління. Проте в такій адміністративній системі бракує схильності брати на себе відповідальність, отож, слід здійснювати пильний нагляд для того, щоб відбувалася бодай якась діяльність.

Нарешті, ці характерні особливості призводять до браку «громадянської культури» чи «службової культури» в тих, хто відповідає за державне управління. Немає усвідомлення того, що їхні дії слід сприймати в контексті ширших інтересів державного добробуту. Державна служба розглядається в контексті вдоволення радше особистих чи приватних інтересів, ніж широких соціальних інтересів. Ототожнення з причиною соціальної проблеми, яку слід розв'язати, не є частиною мислення персоналу, причетного до державного управління.

Перелічені вище характерні особливості можна краще збагнути з такої характеристики Філіппін, що мають подібне культурне тло: «Особа має зважати на добру волю однієї посадової особи, на вплив другої, на хабар третій для того, щоб її прохання не поклали під сукно. Багато бізнесменів вважають, що до відсутності чіткої політики щодо бізнесу та промисловості спонукає те, що лише в такий спосіб бізнес можна назавжди зробити залежним від політичного ноу-хау. Ще більшим лихом, ніж відсутність чіткої політики, сьогодні є брак послідовності. Рішення, ухвалені після тривалої й нудної рутини, можуть бути переглянуті, анульовані чи досліджені як «аномальні». Бізнесмени знають, що навряд чи якийсь політичний курс протримається довше, ніж півроку. Отож, зосереджуються на швидких

27

>>>28>>>

оборудках, на короткій справі, яка дає найбільшу вигоду. Наслідком цього є безробіття, адже капітал неохоче бере участь у довготермінових проектах» (Riggs, p. 101).