І. В. АМЕРИКАНСЬКА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Багатодисциплінний підхід утруднив ідентифікацію державного управління як окремої галузі в науковому середовищі. Для розв'язання цієї проблеми у Сполучених Штатах застосували два різні підходи до навчання державному управлінню. За певних обставин державне управління може вивчатися на факультеті політології або стати частиною програми вивчення господарського управління. У цих випадках державне управління переважно підпорядковане головній темі. Там, де державне управління є окремою організаційною одиницею, її навчальна програма запозичує дещо в інших факультетів, і вона може запропонувати спеціалізацію в таких галузях, як міське управління, управління людськими ресурсами тощо.

Протягом багатьох років у програмі навчання державного управління спостерігався напрочуд послідовний підхід. Ось як у 1955 році Валдо схарактеризував програмні підходи до державного управління: «У коледжах та університетах, де вивчається більше ніж один загальний курс державного управління, інші курси, найімовірніше, оберуть одну чи ДРУГУ> а то й обидві лінії. Один тип спеціалізації — географічно-правовий: курси з національного, державного, муніципального, місцевого чи міжнародного управління. Друга

п

>>>12>>>

лінія спеціалізації — функціональна, звернена на внут-рішньоадміністративну діяльність: курси з управління персоналом, бюджетного чи фінансового адміністрування, планування, адміністративного права тощо (Waldo, p. 32). Валдо зауважив, що для студентів були б корисними також курси в таких галузях, як історія, економіка, господарське управління, які урізноманітнили б їхню освіту. Мабуть, не викликає сумніву те, що ці предмети потрібні тому, хто вивчає державне управління.

Певні зміни в навчальній програмі державного управління відбулися в сімдесяті та вісімдесяті роки. Ці зміни відбулися завдяки тому, що державне управління стали визнавати окремою дисципліною на рівні вищої освіти. Було розроблено перелік основних предметів з додатковим наголосом, відповідно до Генрі. Він пише: «Більш-менш узгоджений перелік предметів, схоже, було розроблено для вивчення державного управління на рівні вищої освіти. Він зосереджувався на середовищі державного управління (тобто загальні ввідні курси, які висвітлюють роль бюрократії за демократії), кількісні методи, складання державного бюджету й управління фінансами, організаційна теорія й управління персоналом» (Henry, p. 16).

Навчальний метод на університетському рівні програм державного управління спрямований на інтеграцію теорії та практики. На більшості занять наголос робиться на застосуванні знань у реальних ситуаціях. З цією метою викладачі використовують предметний метод навчання. Більшість підручників тепер включають опис конкретних ситуацій, які ілюструють теоретичний матеріал.

Дослідження випадків — це описи справжніх ситуацій. їх використовують для того, щоб перенести досвід практиків державного управління в навчальні класи. Ці випадки мають застосовуватися до певної теоретичної концепції з підручника; але випадок використовується для того, щоб спонукати до дискусії .в класі щодо того, як застосувати теорію на практиці. Метод предметного навчання — це великою мірою метод діалогу між викладачем і студентами і, що ще важливіше, між студентами. Лекції викладача складають лише незначну частину навчального часу.

Лінн протиставляє традиційний лекційний підхід і предметний метод. При традиційному підході мається на увазі, що:

1.   Викладач — це джерело знань.

2.  Студенти — шукачі знань.

12

>>>13>>>

3. Знання переходять від викладача до студента. Предметний метод встановлює інші взаємини між викладачем і студентами. Ось вони:

1.  Викладач спонукає студентів висловлювати свої ідеї, застосовувати свій досвід знання.

2.  Студент має навчатися з ентузіазмом, самовіддано і з почуттям відповідальності.

3.  Як  викладач,   так   і   студент  мають  створити   таке навчальне середовище, яке дозволить студентам вчитися за допомогою методів, які відповідають їхнім розумовим здібностям (Lynn, pp. 12—13).

Предметний метод ефективно застосовувався при навчанні менеджменту.'Для цього є кілька причин. По-перше, проблеми менеджменту рідко відповідають вимогам, які асоціюються з теоретичними розв'язаннями. Завжди виникають нрві проблеми й нові ситуації. Розвиток теорії часто випливає з розвитку практичних розв'язань при вивченні менеджменту.

По-друге, складність проблем менеджменту заважає їх точному теоретичному вивченню. Як твердить Лінн: «Немає науки менеджменту, яку можна вивчити і застосувати» (Lynn, p. 15). Навчання менеджменту, отже, має бути орієнтоване на розв'язання проблем для розвитку навичок мислення, потрібних менеджеру.

По-третє, предметний метод, завдяки перенесенню в класи реальних ситуацій, з якими стикається менеджер, може допомогти їм збагнути зв'язок теорії з практикою і застосувати свої мислячі здібності, творчість і уяву до проблем, з якими вони зустрінуться. Саме з цих причин предметний метод навчання в поєднанні з іншими навчальними методами, такими як ділові ігри, моделювання ситуацій, групові проекти та семінари, створює основу для

вивчення державного управління.

•