Розділ VIII ПРОБЛЕМА КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ТА ДЕКРИМІНАЛІЗАЦІЇ ДІЯНЬ, ПОВ'ЯЗАНИХ З НАРКОМАНІЄЮ
До стрижневих питань карної політики належить проблема криміналізації (декриміналізації) діянь. Те чи інше її розв'язання визначає обсяг заходів державного примусу у сфері боротьби з суспільне небезпечними діяннями; воно є основою для вирішення органами попереднього розслідування, прокуратури, судами питань притягнення винуватих до кримінальної відповідальності та призначення їм покарання або звільнення таких осіб від відповідальності та покарання (чи пом'якшення останніх); зрештою, воно впливає на зміст і спрямованість профілактичних заходів і на правове виховання населення. Таким чином, криміналі-зація як загальне поняття охоплює процес та результат визнання певних видів діянь злочинними і кримінальне караними. Декриміналізація — це скасування, виключення кримінальної відповідальності за ті чи інші діяння, що раніше визнавалися злочинами, в тому числі переведення цих діянь до категорії менш небезпечних правопорушень (адміністративних, дисциплінарних тощо). Декриміналізацію можна розглядати як протилежність криміналізації — кри-міналізацію зі знаком "мінус".
Елементом криміналізації є пеналізація — встановлення кримінального покарання за діяння, що вже визнані злочинними (визначення видута розміру кримінально-правової санкції, а також умов призначення, виконання покарання і звільнення від нього осіб, винуватих у вчиненні злочинів). Ступінь пеналізації є, по суті, показником інтенсивності криміналізації того чи іншого діяння. Депеналіза-ція — протилежність пеналізації — це пом'якшення чи скасування покарання за діяння, що визнавалося злочинним. У цьому разі інтенсивність криміналізації зменшується1.
Хоча українське кримінальне законодавство про боротьбу з незаконним обігом наркотиків зовсім недавно зазнало
17*8-226 259
>>>260>>>
суттєвих змін, проблема криміналізації (декриміналізації) діянь у цій сфері, як показує аналіз чинних кримінальне- й адміністративно-правових норм та узагальнення практики їх застосування, залишається досить актуальною. До того ж, вона загострюється розробленням нового Кримінального кодексу України, що повинен продемонструвати більш високу якість кодифікації законодавства в цій галузі.
Як уже зазначалося, робочою групою Кабінету Міністрів України підготовлено черговий варіант проекту Кримінального кодексу України за станом на 12 червня 1997 р.2. Загальний нормотворчий і науковий рівень його підготовки відповідає вимогам сьогодення. Виконано велику, копітку, плідну роботу, і творчий колектив, до складу якого залучено широко відомих практиків та науковців, заслуговує на • подяку.
Вартий уваги також альтернативний проект Кримінального кодексу України (розроблений групою науковців України і Російської Федерації на чолі з професором В. М. Смітієнком), який внесено на розгляд Верховної Ради народним депутатом України О. Б. Матковським1.
Спираючись на предмет власних наукових інтересів, ми зосередимо свою увагу в основному на першому документі. В ньому, на нашу думку, проблеми кримінально-правової регламентації відповідальності за незаконний обіг наркотичних засобів висвітлено більш повно і чітко. В альтернативному ж проекті, а саме в гл. 20 "Карані діяння проти здоров'я населення", де розміщено склади злочинів, пов'язані з наркотиками, навіть не згадується про психотропні речовини, прекурсори; відсутній склад розкрадання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; не виділено спеціальний склад відмивання доходів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Крім того, він, мабуть, дещо втрачає (знову-таки, виходячи з кола наших творчих пріоритетів), оскільки в ньому недостатньо розроблено інститут примусових заходів медичного характеру.
Проект містить розд. XIII "Злочини у сфері обігу наркотичних засобів та проти здоров'я населення" (тут і далі йдеться про розділи Особливої частини, якщо не буде зазначено інше). До його складу, поряд з іншими нормами, вхо-
260
>>>261>>>
дять 18 статей, які передбачають відповідальність за злочини, що вчиняються на грунті наркоманії. Загалом автори проекту повністю (за деякими незначними винятками) сприйняли нове законодавство у цій сфері і продублювали його в статтях 279—295, 297 даного розділу.
На наш погляд, чинне кримінальне законодавство про боротьбу з незаконним обігом наркотиків не є досконалим, а тому й розд. ХШ проекту Кримінального кодексу потребує доопрацювання.
1. Щодо родового об'єкта злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами. Насамперед доцільно поміркувати над самою назвою розділу. З одного боку, автори правильно відокремлюють "злочини у сфері обігу наркотичних засобів" від злочинів "проти здоров'я населення". Адже, дійсно, не всі діяння, пов'язані з наркотиками, посягають на здоров'я населення. Приміром, об'єктом незаконного введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 288) є життя та здоров'я особи; незаконне публічне вживання наркотичних засобів (ст. 290) посягає на громадський порядок. З іншого боку, об'єднання (чи протиставлення) цих двох категорій злочинів може сприйматись так, ніби "злочини у сфері обігу наркотичних засобів" не посягають на здоров'я населення, а їх об'єктом є інші суспільні відносини.
На наш погляд, треба вельми критично підійти до побудови розділу, де визначатимуться злочини проти здоров'я населення. Для цього необхідно порушити традиційний підхід, згідно з яким злочини проти здоров'я населення — це обов'язково (і головним чином) злочини у сфері обігу наркотичних засобів. Пропонуємо сформувати на базі розд. XIII два самостійні розділи: "Злочини у сфері обігу наркотичних засобів" і "Злочини проти здоров'я населення". До останнього доцільно включити такі статті розд. XIII:
298. Порушення правил боротьби з епідеміями.
299. Порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами.
300. Заготівля, перероблення або збування радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції.
ЗОЇ. Посягання на здоров'я людей під приводом виконання релігійних обрядів.
261
>>>262>>>
Крім того, з урахуванням дійсного об'єкта посягання, до розділу "Злочини проти здоров'я населення" доцільно перенести з інших розділів проекту (розд. II "Злочини проти життя та здоров'я особи", розд. VIII "Злочини проти довкілля", розд. IX "Злочини проти громадської безпеки") такі статті:
125. Зараження вірусом імунодефіциту людини.
126. Неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження вірусом імунодефіциту людини.
128. Зараження венеричною хворобою. 228. Порушення ветеринарних правил.
239. Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами.
240. Погроза вчинити розкрадання або використати радіоактивні матеріали.
242. Незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини.
Що стосується розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини (ст. 127), то такі дії, на наш погляд, спрямовані проти честі й гідності особи, а тому цю статтю доцільно розмістити в розд. III проекту.
2. Про необхідність вилучення певних статей із проекту Кримінального кодексу і доцільність об'єднання деяких статей проекту. Маючи на увазі, що чинне законодавство спрямоване в основному проти споживачів одурманюючих4 речовин, часто хворих на наркоманію (а це не може задовольняти наше суспільство, оскільки не відповідає завданням і цілям карної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів), і керуючись принципом економії кримінальної репресії, вважаємо, що з проекту треба вилучити такі статті:
279. Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.
288. Незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин.
290. Незаконне публічне вживання наркотичних засобів.
292. Незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збування підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.
262
>>>263>>>
293. Незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин.
295. Повідомлення зазнаки неправдивих відомостей про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Ми пропонуємо виключити з проекту ст. 279, оскільки вважаємо зайвим мати в кодексі декілька складів контрабанди в залежності від її предмета. Якщо йти таким шляхом, то потрібно виділяти в самостійні склади злочинів і контрабанду радіоактивних речовин, контрабанду отруйних речовин, контрабанду зброї тощо. Крім того, ч. 1 ст. 279 у порівнянні з ч. 1 ст. 187 "Контрабанда" проекту містить більш м'яку санкцію, оскільки передбачає лише можливість, а не обов'язковість застосування додаткової міри покарання у вигляді конфіскації майна. Таке співвідношення загальної і спеціальної норм не відповідає завданням карної політики і правилам юридичної техніки. Аналогічна неузгодженість між ст. 70 і ч. 1 ст. 70і чинного КК викликана частковою декриміналізацією контрабанди наркотичних засобів у 1995 р.
До речі, у проекті не сформульовано положення про те, хто уповноважений визначати розміри наркотиків. Тому ст. 187 "Контрабанда" (до неї пропонуємо перенести текст ст. 279 "Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів") варто доповнити приміткою, в якій необхідно зазначити, що "великий та особливо великий розміри наркотичних засобів, психотрпних речовин або прекурсорів визначаються Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України".
Уявляється недоречним виділяти в самостійний склад злочину незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин. Дії, описані в ст. 288, фактично є сукупністю злочинів, а саме збутом наркотичних засобів чи психотропних речовин, поєднаним з посяганням на життя та здоров'я людини. Відповідальність за це передбачена в розд. II та ст. 281 проекту КК. Пленум Верховного Суду України в п. 11 постанови від 25 грудня 1992 р. № 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" дав таке роз'яснення: "Застосування до потерпілого без його згоди нар-
263
>>>264>>>
котичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном належить розглядати як насильство і в залежності від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 141 або відповідною частиною ст. 142 КК України"5. Приблизно таке ж тлумачення дав свого часу, в 1990 р., і Пленум Верховного Суду РРФСР6. На нашу думку, з урахуванням чинного законодавства описані дії необхідно додатково кваліфікувати ще й за ст. 22915 КК як незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин.
Категорично заперечуємо і проти існування ст. 290 "Незаконне публічне вживання наркотичних засобів". Жодна з трьох чинних конвенцій про боротьбу з незаконним обігом наркотиків (1961, 1971 і 1988 рр.) не орієнтують на встановлення в національному законодавстві відповідальності за вживання наркотичних засобів або психотропних речовин. Більше того, з великою обережністю пропонується на власний розсуд оцінити можливість криміналізації незаконних операцій з такими засобами й речовинами, вчинюваних без мети збуту (ч. 2 ст. З Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р.).
Свого часу Комітет конституційного нагляду СРСР у висновку від 25 жовтня 1990 р. наголосив на тому, що ст. 10 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 25 квітня 1974 р. "Про посилення боротьби з наркоманією" (в редакції 1987р.), якою було встановлено адміністративну та кримінальну відповідальність за вживання наркотичних засобів без призначення лікаря, суперечить Конституції СРСР і міжнародним актам про права людини7. Виходячи з цього Указом Президії Верховної Ради УРСР від 28 січня 1990 р. "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР" було скасовано кримінальну й адміністративну відповідальність за немедичне вживання наркотичних засобів8. Таким чином було покладено край застосуванню окремих норм законодавства, які ущемлювали права людини. На перше місце виступило лікування, а не покарання осіб, хворих на наркоманію (або хронічний алкоголізм).
264
>>>265>>>
На жаль, антинаркотичне законодавство 1995 р. скасувало ці досягнення демократії: Кримінальний кодекс було доповнено ст. 22916 "Незаконне публічне вживання наркотичних засобів" (чомусь подібні дії з психотропними речовинами залишилися поза увагою законодавця — так би мовити, доречна непослідовність). Криміналізація немедич-ного вживання наркотичних засобів (з елементами нового, репресивного підходу, оскільки не передбачено навіть адміністративної преюдиції) — це не тільки руйнація здобутих державою певних досягнень у галузі прав людини. Намагання подолати незаконний обіг наркотиків шляхом покарання хворих свідчить про спрощене ставлення до завдань і можливостей кримінального права, засобами якого намагаються "море запалити". Вельми зручний спосіб продемонструвати "активну боротьбу" з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів. А якщо до заборони немедичного вживання наркотиків долучити ще й статті 2296, 2298 КК (які передбачають відповідальність за вчинення незаконних дій з наркотичними засобами або психотропними речовинами без мети збуту, тобто знову-таки для власного вживання), то стане зрозумілим, яким арсеналом засобів наділено правоохоронні органи для боротьби з наркоманією та їх спрямованість у цій діяльності. І дійсно, близько 90% виявлених злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами чи психотропними речовинами, становлять саме злочини, передбачені статтями 2296, 2298 КК.
Тепер є ще й ст. 22916 КК, санкції якої за суворістю перевершили покарання за злісне хуліганство: ч. 2 цієї статті передбачає позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років. Все досить просто щодо розв'язання проблеми і зручно з точки зору кримінального процесу. Адже зайвим виглядає пошук "невстановлених слідством осіб", які займаються збутом, розповсюдженням наркотиків і є дійсно небезпечними для суспільства. Не потрібно збирати докази про незаконні придбання, виготовлення чи навіть збут або розкрадання наркотичних засобів, психотропних речовин. Хворого споживача — на лаву підсудних, а розповсюджувачі наркотиків залишаються поза увагою правосуддя. Крім нехтування правами людини, порушується один з найчутливіших для суспільства принципів кримінального права — невідворотності відповідальності за вчинення злочину.
265
>>>266>>>
Дійсно, незаконне публічне вживання наркотичних засобів може порушити громадський порядок. Але якщо таке трапляється, то, як правило, не від бажання його порушити, а з причини захворювання на наркоманію. Це, так би мовити, крайня необхідність хворої людини. За таких обставин суб'єкт байдуже ставиться до можливого заподіяння шкоди громадському порядку. До того ж, варто нагадати ще раз, майже за два з половиною роки (березень 1995 — червень 1997) за '9г. 22916 КК не було засуджено жодної особи. Викладене доводить, що і ст. 290 проекту (аналог ст. 22916 чинного КК) не має права на життя.
Стаття 292 проекту охоплює дії, які можна кваліфікувати за його ст. 329 "Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збування, використання підроблених документів" чи за ст. 338 "Службове підроблення". З цих міркувань не потрібна і ст. 295 проекту.
Зайвою є також ст. 293, оскільки вона в"изначає відповідальність за готування у співучасті до злочину, передбаченого іншою статтею проекту — ст. 282 "Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів чи психотропних речовин або заволодіння ними шляхом шахрайства".
Враховуючи однорідність об'єктивних і суб'єктивних ознак певних складів злочинів, пару статей розд. XIII проекту треба об'єднати в одну статтю. Це стосується ст. 291 "Організація або утримання місць для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин" і ст. 297 "Організація або утримання місць для вживання одурманюючих засобів".
3. Щодо внесення коректив до певних статей проекту Кримінального кодексу. Стаття 280 "Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів" спрямована проти відмивання коштів, злочинно здобутих від наркобізнесу. Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 8 листопада 1990 р. містить положення про боротьбу з відмиванням грошей, здобутих не тільки від незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, а й від інших видів організованої злочинності (тероризму, торгівлі зброєю тощо). У зв'язку з міжнародно-правовими зобов'язаннями
266
>>>267>>>
України, а також актуальністю боротьби з відмиванням доходів, одержаних від будь-яких злочинів, постало завдання сконструювати відповідний склад злочину (загальний) або викласти необхідні положення в статті, що регламентує відповідальність за відмивання коштів від наркобізнесу. Автори проекту Кримінального кодексу пішли шляхом створення загального і спеціального складів злочинів: у розд. VII "Злочини у сфері господарської діяльності" з'явилася ст. 193 "Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих незаконним шляхом", а в розд. XIII — названа вище ст. 280. Ці два склади злочинів, які передбачають відповідальність за одні й ті ж дії — відмивання грошей (відмінність полягає лише в джерелах надходження доходів, що пов'язано з різними видами злочинної діяльності), повинні мати тотожні об'єктивні та суб'єктивні ознаки. В даному ж випадку це зроблено з точністю до навпаки. Водночас побудова розглядуваних складів злочинів вимагає врахування відповідних положень згаданої Конвенції Ради Європи та Конвенцї ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 1988 р. Іншими словами, конструювання диспозицій статей 193 і 280 проекту треба пов'язувати з визначенням самого поняття "відмивання грошей".
На нашу думку, виходячи з положень ст. З Віденської конвенції 1988 р. і ст. 6 Конвенції Ради Європи 1990 р., відмивання грошей — це злочинна діяльність, переважно міжнародного масштабу, що полягає в умисному приховуванні дійсного характеру джерела (походження) майна чи фінансових коштів шляхом незаконного їх використання (привласнення, передачі, володіння, розміщення, переміщення тощо) з метою "легалізації" злочинних доходів, зокрема від наркобізнесу.
Необхідно дещо змінити редакцію ст. 280 проекту (аби запобігти неправильному її тлумаченню): а) вказати, що йдеться про використання коштів, завідомо здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів; б) виключити з ч. 1 посилання на мету продовження незаконного обігу цих засобів і речовин, оскільки така ознака суб'єктивної сторони злочину взагалі унеможливить застосування цієї статті на практиці;
267
>>>268>>>
в) при формулюванні змісту статті треба використати міжнародно-правове визначення поняття "відмивання грошей" і назвати її "Відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом".
Вважаємо за необхідне привернути увагу й до деяких інших статей проекту Кримінального кодексу, а саме: ст. 282 "Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів чи психотропних речовин або заволодіння ними шляхом шахрайства"; ст. 286 "Викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства"; ст. 287 "Викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин, чи заволодіння ним шляхом шахрайства та інші незаконні дії з таким обладнанням"; ч. 2 ст. 294 "Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів", де перераховано ті самі "викрадення...". У даному разі замість відомого поняття "розкрадання" (до речі, саме воно використовується в ст. 240 проекту) пропонується до використання комбінація слів, зміст яких важко чи взагалі неможливо зрозуміти, коли вони розмішені в одному ряду з новим поняттям "викрадення". На нашу думку, для правильного розв'язання цього питання треба повернутися до термінології чинного кримінального законодавства (загального поняття "розкрадання", що охоплює різні способи незаконного заволодіння наркотиками). Окрім того, редакцію цих статей необхідно доопрацювати ще й тому, що їх положення мають бути узгоджені зі змістом норм про розкрадання, які містяться в розд. VI проекту "Злочини проти власності".
Статтю 284 "Посів або вирощування снотворного маку чи конопель" доцільно назвати "Незаконне культивування наркотиковмісних рослин". Як уже зазначалось, у ст. 2293 чинного КК серед кваліфікуючих ознак є така: незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель за попереднім зговором групою осіб з метою збуту-придбання макової соломи чи конопель. У проекті цю ознаку викладено інакше, в традиційній формі — йдеться про мету лише збуту, а не збуту-придбання.
На наш погляд, усунення цієї законодавчої новели було б необгрунтованим. Така конструкція карного діяння рані-
268
>>>269>>>
ше не була відома кримінальному законодавству, її поява продиктована необхідністю посилення боротьби з організованою злочинністю. При цьому йдеться, звичайно ж, не про бабусю, яка виростила і продала макову солому, а про заготівельників-збувальників наркозасобів, які на цьому етапі виступають лише в ролі "невинуватих" покупців. Саме такі особи є великою мірою суспільне небезпечними, оскільки вони, як правило, заздалегідь планують закупівлю наркотичної сировини великими партіями. Це — оптовики. І тому законодавча новела в основному спрямована проти злочинних угруповань, що спеціалізуються на незаконному обігу наркотичних засобів. При цьому, безумовно, не залишаться без уваги і "бабусі", і заготівельники-одинаки, які купують макову солому чи коноплі для власного вживання. Проте в основному такі відносини замішані на далекоглядних планах — робити "кримінальні гроші" за допомогою наркобізнесу.
Практика свідчить, що збут, розповсюдження наркотичних засобів на рівні злочинних угруповань ретельно планується, характеризується чіткою організацією дій кожного з учасників незаконного обігу наркотиків. Цей обіг починається із замовлення, яке особа, що займається збутом наркотиків, адресує конкретним виконавцям, як правило, сільським жителям: посіяти і виростити певну кількість снотворного маку чи конопель. Замовник обумовлює винагороду за "товар", дає аванс. Це робиться ранньої весни, до посівних робіт. Таким чином покупці забезпечують себе гарантованим урожаєм, а пізніше отримують його в якнайкращому вигляді. В Україні описане явище останнім часом набуло значного поширення. Деякі селяни перестали вирощувати сільськогосподарські продукти і переорієнтувалися на злочинний бізнес.
Донедавна такі заздалегідь заплановані дії з правової точки зору не відрізнялися від поодиноких фактів збуту наркотиковмісних рослин. Незважаючи на різний ступінь суспільної небезпеки відповідальність була одна й та сама. Крім того, кримінальний закон нерівномірно і не в повному обсязі діяв на ранніх етапах злочинного обігу наркотичних засобів. Спершу відповідальність за статтями 2293, 2299 КК несли виробники наркотичної сировини. Поза пра-
269
>>>270>>>
вовим регулюванням, а точніше — профілактичним впливом кримінального закону (запобіганням збуту наркотиків на стадії готування до нього) залишалися дії покупців, які фактично були потенційними збувальниками наркотичних засобів. Нове законодавство усунуло ці прогалини.
Наведені доводи засвідчують необхідність передбачити в ст. 284 проекту Кримінального кодексу таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення зазначених у ній дій "з метою збу-ту-придбання".
Чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за незаконні виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів (ч. 1 ст. 22920 КК). При цьому не беруться до уваги розміри предмета злочину і мета вчинених дій. Водночас адміністративне законодавство регулює відповідальність за аналогічні правопорушення, предметом яких були тільки наркотичні засоби чи психотропні речовини і які було вчинено без мети збуту в невеликих розмірах (ч. 1 ст. 44 КпАП). Тобто, виходячи з прямої вказівки закону, наявність у особи будь-якої, навіть незначної кількості прекурсорів, є підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності. Очевидно, що зазначені дії з наркотичними засобами і психотропними речовинами характеризуються більшим ступенем суспільної небезпечності, ніж з прекурсорами (це доводять, зокрема, більш м'які санкції ч. 1 ст. 2296 і ч. 2 ст. 229' у порівнянні з ч. 1 і 2 ст. 22920 КК). Необхідно враховувати й реальні обставини життя. Оскільки до прекурсорів належать поширені в побуті хімічні речовини, то потенційним злочинцем треба визнавати кожного громадянина, у господарстві якого є розчинник, ацетон, соляна кислота та інші речовини, віднесені Переліком до прекурсорів. Тому аналізована позиція законодавця викликає заперечення.
На нашу думку, в законодавстві має бути встановлено межу, що розділяє адміністративну і кримінальну відповідальність, а найголовніше — вказано, що умовою настання будь-якого виду відповідальності є наявність мети використання прекурсорів для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин9.
У проекті аналогом ст. 22920 чинного КК є ст. 285. На відміну від попереднього варіанта проекту10 в ст. 285 (тоді
270
>>>271>>>
це була ст. 291) вже міститься така ознака суб'єктивної сторони аналізованого злочину, як мета використання прекурсорів, але й остання редакція статті потребує деяких коректив. З урахуванням викладених вище доводів вважаємо за необхідне внести зміни і доповнення до кримінального й адміністративного законодавства. На нашу думку, назви ст. 22920 КК і ст. 285 проекту треба доповнити словами "з метою їх використання для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин", а ч. 1 цих статей викласти в такій редакції:
"Незаконні виготовлення, придбання, зберігання або пересилання прекурсорів у значних розмірах з метою їх використання для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин — караються..."
Відповідальність за описані дії з прекурсорами у невеликих розмірах має регулюватись адміністративним законодавством. Для цього до ст. 44 КлАП також варто внести певні зміни й доповнення.
У статтях 2294 і 229" чинного КК використано поняття "дім". Треба зазначити, що внаслідок невдалого перекладу слова "притон" (Відомості Верховної Ради України.— 1995.— № 10.— Ст. 64) воно втратило не тільки емоційне забарвлення, а, що головне, свою суть. Немає сумніву, що в обох випадках закон окреслює один і той же предмет, тобто "дім" — це "притон" і навпаки. В теорії та на практиці давно вироблено розуміння поняття "притон", яке охоплює не тільки дім чи приміщення, а й будь-які споруди, сховища. Притоном можуть бути гараж, сарай, склад, землянка, намет, курінь тощо. Але ж перераховані будівлі (чи споруди для тимчасового мешкання людини) ніяк не відповідають нашим уявленням про дім. Гадаємо, що в даному випадку відбулася підміна понять. У зв'язку з цим на практиці виникають ускладнення при застосуванні статей 2294, 229" КК. І дійсно, здебільшого в сільській місцевості, виготовляти та вживати наркотичні засоби можна в сараях, погребах тощо, які не охоплюються поняттям "дім" оскільки належать до господарських і надвірних будівель (не кажучи вже, наприклад, про землянку, курінь, які взагалі не можна назвати будівлями). Якщо ж виходити з поняття "притон", про що саме і йдеться в цих статтях, то воно значно ширше поняття "дім"11.
271
>>>272>>>
Таке різне тлумачення одного й того ж правового поняття в залежності від його мовних варіантів є неприпустимим. Незрозуміле, звідки з'явилося в українському перекладі таке собі лагідне слово "дім". Адже словники стверджують, що "притон" — це кубло, гніздо12. КК УРСР 1927 р. в українській редакції передбачав відповідальність за "держання притонів, де споживається кокаїн, морфій, опій та інші одурманюючі речовини" (ст. 134)13. В україномовних виданнях КК УРСР 1960 р. алфавітно-предметні покажчики також фіксують поняття "притон"14.
Викладене доводить, що розглядувані статті в українській редакції обов'язково повинні містити поняття "притон", а не "дім" чи якесь інше слово. При цьому залишається відкритим питання: "притон" — це слово російського чи українського походження?
Повертаючись до проекту Кримінального кодексу, пропонуємо в його українській редакції, у ст. 291, що є аналогом розглянутих складів злочинів, використати поряд зі словом "приміщення" поняття "притон", а не слово "місце" (ст. 297, повторюємо, доцільно об'єднати зі ст. 291 проекту).
Необхідно також диференціювати відповідальність за дії, що мають різний ступінь суспільної небезпечності, а тому пропонуємо як варіант таку редакцію аналізованої статті:
"Стаття 291. Організація або держання притоку чи надання приміщення для розповсюдження наркотичних засобів, психотропних чи інших одурманюючих речовин
Надання приміщення для вживання, вироблення або виготовлення наркотичних засобів, психотропних чи інших одурманюючих речовин — карається позбавленням волі на строк до трьох років чи виправними роботами на строк до двох років.
Організація чи держання притону з тією ж метою — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.
Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів або із залученням неповнолітнього,— караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна".
Що ж до ст. 294 "Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів",
272
>>>273>>>
то її конструкцію важко визнати вдалою. Всілякі порушення встановлених правил обігу зазначених засобів і речовин можуть мати різний ступінь суспільної небезпечності. Треба враховувати і значну латентність цих дій. Оновлення криміналього законодавства припускає декриміналізацію певних діянь і більш послідовну диференціацію відповідальності з урахуванням тяжкості вчиненого й особи злочинця. Пропонуємо ч. 1 ст. 294 виключити з проекту — описані в ній дії мають бути декриміналізовані із встановленням за них адміністративної відповідальності.
Потребує доповнень і ст. 296 "Вироблення, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних і сильнодіючих речовин". В її ч. 2 слід передбачити матеріальний склад злочину — порушення встановлених правил обігу (саме цей термін заслуговує на використання в досліджуваній нормі) отруйних і сильнодіючих речовин, що призвело до їх розкрадання або нестачі у великих розмірах.
Не відповідає завданням і цілям карної політики рішення про повне виключення із санкцій статей, що передбачають відповідальність за незаконний обіг наркотиків, такого покарання, як виправні роботи без позбавлення волі. Цей вид покарання є досить ефективним заходом запобігання злочинам, у'тому числі тим, що пов'язані з наркоманією.
Уявляється доцільним поміркувати над назвами статей, щоб зробити їх якомога коротшими. Наприклад, ст. 281 "Незаконне вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збування наркотичних засобів або психотропних речовин" можна було б назвати "Незаконне поводження з наркотичними засобами або психотропними речовинами з метою збуту" (на зразок ст. 239 "Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами"); ст. 282 "Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів чи психотропних речовин або заволо-діння ними шляхом шахрайства" — "Незаконні дії з обладнанням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин"; ст. 296 "Вироблення, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних і сильнодіючих речовин" — "Незаконний обіг отруйних і сильнодіючих речовин".
18 8-326 273
>>>274>>>
4. Криміналізація окремих суспільне небезпечних діянь (доповнення проекту відповідними нормами). Враховуючи високий ступінь суспільної небезпечності діянь, пов'язаних з аналогами наркотичних засобів і психотропних речовин, а також прогнозуючи їх потенційний обіг на "чорному ринку", пропонуємо вже тепер криміналізувати вказані дії: Про що йдеться? Відомо, шо до наркотичних засобів і психотропних речовин належить значна кількість лікарських препаратів. Під час проведення досліджень по створенню нового фармацевтичного препарату, як правило, визначається і вивчається ряд продуктів, що мають подібні властивості, але дещо відрізняються за своєю молекулярною структурою. Це так звані аналоги. Після тривалих перевірок лікарським препаратом визнають продукт, який є найбільш ефективним для конкретних випадків і має найменший побічний ефект. Наркотичні засоби й психотропні речовини, за обігом яких встановлено національний і міжнародний контроль, визначаються за міжнародними назвами та хімічними формулами. В той же час їх аналоги, які мають подібні властивості, не затверджуються як наркотичні засоби чи психотропні речовини міжнародними конвенціями ООН і не використовуються в торгівлі. А тому в багатьох випадках дії з ними не контролюються ані національним законодавством, ані міжнародними договорами у сфері боротьби з розповсюдженням наркотиків. Останнім часом за кордоном виявлено факти незаконного виробництва і розповсюдження деяких сильнодіючих засобів (котрі відомі також як наркотики-аналоги). Поява цих аналогів у злочинному обігу створює серйозні проблеми, оскільки ускладнює контроль за наркотичними засобами і психотропними речовинами15.
З урахуванням цього на території України заборонено обіг аналогів наркотичних засобів або психотропних речовин (за винятком дослідного їх виготовлення). У Законі "Про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" зазначені аналоги визначено як синтетичні або виділені з природної сировини продукти, що мають хімічну структуру і властивості, подібні до структури і властивостей речовин, включених до таблиць І, II, III, призводять до стимульованого, депресивного або га-
274
>>>275>>>
люциногенного стану, є небезпечними для здоров'я населення в разі зловживання ними і не затверджені як наркотичні засоби чи психотропні речовини міжнародними конвенціями ООН, а також рішенням Комітету. Треба зазначити, що нині в Україні операції з аналогами не утворюють незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, а тому не містять складу злочину і, отже,— не є предметом розглядуваних злочинів.
Назріла об'єктивна потреба врегулювати відповідальність за незаконні дії з аналогами на кшталт відповідальності за незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин. Тому пропонуємо доповнити розд. XIII проекту КК статтею такого змісту:
"Стаття... Незаконний обіг аналогів наркотичних засобів чи психотропних речовин
Незаконні дії з аналогами наркотичних засобів чи психотропних речовин — караються відповідно до статей... цього Кодексу".
На нашу думку, сьогодні існує проблема регламентації відповідальності за дії, що є складовими наркобізнесу. Спробуємо це довести шляхом аналізу окремих норм чинного законодавства і практики його застосування. Оскільки діє ст. 154 КК (спекуляція), то виникає запитання: чи потрібно кваліфікувати скуповування наркотиків та їх перепродаж з метою наживи як сукупність злочинів, передбачених статтями 229і і 154 КК? Судова практика з цього питання в колишньому СРСР не була сталою. Спершу Пленум Верховного Суду СРСР постановив кваліфікувати ці дії як сукупність аналізованих злочинів, точніше — як сукупність спекуляції, придбання і збуту наркотичних засобів (п. 5 постанови від 25 лютого 1966 р. № І)16. У наступній постанові Пленуму Верховного Суду СРСР — від 26 вересня 1975 р. № 7 — зазначалося, що "придбання у вигляді скуповування і збут наркотичних речовин з метою наживи не потребує додаткової кваліфікації як спекуляція"17. Це положення не враховувало ступінь суспільної небезпечності вчинених дій і викликало справедливу критику з боку практиків та вчених. Окрім того, наведене роз'яснення, відрізнялося одночасно непослідовністю вищого судового органу країни, яка проявилася в його протилежному підході до
18*8-226 275
>>>276>>>
правової оцінки аналогічних дій, коли їх предметом були отруйні чи сильнодіючі речовини.
Зважаючи на викладене, Пленум Верховного Суду СРСР у п. 5 постанови від 24 грудня 1987 р. № 12 зазначив: "Скуповування і перепродаж з метою наживи наркотичних засобів, а також сильнодіючих і отруйних речовин, що не є наркотичними, повинні розглядатися як сукупність злочинів: спекуляції та, відповідно, збуту наркотичних засобів чи сильнодіючих і отруйних речовин"18. Урешті-решт, 17 травня 1991 р. дане положення взагалі було виключено з постанови Пленуму19. Це було обумовлено прийняттям Закону СРСР від 31 жовтня 1990 р. "Про посилення відповідальності за спекуляцію, незаконну торговельну діяльність і за зловживання в торгівлі", згідно з яким скуповування і перепродаж наркотичних засобів, сильнодіючих і отруйних речовин як таких, що не надходять до роздрібної торгівлі, не утворювало складу злочину "спекуляція" (даний висновок є не зовсім коректним, про що йтиметься далі). Останнє роз'яснення Пленуму Верховного Суду СРСР (від 17 травня 1991 р.) фактично враховується на практиці нашими органами попереднього слідства й судами України, оскільки її вища судова інстанція ніяких інших тлумачень з цього питання не давала. Цікаво, що й Пленум Верховного Суду РФ у постанові від 27 квітня 1993 р. № 2 не торкнувся правової оцінки спекуляції наркотичними засобами20.
Відтоді в українській юридичній літературі думка про необхідність кваліфікувати аналізовані дії лише за ст. 229' КК є одностайною, проте обґрунтовується вона по-різному. Приміром, висловлювалося таке міркування: "Оскільки диспозиція ст. 229' охоплює скупку і перепродаж наркотичних засобів чи психотропних речовин і санкція цієї статті значно суворіша, ніж санкція ст. 154, то придбання їх для збуту чи збут кваліфікуються лише за ст. 229і КК і додаткової кваліфікації не потребують"21.
Неважко помітити, що посилка авторів не узгоджена з висновком: "...придбання їх для збуту чи збут кваліфікуються лише за ст. 229і КК...". У конкретному розумінні "придбання" — це далеко не завжди скуповування, а "збут" — не одне й те саме, що перепродаж. Проте у відриві від першої частини думки зроблений умовивід не викликає заперечень,
276
>>>277>>>
оскільки аналізована стаття й насправді карає за ці дії. Що стосується суті міркування, то його, на нашу думку, супроводжує досить сумнівна аргументація. Ми згодні, що диспозиція ст. 229' КК охоплює скуповування і перепродаж наркотичних засобів чи психотропних речовин, але не як складові єдиного процесу (що є притаманним складу злочину "спекуляція"), і тому ця сукупність дій перебуває за межами даного складу злочину, їх не обов'язково виявляти й доводити у процесі попереднього розслідування і судового розгляду справи. У розумінні ст. 154 КК скуповування і перепродаж наркотиків є ніщо без спеціальної мети — мети наживи, яка також не віднесена до предмета доказування злочину, передбаченого ст. 229і КК. Як уже зазначалося, збут наркотиків може бути не тільки сплатним (корисливим), а й безоплатним. В останньому випадку не може бути й мови про мету наживи, що є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони спекуляції.
Звісно, за ступенем суспільної небезпечності корисливий збут наркотиків є більш тяжким злочином, ніж безоплатний. І це, дійсно, можна й потрібно враховувати при призначенні засудженому покарання у межах санкції ст. 229' КК. Тоді ж, коли йдеться не про корисливий збут взагалі, а про його специфічний різновид — скуповування і перепродаж наркотиків з метою наживи, тобто про діяльність, що полягає в злочинному накопиченні коштів (нар-кобізнес), покарання за такі дії, призначене лише за ст. 229' КК, не буде повністю враховувати суспільну небезпечність вчиненого. І хоча "санкція цієї статті значно суворіша, ніж санкція ст. 154", вона не спроможна компенсувати те покарання, яке буде призначено за правилами ст. 42 КК за сукупністю злочинів, передбачених статтями 229' і 154 КК. Саме така кваліфікація містила б адекватну соціально-політичну оцінку аналізованих дій.
Зараз, дійсно, важко відшукати правові підстави для цього. Але в окремих випадках вони все ж таки існують. У літературі зазначається, що предмети, обіг яких заборонено, не можуть бути предметом спекуляції. "Скуповуваня і перепродаж предметів, вилучених з обігу, тягне кримінальну відповідальність у випадках, безпосередньо передбачених законом (наприклад, статтями 222, 229, 2291)"22. На нашу
277
>>>278>>>
думку, це не завжди так. По-перше, не всі наркотики (і сильнодіючі речовини) вилучено з обігу, точніше було б говорити про спеціальний правовий режим їх обігу. Загальновідомо, що існує багато наркотичних і психотропних лікарських препаратів, на які встановлено державні роздрібні ціни і які реалізуються населенню в державних аптеках. Не виключена ситуація, коли винуватий за підробленими рецептами скуповує такі ліки й перепродує їх з метою наживи. І якщо додержувати позиції, що вчинені дії є придбанням наркотичних засобів і психотропних речовин, то постає питання про необхідність їх кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 229' і 154 КК. Що стосується прекурсорів, то певні з них (розчинники, ацетон тощо) є предметом роздрібної торгівлі, на них встановлені державні роздрібні ціни, громадяни можуть придбавати їх у підприємствах, зазначених у ст. 154 КК: 3 урахуванням цього у випадках, коли трапляється скуповування і перепродаж прекурсорів з метою наживи, дії винуватого необхідно кваліфікувати за ч. 2 або 3 ст. 22920 і за відповідною частиною ст. 154 КК.
Чинна ст. 154 КК у порівнянні з її колишніми варіантами має обмежену сферу застосування, а також курйозний зміст (чого вартий хоча б розмір наживи "понад триста карбованців...", що закріплений у примітці до цієї статті?). Сьогодні наше ставлення до цієї кримінально-правової заборони в цілому виключно негативне. До болю знайоме слово "спекуляція", в перекладі з англійської (зресиїаііоп, від лат. зресиїаііо — вистежування, виглядання; споглядання) означає гру на біржі. Один із основних видів діяльності на міжнародних ринках. Той, хто займається спекуляцією,— це біржовий гравець, який веде операції на товарних і валютних ринках з однією метою — заробити гроші. Біржові гравці вважають, що їм відомо щось таке, чого решта ринку ще не знає, і діють на основі цього припущення23.
Отже, феномен спекуляції є нормальним для цивілізованих країн як один з атрибутів ринкової економіки. А тому кримінально-правова заборона спекуляції є зрозумілим творінням "соціалістичного" періоду нашої історії і водночас його рудиментом. До речі, цю заборону, пропонується зберегти і в новому Кримінальному кодексі (ст. 296 альтернативного проекту). Ми згодні з висновком, якого дійшли
278
>>>279>>>
автори проекту Кримінального кодексу, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України: "Чинна редакція ст. 154 (спекуляція) виявилася повністю неефективною, на практиці не застосовується через невдалий опис ознак злочину. Відповідальність за цей злочин суперечить ринковим відносинам"24. Однак при цьому ми переконані, що скуповування у юридичних осіб (незалежно від форм власності) чи громадян і перепродаж будь-яких наркотиків з метою наживи є суспільне небезпечними діями і мають бути визнані злочинними.
Повертаючись до чинного кримінального законодавства, пропонуємо передбачити у ч. З ст. 229' КК таку кваліфікуючу ознаку: "скуповування і перепродаж наркотичних засобів чи психотропних речовин з метою наживи". Аналогічне доповнення варто внести й до ч. З ст. 22920 КК (незаконні виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів). Викладені тут міркування повною мірою стосуються, безумовно, і статей 281, 285 проекту КК. Гадаємо, запропоновані корективи матимуть конкретне спрямування — боротьбу з наркобізнесом в Україні.
У площині досліджуваної проблеми криміналізації (декриміналізації) діянь у сфері обігу наркотиків необхідно ще раз звернути увагу на діяльність Комітету, якому законом надано право, зокрема, відносити засоби й речовини до наркотичних, психотропних чи прекурсорів та встановлювати їх розміри. Треба визнати, що в цій діяльності Комітет не завжди додержує вимог закону. Приміром, згадані вище Перелік та Висновки від 18 квітня 1995 р. не тільки не було офіційно видано, а навіть не було зареєстровано в Мін'юсті. У цьому простежується так звана негативна спадковість: аналогічно діяв Постійний комітет з контролю за наркотиками колишнього СРСР25. Практичні працівники (судді, прокурори, слідчі, оперативні уповноважені) позбавлені можливості своєчасно одержувати інформацію щодо змін, які вносяться до Переліку та Висновків. Ці надзвичайно важливі й необхідні документи вони одержують з власної ініціативи лише через декілька місяців після їх прийняття. Така відомча нормотворчість негативно позначаєть-
279
>>>280>>>
ся на правозастосовчій діяльності й призводить до порушення законності.
Незрозумілими були дії Комітету в період розроблення й оприлюднення нових Висновків. Так, 27 січня 1997 р. головою Комітету було видано наказ № 1 "Про затвердження Висновків по кількісному віднесенню наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу, до невеликих, великих і особливо великих розмірів". Ці Висновки надійшли до територіальних органів попереднього розслідування і в суди, їх почали застосовувати на практиці. Інформацію про них було опубліковано в юридичній літературі26. З часом з'явився новий варіант цього документа, в якому останній названо вже Таблицями розмірів (зареєстрований у Мін'юсті 24 червня 1997 р. за № 235/2039). Новим варіантом наказу № 1 від 27 січня 1997 р. голова Комітету скасував Висновки від 18 квітня 1995 р.
А як же бути з проміжним варіантом Висновків (від 27 січня 1997 р.), який більш ніж півроку застосовувався у практичній діяльності, хоча й не був зареєстрований у Мін'юсті? Справа не в тому, що ці документи-"близнята" мають різні назви, а в тому, що вони не завжди ідентичні за змістом. Вони містять певні розходження у визначенні розмірів наркотиків. Наприклад, у Висновках від 27 січня 1997 р. невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичного засобу бупренорфін становили відповідно до 0,12 г, від 12 до 120 г, 120 г і більше. В Таблицях розмірів пропонуються вже інші критерії: до 0,012 г, від 1,2 до 12 г, 12 г і більше. Отже, в останньому документі кількісну категорію зменшено на порядок. Невеликий розмір гашишу, анаші, смоли каннабісу згідно з Висновками становив до 0,4 г, гашишної олії, екстракту каннабісу — до 0,5 г. Таблиці розмірів запропонували знов-таки інше -- відповідно до 0,5 г і до 0,3 г. Поряд з цим Таблицями розмірів у 10 разів збільшено межі невеликих розмірів щодо 71 виду психотропних речовин (таблиця 1.2) у порівнянні з Висновками від 18 квітня 1995 р. (список № 2 таблиці III).
Завдяки такій нормотворчій діяльності Комітетом було певною мірою криміналізовано (декриміналізовано) дії із зазначеними наркотичними засобами і психотропними ре-
280
>>>281>>>
новинами, що потягло за собою зміни в судовій практиці. За повідомленнями судів, вироки щодо осіб, засуджених до 4 липня 1997 р. (з цієї дати набрали чинності після реєстрації в Мін'юсті Таблиці розмірів) переглядаються в порядку нагляду, скасовуються за відсутністю складу злочину, а окремі засуджені звільняються з місць позбавлення волі27.
Таким чином, Закон від 15 лютого 1995 р. "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" та Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними"28 закріпив положення (йдеться про розміри наркотиків), згідно з яким питання щодо встановлення кримінальної відповідальності за діяння у сфері обігу наркотичних засобів чи звільнення від неї безпосередньо залежать від рішень Комітету (примітки до статей 70і, 229і, 2298, 229" КК).
Не торкаючись питання про доцільність внесення змін до шкали розмірів наркотиків, хочемо загострити увагу на ненормальному становищі, яке склалося протягом останніх років у цій сфері. До компетенції Комітету віднесено важливі питання, які безпосередньо пов'язані з правами й відповідальністю громадян, тому до їх вирішення необхідно підходити більш виважено й обережно.
Конституція України передбачає, що діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (п. 22 ч. 1 ст. 92). У цьому зв'язку, на нашу думку, є слушною пропозиція Верховного Суду України (викладена у згаданому листі від 11 грудня 1997 р. № 10-1а/1) переглянути положення аналізованого законодавства, з тим щоб невеликі, великі й особливо великі розміри наркотиків встановлювалися в законодавчому порядку.
З 1 січня 1997 р. у Російській Федерації декриміналізо-вано, зокрема, незаконні виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів без мети збуту; незаконні придбання чи зберігання наркотичних засобів у невеликих розмірах (ч. З, 4 ст. 224, ст. 2243 КК РРФСР 1960 р.). Тепер за ці правопорушення
281
>>>282>>>
настає лише адміністративна відповідальність. Згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду РФ (постанова від 27 квітня 1993 р. № 2) "не може кваліфікуватися як незаконне перевезення зберігання особою під час поїздки наркотичних засобів у невеликих розмірах, призначених для власного вживання"29.
Рішення наших сусідів, на перший погляд, може викликати подив і категоричну незгоду з ним. Гадаємо, саме таку реакцію можна очікувати від працівників правоохоронних органів. І це зрозуміло, оскільки нас постійно переконували в необхідності боротьби з наркоманією (яка являє собою насамперед хворобу і лише потім — правопорушення) шляхом кримінальних репресій.
Російські новели треба сприймати без емоцій, з урахуванням нашої дійсності. Повторимо, судова практика доводить, що близько 90% осіб, засуджених за злочини, пов'язані з наркотиками, вчинили ці діяння з метою не збуту, а власного вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин. Отже, за теперішніх умов боротьба ведеться з хворими людьми, а злочини наркоділків залишаються практично безкарними. Така антинаркотична політика не відповідає вимогам сьогодення. Нам уявляється, що досвід Російської Федерації має бути повно і всебічно вивчений. Що позитивного (чи негативного) є в такій практиці? Як вплинуло законодавче рішення на наркологічну ситуацію в сусідів і чи не відгукується воно у нас? Цими питаннями необхідно перейматися вже тепер, щоб прогнозувати розвиток подій.
У процесі оновлення українського кримінального законодавства, зокрема у сфері обігу наркотиків, доцільно було б врахувати правові наробки, втілені в таких документах, як Модельний кримінальний кодекс (Рекомендаційний законодавчий акт для Співдружності Незалежних Держав) 1996р.30, проект Основ протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин на територіях держав СНД 1996 р.31, Федеральний закон Російської Федерації "Про наркотичні засоби і психотропні речовини" 1997р.32, Типовий закон про відмивання грошей, одержаних від наркотиків, 1993 р.33, Всеохоплюючий міждисциплінарний план майбутньої діяльності по боротьбі зі зловжи-
282
>>>283>>>
ванням наркотичними засобами 1987 р.34, а також у законодавстві США, Великобританії, Франції, ФРН35 тощо.
Складність розроблення законодавства полягає в тому, що необхідно найти правильний, науковий перехід від загальних соціальних процесів до конкретних правових норм та інститутів. Які саме факти соціальної дійсності треба брати до уваги при розробленні нового закону? Які саме соціальні процеси впливають на формування диспозиції та визначення санкції нового закону? Про що свідчить аналогічний досвід інших країн (якщо він є)? Які наслідки матиме прийняття нового закону? Які зміни належить внести до всієї системи законодавства у зв'язку з його прийняттям? Ось лише деякі питання, які щоразу виникають у законотворчій практиці36. Ми згодні з професором Є. Л. Стрєльцовим у тому, що кримінальна відповідальність завжди повинна розглядатись як "иШта гаїіо" (останній засіб) серед інших форм правової відповідальності, як найбільш суворий і крайній захід реагування на правопорушення37.
Таким чином, створення оптимальної моделі криміна-лізації потребує враховувати можливості не лише кримінально-правового реагування на небажані явища, а й методів адміністративно-правового, цивільно-правового, дисциплінарного характеру, громадського впливу. Дослідження альтернатив — суттєвий аспект процесу криміналі-зації. У зв'язку з цим допустима й повна відмова від будь--яких форм державно-правового примусу. За певних умов вона також може стати найбільш правильною38. Це можна продемонструвати на такому прикладі. За один лише 1978 р. наркоманія у Великобританії зросла на 19%. Основна причина — різке зростання контрабанди героїну. Проте, на думку експертів, її поширенню сприяло також скасування в 1977 р. закону, згідно з яким наркоманам під контролем лікарів можна було видавати обмежену кількість наркотичних засобів. "Це вигнало наркоманів на вулицю, їх потреби призвели до збільшення чорного ринку"39, що, в свою чергу, сприяло втягненню в немедичне вживання наркотиків усе нових і нових осіб. У цій ситуації саме рішучі заходи, що мали на меті подолання наркоманії, призвели до ще більшого її поширення. Отже, криміналізіція (декри-міналізація) певних дій з наркотичними засобами є реаль-
283
>>>284>>>
ною необхідністю, але цей процес має здійснюватися з великою обережністю, за правилом "Не зашкодь!".
Усе викладене доводить необхідність пошуку нових підходів до проблем подолання наркоманії, подальшого вдосконалення кримінального законодавства у сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків, дієвість якої безпосередньо впливає на ефективність охорони здоров'я населення.
>>>285>>>
висновки
1. Шляхи вдосконалення кримінального антинаркотичного законодавства. Українське законодавство в галузі боротьби з незаконним обігом наркотиків у цілому виконує функцію охорони здоров'я населення. Проте сучасні знання про феномен наркоманії та можливості її подолання свідчать, що наша антинаркотична політика не завжди повно й адекватно реагує на це явище. Тому було б помилкою вважати, що чинне законодавство з досліджуваних питань є повністю досконалим. На нашу думку, воно має слабкі місця, зокрема:
відповідальність за злочини, вчинювані на грунті наркоманії, занадто зарегламентована (наприклад, є недоцільним відокремлене існування норм, передбачених статтями 2294 і 229" КК; статтями 2296 і 2298 КК,- кожну з цих "пар" треба об'єднати в одну статтю);
зайвими є деякі нові статті Кримінального кодексу (наприклад, статті 22913, 229й, 229" КК), які закріпили спеціальні склади злочинів щодо вже існуючих (тепер останні стали основними й суміжними);
уявною боротьбою з наркоманією є криміналізація незаконного публічного вживання наркотичних засобів (ст. 22916 КК), яка, по суті, спрямована проти хворих на наркоманію (наприклад, вживання наркотиків групою неповнолітніх у своїй школі карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років; цю заборону встановлено як альтернативу заходам соціальної реабілітації);
заохочувальні норми (ч. 1 і 2 ст. 229'° КК) неповною мірою слугують запобіганню наркоманії та незаконному обігу наркотиків (доцільно дві частини цієї статті об'єднати в одну норму, розпочати її положенням щодо хворих на наркоманію чи токсикоманію і далі вказати на існуючу для них можливість бути звільненими за вчинення злочинів,
285
>>>286>>>
передбачених ч. 1 ст. 229', ч. 1 ст. 2296, ст. 2298, ч. 1 ст. 22920 КК);
недоречно в Особливій частині Кримінального кодексу, де вибудовані статті, які передбачають склади злочинів, розмішувати окрему статтю, що встановлює підстави звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 229'° КК); з точки зору законодавчої техніки заохочувальні норми необхідно закріпити у вигляді примітки до статті (наприклад, до ст. 229і КК) чи окремих частин останньої;
залишено старі, репресивні підходи до регулювання примусового лікування наркологічних хворих, які вчинили злочин (профілактична й гуманна сутність цього правового інституту вимагає докорінних змін і доповнень окремих положень кримінального, кримінально-процесуального, виправно-трудового й адміністративного законодавства, з тим щоб у ланцюгу "злочин-наркоманія" перевагу було віддано хворобі, а не кримінальному переслідуванню);
не враховано суспільну небезпечність таких складових наркобізнесу як скуповування і перепродаж наркотиків з метою наживи;
потребує криміналізації незаконний обіг аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин;
уявляється надмірно інтенсивною криміналізація дій, пов'язаних з прекурсорами (ст. 22920 КК необхідно "розвантажити" шляхом доповнення її ч. 1 словами "...у значних розмірах з метою їх використання для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин");
у рамках статей 2294 і 229" КК потребує диференційованого підходу регламентація відповідальності за дії, що мають різний ступінь суспільної небезпечності (надання приміщення й організація або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних і одурманюючих речовин);
вельми сумнівним (у деяких випадках) виглядає рішення про ненадання зворотної сили закону після об'єднання ст. 229' зі ст. 2293 КК (згідно з постановою Верховної Ради "Про порядок введення в дію і застосування Закону України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних
286
>>>287>>>
речовин, їх аналогів і прекурсорів" та Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" окремі особи, засуджені за посів чи вирощування опійного маку, звільняються від відбування покарання, а засуджені за культивування олійного маку — ні, більше того, за новим законом вони вважаються такими, що відбувають покарання за вчинення тяжкого злочину, з усіма правовими наслідками такого стану);
непослідовним є рішення законодавця про повне виключення із санкцій статей покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі (до і після цього Кримінальний кодекс доповнено нормами, які передбачають таку міру покарання);
не завжди повною мірою використано профілактичний потенціал кримінального закону — незрозумілою й недоцільною є при конструюванні окремих складів злочинів криміналізація діянь, які спочатку (чи лише) заслуговують на увагу з боку адміністративного законодавства (зокрема, порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів — ч. 1 ст. 2297 КК);
безпідставним є ухилення законодавця від розв'язання проблеми токсикоманії (за новими законами при цьому захворюванні, яке викликається вживанням психотропних речовин, деяких прекурсорів, що не віднесені до наркотичних засобів, інших токсичних речовин, особа не підлягає примусовому лікуванню; хоча статтями 1834, 2082, 229" КК передбачено відповідальність за злочини, що вчиняються на грунті токсикоманії, у кримінальному законодавстві відсутнє саме поняття цього явища; не використовується й поняття "токсичне сп'яніння");
існуюча система норм про відповідальність за злочини, вчинювані на грунті наркоманії, а також однорідність об'єкта і предмета посягань вимагають розмістити ст. 2082 КК у ланцюзі норм, закріплених статтями 229'—2298, 229'°— 22920 КК;
вже зараз можна запевнити, що окремі норми не діють і не зможуть функціонувати за браком необхідних організаційно-правових "важелів" (наприклад, ст. 229І2КК, що встановлює відповідальність за відмивання коштів,— через
287
>>>288>>>
відсутність комплексного правового забезпечення діяльності фінансових установ);
неправомірним уявляється віднесення до компетенції Комітету питань, які згідно з Конституцією України мають регламентуватися виключно законами України (встановлення розмірів наркотиків, що безпосередньо пов'язано з кримінальною й адміністративною відповідальністю громадян).
2. Про необхідність роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. Тлумачення законів є необхідною передумовою правильного й однакового їх застосування. За юридичним значенням тлумачення може розподілятися на різні види, зокрема на: легальне — тлумачення закону уповноваженим на те органом, що є формально-обов'язковим для всіх суб'єктів застосування й реалізіції цього закону (згідно зі ст. 147 Конституції України таким органом є Конституційний Суд України); судове — тлумачення закону судами України під час вирішення кримінальних, цивільних і господарських справ (таке тлумачення закону міститься майже в кожному вироку та рішенні).
Особливим видом судового тлумачення законів є їх роз'яснення Пленумом Верховного Суду України у відповідних постановах. В останніх вирішуються найбільш важливі питання застосування кримінальних, кримінально-процесуальних, цивільних та інших законів. Згідно зі ст. 40 Закону "Про судоустрій України" керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, що застосовують закон, по якому дано роз'яснення. Отже, тлумачення закону Пленумом Верховного Суду України має силу правових актів.
У зв'язку з положенням Основного Закону України про те, що офіційне тлумачення законів належить до повноважень Конституційного Суду України (ст. 150), незабаром може постати питання щодо правомірності та офіційного характеру керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. Навіть не торкаючись глибини й сутності цієї проблеми, можна прогнозувати серйозні негативні наслідки для правозастосовчої діяльності в разі позбавлення Пленуму Верховного Суду України права давати керівні роз'яснення з окремих питань застосування відповідного законодавства.
288
>>>289>>>
Виходячи з того, що Пленум Верховного Суду України має право тлумачити закони, було б доцільно дати керівні роз'яснення щодо застосування законодавства у сфері обігу наркотиків. Сьогодні вкрай необхідно прийняти постанову Пленуму про судову практику у справах про злочини, пов'язані з наркотичними засобами. Потребують роз'яснення, зокрема, такі питання:
щодо поняття предмета злочинів, передбачених статтями 229'—2298, 229м—22920 КК (наркотичні засоби, психотропні речовини, прекурсори, одурманюючі засоби, фінансові кошти, документи, офіційні документи, рецепт, обладнання, призначене для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин, дім та приміщення для вживання чи виготовлення цих засобів і речовин);
про зміст об'єктивної сторони певних злочинів (збут наркотиків, схиляння до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин, посів або вирощування снотворного маку чи конопель);
про те, які дії охоплює поняття незаконного виготовлення документів, що надають право на отримання наркотиків (ст. 22913 КК);
щодо розуміння суб'єктивних ознак злочинів, передбачених статтями 22912 і 22918 КК (чи є обов'язковою мета продовження незаконного обігу наркотиків для всіх форм відмивання коштів, здобутих від наркобізнесу; хто може бути суб'єктом повідомлення неправдивих відомостей про обіг наркотиків);
що необхідно розуміти під спеціальною метою збуту-придбання макової соломи чи конопель (ч. 2 ст. 2293 КК)?;
чи є обов'язковим встановлення мети виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин при вирішенні питання про притягнення особи до відповідальності за незаконні дії з прекурсорами за ст. 22920 КК і про який розмір останніх йдеться у ч. 1 цієї статті?;
про відмінність розкрадання наркотиків від розкрадання державного або колективного майна (чи потребує додаткової кваліфікації за ст. 86і КК розкрадання наркотичних засобів, психотропних речовин та обладнання для їх виготовлення, а також розкрадання прекурсорів, якщо вартість викрадених предметів згідно з приміткою до ст. 81 КК складає особливо великий розмір);
гр, х-гій 289
>>>290>>>
як потрібно кваліфікувати сплатне отримання в аптеках наркотичних або психотропних лікарських препаратів за підробленими чи незаконно одержаними рецептами?;
про конкуренцію норм, передбачених статтями 2295 і 22915 КК, у випадках примушування іншої особи проти її волі вжити наркотичний засіб або психотропну речовину із застосуванням насильства чи погрози ним;
чи потребує додаткової кваліфікації за ст. 1834 КК збут наркотичних засобів або психотропних речовин особам, яких тримають у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях? (варто звернути увагу на те, що у ст. 1834 КК не згадується про спеціалізовані лікувальні та лікувально-виховні заклади органів охорони здоров'я для примусового лікування наркоманів);
про кваліфікацію вимагательства наркотиків (чи охоплюються такі дії ст. 2292, 22917 або 229" КК);
про порядок застосування заохочувальних норм, передбачених ст. 229'° КК (зокрема, чи може бути звільнена від відповідальності згідно з ч. 2 даної статті особа, яка не розпочала лікування від наркоманії у зв'язку з відсутністю місць у медичному закладі, а лише була поставлена на чергу для госпіталізації).
Роз'яснення Пленумом Верховного Суду України наведених та інших питань забезпечить правильне, однозначне (уніфіковане) розуміння змісту певних юридичних норм усіма, хто має їх застосовувати або реалізовувати.
3. Актуальні напрями подальших досліджень. Наркоманія має розглядатись як соціальний феномен, що потребує комплексного вивчення. Проте останніми роками юридичні дослідження даної проблеми були зосереджені, головним чином, на питаннях кримінального права (тлумачення, застосування, подальшого вдосконалення кримінальних законів). Кримінологічні ж наукові концепції у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів одержали досить слабкий розвиток. Причина такого становища полягає в тому ставленні до проблеми, яке укорінювалось роками: в радянському суспільстві наркоманії немає і бути не може.
Нині питання ставиться абсолютно протилежним чином — як подолати поширення наркоманії в Україні? Уявляється,
290
>>>291>>>
що правникам розв'язувати дане питання необхідно шляхом вивчення кримінально-політичних аспектів єдиної комплексної проблеми боротьби з наркоманією і незаконним обігом наркотиків та вироблення на цій основі дійових практичних рекомендацій щодо локалізації і подолання зазначених суспільне небезпечних явиш. Поряд з аналізом відповідних норм кримінального законодавства ми вбачаємо тут потребу в дослідженні окремих положень адміністративного, кримінально-процесуального, виправно-трудового законодавства і, що особливо важливо, в розробленні та утвердженні соціальних засад заходів профілактики; у вивченні зарубіжної практики та міжнародно-правового досвіду боротьби з наркоманією. Насамкінець, треба визнати актуальним і правильним комплексний підхід до розв'язання проблеми наркоманії і токсикоманії — у поєднанні з проблемами пияцтва та алкоголізму.
Поки що залишаються зовсім не вивченими соціальна практика боротьби з наркоманією (профілактичний напрям, що не охоплює засоби кримінального права; система заходів соціальної реабілітації наркологічних хворих як альтернатива примусовим, репресивним заходам); можливий негативний вплив антиалкогольної політики (наприклад, кампанії 1985 р. в колишньому СРСР) на ситуацію зі вживанням наркотиків, токсичних речовин; значення громадської думки при виробленні та реалізації кримінально-політичних рішень антинаркотичної спрямованості; проблема прав людини і наркоманії; перспективне прогнозування ситуації в країні з метою вироблення дійових заходів профілактики наркоманії.
Таким чином, більшість соціальних, кримінологічних, пенітенціарних та кримінально-правових проблем боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів все ще є відкритими, що має спонукати українських правників до творчого пошуку шляхів їх розв'язання.
2(1 8-226
>>>292>>>
«все книги «к разделу «содержание Глав: 11 Главы: < 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11.