Розділ V ОСОБЛИВОСТІ СУБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ З НАРКОМАНІЄЮ

Важливість дослідження суб'єктивної сторони злочину полягає в тому, що ознаки останньої мають вирішальне значення для: правильної оцінки суспільної небезпечності діяння; відмежування винного заподіяння шкідливих наслідків від заподіяння шкоди внаслідок так званого казусу (випадку); виключення об'єктивного інкримінування; кваліфікації злочинів; призначення покарання. Актуальність цієї проблеми зростає, коли її розглядають через призму узагальненого бачення суб'єктивної сторони групи злочинів, що мають спільний родовий об'єкт, або характеризуються однорідним предметом, або розмішені в одній главі Кримінального кодексу (приміром, як злочини, пов'язані з наркоманією). На підставі такого вивчення можна дійти висновку про бажану систему кваліфікуючих суб'єктивних ознак, доречність (чи недоречність) існування тієї чи іншої заборони, відмінність загальних і спеціальних кримінально-правових норм, а також дати рекомендації щодо кваліфікації злочинів.

Усі злочини, пов'язані з наркотичними засобами (статті 70і, 2082, 229'-2298, 229і'-22920 КК), вчиняються умисно. Лише один з них, що передбачений ст. 2297 КК (порушення встановленних правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів) може бути вчинено як умисно, так і необережно.

Висновок про умисний характер зазначених злочинів підтверджується нормами Єдиної конвенції про наркотичні засоби 1961 р. Зокрема, її ст. 36 установлює, що культивування наркотиковмісних рослин, виготовлення, зберігання і "будь-яка інша дія, що на думку Сторін, може бути порушенням постанов даної Конвенції, будуть визнаватися караними діяннями в тих випадках, коли вони вчинені

умисно..."'.

169

>>>170>>>

На умисний характер певних діянь вказує законодавче формулювання окремих статей, яке містить посилання на мотиви й мету злочину (ст. 229', ч. 2 ст. 2293, 2294, ст. 229", 22912, 229м, ч. З ст. 229", ст. 229", ч. 2 ст. 22920 КК), заві-домість (ст. 22918 КК), адміністративну преюдицію (ч. 1 ст. 2293, ст. 2298 КК).

Навмисність вчинення цих злочинів обумовлена характером діянь, що утворюють їх об'єктивну сторону. Психічно здорова людина не може не усвідомлювати суспільне небезпечний характер діянь, пов'язаних з наркоманією, вона передбачає суспільну небезпечність наслідків своєї дії або бездіяльності і бажає або свідомо допускає настання таких наслідків. За цих умов (і за відсутності ознак неосудності) не може бути неусвідомленим і небажаним переміщення наркотиків, психотропних речовин або прекурсорів через митний кордон України — їх контрабанда (ст. 70і КК), незаконні вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут, а також розкрадання наркотичних засобів, психотропних речовин (статті 229', 2292, 2296, 2298 КК), організація або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин, так само як і надання приміщення з цією метою (ст. 2294 КК), організація або держання дому для вживання одурманюючих засобів (ст. 229" КК).

Не може бути необережним і схиляння до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 2295 КК), втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання (ст. 2082 КК), оскільки ці злочини вчиняються з певною метою — щонайменше, викликати у потерпілого бажання вживати наркотичні засоби, психотропні речовини, інші одурманюючі засоби.

Таким чином, аналізовані злочини може бути вчинено лише з прямим умислом. Якщо, приміром, особа вживає наркотичні засоби в присутності сторонніх без наміру викликати у них бажання наслідувати її приклад і не пропонує їм наркотики, то в її діях нема складу злочину, передбаченого ст. 2293 КК. Саме такого висновку дійшов суд у справі щодо Ш., якому органи попереднього слідства інкримінували схиляння до вживання наркотичних засобів. У процесі судо-

170

>>>171>>>

вого розгляду було встановлено, що підсудний вживав ці засоби в присутності інших осіб, однак нікому їх не пропонував і не мав такого наміру. Тому за ст. 2242 КК РРФСР (ст, 2295 КК України) Ш. було виправдано2.

Утім, такі випадки не можна оцінювати однозначно. Потрібна особлива ретельність у вивченні обставин справи. Ф., будучи наркоманкою, запросила до себе додому Т., Г. і К, в їх присутності виготовила наркотичний засіб і зробила собі ін'єкцію. Перебуваючи під її психічним впливом, що виявився в умисній демонстрації процесу виготовлення, вживання наркотичного засобу і стану сп'яніння, Т., Г. і К. виявили бажання вжити наркотик. На їх прохання Ф. ввела кожному внутрішньовенно наркотичний засіб. Органи попереднього слідства (Ленінградський РУВС м. Києва) відмовили в порушенні кримінального переслідування за даним епізодом, на нашу думку,— помилково, оскільки в діях Ф. наявні ознаки схиляння до вживання наркотичних засобів.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 1983 р. № 6 "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність" наголосив, що винна особа, схиляючи потерпілого до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин, має мету викликати у нього бажання вживати ці засоби чи речовини (п. 9 у редакції від 3 грудня 1997 р.)3. На нашу думку, це твердження є неточним. Адже потерпілий, не бажаючи вживати наркотичні засоби чи психотропні речовини постійно, може під впливом певних обставин погодитися вжити їх у даному конкретному випадку. Якщо вважати метою вчинення цього злочину збудження у потерпілого бажання вживати наркотичні засоби чи психотропні речовини, то вчинення його з метою досягти згоди потерпілого вжити ці засоби або речовини один раз не утворюватиме складу цього злочину, оскільки остання мета має інший зміст і менший ступінь суспільної небезпечності. Але це не відповідало б ані букві, ані духові закону. Пленум Верховного Суду України у тій же постанові зазначив, що відповідальність за схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів настає незалежно від фактичного їх вживання.

171

>>>172>>>

Отже, кримінальна відповідальність за схиляння до вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин настає за ст. 229і КК не тільки за наявності мети викликати у потерпілого бажання вживати ці засоби чи речовини, а й тоді, коли винуватий мав на меті добитися від потерпілого згоди їх вжити, і незалежно від того, чи вживала ці засоби й речовини особа, яку до цього схиляли.

За таких обставин суб'єкт, який схиляє іншу особу до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин, усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, передбачає настання тяжких для потерпілого наслідків (захворювання на наркоманію чи токсикоманію) і бажає, щоб останній вжив ці засоби чи речовини. Що стосується психічного ставлення винуватого до настання суспільне небезпечних наслідків своїх дій — захворювання потерпілого на наркоманію (токсикоманію), то їх настання може бути не тільки бажаним, а й байдужим або навіть не бажаним (останнє є можливим, приміром, у випадках, коли винуватий схиляє до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин близьких йому осіб).

І тут ми наблизились до питання про визначення умислу в злочинах з формальним складом, до яких належить і більшість "наркотичних" злочинів. З цього приводу в юридичній літературі існують різні точки зору.

У "Курсі радянського криміналного права" автори зазначили, що шпигунство (ст. 57 КК), яке безперечно є злочином з формальним складом, може бути вчинено і з непрямим (евентуальним) умислом4. Досліджуючи суб'єктивну сторону хуліганства (ст. 206 КК), яке також є злочином з формальний складом, П. С. Матишевський дійшов висновку, що вина особи щодо настання злочинних наслідків може бути умисною (умисел прямий і непрямий) і необережною (недбалість чи самовпевненість)5.

Проте ми згодні з тими правниками, які додержуються іншого погляду,— що непрямий умисел можливий лише в матеріальних складах злочинів6. Що стосується формальних складів злочинів, які не передбачають як необхідну умову настання певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винуватою особою суспільно небезпечного характеру своєї дії або бездіяль-

172

>>>173>>>

ності і бажання їх вчинення. Цей висновок підтверджує думку про те, що форма і вид вини визначаються ставленням суб'єкта лише до тих ознак, які перебувають у межах складу злочину.

Отже, всі злочини у сфері обігу наркотиків, що мають формальні склади, вчиняються з прямим умислом. Це стосується схиляння до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 2295 КК), незаконного публічного вживання наркотичних засобів (ст. 22916 КК), повідомлення завідомо неправдивих відомостей про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (ст. 22918 КК) тощо. У разі ж повідомлення неправдивих відомостей через недбалість, коли діями посадової особи завдано істотної шкоди, ця особа підлягає відповідальності за ст. 167 КК. Якщо така шкода не настала, посадова особа може нести відповідальність у дисциплінарному порядку.

Водночас потрібно зауважити, що опис умисної форми вини (ст. 8 КК) зорієнтовано на матеріальні склади злочинів, котрі є найбільш типовим і добре розробленим різновидом законодавчих конструкцій. Але оскільки реальне заподіяння конкретного результату не завжди є необхідною ознакою складу злочину, треба визнати існування своєрідної неузгодженості між положеннями Загальної та Особливої частин кримінального права і погодитися з пропозиціями вчених щодо побудови в законі такого визначення форми вини, яке віддзеркалювало б специфіку формальних складів злочинів7.

Незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 22915 КК) безпосередньо посягає на здоров'я особи, а тому вчиняється з прямим умислом і не може бути вчинене з непрямим умислом. Введення в організм іншої особи проти її волі, насильницьким шляхом, зазначених засобів або речовин свідчить про те, що суб'єкт бажає заподіяти шкоду здоров'ю, оскільки не можна її не бажати, застосовуючи насильство для досягнення таких наслідків. Це не стосується випадків, коли внаслідок таких дій сталася смерть потерпілого (ч. З ст. 22915 КК).

З прямим умислом вчиняються також незаконні дії, пов'язані з розповсюдженням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та їх розкрадання (статті 2292,

173

>>>174>>>

229" КК), коли особа усвідомлює, що збуватиме чи збуває викрадені речовини іншим особам для вживання або для виготовлення наркотиків (у разі розкрадання прекурсорів). Висновок про вчинення цих злочинів лише з прямим умислом грунтується на тому, що ці злочини є безпосередніми операціями з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами як предметами, що є особливо шкідливими для здоров'я населення. Будь-яке незаконне і неконтрольоване 'їхрозповсюдження негайно заподіює значну шкоду здоров'ю невизначеного кола потерпілих або створює реальну загрозу її заподіяння. Особи, що викрадають ці засоби і речовини з метою збуту, усвідомлюють суспільну небезпечність своїх дій, передбачають їх суспільне небезпечні наслідки і бажають їх настання. Немедичне вживання викрадених наркотиків чи їх збут для вживання іншими особами якраз і свідчить, що винуватий передбачає суспільне небезпечні наслідки своїх дій — розповсюдження наркоманії (токсикоманії), і бажає їх настання, оскільки інших наслідків ці дії не припускають.

Особливістю двох складів злочинів, передбачених ст. 2297 і 22915 КК, є те, що вони допускають вчинення відповідних діянь з подвійною формою вини8 (її ще називають змішаною формою вини9).

У ч. 2 ст. 2297 КК йдеться про порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які призвели до розкрадання цих засобів або речовин чи їх нестачі у великих розмрах. Порушити зазначені правила можна умисно чи необережно, психічне ж ставлення особи до очікуваних наслідків можливе тільки у формі необережної вини. Але якщо такі дії вчиняються умисно і особа сприяє розкраданню наркотиків, психотропних речовин або прекурсорів, то вони мають кваліфікуватись як співучасть у вчиненні сукупності злочинів, передбачених ч. 2 ст. 2297 та ст. 19, ст. 2292 чи 229" КК.

Незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин кваліфікується за ч. 2 ст. 22915 КК, зокрема, у випадках, коли такі дії спричинили середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, якщо ж внаслідок таких дій сталася смерть потерпілого,— за ч. З ст. 22915 КК. З цього приводу автор коментарю до ст. 22915 КК пише:

174

>>>175>>>

"Дії, що спричинили тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, вимагають додаткової кваліфікації за ч. З ст. 101 КК. У межах складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 22915 КК, вина щодо заподіяння середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження може бути як умисною, так і необережною"10.

Постають запитання: чи потрібно і чи допустимо розмежовувати заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (ч. З ст. 101 КК), та особливо кваліфікуючу ознаку складу злочину — смерть потерпілого? чи є можливим вчинення необережного злочину, який, на думку автора коментарю, водночас є умисним? чому відповідальність у випадках вчинення злочину з меншим ступенем суспільної небезпечності (умисні тяжкі тілесні ушкодження, що потягли смерть потерпілого) має бути більш суворою, ніж за дії, які одразу спричинили смерть?

Законодавець не випадково диференціював відповідальність за настання цих різних наслідків. Норми ст. 22915 і 101 КК співвідносяться як спеціальні й загальні, а тому передбачені ними злочини не можуть кваліфікуватися за сукупністю. Особливістю складу злочину, передбаченого ч. З ст. 22915 КК, є те, що він допускає вчинення злочинного діяння — незаконного введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин, внаслідок якого настала смерть потерпілого,— з подвійною формою вини. Аналізований злочин характеризується прямим умислом особи щодо протиправного насильницького способу своїх дій (введення в організм потерпілого наркотичних засобів або психотропних речовин) і необережним ставленням до можливих наслідків таких дій — заподіяння смерті потерпілому. Вони повністю охоплюютья ч. З ст. 22915 КК і додаткової кваліфікації за ст. 98 КК не потребують.

У той же час заподіяння середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження згідно з ч. 2 ст. 22915 КК можливе як з прямим, так і непрямим умислом. Винуватий передбачає суспільне небезпечні наслідки своїх дій і бажає або він свідомо допускає їх настання. Говорити про необережність щодо заподіяння тілесних ушкоджень (тобто можливість подвійної форми вини) у випадках незаконного введення в організм

175

>>>176>>>

наркотичних засобів або психотропних речовин, мабуть, не зовсім коректно. Такий висновок грунтується на виділенні законодавцем аналізованих діянь в окремий склад злочину, за вчинення якого передбачені більш суворі санкції, ніж у разі заподіяння умисних середньої тяжкості (ст. 102 КК) і тяжкого (ч. 1 ст. 101 КК) тілесних ушкоджень.

Для юридичної і соціальної оцінки діяння, пов'язаного з наркоманією, важливе значення мають факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину — його мотив і мета.

Мотивом у кримінальному праві називають усвідомлену потребу, яка спонукає суб'єкта до діяльності". Головним стимулом, шо спонукає до дії (бездіяльності), є усвідомлені потреби людини. Цю роль можуть відігравати також інші стимули — інтереси, прагнення, почуття тощо. Мотивація злочину — це весь внутрішній механізм його вчинення. Причому "без мотивів не буває вчинків"12, тобто кожне діяння певним чином мотивовано. Значення мотиву для юридичної оцінки діяння є настільки важливим, що поки невідомий мотив діяння, ми не знаємо і не можемо сказати, що саме особа вчинила13. Справді, вчинення одного й того ж діяння (наприклад, позбавлення життя потерпілого) залежно від мотиву може бути і злочином (якщо вчинене з мотиву помсти,— ст. 94 чи ст. 93 КК), і правомірним вчинком (якщо вчинене за мотивом захисту від суспільне небезпечного посягання,— ст. 15 КК).

Усі злочини, пов'язані з наркоманією, вчиняються за певними мотивами, хоча в більшості випадків останні не передбачені законом як обов'язкові ознаки цих злочинів. Але аналіз суб'єктивної сторони зазначених злочинів дозволяє зробити висновок про мотиви їх вчинення. Найбільш поширеними серед них є корисливий мотив і прагнення виготовити, придбати, перевезти, переслати, зберігати їх, посіяти і виростити снотворний мак або коноплі для власного вживання чи для вживання їх іншими особами.

Враховуючи вартість (ціну) наркотичних засобів і психотропних речовин на "чорному" ринку, прибутковість торгівлі ними можна помилково визнати, шо перше місце серед мотивів аналізованих злочинів посідає корисливий мотив. Так, він дійсно може бути рушійною силою при вчиненні будь-якого злочину, пов'язаного з наркоманією.

176

>>>177>>>

Однак це не означає, що більшість чи якась частина розглядуваних злочинів вчиняється лише з корисливих мотивів. Аналіз кримінального законодавства в цій галузі доводить, що тільки окремі склади злочинів містять вказівку на корисливий мотив або корисливу мету. Так, збут наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів далеко не завжди пов'язаний з корисливим мотивом, оскільки означає будь-яке відчуження вказаних засобів і речовин (а не тільки дії, пов'язані з задоволенням матеріального інтересу). Не є корисливість обов'язковою ознакою і для розкрадання наркотичних засобів та психотропних речовин. Нарешті, судова практика красномовно свідчить: приблизно 90 % засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів — це особи, які незаконно виробили, виготовили, придбали тощо ці засоби й речовини для власного вживання.

Звичайно, статистичні дані можуть неповністю відповідати реальній ситуації. Так, у деяких справах лише згадуються "невстановлені слідством особи", які збувають наркотики за гроші, тобто з корисливих мотивів. Але як би там не було, споживачів наркотичних засобів набагато більше, ніж наркоділків. Окрім того, значна кількість хворих на наркоманію сама забезпечує себе наркотиками. А ті, хто збуває останні, часто самі їх вживають, тому діють з двоєдиним мотивом — бажанням одержати матеріальну вигоду та задовольнити власну потребу в них.

Викладене доводить, що найбільш поширеним, основним мотивом вчинення злочинів, пов'язаних із наркотичними засобами або психотропними речовинами, є мотив вживання (власного чи іншими особами). Це повинно бути враховано в процесі подальшого вдосконалення антинаркотичного законодавства, яке нині спрямоване в основному проти споживача наркотиків, нерідко хворої людини (наркомана), а їх розповсюджувачів лишає недосяжними для правоохоронних органів.

В окремих статтях, що передбачають відповідальність за злочини, пов'язані з наркоманією, безпосередньо вказується на їх мотив (ст. 2294 — організація або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин; ст. 229" КК — організація або держан-

12 8-226

177

>>>178>>>

ня дому для вживання одурманюючих засобів; ст. 229м КК — незаконна видача рецепта з корисливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості).

Вживання наркотичних засобів і психотропних речовин (як самим винуватим, так і іншими особами) є (або може бути) мотивом вчинення насамперед злочинів, передбачених такими статтями Кримінального кодексу: 70і — контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів; 229', 2296, 2298, 22920 — вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання, збут наркотичних засобів або психотропних речовин і прекурсорів; 2292, 22919 — розкрадання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (за винятком вироблення); 2293 — посів або вирощування снотворного маку чи конопель; 2294 — організація або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин; 229" — організація або держання дому для вживання одурманюючих засобів.

Як відомо, при розкраданні державного чи колективного майна винуватий завжди прагне незаконно отримати матеріальну вигоду без затрат суспільне корисної праці. Для розкрадання ж наркотичних засобів або психотропних речовин ця ознака, навпаки, не є характерною. Мотиви й цілі даного злочину можуть бути різними. З цієї причини розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин не можна відносити до корисливих посягань. Важко погодитися з тим, шо в даному складі злочину обов'язково присутня корислива мета, яка повинна трактуватися, за словами окремих юристів, у широкому розумінні слова14. При розкраданні названих предметів винуватий досить рідко діє з корисливих спонукань. За опублікованими даними, серед виявлених мотивів злочинів цієї категорії користь зустрічалася в 7,9 % випадків; іншими мотивами були пристрасть до наркотиків (57,7 %), цікавість, наслідування, удаване почуття товариськості, малодушність, жалість15.

Оскільки незаконне публічне вживання наркотичних засобів визнано злочином (ст. 229" КК), постає питання про мотиви такого вживання. Це досить складна й актуальна проблема. Кримінально-правова наука не в змозі повно визначити і дослідити мотиви, які спонукають людину одурманювати себе. Це є прерогативою соціології, психології та

178

>>>179>>>

медицини. Але зрозуміло одне, що розв'язання означеної проблеми могло б слугувати ефективному й надійному запобіганню поширенню наркоманії.

Повідомлення завідомо неправдивих відомостей про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (ст. 22918 КК) може бути вчинено з мотивів особистої заінтересованості. Для злочину, передбаченого ст. 22912 КК (використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів), характерним мотивом є приховання дійсного характеру джерела походження доходів, здобутих злочинним шляхом. Незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 22915 КК) може бути вчинено з різних мотивів: із корисних спонукань, із помсти, із бажання залучити до вживання цих засобів або речовин тощо.

Злочини аналізованої категорії можуть вчинятися і з інших мотивів, наприклад, із почуття солідарності, із жалю до хворого на наркоманію (виготовлення, придбання, зберігання тощо наркотичних засобів або психотропних речовин), із прагнення виглядати дорослим (у неповнолітніх).

У кожному випадку вчинення злочину, пов'язаного з наркоманією, його мотив потрібно визначити, встановити і довести. Не можна виключати вчинення одного з діянь, передбачених статтями 229і, 2292, 2296-2298, 22913, 22914, 229", 22920 КК , у стані крайньої необхідності (ст. 16 КК) — з метою негайної допомоги хворому на наркоманію або на іншу тяжку хворобу.

Мотиви людської діяльності (вчинків) тісно взаємопов'язані з ЇЇ метою. Мета є тим бажаним результатом (наслідком), якого прагне досягти особа, вчиняючи ті чи інші дії. Мета завжди опосередкована мотивом, так само як і мотив опосередкований метою. Приміром, до вчинення контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 70і КК) особу спонукають такі мотиви, як бажання одержати матеріальну вигоду чи інша особиста заінтересованість, внутрішня потреба вживати їх, а метою цього злочину може бути продовження незаконного обігу наркотичних засобів.

Хоча мотив і мета діяння тісно взаємопов'язані і взаємо-обумовлені, вони являють собою різні сторони вольового

І:*(і-2:<І                                            179

>>>180>>>

процесу діяльності особи. Мотив відповідає на запитання — чому особа вчиняє ті чи інші дії, тоді як мета дає відповідь на запитання — для чого особа це робить. Вдалою ілюстрацією даного положення є диспозиція ст. 229" КК: "організація або держання дому для вживання з метою одурманювання...", де мотив злочину — потреба у вживанні лікарських та інших засобів, а його мета — одурманювання ними. Тому, до речі, використання будь-якого приміщення, хоча б і в злочинних цілях (приміром, для зберігання наркотиків, приховування слідів злочинів, пов'язаних з наркоманією), але не для вживання і виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (чи вживання одурманюючих засобів), не утворює складів злочинів, передбачених статтями 2294 і 229" КК.

Всі злочини, поєднані з наркоманією, вчиняються з тією чи іншою метою (без мети не буває вчинку), але не в усіх цих злочинах мета є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони. Виготовлення чи вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів (статті 229і, 2296, 2298, 22920 КК) вчиняються з метою їх збуту або вживання, а збут — з метою одержання наживи (прибутку) або (і) поширення наркоманії. З тією ж метою вчиняються розкрадання наркотичних засобів і психотропних речовин (ст. 2292 КК) чи прекурсорів (ст. 22919 КК), а також посів або вирощування снотворного маку чи конопель (ст. 2293 КК). Метою організації або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 2294 КК) є одурманювання чи одержання наживи. Це стосується і злочину, передбаченого ст. 229" КК. Вчиняючи діяння, передбачене ст. 2295 КК, злочинець має на меті викликати у особи інтерес до наркотичних засобів або психотропних речовин, а отже і бажання вжити їх. Ця мета може бути більш змістовною — викликати у потерпілого бажання, потребу вживати ці засоби і речовини більш-менш постійно, тривало, а інколи — залучити особу до вживання аби "посадити на голку". Тобто метою-мінімум цього злочину є домогтися від потерпілого разового вживання наркотиків, а метою-максимум — викликати у нього бажання вживати їх постійно, шо призведе до захворювання на наркоманію.

180

>>>181>>>

Умисне порушення встановлених правил обігу нарко-тичнх засобів (ст. 229' КК) може вчинятися з корисливою метою або з метою створення лишку цих засобів і речовин для наступного збуту. При необережному вчиненні цей злочин, як і будь-який інший, мети мати не може.

Особливим змістом наповнена суб'єктивна сторона незаконних виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів. Хоча в ч. 1 ст. 22920 КК немає вказівки на мету вчинення цих дій, її наявність і встановлення у справах даної категорії є обов'язковими (дії матимуть злочинний характер лише за певної мети). Щодо збуту прекурсорів (ч. 2 ст. 22920 КК), то й він не завжди буде кримінальне караним, оскільки відрізняється певною специфікою. На наш погляд, згідно зі ст. 229м КК виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут речовин, віднесених Комітетом до категорії прекурсорів (список № 2 таблиці IV Переліку), має визнаватися незаконним лише коли доведено, що перелічені дії вчинялися саме для подальшого виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин. Якщо таких доказів не добуто або встановлено, що зазначені речовини призначалися для використання в господарських, технічних чи побутових цілях (наприклад, для виконання малярних робіт, заправки акумуляторів тощо), дії з цими речовинами не можна вважати незаконними.

Про умисел на збут можуть свідчити як відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи речовини, так і сукупність інших обставин — великий або особливо великий їх розмір, упаковка та розфасовка, наявність сировини для їх виготовлення, поведінка суб'єкта злочину (який особисто наркотичні засоби не вживає, але займається їх виготовленням і зберіганням).

У той же час про вчинення зазначених дій без мети збуту можуть свідчити порівняно невеликі обсяги вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин, коли їх кількість достатня лише для власного використання (за умови, що встановлено факт захворювання особи на наркоманію чи токсикоманію).

У деяких складах злочинів, пов'язаних з наркоманією, мета їх вчинення є конструктивною ознакою суб'єктивної сторони. Таку роль відіграють:

181

>>>182>>>

мета збуту наркотичних засобів або психотропних речовин при їх незаконному виробленні, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні чи пересиланні (ст. 229і КК); мета збуту прекурсорів при їх розкраданні (ст. 229" КК) та незаконному виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні або пересиланні (ч. 2 ст. 22920 КК); мета збуту-прид-бання макової соломи чи конопель при незаконному посіві або вирощуванні снотворного маку чи конопель (ч. 2 ст. 2293 КК); корислива мета при організації або держанні дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин (ч. 2 ст. 2294 КК); мета одурманювання лікарськими та іншими засобами, що не є наркотичними або психотропними (ст. 229" КК); мета продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 22912 КК); мета виготовлення особливо небезпечних наркотичних засобів або психотропних речовин при розкраданні, незаконних виготовленні, придбанні, зберіганні, передачі чи продажу іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (ч. З ст. 22917 КК).

Особу можна притягти до відповідальності за цими кримінально-правовими нормами лише у тому разі, коли передбачені ними діяння були вчинені із зазначеною метою. Наприклад, ст. 229" КК застосовується, коли вчиняється "розкрадання прекурсорів з метою збуту, а так само їх збут". Мета збуту прекурсорів як умова притягнення до кримінальної відповідальності за їх розкрадання не випадково передбачена цим складом злочину. За ступенем суспільної небезпечності розкрадання прекурсорів поступається розкраданню наркотиків і психотропних речовин (про це свідчать, зокрема, санкції статті). Враховуючи значну поширеність і корисність прекурсорів у нашому житті — побуті, народному господарстві, законодавець спеціально закріпив як обов'язкову ознаку суб'єктивної сторони злочину мету збуту прекурсорів, що викрадаються, і тим самим передбачив додаткову умову для притягнення особи до відповідальності за цією статтею.

Самостійна додаткова (але й у цьому разі обов'язкова) ознака розкрадання прекурсорів віднесена до об'єктивної сторони складу злочину — збут зазначених речовин. Ці дії є альтернативними розкраданню прекурсорів з метою збу-

182

>>>183>>>

ту. Для притягнення до відповідальності за ст. 229" КК не має значення те, що мета збуту чи сам збут прекурсорів не були пов'язані з наявністю корисливого інтересу, тобто оплатність збуту викрадених прекурсорів (матеріальна компенсація їх вартості) не є обов'язковою ознакою їх розкрадання.

За своїм змістом, зокрема за обов'язковими ознаками суб'єктивної (мета збуту) і об'єктивної (наступний збут) сторін цей вид розкрадання відрізняється від суміжних злочинів — розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 2292 КК) і від розкрадання чужого майна. У разі викрадення прекурсорів без мети збуту дії особи треба кваліфікувати як відповідне, розкрадання майна, яке посягає на державну, колективну чи приватну (індивідуальну) власність (за умови, що його розмір, тобто вартість викрадених речовин є значною).

В юридичній літературі нема одностайності щодо кваліфікації розкрадання прекурсорів у випадках, коли воно було вчинене без мети збуту, але потім винуватий все ж таки збув ці речовини. М. П. Селіванов і М. С. Хруппа пропонують кваліфікувати такі дії за сукупністю злочинів, передбачених статтями 81—84 або статтями 140—144 (в тому числі чомусь як вимагательство і чомусь лише індивідуального майна; водночас не згадується про розбій — ст. 86 КК) і статтями 17, 22919 КК16. Є.В. Фесенко вважає, що в момент розкрадання прекурсорів у особи може не бути мети їх збуту, але після цього у винуватого виникає такий намір, і він збуває прекурсори17.

Ми згодні з Є. В. Фесенком, що наведена обставина (момент виникнення мети збуту — до чи після викрадення) ніяк не повинна впливати на кваліфікацію і у цьому разі відповідальність настає лише за ст. 22919 КК. Але, гадаємо, на практиці при кваліфікації аналізованих дій можуть бути ускладнення, оскільки при цьому потребує розв'язання таке питання: скільки годин, днів (максимум) може пройти між викраденням прекурсорів і появою мети їх збіту, щоб цей проміжок часу "дозволив" кваліфікувати вчинене саме за ст. 22919 КК?

На нашу думку, коли винуватий вчинив розкрадання прекурсорів без мети збуту, а через певний проміжок часу

183

>>>184>>>

(наприклад, наступного дня) збув їх особам, які займаються виготовленням наркотичних засобів або психотропних речовин, його дії потрібно кваліфікувати як розкрадання державного, колективного чи індивідуального майна (ст. 81— 86, 86і чи 140-143 КК) та ч. 2 або З ст. 22920 КК (збут прекурсорів).

Незаконні виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів кваліфікується за ч. 1 ст. 22920 КК, коли особа вчинила зазначені дії з метою виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин для особистого вживання. Вчинення таких дій з метою збуту прекурсорів, а так само їх збут іншим особам для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин підлягає кваліфікації за ч. 2 даної статті. За наявності доказів про виготовлення особою наркотичних засобів або психотропних речовин з використанням прекурсорів, що були незаконно виготовлені, придбані, зберігалися, перевозилися або пересилалися, дії необхідно кваліфікувати залежно від мети злочину за ст. 22920 та додатково за ч. 1 ст. 17, ст. 229' або 2296 КК.

Для притягнення до відповідальності за розкрадання наркотичних засобів, психотропних речовин, обладнання для їх виготовлення, прекурсорів суб'єкт злочину повинен усвідомлювати, що він розкрадає саме зазначені засоби, обладнання й речовини. Помилка суб'єкта щодо властивостей викраденого являє собою помилку в предметі посягання.

У випадках, коли винуватий помилково вважав, що предметом посягання є наркотичний засіб, психотропна речовина, обладнання для їх виготовлення чи прекурсор, його дії необхідно кваліфікувати як замах на їх розкрадання (ч. 2 ст. 17, ст. 2292, 229" чи 229" КК). Якщо ж, навпаки, суб'єкт викрав, знайшов чи привласнив наркотичний засіб, психотропну речовину, обладнання для їх виготовлення чи прекурсор і вважав, що це якісь інші речовини або предмети (наприклад, викрав таблетки, гадаючи, що вони не належать до наркотичних або психотропних лікарських препаратів, викрав ангідрид оцтової кислоти, вважаючи його звичайним оцтом, тощо), то він має відповідати за замах на злочин, на вчинення якого був фактично спрямований його умисел (ч. 2 ст. 17, ст. 81, 86і, 84, 88 чи 140 КК).

184

>>>185>>>

Розслідуючи справи про незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів, потрібно з'ясовувати мотиви вчинюваних дій, ретельно аналізувати докази щодо наявності у винуватого умислу на відчуження цих засобів і речовин. Ігнорування цих вимог призводить до юридичних помилок. В одних випадках, наприклад, за збут засуджуються особи, в яких вилучалися наркотичні засоби у вигляді макової соломи в кількості 300—400 г за відсутності показань винуватих та свідків про мету збуту, в інших — не встановлюється наявність такої мети в діях осіб, у яких вилучено по 30—40 кг цього наркотичного засобу.

Вивчення практики доводить, що органи попереднього слідства і суди інколи стикаються з труднощами при встановленні мети збуту наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів. Ця справа полегшується, якщо виявлено корисливі мотиви чи збут фактично відбувся. У тих же випадках, коли наркотики, психотропні речовини або прекурсори ще не відчужені, а мотиви злочину не є корисливими, встановлення мети збуту являє собою певну складність. При вирішенні даного питання необхідно враховувати кількість вилучених у винуватого наркотиків, їх упаковку та розфасовку, наявність сировини для їх виготовлення, з'ясовувати, чи мають особи, що притягаються до кримінальної відповідальності, інші джерела засобів до існування, за які кошти вони придбали наркотичні засоби або психотропні речовини, чи вживали вони їх самі, а також оцінювати інші обставини справи.

Якщо встановлено, що суб'єкт особисто наркотичні засоби не вживає, але займається їх виготовленням і зберіганням, то ці обставини також можуть свідчити про мету збуту. Разом з тим аналіз матеріалів справ показує, що органи попереднього слідства й суди не завжди вживають належні заходи для встановлення дійсного наміру осіб, які придбали чи викрали наркотики, обмежуючись їх показаннями про те, що вони зробили це з метою власного вживання наркотичних засобів. Інколи не перевіряються наявні в справах дані, які свідчать про намір збути придбані наркотики, або ж за фактично встановлених ознак збуту наркотичних засобів дії винуватих помилково розцінюються як інші злочини.

185

>>>186>>>

Так, органи попереднього слідства пред'явили Б. та О. обвинувачення в тому, що вони за попереднім зговором між собою незаконно придбали, зберігали й перевозили 7 кг макової соломи з метою збуту, і кваліфікували ці дії за ч. 2 ст. 229' КК. Обвинувачення грунтувалося на показаннях самих Б. й О., свідків та інших доказах. Під час розгляду справи в Хмельницькому міському суді підсудні та свідки змінили свої показання, заперечуючи мету збуту наркотиків. Не з'ясувавши причин зміни показань, суд перекваліфікував дії засуджених з ч. 2 ст. 229' на ч. 1 ст. 2296 КК. Президією Хмельницького обласного суду вирок було скасовано і при новому розгляді справи дії Б. та О. кваліфіковано за ч. 2 ст. 229і КК.

Поняття "без мети збуту" (статті 2296, 229" КК) означає, що винувата особа, яка виготовляє, виробляє, придбає, зберігає, перевозить чи пересилає наркотичні засоби, психотропні речовини чи прекурсори (за винятком вироблення) не збиралася безоплатно чи за винагороду в будь-якій формі передати їх у розпорядження іншій особі. Про вчинення дій без мети збуту можуть, зокрема, свідчити порівняно невеликі обсяги виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин, коли їх кількість достатня лише для особистого вживання і встановлено факт захворювання винної особи на наркоманію.

У справах даної категорії рідко встановлюється наявність у винуватих джерел засобів до існування, хоча такі особи, як правило, довгий час не працюють, ведуть паразитичний спосіб життя. Не завжди з'ясовується, за які саме кошти придбано наркотики. Інколи ігнорується навіть той факт, що наркотичні засоби чи сировина для їх виготовлення були куплені за великі кошти.

Нерідко буває, що учасники кримінального процесу (наприклад, обвинувачений, підсудний, свідки) змінюють свої показання. У таких випадках, за наявності підстав, повинна змінюватись кваліфікація вчиненого, тому треба ретельно перевіряти й оцінювати обставини, що виникли у справі. З урахуванням нових показань у діях конкретної особи можна виявити ознаки іншого складу злочину, пов'язаного з наркотиками, до того ж більш тяжкого. Розглянемо приклад. Б., перебуваючи в квартитирі А. і С., побачив там

186

>>>187>>>

макову солому, перетерті стебла конопель, пристосування для виготовлення наркотичних засобів. Скориставшись тимчасовою відсутністю господарів, Б. непомітно для інших взяв близько 200 г стебел конопель, з якими й був затриманий працівниками міліції.

Спочатку А. і С. було пред'явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 229і КК — у збуті наркотичних засобів. У подальшому вони змінили свої показання, відповідно іншою стала і кваліфікація їхніх дій. Однак при цьому органи правосуддя повинні були дати належну оцінку і поведінці Б. Йому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 2296 КК (зберігання наркотичних засобів без мети збуту). Ця кваліфікація дій Б. уявляється неточною, оскільки в них є також ознаки розкрадання наркотичних засобів (ст. 2292 КК).

Недоліком розглядуваної справи є також те, що, закриваючи кримінальну справу щодо Б. з передачею її матеріалів на розгляд товариського суду (ст. 8 КПК)18, слідчий мотивував прийняте рішення тим, що вчинений злочин не являє собою підвищеної суспільної небезпеки і не призначив медичний огляд останнього, щоб з'ясувати, чи не потребує той примусового лікування від наркоманії. Він також залишив без уваги професійну діяльність обвинуваченого, який працював водієм. Ленінградський районний суд м. Києва залишив названі огріхи в роботі органу попереднього слідства (які, до речі, трапляються в багатьох кримінальних справах даної категорії) без реагування.

Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (ст. 229|2 КК), відбувається в трьох альтернативних формах, кожна з яких має специфічні комбінації ознак. Нагадаємо, що цими формами є: а) розміщення фінансових коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, у банках, на підприємствах та в інших структурах незалежно від форм власності; б) придбання на такі кошти об'єктів, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих та інших потреб; в) використання таких коштів і майна з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

187

>>>188>>>

Аналізуючи суб'єктивну сторону цього злочину, один з авторів коментарю Кримінального кодексу України дійшов висновку, що для всіх його різновидів є характерним прямий умисел і наявність мети продовження незаконного обігу зазначених засобів і речовин19. Якщо цю рекомендацію сприйняти до дії, то ми будемо взагалі неспроможними протистояти відмиванню наркогрошей. За такого розуміння закону його ніколи не можна буде застосувати, бо злочинці ухилятимуться від відповідальності на підставі "щиросердного зізнання": використовуючи злочинно добуті гроші, вони й гадки не мали про мету продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів. Утім, дорікнути автору важко, тому що йдеться насамперед про невдалу законодавчу конструкцію. Як наслідок — це може призвести до абсолютного унемож-ливлення застосування закону.

На нашу думку, мета продовження злочинної діяльності, пов'язаної з наркоманією, стосується лише третьої форми використання коштів, здобутих від наркобізнесу. Втім, закріплення в ст. 22912 КК спеціальної мети треба визнати зайвим. Вона не може й не повинна посилювати відповідальність у рамках цієї статті або ще гірше — бути її передумовою.

Аналізований злочин вчиняється з мотиву приховання злочинного походження фінансових коштів, тобто для відмивання "брудних" грошей. Власника цих коштів турбує, головним чином, де і як розмістити кошти аби досягти мети — вільно й без остраху їх використовувати, насамперед, в легальному бізнесі, шо свідчить про наявність в його діях прямого умислу. Злочин буде вчинено з прямим умислом і тоді, коли відмивання коштів здійснюється з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (про шо йдеться в диспозиції статті). У цьому випадку винуватий, маючи намір розповсюджувати наркотики, добре усвідомлює, що його дії призводитимуть до появи все нових і нових хворих на со-ціально небезпечну хворобу — наркоманію. Вчиняючи злочин з такою метою, він бажає настання суспільне небезпечних наслідків своїх дій.

Однією з кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 2293 КК, є "незаконний посів або вирощування

188

>>>189>>>

снотворого маку чи конопель одноособове, або за попереднім зговором групою осіб з метою збуту-придбання макової соломи чи конопель". Розкриваючи зміст ст. 2293 КК, автор коментарю пише, що в цьому разі особа має на меті отримати макову соломку (правильно — солому) або коноплі для збуту чи для власного вживання цих рослин як наркотиків20. Таке прочитання мети злочину, а точніше — розірвання її на дві самостійні частини руйнує задум законодавця щодо посилення відповідальності учасників організованих злочинних угруповань, які заготовляють наркосировину згідно зі злочинним планом. Отже, коментар орієнтує практиків на застосування ч. 2 ст. 2293 КК (без попереднього накладення адміністративного стягнення) і до осіб, які культивують наркотиковмісні рослини для власного вживання. А хто ж тоді має відповідати за ч. 1 ст. 2293 КК? Дивне тлумачення закону.

Окремі юристи розуміють аналізовану мету доволі своєрідно — лише як мету збуту21.

Насправді ж зазначена в ч. 2 ст. 2293 КК мета передбачає не альтернативні дії — збут чи придбання (не випадково в цій конструкції відсутні сполучники "або", "чи"), а охоплює й об'єднує вчинення обох цих дій.

Таким чином, мета збуту-придбання наркосировини є двоєдиною — як за характристикою суб'єктивної сторони дій кожного із співучасників, так і за проявом об'єктивної сторони злочину. Це спільна мета виробника й замовника наркотиковмісних культур. Вона об'єднує складне психічне ставлення до своїх дій і їх наслідків двох сторін, а тому обтяжує їх відповідальність. З одного боку, ця мета містить у собі намагання збути, тобто передати у володіння іншій особі врожай снотворного маку чи конопель, посіяних або вирощених на замовлення останньої, з другого,— охоплює розуміння того, шо придбати, тобто прийняти у володіння, ці рослини бажає саме та особа, яка замовила цю партію сировини або ж інша, якій вона це доручила. Якщо сторони заздалегідь не домовлялись про культивування наркотиковмісних рослин, то мети збуту-придбання не буде. Виникнення такої мети можливе як до посіву снотворного маку чи конопель, так і на етапі їх вирощування. Головне, щоб сторони до збирання врожаю усвідомлювали подаль-

189

>>>190>>>

шу долю посіяних або вирощуваних рослин в межах взаємної домовленості. Іншими словами, виробнику наочно відомий той, хто замовив урожай. У разі, коли незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель здійснено з метою збуту-придбання макової соломи чи конопель, цей злочин є закінченим незалежно від реалізації мети. Якщо ж урожай буде фактично реалізовано, дії винуватих треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 2293 і відповідною частиною ст. 229' КК.

Незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель з метою збуту-придбання може вчинятись одноособова або за попереднім зговором групою осіб. У даному випадку група осіб це, по-перше, дві чи більше особи, які за попереднім зговором між собою вирішили посіяти або виростити снотворний мак чи коноплі для їх збуту. По-друге, поняттям "група осіб" може охоплюватись також попередня домовленість про вирощування-збут-придбання рослин хоча б одного члена групи з іншою особою — замовником урожаю. По-третє, про таку домовленість мають знати всі учасники групи.

Необхідно звернути увагу на те, що незаконне культивування снотворного маку або конопель за попереднім зговором групою осіб не є самостійною кваліфікуючою ознакою аналізованого злочину,— вона запропонована як альтернатива діям, вчиненим одноособове. Отже, для кваліфікації незаконного посіву чи вирощування наркотиков-місних рослин за ознакою "з метою збуту-придбання" не обов'язкова наявність групових дій. Головне — встановити існування згаданої спеціальної мети злочину, яка раніше, до речі, не була відома українському законодавству.

Для кваліфікації інших злочинів, пов'язаних з наркоманією, мета їх вчинення юридичного значення не має. Такі злочини, вчинені з будь-якою метою, підлягають кваліфікації за відповідними нормами: статті 2082, 2292, 2293, 2294, 2295, 2296, 2297, 2298, 22912, 22913, 22915, 22916, 22917 і 229'" КК.

У справах про злочини, передбачені ч. 2 ст. 229', ч. 2 ст. 2294, ч. 2 ст. 2295, ч. З ст. 2296 КК, необхідно з'ясовувати, чи усвідомлював дорослий, що залучає неповнолітнього до вчинення злочину або схиляє його до вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин. При цьому

190

>>>191>>>

потрібно враховувати, що кримінальна відповідальність суб'єкта злочину настає, коли він знав про неповнолітній вік особи, щодо якої вчинено зазначені дії, а так само, коли за обставинами справи він міг і повинен був це передбачати. Треба зауважити, що судова практика колишнього СРСР у розв'язанні питання щодо віку неповнолітнього йшла саме цим шляхом22. На думку В. І. Ткаченка, така практика є неприйнятною з тієї причини, що в умисному злочині всі об'єктивні ознаки повинні бути обов'язково усвідомлені винуватим23. Але цього, мабуть, ніхто й не заперечує. Гадаємо, що з автором не можна погодитись, оскільки аналізований підхід до вирішення питання про обізнаність дорослого щодо віку неповнолітнього покликаний гарантувати встановлення істини у справі, а це вже сфера кримінально-процесуального права. У протилежному випадку рідко який обвинувачений ніс би покарання за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність, оскільки міг би убезпечити себе заявою: "Я не знав про неповнолітній вік даної особи". Тому при вирішенні зазначеного питання органи правосуддя повинні не тільки враховувати показання обвинуваченого, а й ретельно перевіряти їх відповідність усім обставинам справи.

>>>192>>>