3. СКЛАД ЗЛОЧИНУ — ПРАВОВА МОДЕЛЬ І ОСНОВА КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

Склад злочину охоплює всю сукупність ознак, котрі у відповідності з кримінальним законом є достатніми для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

За своєю сутністю склад злочину — це наукова абстракція, законодавча модель злочинів певного виду, яка вміщує в себе всі найсуттєвіші, найнеобхідніші і типові ознаки злочину.

Таким чином, склад злочину являє собою не тільки своєрідний еталон, згідно з яким здійсняється кваліфікація конкретного діяння як злочинного, але і правову підставу притягнення особи, що вчинила злочин, до кримінальної відповідальності.

Для того, щоб проаналізувати кримінально-правову норму і знайти в ній ті ознаки, які в своїй сукупності утворюють склад конкретного злочину, необхідно, передусім, згрупувати ці ознаки. Здається, що найопгимальнішою буде класифікація ознак складу у відповідності з елементами злочину. Як зазначає Б. О. Курінов, для здійснення кримінально-правової кваліфікації суспільне небезпечних діянь найбільше значення має класифікація ознак складу злочину за окремими сторонами (елементами) злочинного діяння. За цим принципом усі ознаки складу злочину поділяються на чотири групи: ознаки складу, які характеризують об'єкт злочину; ознаки складу, які характеризують об'єктивну сторону складу; ознаки складу, які характеризуючі. суб'єкта злочину; ознаки складу, які характеризують суб'єктивну сторону складу злочину. Така класифікація ознак складу злочину відповідає тим фактичним обставинам, котрі в своїй єдності утворюють конкретний злочин.

Сукупність ознак складу злочину, які характеризують ту чи іншу сторону (елемент) злочину, називають елементами складу.

Ознаки складу злочину традиційно поділяють на обов'язкові (основні) і факультативні. До обов'язкових (основних) ознак належать ті, які законодавець включає до складів усіх злочинів. До факультативних належать ті, які законодавець передбачає в складах лише окремих злочинів. Факультативні ознаки враховуються при кваліфікації тільки у випадках, коли вони прямо передбачені в кримінально-правовій нормі.

У складному суспільному житті злочин звичайно завдає шкоди не одній категорії суспільних відносин, а декільком одразу, і в залежності від того, якій категорії суспільних відносин, на думку законодавця, безпосередньо завдасться найбільшої шкоди, визначаються ознаки основного об'єкта злочину. Так, за ознаками основного об'єкта відрізняються злочини проти власності від господарських і посадових злочинів, насильницькі злочини проти власності від злочинів проти особи, громадського порядку, порядку управління тощо.

У деяких випадках конструкція кримінально-правової норми містить ознаки одразу двох безпосередніх об'єктів — основного і додаткового. Останній, в саою чергу. поділяється на обов'язковий і факультативній. Інколи додатковий об'єкт має таке ж обов'язкове значення для даного складу, як і основний, і його відсутність означає відсутність цього складу злочину в цілому. Класичним прикладом складу з ознаками двох обов'язкових об'єктів (основного і додаткового) є склад розбою.

Додатковий факультативний об'єкт на відміну від додаткового обов'язкового не має суттєвого значення для кваліфікації діяння за нормою права, що передбачає його ознаки. При кваліфікації діяння за даною статтею закону цей об'єкт або є, або відсутній; може мати значення або як кваліфікуюча ознака, що обтяжує відповідальність (наприклад, грабіж, поєднаний з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого), або як альтернативна обставина (наприклад, необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки).

До факультативних ознак складу належить і предмет злочину Він має велике значення для кваліфікації, якщо на це є пряма вказівка в диспозиції статті КК.

Так, в залежності від ознак предмета діяння може бути віднесене до злочинів проти власності (наприклад, при розкраданні грошей) або до злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я (наприклад, при розкраданні вогнепальної зброї чи наркотичних засобів).

До обов'язкових ознак, що характеризують об'єктивну сторону складу, належать також такі, як суспільне небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), певний, вказаний в законі результат (тобто злочинний наслідок) і причинний зв'язок між ними. Законодавча характеристика цих компонентів завжди міститься у матеріальних складах злочинів. У формальних складах злочинів мас місце характеристика лише суспільно небезпечного діяння.

Факультагивними ознаками об'єктивної сторони є місце, час, спосіб, обставини вчинення злочину. Вони враховуються при кваліфікації вчиненого лише у випадках, прямо передбачених у законі.

Так, кваліфікація розкрадань провадиться в залежності від способу їх вчинення — таємно, відкрито, шляхом насильства. обману, привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем. Викрадення ж на полі бою речей, що знаходяться при вбитих і поранених, кваліфікується як мародерство, а не як злочин проти власності.

До обов'язкових ознак суб'єктивної сторони складу злочину належать ознаки, які характеризують вину у формі умислу або необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий, необережніть — на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість (ст. 8, 9 КК). Факультативними ознаками тут є мотив і мета. Так, в основі більшості злочинів проти власності лежать корисливий мотив і корислива мета. Відсутність корисливих мотивів і корисливої мети при заволодінні майном може свідчити про відсутність злочину проти власності і необхідності кваліфікувати діяння за ознаками інших складів злочинів.

До обов'язкових ознак суб'єкта злочину належать вік і осудність фізичної особи, дії котрої належить кваліфікувати.

Факультативними вважаються ознаки спеціального суб'єкта, в тому числі повторність вчинення особою злочину і вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом.

У кримінальному кодексі немає загального визначення спеціального суб'єкта злочину. Законодавець вказує його ознаки лише щодо двох груп злочинів: посадових і військових. Одночасно до формул окремих складів злочину включені ознаки, які повинен мати лише суб'єкт даного конкретного злочину. Так, виконавцем розкрадання шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем може бути тільки особа, котрій майно було ввірене або знаходилось в її оперативно-господарському управлінні.

Крім вказаної кваліфікації ознак складу, їх поділяють також на постійні і перемінні. До постійних належать такі, зміст яких не змінюється протягом дії закону. Перемінними називають такі, що можуть змінюватись на протязі дії закону (наприклад, розмір заподіяної шкоди або ознаки бланкетних норм, які відсилають до різних правил).

Склади злочинів як сукупність ознак теж поділяють на різні групи.

В залежності від того, є настання суспільне небезпечного наслідку обов'язковою ознакою складу чи ні, склади поділяють на матеріальні і формальні. Практично всі склади злочинів проти власності є матеріальними, за винятком розбою і вимагательства. Останні склади сформульовані в законі як формальні.

За ступенем суспільної небезпеки склади злочинних діянь поділяються на три види: 1) основний (без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин); 2) кваліфікований (що передбачає різні обтяжуючі обставини) і 3) так званий "привілейований" (що має пом'якшуючі обставини). Види цих складів звичайно ілюструються на класифікації складів умисних убивст. Що ж до складів злочинів проти власності, то тут виділяються два види складів — основний і кваліфікований.

За структурою і специфікою описування ознак у законі склади поділяються на прості і складні.

Під простими розуміють такі, що складаються із однієї дії, посягають на один об'єкт і мають одну форму вини. До таких складів належать крадіжка, грабіж, не поєднаний із насильством, шахрайство.

До складних складів відносять: складені, з двома об'єктами, з двома формами вини, з двома діями.

Складені складні склади однією нормою охоплюють різні дії. Наприклад, розкрадання шляхом привласнення або розтрати, а також склад бандитизму, що включає в себе організацію банди, участь у банді, а також участь у вчинюваному бандою нападі. При цьому для кваліфікації діяння за даним складом досить вчинити хоча б одну з вказаних в законі дій.

Двооб'єктні складені склади відзначаються тим, що охоплюють своїми ознаками випадки, коли однією дією здійснюється посягання на різні суспільні відносини. Це склади з основним і додатковим (обов'язковим чи факультативним) об'єктами.

Складні склади злочинів з ознаками двох форм вини охоплюють діяння, суб'єктивну сторону яких визначає умисна форма вини щодо вчиненого діяння і необережна вина щодо його наслідків (наприклад, умисне знищення або пошкодження майна, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки).

Прості і складні склади необхідно відрізняти від простих і складних злочинів. Це близькі, але не тотожні поняття; в одних випадках вони збігаються за змістом, в інших — ні. Прості злочини можуть бути кваліфіковані за складним складом, а ускладнені — за простим.

Змішування цих понять призводить до неточностей у класифікаціях. Так, С. А. Тарарухін, поділяючи склади злочинів на прості і складні, зазначає, що до останніх належать: складені, з двома діями; з двома формами вини, з двома об'єктами, триваючі і продовжувані злочини. Уявляється, що в даній класифікації до однієї групи віднесені різні категорії дійсності — складні склади як сукупності ознак, передбачених в законі, і складні (ускладнені) злочини як зовнішні акти вольової поведінки людини. Триваючими і продовжуваними є злочини, а не склади злочинів. Від того, що крадіжку, наприклад, вчинено за кілька заходів, які охоплюються єдиним умислом, і вона (крадіжка) являє собою ускладнений продовжуваний злочин, склад злочину, що містить ознаки крадіжки, не перестає бути простим, і в цьому випадку ускладнений злочин буде кваліфікований за ознаками простого складу.

З іншого боку, простий злочин, який складається з однієї дії та кількох наслідків, наприклад умисне знищення або пошкодження майна, що спричинило людські жертви або завдало особливо великої шкоди, треба кваліфікувати за ознаками складного складу з двома об'єктами (основним і додатковим факультативним) і двома формами вини (умисної щодо діяння і необережної щодо наслідків).

Таким чином, злочин і склад злочину, хоча і є спорідненими явищами, водночас мають певну самостійність, притаманні тільки їм специфічні властивості і виконують свої функції в механізмі кваліфікації злочину.

<І>