І. ПОНЯТТЯ ВЛАСНОСТІ ТА ЇЇ ПРАВОВІ ФОРМИ І ВИДИ

Власність становить економічну основу життя суспільства і проявляється у вигляді відносин між людьми з приводу матеріальних та інших благ. Ці відносини полягають у приналежності даних благ одним особам і відчуження від усіх інших осіб. Приналежність або привласнення матеріальних та інших благ складає сутність відносин власності.

Право власності є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності. Право власності охоплює правові норми, які закріплюють, регулюють і захищають стан приналежності (привласнення) матеріальних та інших благ конкретним особам — фізичним і юридичним. У сукупності вони складають право власності в об'єктивному розумінні як єдиний комплексний інститут права.

Право власності в суб'єктивному розумінні є міра можливої поведінки власника, конкретний вираз відносин власності в повноваженнях суб'єкта права власності. В цьому значенні суб'єктивне право власності за змістом найбільш широке. Воно надає власнику можливість використовувати своє майно і свій інтелектуальний потенціал зл своїм розсудом, для будь-якої діяльності, що не заборонена законом, вчинювати будь-які дії щодо власного майна і результатів своєї інтелектуальної праці. Будь-яке втручання в суб'єктивні права власника по володінню, користуванню і розпорядженню майном, а також в його немайнові і майнові права на результати творчої діяльності переслідуються чинним законодавством аж до застосування заходів кримінально-правового впливу.

Власність в Україні відповідно до Закону "Про власність" виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Особливе становище посідає така правова форма власності, як "право виняткової власності народу України", об'єктами якого є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші ресурси, а також природні ресурси континентального шельфу і виняікової (морської) економічної зони (ст. 9. 10 Закону "Про власність").

Згідно з формами власності Закон визначає чотири основних категорії суб'єктів права власності: народ України, громадяни, юридичні особи і держава (ст. 3 Закону "Про власність"). Суб'єктами права власності можуть бути також інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав і особи без громадянства. В свою чергу, громадяни, юридичні особи і держава Україна можуть виступати суб'єктами права власності за кордоном.

В залежності від особливостей об'єктів права власності виділяють такі види власності:

1) право власності на майно;

2) право інтелектуальної власності на результати творчої діяльності.

Право приватної власності являє собою правовий інститут, що закріплює індивідуальну приналежність матеріальних та інших благ. Суб'єктом права власності тут завжди є окремий громадянин (фізична особа) або проста сукупність громадян (подружжя, сім'я, трудове господарство), але не юридична особа. Отже. право приватної власності юридичне закріплює власність громадян як економічну категорію, що охоплює всі форми індивідуального привласнення.

У відповідності з чинним законодавством можна виділити три різновиди приватної власності:

1) право індивідуальної власності (особисте майно, грошові кошти, цінні папери, інтелектуальна власність);

2) право індивідуально-трудової (дрібної приватної) власності (право загальної власності громадян, індивідуальні і родинні підприємства, трудові і селянські господарства);

3) право приватної власності, що базується на залученні праці за наймом (приватні підприємства).

Економічне поняття колективної власності охоплює відносини з приналежності матеріальних та інших благ організованій групі людей (колективу), тобто являє собою колективну форму привласнення цих благ. Суб'єктом економічних відносин колективного привласнення і права власності тут завжди залишається колектив як ціла. організована спільність, а не кожен його член у певній частці. Суб'єктами права колективної власності виступають трудові колективи державних підприємств, колективи орендаторів, колективні підприємства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, які є юридичними особами (ст. 20 Закону "Про власність"),

Приналежність майна та інших благ не окремим громадянам або їхнім організованим колективам, а суспільству в цілому, складає економічні відносини громадської власності.

Громадська (всенародна) власність як складна система економічних відносин приналежності матеріальних та інших благ суспільства (народу) в цілому існує в двох формах.

1) у формі прямого всенародного привласнення;

2) у формі державної власності.

Пряме, безпосереднє всенародне привласнення охоплюється категорією "виняткова власність народу України". На майно, яке проголошене винятковою власністю народу України, держава має лише комлетенцію щодо керування цим майном у загальнонародних інтересах.

Державна власність як економічна категорія означає приналежність майна та інших благ народу в особі обраних представницьких органів державної влади.

Зараз державна власність в Україні характеризується множинністю суб'єктів відповідно до двох форм державної власності — загальнодержавної (республіканської) і власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі найвищого представницького органу — парламенту республіки (Верховної Ради України).

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Право власності — це різновид більш широкої цивільно-правової категорії речових прав, які і поділяються на право власності та інші речові права.

Інші речові права, в свою чергу, являють собою одну з форм реалізації відносин власності; вони надають можливість власнику організувати ефективне використання свого права власності за допомогою притягнення до господарювання інших осіб; а невласникам — здійснювати господарське або інше використання чужого майна для задоволення своїх потреб. Оскільки відповідний об'єкт права власності вже привласнений власником, то всі інші суб'єкти привласнення можуть використовувати його лише в обмеженому обсязі, тобто в межах, що дозволені власником і законом. Тому інші речові права на відміну від права власності називають обмеженими речовими правами, бо вони маюгь похідний від права власності характер і ніколи не можуть збігатися з правами власника.

Обмежені речові права мають, наприклад, підприємства всіх форм власності (крім колективних підприємств, що вказані в ст. 20 Закону "Про власність"), різні державні внконавчо-розпорядчі і правоохоронні органи, установи і організації Майно цих підприємств, установ і організацій є державною, колективною або приватною власністю. Це майно перебуває в законному володінні зазначених підприємств і. відповідно до закону, права останніх охороняються точнісінько так, як і права власника, в абсолютному порядку, тими самими засобами, що і право власності, і в тому числі проти самого власника.

<І>