Об’єкти оцінювання

Оцінка діяльності, яка виражена в індексі

Ті, хто мали контакт

Ті, хто не мали контакт

Міліція міста

-0,07

-0,18

Районний відділ міліції

-0,016

-0,2

Дільничний інспектор

-0,11

-0,28

 Якщо розглянути привід контакту, то при оцінці роботи дільничного, найменший рівень компетентності продемонстрували потерпілі та їхні родичі (43% вагалося дати будь-яку оцінку), а найбільшу – ті, хто допомагали міліції (22%). При цьому, вище всього оцінили діяльність дільничного ті, хто оформляли різноманітні документи (високу і середню оцінки дали 52% респондентів), а нижче всього його роботу оцінили ті, хто надавали міліції допомогу, родичі потерпілих і ті, до кого в міліції були претензії. Та ж ситуація спостерігається при оцінці діяльності районного відділення міліції і при оцінці діяльності міліції міста.

Так, при оцінці міліції міста найменшу компетентність виявили родичі потерпілих і ті, хто надавали міліції допомогу (відповідно 37% і 33%), найбільшу – ті, хто оформляв документи (20%). Останні також вище оцінили її діяльність. Найгірші оцінки знову дали родичі потерпілих, ті, хто надавали міліції допомогу, дещо вищу – свідки і поняті. Ці результати частково можуть бути пояснені тим, що потерпілі часто не знають долі своєї заяви або не одержують бажаного результату й у зв'язку з цим не можуть дати певної оцінки діяльності міліції або оцінюють її негативно. Крім того, відмова дати певну оцінку може бути результатом страху перед міліцією. Що ж стосується людей, що зіштовхувалися з міліцією тільки з приводу оформлення документів, то на їхню оцінку багато в чому вплинула ситуація емоційно-нейтрального контакту, що жодним чином не могла зачепити почуття людей і суперечити наявним очікуванням.

Можна припустити, що ще однією, відносно компетентною групою респондентів, є ті, у кого родичі або друзі працюють у міліції (таких біля 34%), Проте, за даними дослідження, їхні оцінки ефективності діяльності міліції (і, головне, спроможність оцінити роботу міліції) нічим не відрізняються від оцінок інших респондентів. Не значущі і розходження між цими групами за результатами порівняння міліції з іншими фаховими групами, не впливають приятельські і родинні зв'язки на довіру до міліції і бажання співпрацювати з нею.

Дані анкетування підтверджуються даними психологічного тестування методом вибору колірних асоціацій до понять, пов'язаних із правоохоронними органами і силовими структурами. Були виявлені неусвідомлені асоціації людей при згадуванні слів прокуратура, міліція, рівень безпеки.

До поняття «МІЛІЦІЯ» у 30% населення й у 36% працівників ОВС збігається вибір колірної асоціації (сірий колір) [Див. рис. 1], що означає нейтральність, відстороненість. Тільки 15.3% тих, що вибрали синій колір, асоціюють поняття «міліція» із порядком, спокоєм і вирішенням конфліктних ситуацій. Вибір коричневого (16,3%) говорить про те, що дане поняття пов'язане з відчуттям хворобливості і дискомфорту.

29% працівників ОВС вибрали для поняття «МІЛІЦІЯ» червоний колір, що свідчить про його зв'язок з енергійністю, агресивністю. Відсутність вибору зеленого кольору заперечує наявність безпеки, самостійності і захищеності. Вони відчувають, що поняття «МІЛІЦІЯ» не містить у собі такі характеристики як фізичний комфорт, безпека, задоволеність. (див. рис. 1).

У 33 % опитаних громадян (представники бизнес-структур, працівники ХАЗу, викладачі ХПУ) поняття «ПРОКУРАТУРА» асоціюється з чорним кольором і в 27% із сірим кольором. Оскільки чорний колір передає ідею небуття, зникнення, негативізму, ми можемо припустити, що цивільне населення на неусвідомленому рівні відхиляє поняття «Прокуратура», що викликає в них внутрішній протест, також це показує на прагнення зректися протесту проти існуючого стану речей. Вибір сірого так само, як і у випадку з поняттям «Міліція», означає відгородженість, відстороненість, із неможливістю приписати відповідальність даній структурі.

38% опитаних працівників ОВС до поняття «прокуратура» вибрали червоний колір, що свідчить про сприйняття поняття як владної силової структури, спроможної на рішучі активні дії. У той же час відсутність виборів зеленого і жовтого кольорів щодо даного поняття свідчить про відсутність таких характеристик, як незалежність, автономність, твердість, спрямованість у майбутнє (див. рис. 2).

Рисунок 1

Рисунок 2

Стосовно поняття «АРМІЯ» працівники міліції в переважній більшості вибрали червоний колір (30% див. діаграму №3), що свідчить,  про асоціацію поняття "армія" з активністю, автономністю, мужністю, прагненням до активних дій. Оскільки показники по синьому і чорному кольорам мінімальні (7% і 0% відповідно), те це свідчить про те, що вони поняття «АРМІЯ» не відхиляють, але в той же час зі спокоєм і безконфліктністю воно не асоціюється. 

Найбільшу кількість виборів у цивільних осіб (37%, див. мал. 3) складає зелений колір, що пов'язаний із проявами вольових зусиль, цілеспрямованих високоорганізованих дій.  Якщо розглядати інші вибори, то ми можемо сказати, що армія сприймається цивільними особами як силова структура, що володіє прагненням до успіху через боротьбу і через активність.

І розходжень між результатами виборів цивільних осіб і працівників ОВС не виявлено. На неусвідомленому рівні поняття армія асоціюється приблизно однаково. Крім того, працівники ОВС вважають, що поняття “армія” не містить у собі такі характеристики, як фізична комфортність, відчуття спокою і сенсорної задоволеності. У той же час цивільне населення в особі армії не бачить захисту і впевненості у завтрашньому дні, спокою і стабільності (вибір синього кольору тільки в 10,3%) (див. мал.3).

Стосовно поняття “Рівень безпеки” 33,7% цивільних осіб вибрали чорний колір, і ніхто не вибрав зелений колір. Це свідчить про те, що в даний час переважна більшість не почуває власної безпеки і відхиляє це поняття як таке. Громадяни не почувають захищеності і впевненості ні в сьогоднішньому дні, ні в завтрашньому, це підтверджується вибором червоного кольору – у їхньому уявленні за безпеку треба боротися (21,7% виборів червоного кольору). У частини громадян дане поняття також викликає відчуття відгородженості, безвідповідальності, відчуженості (19% виборів сірого кольору).

На сьогоднішній день переважна більшість не почуває себе в безпеці, і відчуття того, що вони не мають достатнього рівня влади для забезпечення своєї безпеки, викликає в них агресію.

38% опитаних працівників ОВС до поняття “Рівень безпеки” вибрали зелений колір. Оскільки зелений колір означає саме безпеку самостійність, незворушність, упевненість, захищеність, то працівники ОВС маючи владу, почувають себе впевнено і безпечно. Можна припустити, що цьому сприяє наявність зброї, у той час як цивільні особи не почувають безпеки взагалі (див. рис.4). Оскільки у працівників ОВС відсутні вибори по жовтому і коричневому кольорам, то ми можемо припустити, що характеристики, такі як: пасивність, радість, легкість, фізичний спочинок, – у них практично відсутні. У них рівень безпеки прямо залежить від ступеня боротьби й активності, на якому він досягається.

Так само, судячи з відсутності виборів жовтого і коричневого кольорів, працівникам ОВС не властиве почуття розслабленості і спочинку.(див.рис. 3).

Рисунок 3

На рисунках 1-3 більшість виборів у працівників ОВС до понять «міліція», «прокуратура», «армія» належить червоному кольору. Вони реально почувають силу, владу й активність і асоціюють ці поняття з наявністю влади, домінантності, сили, тобто «із силовими структурами».

Цивільне населення більш спокійно і відкрито поставилося до поняття «Армія», ніж до інших, тому що в інших поняттях превалює сірий і чорний кольори, що свідчить про протест, відгородженість, неприйняття поняття.

Але усе ж цивільне населення достатньо серйозно сприймає силові структури і не зв'язує їх з імпульсивністю, інфантильністю. Це свідчить про мінімальний рівень (або його відсутність) виборів фіолетового кольору.

За результатами обчислення середньо зваженого рангу понять, пов'язаних із діяльністю ОВС, при порівнянні виборів працівників ОВС із представниками інших соціальних груп можна сказати, що для міліції рівень безпеки є більш актуальною проблемою, ніж для населення. Населення ж не вважає, що воно може впливати на рівень безпеки в суспільстві, і, на думку населення, цим повинна займатися тільки міліція (див. рис.4)

Рисунок 4

Описані неусвідомлені емоційні асоціації населення щодо понять, пов'язаних із діяльністю міліції, свідчать про небажання взаємодіяти з міліцією, і навіть про можливість перешкоди роботі міліції.

Також було замічено  таку залежність співвідношення поняття «рівень безпеки» і соціального статусу людини: чим нижчим є соціальний статус людини, тим актуальніша для неї дана проблема. Так у працівників ХАЗу середній зважений ранг даного поняття дорівнює 4.8, що свідчить про більшу його актуальність, ніж у таких соціальних груп, як представники бизнес-структур(5.4) і службова інтелігенція(6.8). (див. рис. 6). Тобто, чим менше захищена людина в соціальному, фінансовому й інших планах, тим більш значущим для неї є рівень безпеки.

Рисунок 5

Рисунок 6.

Дані опитування і психологічних методик підтверджуються результатами 12 фокус-груп (6 фокус-груп було проведено з працівниками ОВС і 6 із представниками різних прошарків населення).

Учасники фокус-груп із боку населення характеризуються в основному негативним відношенням до ОВС («гарний мент – мертвий мент», «зараз міліція – ті ж бандити», «нормальної міліції немає»). Лише деякі з них визнають, що міліція не вся однакова, є як гарні працівники, так і погані («роботу нормальних людей у міліції не очевидно», «узагалі міліціонери погані, але є і гарні люди»). До висновку про те, що міліція по суті є відбитком суспільства приходять одиниці («але не можна лаяти всіх міліціонерів, інакше можна сказати, що злочинці гарні, просто в міліції немає грошей», "міліція – це наша культура, психологія, яку багато в чому визначає низький економічний рівень", "виявися на місці міліціонера інша людина, вона б почала хабарничати, зловживати службовим положенням»).

На думку учасників фокус-груп негативному образу міліції в суспільстві сприяє ряд чинників. У першу чергу це чинник корумпованості. На думку респондентів, міліція з'являється частіше там, де їй щось "світить" і на багато рідше там, де що-небудь трапляється. Багато респондентів вважають міліцію хабарниками. На їхню думку, з населенням міліція спілкується як із потенційними злочинцями, працівники її впевнені в собі й у своїй безкарності, тому їм завжди потрібно або «підмащувати», щоб одержати результат або (за словами респондентів) варіант «послуга за послугу». З розповіді одного з учасників фокуса-групи: «…слідчий, уже знаючи, що я не винний, зажадав у батька тисячу доларів. Батькові прийшлося дати хабара міліції за те, щоб не посадили в слідчий ізолятор». Вони вважають, що міліція насамперед, захищає політиків, а не закон.

А також багато респондентів указували на «жагу влади» працівників ОВС, тобто  досить часто зустрічаються працівники міліції різних рівнів, що намагаються показати, що саме вони працівники ОВС і що влада знаходиться в їхніх руках. Багато хто відзначають негативний досвід спілкування з міліцією («коли спілкуєшся з працівниками міліції, особливо з представниками ДАІ, відчуваєш почуття страху, хвилювання, досаду, хочеться запитати – за що?»). Зокрема, ті, хто контактував із міліцією, відзначають, що вони були сильно побиті («при допиті підозрюваного прив'язують за ноги, одягають на голову протигаз і б'ють, доки не дасть потрібні показання», «завдання міліції – знайти факти, а не лупити кийками всіх підряд»).

Формуванню проблем у взаємодії також сприяє і «жахлива» тяганина, тобто наступний чинник – низький рівень оперативності роботи.

Не малу роль відіграють проблеми в галузі комунікації при необхідних контактах із населенням, що говорить про недостатній рівень комунікаційних здібностей і невміння багатьох працівників спілкуватися з населенням на належному рівні. Практично всі респонденти не знайомі зі своїми дільничними інспекторами і вважають, що вони взагалі не спроможні що-небудь зробити для підтримки правопорядку.   Відзначається також низький рівень культури і грубість у більшості працівників міліції, із якими прийшлося спілкуватися деяким із респондентів.

На думку науковців і службовців, немаловажну роль відіграє і зовнішній вигляд працівника, що, в першу чергу, стосується ППС, тому що по них в основному й складається перша думка про міліцію.

Представники бізнесів-структур як один із негативних чинників назвали чинник відсутності належного фінансування. Міліціонерам нема рації працювати з повною віддачею і підставляти себе під кулі за їхню низьку зарплату.  Це добре виражено у висловленні одного респондента: «Якщо ви хочете, що б я довіряв міліції, то дайте їм зарплату в 5000$, може тоді вони перестануть хабарничати.” Науковці також указують на недостатнє фінансування ОВС. На їхню думку, міліції необхідно сплачувати гарну зарплату, щоб міліціонер на робочому місці думав про роботу, а не про те, де дістати гроші. А в даній ситуації стан безгрішшя є благодатним підгрунтям для розвитку корупції і хабарів.

Респонденти вважають, що «міліція» – це держава в державі зі своїми законами, “де царює бардак і гнилість” і де дуже часто усе робиться «послуга за послугу».  І в першу чергу, на думку населення, ОВС знаходяться на службі уряду, а не букві закону. Працівники вважають, що міліція така ж, як і суспільство, і що б змінити її, то для початку потрібно змінити суспільство. Ще одним чинником, що погіршує ефективність взаємодії, на який указує більшість учасників дискусії, є плановість: «Доти, поки в міліції будуть існувати планові показники, міліція буде працювати на показник, а не на якість підтримки правопорядку».

На думку самої міліції, населення за його ставленням до міліції можна розділити на дві категорії: ті, хто відноситься  нейтрально (у силу відсутності особистого досвіду стосунків з представниками ОВС), і ті, хто відноситься негативно (у силу контактів із міліцією з різноманітних приводів). Як правило, останній контингент є кримінальним. Ворожість до себе особисто почувають практично всі учасники дослідження.

Основними джерелами формування такої думки є чутки, що в основному розпускаються людьми, які притягались до адміністративної або кримінальної відповідальності (а такі в нашій країні за оцінкою самих працівників міліції складають половину дорослого населення). Люди в основному зіштовхуються з представниками ДАІ і патрульно-постової служби, саме їхні дії починають асоціюватися з роботою міліції взагалі. Тим більше, що населення не знає функцій міліції, звертається зі скаргами, якими повинні займатися прокуратура або суд, не розбирається в структурі ОВС, не відрізняє служб, проте, оцінює їхню роботу. Зокрема, на цей факт звернули увагу слідчі, із роботою яких населення не знайоме, але оцінює їх, як правило, негативно. У той же час до дільничного, із яким зіштовхуються у повсякденному житті, ставляться більш позитивно.    

Таким чином, можна зробити висновок, що в населення сформувалося стійке негативне уявлення про ОВС і їхніх працівників. Причому ця думка практично не залежить від наявності контактів із працівниками міліції. Відношення до міліції відрізняється в економічно активних і пасивних груп. Так економічно активне населення більш поінформоване про діяльність міліції, специфіку її роботи, права і обов'язки і оцінює роботу ОВС більш об'єктивно. Відношення до міліції залежить також від рівня довіри до даного соціального інституту, тобто уявлень про його можливості, основні характеристики працівників міліції. Проте, поза залежністю від ставлення до міліції і рівня довіри до неї, населення не схильне надавати їх допомогу, особливо це стосується таких видів допомоги, як надання інформації про злочин, що готується, затримка злочинця, охорона громадського порядку. 

Співставляючи результати фокус-груп із населенням і з працівниками міліції, ми можемо зробити загальний висновок, що існують загальні проблеми, від яких страждають як міліція, так і населення і які заважають їхній ефективній взаємодії

Основні з них:

Погане матеріально-технічне постачання міліції.

Нерозуміння проблем один одного, низька культура спілкування.

Тяганина і плановість.

Які джерела подібної думки про органи внутрішніх справ? Як вже було сказано, за даними дослідження за останні 4 рік контактували з працівниками міліції 38% опитаних. Приблизно в половині випадків це було пов'язано з оформленням документів. Таким чином, взаємодіяли з міліцією з питань охорони порядку і розкриття злочинів (безпосередніх завдань міліції) за останні 4 року біля 16%. Саме в них головними джерелами інформації про міліцію є власний досвід. В основному інформація про діяльність працівників ОВС черпається з інформаційних і документальних передач – 64%, газет і часописів – 46%, художніх фільмів і книг – 31%, розповідей родичів і знайомих – 27%, випадкових розмов – 19% і від знайомих працівників міліції – 19%. Показово, що не відіграють майже ніякої ролі у формуванні громадської думки про діяльність міліції зустрічі і бесіди з її працівниками – 1%.  Розходжень між соціально-демографічними і статусними групами за джерелами інформації про роботу міліції не спостерігається.

Таким чином, важко говорити про компетентність громадської думки щодо ОВС, що, як відомо, повинна забезпечуватися відповідним обсягом і глибиною інформації. При цьому інформація може надходити суб'єкту з різних джерел і різними способами: за рахунок безпосереднього включення в ситуацію, тобто життєвого досвіду; міжособистісного спілкування; прямого комунікативного впливу (лекції, зустрічі з представниками міліції); опосередкованого комунікативного впливу через засоби масової інформації – телебачення, радіо, пресу, кінематограф. Проте слід зазначити, що чим більше громадська думка соціальних суб'єктів сформована на основі життєвого досвіду, тим вона є більш компетентною. Інші джерела формування громадської думки, якщо вони мають переважний вплив, знижують її компетентність, оскільки підвищується можливість маніпулювання. Саме така ситуація спостерігається на сьогодні в Україні.