Розділ 10 Виконання рішень у немайнових справах

До судових рішень у немайнових справах належать: а) рішен­ня, що зобов'язують боржника особисто вчинити певні дії на ко­ристь стягувана або утриматись від їх вчинення, зокрема, про поновлення на роботі, про відібрання дитини, про виселення з приміщення, вселення в приміщення, про примусовий обмін; б) рішення про заборону діяльності об'єднання громадян.

При виконанні таких рішень застосовуються правила ст. 76 цього Закону, якими встановлені загальні умови їх виконання і серед яких особливо важливе значення набуває стадія добровіль­ного виконання.

Державний виконавець повинен спочатку вичерпати всі на­дані йому законом можливості для здійснення виконання в цій стадії. З цією метою він у постанові про відкриття виконавчого провадження на виконання рішення суду, яке зобов'язує боржни­ка вчинити певні дії, або утриматись від їх вчинення, встановлює відповідно до ст. 24 цього Закону строк для добровільного вико­нання такого рішення і попереджає боржника про те, що після закінчення цього строку буде проведено примусове виконання і з боржника будуть стягнуті виконавчий збір і витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій.

У випадку невиконання без поважних причин у встановле­ний строк вимог про добровільне вчинення (утримання) певних дій, державний виконавець застосовує до боржника заходи відпо­відальності — штраф та виконавчий збір (статті 46, 87 Закону) і визначає певний строк для виконання.

Виконавчий збір стягується у розмірі двох неоподатковува­них мінімумів доходів громадян з боржника — громадянина і в розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної особи.

Штраф накладається в розмірі від двох до десяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян — щодо фізичних осіб і від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо посадових осіб.

-118-

Постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору і накладення штрафу затверджується начальником відпо­відного відділу державної виконавчої служби і може бути оскар­жена в десятиденний строк до суду.

У разі невиконання рішення суду після застосування зазна­чених санкцій і якщо його виконання може бути здійснене без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стягується двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій. Якщо в рішенні зазначені наслідки його невиконання, перед­бачені ст. 207 ЦПК України, то застосовуються такі наслідки. Відповідно до зазначеної норми суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних з передачею майна або грошових сум, може в тому рі­шенні вказати, що, коли відповідач не виконає рішення протягом встановленого строку, позивач має право виконати цю дію за ра­хунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати.

У разі повторного невиконання рішення, що зобов'язує борж­ника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржни­ком, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника в подвійному розмірі. При подальшому не­виконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність борж­ника відповідно до Закону (ст. 87 цього Закону). А виконавчий документ (якщо виконати рішення суду без участі боржника не­можливо) за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий до­кумент (ч. З ст. 76 цього Закону).

Порядок виконання рішень у немайнових справах з окремих категорій має певні особливості, встановлені законодавством.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника підлягає негайному виконанню (ч. 5 ст. 235 КЗпП, п. 4 ст. 217 ЦПК, ч. 1 ст. 77 цього Закону). Державний виконавець на підставі заяви працівника (стягувача) з доданим до неї виконавчим листом відкриває виконавче прова­дження і направляє адміністрації підприємства, організації, уста­нови пропозицію про негайне виконання рішення.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 6 лис­топада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що рішення суду про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним ор­ганом про це наказу (п. 34). Але відповідно до ч. З ст. 24 КЗпП трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи

-119-

розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

У вирішення цього питання була внесена новела (ч. 1 ст. 77 Закону «Про виконавче провадження»), за якою виконання рі­шення вважається завершеним із моменту фактичного допущен­ня зазначеного працівника до виконання певних обов'язків на підставі відповідного акта (тобто наказу, розпорядження) органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Це правило усуває можливість для адміністрації підприєм­ства, установи або організації після видання нею наказу про по­новлення на роботі працівника не допустити його до виконання попередніх обов'язків.

У випадку невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника державний виконавець застосовує до них штрафні та інші заходи відпові­дальності, передбачені статтями 46, 87 цього Закону. Державний виконавець також може звернутися до суду з поданням про ви­рішення питання про кримінальну відповідальність за ст. 176і КК України стосовно посадової особи, що перешкоджає прове­денню виконання рішення.

Крім того, відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затри­мки власником або уповноваженим ним органом виконання рі­шення про поновлення на роботі звільненого або переведеного працівника, суд, за заявою такого працівника виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При виконанні рішення суду про поновлення на роботі на попередній посаді працівника, який за станом здоров'я не при­датний для її виконання, державний виконавець, керуючись ст. 33 Закону, може звернутися до суду, який видав виконавчий лист, про відстрочку виконання, якщо за медичним висновком стан здоров'я його в подальшому поліпшиться і такий працівник спроможний буде виконувати роботу, на яку поновляється.

У випадках ліквідації підприємства, установи, організації на час виконання рішення про поновлення на роботі суд, який по­становив рішення, за заявою державного виконавця або за зая­вою позивача в формі заміни порядку виконання рішення відпо­відно до ст. 33 цього Закону може визнати працівника звільне­ним за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації (ч. 2 п. 32 Постанови пленуму Верховного Суду № 9 від 6 листопада 1992 р.).

До рішень немайнового характеру, що вимагають примусово­го виконання і зобов'язують боржника вчинити певні дії, нале-

-120-

жать рішення про відібрання дитини (ст. 78 Закону). Такі рішен­ня приймаються у справах про передачу дитини від однієї особи до іншої, на піклування органу опіки і піклування, про позбав­лення батьківських прав, про скасування усиновлення або ви­знання його недійсним.

Виконавчі дії про відібрання дитини провадяться державним виконавцем з обов'язковою участю особи, якій дитина передаєть­ся на виховання та із залученням представників органів опіки і піклування, органів та установ, медичних працівників.

Участь органів опіки і піклування у виконанні рішень про ві­дібрання дитини обумовлюється здійснюваними ними функці­ями із захисту особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та інших недієздатних осіб (статті 66, 129 КШС України), тому їх роль у виконавчому провадженні не менш важлива, ніж держав­ного виконавця, якому вони сприяють в реалізації рішення про відібрання дитини.

У таких випадках, коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються санкції відповідальності — штрафу, стягнення виконавчого збору (статті 46, 87 Закону).

У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням для вирішення питання про тимчасове влашту­вання дитини до дитячого лікувального закладу. Відповідно до ст. 354 ЦПК суд у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін та обов'язковою участю представників органів опіки і піклування. Проте неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштуван­ня дитини до дитячого або лікувального закладу. На ухвалу суду про тимчасове влаштування дитини може бути подано скаргу, внесено подання.

При відсутності відомостей про місце проживання (знахо­дження боржника або обох) державний виконавець звертається до суду з поданням про розшук боржника або дитини (ст. 42 За­кону). Таке подання надсилається до суду за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем знаходження боржника або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Суд розгля­дає подання державного виконавця у десятиденний строк і має право витребувати від нього всі необхідні документи для вирі­шення питання про оголошення розшуку. За наслідками розгля­ду подання суд виносить ухвалу. На ухвалу суду з питання ого­лошення розшуку дитини може бути подано скаргу, внесено окреме подання (ст. 355 ЦПК).

У порядку реалізації рішень немайнового характеру, що зо­бов'язують боржника вчинити певні дії, виконуються рішення, постановлені у справах з житлових правовідносин: про виселен-

-121-

ня боржника, про вселення стягувача, про примусовий обмін (статті 79, 80, 81 Закону).

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), які виселяються, її (їх) майна, домашніх тварин та у забороні цим особам користуватися звільненим приміщенням.

Виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо боржником воно не виконане добровільно в установлений державним виконавцем п'ятнадцятиденний строк (ст. 24 Закону), якщо інше не передбачене рішенням суду (зокрема, надання відстрочки виконання).

Якщо боржник добровільно не звільнив приміщення, а нав­мисно ухиляється або перешкоджає виконанню рішення, прова­дить інші дії, спрямовані на зволікання рішення, державний ви­конавець розпочинає виконавчі дії на примусове його виконання. Для цього він зобов'язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виконання рішення. Відсутність боржни­ка, повідомленого про день і час примусового виконання рішен­ня, не є перешкодою для примусового виконання рішення про виселення.

Виселення відбувається у присутності не менше двох поня­тих та за сприяння працівників органів внутрішніх справ. Дер­жавний виконавець зобов'язаний одночасно описати майно боржника і передати йому під розписку примірник такого акта опису.

Описане майно в необхідних випадках державний викона­вець забезпечує зберіганням (не більше як три роки у встановле­ному порядку за рахунок покладення понесених витрат на борж­ника). Якщо описане майно не було витребуване після завершен­ня трирічного строку, воно реалізується у такому ж порядку, як і безхазяйне майно.

Про виселення складається акт, який підписується держав­ним виконавцем, понятим і особою, котра виселяється, якщо во­на присутня при цьому, іншими особами, що брали участь у ви­конавчому провадженні.

При відсутності осіб, які підлягають виселенню у примусово­му порядку, відкривається приміщення, з якого повинні бути ви­селені такі особи, і державний виконавець зобов'язаний провести опис і оцінку майна, яке передається на відповідальне зберігання особі, що призначається охоронцем майна. Приміщення за актом передається особі, якій воно присуджене і на користь якої відбу­лось виселення.

Технічне забезпечення виконання рішення про виселення з приміщення, зокрема відкриття дверей, встановлення замків,

-122-

принесення і перевезення майна покладається на стягувана з по­дальшим відшкодуванням видатків за рахунок боржника.

Коли особі, яка виселяється, повинне бути надане інше жиле приміщення, державний виконавець надсилає відповідному жит­ловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рі­шення щодо надання такого приміщення. Якщо в зазначений строк інше жиле приміщенні не було надане, державний викона­вець складає про це акт і звертається до суду з поданням про ви­значення порядку подальшого виконання рішення.

До вирішення судом цього питання виконавчі дії не прова­дяться.

При виникненні обставин, які роблять неможливим виконан­ня рішення або перешкоджають виконанню рішення, виконавчі дії із виселення (переселення) не провадяться, державний вико­навець виносить постанову про зупинення виконавчого прова­дження і звертається до суду з поданням про відстрочку вико­нання чи про зміну способу і порядку виконання (статті 79, 33 Закону).

Порядок виконання рішення про примусове вселення стягу-вача врегульований ст. 80 Закону.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним ви­конавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, вказане у виконавчому документі, та його проживання (перебу­вання) в ньому.

У постанові на відкриття виконавчого провадження за вико­навчим документом про примусове вселення стягувача держав­ний виконавець установлює строк для добровільного його вико­нання боржником. У разі добровільного виконання рішення про вселення сторони — стягувач і боржник підписують про це акт, який передається державному виконавцю разом із заявою стягу­вача про повернення йому виконавчого документа.

При невиконанні рішення про вселення стягувача добровіль­но, вселення здійснюється у примусовому порядку державним виконавцем.

Про день і час вчинення дій із примусового вселення держав­ний виконавець повідомляє сторони — боржника і стягувача. Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення не перешкоджає примусовому вселенню.

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про все­лення стягувача, вселення провадиться у присутності не менше двох понятих із залученням працівників органів внутрішніх справ. Про здійснення виконання рішення про вселення стягува­ча державним виконавцем складається відповідний акт, який під­писується ним і особами, котрі брали участь у виконанні.

-123-

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувана у приміщенні, зокрема, виселенню ін­шою особою, яка теж проживає в цій квартирі, стягувач має пра­во звернутися до державного виконавця із заявою про відновлен­ня виконавчого провадження.

Факт перешкоди в проживанні має бути підтверджений акта­ми житлових органів, органів внутрішніх справ та іншими доку­ментами, поданими стягувачем і витребуваними державним ви­конавцем, а також його виходом на місце виконання рішення, про що складається відповідний акт.

Про відновлення виконавчого провадження про вселення, при наявності на це підстав, державний виконавець виносить по­станову, після затвердження якої начальником відділу державної виконавчої служби здійснюється повторне вселення. У цьому ви­падку державний виконавець має право застосувати до боржника штрафні санкції, передбачені ст. 87 Закону.

При відсутності підстав для відновлення виконавчого прова­дження, державний виконавець виносить про це відповідну по­станову, яка також затверджується начальником відділу держав­ної виконавчої служби. Зазначені постанови можуть бути оскар­жені до суду у десятиденний строк.

У випадку, коли особа, яка перешкоджає проживанню (пере­буванню) стягувача не є боржником, виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення не проводиться.

Стягувач у цьому разі може звернутися до такої особи з по­зовною вимогою про вселення, яка вирішується в порядку ци­вільного судочинства.

У встановленому порядку виконання рішень про виселення і вселення виконується рішення про примусовий обмін (ст. 81 За­кону).

Державний виконавець у постанові про відкриття виконавчо­го провадження про примусовий обмін встановлює строк для добровільного виконання рішення боржником.

При добровільному виконанні рішення сторони — стягувач і боржник — підписують акт, який передається державному вико­навцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконав­чого документа.

У випадку, коли рішення про примусовий обмін не викону­ється добровільно, державний виконавець здійснює його приму­сове виконання відповідно до ст. 79 і 80 Закону, якими передба­чений відповідний порядок примусового виконання рішення су­ду про виселення і вселення, описаний вище.

Про здійснення примусового обміну державний виконавець складає акт, який підписується ним, стягувачем і боржником.

-124-

До судових рішень у немайнових справах, які виконуються державним виконавцем, віднесені рішення про заборону діяль­ності об'єднань громадян.

Загальні умови виконання таких рішень встановлені ст. 82 цього Закону.

Державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження на виконання рішення про заборону діяльності об'єднань громадян за заявою органу, уповноваженого відповідно до закону здійснювати легалізацію такого об'єднання, з доданого до неї виконавчого документа про примусовий роз­пуск цього об'єднання громадян, а також письмового доказу про офіційне повідомлення у друкованих засобах масової інформації про вступ у законну силу рішення суду щодо заборони діяльно­сті об'єднання громадян.

Державний виконавець здійснює виконавчі дії, передбачені рішенням суду про заборону діяльності об'єднань громадян, у по­рядку, встановленому законом «Про виконавче провадження». У випадках, коли резолютивна частина рішення, викладена у вико­навчому документі, є незрозумілою, державний виконавець може звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа (ст. 28 Закону).

Про виконання рішення суду про заборону діяльності об'єд­нання громадян державний виконавець складає акт, який підпи­сується ним і представником легалізаційного органу. Копії тако­го акта надсилаються до суду, рішення якого про заборону діяль­ності об'єднання громадян здійснювалося, та легалізуючому органу.

-125-