Розділ 7 Загальні правила виконавчого провадження

Загальними правилами виконавчого провадження є норма­тивні положення, які властиві виконавчому провадженню і ві­дображають його організаційні і функціональні основи.

До них належать правила, котрі визначають: 1) порядок і умови відкриття виконавчого провадження; 2) строки пред'яв­лення виконавчих документів до примусового виконання; 3) час, місце і строки виконання; 4) ускладнення виконавчого прова­дження шляхом відкладення, розстрочки чи відстрочки, зупинен­ня, закриття виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу; 5) добровільне виконання; 6) оголошення розшуку боржника, майна і дитини; 7) розподіл стягнутих з боржника грошових сум і черговість задоволення вимог стягува-чів; 8) витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, і вико­навчий збір; 9) передача виконавчих документів до іншого відді­лу державної виконавчої служби для примусового виконання.

Відкриття виконавчого провадження

Відкриття виконавчого провадження про примусове вико­нання рішення суду згідно із ст. 18 цього Закону провадиться державним виконавцем за заявою заінтересованої особи.

Заінтересованими особами, тобто такими, які мають право звертатися до органу державної виконавчої служби з відповід­ною заявою, є стягувач або його представник, прокурор у випад­ках здійснення ним представництва інтересів громадян або дер­жави в суді, інші особи в передбачених законом випадках. Стягу­вач є правосуб'єктною особою, в інтересах якої постановлене рі­шення і провадиться його виконання. Це право стягувач може реалізувати самостійно або через представника. При цьому осо­биста участь громадянина у виконавчому провадженні не виклю­чається при участі в ньому його представника.

На звернення до органу державної виконавчої служби із зая­вою представник стягувача повинен мати від нього необхідне повноваження, підтверджене належно оформленим (легітимним)

5 - 1   1485                                            - 65 -

документом. Законні представники право на звернення із заявою на відкриття виконавчого провадження підтверджують докумен­том, що стверджує їх правовий статус як батьків, опікунів, піклу­вальників.

Право на звернення із заявою до органу державної виконав­чої служби прокурора залежить від попередньої його участі у справі, рішення з якої підлягає виконанню, у цивільному судо­чинстві, тобто в разі здійснення ним представництва в суді, що прямо передбачене п. 2 ст. 18 цього Закону.

Відкриття виконавчого провадження можливе за заявою Ан-тимонопольного комітету про виконання його рішення, держав­ного виконавця про виконання постанови щодо стягнення- вико­навчого збору і накладеного ним штрафу за порушення норм ви­конавчого провадження його суб'єктами. Державний виконавець відкриває виконавче провадження при надходженні виконавчих документів із судів про стягнення аліментів, про відшкодування збитків, завданих злочином, про відшкодування шкоди, заподія­ної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я чи втратою году­вальника, про стягнення грошових сум із службових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні працівників або в неви­конанні рішення суду про поновлення на роботі, про конфіска­цію майна, а також про стягнення сум до державного бюджету, а також при надходженні виконавчих документів із відділів дер­жавної виконавчої служби та інших органів (службових осіб), яким згідно з законом надане право приймати рішення, що під­лягають примусовому виконанню.

Для того, щоб право на звернення із заявою до органу дер­жавної виконавчої служби про відкриття виконавчого прова­дження про примусове виконання рішення у конкретній справі було реалізоване, необхідна наявність певних обставин: 1) відне­сення виконання рішення, ухвали, постанови судових і несудо-вих органів до компетенції державної виконавчої служби (підві­домчість рішення Державній виконавчій службі); 2) втілення звернення до державної виконавчої служби у формі заяви з до­даванням до неї виконавчого документа; 3) подача такої заяви в межах строків, встановлених для пред'явлення виконавчих доку­ментів до виконання; 4) подання заяви за місцем виконання; 5) відповідність виконавчого документа вимогам, встановленим ст. 19 цього Закону.

Перелік підвідомчих рішень державної виконавчої служби, встановлений ст. З цього Закону і проаналізований у розділі 4 цього посібника.

До заяви, її форми і змісту, яка подається на примусове ви­конання рішення, закон не пред'являє ніяких вимог, але, врахо­вуючи специфіку виконавчого провадження і характер права, що

-66-

реалізується, така заява має бути письмовою, а за змістом місти­ти в собі: 1) назву органу державної виконавчої служби, до якого подається заява; 2) назву особи (стягувана), яка подає заяву; 3) зміст заявленого клопотання; 4) підпис особи, яка подає заяву, із зазначенням часу її подання. Всі інші відомості, необхідні для вчинення виконавчих дій, є у відповідному виконавчому доку­менті, який обов'язково додається до заяви і разом з нею пода­ється до компетентного органу державної виконавчої служби.

Якщо заява подається представником стягувача, то до заяви додається належно оформлений документ, котрий підтверджує повноваження представника на звернення до органу держаної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження.

Заява про відкриття виконавчого провадження подається у межах строків пред'явлення виконавчих документів до вико­нання, встановлених ст. 21 цього Закону та іншими Законами України.

Виконавчий лист та інші документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років. Цей строк встановлюється для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стяг­нень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи роз­строчки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його постанов-лення.

Виконавчі листи на виконання рішень про стягнення періо­дичних платежів (аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годуваль­ника) можуть бути пред'явлені до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Виконавчий напис нотаріального органу може бути пред'яв­леним до примусового виконання, якщо стягувачем чи боржни­ком є громадянин, протягом трьох років з дня його вчинення, а в усіх інших випадках — протягом одного року, якщо законодав­ством не передбачені інші строки (ст. 91 Закону України «Про нотаріат»).

Накази арбітражних судів можуть бути пред'явлені для при­мусового виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання рішенням законної сили (ст. 118 АПК).

Протягом трьохмісячного строку можуть бути пред'явлені до виконання посвідчення комісії із трудових спорів (ст. 230 КЗпП) і постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення (ст. 303 КпАП) з дня видачі посвідчення, винесення відповідної постанови.

5 *                                                         - 67 -

Інші виконавчі документи можуть бути пред'явлені до вико­нання протягом року з наступного дня після їх видачі, якщо інше не встановлене законом.

Процесуальні строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання введені для впорядкування і прискорен­ня провадження, щоб процесуальні дії здійснювалися ритмічно, сторона, яка зобов'язана поновити право (боржник), не відтягу­вала виконання. Для зміцнення стабільності економічних зв'яз­ків не варто залишати без обмеження певним відрізком строків взаємовідносин стягувача і боржника.

Строки давності пред'явлення виконавчих документів до ви­конання перериваються при частковому виконанні рішення бор­жником та пред'явленням виконавчого документа до виконання (ст. 22 цього Закону). Переривання строків викликає певні пра­вові наслідки, а саме: перебіг строку поновлюється, і час, що про­йшов до переривання строків, до нового строку не зараховується. У випадку повернення виконавчого документа стягувачу в зв'яз­ку із неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого докумен­та стягувачу.

Пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до ви­конання є перешкодою для відкриття виконавчого провадження. Державний виконавець відмовляє в прийнятті до провадження виконавчих документів, строк пред'явлення до примусового ви­конання яких минув, про що протягом трьох днів з дня надхо­дження державному виконавцю документів виносить відповідну постанову. Копія такої постанови надсилається або вручається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав ви­конавчий документ. Стягувач, який пропустив строк на пред'яв­лення виконавчого документа, виданого судом для реалізації сво­го рішення, має право звернутися до цього суду чи до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку. Заява про поновлення пропущеного строку розглядається в десятиден­ний строк, у судовому засіданні з повідомленням сторін, які бе­руть участь у справі, але їх неявка не впливає на вирішення пи­тання про поновлення пропущеного строку. Про наслідки роз­гляду заяви суд постановляє ухвалу. Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визначених судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. На ухвалу суду з питання поновлення строку може бути подано скаргу, внесено окреме подання (ст. 350 ЦПК). Пропущені строки за іншими виконавчими документами понов­ленню не підлягають.

-68-

Заява стягувана чи іншої заінтересованої особи, яка має пра­во на звернення до органу державної виконавчої служби про від­криття виконавчого провадження про примусове виконання рі­шення, має бути подана з дотриманням правил ст. 20 цього За­кону про місце виконання. Вона подається до районних, міських відділів відповідного управління юстиції за місцем проживання боржника, роботи боржника за місцезнаходженням його майна, за місцезнаходженням постійно діючого органу юридичної особи — боржника або його майна.

Якщо підставою виконання є рішення, що зобов'язує борж­ника вчинити певні дії, то заява на відкриття виконавчого прова­дження має бути подана до органу державної виконавчої служби за місцем вчинення таких дій.

Державний виконавець, перевіривши наявність необхідних умов для реалізації права на відкриття виконавчого проваджен­ня, залежно від їх наявності чи відсутності відкриває виконавче провадження або відмовляє у його відкриті, виносячи про це ло-станову. Відповідно до ст. 24 цього Закону державний викона­вець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, і цей доку­мент віднесений ст. З цього Закону до підвідомчості виконання органом державної виконавчої служби і відповідає вимогам ст. 19 Закону. Постанова державного виконавця має бути віднесена у триденний строк з дня надходження виконавчого документа.

Але якщо рішення підлягає негайному виконанню, держав­ний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня після одержання ним від стягувача заяви з виконавчим документом.

У постанові про відкриття виконавчого провадження вста­новлюється строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселен­ня — п'ятнадцяти днів; боржник попереджається про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку, а та­кож про те, що з нього буде стягнено виконавчий збір і витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, передбачені стат­тями 45, 46 цього Закону.

Про прийняття постанови про відкриття виконавчого прова­дження інформуються стягувач, боржник та судовий чи несудо-вий орган, який видав виконавчий документ, шляхом надіслання їм державним виконавцем копії такої постанови не пізніше на­ступного дня після її винесення.

У постанові про відкриття виконавчого провадження держав­ний виконавець на заяву стягувача одночасно може вирішити питання про забезпечення виконання рішення за майновими

-69-

стягненнями шляхом опису майна боржника і накладення ареш­ту на його майно.

Законність постанови про відкриття виконавчого проваджен­ня забезпечується правом сторін на її оскарження протягом деся­ти днів від дня її одержання начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду за місцем знаходження районного, міського відділу державної виконавчої служби, державний виконавець якого виніс постанову, що оскар­жується.

Якщо заява про відкриття виконавчого провадження з дода­ним до неї виконавчим документом подані за наявності таких умов: з пропущенням встановленого строку пред'явлення доку­мента до виконання; в разі непідвідомчості органу державної ви­конавчої служби виконавчого документа; представником, повно­важення якого не підтверджені належно оформленим доручен­ням чи іншим документом; не за встановленим законом місцем виконання та при наявності інших обставин, передбачених зако­ном, які виключають здійснення виконавчого провадження, дер­жавний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, яка не пізніше наступного дня надси­лається заявникові.

Законність постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження забезпечується правом заявника на її оскарження протягом десяти днів з дня її одержання начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду.

Інші правові наслідки викликає невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 19 цього Закону. В такому разі державний виконавець виносить постанову про відкладення відкриття виконавчого провадження і повертає у триденний строк виконавчий документ суду чи іншому органу, який видав цей документ, з копією своєї постанови, яка також надсилається заявнику (стягувачу, його представнику, іншій особі, яка із до­триманням ст. 18 цього Закону звернулася до органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження).

Постанова має бути мотивованою: у ній обов'язково зазнача­ються порушення (недоліки), які стали підставою для повернен­ня виконавчого документа, із встановленням строку їх усунення. Якщо допущені порушення (недоліки) будуть усунені у встанов­лений термін, виконавчий документ вважається поданим у день первісного його надходження.

Виправлення порушень у виконавчому документі не у вста­новлені строки не перешкоджає повторному його направленню державному виконавцю у межах встановлених законом строків пред'явлення такого документа до виконання (ст. 27 цього За­кону).

-70-

Законність постанови про відкладення відкриття виконавчо­го провадження забезпечується правом заявника на її оскаржен­ня начальнику відповідного відділу державної виконавчої служ­би або до відповідного суду протягом десяти днів з дня її одер­жання.

Ще інші правові наслідки викликає незрозумілість резолю­тивної частини рішення, викладеної у виконавчому документі. У такому випадку державний виконавець, виходячи з аналізу ста­тей 28 і 35 цього Закону, повинен відкрити виконавче прова­дження і звернутися до суду або іншого органу (посадової осо­би), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа. Звернення державно­го виконавця до суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення є підставою для винесення ним постанови про зупинення виконавчого прова-

,дження.

,'       /

^°ґ^                       Добровільне виконання

^-""'Відкриття виконавчого провадження є тією обставиною (юридичним фактом), яка спричиняє виникнення виконавчих адміністративно-процесуальних правовідносин між державним виконавцем державної виконавчої служби і сторонами виконав­чого провадження — стягувачем і боржником. Внаслідок таких правовідносин його суб'єкти набувають взаємних прав і обов'яз­ків, можуть і зобов'язані вчиняти дії на їх здійснення. Державний виконавець повинен провести виконавчі дії на виконання рішен­ня суду чи несудового органу відповідно до змісту виконавчого документа.

Процес виконання рішення відповідно до ст. 24 цього Закону розпочинається із встановлення у постанові про відкриття вико­навчого провадження строку боржнику (до семи днів, а у рішен­нях про примусове виселення — до п'ятнадцяти днів) для добро­вільного виконання рішення.

Після закінчення встановленого строку державний викона­вець має пересвідчитися, чи отримана боржником копія такої по­станови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання. При цьому поста­нова вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення су­дових повісток, тобто за правилами статей 91—96 ЦПК України (п. 4.1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій).

Якщо державним виконавцем буде встановлено, що боржник повністю чи частково виконав рішення добровільно, він складає про це акт, який підписується також стягувачем і боржником.

-71-

При виявленні, що в зазначений строк для добровільного ви­конання рішення не виконане ні повністю, ні частково, держав­ний виконавець невідкладно розпочинає його примусове вико­нання з дотриманням строків здійснення виконавчого прова­дження, передбачених ст. 25 цього Закону.

Провести примусові виконавчі дії та виконати рішення, не пов'язані з реалізацією майна боржника, державний виконавець зобов'язаний не пізніше як у двомісячний строк із дня надхо­дження виконавчого документа, тобто винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Інакше врегульоване це питання у виконанні рішення, за яким судом допущене негайне виконання. В таких випадках про­цедура добровільного виконання не передбачена. Виконавчі дії провадяться негайно з дня прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження., 1(>ІІ^'

Негайному виконанню підлягають рішення у справах, перед­бачених ст. 25 цього Закону. Аналіз цієї норми у порівнянні зі статтями 217, 218 ЦПК, якими врегульовано обов'язкове і фа­культативне негайне виконання, котре допускається судом, свід­чить, що вони редакційне відрізняються.

Стаття 25 цього Закону передбачає негайне виконання рі­шення про стягнення аліментів, заробітної плати в межах плате­жів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї су­ми боргу за цими виплатами, якщо рішенням передбачене негай­не виконання.

Стаття 217 ЦПК свідчить, що суд зобов'язаний допустити не­гайне виконання рішення у справах: про стягнення аліментів — у межах суми платежу за один місяць; про присудження робітни­кові або службовцеві заробітної плати — не більше, як за один місяць; про стягнення на користь члена колгоспу оплати за пра­цю в колгоспі — не більше середнього заробітку за один місяць. Із зазначеного видно, що нормою ст. 25 цього Закону є допущен­ня негайного виконання про стягнення усієї суми боргу (не за мі­сяць) за зобов'язаннями про сплату аліментів і виплату заробіт­ної плати при умові, якщо рішенням передбачене її негайне ви­конання. Але суд, керуючись ст. 217 ЦПК, допустити негайне ви­конання рішення про стягнення усієї суми платежів із аліментів і зарплати не може, воно не передбачене цією нормою.

Відповідно до п. 2 ст. 25 цього Закону негайному виконанню підлягають рішення про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника (ана­логічно — п. 4 ст. 217 ЦПК). Пунктом 3 цієї норми передбачене можливе негайне виконання в інших випадках, якщо воно перед­бачене рішенням або законом. Так, п. З ст. 217 ЦПК встановлене обов'язкове негайне виконання у справах про стягнення відшко-

-72-

дування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника — у межах стягнення за один місяць.

З підстав, передбачених ст. 218 ЦПК, суд, постановляючи рі­шення, має право допустити негайне його виконання у випадках: 1) присудження винагороди авторам за використання творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також об'єктів права інте­лектуальної власності, на які видано охоронні документи; 2) як­що від затримки виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої постановлене рішення; 3) коли є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати не­можливим або утрудненим.

Аналіз правила п. З ст. 25 цього Закону про те, що негайному виконанню підлягають рішення, якщо про це передбачено самим рішенням або законом, дає підстави зробити такий висновок: якщо суд, постановляючи рішення, не допустив за ним негайне виконання, зокрема, про відшкодування шкоди, заподіяної ка­ліцтвом (п. З ст. 217 ЦПК), то державний виконавець, керуючись п. З ст. 25 цього Закону повинен здійснити за ним негайне вико­нання. Але такі дії є порушенням предметної компетенції суду, ставлять під контроль державного виконавця перевірку повноти рішення суду, його законності та порушують принцип незалеж­ності суду.

Недолік рішення суду, в якому відсутні вказівки про обов'яз­кове негайне виконання, за ст. 214 ЦПК виправляється шляхом постановлення додаткового рішення.

До загальних правил виконавчого провадження належать нормативне визначені положення про час вчинення виконавчих дій.

Статтею 32 цього Закону встановлено, що судовий викона­вець провадить виконавчі дії в робочі дні не раніше восьмої го­дини ранку і не пізніше двадцять другої години вечора у кон­кретно визначений ним час. При цьому враховуються пропозиції сторін про зручний для них час проведення виконавчих дій.

У неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, про­ведення виконавчих дій допускається лише у випадках, коли зво­лікання неможливе або коли в інші дні такі дії неможливо здійс­нити з вини боржника, за погодженням із начальником відповід­ного відділу державної виконавчої служби. Ними ж допускається проведення виконавчих дій у нічний час, коли невиконання рі­шення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян.

Загальними правилами виконавчого провадження є норма­тивне визначені положення, які врегульовують ускладнення в •його розвитку передбачених у процесуальних формах відстрочки або розстрочки виконання, зміни способу і порядку виконання

-73-

рішення, зупинення виконавчого провадження, закриття вико­навчого провадження, повернення виконавчого документа.

Відстрочка виконання полягає в тому, що у вчиненні вико­навчих дій настає перерва на точно встановлений строк. Роз­строчка означає, що виконання провадиться не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного су­дом терміну.

Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку вико­нання, можуть мати суб'єктивний характер, але вони єдині в сво­їй суті — ускладнювати виконання рішення або робити його неможливим.

Стаття 33 цього Закону їх тільки називає, але не розкриває змісту, як це було зроблено в скасованій ст. 366 ЦПК, якою до таких обставин віднесена хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Стаття не подає повного переліку обставин, що ускладнюють ви­конання або роблять його неможливим, але визначає певні на­прямки для правильного їх установлення.

Відстрочка і розстрочка виконання можуть бути застосовані при врахуванні не тільки інтересів боржника, але і стягувача. То­му для позитивного вирішення питання про відстрочку або розстрочку підлягають урахуванню такі умови: 1) відсутність ви­ни боржника у створенні обставин, що можуть бути підставою для таких наслідків; 2) тимчасове перебування боржника у тако­му стані; 3) виконання може мати особливо несприятливі наслід­ки для боржника; 4) коли відстрочка або розстрочка може нанес­ти шкоду стягувачу. Відстрочка або розстрочка виконання вирі­шується судом, як правило, одночасно з постановленням рішення у справі (ч. 1 ст. 204 ЦПК).

Коли це не було зроблене, питання про відстрочку або роз­строчку не порушувалося перед судом, а у виконавчому прова­дженні були встановлені обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторо­ни можуть звернутися із заявою до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ, про відстрочку або розстрочку ви­конання, а також про зміну способу і порядку виконання (ст. 351 ЦПК). Статтею 121 АПК розширений суб'єктний склад осіб, кот­рим надано право порушити перед судом питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови арбітраж­ного суду, змінити спосіб та порядок їх виконання. Питання про це може бути порушене за заявою сторони, державного вико­навця, за поданням прокурора чи його заступника або за влас­ною ініціативою арбітражного суду, який видав виконавчий документ.

-74-

Така заява може бути подана протягом строку давності пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, коли, безумовно, за рішенням іще не відбулося стягнення.

Заява розглядається у порядку, встановленому ЦПК, АПК та іншим законодавством, у десятиденний строк з прийняття ухва­ли. На ухвалу суду про відстрочку або розстрочку виконання, зміни способу і порядку виконання рішення може бути подано скаргу і окреме подання.

Ускладнення виконавчого провадження відбувається також у формі зміни способу та порядку виконання рішення, під яким мається на увазі прийняття судом чи іншим органом, що видав виконавчий лист, нових заходів для реалізації прав осіб, на ко­ристь яких постановлено таке рішення.

Статтею 33 цього Закону і ст. 351 ЦПК для зміни способу і порядку виконання встановлені такі ж підстави, як і для від­строчки і розстрочки виконання.

Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли за ви­несеним рішенням у визначеному судом порядку виконання не­можливо провести стягнення внаслідок відсутності, обезцінення об'єкта стягнення чи з інших причин. Коли суд присудив відпо­відачу передати позивачу певні індивідуальні речі, а вони були знищені чи обезцінились, або вибули із володіння відповідача, то, безумовно, виконати рішення, застосувавши такий захід при­мусового виконання як вилучення у боржника і передача стягу-вачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, неможли­во. Тут не може настати відстрочка або розстрочка виконання, а настане зміна способу та порядку виконання.

У Законі не зроблено переліку обставин, які можуть бути підставою для цього, але обставини, що ускладнюють виконання в одних справах, можуть бути обставинами, що роблять виконан­ня неможливим у інших. Хвороба боржника може створити не­можливість виконання рішення суду, за яким він зобов'язаний особисто виконати певні дії на користь стягувача, які потребують певних фізичних зусиль. У той же час, хвороба боржника не мо­же перешкоджати виконанню рішення суду про передачу наявно­го у нього майна стягувачу. А за рішенням про виселення ця об­ставина стане підставою для прийняття відстрочки виконання. З наведених міркувань можна зробити висновок, що для від­строчки і розстрочки виконання та зміни способу і порядку ви­конання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки — обставини, що ускладнюють виконання; для зміни способу і по­рядку виконання — обставини, що роблять виконання неможли­вим. Такі уточнення доцільно було б унести до змісту ст. 33 цього Закону та ст. 351 ЦПК.

-75-

Виходячи з того, що надання відстрочки і розстрочки вико­нання, зміна способу і порядку виконання є компетенцією орга­ну, який видав виконавчий документ (статті 5, 33 цього Закону), правило ч. 2 ст. 76 цього Закону, яке надає державному виконав­цеві право організувати виконання рішення без участі боржника зі стягненням з нього двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій, фактично уповноважує державного виконавця провести зміну і порядку виконання рішення, а тому підлягає скасуванню.

Однією з форм ускладнення виконавчого провадження є йо­го зупинення. Зупинення виконання — тимчасове, на нетривалий строк, припинення здійснення виконавчих дій у випадках наста­ння обставин, точно передбачених у законі.

Такі обставини носять у своїй основі суб'єктивний характер. Більшість із них виникає внаслідок дій сторін виконавчого про­вадження, але є й такі, які пов'язані з об'єктивними факторами розвитку подій.

Настання одних обставин породжує обов'язок державного виконавця зупинити виконавче провадження, настання інших — право зупинити провадження, у зв'язку з чим зупинення вико­навчого провадження поділяється на два види: обов'язкове і фа­культативне.

Обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконав­чого провадження, визначені в ст. 34 цього Закону, і їх перелік не підлягає розширеному тлумаченню.

Обов'язкове зупинення виконавчого провадження настає у випадках смерті стягувача чи боржника, або припинення існу­вання сторони-юридичної особи, якщо встановлені судом право­відносини допускають правонаступництво (п. 1 ст. 34), а також визнання стягувача або боржника недієздатним (п. 2 ст. 34).

При наявності зазначених обставин виконавче провадження зупиняється до призначення правонаступниаків боржника або призначення опікуна недієздатному боржникові (ч. 2 ст. 36 цього Закону).

При визнанні стягувача або боржника недієздатним виконав­че провадження зупиняється за наявності рішення суду про ви­знання таких осіб недієздатними, яке набрало законної сили (ст. 260 ЦПК), і до вступу в справу законного представника — опікуна, призначеного органами опіки і піклування (ст. 129 КпШС). При частковому обмеженні в дієздатності виконавче провадження може бути зупинене у справі, в якій спірні право­відносини стосуються тих прав, щодо яких особа була обмежена в дієздатності (із розпорядження майном, одержувати заробітну плату, інші види доходів і розпоряджатися ними — ст. 15 Цивіль­ного кодексу України).

-76-

Державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче провадження у випадку проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених за­коном інших військових формуваннях, якщо за умови служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягу-вача, який проходить строкову військову службу в Збройних Си­лах України або інших військових формуваннях (п. З ст. 34 цього Закону). Виконавче провадження у таких випадках зупиняється до повернення сторони з військової строкової служби (ч. 2 ст. 36 цього Закону).

Проходження боржником строкової військової служби є під­ставою, що викликає зупинення виконання при наявності обста-в™' як* свЇДчать> Щ° за умови служби провадження виконавчих дій неможливе. Тому, якщо боржник проходить строкову війсь­кову службу за місцем здійснення виконавчих дій або доручив реалізувати свої обов'язки представникові, в таких випадках бу­дуть відсутні підстави для обов'язкового зупинення виконавчого провадження.

Виконавче провадження обов'язково підлягає зупиненню у випадку оспорювання боржником виконавчого документа в судо­вому порядку, якщо таке допускається законом (п. 4 ст. 34 цього Закону). Так, відповідно до п. 7 ст. З цього Закону підставою для примусового виконання органом державної виконавчої служби і виконавчим документом є виконавчий напис нотаріуса. Вимоги, оформлені виконавчим написом нотаріуса, на підставі якого мо­жуть провадитися у виконавчому провадженні грошові та інші майнові стягнення, можуть оспорюватися боржником до суду в порядку позовного провадження. Тому, якщо виконавчий напис нотаріуса, який перебуває у провадженні державного виконавця, був оскаржений до суду, ця обставина є підставою для обов'язко­вого зупинення виконавчого провадження. У цьому випадку ви­конавче провадження зупиняється до набрання рішенням за скаргою законної сили (ч. 2 ст. 36 цього Закону - до закінчення існування цих обставин), але при умові підтвердження судом за­конності виконавчого напису нотаріуса.

Оскарження до суду інших нотаріальних дій у порядку окре­мого провадження (ст. 50 Закону України «Про нотаріат», ст. 235 ЦПК), рішення за якими не є підставою для примусового ви­конання, з цих причин і не може викликати зупинення їх виконання.

Відповідно до п. 5 ст. 34 цього Закону державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче провадження у разі прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), упов­новажених розглядати справи про адміністративні правопору­шення.

-77-

Кодексом України про адміністративні правопорушення (статті 213—2442) надане право уповноваженим адміністратив­ним органам і посадовим особам стягувати у безспірному поряд­ку штрафи за вчинення адміністративних правопорушень. Якщо особа, піддана штрафу, не працює, або стягнення штрафу з її за­робітку неможливе з інших причин, постанова адміністративного органу і посадової особи надсилається органу державної вико­навчої служби для примусового виконання шляхом накладення стягнення на майно цієї особи (ст. 330 КпАП). Аналогічно вико­нується постанова адміністративного органу про відшкодування майнової шкоди і про конфіскацію предмета, який став знаряд­дям учинення адміністративного правопорушення.

Особи — громадяни, посадові особи, потерпілі від адміністра­тивного правопорушення, мають право оскаржити постанову про накладення адміністративних стягнень до суду (ст. 244 ЦПК). У разі оскарження постанови про адміністративне стягнення, яка перебуває у провадженні державного виконавця, ця обставина є підставою для зупинення виконавчого провадження до винесен­ня судом рішення у справі, яке набуває законної сили з моменту проголошення (ст. 248 ЦПК).

Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках винесення постанови про зупинення виконання від­повідного рішення посадовою особою, якій законом надане таке право (п. 6 ст. 34 цього Закону).

Так, відповідно до ст. 331 ЦПК службові особи суду і проку­ратури, яким надане право принесення протестів у порядку на­гляду (ст. 328 ЦПК), можуть зупиняти виконання відповідних рішень, ухвал і постанов до закінчення провадження в порядку нагляду.

Державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче провадження у випадку подання до суду позову про виключення майна з опису (п. 7 ст. 34 цього Закону).

Майно боржника може знаходитися не у відокремленому стані, а разом з майном інших осіб — членів сім'ї — чи перебува­ти у нього на збереженні, у ремонті, виготовленні тощо. При зверненні стягнення на майно боржника можливі випадки, коли описане для реалізації майно не належить боржникові, а є влас­ністю інших осіб.

З метою гарантії захисту майнових прав інших осіб від без­підставних із них стягнень, які не можуть відповідати за обов'яз­ками боржника, ст. 59 цього Закону надає право особам, які вва­жають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не бор­жникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

-78-

З пред'явленням такого позову виконавче провадження у вчиненні дій із накладення стягнення на таке спірне майно зупи­няється до набрання законної сили рішенням про відмову в задо­воленні позову. Коли судом підтверджується право власності ін­ших осіб на спірне описане майно, воно виключається зі списку для реалізації і з набранням рішенням законної сили передається особі, яка пред'явила позов про виключення цього майна з опису.

Підставою для обов'язкового зупинення виконавчого прова­дження є порушення арбітражним судом провадження у справі про банкрутство боржника (п. 8 ст. 34 цього Закону). Виконавче провадження у цьому випадку зупиняється до розгляду питання по суті (ч. 2 ст. 36 цього Закону).

Право на звернення до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника мають його креди­тор, органи державної податкової або контрольно-ревізійної служби. Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п'яти днів з її дня надходження виносить і надсилає боржникові, кре­диторам та банкам, що здійснюють розрахункове обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження у справі (статті 5, 7 Закону України «Про банкрутство»). Така ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження щодо вико­нання наказу арбітражного суду.

Факультативне зупинення виконавчого провадження настає з обставин, встановлених ст. 35 цього Закону.

Державний виконавець має право зупинити виконавче про­вадження у разі звернення його із заявою до суду або іншого ор­гану, який видав виконавчий документ, про роз'яснення рішення (п. 1 ст. 35 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст.28 цього Закону у разі, якщо резолютив­на частина, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець має право звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту доку­мента.

У випадку, коли рішення є незрозумілим, суд, який вирішив справу, на прохання осіб, що брали участь у справі, а також ор­гану виконання судового рішення має право роз'яснити своє рі­шення, не змінюючи при цьому його змісту. Подання заяви про роз'яснення рішення допускається, якщо воно ще не виконане, або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання (ст. 215 ЦПК, ст. 21 цього Закону). Відповідно до ст. 89 Арбітражного процесуально­го кодексу України арбітр має парво за заявою сторони роз'ясни­ти рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту. Право дер­жавного виконавця на звернення до арбітражного суду із заявою

-79-

про роз'яснення його рішення передбачене в правилі п. 1 ст. 35 цього Закону і в ч. 1 ст. 28 цього Закону.

Виконавче провадження може бути зупинене на прохання боржника, який проходить строкову, військову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військо­вих формувань (п. 2 ст. 35 цього Закону) — до закінчення прохо­дження строкової служби (ч. 2 ст. 36 цього Закону). На відміну від підстави, передбаченої п. З ст. 34 цього Закону, яка зобов'язує державного виконавця зупинити виконавче провадження за об­ставин проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, інших законних формуваннях, якщо за умовами служби провадження виконавчих двій неможливе, на підставі п. 2 ст. 35 цього Закону виконавче провадження може бути зупинене за заявою боржника, незалежно від наявності об­ставин неможливості проведення виконавчих дій.

Факультативне зупинення виконавчого провадження також може мати місце у випадках перебування боржника у тривалому службовому відрядженні (п. З ст. 35 цього Закону) або знахо­дження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному за­кладі (п. 4 ст. 35 цього Закону).

До знаходження сторони у тривалому службовому відря­дженні належить відрядження боржника за кордон для роботи у складі дипломатичного представництва чи консульської устано­ви України в іноземній державі, перебування боржника в експе­диції, на зимівці, у плаванні, робота за трудовим контрактом за межами України тощо. Факт знаходження боржника у тривало­му службовому відрядженні повинен бути підтверджений доку­ментально.

Знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному ліку­вальному закладі, підтверджене документом медичної установи, може бути підставою для зупинення виконавчого провадження тоді, коли боржник із цих причин не може брати особистої участі у виконавчому провадженні.

Перебування у тривалому службовому відрядженні і на ліку­ванні у стаціонарному лікувальному закладі не завжди є пере­шкодою для подальшого розвитку виконавчого провадження. Примусова реалізація рішення суду чи іншого несудового органу може бути здійснена державним виконавцем тоді, коли боржник перебуває у тривалому службовому відрядженні або на стаціо­нарному лікуванні.

Питання про допуск факультативного зупинення залежить від конкретного змісту виконавчих дій, які необхідно вчинити на виконання конкретного рішення. Зрозуміло, що, наприклад, від­рахування періодичних платежів, які стягуються із зарплати, пенсії чи іншого постійного заробітку боржника, не зупиняється

-80-

внаслідок перебування боржника у тривалому відрядженні чи на стаціонарному лікуванні. Зупинення може настати тоді, коли боржник особисто зобов'язаний вчинити певні дії в інтересах стягувана або утриматися від їх вчинення.

Зупинення виконавчого провадження може мати місце в разі подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі (п. 5 ст. 35 цього Закону).

Гарантією захисту прав сторін виконавчого провадження та забезпечення його законності є право сторін оскаржити дії (без­діяльність) державного виконавця із виконання рішення або про відмову у здійсненні виконавчих дій. Скарга може бути подана начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду (ст. 85 цього Закону). Незалежно від того, куди була подана скарга на дії державного виконавця, може мати місце фа­культативне зупинення виконавчого провадження.

Неупередженість і об'єктивність виконання забезпечуються правом стягувача і боржника на заявлення відводу державному виконавцеві (ч. 2 ст 17 цього Закону). Заява про відвід вирішується начальником відповідного відділу державної вико­навчої служби, про що виноситься постанова. Відмова у задово­ленні відводу може бути оскаржена до відповідного суду. Подача скарги є тією обставиною, на підставі якої може бути допущене зупинення виконавчого провадження.

Факультативне зупинення виконавчого провадження можли­ве у випадках оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини (п. 6 ст. 35 цього Закону). Розшук оголошуєтсья судом за місцем виконання рішення або за останнім відомим міс­цем проживання (знаходження) боржника чи місцезнаходження його майна або за місцем проживання (знаходження) стягувача (ст. 355 ЦПК).

Оголошення розшуку (ст. 42 цього Закону) можливе у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника, який бере участь у виконавчому провадженні із вико­нання рішення про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку із втратою годувальника, а також у разі відсутності відо­мостей про місце проживання (знаходження) дитини за виконав­чими документами про відібрання дитини.

При наявності таких обставин державний виконавець зверта­ється до суду з поданням про оголошення розшуку боржника або дитини, яке розглядається у десятиденний строк, і суд зобов'яза­ний його оголосити (ч. 2 ст. 97 ЦПК), постановляючи про це ух­валу. Зазначена ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження під час розшуку боржника або дитини.

6 - 1-1485                                       - 81 -

й

Відсутність боржника і відомостей про його місце проживан­ня (знаходження) при наявності його майна, на яке можна на­класти стягнення у вигляді одноразового чи періодичних плате­жів, не викличе необхідності його розшуку, а, отже, і виникнення питання про зупинення виконавчих дій.

У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника, на яке накладається стягнення за виконавчими доку­ментами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, запо­діяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку із втратою годувальника, державний виконавець виносить поста­нову про розшук майна, яка затверджується начальником відпо­відного відділу державної виконавчої служби і є підставою для вирішення питання про зупинення виконавчого провадження на час розшуку майна.

Судовий виконавець може зупинити виконавче провадження у разі знаходження боржника або стягувача у відпустці за межа­ми населеного пункту, де вони проживають (п. 7 ст. 35 цього За­кону). Така необхідність може бути викликана при необхідності їх особистої участі у проведенні виконавчих дій.

Про зупинення виконання (обов'язкове і факультативне) державний виконавець виносить мотивовану постанову, яка за­тверджується начальником відповідного відділу державної вико­навчої служби, копія якої має бути надіслана у триденний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які вида­ли виконавчий документ. Постанова про зупинення виконавчого провадження може бути оскаржена до суду в десятиденний строк. Впродовж строку, на який допущено зупинення, виконавчі дії не провадяться, але такий строк може бути скорочений судом.

Усунення обставин, які стали підставою для зупинення вико­навчого провадження, зобов'язує державного виконавця за влас­ною ініціативою або за заявою стягувача поновити виконавче провадження.

Формою ускладнення в проведенні виконавчих дій є закрит­тя виконавчого провадження, яке полягає в тому, що примусове виконання не може продовжуватися і бути доведеним до завер­шення внаслідок настання обставин, передбачених законом, що позбавляють державного виконавця права здійснювати будь-які виконавчі дії на реалізацію рішення у відкритому виконавчому провадженні. Обставини, з настанням яких державний викона­вець зобов'язаний закрити виконавче провадження, точно вста­новлені ст. 37 цього Закону.

Виконавче провадження підлягає закриттю у випадках прий­няття судом відмови стягувача від стягнення і затвердження су­дом мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття ви­конавчого провадження (п. п. 1, 2 ст. 37 цього Закону).

-82-

За положенням принципу диспозитивності, нормативне реа­лізованому в правовому становищі сторін, стягувач може подати заяву про відмову від стягнення, сторони мають право укласти мирову угоду (ст. 29 цього Закону, ст. 352 ЦПК). Заява стягува­на про відмову від стягнення і мирова угода, укладена між сто­ронами в процесі виконання рішення подається у письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше трьохденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення на затвер­дження. Суд розглядає заяву про відмову від стягнення і заяву про затвердження мирової угоди в судовому засіданні в установ­леному ЦПК порядку. До прийняття відмови від стягнення і за­твердження мирової угоди суд, керуючись ст. 179 ЦПК, роз'яс­нює відповідно стягувачу і сторонам правові наслідки таких про­цесуальних дій.

Ухвала до прийняття судом відмови стягувача від стягнення і ухвала про затвердження судом мирової угоди між сторонами є підставою для виконання їх державним виконавцем. Але якщо такі дії будуть суперечити закону або порушувати права чи сво­боди інших осіб, суд не приймає відмову стягувача від стягнення і не затверджує мирову угоду сторін (ст. 352 ЦПК).

Закриття виконавчого провадження буде мати місце у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, ви­знання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо вико­нання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не до­пускає правонаступництва (п. З ст. 37 цього Закону). Такі на­слідки виникають стосовно особистих прав і обов'язків, які не можуть переходити до інших осіб у порядку правонаступництва. Так, ст. 223 Цивільного кодексу України передбачено, що зо­бов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведене без особистої його участі. Зобов'язання та­кож припиняється смертю кредитора, тобто коли права і обов'яз­ки виникають тільки для певної особи і з її смертю припиняють­ся. До них можна віднести аліментні обов'язки, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, тощо. Перехід таких прав і обов'язків до правонаступника не відбувається. У випадку, коли правонас-тупництво допускається, але правонаступник не вступив до ви­конавчого провадження протягом строку давності, виникають підстави для закриття провадження у справі. Закінчення перед­баченого законом строку для цього виду стягнення є самостій­ною підставою для закриття виконавчого провадження, передба­ченою п. 7 ст. 37 цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний закрити провадження у разі недостатності майна юридичної особи-боржника, що лікві­довується, для задоволення вимог стягувача (п. 4 ст. 37 цього Закону).

ь *                                                          - 83 -

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про банкрутство», якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилося майна після задоволення вимог кредиторів, арбітражний суд ви­носить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними (п.-10 ст. 21 Закону «Про банкрутство»), тому з цих підстав і закривається виконавче провадження.

Закриття виконавчого провадження настає також у разі ска­сування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на основі виконавчого документа (п. 5 ст. 37 цього Закону).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку чи в по­рядку нагляду, має право скасувати рішення повністю або част­ково і закрити провадження у справі при наявності підстав, ви­значених ст. 227 ЦПК (статтями 311, 315, 337, 338 ЦПК): суд розглянув непідвідомчу справу, суд розглянув справу, у якій є рі­шення, що набрало законної сили, постановлене за спором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, чи ух­вала суду про прийняття відмови позивача від позову або про за­твердження мирової угоди сторін, якщо суд виніс рішення у справі при наявності договору між сторонами про передачу цього спору на вирішення третейського суду тощо.

Суд, який розглядає справу за нововиявленими обставинами, має право скасувати рішення, ухвалу, постанову, які були ним постановлені без урахування цих обставин. При скасуванні рі­шення суду або іншого органу (зокрема, виконавчого напису но­таріуса), яке було підставою для відкриття виконавчого прова­дження, втрачає силу і виданий виконавчий документ на вико­нання такого рішення, тому виконавче провадження підлягає закриттю.

Виконавче провадження підлягає закриттю у разі письмової відмови стягувана від одержання предметів, вилучених у борж­ника, при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі (п. 6 ст. 37 цього Закону).

При наявності зазначених обставин, передбачених ст. 37 цього Закону, державний виконавець виносить у триденний строк з дня, коли йому стали відомі обставини, зазначені в цій статті, мотивовану постанову про закриття виконавчого прова­дження, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія такої постанови у триден­ний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу, який видав виконавчий документ. Закриття виконавчого прова­дження викликає певні правові наслідки: припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним

-84-

виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із закриттям виконавчо­го провадження.

Сторони мають право оскаржити постанову про закриття ви­конавчого провадження начальнику відповідного відділу держав­ної виконавчої служби або до суду в десятиденний строк з дня її одержання.

Суд, перевіривши постанову державного виконавця про за­криття виконавчого провадження, може визнати її законною і ви­нести про це ухвалу. Така ухвала є підставою для відновлення виконавчого провадження, про що державний виконавець у три­денний строк виносить постанову про відновлення виконавчого провадження і в той же строк повідомляє (надсилає копію поста­нови) стягувача і боржника, а також суд чи інший орган (поса­дову особу), які видали виконавчий документ, про відновлення виконавчого провадження (ст. 41 цього Закону).

Формою ускладнення виконавчого провадження є повернен­ня виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених ст. 40 цього Закону.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведе­не частково, повертається стягувачеві:

1) за письмовою заявою стягувача (п. 1 ст. 40 цього Закону). Внаслідок дії принципу диспозитивності в нормативному визна­ченні правового статусу стягувача розвиток виконавчого прова­дження перш за все залежить від волі стягувача. Він має право не тільки подати заяву з виконавчим документом на відкриття провадження, але і відкликати виконавчий документ. Таке від­кликання може настати в результаті заявленого прохання борж­ника перед стягувачем про добровільне виконання з частковим виконанням рішення. Як свідчить практика, непоодинокі випад­ки повернення виконавчих документів про стягнення аліментів відбувається у зв'язку із примиренням подружжя чи внаслідок добровільного їх перерахування;

2)  якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звер­нене стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися без­результатними. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній ва­люті, інші цінності, кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків, на рахунку в цінних паперах у диспозитаріях цінних паперів. При відсутності у боржника таких коштів і цін­ностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно (ст. 50 цього За­кону). Але не все майно боржника може бути об'єктом стягнен-

-85-

ня, не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами (Додаток до Закону Ук­раїни «Про виконавче провадження»).

При відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, а також при відсутності у боржника майна чи його не­достатності для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішення про стягнення періодичних плате­жів та стягнень на суму, що не перевищує одного мінімального розміру заробітної плати, стягнення звертається на пенсію, сти­пендію та інші доходи боржника. Коли ж і вони відсутні, то ця обставина може бути підставою для повернення виконавчого до­кумента стягувачеві.

У випадках відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника для виконання рішення за виконавчими доку­ментами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, запо­діяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку із втратою годувальника державний виконавець виносить поста­нову про розшук майна, яка затверджується начальником відпо­відного відділу державної виконавчої служби. Якщо заходи щодо розшуку майна боржника виявилися безрезультатними, це є під­ставою для повернення виконавчих документів стягувачеві. Але це правило, закріплене п. 2 ст. 40, не узгоджується з положенням ст. 67 цього Закону;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішененя, одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням (п. З ст. 40 цього Закону).

Відповідно до ч. З і ч. 4 ст. 61 цього Закону, якщо у двомісяч­ний строк після переоцінки майно не буде продане торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це стягува-ча і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою не-проданого майна. У випадку, коли стягувач у п'ятиденний строк не подасть письмову заяву про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, майно повертаєтсья боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржни­ка іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, поверта­ється стягувачеві без виконання.

Правило п. З ст. 40 щодо повернення виконавчого документа в разі відмови стягувача одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням, не узгоджу­ється з положенням, передбаченим ч. 2 ст. 60 цього Закону. Ним установлено, що у випадку письмової відмови стягувача від одер­жання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає за-

-86-

значені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закриття виконавчого провадження;

4) у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконав­чих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа (п. 4 ст. 40 цього Закону).

Про повернення виконавчого документа стягувачеві держав­ний виконавець виносить постанову, яка затверджується началь­ником відділу державної виконавчої служби і може бути оскар­жена в десятиденний строк до суду.

Якщо з метою забезпечення провадження виконавчих дій слідчий авансував витрати на виконавче провадження — за пого­дженням із державним виконавцем вніс на депозитний рахунок державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснен­ня необхідних витрат або для покриття їх частини, то в постанові про повернення стягувачеві виконавчого документа вирішується також питання про повернення авансового внеску. При цьому, коли виконавчий документ повертається на заяву стягувача та коли він відмовився залишити за собою майно боржника, не реа­лізоване на покриття стягнення за виконавчим документом (п. 1, п. З ст. 40 цього Закону), авансовий внесок повертається повніс­тю, в інших випадках (п. 2, п. 4 ст. 40 цього Закону) — лише в частині, що перевищує здійснені державним виконавцем витрати на провадження виконавчих дій.

Стягувач, якому було повернуто виконавчий документ, має право повторно пред'явити його для виконання у межах строків давності пред'явлення виконавчих документів до примусового стягнення (ст. 21 цього Закону), за винятком випадку, коли ви­конавчий документ повертається за письмовою заявою стягувача. Цей виняток, передбачений ч. 4 ст. 40 цього Закону, не узгоджу­ється з правом стягувача на свій розсуд, тобто на диспозитивній основі, реалізовувати свої суб'єктивні права, в тому числі зверта­тися повторно із заявою до органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження.

До загальних правші виконавчого провадження належать нормативні правила, що регулюють питання витрат, пов'язаних із проведенням виконавчих дій, та стягнення виконавчого збору (статті 45, 46 цього Закону).

До витрат, пов'язаних із проведенням виконавчих дій, нале­жать: 1) витрати на організацію і проведення виконавчих дій із спеціального фонду виконавчого провадження; 2) кошти сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, зокрема на: переве­зення, зберігання і реалізацію майна боржника; оплату праці екс­пертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до проведення виконавчих дій; поштовий переказ стягу-

-87-

вачеві стягнених сум; розшук боржника, його майна або розшук дитини; оголошення в засобах масової інформації; інші необхідні виконавчі дії, здійснені в процесі виконавчого провадження.

За перевезення майна стягуютсья фактичні витрати за транс­портні і вантажні роботи. Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, одержує за зберігання майна ви­нагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігача з дер­жавним виконавцем (ч. З ст. 58 цього Закону).

Продаж майна боржника здійснюється спеціалізованою орга­нізацією на комісійних та інших договірних засадах (ч. 2 ст. 61 цього Закону).

Експерт або спеціаліст має право на винагороду за надані ним послуги, розмір якої визначає начальник відповідного орга­ну державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 14 цього Закону).

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу (ч. 2 ст. 15 цього Закону).

Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних із ви­конанням обов'язків понятих (ч. 5 ст. 16 цього Закону).

Витрати, пов'язані з розшуком боржника, його майна та роз­шуком дитини, стягуються з боржника (ч. 4 ст. 42 цього Закону).

Для визначення оплати за виконану роботу експертам, спеці­алістам, перекладачам та компенсації понятим, слід керуватися Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та ви­плати винагороди особам у зв'язку з їх викликом до органів діз­нання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, і виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх праців­никами функцій експертів і спеціалістів, затвердженою Постано­вою Кабінету міністрів України від 1 липня 1996 р. за № 710.

Відповідно до Інструкції свідкам (понятим) виплачується винагорода в розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробіт­ної плати за день.

Експертам (спеціалістам) за виконану роботу встановлюєть­ся винагорода в розмірі від двох до п'яти відсотків мінімального розміру заробітної плати за годину.

За усі переклади — з розрахунку чотири відсотки мінімаль­ного розміру заробітної плати за годину із збільшенням цієї по­годинної ставки до п'яти відсотків мінімального розміру заробіт­ної плати при застосуванні рідкісних європейських і східних мов.

Виконавчий збір — це санкція відповідальності у вигляді гро­шового стягнення з боржника у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання. Цей збір стягується за постановою державного виконавця, яка затверджу­ється начальником відповідного відділу державної виконавчої

-88-

служби, у розмірі п'яти відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, а за невиконання рішення немай-нового характеру — у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника, у розмірі п'яти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної особи.

Не стягується виконавчий збір з осіб, звільнених від його сплати згідно з законодавством.

Про стягнення виконавчого збору виноситься постанова тіль­ки при першому надходженні виконавчого документа державно­му виконавцю.

Із стягнутого виконавчого збору п'ятдесят відсотків суми спрямовується у спеціальний фонд виконавчого провадження на розвиток та матеріально-технічне забезпечення державної вико­навчої служби, а також на преміювання державних виконавців.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути ос­каржена у десятиденний строк до суду.

Сплачений виконавчий збір повертається боржникові у разі скасування рішення, на виконання якого був виданий виконав­чий лист і провадилися виконавчі дії.

Загальними правилами виконавчого провадження є норма­тивні положення про розподіл стягнутих з боржника грошових сум та черговість задоволення вимог стягувачів (статті 43, 44 цього Закону).

Із сум, стягнутих державним виконавцем із боржника, спо­чатку сплачується виконавчий збір, накладений на боржника у процесі виконання рішення, та компенсуються витрати на здій­снення виконавчих дій. Грошова сума, що залишилася після цього, використовується для задоволення вимог стягувача та на сплату штрафу. Якщо після задоволення всіх вимог стягувача за­лишилася певна сума, вона повертається боржникові.

Якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволен­ня всіх вимог стягувачів, ця сума розподіляється між ними в порядку черговості, встановленої ст. 44 цього Закону. В першу чергу задовольняються: 1) вимоги щодо стягнення аліментів;

2)  відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;

3) забезпечені заставою вимоги про стягнення вартості заставле­ного майна.

У другу чергу задовольняються: 1) вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами; 2) вимоги щодо випла­ти наданої адвокатами юридичної допомоги; 3) виплати винаго­роди, що належить автору, за використання його твору, відкрит­тя винаходу, промислового зразка, на які видано відповідні сві­доцтва. Після повного задоволення зазначених вимог задоволь-

-89-

няються вимоги громадян із спеціального страхування та вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх майну злочи­ном або адміністративним правопорушенням. У третю чергу за­довольняються вимоги щодо податків і неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страху­вання.

У четверту чергу задовольняються всі інші вимоги у порядку надходження виконавчих документів.

При цьому вимоги стягувача кожної наступної черги задо­вольняються після повного задоволення вимог стягувачів попе­редньої черги.

У разі недостатності стягнутої суми для повного задоволення усіх вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі.

Стягнуті з боржника суми, які мають бути перераховані стя-гувачам, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного відділу державної виконавчої служби, з якого потім здійснюється задоволення вимог останніх шляхом видачі чи перерахування в установленому порядку.

До загальних правил виконавчого провадження відносяться врегульований Інструкцією про ведення виконавчих дій (п. 3.2.2.) порядок передачі виконавчих документів до іншого відділу держав­ної виконавчої служби для примусового виконання.

Якщо державному виконавцеві стало відомо, що змінилося місце проживання чи місце знаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що на території, на яку поширюються функції відділу державної виконавчої служби, майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, однак належне борж­нику майно перебуває на території іншого відділу державної ви­конавчої служби, то державний виконавець негайно складає про це відповідний акт. Копія акта разом з виконавчим документом не пізніше наступного дня має бути надіслана державним вико­навцем до відділу державної виконавчої служби за новим місцем проживання боржника, місцем його роботи чи за місцем знахо­дження майна боржника, про що одночасно в копії супровідного листа повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий до­кумент.

Такий лист про направлення виконавчого документа за на­лежністю підписує начальник відповідного відділу держаної ви­конавчої служби.

-90-