Розділ 4 Підстави для виконання

Підставами для виконання є рішення, ухвали, постанови су­дових та інших юрисдикційних органів, що набрали законної си­ли, примусова реалізація яких покладається на органи державної виконавчої служби.

їх перелік передбачений ст. З Закону «Про виконавче прова­дження». Ними є:

1. Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, що набрали законної сили чи за якими судом допущене негайне ви­конання, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку касаційного оскарження (ст. 291 ЦПК). У разі подання касаційної скарги або внесення касаційного подання прокурора рішення, якщо його не скасова­но, набуває законної сили після розгляду справи судом касацій­ної інстанції (ч. 1 ст. 231 ЦПК). Аналогічно набувають законної сили ухвали суду першої інстанції, які можуть бути окремо від рішення оскаржені в касаційному порядку (ст. 323 ЦПК). Рішен­ня Верховного Суду України набирають законної сили негайно після проголошення (ч. 2 ст. 231 ЦПК). Ухвали суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ст. 321 ЦПК). З моменту проголошення набирають законної си­ди ухвали і постанови судів наглядової інстанції.

Набирають законної сили негайно після їх проголошення рі­шення суду у деяких справах, що виникають з конституційних (виборчих) і адміністративно-правових відносин: за скаргами на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 243 ЦПК); за скар­гами на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищ­них, районних, міських, районних у містах, обласних рад і зая­вами про скасування рішення виборчої комісії (ст. 2435 ЦПК); за скаргами на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої

1-1-1485                                            -33-

комісії, територіальної, дільничної та виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації канди­дата у Президенти України (ст. 24310 ЦПК);' за скаргами, зая­вами на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по вибо­рах кандидата в народні депутати (ст. 243й ЦПК); за скаргами на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії (ст. 24320 ЦПК); за скаргами на дії органів і службових осіб у зв'язку із накладенням адміністративних стягнень (ст. 248 ЦПК).

У деяких категоріях справ до набрання рішенням законної сили суд зобов'язаний, а у інших має право допустити негайне виконання. Обов'язковому негайному виконанню підлягають рі­шення про присудження в межах стягнень за один місяць: про стягнення аліментів, про присудження зарплати, оплати за пра­цю в колгоспі, про стягнення шкоди, заподіяної каліцтвом або ін­шим ушкодженням здоров'я чи втратою годувальника, а також рішення про поновлення на роботі (ст. 217 ЦПК). Допустити не­гайне виконання рішень суд має право в справах про присуджен­ня авторської винагороди за твори літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти права інтелектуальної власності, на які видані охоронні документи; якщо від затримання виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої по­становлене рішення, і коли є підстави ввважати, що виконання рішення згодом можде стати неможливим або утрудненим (ст. 218 ЦПК).

Якщо боржник в установлений строк не виконує добровільно судове рішення, ухвалу, постанову, за якими допущене негайне виконання, — вони виконуються примусово.

У примусовому порядку виконуються, як правило, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до виконання певних дій. Рішення про відмову в позові про присудження, про визнання фактів і право­відносин та рішення про перетворення правовідносин не потре­бують примусового виконання, але ці рішення в частині стягнен­ня судових витрат можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовід­носин не потребують примусового виконання, внаслідок їх за­гальної обов'язковості (ст. 14 ЦПК) вони є підставами для їх реа­лізації іншим способом — реєстрацією компетентним органом держави встановлених судом правовідносин (Бюро технічної ін­вентаризації — видачі свідоцтва про право власності на житло­вий будинок тощо) чи правового статусу громадянина (рагсом — свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть громадянина тощо). Підлягають примусовому виконанню й ухвали суду про забезпе­чення позову (ст. 156 ЦПК); про стягнення цивільних проце­суальних штрафів (статті 44, 48, 53, 153, 164, 172, 358, 386, 407,

-34-

417 ЦПК) як заходів цивільної процесуальної відповідальності до осіб, котрі не виконали покладені на них конкретні процесу­альні обов'язки в складі цивільних процесуальних правовідносин у справі; про поворот виконання (статті 420—422 ЦПК), а також ухвали касаційної інстанції, ухвали і постанови наглядової ін­станції, якими змінюється чи постановлюється нове рішення (п. 4 ст. 311, п. 5 ст. 337 ЦПК).

2.  Підставами для виконання є також вироки, ухвали і поста­нови судів у кримінальних справах в частині майнових стягнень. Це вироки судів, якими задоволені позови про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, про накладення штрафу як міри по­карання, конфіскацію майна засуджених, вироки й ухвали судів про стягнення судових витрат та інших грошових стягнень, про стягнення з підсудного за участь у справі адвоката і його захист, про забезпечення цивільного позову; ухвали судів касаційної ін­станції, ухвали і постанови судів наглядової інстанції, якими змі­нені вироки судів в частині майнових стягнень або по-новому ви­рішений цивільний позов (статті 364, 394, 401 КПК України).

3.  Вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю можуть обмежувати право засудженого на свій розсуд вибирати роботу або вид діяль­ності в межах п'яти років (ст. 31 КК України). До числа заборо­нених для зайняття засудженим посад можуть входити платні і безоплатні, постійні і тимчасові, які займаються за призначенням і вибором, керівні й рядові, а до числа забороненої діяльності — як службова (лікарська, педагогічна), так і неслужбова (управ­ління особистим транспортом). Тому у вироку суду має бути точно зазначено, зайняття яких посад чи зайняття якою діяльніс­тю заборонене засудженому. Позбавлення права займатися пев­ною діяльністю тягне для засудженого заборону займати пов'яза­ні з нею посади. Звернення до виконання таких вироків покладе­не на суд, який їх виніс, не пізніше трьох діб з дня вступу їх у законну силу. Для контролю за виконанням вироку про звіль­нення з посади державному виконавцеві надається вирок чи ви­писка з нього, на яку відкривається виконавче провадження.

4. Постанови суду в частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення є підставами для примусового виконання, в яких застосовані такі заходи адміністративної від­повідальності:

Штраф (ст. 422 КпАП України — за торгівлю, переробку або збут радіоактивне забруднених продуктів харчування чи іншої продукції; ст. 44 КпАП — за незаконне придбання або зберігання

і *                                          - 35 -

без мети збуту наркотичних засобів у невеликих розмірах; ст. 51 КпАП — за дрібне розкрадання державного або громадського майна, а також у випадках, передбачених статтями 51і, 173, 173і, 178, 185-1858, 186-1864, 187 та ін. КпАП України - ст. 221); конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпо­середнім об'єктом адміністративного правопорушення та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопору­шення (ст. 46і КпАП — конфіскація предметів, будівельних ма­теріалів, устаткування, транспортних засобів тощо, вивезених без дозволу із зони радіаційного забруднення; ст. 145 КпАП — кон­фіскація радіопередавальних установок, виготовлених і викорис­таних без належного дозволу; ст. 208і КпАП — конфіскація това­рів і цінностей за порушення встановленого порядку вивезення їх за межі України, а також у випадках, передбачених стат­тями 157, 160, 1602-1604, 181 та іншими КпАП України).

Примусове виконання постанови судді про накладення штра­фу провадиться у разі несплати штрафу у строк, встановлений ст. 307 КпАП. Постанова судді надсилається до відділу держав­ної виконавчої служби за місцем проживання правопорушника, роботи чи місцезнаходження майна (ст. 308 КпАП). Тоді, коли оштрафована особа не працює, або якщо стягнення штрафу із заробітної плати або іншого заробітку, пенсії чи стипендії право­порушника неможливе з інших причин, стягнення звертається на особисте майно правопорушника, а також на його частку в спіль­ній власності, у спільній власності подружжя чи в майні колгосп­ного двору або господарства громадян, які займаються індивіду­альною трудовою діяльністю в сільському господарстві.

Відповідно до ст. 149 Митного кодексу України постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення за по­рушення митних правил у частині конфіскації предметів викону­ється державним виконавцем. Предмети, вилучені митними орга­нами України, щодо яких винесена постанова судді про конфі­скацію, передаються державному виконавцеві.

5. Цивільну справу, яка перебуває в провадженні суду, сторо­ни можуть закінчити укладенням між собою мирової угоди (ст. 103 ЦПК) в суді першої інстанції (ст. 179 ЦПК), в касацій­ній інстанції (ст. 309 ЦПК), у виконавчому провадженні (ч. З ст. 29 цього Закону ст. 352). Для того, щоб мирова угода була підставою для примусового виконання, вона повинна бути за­тверджена судом. Суд перевіряє умови мирової угоди і, якщо во­ни не суперечать закону і не порушують права будь-яких осіб і їх охоронювані законом інтереси, виносить ухвалу про затвер­дження мирової угоди і закриття провадження у справі. В ухвалі повинні бути зазначені умови затверджуваної судом мирової уго-

-36-

ди. Оскільки мирова угода засновується на взаємовигідних умо­вах для роботи сторін, вона, як правило, виконується ними доб­ровільно. При невиконанні добровільно вона може бути підста­вою для примусового виконання.

6. Підставами для виконання державною виконавчою служ­бою є рішення, ухвали, постанови арбітражних судів. Арбітражні суди України здійснюють правосуддя у справах за спорами між підприємствами, установами, організаціями, в тому числі колгос­пами, кооперативами, індивідуальними, сумісними підприєм­ствами, міжнародними об'єднаннями організацій України та ін­ших держав, а також іншими юридичними особами, незалежно від форм власності майна і організаційних форм, які виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських дого­ворів та з інших підстав, а також за спорами про визнання не­дійсними актів ненормативного характеру з підстав, зазначених у законодавстві, за винятком спорів, вирішення яких чинними за­конами України, міждержавними договорами та угодами віднесе­не до відома інших органів, а також справи про банкрутство (статті 1, 12 АПК).

Про наслідки розгляду справи по суті арбітражний суд прий­має рішення. Законність і обгрунтованість рішення арбітражного суду може бути перевірена у порядку нагляду з підстав, передба­чених ст. 91 Арбітражного процесуального кодексу (АПК). Ар­бітражний суд у наглядовій інстанції (статті 93—95 АПК) має право змінити або прийняти нове рішення (ст. 106 АПК), поста-новлюючи про це мотивовану постанову (ст. 108 АПК). Тому по­станова арбітражного суду, прийнята в порядку нагляду, якою змінено рішення арбітражного суду, також є підставою для при­мусового виконання. Рішення і постанови арбітражного суду, якими змінено рішення чи постанову у зв'язку із нововиявлени-ми обставинами, можуть також виконуватись у примусовому по­рядку. Примусово виконуються також ухвали суду, зокрема, про забезпечення позову (ст. 67 АПК) тощо.

Рішення і постанови арбітражного суду вступають у законну силу негайно після їх прийняття і підлягають обов'язковому ви­конанню підприємствами, установами, організаціями, службови­ми особами (ст. 115 АПК).

При стягненні грошових сум ці рішення виконуються уста­новами банку, оскільки грошові кошти юридичних осіб перебува­ють у кредитних установах і на них звертається стягнення в пер­шу чергу. Органами державної виконавчої служби рішення арбіт­ражного суду про стягнення грошових сум виконуються тоді, ко­ли грошові кошти на рахунку боржника відсутні або їх недостатньо для погашення заборгованості, і стягнення необхід-

-37-

но звернути на належне боржнику або закріплене за ним майно. Державним виконавцем реалізуються також рішення арбітраж­ного суду: а) про звільнення виробничих та інших нежилих при­міщень, а також виробничих територій; б) про передачу облад­нання або іншого майна; в) про виконання юридичною особою (боржником) інших дій, не пов'язаних з передачею майна і пере­рахуванням коштів.

7. Стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, якщо заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем носить безспірний характер, підтверджений до­кументами, провадиться на підставі виконавчих написів, які вчи­няються нотаріусами (статті 87, 88 Закону України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат»).

Виконавчий напис — це розпорядження нотаріуса, виконане (вчинене) на документах, що встановлюють заборгованість, про примусове її виконання шляхом стягнення з боржника грошових сум або витребування майна. Право вчинення виконавчих напи­сів мають нотаріуси державних нотаріальних контор, приватні нотаріуси, консульські установи України (п. 17 ст. 34, п. 13 ст. 38, ст. 36 Закону «Про нотаріат»). Виконавчі написи, за якими стяг­нення заборгованості провадиться у безспірному порядку, вчиня­ються виключно на документах, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 88 Закону «Про нотаріат»).

Такий перелік затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1996 р. № 1172 «Про затвердження пере­ліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріу­сів». У Перелік включені різні документи, що посвідчують забор­гованість: 1) за нотаріально посвідченими угодами; 2) фізичних осіб з податкових платежів; 3) що випливає з відносин автор­ського права; 4) батьків або осіб, що їх замінюють за утримання дітей у закладах освіти та за утримання дітей і підлітків у загаль­ноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації; 5) за диспашею; 6) з військовослужбовців, звільне­них з військової служби і військовозобов'язаних після закінчен­ня зборів; 7) повернення об'єкта лізингу; 8) орендної плати за ко­ристування державним чи комунальним майном; 9) за чеками.

У виконавчому написі нотаріуса повинні зазначатися: дата (рік, місце, число), посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування і адреса стягува-ча; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню або предмети, які підлягають ви-

-38-

•гребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса (ст. 89 Закону Ук­раїни «Про нотаріат» в редакції Закону України від 19 жовтня 2000 р. № 2056-ПІ).

При наявності спору між стягувачем і боржником виконав­чий напис не вчинюється, а вчинений може бути оспорений у по­рядку пред'явлення позову в суд або арбітраж. При оспорюванні боржником виконавчого напису суд зобов'язаний зупинити за ним стягнення до розгляду питання по суті (п. З ст. 34, ч. 2 ст. 36 цього Закону).

8.  Підставою для виконання державною виконавчою служ­бою є рішення Конституційного Суду України у випадках, пе­редбачених Законом України «Про Конституційний Суд Украї­ни» (статті 69, 70).

Рішення і висновки Конституційного Суду України є обов'язковими для виконання, їх копії надсилаються після офі­ційного оприлюдення суб'єкта права на конституційне звернен­ня, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юс­тиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду Конституційного Суду Украї­ни. У рішенні, висновку можуть бути визначені порядок і строки їх виконання, а також покладені на відповідні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Конституційний Суд України має право зажадати від зазначених органів письмового підтвердження виконання рішення, додер­жання висновку Конституційного Суду України.

9.  Розрахунки підприємств, установ і організацій здійсню­ються переважно у формі акцепту платіжних вимог. При цій формі розрахунків одержувач коштів подає до банку, який його обслуговує, розрахунковий документ у формі, встановленій На­ціональним банком України, а також прийнятий у міжнародній банківській практиці, який вміщує вимогу до платника про спла­ту ним одержувачу певної суми через банк за товарно-матеріаль­ні цінності, виконані роботи і надані послуги. Платіжні вимоги оплачуються за згодою (акцептом) платника. Отже, акцепт — це згода платника на списання з його рахунку в банку грошових сум, зазначених у платіжній вимозі.

Акцепт платіжних вимог може бути попереднім і наступним. При розрахунках за попереднім акцептом платіжні вимоги вва­жаються акцептованими і оплачуються на наступний день після

-39-

закінчення встановленого строку акцепту, якщо протягом цього строку платник не заявив повну чи часткову відмову від акцепту платіжних вимог. При розрахунках з наступним акцептом пла­тіжні вимоги оплачуються в день їх надходження до банку, який обслуговує платника, але за ним зберігається право в установле­ний строк заявити відмову, і в цьому випадку списана сума по­новлюється за рахунок платника.

Не оплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платни­ком, набувають сили виконавчого документа і сплачуються після надходження коштів на рахунок платника відповідно до наста­ння строків їх оплати з дотриманням черговості платежів у по­рядку чекової оплати. При несплаті їх у строк при відсутності на рахунку грошових сум, достатніх для покриття заборгованості, стягнення може бути звернене на належне боржникові майно в порядку примусового виконання. Для цього на платіжній вимозі банком робиться відмітка, що платіжна вимога акцептована плат­ником, і про причини її виконання. Після цього вона може бути надіслана до районних (міських) відділів державної виконавчої служби для накладання примусового стягнення на майно борж­ника.

10. Підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення третейських судів відповідно до законів України. Стат­тею 25 ЦПК встановлена можливість розгляду цивільних справ третейськими судами в порядку, передбаченому Положенням про третейські суди України. Таке Положення було затверджене разом з ЦПК України 18 липня 1963 р. і вміщене як додаток № 2 до ЦПК. Положенням встановлено (ст. 1), що громадяни за до­говором можуть передати будь-який спір, що виник між ними, на розгляд третейського суду, окрім спорів, що виникають з трудо­вих і сімейних правовідносин. У справі, розглянутій третейським судом, постановляється рішення більшістю голосів суддів і ви­кладається в письмовій формі за визначеним змістом (ст. 13), підписується всіма суддями і оголошується сторонам в засіданні під розписку.

Рішення, не виконане добровільно, може бути виконане при­мусово на підставі виконавчого листа, виданого судом загальної юрисдикції.

Стаття 12 АПК передбачає, що підприємства та організації мають право передати під відомчий арбітражним судам спір на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недій­сними актів ненормативного характеру та спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських спо­рів з державного замовлення. Рішення третейського суду між юридичними особами є підставою для примусового його вико-

-40-

нання у випадках, передбачених для виконання рішень арбітраж­ного суду.

Виконання рішень постійно діючих третейських судів перед­бачене окремими законами. Так, Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж при Торговель­но-промисловій палаті України» (який за юридичною природою є третейським судом) передбачено, що на його вирішення мо­жуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зов­нішньо-торговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземни­ми інвесторами і міжнародних об'єднань та організацій, створе­них на території України, між собою, спори між їх учасниками та спори з іншими суб'єктами права України.

Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду ви­конується сторонами добровільно в установлені ними строки. Рі­шення про стягнення грошових сум виконується у встановлено­му порядку через установи банку, решта рішень — державною виконавчою службою. За відсутності коштів на рахунку боржни­ка в банку чи у зв'язку з неможливістю стягнення з інших при­чин, рішення може бути виконане примусово органом державної виконавчої служби шляхом накладення стягнення на майно боржника.

За «Положенням про Морську арбітражну комісію» при Тор­говельно-промисловій палаті України її рішення виконуються в такому ж порядку, як і рішення Міжнародного комерційного ар­бітражного суду.

11. Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом з розгляду трудових спорів, що виникають на підприєм­ствах, в установах, організаціях між працівником і власником або уповноваженим ним органом, незалежно від форми трудового договору, за винятком спорів, що підлягають розгляду безпосе­редньо районними (міськими) судами, вищестоящими у порядку підлеглості органами, а також інших спорів, встановлених зако­ном (статті 221, 224 КЗпП України).

Рішення Комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження, як­що ним не встановлено негайне виконання. Не виконане добро­вільно рішення Комісії по трудових спорах може бути виконане примусово органами державної виконавчої служби на підставі посвідчення Комісії по трудових спорах (ст. 230 КЗпП).

-41-

12.   Підлягають  виконанню  постанови,   винесені  органами (посадовими   особами),   уповноваженими   законом   розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, перед­бачених законом.

Кодексом про адміністративні правопорушення України на­дано право стягувати у безспірному порядку штрафи за вчинене адміністративне правопорушення: адміністративним комісіям при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад народних депутатів; виконавчим коміте­там селищних, сільських рад народних депутатів; органам внут­рішніх справ, органам інспекцій та іншим органам (службовим особам), уповноваженим на те законодавчими актами України (статті 213—2442 КпАП України). Якщо оштрафована особа у встановлений строк не сплатила штрафу, постанова адміністра­тивного органу або службової особи надсилається до відділу дер­жавної виконавчої служби за місцем проживання правопорушни­ка, роботи чи місцезнаходження майна для примусового вико­нання.

Так само постанова у справі про адміністративні правопору­шення в частині відшкодування майнової шкоди, не виконана добровільно в установлений строк, є підставою для примусового її виконання шляхом стягнення збитків з боржника у порядку виконавчого провадження (ст. 330 КпАП). Державним виконав­цем виконується також постанова адміністративних органів про конфіскацію предмета, який став знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення та грошей, одержа­них внаслідок вчинення адміністративного правопорушення (п. 1 ст. 313 КпАП).

13.   Підставою для примусового  виконання рішення суду органами державної виконавчої служби є також рішення інозем­них суддів і арбітражів у передбачених законом випадках. Поря­док виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів ви­значається   відповідними  міжнародними  договорами   України (ст. 427 ЦПК), Положенням Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 червня 1988 року «Про визнання і виконання в СРСР рішень іноземних судів та арбітражів» з питань, які ще не врегульовані законодавством України (постанова Верховної Ра­ди України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на  території   України  окремих  актів  законодавства  СРСР»), Україна є учасником численних багатосторонніх і односторонніх міжнародних договорів на взаємне надання правової допомоги (див.: Вісник Верховного Суду України, № 1, 1998, с. 30—31), то­му за загальним правилом при вирішенні питань виконання рі­шень іноземного суду застосовують спочатку положення двосто-

-42-

ронніх договорів, а до питань, які ними не охоплені, — багатосто­ронніх. За відсутності відповідного міжнародного договору з іно­земною державою рішення її судів в Україні не підлягають вико­нанню.

Рішення іноземного суду (арбітражу) виконується примусо­во органами державної виконавчої служби на підставі ухвали об­ласного, Київського і Севастопольського міських судів, Верхов­ного Суду Автономної Республіки Крим, якою задоволене кло­потання іноземних заявників про надання дозволу на його при­мусове виконання. В такій ухвалі має бути викладено висновок про задоволення клопотання і надання дозволу на примусове ви­конання рішення на території України з викладенням його зміс­ту і визначенням сум грошових зобов'язань за ним в українській грошовій одиниці за офіційним валютним курсом НБУ (за ви­нятком, коли такі зобов'язання мають виконуватися в іншій ва­люті відповідно до законів України). З набранням ухвалою за­конної сили видається виконавчий лист на примусове виконання рішення іноземного суду.

14. У порядку судового виконання підлягають примусовому виконанню рішення державних органів з питань володіння і користування культовими будівлями та майном (п. 17 ст. З Закону).

Законом України від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті і релігійні організації» передбачається, що релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськи­ми організаціями або громадянами. Культова будівля може пере­даватися в користування двом і більше релігійним громадам за їх згодою. З кожною громадою укладається окремий договір, в яко­му передбачається порядок і черговість користування нею. Дого­вори про надання в користування релігійним організаціям куль­тових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або при­пинені в порядку і на підставах, передбачених законодавством України (статті 269, 270 Цивільного кодексу).

Спори з питань щодо володіння та користування культовими будівлями і майном вирішуються державними органами України та місцевими державними органами у справах релігій, їх рішен­ня, не оскаржене в суд протягом місяця з дня його прийняття, а у разі оскарження — після прийняття судом постанови про від­мову в задоволенні скарги (статті 24812, 24818 ЦПК), може бути виконане примусово органом державної виконавчої служби.

-43-

15.  До примусового виконання органом державної виконав­чої служби віднесені рішення Антимонопольного комітету Украї­ни та його територіальних відділень у передбачених законом випадках.

Законом України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимоно-польний комітет України» на нього покладено здійснення захис­ту законних інтересів підприємців та споживачів шляхом засто­сування заходів щодо запобігання і припинення порушень анти-монопольного законодавства, накладення стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень (статті 3, 7, 8, 13, 14). Рішення Антимонопольного комітету і його територіальних відділень, не виконані зобов'язаною особою доб­ровільно, є підставою для примусового їх виконання.

16.  Виконавчий збір — це санкція відповідальності майнового характеру, яка накладається на боржника за невиконання рішен­ня у строк, встановлений для його добровільного виконання (ст. 46 цього Закону). Для застосування виконавчого збору вико­навець виносить постанову, яка у разі її добровільного невико­нання виконується примусово в установленому цим Законом по­рядку шляхом накладення стягнення на заробітну плату, інші ви­ди доходів боржника чи на його майно.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на учасників виконавчого провадження, громадян і поса­дових осіб (статті 46, 58, 87, 88 та інші цього Закону) за невико­нання покладених на них обов'язків щодо вчинення необхідних процесуальних дій у виконавчому провадженні не виконана доб­ровільно, є підставою для примусового виконання шляхом звер­нення стягнення на заробіток чи інші доходи оштрафованої осо­би, а за їх відсутності — на її майно.

17. До компетенції органів державної виконавчої служби від­несене також примусове виконання рішень інших державних або недержавних органів у випадках, передбачених законом. До них належать рішення комісії рад з питань поновлення прав реабілі­тованих. Відповідно до ст. 5 Закону України від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», такі особи мають право на грошову компенсацію в установленому нею розмірі, на повернення натурою вилучених будівель та іншо­го майна по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося). За відсутності такої можливості заявнику відшкодо­вується вартість будівель та майна. Рішення про грошову ком­пенсацію, повернення будівлі та майна чи їх вартості приймають­ся  спеціально  створеними для  цього  штатними  комісіями  з питань поновлення прав реабілітованих районних, міських, об-

-44-

ласних Рад. Такі рішення, добровільно не виконані, є підставою для примусового їх виконання державною виконавчою службою.

До підстав примусового виконання рішень недержавних ор­ганів можна віднести рішення товариських судів про майнові стягнення. Відповідно до ст. 7 Положення про товариські суди Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ра­ди УРСР від 29 березня 1977 р. такими є рішення: а) про відшко­дування нанесеної шкоди: втратою, пошкодженням обладнання, інвентарю, інструментів, матеріалів й іншого державного або гро­мадського майна внаслідок недобросовісного ставлення особи до своїх обов'язків (п. 3), самовільним використанням у власних ін­тересах належних підприємствам, установам, організаціям транс­портних засобів, сільськогосподарської техніки, станків, інстру­ментів, сировини й іншого майна (п. 4), пошкодження жилих і нежилих приміщень, комунального обладнання та недотримання правил протипожежної безпеки (п. 9), пошкодженням дерев та інших зелених насаджень (п. 12); б) за справами мешканців із приводу використання підсобних приміщень, будинкових служб, сплати комунальних послуг, сплати витрат на поточний ремонт місць загального користування (п. 10); в) про майнові спори між громадянами (п. 13); г) про накладення грошового штрафу (п. 5 ст. 16 Положення).

Рішення товариського суду про відшкодування нанесеної шкоди, про накладення штрафу або іншого майнового стягнення повинне виконуватись зобов'язаною особою в строк, зазначений у рішенні. При невиконанні рішення добровільно у встановлений строк воно може бути реалізоване примусово органами держав­ної виконавчої служби на підставі виконавчого листа, який вида­ється районним (міським) судом після перевірки його законності та обгрунтованості.

-45-