Розділ 6 Принципи виконавчого провадження

Виконавче провадження в Україні побудоване на демокра­тичних принципах (засадах, основах). Вони закріплені в нормах права і в них відображені правові погляди українського народу на завдання і мету виконавчого провадження, його організаційну побудову і функціональну діяльність органів державної виконав­чої служби, їх повноваження, порядок здійснення та правове ста­новище учасників виконавчого провадження і осіб, які залуча­ються до проведення виконавчих дій.

Демократичний зміст принципів виконавчого провадження полягає в тому, що для них характерні: підпорядкування закону діяльності органів державної виконавчої служби й інших учасни­ків провадження; рівність громадян перед законом і органом дер­жавної виконавчої служби; недоторканність людини; недоторкан­ність житла; гласність провадження; здійснення провадження державною мовою; диспозитивність у реалізації суб'єктивних прав особами, які беруть участь у виконавчому провадженні; об'єктивна істина, змагальність, доступність, безпосередність здійснення виконавчих дій і публічний характер провадження.

Отже, в принципах виконавчого провадження відображені найхарактерніші демократичні риси і загальна його спрямова­ність, у зв'язку з чим ці принципи дають можливість пізнати йо­го суть і суспільне значення. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм законодавства про виконавче про­вадження, а також є основою для удосконалення його норматив­ного регулювання.

Систему принципів виконавчого провадження складають принципи: законність, рівність громадян перед законом і органом державної виконавчої служби, недоторканність людини, недотор­канність житла, гласність, державна мова провадження, диспози­тивність, юридична істина, змагальність, доступність, безпосеред­ність, публічність, оперативність.

-54-

Принцип законності

Цей принцип вимагає, щоб уся діяльність органів державної виконавчої служби була підпорядкована законові, щоб усі суб'єк­ти виконавчих процесуальних правовідносин — особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, — суворо дотримувалися і виконува­ли вимоги чинного законодавства, яке врегульовує порядок ви­конавчого провадження.

Принцип законності виконавчого провадження має Консти­туційну основу. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ор­гани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх по­садові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повно­важень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ця конституційна вимога повністю стосується органів державної виконавчої влади та їх посадових осіб — державних виконавців — і знайшла свою трансформацію у Законі «Про ви­конавче провадження».

У визначенні виконавчого провадження (ст. 1) зазначається, що це сукупність дій органів і посадових осіб, «... які здійснюють­ся на підставах, у спосіб, та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів...... На вимогу ст. 5

цього Закону державний виконавець зобов'язаний вживати захо­дів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. А ст. 7 цього Закону на державного виконавця покладено обов'язок ви­користовувати надані йому права у точній відповідності із зако­ном і не допускати у своїй діяльності порушення прав та закон­них інтересів громадян і юридичних осіб.

Принцип законності виконавчого провадження вимагає, щоб законові була підпорядкована не тільки діяльність державної ви­конавчої служби і її посадової особи — державного виконавця, але й усіх учасників виконавчого провадження та осіб, які залу­чаються до проведення виконавчих дій.

У ч. 1 ст. 68 Конституції України проголошено, що громадя­ни зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зо­бов'язані сумлінно використовувати всі надані їм права (ч. 4 ст. 29 Закону «Про виконавче провадження»).

Гарантіями принципу законності у виконавчому провадженні є контроль за правильністю, повнотою і своєчасністю виконання рішень державним виконавцем, здійснений начальником відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядко-

-55-

ваний державний виконавець, та керівником вищестоящого орга­ну. Гарантією законності виконавчого провадження є нагляд, здійснюваний органами прокуратури у нормативне встановлено­му порядку (ст. 78 цього Закону), а також оскарження до суду дій і бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби (ст. 85 цього Закону).

Рівність громадян перед законом і органом державної виконавчої служби

Цей принцип виконавчого провадження має конституційну основу. Конституцією України закріплюється, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед за­коном. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, ста­ті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (ст. 24). Цей прин­цип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у виконавчому провадженні, перебувати у правовому становищі визначеної законом процесуальної особи сторони — стягувача і боржника, представника тощо і в рівній мірі здійснювати закріп­лені Законом «Про виконавче провадження» за такими суб'єкта­ми їх права і виконувати покладені на них обов'язки.

Самостійним відображенням цього принципу є рівність сто­рін, яка полягає у наданні законом стягувачу і боржнику не рів­них (тотожних) прав, а рівних можливостей для реалізації ними суб'єктивних прав і виконання суб'єктивних обов'язків у вико­навчому провадженні. Аналіз ч. і ст. 29 цього Закону свідчить про те, що численні права процесуального характеру не лише сторін, але й інших осіб, які беруть участь у виконавчому прова­дженні, співпадають. Разом з тим деякими правами наділений тільки стягувач: подати заяву про відкриття виконавчого прова­дження (п. 1 ст. 18 цього Закону), про видачу дубліката виконав­чого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчо­го документа до примусового виконання, про відмову від стяг­нення і повернення виконавчого документа (ч. 2 ст. 29 цього За­кону). Тільки боржник має право під час проведення опису зазначати ті види майна або предмети, на які слід звернути стяг- • нення в першу чергу (ст. 56 цього Закону).

Однак стягувачу і боржнику згідно з дією цього принципу надані рівні процесуальні можливості реалізації зазначених та ін­ших належних їм суб'єктивних прав.

Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є функці­онування у виконавчому провадженні принципу законності. Дер­жавний виконавець зобов'язаний охороняти права учасників ви-

-56-

конавчого провадження, не допускати у своїй діяльності пору­шень їх прав та законних інтересів, роз'яснювати таким особам їх права (ст. 7 цього Закону), попереджати про наслідки, які мо­жуть настати внаслідок реалізації ними цих прав, і сприяти їх здійсненню.

Гарантіями принципу рівності громадян перед законом є встановлення кримінальної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності (ст. 66 КК України), а також оскарження дій і бездіяльності державного ви­конавця у порядку підлеглості і до суду (ч. З ст. 7, ст. 85 цього Закону).

Принцип недоторканності людини

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції).

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторкан­ність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вар­тою інакше, як за мотивованим рішенням суду і тільки на підста­вах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції).

У виконавчому провадженні повністю провадиться в життя принцип недоторканності особи. Забороняється у будь-якій фор­мі посягати на свободу і гідність громадян — осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні. Законодавство про виконав­че провадження забезпечує реалізацію підвідомчих йому рішень, ухвал, постанов примусово та іншими заходами. Такі заходи встановлені ст. 4 цього Закону, і ними є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві рішення суду. Ці заходи не по­рушують недоторканність особи, а свідчать про те, що об'єктом стягнення є майно боржника (на виконання рішень, постановле­них у справах із спірних майнових правовідносин) і в незначних випадках — дії боржника (на виконання рішень немайнового ха­рактеру). Отже, у виконавчому провадженні України не допуска­ються такі примусові заходи щодо особи боржника, як арешт боржника, його особливий обшук, привід до виконавця, обме­ження територіального пересування.

Для захисту інтересів стягувача ст. 76 цього Закону передба­чає можливість застосування до боржника, який на виконання рішення суду зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, штрафних санкцій чи інших заходів, передбачених законодавством, із стягненням двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій.

-57-

Принцип недоторканності людини, реалізований у виконав­чому провадженні, сприяє зміцненню законності, є гарантією прав і свобод громадян та відповідає засобам захисту цивільних прав, визначених ст. 6 Цивільного кодексу України. Об'єктом ви­конання залишаються майно і певні дії боржника. Шляхом зменшення матеріальних благ боржника відбувається поновлен­ня порушених прав стягувача і досягається мета виконавчого провадження. Тому звернення стягнення на особу боржника не відповідало б способам і засобам захисту цивільних прав. Гаран­тіями принципу недоторканності людини є право заінтересованої особи оскаржити дії державного виконавця до суду, а також можливість притягнення його до кримінальної і адміністративної відповідальності (ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу»).

Принцип недоторканності житла

Цей принцип підтверджує демократичний характер правово­го статусу особи в суспільстві і є гарантією охорони матеріаль­них інтересів та особистого життя громадян. Принцип недотор­канності житла притаманний виконавчому провадженню і діє в ньому специфічно.

Конституція України гарантує кожному недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла або іншого воло­діння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за мотивованим рішенням суду (ст. ЗО). Тому не будуть порушен­ням принципу недоторканності житла дії судового виконавця з примусової реалізації рішення шляхом накладення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в його жилому приміщенні та житлі інших осіб. При проведенні виконавчих дій державний ви­конавець має право входити до приміщень і сховищ, що нале­жать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища (ст. 5 Закону «Про виконавче провадження»). Отже, при вчинен­ні виконавчих дій державний виконавець має право: примусо­вого входження до нежилих приміщень і сховищ, у яких збері­гається майно боржника, на яке звернене стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; примусового входження до жилих будинків і квартир для забезпечення при­мусового вселення в них; примусового входження до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; приму­сового входження при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна. Для забезпечення неупередженого і законного вчинення виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням

-58-

до жилих, нежилих приміщень і сховищ, такі дії провадяться з обов'язковою присутністю понятих (ст. 16 цього Закону) за сприяння органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 10).

Жилий будинок, квартира, інше приміщення, що є нерухо­мим майном, можуть бути об'єктом стягнення на виконання рі­шення суду і провадиться у разі відсутності у боржника достат­ніх коштів чи рухомого майна. При цьому спочатку накладається стягнення на земельну ділянку чи нежиле приміщення, що нале­жить боржникові, а в останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру (ч. 1 ст. 62 цього Закону). На вико­нання рішення суду при накладенні стягнення на жилий буди­нок, квартиру чи інше приміщення державний виконавець має право примусово входити до таких приміщень, опечатувати їх повністю чи частково й реалізовувати їх з прилюдних торгів. І це не буде порушенням принципу недоторканності житла, а винят­ком з нього.

Принцип гласності

Принцип гласності означає відкритість виконавчого прова­дження для сторін, інших осіб, які беруть у ньому участь, осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій та широкої гро­мадськості.

Для сторін та інших учасників виконавчого провадження від­критість полягає в тому, що вони мають право знайомитися з ма­теріалами виконавчого провадження, брати участь у проведенні виконавчих дій (ст. 7 цього Закону), бути проінформованими: про місце і час проведення виконавчих дій (статті 20, 31 цього Закону), про відкриття виконавчого провадження (ст. 24 цього Закону), про зупинення і закриття виконавчого провадження (статті 36, 37 цього Закону), про відновлення виконавчого про­вадження (ст. 41 цього Закону), про їх права і обов'язки (ст. 5 Закону).

Про накладення арешту на нерухоме майно — основні засоби виробництва, а також на сировину і матеріали, призначені для виробництва, які належать боржнику — юридичній особі, дер­жавний виконавець повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності — Фонд державного майна України про накладення арешту на майно боржника — юридичної особи, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір ви­мог стягувача. Копія такого повідомлення надсилається до по­даткового органу, який контролює здійснення боржником — юридичною особою платежів до бюджетів усіх рівнів (ст. 65 цього Закону).

Гласність виконавчого провадження полягає також у праві публікувати звіти і повідомляти про примусове виконання рі-

-59-

шень судових і несудових органів у пресі, інформувати про них по радіо, телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації.

У Законі «Про виконавче провадження» відсутня окрема норма права, присвячена регулюванню принципу гласності і його винятків. Але, виходячи з установлених Конституцією України гарантій охорони особистого і сімейного життя (ст. 32), принцип гласності не діє для широкої громадськості з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимне життя сторін у справі, а також для забезпечення таємниці усиновлення та охорони дер­жавної таємниці.

Принцип державної мови

Цей принцип виконавчого провадження України не знайшов самостійного закріплення в Законі «Про виконавче проваджен­ня». Нормативною його базою є ст. 10 Конституції України, якою передбачено, що державною мовою в Україні є українська мова та гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Розвиває це правило стосовно цивільного судочинства ст. 9 ЦПК, яка може бути субсидіарно застосована також у виконав­чому провадженні, яке провадиться українською мовою або мо­вою більшості населення цієї місцевості. Особам, що беруть участь у виконавчому провадженні і не володіють мовою, якою здійснюється провадження, забезпечується право робити заяви, давати пояснення, заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача.

Статтею 15 цього Закону передбачено, що в разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити перекладача. Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для цього запрошення. Коли зазначена особа не забезпе­чить участі перекладача у визначений строк, його може призна­чити своєю постановою державний виконавець.

Отже, цим правилом підтверджується дія вказаного принци­пу, згідно з яким особам, які беруть участь у виконавчому прова­дженні і не володіють українською мовою, забезпечується право заявляти клопотання, давати пояснення виконавчих дій у пресі, висловлювати свої доводи, міркування тощо (ст. 29 цього Зако­ну) рідною мовою, користуючись послугами перекладача. За ви­конану роботу перекладач має право на винагороду, що належить до витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій, які не­суть сторони та інші особи виконавчого провадження (ст. 45 цього Закону).

-60-

Принцип диспозитивності

У виконавчому провадженні цей принцип закріплений у нор­мативному визначенні правового становища сторін та інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, і дозволяє їм віль­но розпоряджатися належними їм матеріальними і процесуаль­ними правами та активно впливати на розвиток виконавчого провадження.

Виконавче провадження про примусове виконання рішення відкривається державним виконавцем за заявою стягувача або його представника (ст. 18 цього Закону), який може відмовитися від стягнення і вимагати повернення виконавчого документа (ч. 2 ст. 29 цього Закону). Сторони мають право укладати миро­ву угоду, оспорювати належність майна, його оцінку та інше.

Отже, принцип диспозитивності у виконавчому провадженні характеризується такими положеннями: 1) можливістю заінтере­сованої особи пред'являти заяву про відкриття провадження на примусове виконання рішення суду (статті 12, 18, 29 та інші цього Закону); 2) можливістю розпоряджатися об'єктом приму­сового стягнення (ст. 29 цього Закону); можливістю вільно, на свій розсуд, реалізовувати свої права, вчиняти відповідні дії у ви­конавчому провадженні.

Принцип юридичної істини

Принцип юридичної істини відтворений у ст. 5 цього Закону, яка зобов'язує державного виконавця вживати заходів примусо­вого виконання рішень, передбачених законом і зазначених у ви­конавчому документі, неупереджено, своєчасно і повно вчиняти виконавчі дії, роз'яснювати сторонам їх права та обов'язки і сприяти у їх реалізації.

Відповідно до цього державний виконавець повинен при пред'явленні до нього виконавчого документа до стягнення пере­вірити: а) наявність у заінтересованих осіб права на звернення до органу державної виконавчої служби із заявою про відкриття ви­конавчого провадження (ст. 18 цього Закону); б) відповідність виконавчого документа вимогам, які до нього пред'являються за­коном (ст. 19 цього Закону); в) дотримання строків пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання (ст. 21); г) до­тримання правил про місце виконання (ст. 20 цього Закону).

У проведенні виконавчих дій із примусового виконання су­дових рішень державний виконавець повинен не виходити за ме­жі визначеного у виконавчому документі об'єкта стягнення і за­стосовувати лише ті заходи примусового виконання, які передба­чені законом (ст. 4 цього Закону).

-61-

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обся­гах, необхідних для виконання за виконавчими документами з урахуванням витрат на виконання (ч. 5 ст. 50 цього Закону). Ви­явлення майна, на яке може бути накладене стягнення, має бути повним. Тому в Законі передбачений обов'язок інших осіб, у яких знаходиться майно боржника, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржникові, на запит державного виконавця передати у визначений ним строк відомості про таке майно (ст. 53 Закону).

Дія цього принципу проявляється також в оцінці майна боржника, яка провадиться за ринковими цінами, котрі діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами. У випадках, коли оцінка окремих предметів викликає складнощі або якщо боржник чи стягувач за­перечує проти проведення державним виконавцем оцінки, остан­ній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна (ст. 57 цього Закону).

При неможливості провести повне стягнення через відсут­ність у боржника майна, на яке воно може бути звернене, дер­жавний виконавець виносить постанову про повернення стягува-чеві виконавчого документа (ст. 40 цього Закону).

Принцип змагальності

Цей принцип закріплений у нормативних правилах, що надає можливість сторонам, іншим особам, які беруть участь у вико­навчому провадженні, подавати додаткові матеріали, давати усні і письмові пояснення у процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході ви­конавчого провадження, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження. Сторо­ни мають право оспорювати належність майна і його оцінку, по­давати письмові заперечення проти розрахунку державного ви­конавця щодо розподілу коштів між стягувачами (ст. 29 цього Закону).

Принцип змагальності повністю діє у провадженні при ос­карженні дії (бездіяльності) державного виконавця та інших по­садових осіб державної виконавчої служби як у порядку підлег­лості, так і до суду, а також із розгляду вимоги про виключення майна з опису, про відшкодування стягувачу нанесених збитків, заподіяних юридичною особою, що провадила стягнення, чи дер­жавним виконавцем (статті 85, 86 цього Закону), про відстрочку і розстрочку виконання (ст. 33 цього Закону), про зупинення ви­конання (ст. 36 цього Закону), про закриття виконавчого прова­дження (ст. 37 цього Закону) та в інших випадках.

-62-

Принцип доступності

Принцип доступності у виконавчому провадженні полягає в забезпеченні стягувачеві та іншим заінтересованим особам, які мають право на примусове виконання рішення суду чи іншого несудового органу, фактичну його реалізацію.

Про доступність виконавчого провадження свідчить норма ст. 45 цього Закону, якою врегульований правовий режим ви­трат, пов'язаних із проведенням виконавчих дій. Ними є витрати на організацію і проведення виконавчих дій із спеціального фон­ду виконавчого провадження, а також кошти сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, до яких, зокрема, належать кош­ти, витрачені на: 1) перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника; 2) оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштовий переказ стягувачеві стягнених сум; 4) розшук боржника, його майна або розшук дитини; 5) оголошення в засо­бах масової інформації (наприклад, про публічні торги); 6) інші необхідні дії. З переліку є очевидним, що проведення виконавчих дій органом державного виконання є безкоштовним. Наприклад, заява про відкриття виконавчого провадження.

Процесуальний порядок реалізації заходів примусового ви­конання, вчинення інших дій із виконання та процесуально-пра­вове становище учасників виконавчого провадження чітко визна­чені Законом «Про виконавче провадження». Він простий і зро­зумілий для суб'єктів виконавчого провадження.

Принцип безпосередності

Цей принцип полягає в тому, що виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання рішень суду, вчиняються безпосередньо державним виконавцем районного, міського (міст обласного зна­чення), районних у містах відділів державної виконавчої служби за встановленим ст. 20 цього Закону місцем виконання рішення.

Якщо зволікання із вчиненням виконавчих дій створює за­грозу невиконання рішення, державний виконавець має право вчиняти виконавчі дії і на території, на яку не поширюються йо­го функції, або безпосередньо не здійснювати виконання рішен­ня, а передати виконавчий документ відповідному підрозділу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Мініс­терством юстиції України (ч. 4 ст. 20 цього Закону).

Винятком із принципу безпосередності є можливість здій­снення виконавчих дій іншими органами, організаціями та поса­довими особами на вимогу чи за дорученням державного вико­навця (ч. З ст. 2, ст. 9 Закону).

-63-

Принцип публічності

Принцип публічності у виконавчому провадженні має кон­ституційну основу. В ч. 2 ст. З Конституції України закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед лю­диною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи держави здійснюють свої повноваження у встановле­них Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції). Це означає, що органи державної виконавчої служби як органи держави здійснюють свою діяльність із вико­нання рішень судових і несудових органів у загальнонародних, загальнодержавних інтересах, на захист прав громадян і юридич­них осіб, тобто їх діяльність носить публічний характер. Такий характер має участь у виконавчому провадженні прокурора, представників органів внутрішніх справ, опіки і піклування, ін­ших державних органів і установ у порядку, встановленому цим Законом (ч. 2 ст. 10, п. 2 ст. 18). Публічний характер має нагляд за законністю виконавчого провадження, який здійснюють орга­ни прокуратури (ч. 2 ст. 8 цього Закону), а також їх діяльність на відкриття виконавчого провадження у випадках здійснення ними представництва інтересів громадян або держави в суді (п. 2 ст. 18 цього Закону).

Виконання рішення про відібрання дитини державний вико­навець провадить з обов'язковим залученням до провадження представників органів опіки і піклування (ч. 1 ст. 78 цього Закону).

Виконання рішення про виселення боржника провадиться за сприяння органів внутрішніх справ у присутності понятих (ч. 4 ст. 79 цього Закону).

Публічний характер має участь у виконавчому провадженні експерта, спеціаліста, перекладача (статті 14, 15 цього Закону).

Принцип оперативності

Цей принцип забезпечує своєчасність примусового виконан­ня рішень судових і несудових органів у часових межах шляхом найбільш повного і раціонального використання процесуальних засобів для досягнення швидкого і правильного здійснення вико­нання (ст. 25 Закону «Про виконавче провадження» та ін.).

-64-