Розділ З Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні і залучаються до проведення виконавчих дій

І

До суб'єктів виконавчих правовідносин ст. 10 цього Закону відносить дві групи осіб: учасники виконавчого провадження і ті, хто залучається до проведення виконавчих дій.

До осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, ч. 1 ст. 10 цього Закону віднесені державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі — тобто учасники виконавчого провадження. А відповідно до ч. 2 цієї статті, для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники ор­ганів внутрішніх справ, органів опіки і піклування, інших орга­нів, установ у порядку, встановленому цим Законом.

Норма ч. 1 ст. 10 об'єднала різних за виконуваними функці­ями і характером юридичної заінтересованості суб'єктів право­відносин у наслідках виконавчого провадження. І цим самим бу­ло проігноровано цивільне процесуальне законодавство і теоре­тичні положення цивільного процесу про поділ суб'єктів цивіль­них процесуальних правовідносин на: осіб, які беруть участь у справі і які характеризуються наявністю юридичного інтересу в наслідках справи; осіб, які не берутть участі в справі й які не мають у ній юридичного інтересу, а сприяють суду в розгляді справи (розділ II ЦПК). До першої групи учасників виконавчого провадження помилково віднесений державний виконавець, який реалізує функцію органу державної виконавчої влади (ст. 2 цього Закону) і не має юридичної заінтересованості в результа­тах виконання. Наявність такої заінтересованості є підставою для неможливості здійснення ним законодавчих дій: він підлягає від­воду, самовідводу (ст. 17 цього Закону). Державний виконавець перебуває у правових адміністративних і трудових відносинах з регіональними, міськими (міст обласного значення), районними у містах відділами державної виконавчої служби. Тому держав­ний виконавець є державним службовцем, який виконує функ-

-18-

цію органу державної виконавчої служби, окремим суб'єктом правовідносин, які виникають у виконавчому провадженні, а не його учасником. Він має всі ознаки суб'єкта адміністративно-процесуальних виконавчих правовідносин, зокрема: про його участь у виконанні є норма права, він може виконувати проце­суальні виконавчі дії на розвиток виконавчого провадження; його процесуальним правам та обов'язкам кореспондують права і обов'язки осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні і осіб, які залучаються до виконавчого провадження.

Сторони

До учасників виконавчого провадження (осіб, які беруть у ньому участь) належать сторони — стягувачі і боржник (стат­ті 10, 11 цього Закону). Сторонами називаються такі особи у ви­конавчому провадженні (громадяни чи юридичні особи), за спра­вою яких виконується (реалізується) рішення компетентного судового чи іншого несудового органу, який розглянув правовий спір між ними, і які мають суб'єктивну матеріально-правову за­інтересованість у наслідках виконання.

Стягувачем називається сторона, право якої визнане рішен­ням суду чи іншого юрисдикційного органу і реалізується прове­денням на її користь виконання. Ним може бути фізична чи юри­дична особа, на користь якої чи в інтересах якої видано виконав­чі документи.

Боржником називається сторона, яка за рішенням суду чи ін­шого юрисдикційного органу зобов'язана виконати певні дії на користь стягувана. Ним може бути фізична або юридична особа, яка за рішенням суду зобов'язана вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням), або ут­риматись від їх виконання (ст. 11 цього Закону).

Правосуб'єктність стягувача і боржника можуть мати як по­зивач, так і відповідач, які брали участь у процесі за справою в судових і несудових органах, в залежності від наслідків вирішен­ня справи судом. При задоволенні вимог позивача останній у ви­конавчому провадженні стає стягувачем. Коли вимога позивача буде відхилена і суд покладе на нього витрати за справою або задоволить зустрічний позов відповідача, то стягувачем у вико­навчому провадженні буде виступати відповідач, а позивач стане боржником.

Третя особа із самостійними вимогами, яка бере участь у ци­вільному процесі, в разі задоволення позову і винесення на її ко­ристь рішення, у виконавчому провадженні трансформується у стягувача, а боржником буде позивач чи відповідач, або як пози­вач, так і відповідач, в залежності від того, проти кого було по­становлене рішення.

2 *                                            -19 -

Треті особи без самостійних вимог у трудових справах, які виступали на боці відповідача, в разі постановлення рішення про задоволення до них регресного позову відповідача, у виконавчо­му провадженні будуть боржниками, а відповідач, відповідно, стягувачем. Сторони у виконавчому провадженні характеризу­ються такими ознаками: з приводу їх справи було постановлене рішення, на примусове виконання якого відкрито виконавче про­вадження; вони беруть участь у виконанні від свого імені; вони несуть виконавчий збір і їх правосуб'єктність допускає право-наступництво.

Для забезпечення реалізації своїх функцій сторонам надані широкі права і водночас покладені певні обов'язки. Зокрема, во­ни мають право:

1) реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому прова­дженні самостійно або через представників. При цьому участь громадянина особисто у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком, коли за рішенням боржник зобов'язаний вчинити певні дії особисто. Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та виконують обов'язки у виконавчому провадженні через своїх за­конних представників — батьків, опікунів та піклувальників. Ін­тереси сторони виконавчого провадження, яка визнана судом безвісно відсутньою, представляють опікуни майна такої особи, які залучаються до участі в провадженні за ініціативою держав­ного виконавця. Справи юридичних осіб у виконавчому прова­дженні ведуть їх керівники чи органи, посадові особи, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положен­ням, або їх представники (ст. 12 цього Закону);

2)  брати участь у процесуальній формі співучасті і доручати участь у виконавчому провадженні одному із співучасників. Від­повідно до ч. З ст. 11 цього Закону, у виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен із них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь одному із співучасників. Співучасть у виконавчому провадженні можлива обов'язкова і факультативна. Обов'язкова настає тоді, коли у справі виноситься рішення, постановлене на користь кількох по­зивачів або проти кількох відповідачів із таких спірних матері­альних правовідносин, які характеризуються численністю суб'єк­тів, а права і обов'язки одного з них не можна було встановити без визначення прав і обов'язків кожного з них. Факультативна співучасть можлива тоді, коли з процесуальних міркувань суд має право об'єднати в одне провадження кілька однорідних ви­мог за позовом одного і того ж позивача або до того ж самого від­повідача чи до різних відповідачів, або за позовом різних позива-

-20-

чів до одного і того ж відповідача (ст. 144 ЦПК). Отже, спів­участь у виконавчому провадженні передує наявності обов'язко­вої і факультативної співучасті в цивільному, арбітражному су­дочинстві чи в іншому юрисдикційному органі, рішення яких по­ставлене на користь кількох стягувачів чи проти кількох боржни­ків. Умовно можна назвати співучасть на боці стягувачів з обставин, визначених ч. 1 ст. 49 цього Закону, за якими у разі, якщо в районному чи міському відділі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного і того ж боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче прова­дження;

3) на заміну себе правонаступниками. За правилом ч. 4 ст. 11 цього Закону, у разі вибуття однієї із сторін державний викона­вець зобов'язаний своєю постановою здійснити заміну цієї сторо­ни правонаступником, визначеним відповідно до закону: в разі смерті громадянина, ліквідації юридичної особи, уступки права чи прийняття на себе обов'язку іншої особи тощо, тобто у випад­ках настання правонаступництва в матеріальних правовідноси­нах майнового, але не особистого характеру.

Для правонаступника всі дії, вчинені стороною до його всту­пу у виконавче провадження, обов'язкові в тій мірі, в якій вони були б обов'язковими для сторони, котру правонаступник замі­нив. Правонаступник набуває всіх нездійснених і нереалізованих прав попередника (сторони) на час вступу у виконавче прова­дження і, виходячи з дії принципу диспозитивності, може вільно ними розпоряджатися;

4) заявляти відводи державному виконавцю, експерту, спеці­алісту, перекладачу. Такі особи не можуть бути учасниками ви­конавчого провадження і підлягають відводу, якщо вони є близь­кими родичами сторін, їх представників або інших осіб, котрі беруть участь у виконавчому провадженні чи заінтересовані в ре­зультатах виконання рішення, або є інші обставини, що виклика­ють сумнів у їх неупередженості. Відвід цим особам може бути заявлений  сторонами  або їх  представниками  шляхом  подачі письмової заяви у будь-який час до закінчення виконавчого про­вадження. Відвід державного виконавця вирішується постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, а питання про відвід експерта, спеціаліста і перекладача вирішу­ється мотивованою постановою державного виконавця, яка за­тверджується начальником відповідного відділу (ст. 17 цього Закону);

5)  оскаржити постанову державного виконавця про відкрит­тя виконавчого провадження у порядку, встановленому ст. 24 цього Закону — до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або відповідного суду у десятиденний строк.

-21-

І

Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження мо­же бути також оскаржена заявником начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду в десятиденний строк з моменту її одержання (ст. 25 цього Зако­ну). Може бути також оскаржена постанова про відкладення ви­конавчого провадження (ст. 27);

6) знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, ро­бити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали (ст. 29);

7) заявляти клопотання і брати участь у проведенні виконав­чих дій (ст. 29);

8)  давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлюючи свої доводи, міркування з усіх питань, що ви­никають у ході виконавчого провадження, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження (ст. 29);

9) оскаржувати рішення дії (бездіяльність) державного вико­навця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби з питань виконавчого провадження (ст. 29 Закону, ст. 24820 ЦПК);

10)  укладати мирову угоду, яка затверджується судом, оспо­рювати належність майна і його оцінку, подавати заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачаМи та користуватися іншими правами, передбаче­ними цим Законом (ст. 29);

11) подавати заяву про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення (ст. 33  Закону, ст. 351 ЦПК) про зупинення виконавчого провадження (ст. 36), про відкладення проведення виконавчих дій (ст. 32);

12) оскаржувати: постанову про зупинення виконавчого про­вадження (ст. 36), постанову про закриття виконавчого прова­дження   (ст.   37),   про   закінчення   виконавчого   провадження (ст. 39), постанову про стягнення виконавчого збору (ст. 46).

Крім зазначених прав, стягувач і боржник мають тільки влас­тиві для них права. Стягувач має право:

1)  подавати заяву про відкриття провадження до районних (міських)   відділів  державної  виконавчої  служби  відповідних управлінь юстиції за місцем проживання, роботи боржника або за місцем знаходження його майна (ст. 20 цього Закону). Відпо­відно до ст. 18 цього Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження про примусове виконання рішення за заявою стягувача або його представника;

2)  подавати заяву: про видачу дубліката виконавчого доку­мента, про поновлення строку пред'явлення виконавчого доку­мента до виконання, про відмову від стягнення і повернення ви-

-22-

конавчого документа (ч. 2 ст. 29, статті 23, 40 цього Закону, статті 350, 353 ЦПК), про оголошення розшуку боржника чи ди­тини (ст. 355 ЦПК).

Боржник має право: зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу (ст. 56), а також визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно (ст. 61) та інші предмети.

Сторони у виконавчому провадженні користуються ще дея­кими іншими правами, передбаченими законодавством України.

На сторін покладаються також обов'язки — загальні і спеці­альні. Загальні: сумлінно користуватися всіма наданими їм пра­вами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення ви­конавчих дій (ч. 4 ст. 29 цього Закону).

Спеціальні: нести витрати, пов'язані з проведенням виконав­чих дій (ст. 45 цього Закону), сплачувати виконавчий збір (ст. 46 цього Закону) та інші. Боржник зобов'язаний виконувати забо­рону виконавця розпоряджатися майном (ст. 55 цього Закону).

Представники сторін

Учасниками виконавчого провадження є також представники сторін, якими будуть особи, котрі діють від їх імені і в їх інтере­сах у межах наданих ними повноважень.

Представництво у виконавчому провадженні є процесуально-правовим засобом, який забезпечує реалізацію стягувачем і бор­жником своїх справ і виконання обов'язків, а також сприяє орга­ну державної виконавчої служби неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Представник сторін у виконавчому провадженні перебуває в подвійних правовідносинах: зі стороною та з органом державної виконавчої служби. Правовідносини між представником і довіри­телем — стягувачем чи боржником є матеріально-правовими, ос­кільки базуються на цивільно-правовому договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві в громадській організації, на родинних зв'язках і регу­люються нормами цивільного, трудового, сімейного права.

Процесуально-правові відносини виникають між представни­ком і стороною з приводу визначення і оформлення представни­кові повноважень у виконавчому провадженні.

Правовідносини між представником і органом державної ви­конавчої служби виникають у виконавчому провадженні в про­цесі примусового виконання рішень судових та несудових орга­нів і регулюються нормами Закону «Про виконавче проваджен­ня», іншим законодавством України.

-23-

Представник у виконавчому провадженні покликаний вико­нувати дві функції: представляти сторону, бути її повіреним, тоб­то здійснювати представництво, а також захищати права та інте­реси сторони, тобто здійснювати правонаступництво.

Правове становище представника у виконавчому проваджен­ні у нормативному порядку окремо не визначене. Але норма, встановлена ч. 1 ст. 12 цього Закону про те, що сторони можуть реалізувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні через представника, свідчить про те, що представники можуть мати всі права і нести всі обов'язки сторони (ст. 29 та інші) в ме­жах обсягу, визначеного стороною. Не можуть вони тільки реалі­зовувати обов'язки боржника, який зобов'язаний, згідно з рішен­ням, вчинити певні дії особисто (ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Законодавство про виконавче провадження не врегульовує питання про те, хто може бути представником сторони, тому в цьому разі можуть бути застосовані субсидіарно норми цивільно­го процесуального права України, зокрема, статті 111 і 112 ЦПК України, які визначають коло осіб, що можуть бути представни­ками в цивільному процесі України і послуги яких переносяться на виконавче провадження.

Керуючись вказаними нормами, можна визначити, які особи можуть бути представниками у виконавчому провадженні:

1)  члени органів управління, працівники підприємств, уста­нов, організацій усіх форм власності в справах таких юридичних осіб. Цей висновок можна також зробити з ч. 4 ст. 12 Закону «Про виконавче провадження», якою передбачено, що участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх ке­рівниками чи органами, посадовими особами, котрі діють в ме­жах повноважень, наданих їм законом (в широкому розумінні — також статутом,  положенням тощо)  або через представників юридичної особи. Такими, як правило, є працівники юридичної служби;

2)  уповноважені профспілок — у справах працівників, а та­кож осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється професійни­ми спілками. Кодексом законів про працю України (ст. 244) про­фесійним спілкам надане право представляти і захищати інтере­си робітників, службовців, членів сільськогосподарських колек­тивних підприємств у сфері виробництва, побуту і культури. Якщо профспілки здійснювали, відповідно до п. 2 ст. 112 ЦПК, представництво інших осіб у справах в цивільному судочинстві, то вони, звичайно, можуть здійснювати представництво таких осіб у виконавчому провадженні з реалізації рішень, постановле­них у таких справах. Уповноваженими профспілок є особи, які виділяються ними для надання допомоги в захисті прав та інте­ресів у виконавчому провадженні — стягувачу чи боржникові.

-24-

Такими уповноваженими можуть бути члени профспілок, але, як правило, їх функції здійснюють постійні працівники профспілко­вих комітетів (консультанти, інспектори та інші), які мають юри­дичну освіту і здатні кваліфіковано представляти сторону і здій­снювати її захист;

3)  уповноважені організацій, яким за статутом чи положен­ням надане право представляти інтереси членів цих організацій у їх справах. Це різні громадські організації, якими, відповідно до Закону  України   «Про  об'єднання  громадян»  від   16  червня 1992 р., є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національ­но-культурних, спортивних та інших інтересів (ст. 3). Членство в громадській організації саме по собі не є підставою для виник­нення процесуального представництва. Для цього додатково не­обхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва, а за відсутності на це заяви уповноважений громадської організації не може бути допущений до здійснення функцій представника. У справах, що виникають з авторських і суміжних прав та інших прав інтелектуальної власності, представництво у виконавчому провадженні можуть здійснювати на договірних засадах уповно­важені державного підприємства «Українське агентство з автор­ських та суміжних прав», котре перебуває у сфері управління Державного департаменту інтелектуальної власності, створеного в системі Міністерства освіти і науки України за постановою Ка­бінету Міністрів України від 24 квітня 2000 р. № 601;

4)  адвокати. Функціонування адвокатури для надання юри­дичної допомоги передбачене ст. 59 Конституції України, а орга­нізація і порядок діяльності визначаються Законом  України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. та іншими законодавчи­ми актами, зокрема, ЦПК, КПК, АПК. Адвокатура покликана сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян і юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомо­гу (ст. 1, 5 Закону «Про адвокатуру»);

5)  один із співучасників за дорученням інших співучасників. Кожен із співучасників щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручи­ти участь у ньому одному зі співучасників (ч. З ст. 11 Закону «Про виконавче провадження»);

6) батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники у справах не­дієздатних громадян, громадян, які не мають повної дієздатності, та громадян, визнаних судом обмежено дієздатними. Кодекс за­конів про шлюб та сім'ю України покладає захист прав та інте­ресів неповнолітніх дітей на їх батьків, які діють без особливих на те повноважень. У разі одруження неповнолітнього (ст. 16) він набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження

-25-

і здійснює захист своїх прав самостійно (ст. 60 КпШС). Опікуни і піклувальники мають право і зобов'язані захищати права та ін­тереси осіб, які перебувають під опікою і піклуванням (ст. 143 КпШС). У справах осіб, визнаних у встановленому порядку без­вісно відсутніми, процесуальними представниками є опікуни, призначені для охорони і управління майном безвісно відсутньо­го (ст. 19 ЦК, ст. 111 ЦПК). У справі, в якій повинен брати участь спадкоємець померлої чи оголошеної в установленому по­рядку померлою особи, якщо спадщина ще ніким не прийнята, процесуальним представником є опікун, призначений для управ­ління та охорони спадкового майна (ч. З ст. 111 ЦПК). Законні представники — батьки, усиновителі і піклувальники — можуть доручити вести справу в суді, а, отже, і у виконавчому прова­дженні, іншій особі, яку вони обрали як представника (ч. 4 ст. 111 ЦПК);

7) інші особи, допущені у виконавче провадження органом державної виконавчої служби, який примусово реалізує рішення судових чи несудових органів. Допуск таких осіб до участі в справі у цивільному чи арбітражному судочинстві не означає їх автоматичного допуску представниками і у виконавче прова­дження.

Функції представника у виконавчому провадженні не мо­жуть виконувати певні особи. Відповідно до ст. 13 цього Закону представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1)  особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбаче­них законом;

2)  особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

3)  судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випад­ків, коли вони діють як законні представники або як уповнова­жені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого про­вадження;

4)  інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснюва­ти представництво.

Представництво у виконавчому провадженні можливе як для сторін, так і осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій — органів опіки і піклування, інших органів і установ у по­рядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження» (ст. 10 цього Закону).

Аналіз представництва у виконавчому провадженні дає під­ставу зробити висновок, що воно може бути класифіковане на види: за підставами виникнення, за способами виникнення, за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво, та за ознаками осіб, які його здійснюють.

За підставами представництво поділяється на законне (бать­ки, опікуни, піклувальники) і договірне (адвокати). За способом

-26-

виникнення — на добровільне (адвокати, юрисконсульти) і необ­хідне (батьки, опікуни, піклувальники). За ознаками осіб, інтере­си яких представляються, — на представництво стягувана, пред­ставництво боржника, представництво органів опіки і піклуван­ня, інших органів і установ. За ознаками осіб, які здійснюють представництво, — представництво: адвокатів; юрисконсультів, інших працівників юридичних осіб; уповноважених профспілок та інших громадських організацій; батьків, опікунів, піклуваль­ників; співучасників; інших осіб, допущених до представництва (у провадженні справи в суді — судом, у виконавчому прова­дженні — органом державної виконавчої служби).

Здійснення функцій представника у виконавчому прова­дженні можливе за наявності у нього відповідних повноважень. Такі повноваження представника мають бути підтверджені дові­реністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону. Час­тина 5 ст. 12 Закону «Про виконавче провадження», в якій за­кріплене це правило, такого порядку не передбачає. Але він ви­значений іншим законодавством.

Так, за правилом ст. 114 ЦПК довіреності від імені підпри­ємств, установ, організацій видаються у письмовій формі за під­писом власника чи керівника уповноваженого ним органу з при­кладенням печатки підприємства, установи, організації, а від коо­перативних організацій, їх об'єднань, інших громадських органі­зацій — за підписом посадових осіб, уповноважених статутом, положенням, з прикладенням печатки організації.

Довіреність громадянам посвідчується нотаріально або на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють, або в уп­равлінні будинками, житлово-комунальному підприємстві за міс­цем проживання; особам, які мешкають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор — у виконавчому комітеті міської, селищної чи сільської ради; особам, які перебувають на лікуван­ні—у відповідному лікувальному закладі; особам, котрі перебу­вають у місцях позбавлення волі, довіреність може бути посвід­чена начальником місця позбавлення волі; військовослужбовцям — у відповідній військовій частині.

Норма ст. 114 ЦПК, у якій встановлені ці правила стосовно цивільного судочинства, субсидіарно може бути застосована для видачі і оформлення довіреності на участь представника у вико­навчому провадженні.

Обсяг повноважень представника в дорученні визначається при добровільному представництві особою, права і обов'язки якої реалізує представник у виконавчому провадженні. Повноважен­ня законних представників — батьків, усиновителів, опікунів і піклувальників підтверджуються відповідно паспортом, свідоцт­вом про народження неповнолітніх дітей, документом про вси-

-27-

новлення — рішенням суду; опікунів і піклувальників — посві­дчуючим документом органу опіки і піклування, якими є держав­на адміністрація районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад (ст. 129 КпШС).

Законні представники мають право виконувати всі процесу­альні дії, які могли б виконувати сторони, котрі вони представ­ляють, якби ті мали дієздатність, в тому числі і розпорядчі дії, за окремим винятком, передбаченим статті 145, 146 КпШС.

Стаття 145 КпШС забороняє опікуну без дозволу органів опіки і піклування відмовлятися від належних підопічному прав, ділити майно, обмінювати житлоплощу, видавати письмові зо­бов'язання та інше.

Виходячи з цих норм, можна зробити висновок, що без доз­волу органів опіки і піклування законні представники не можуть відмовлятися від стягнення, укладати мирову угоду, зменшувати розмір стягнення.

Експерти і спеціалісти

До учасників виконавчого провадження ч. 1 ст. 10 цього За­кону відносить експерта і спеціаліста, які залучаються держав­ним виконавцем з власної ініціативи або за заявою сторін для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження (ст. 13 Закону). Так, при покладенні стягнення на майно боржника, якщо оцінити окремі предмети складно, або якщо боржник чи стягувач заперечує проти прове­дення державним виконавцем оцінки, останній запрошує експер­та, спеціаліста для визначення вартості майна (ч. 2 ст. 57 цього Закону).

Експертом, спеціалістом може бути залучена будь-яка діє­здатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід ро­боти у відповідній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла (ст. 14 цього Закону). Така особа повинна мати не тільки спеці­альні знання, а й бути спеціалістом високої кваліфікації. Для за­лучення її до виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову.

Для забезпечення об'єктивності і безсторонності функції екс­перта, спеціаліста, ними не можуть бути особи, які є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, чи заінтересовані у результа­тах виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості (ст. 17 цього Закону). При наявності таких обставин вони підлягають відводу (самовідводу). Відвід може бути заявлений сторонами або їх представниками і вирішу-

-28-

ється державним виконавцем, постанова якого затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Особа, яку призначено експертом, спеціалістом, зобов'язана з'явитися на виклик державного виконавця і дати письмовий висновок з питань, поставлених йому виконавцем, а також да­вати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його при­сутності.

За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідо-мо неправдивого висновку експерт несе кримінальну відпові­дальність за статтями 178, 179 КК України, про що він має бути попереджений державним виконавцем.

Експерт і спеціаліст мають права, визначені ст. 29 цього За­кону, а також відповідно до ст. 14 Закону мають право на вина­городу за надані ними послуги, розмір якої визначає начальник відповідного органу державної виконавчої служби залежно від їх кваліфікації, складності виконуваної роботи і затраченого часу, керуючись Інструкцією про порядок і розмір відшкодування ри-трат і виплати винагороди особам у зв'язку з їх викликом до ор­ганів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають спра­ви про адміністративне правопорушення і виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710. Про виплату винагороди державний виконавець вино­сить постанову, яка затверджується начальником відділу держав­ної виконавчої служби.

Розмір винагороди експерта і спеціаліста визначається в ме­жах від 5 до 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за одну годину роботи. При проведенні експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 від­сотків.

Перекладачі

До складу учасників виконавчого провадження включений перекладач, правове регулювання участі якого проведене ст. 15 цього Закону.

Для виконання функцій перекладача необхідно, щоб особа була дієздатною і володіла мовами, знання яких потрібне для пе­рекладу у виконавчому провадженні. Але функцію перекладача не можуть виконувати особи, що є близькими родичами сторін, їх представниками, беруть участь у виконавчому провадженні чи заінтересовані в результатах виконання рішення або є інші об­ставини, що викликають сумнів. При наявності таких обставин

-29-

перекладач підлягає відводу (самовідводу), який може бути заяв­лений сторонами або їх представниками та вирішується постано­вою державного виконавця, затвердженою начальником відповід­ного відділу (ст. 17 цього Закону).

Державний виконавець або сторони (їх представники) мо­жуть запросити перекладача у разі необхідності під час прова­дження виконавчих дій.

Стороні чи іншій особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення. Якщо така особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може бути призначено за постановою державного виконавця.

Особа, призначена перекладачем, зобов'язана з'явитися на виклик державного виконавця і зробити переклад. У разі непра­вильного перекладу, а також за відмову виконати обов'язки пере­кладача особа несе кримінальну відповідальність за статтями 176 і 179 КК України, про що вона повинна бути попереджена дер­жавним виконавцем.

Перекладач має права, передбачені ст. 29 цього Закону, а та­кож право на винагороду за виконану роботу, яка встановлюєть­ся начальником відповідного органу державної виконавчої служ­би за Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплату винагороди особам у зв'язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або органів (службових осіб), у провадженні яких перебуває справа про адмі­ністративне правопорушення і виплати державним науково-дос­лідним установам судової експертизи за виконання їх працівни­ками функцій експертів і спеціалістів затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р.

Про виплату винагороди державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Перекладачам залежно від квалі­фікації встановлені такі розміри винагород:

1)  за письмові переклади — від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за авторський аркуш (40 тисяч дру­кованих (рукописних) знаків);

2) за усні переклади — від 5 до 10 відсотків неоподатковува­ного мінімуму доходів громадян за одну годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з писемністю в'яззю, з власною графікою, ієрогліфами, клинописом, а також із стародавніх мов, як і переклади на іноземну мову, віднесену до рідкісних мов, що мають писемність в'яззю, власну графіку, написання ієрогліфа­ми, клинописом, оплачуються із збільшенням ставок на 25 від­сотків.

-ЗО-

Особи, які залучаються до проведення виконавчих дій

Суб'єктами виконавчого провадження, особами, які залуча­ються державним виконавцем у необхідних випадках для прове­дення виконавчих дій, є поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.

Правове регулювання залучення і участі понятих у проведен­ні виконавчих дій проведене в ст. 167 Закону «Про виконавче провадження». Понятими можуть бути запрошені будь-які діє­здатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості у провадженні виконавчих дій і не зв'язані між собою або учасни­ками виконавчого провадження родинними зв'язками, підлегліс­тю чи підконтрольністю.

Усі виконавчі дії, спрямовані на реалізацію рішень судових і несудових органів, можуть провадитися у присутності понятих, кількість яких має бути не менше двох. Але для вчинення пев­них, передбачених Законом, виконавчих дій залучення і присут­ність понятих є обов'язковою. Зокрема, це дії, пов'язані: 1) із примусовим входженням до належних приміщень і сховищ, у яких зберігається майно боржника, на яке звернене стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; 2) з примусовим входженням до будинків, квартир та інших примі­щень, у яких знаходиться дитина, котра має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; 3) при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.

Особа, яка залучається державним виконавцем як понятий, зобов'язана з'явитися і засвідчити факт, зміст і результати вико­навчих дій, під час проведення яких вона була присутня. Перед початком таких дій державний виконавець повинен роз'яснити понятим їх права і обов'язки. Вони мають право знати, для участі в провадженні яких виконавчих дій їх залучено, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зау­важення з приводу вчинення виконавчих дій. Такі зауваження державний виконавець заносить до акта відповідної виконавчої дії, наприклад, акта опису майна тощо.

Витрати, понесені понятими, належать до витрат на прове­дення виконавчих дій (ст. 16 цього Закону) і компенсуються їм (ст. 45 Закону).

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем за­лучаються також працівники органів внутрішніх справ. Так, ви­селення боржника, тобто звільнення приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи, яка виселяється, її майна, до­машніх тварин та заборона цій особі користуватися вказаним

-31-

приміщенням здійснюється у присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ (ст. 79 цього Закону). Так само у разі, якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувана, вселення здійснюється в присутності понятих, із за­лученням працівників органів внутрішніх справ (ст. 80 цього Закону).

Для проведення виконавчих дій судовим виконавцем можуть також залучатися представники органів опіки і піклування, ін­ших органів і установ. Відповідно до ст. 78 цього Закону, держав­ний виконавець провадить виконавчі дії на виконання рішення суду про відібрання дитини з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання (нею можуть бути громадяни і дитячі заклади), та із залученням представників органів опіки і піклування.

-32-