Розділ З Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні і залучаються до проведення виконавчих дій
І
До суб'єктів виконавчих правовідносин ст. 10 цього Закону відносить дві групи осіб: учасники виконавчого провадження і ті, хто залучається до проведення виконавчих дій.
До осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, ч. 1 ст. 10 цього Закону віднесені державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі — тобто учасники виконавчого провадження. А відповідно до ч. 2 цієї статті, для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, органів опіки і піклування, інших органів, установ у порядку, встановленому цим Законом.
Норма ч. 1 ст. 10 об'єднала різних за виконуваними функціями і характером юридичної заінтересованості суб'єктів правовідносин у наслідках виконавчого провадження. І цим самим було проігноровано цивільне процесуальне законодавство і теоретичні положення цивільного процесу про поділ суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на: осіб, які беруть участь у справі і які характеризуються наявністю юридичного інтересу в наслідках справи; осіб, які не берутть участі в справі й які не мають у ній юридичного інтересу, а сприяють суду в розгляді справи (розділ II ЦПК). До першої групи учасників виконавчого провадження помилково віднесений державний виконавець, який реалізує функцію органу державної виконавчої влади (ст. 2 цього Закону) і не має юридичної заінтересованості в результатах виконання. Наявність такої заінтересованості є підставою для неможливості здійснення ним законодавчих дій: він підлягає відводу, самовідводу (ст. 17 цього Закону). Державний виконавець перебуває у правових адміністративних і трудових відносинах з регіональними, міськими (міст обласного значення), районними у містах відділами державної виконавчої служби. Тому державний виконавець є державним службовцем, який виконує функ-
-18-
цію органу державної виконавчої служби, окремим суб'єктом правовідносин, які виникають у виконавчому провадженні, а не його учасником. Він має всі ознаки суб'єкта адміністративно-процесуальних виконавчих правовідносин, зокрема: про його участь у виконанні є норма права, він може виконувати процесуальні виконавчі дії на розвиток виконавчого провадження; його процесуальним правам та обов'язкам кореспондують права і обов'язки осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні і осіб, які залучаються до виконавчого провадження.
Сторони
До учасників виконавчого провадження (осіб, які беруть у ньому участь) належать сторони — стягувачі і боржник (статті 10, 11 цього Закону). Сторонами називаються такі особи у виконавчому провадженні (громадяни чи юридичні особи), за справою яких виконується (реалізується) рішення компетентного судового чи іншого несудового органу, який розглянув правовий спір між ними, і які мають суб'єктивну матеріально-правову заінтересованість у наслідках виконання.
Стягувачем називається сторона, право якої визнане рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу і реалізується проведенням на її користь виконання. Ним може бути фізична чи юридична особа, на користь якої чи в інтересах якої видано виконавчі документи.
Боржником називається сторона, яка за рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу зобов'язана виконати певні дії на користь стягувана. Ним може бути фізична або юридична особа, яка за рішенням суду зобов'язана вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням), або утриматись від їх виконання (ст. 11 цього Закону).
Правосуб'єктність стягувача і боржника можуть мати як позивач, так і відповідач, які брали участь у процесі за справою в судових і несудових органах, в залежності від наслідків вирішення справи судом. При задоволенні вимог позивача останній у виконавчому провадженні стає стягувачем. Коли вимога позивача буде відхилена і суд покладе на нього витрати за справою або задоволить зустрічний позов відповідача, то стягувачем у виконавчому провадженні буде виступати відповідач, а позивач стане боржником.
Третя особа із самостійними вимогами, яка бере участь у цивільному процесі, в разі задоволення позову і винесення на її користь рішення, у виконавчому провадженні трансформується у стягувача, а боржником буде позивач чи відповідач, або як позивач, так і відповідач, в залежності від того, проти кого було постановлене рішення.
2 * -19 -
Треті особи без самостійних вимог у трудових справах, які виступали на боці відповідача, в разі постановлення рішення про задоволення до них регресного позову відповідача, у виконавчому провадженні будуть боржниками, а відповідач, відповідно, стягувачем. Сторони у виконавчому провадженні характеризуються такими ознаками: з приводу їх справи було постановлене рішення, на примусове виконання якого відкрито виконавче провадження; вони беруть участь у виконанні від свого імені; вони несуть виконавчий збір і їх правосуб'єктність допускає право-наступництво.
Для забезпечення реалізації своїх функцій сторонам надані широкі права і водночас покладені певні обов'язки. Зокрема, вони мають право:
1) реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. При цьому участь громадянина особисто у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком, коли за рішенням боржник зобов'язаний вчинити певні дії особисто. Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та виконують обов'язки у виконавчому провадженні через своїх законних представників — батьків, опікунів та піклувальників. Інтереси сторони виконавчого провадження, яка визнана судом безвісно відсутньою, представляють опікуни майна такої особи, які залучаються до участі в провадженні за ініціативою державного виконавця. Справи юридичних осіб у виконавчому провадженні ведуть їх керівники чи органи, посадові особи, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники (ст. 12 цього Закону);
2) брати участь у процесуальній формі співучасті і доручати участь у виконавчому провадженні одному із співучасників. Відповідно до ч. З ст. 11 цього Закону, у виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен із них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь одному із співучасників. Співучасть у виконавчому провадженні можлива обов'язкова і факультативна. Обов'язкова настає тоді, коли у справі виноситься рішення, постановлене на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів із таких спірних матеріальних правовідносин, які характеризуються численністю суб'єктів, а права і обов'язки одного з них не можна було встановити без визначення прав і обов'язків кожного з них. Факультативна співучасть можлива тоді, коли з процесуальних міркувань суд має право об'єднати в одне провадження кілька однорідних вимог за позовом одного і того ж позивача або до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів, або за позовом різних позива-
-20-
чів до одного і того ж відповідача (ст. 144 ЦПК). Отже, співучасть у виконавчому провадженні передує наявності обов'язкової і факультативної співучасті в цивільному, арбітражному судочинстві чи в іншому юрисдикційному органі, рішення яких поставлене на користь кількох стягувачів чи проти кількох боржників. Умовно можна назвати співучасть на боці стягувачів з обставин, визначених ч. 1 ст. 49 цього Закону, за якими у разі, якщо в районному чи міському відділі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного і того ж боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження;
3) на заміну себе правонаступниками. За правилом ч. 4 ст. 11 цього Закону, у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець зобов'язаний своєю постановою здійснити заміну цієї сторони правонаступником, визначеним відповідно до закону: в разі смерті громадянина, ліквідації юридичної особи, уступки права чи прийняття на себе обов'язку іншої особи тощо, тобто у випадках настання правонаступництва в матеріальних правовідносинах майнового, але не особистого характеру.
Для правонаступника всі дії, вчинені стороною до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові в тій мірі, в якій вони були б обов'язковими для сторони, котру правонаступник замінив. Правонаступник набуває всіх нездійснених і нереалізованих прав попередника (сторони) на час вступу у виконавче провадження і, виходячи з дії принципу диспозитивності, може вільно ними розпоряджатися;
4) заявляти відводи державному виконавцю, експерту, спеціалісту, перекладачу. Такі особи не можуть бути учасниками виконавчого провадження і підлягають відводу, якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, котрі беруть участь у виконавчому провадженні чи заінтересовані в результатах виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості. Відвід цим особам може бути заявлений сторонами або їх представниками шляхом подачі письмової заяви у будь-який час до закінчення виконавчого провадження. Відвід державного виконавця вирішується постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, а питання про відвід експерта, спеціаліста і перекладача вирішується мотивованою постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу (ст. 17 цього Закону);
5) оскаржити постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження у порядку, встановленому ст. 24 цього Закону — до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або відповідного суду у десятиденний строк.
-21-
І
Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути також оскаржена заявником начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду в десятиденний строк з моменту її одержання (ст. 25 цього Закону). Може бути також оскаржена постанова про відкладення виконавчого провадження (ст. 27);
6) знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали (ст. 29);
7) заявляти клопотання і брати участь у проведенні виконавчих дій (ст. 29);
8) давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлюючи свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження (ст. 29);
9) оскаржувати рішення дії (бездіяльність) державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби з питань виконавчого провадження (ст. 29 Закону, ст. 24820 ЦПК);
10) укладати мирову угоду, яка затверджується судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачаМи та користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом (ст. 29);
11) подавати заяву про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення (ст. 33 Закону, ст. 351 ЦПК) про зупинення виконавчого провадження (ст. 36), про відкладення проведення виконавчих дій (ст. 32);
12) оскаржувати: постанову про зупинення виконавчого провадження (ст. 36), постанову про закриття виконавчого провадження (ст. 37), про закінчення виконавчого провадження (ст. 39), постанову про стягнення виконавчого збору (ст. 46).
Крім зазначених прав, стягувач і боржник мають тільки властиві для них права. Стягувач має право:
1) подавати заяву про відкриття провадження до районних (міських) відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції за місцем проживання, роботи боржника або за місцем знаходження його майна (ст. 20 цього Закону). Відповідно до ст. 18 цього Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження про примусове виконання рішення за заявою стягувача або його представника;
2) подавати заяву: про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення ви-
-22-
конавчого документа (ч. 2 ст. 29, статті 23, 40 цього Закону, статті 350, 353 ЦПК), про оголошення розшуку боржника чи дитини (ст. 355 ЦПК).
Боржник має право: зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу (ст. 56), а також визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно (ст. 61) та інші предмети.
Сторони у виконавчому провадженні користуються ще деякими іншими правами, передбаченими законодавством України.
На сторін покладаються також обов'язки — загальні і спеціальні. Загальні: сумлінно користуватися всіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій (ч. 4 ст. 29 цього Закону).
Спеціальні: нести витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій (ст. 45 цього Закону), сплачувати виконавчий збір (ст. 46 цього Закону) та інші. Боржник зобов'язаний виконувати заборону виконавця розпоряджатися майном (ст. 55 цього Закону).
Представники сторін
Учасниками виконавчого провадження є також представники сторін, якими будуть особи, котрі діють від їх імені і в їх інтересах у межах наданих ними повноважень.
Представництво у виконавчому провадженні є процесуально-правовим засобом, який забезпечує реалізацію стягувачем і боржником своїх справ і виконання обов'язків, а також сприяє органу державної виконавчої служби неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Представник сторін у виконавчому провадженні перебуває в подвійних правовідносинах: зі стороною та з органом державної виконавчої служби. Правовідносини між представником і довірителем — стягувачем чи боржником є матеріально-правовими, оскільки базуються на цивільно-правовому договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві в громадській організації, на родинних зв'язках і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права.
Процесуально-правові відносини виникають між представником і стороною з приводу визначення і оформлення представникові повноважень у виконавчому провадженні.
Правовідносини між представником і органом державної виконавчої служби виникають у виконавчому провадженні в процесі примусового виконання рішень судових та несудових органів і регулюються нормами Закону «Про виконавче провадження», іншим законодавством України.
-23-
Представник у виконавчому провадженні покликаний виконувати дві функції: представляти сторону, бути її повіреним, тобто здійснювати представництво, а також захищати права та інтереси сторони, тобто здійснювати правонаступництво.
Правове становище представника у виконавчому провадженні у нормативному порядку окремо не визначене. Але норма, встановлена ч. 1 ст. 12 цього Закону про те, що сторони можуть реалізувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні через представника, свідчить про те, що представники можуть мати всі права і нести всі обов'язки сторони (ст. 29 та інші) в межах обсягу, визначеного стороною. Не можуть вони тільки реалізовувати обов'язки боржника, який зобов'язаний, згідно з рішенням, вчинити певні дії особисто (ч. 1 ст. 12 цього Закону).
Законодавство про виконавче провадження не врегульовує питання про те, хто може бути представником сторони, тому в цьому разі можуть бути застосовані субсидіарно норми цивільного процесуального права України, зокрема, статті 111 і 112 ЦПК України, які визначають коло осіб, що можуть бути представниками в цивільному процесі України і послуги яких переносяться на виконавче провадження.
Керуючись вказаними нормами, можна визначити, які особи можуть бути представниками у виконавчому провадженні:
1) члени органів управління, працівники підприємств, установ, організацій усіх форм власності в справах таких юридичних осіб. Цей висновок можна також зробити з ч. 4 ст. 12 Закону «Про виконавче провадження», якою передбачено, що участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, котрі діють в межах повноважень, наданих їм законом (в широкому розумінні — також статутом, положенням тощо) або через представників юридичної особи. Такими, як правило, є працівники юридичної служби;
2) уповноважені профспілок — у справах працівників, а також осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється професійними спілками. Кодексом законів про працю України (ст. 244) професійним спілкам надане право представляти і захищати інтереси робітників, службовців, членів сільськогосподарських колективних підприємств у сфері виробництва, побуту і культури. Якщо профспілки здійснювали, відповідно до п. 2 ст. 112 ЦПК, представництво інших осіб у справах в цивільному судочинстві, то вони, звичайно, можуть здійснювати представництво таких осіб у виконавчому провадженні з реалізації рішень, постановлених у таких справах. Уповноваженими профспілок є особи, які виділяються ними для надання допомоги в захисті прав та інтересів у виконавчому провадженні — стягувачу чи боржникові.
-24-
Такими уповноваженими можуть бути члени профспілок, але, як правило, їх функції здійснюють постійні працівники профспілкових комітетів (консультанти, інспектори та інші), які мають юридичну освіту і здатні кваліфіковано представляти сторону і здійснювати її захист;
3) уповноважені організацій, яким за статутом чи положенням надане право представляти інтереси членів цих організацій у їх справах. Це різні громадські організації, якими, відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р., є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів (ст. 3). Членство в громадській організації саме по собі не є підставою для виникнення процесуального представництва. Для цього додатково необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва, а за відсутності на це заяви уповноважений громадської організації не може бути допущений до здійснення функцій представника. У справах, що виникають з авторських і суміжних прав та інших прав інтелектуальної власності, представництво у виконавчому провадженні можуть здійснювати на договірних засадах уповноважені державного підприємства «Українське агентство з авторських та суміжних прав», котре перебуває у сфері управління Державного департаменту інтелектуальної власності, створеного в системі Міністерства освіти і науки України за постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2000 р. № 601;
4) адвокати. Функціонування адвокатури для надання юридичної допомоги передбачене ст. 59 Конституції України, а організація і порядок діяльності визначаються Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. та іншими законодавчими актами, зокрема, ЦПК, КПК, АПК. Адвокатура покликана сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян і юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу (ст. 1, 5 Закону «Про адвокатуру»);
5) один із співучасників за дорученням інших співучасників. Кожен із співучасників щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у ньому одному зі співучасників (ч. З ст. 11 Закону «Про виконавче провадження»);
6) батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники у справах недієздатних громадян, громадян, які не мають повної дієздатності, та громадян, визнаних судом обмежено дієздатними. Кодекс законів про шлюб та сім'ю України покладає захист прав та інтересів неповнолітніх дітей на їх батьків, які діють без особливих на те повноважень. У разі одруження неповнолітнього (ст. 16) він набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження
-25-
і здійснює захист своїх прав самостійно (ст. 60 КпШС). Опікуни і піклувальники мають право і зобов'язані захищати права та інтереси осіб, які перебувають під опікою і піклуванням (ст. 143 КпШС). У справах осіб, визнаних у встановленому порядку безвісно відсутніми, процесуальними представниками є опікуни, призначені для охорони і управління майном безвісно відсутнього (ст. 19 ЦК, ст. 111 ЦПК). У справі, в якій повинен брати участь спадкоємець померлої чи оголошеної в установленому порядку померлою особи, якщо спадщина ще ніким не прийнята, процесуальним представником є опікун, призначений для управління та охорони спадкового майна (ч. З ст. 111 ЦПК). Законні представники — батьки, усиновителі і піклувальники — можуть доручити вести справу в суді, а, отже, і у виконавчому провадженні, іншій особі, яку вони обрали як представника (ч. 4 ст. 111 ЦПК);
7) інші особи, допущені у виконавче провадження органом державної виконавчої служби, який примусово реалізує рішення судових чи несудових органів. Допуск таких осіб до участі в справі у цивільному чи арбітражному судочинстві не означає їх автоматичного допуску представниками і у виконавче провадження.
Функції представника у виконавчому провадженні не можуть виконувати певні особи. Відповідно до ст. 13 цього Закону представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:
1) особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбачених законом;
2) особи, над якими встановлено опіку чи піклування;
3) судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або як уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;
4) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.
Представництво у виконавчому провадженні можливе як для сторін, так і осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій — органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження» (ст. 10 цього Закону).
Аналіз представництва у виконавчому провадженні дає підставу зробити висновок, що воно може бути класифіковане на види: за підставами виникнення, за способами виникнення, за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво, та за ознаками осіб, які його здійснюють.
За підставами представництво поділяється на законне (батьки, опікуни, піклувальники) і договірне (адвокати). За способом
-26-
виникнення — на добровільне (адвокати, юрисконсульти) і необхідне (батьки, опікуни, піклувальники). За ознаками осіб, інтереси яких представляються, — на представництво стягувана, представництво боржника, представництво органів опіки і піклування, інших органів і установ. За ознаками осіб, які здійснюють представництво, — представництво: адвокатів; юрисконсультів, інших працівників юридичних осіб; уповноважених профспілок та інших громадських організацій; батьків, опікунів, піклувальників; співучасників; інших осіб, допущених до представництва (у провадженні справи в суді — судом, у виконавчому провадженні — органом державної виконавчої служби).
Здійснення функцій представника у виконавчому провадженні можливе за наявності у нього відповідних повноважень. Такі повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону. Частина 5 ст. 12 Закону «Про виконавче провадження», в якій закріплене це правило, такого порядку не передбачає. Але він визначений іншим законодавством.
Так, за правилом ст. 114 ЦПК довіреності від імені підприємств, установ, організацій видаються у письмовій формі за підписом власника чи керівника уповноваженого ним органу з прикладенням печатки підприємства, установи, організації, а від кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій — за підписом посадових осіб, уповноважених статутом, положенням, з прикладенням печатки організації.
Довіреність громадянам посвідчується нотаріально або на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють, або в управлінні будинками, житлово-комунальному підприємстві за місцем проживання; особам, які мешкають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор — у виконавчому комітеті міської, селищної чи сільської ради; особам, які перебувають на лікуванні—у відповідному лікувальному закладі; особам, котрі перебувають у місцях позбавлення волі, довіреність може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі; військовослужбовцям — у відповідній військовій частині.
Норма ст. 114 ЦПК, у якій встановлені ці правила стосовно цивільного судочинства, субсидіарно може бути застосована для видачі і оформлення довіреності на участь представника у виконавчому провадженні.
Обсяг повноважень представника в дорученні визначається при добровільному представництві особою, права і обов'язки якої реалізує представник у виконавчому провадженні. Повноваження законних представників — батьків, усиновителів, опікунів і піклувальників підтверджуються відповідно паспортом, свідоцтвом про народження неповнолітніх дітей, документом про вси-
-27-
новлення — рішенням суду; опікунів і піклувальників — посвідчуючим документом органу опіки і піклування, якими є державна адміністрація районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад (ст. 129 КпШС).
Законні представники мають право виконувати всі процесуальні дії, які могли б виконувати сторони, котрі вони представляють, якби ті мали дієздатність, в тому числі і розпорядчі дії, за окремим винятком, передбаченим статті 145, 146 КпШС.
Стаття 145 КпШС забороняє опікуну без дозволу органів опіки і піклування відмовлятися від належних підопічному прав, ділити майно, обмінювати житлоплощу, видавати письмові зобов'язання та інше.
Виходячи з цих норм, можна зробити висновок, що без дозволу органів опіки і піклування законні представники не можуть відмовлятися від стягнення, укладати мирову угоду, зменшувати розмір стягнення.
Експерти і спеціалісти
До учасників виконавчого провадження ч. 1 ст. 10 цього Закону відносить експерта і спеціаліста, які залучаються державним виконавцем з власної ініціативи або за заявою сторін для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження (ст. 13 Закону). Так, при покладенні стягнення на майно боржника, якщо оцінити окремі предмети складно, або якщо боржник чи стягувач заперечує проти проведення державним виконавцем оцінки, останній запрошує експерта, спеціаліста для визначення вартості майна (ч. 2 ст. 57 цього Закону).
Експертом, спеціалістом може бути залучена будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід роботи у відповідній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла (ст. 14 цього Закону). Така особа повинна мати не тільки спеціальні знання, а й бути спеціалістом високої кваліфікації. Для залучення її до виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову.
Для забезпечення об'єктивності і безсторонності функції експерта, спеціаліста, ними не можуть бути особи, які є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, чи заінтересовані у результатах виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості (ст. 17 цього Закону). При наявності таких обставин вони підлягають відводу (самовідводу). Відвід може бути заявлений сторонами або їх представниками і вирішу-
-28-
ється державним виконавцем, постанова якого затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.
Особа, яку призначено експертом, спеціалістом, зобов'язана з'явитися на виклик державного виконавця і дати письмовий висновок з питань, поставлених йому виконавцем, а також давати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності.
За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідо-мо неправдивого висновку експерт несе кримінальну відповідальність за статтями 178, 179 КК України, про що він має бути попереджений державним виконавцем.
Експерт і спеціаліст мають права, визначені ст. 29 цього Закону, а також відповідно до ст. 14 Закону мають право на винагороду за надані ними послуги, розмір якої визначає начальник відповідного органу державної виконавчої служби залежно від їх кваліфікації, складності виконуваної роботи і затраченого часу, керуючись Інструкцією про порядок і розмір відшкодування ри-трат і виплати винагороди особам у зв'язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про адміністративне правопорушення і виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710. Про виплату винагороди державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу державної виконавчої служби.
Розмір винагороди експерта і спеціаліста визначається в межах від 5 до 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за одну годину роботи. При проведенні експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.
Перекладачі
До складу учасників виконавчого провадження включений перекладач, правове регулювання участі якого проведене ст. 15 цього Закону.
Для виконання функцій перекладача необхідно, щоб особа була дієздатною і володіла мовами, знання яких потрібне для перекладу у виконавчому провадженні. Але функцію перекладача не можуть виконувати особи, що є близькими родичами сторін, їх представниками, беруть участь у виконавчому провадженні чи заінтересовані в результатах виконання рішення або є інші обставини, що викликають сумнів. При наявності таких обставин
-29-
перекладач підлягає відводу (самовідводу), який може бути заявлений сторонами або їх представниками та вирішується постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу (ст. 17 цього Закону).
Державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити перекладача у разі необхідності під час провадження виконавчих дій.
Стороні чи іншій особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення. Якщо така особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може бути призначено за постановою державного виконавця.
Особа, призначена перекладачем, зобов'язана з'явитися на виклик державного виконавця і зробити переклад. У разі неправильного перекладу, а також за відмову виконати обов'язки перекладача особа несе кримінальну відповідальність за статтями 176 і 179 КК України, про що вона повинна бути попереджена державним виконавцем.
Перекладач має права, передбачені ст. 29 цього Закону, а також право на винагороду за виконану роботу, яка встановлюється начальником відповідного органу державної виконавчої служби за Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплату винагороди особам у зв'язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або органів (службових осіб), у провадженні яких перебуває справа про адміністративне правопорушення і виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р.
Про виплату винагороди державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Перекладачам залежно від кваліфікації встановлені такі розміри винагород:
1) за письмові переклади — від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за авторський аркуш (40 тисяч друкованих (рукописних) знаків);
2) за усні переклади — від 5 до 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за одну годину роботи.
Переклади з рідкісних мов, з писемністю в'яззю, з власною графікою, ієрогліфами, клинописом, а також із стародавніх мов, як і переклади на іноземну мову, віднесену до рідкісних мов, що мають писемність в'яззю, власну графіку, написання ієрогліфами, клинописом, оплачуються із збільшенням ставок на 25 відсотків.
-ЗО-
Особи, які залучаються до проведення виконавчих дій
Суб'єктами виконавчого провадження, особами, які залучаються державним виконавцем у необхідних випадках для проведення виконавчих дій, є поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.
Правове регулювання залучення і участі понятих у проведенні виконавчих дій проведене в ст. 167 Закону «Про виконавче провадження». Понятими можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості у провадженні виконавчих дій і не зв'язані між собою або учасниками виконавчого провадження родинними зв'язками, підлеглістю чи підконтрольністю.
Усі виконавчі дії, спрямовані на реалізацію рішень судових і несудових органів, можуть провадитися у присутності понятих, кількість яких має бути не менше двох. Але для вчинення певних, передбачених Законом, виконавчих дій залучення і присутність понятих є обов'язковою. Зокрема, це дії, пов'язані: 1) із примусовим входженням до належних приміщень і сховищ, у яких зберігається майно боржника, на яке звернене стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; 2) з примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, у яких знаходиться дитина, котра має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; 3) при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.
Особа, яка залучається державним виконавцем як понятий, зобов'язана з'явитися і засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час проведення яких вона була присутня. Перед початком таких дій державний виконавець повинен роз'яснити понятим їх права і обов'язки. Вони мають право знати, для участі в провадженні яких виконавчих дій їх залучено, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення виконавчих дій. Такі зауваження державний виконавець заносить до акта відповідної виконавчої дії, наприклад, акта опису майна тощо.
Витрати, понесені понятими, належать до витрат на проведення виконавчих дій (ст. 16 цього Закону) і компенсуються їм (ст. 45 Закону).
Для проведення виконавчих дій державним виконавцем залучаються також працівники органів внутрішніх справ. Так, виселення боржника, тобто звільнення приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи, яка виселяється, її майна, домашніх тварин та заборона цій особі користуватися вказаним
-31-
приміщенням здійснюється у присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ (ст. 79 цього Закону). Так само у разі, якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувана, вселення здійснюється в присутності понятих, із залученням працівників органів внутрішніх справ (ст. 80 цього Закону).
Для проведення виконавчих дій судовим виконавцем можуть також залучатися представники органів опіки і піклування, інших органів і установ. Відповідно до ст. 78 цього Закону, державний виконавець провадить виконавчі дії на виконання рішення суду про відібрання дитини з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання (нею можуть бути громадяни і дитячі заклади), та із залученням представників органів опіки і піклування.
-32-
«все книги «к разделу «содержание Глав: 14 Главы: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. >