Розділ 8 Звернення стягнення на майно боржника

Майно боржника — це кошти боржника в гривнях, у інозем­ній валюті, у цінних паперах, інші цінності — ювелірні й побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, до­рогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів тощо, інші матеріальні предмети та майнові права.

Об'єктом стягнення за виконавчими документами є особисте майно боржника, яке належить йому на праві приватної власнос­ті, його частка в спільній власності подружжя, в майні колектив­ного підприємства, селянського, фермерського господарства то­що. Частка боржника у спільній власності при недостатності майна боржника для покриття боргу визначається судом у по­рядку цивільного судочинства за поданням судового виконавця, яке розглядається в судовому засіданні з викликом боржника та інших суб'єктів спільної власності.

Виконавчі дії, спрямовані на звернення стягнення на майно боржника, є комплексними і складаються з виявлення майна, йо­го арешту (опису), вилучення та примусової реалізації.

У першу чергу стягнення за виконавчими документами звер­тається на кошти боржника у гривнях, іноземній валюті, на інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

На виявлені у боржника гроші, в тому числі іноземну валю­ту, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, сріб­ла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перли, а також лом і окремі частини таких виробів накладається арешт, вони підлягають обов'язковому вилученню і передаються на зберігання і реалізацію до територіальних управлінь Націо­нального банку України відповідно до «Положення про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт», затвердженого Постановою Правління

-91-

Національного банку України 4 жовтня 1999 року № 489 за на­явності даних про кошти та інші цінності боржника, що знахо­дяться на рахунках і вкладах на зберіганні в банках або інших кредитних організаціях, на них накладається арешт (ст. 50 цього Закону).

Якщо виявлених коштів у боржника в гривнях недостатньо одночасно для задоволення всіх вимог стягувача, то стягнення звертається на його кошти в іноземній валюті.

При цьому у тих випадках, коли кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках, внесках або на зберіганні у банку або іншій кредитній установі, які мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, державний викона­вець зобов'язує їх продати іноземну валюту в розмірі, необхідно­му для погашення боргу, та перерахувати цю суму в гривнях на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби.

Інший порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті, які знаходяться на рахунках, внесках або на зберіганні в банку або іншій кредитній організації, які не мають права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку. В таких випадках державний виконавець зобов'язує цю кредитну організацію, надіславши до неї платіжну вимогу, пере­рахувати такі кошти в іноземній валюті на депозитний рахунок державної виконавчої служби або зобов'язує таку кредитну орга­нізацію протягом семи днів перерахувати такі кошти до банку чи іншої кредитної організації, що мають право на їх реалізацію. Кошти в іноземній валюті, що надійшли на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби, продаються банком чи ін­шою кредитною організацією, які мають право їх реалізації за до­рученням державного виконавця.

Якщо у боржника відсутні кошти та цінності, яких було б до­статньо для задоволення вимог стягувача, тоді стягнення зверта­ється на належне боржникові інше майно, за винятком майна, яке перебуває під забороною стягнення. Перелік видів такого майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за ви­конавчими документами, встановлений додатком до Закону Ук­раїни від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження».

Відповідно до нього, стягнення за виконавчими документами не може бути звернене на такі види майна та предмети, що нале­жать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні, зокрема: 1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні: а) одяг (на кожну особу) — одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зи­мовий костюм (для жінок — два літніх плаття), головні убори по

-92-

одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більше як на 50 відсотків; б) взуття у кількості по одній парі літнього, осін­нього, зимового та інше взуття, зношене більше як на 50 відсот­ків; в) білизна у кількості двох змін на кожну особу; г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особистих рушники на кожну особу; д) необхідний кухонний по­суд; е) один холодильник на сім'ю; є) меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стягнення; ж) всі дитячі речі. 2. Продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебува­ють на його утриманні, — на три місяці. 3. Паливо, необхідне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для приготування їжі та обігрівання приміщення про­тягом шести місяців. 4. Одна корова, а у разі відсутності коро­ви — одна телиця, коли немає ні корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — у осіб, які займаються сільським господар­ством. 5. Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кіль­кості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів. 6. Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного) та незнятий урожай — у осіб, які займа­ються сільським господарством (за винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення). 7. Інструменти, необхідні для осо­бистих професійних занять (музичні та інші).

Певними особливостями характеризується і об'єкт стягнен­ня, яким є заставлене майно.

Відповідно до ст. 52 Закону звернення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається як для задоволен­ня вимог стягувача-заставодержателя, так і для задоволення ви­мог інших стягувачів. Але для задоволення вимог стягувача-за­ставодержателя стягнення звертається на заставлене майно боржника при недостатності у нього іншого майна для повного задоволення інших вимог з додержанням правил, які регулюють порядок звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи (глава 6 Закону «Про виконавче провадження»).

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержате-лями, стягнення на заставлене майно боржника в порядку при­мусового виконання допускається лише у разі, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника за-ставодателю. А кошти, отримані від реалізації майна, що знахо­дяться під заставою, спочатку йдуть для задоволення зобов'язань боржника перед заставодателем, і лише залишок коштів — для задоволення вимог стягувача.

-93-

При зверненні стягнення на майно боржник має право вказа­ти на ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стяг­нення в першу чергу. І така заява підлягає задоволенню, якщо вона не порушує інтересів стягувача і не перешкоджає виконан­ню рішення. Але остаточно черговість стягнення на кошти та ін­ше майно боржника визначається державним виконавцем.

Початковою дією при зверненні стягнення на майно боржни­ка є його виявлення, якщо воно не було описане на забезпечення виконання рішення суду. Способи виявлення майна можуть бути різні, але серед них важливе значення має реалізація державним виконавцем наданого йому права входити до приміщень і схо­вищ, що належать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово від­кривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища, а також одержувати від інших осіб необхідні для про­ведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію (ст. 5 Закону).

Виявленню майна сприяє особиста участь у проведенні вико­навчих дій стягувача та залучених до провадження представни­ків органів внутрішніх справ, опіки і піклування, інших органів і установ.

Щодо виявлення майна, що перебуває під заставою, то відо­мості про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, інших об'єктів, згідно із ст. 15 Закону України «Про заставу» по­винні вноситись підприємствами до Книги запису застави. Крім цього, відомості про заставу рухомого майна за договорами за­стави, посвідченими в нотаріальному порядку, а також інші відо­мості про заставу рухомого майна можна отримати у держателя державного реєстру застав рухомого майна (у відповідних облас­них філіях підприємства «Держінформ'юст»). Відомості про за­ставу рухомого майна за договорами застави, які не посвідчують-ся у нотаріальному порядку, можна отримати, ознайомившись із такими договорами на самому підприємстві, оскільки відомості про них не вносяться ні до Книги запису застав, ні до Державно­го реєстру. Відповідні організації на вимогу державного виконав­ця зобов'язані надати такі відомості — довідки, документи, дого­вори (статті 5, 6 цього Закону).

На виявлене майно боржника накладається арешт, який по­лягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоря­джатися ним, а при необхідності — в обмеженні права користу­вання майном чи його вилученні у боржника та передачі на збе­рігання іншим особам.

Арешт майна застосовується з метою: 1) забезпечення збере­ження майна боржника, що підлягає подальшій передачі стягува-чеві або реалізації; 2) виконання рішення (постанови, вироку)

-94-

про конфіскацію майна; 3) виконання ухвали суду про накладен­ня арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи інших осіб, зокрема ухвали суду про забезпечення позо­ву (п. 1 ст. 152 ЦПК).

Опис майна боржника провадиться державним виконавцем у присутності боржника чи його представника і не менше двох по­нятих. Стягувач чи його представник можуть також бути присут­німи при проведенні опису майна.

При відсутності боржника чи його представника опис майна здійснюється в присутності одного з повнолітніх членів сім'ї борж­ника, а при їх відсутності — за участю представника житлово-екс­плуатаційної організації або представника органів державної влади та місцевого самоврядування за мотивами рішення суду.

Інші наслідки настають, коли провести опис майна боржни-ка-юридичної особи за участю його представника неможливо. В таких випадках державний виконавець може здійснити опис майна, після проведення якого зобов'язаний не пізніше насту­пного дня надіслати копію акта опису боржникові і повідомити відповідні органи про оголошення заборони боржнику здійсню­вати відчуження описаного майна.

Акт опису (арешту) складається у письмовій формі за зміс­том, встановленим Інструкцією МЮ України (п. 5.5). У ньому мають бути зазначені:

1)  час і місце складання акта. Час — число і рік — зазнача­ються числами, а назва місця — прописом. Місце визначається міс­цем, де провадиться опис майна (в будинку, квартирі, їх адреса);

2)  назва відділу державної виконавчої служби, в якому пра­цює державний виконавець, а також прізвище, ім'я, по батькові державного виконавця та осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх процесуального стану;

3) назва органу чи посадової особи, видане ними рішення або виконавчий документ, що підлягає виконанню, його резолютивна частина;

4)  назва стягувача та боржника;

5) назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні оз­наки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проба, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

6) якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних мета­лів, каменів, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визна­ченням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт і прошиваються, підписуються державним виконавцем, учасниками опису і опечатуються печаткою відповідного відділу державної виконавчої служби;

7)  оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вар­тість усього майна. Така оцінка майна боржника провадиться

-95-

державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами. При складності оцінки окремих предме­тів для визначення їх вартості залучається експерт або спеці­аліст. Вони залучаються і тоді, коли стягувач чи боржник запере­чує проти проведення оцінки майна державним виконавцем. Сторони мають право оспорювати належність майна і його оцін­ку до суду (ч. З ст. 29 Закону);

8)  якщо проводилося опечатування предмета, — які предме­ти, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

9) строк, по закінченню якого майно може бути передане для реалізації;

10)  назва особи, якій майно передане на зберігання, а якщо майно передане на зберігання не боржнику, а іншій особі, — пас­портні дані, її адреса;

11)  відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та матеріаль­ну відповідальність за його розтрату, відчуження, утаювання або підміну. Якщо державний виконавець установив зберігачеві пра­ва користування описаним майном, про це також вказується в акті опису із зазначенням виду, обсягу і строків обмеження;

12)  зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при опису, і розпорядження по них державного виконавця.

При проведенні опису майна державний виконавець оголо­шує боржнику заборону розпоряджатися описаним майном, а в разі необхідності — його користуванням.

Види, обсяг і строки обмеження встановлюються в кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника або володільця, необхідності користуван­ня та інших обставин.

В акті опису (арешту) майна боржника при необхідності од­ночасно повинні бути перераховані предмети, їх вартість як кож­ного окремо, так і загальної кількості, які залишені боржнику, а також зроблений перелік іншого майна, в тому числі, яке є спіль­ною власністю боржника з іншими особами, на яке не було на­кладено арешт.

Акт опису майна має бути стверджений підписами державно­го виконавця, боржника, стягувача, інших осіб, які були присутні при накладенні арешту на майно. При відмові від підпису сторін чи інших осіб, які були присутні при вчиненні арешту майна, державний виконавець робить про це відмітку в акті опису тако­го майна.

Акт опису майна складається: в двох примірниках — перший залишається в провадженні державного виконавця, другий вида-

-96-

ється боржнику під розписку на першому примірнику; в трьох примірниках — третій вручається зберігачеві майна під розписку, якщо такою особою не є боржник.

При виконанні ухвали суду про забезпечення позову (п. 1 ст. 152 ЦПК, ст. 67 АПК) акт складається в трьох примірниках: один залишається у виконавчому провадженні, один надсилаєть­ся суду, один вручається зберігачеві майна або боржникові під розписку.

У випадку конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна акт опису складається у чотирьох примірниках: один залишається у провадженні державного виконавця, інші вручаються під розписку боржнику, представнику державних по­даткових органів, і один — в орган, що виніс рішення.

Про опис майна і заборону його відчуження, якщо відчужен­ня описаного майна може здійснюватися лише у встановленому законодавством порядку, державний виконавець направляє пові­домлення в органи чи установи, які посвідчують договори відчу­ження майна або провадять його перереєстрацію на іншого влас­ника (органи нотаріату, державна автомобільна інспекція, бюро технічної інвентаризації тощо).

З метою забезпечення збереження майна боржнику, на яке можливо звернути стягнення, не проводячи опис майна, держав­ний виконавець може винести постанову про накладення арешту на майно боржника і оголошення заборони на його відчуження. Така постанова має бути направлена боржнику і в зазначені ви­ще органи (органи нотаріату тощо) не пізніше наступного дня після її винесення.

За порушення постанови державного виконавця про заборо­ну посвідчення відповідних договорів, спрямованих на відчужен­ня описаного (арештованого) майна боржника, а також про забо­рону із його перереєстрації та іншого власника посадові особи чи службові особи несуть встановлену законом відповідальність — дисциплінарну, кримінальну, матеріальну.

З метою забезпечення законності звернення стягнення на майно особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, на­лежить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під ареш­ту (ст. 59 Закону).

Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам (зберігачам), призначеним дер­жавним виконавцем під розписку в акті. Якщо боржник або чле­ни його сім'ї чи представник боржника-юридичної особи відмо­вилися прийняти описане майно на зберігання або були відсутні при проведенні опису такого майна, а також при наявності обста­вин, що не дозволяють передати зазначеним особам майно на

7 - 1-1485                                              -97-

зберігання, державний виконавець призначає зберігачем цього майна іншу особу.

Зберігач майна має право ним користуватися, але державний виконавець може опечатати майно і заборонити або обмежити пра­во користування майном, якщо особливості цього майна при корис­туванні ним можуть викликати його обезцінення чи знищення.

Характер обмеження (вид, обсяг, строк) встановлюється з урахуванням властивостей майна, його значення для сторін, не­обхідності використання тощо, але користування предметами одягу та предметами індивідуального вжитку забороняється.

За виконання обов'язку зберігача, якщо ним не є боржник чи члени його сім'ї, виплачується винагорода або прибуток від збе­рігання майна, розмір яких встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем, укладеною з дотриманням вимог ста­тей 413—424 Цивільного кодексу України, які регулюють право­відносини із схову (зберігання) майна.

Такий розмір не може бути більшим від 5% вартості переда­ного на зберігання майна за один місяць. Розмір винагороди за зберігання тварин збільшується на 50% встановленої плати за зберігання майна. Зберігач має право також на відшкодування витрат, понесених із зберігання майна.

Правом на винагороду за зберігання описаного майна не ко­ристуються посадові особи державної або громадських юридич­них осіб, які виконують обов'язки із збереження ввірених їм цін­ностей у порядку виконання посадових обов'язків, зокрема, ко­менданти, комірники та інші.

Зберігач описаного майна за порушення заборони державно­го виконавця розпоряджатися або користуватися ним несе перед­бачену Законом відповідальність — матеріальну, дисциплінарну, кримінальну. При виявленні розтрати, відчуження, утаювання чи підміни переданого на збереження майна державний виконавець складає про це акт і звертається з поданням до суду чи органу прокуратури за місцем виконання рішення для вирішення питан­ня про відповідальність зберігача описаного майна.

Інший правовий порядок передбачений для грошових коштів і цінностей. Гроші в гривнях та іноземній валюті, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і ме­талів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку Ук­раїни (ст. 55 Закону).

Арешт на цінні папери визначається «Порядком накладення арешту на цінні папери», який затверджений Постановою Кабі­нету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. № 1774.

-98-

Цей порядок встановлений відповідно до ст. 55 Закону «Про виконавче провадження» і визначає основні вимоги щодо накла­дення арешту на цінні папери під час виконавчого провадження.

Для цього державний виконавець виносить окрему постано­ву або в постанові про відкриття виконавчого провадження за­значає про накладення арешту на цінні папери боржника. При цьому арешт може бути накладений на будь-які цінні папери не­залежно від їх виду та форми випуску як одного власника, так і кількох співвласників.

Копія постанови про накладення арешту на іменні цінні па­пери у документарній формі надсилається реєстратору або емі­тенту, що веде реєстр власників іменних цінних паперів згідно із законодавством (реєстроутримувачем), а у випадку накладення арешту на цінні папери, випущені у бездокументарній формі, або знерухомлені цінні папери — зберігачу, а також іншим особам, визначеним законодавством про виконавче провадження.

Цінні папери, на які накладено арешт, описуються, про що складається акт за встановленою формою, в якому зазначається їх вид, найменування випуску, категорія та кількість.

Описані іменні цінні папери у документарній формі та цінні папери на пред'явника у документарній формі підлягають обов'язковому вилученню та негайній передачі на зберігання до установ Національного банку. Крім того, такі цінні папери обме­жуються в обігу шляхом їх блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника негайно після отримання копії від­повідної постанови державного виконавця. Блокування полягає в припиненні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями.

Цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та знеру­хомлені цінні папери обмежуються в обігу шляхом здійснення зберігачем відповідної облікової операції негайно після отриман­ня копії постанови державного виконавця. У цьому випадку цін­ні папери (частина або всі) на рахунку власника обмежуються в обігу шляхом виконання відповідного облікового запису.

Арештоване майно вилучається з передачею його для реалі­зації державним виконавцем у встановлений ним строк, але не раніше п'яти днів після накладення арешту. Негайно після на­кладення арешту вилучаються і передаються для продажу про­дукти та інші речі, що швидко псуються.

Реалізація майна, на яке накладено арешт, провадиться за правилами ст. 61 цього Закону і здійснюється державним вико­навцем у двомісячний строк з дня накладення арешту шляхом продажу такого майна, за винятком майна, виключеного за зако­ном з обігу, шляхом його продажу через торговельні організації,

- 99 -

відповідні структури Міністерства фінансів на прилюдних тор­гах, аукціонах, якщо інше не передбачене законом.

Речі та предмети рухомого майна продаються спеціалізова­ною торговельною організацією на комісійних та інших договір­них засадах, установлених законом. Нерухоме майно боржника реалізується шляхом проведення торгів спеціалізованими органі­заціями, які мають право здійснювати операції з нерухомістю в порядку, встановленому законодавством України. При цьому по­рядок реалізації коштів і цінностей (ч. 5 ст. 55 цього Закону) ви­значається Національним банком України, а іншого майна — Мі­ністерством юстиції України.

При реалізації майна боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно. Тоді, коли від прода­жу певної частини майна буде виручено суму, достатню для за­доволення вимог стягувача і для сплати всіх витрат на виконавче провадження, подальший продаж арештованого майна припиня­ється. Державний виконавець має право відхилити заяву борж­ника щодо черговості продажу майна, якщо внаслідок її задово­лення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконан­ня або продовжиться його строк.

Передане торговельній організації майно, не реалізоване впродовж двох місяців, переоцінюється державним виконавцем за участю представника торговельної організації в присутності стягувача і боржника чи їх представників. Неявка сторін, викли­каних на переоцінку майна, не перешкоджає вчиненню дій із йо­го переоцінки.

У випадку, коли після переоцінки майна воно не буде прода­не протягом двох місяців торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому зали­шити за собою непродане майно боржника за рахунок покриття стягнення за рішенням суду.

Стягувач має право впродовж п'яти днів подати письмову заяву про залишення за собою непроданого майна. Якщо в зазна­чений строк така заява не надійде до державного виконавця, ос­танній знімає арешт з майна і воно повертається боржникові без виконання.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче прова­дження» наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5 був затверджений «Порядок реалізації ареш­тованого майна» (зареєстрований в МЮ України 19 липня 1999 р. за № 480/3773), який регулює реалізацію арештованого майна, за винятком нерухомого майна, майна, вилученого зако­ном з обігу, і грошових коштів у гривнях та іноземній валюті, а також цінностей, визначених у ч. 5 ст. 55 Закону «Про виконавче провадження».

-100-

«Порядок» встановлює, що реалізація арештованого майна здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу на комісійних та інших договірних засадах і шляхом продажу на аукціоні. (При цьому продовольчі товари реалізуються держав­ним виконавцем шляхом продажу на комісійних та інших дого­вірних началах через торговельні організації негайно).

Для цього відділ державної виконавчої служби укладає дого­вір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації незалежно від форми власності, яка здійснює реалізацію майна на комісійних та інших договірних началах і шляхом проведення аукціону за визначену комісійну винагороду, розмір якої не по­винен перевищувати двадцяти відсотків від суми коштів, одержа­них від реалізації майна.

Сторона договору — спеціалізована організація (організатор аукціону) — повинна мати власне або орендоване приміщення з відповідними умовами для зберігання, перепродажної підготовки і демонстрації майна, яке відповідає торговельно-технологічним, санітарно-гігієнічним і протипожежним нормам, а також примі­щення для проведення аукціону.

Майно, яке передається на аукціон, приймається матеріально відповідальною особою організатора аукціону відповідно до акта передачі арештованого майна та інших необхідних документів, що містять інформацію про аукціонне майно.

В акті зазначається: найменування організатора аукціону, місцезнаходження, телефон, факс, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ, розрахунковий рахунок, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, що прийняла майно; прізвище, ім'я, по батькові державного виконавця, який передав майно; назва майна, харак­теристика майна, його кількість, ціна, стартова ціна лота тощо; підпис особи, що приймає майно, і підпис державного виконавця, число, місяць, рік передачі майна.

На прийняте майно організатор аукціону складає інформа­ційні картки на кожний лот із зазначенням стартової ціни. Лот — одиниця майна, що виставляється для продажу на аукціоні, або партія аукціонного майна, що пропонується для продажу як одне ціле. Кожному лоту надається свій номер, який зазначається в інформаційній картці і оголошується ліцитатором (ведучий аук­ціону, який повинен знати порядок і володіти технікою прове­дення торгів).

Інформаційна картка має містити в собі: найменування орга­нізатора аукціону; місцезнаходження, телефон, факс; ідентифіка­ційний код в ЄДРПОУ (Єдиному державному реєстрі підпри­ємств та організацій України); номер розрахункового рахунку в банку, МФО; номер інформаційної картки, назва лота, харак­теристика лота, стартова ціна лота; прізвище, ініціали, підпис

-101-

відповідальної особи організатора аукціону, печатка, число, мі­сяць, рік.

Організатор аукціону несе відповідальність, встановлену за­конодавством, за відповідність майна характеристиці, зазначеній в інформаційній картці. Він несе також відповідальність за збе­реження майна з часу прийняття його на аукціон до видачі опла­ченого майна покупцю.

Для проведення продажу майна організатор аукціону визна­чає термін (дату і час), який не повинен перевищувати 45 днів з дня прийняття майна організатором аукціону до дня проведення аукціону. Але не пізніше як за ЗО днів до проведення аукціону організатор дає інформаційне повідомлення про проведення аук­ціону — публічно оголошує через рекламні повідомлення на те­лебаченні, по радіо, у пресі перелік майна, що виставляється на аукціоні для продажу, відомості про майно, стартові ціни, кінце­вий термін реєстрації для участі в аукціоні, дату, час, місце озна­йомлення з майном та проведення аукціону, а також адресу, но­мери телефонів.

З цього часу фізичним та юридичним особам, які бажають взяти участь в аукціоні, надається можливість попередньо озна­йомитися з аукціонним майном. Для цього майно, призначене на аукціон, з інформаційними картками виставляється у спеціально відведеному для цього приміщенні для демонстрації покупцям.

Фізична або юридична особа (покупець), які виявили бажан­ня взяти участь в аукціоні, сплачують реєстраційний внесок у розмірі, визначеному організатором аукціону, який не може пе­ревищувати двох неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, та подає організатору аукціону заяву на участь в аукціоні. В заяві зазначається: найменування заявника (для юридичної особи — найменування, організаційно-правова форма, місцезна­ходження, ідентифікаційний номер у Державному реєстрі юридичних осіб, реєстраційний номер; для фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер, коли і ким виданий, місце прописки), ідентифікаційний номер у Дер­жавному реєстрі фізичних осіб, реєстраційний номер); телефон, факс; прохання про надання дозволу взяти участь у аукціоні; повідомлення про те, що з умовами продажу майна на аукціоні ознайомлений і зобов'язаний їх виконувати; підпис заявника.

Особа, яка прийняла заяву (відповідальна особа організатора аукціону), зазначає свою посаду, прізвище, ім'я, по батькові і да­ту реєстрації заяви. Реалізація права на подачу заяви закінчуєть­ся за три дні до початку проведення аукціону.

Під час подачі заяви заявник пред'являє паспорт або інший документ, що засвідчує його особу, а представник юридичної осо­би — також документ, що підтверджує його повноваження.

-102-

Всі учасники аукціону заносяться до книги реєстрації із за­значенням необхідних про них відомостей, вказаних у заяві. Але стосовно юридичних осіб-нерезидентів вказується тільки їх най­менування, місцезнаходження та країна, де зареєстрована особа. Стосовно іноземців — прізвище, ім'я, по батькові (у разі наявно­сті такого), адреса їх постійного місця проживання за межами України.

Зареєстровані учасники аукціону отримують виготовлені друкарським способом вхідні квитки, в яких на зворотній стороні зазначені умови проведення аукціону, та картки з аукціонними номерами, які відповідають реєстраційним номерам і за якими вони беруть участь у торгах.

Відомості про учасників аукціону, їх кількість і пропозиції не підлягають розголошенню до визначення остаточного переможця.

На аукціоні можуть бути присутні й інші особи за умови вне­сення вхідної плати, розмір якої визначається організатором аук­ціону. Без оплати входу на аукціоні можуть бути присутні борж­ник, стягувач, державний виконавець.

Для проведення аукціону встановлюється такий порядок. Розпочинається аукціон з оголошення ліцитатором порядку його проведення. Потім він за кожним лотом, що виставляється на продаж, оголошує номер, вказаний в інформаційній картці, наз­ву, коротку характеристику майна, стартову ціну (ціна, яка фор­мується, виходячи з ціни аукціонного майна, з урахуванням ви­трат на підготовку та проведення аукціону) і крок аукціону (мі­німальна надбавка, на яку в ході торгів здійснюється підвищення стартової та кожної наступної ціни, оголошеної ліцитатором. Йо­го розмір встановлює організатор аукціону на кожний лот, але не менше як на 10 відсотків вищий за попередню ціну).

Лот виставляється на торги за наявності не менше двох по­купців. У випадку, коли протягом трьох хвилин після триразово­го оголошення стартової ціни учасники не виявляють бажання придбати запропонований ліцитатором лот, то об'єкт продажу знімається з торгів і аукціон за цим лотом не проводиться.

Учасники аукціону, які виявили бажання придбати заявле­ний лот на оголошену ліцитатором ціну, піднімають квиток учас­ника з номером, повернутим до ліцитатора або одночасно підні­мають квиток з номером і проголошують свою ціну.

Мовчання учасника аукціону, який першим підняв квиток з номером, приймається ліцитатором як згода учасника з оголоше­ною ціною. Після цього ліцитатор оголошує наступну ціну відпо­відно до кроку аукціону. Запропонована учасником аукціону ці­на має бути більшою від ціни, оголошеної ліцитатором.

У випадку, коли ціна, запропонована учасником аукціону, який першим підняв квиток з номером, є більшою від ціни, за-

-103-

пропонованої ліцитатором, останній називає номер учасника і за­пропоновану ним ціну.

Тоді, коли після триразового повторення чергової ціни тіль­ки один з учасників аукціону, тримаючи квиток з номером, дає згоду на його придбання, торги за цим лотом закінчуються, і лі-цитатор оголошує про продаж лота, називає продажну ціну і аук­ціонний номер переможця.

У процесі проведення аукціону ведеться протокол, в якому зазначається: номер лота, стартова та продажна ціна майна (ло­та), пропозиції покупців і відомості про покупця, який запропо­нував під час аукціону найвищу ціну (переможця аукціону).

Протокол підписують ліцитатор та переможець аукціону. Ке­рівник організації, яка проводила аукціон, зазначає у протоколі відповідні суми, і у разі сплати їх у багаторазовому порядку, номери рахунків, на які переможцю потрібно внести кошти на придбане майно, та затверджує протокол у день проведення аукціону.

Переможець аукціону, який відмовився від підписання про­токолу аукціону, позбавляється права на подальшу участь у цьому аукціоні. За наявності достатньої кількості покупців торги за цим лотом відновлюються.

При підписанні протоколу ліцитатором, переможцем аукціо­ну і керівником організатора аукціону копії такого протоколу ви­даються переможцю аукціону, а також державному виконавцю в строк не пізніше трьох днів з дня проведення аукціону.

Державний виконавець на підставі протоколу складає акт про проведений аукціон і подає його на затвердження суду, який прийняв рішення про звернення стягнення на майно, або нота­ріусу, що вчинив нотаріальний напис.

Акт державного виконавця повинен містити в собі: ким, коли і де проводиться аукціон; перелік і коротка характеристика реа­лізованого майна; початкова і остаточна ціна реалізованого май­на; назва і адреса покупця (прізвище, ім'я, по батькові, назва юридичної особи); сума, внесена переможцем аукціону за при­дбане майно. До акта додається список учасників аукціону. Копія затвердженого акта видається переможцю аукціону (покупцю) та організатору аукціону. Придбане покупцем на аукціоні майно по­верненню організатору аукціону не підлягає.

За результатами проведення аукціону складається аукціонна відомість, копія якої протягом трьох днів передається державно­му виконавцю.

У процесі проведення аукціону можуть виникати обставини, які ускладнюють виконання і викликають переоцінку майна. Майно (лот), яке виставлене на аукціон і не продане, або придба­не в кількості, що не перевищує тридцять відсотків його обсягу,

-104-

підлягає уцінці не більше, ніж на двадцять відсотків вартості, ви­значеної в акті опису, оцінки та передачі майна. Але товари, на які згідно із законодавством установлено мінімальні ціни, мо­жуть бути уцінені лише до розміру мінімальної ціни, затвердже­ної в установленому порядку.

Переоцінка провадиться державним виконавцем за участю представника організатора аукціону в присутності стягувача і боржника чи їх представників (ч. З ст. 61 Закону), але неявка стягувача і боржника не перешкоджає проведенню переоцінки. Про уцінку майна складається акт, який додається до акту опису, оцінки та передачі майна.

Після уцінки майна проводиться повторний аукціон, але не пізніше ЗО днів після складання акту уцінки майна та дати ін­формаційного повідомлення про проведення аукціону. Якщо майно не було продане або якщо аукціон не відбувся, майно зні­мається з аукціонних торгів.

За придбане на аукціоні майно переможці аукціону на під­ставі копії затвердженого протоколу протягом трьох днів з дня затвердження протоколу, не враховуючи дня проведення аукціо­ну, вихідних і святкових днів, здійснюють розрахунки за придба­ні на аукціоні товари в порядку, визначеному законодавством. У випадку продажу майна за готівку оформлення провадиться че­рез електронні контрольно-касові апарати не пізніше трьох днів з дня проведення аукціону.

З коштів, одержаних від реалізації майна на аукціоні, відра­ховується комісійна винагорода, встановлена договором, а решта суми перераховується організаторам аукціону у встановленому порядку на відповідні рахунки виконавчої служби протягом семи банківських днів від дня затвердження протоколу. За несвоєчас­не перерахування належних коштів реалізатор аукціону сплачує пеню, розмір якої обумовлений договором з відділом державної виконавчої служби на реалізацію майна шляхом проведення аукціону.

Майно, не реалізоване на аукціоні, повертається організато­ром аукціону державному виконавцеві. Організатор аукціону має право на відшкодування витрат, понесених на організацію і про­ведення аукціону та зберігання нереалізованого майна, розмір яких обумовлений у зазначеному договорі.

Після повного розрахунку за придбане майно до переможця аукціону (покупця) переходить право власності на таке майно. Плата за зберігання майна обумовлюється договором між його власником і організатором аукціону. Документи, які підтверджу­ють розрахунок за придбане на аукціоні майно, передаються до бухгалтерії організатора аукціону та державному виконавцеві.

-105-

Несвоєчасна оплата придбаного на аукціоні майна є підста­вою для анулювання результатів аукціону за цим лотом (тобто за продажем такого майна).

Аукціон має бути припинено і майно зняте з продажу в разі: 1) невиконання правил проведення аукціону, передбачених «Порядком реалізації арештованого майна», затвердженим МЮ України 15 липня 1999 р. наказом № 42/5; 2) добровільного ви­конання рішення боржником; 3) винесення державним виконав­цем постанови про вікладення виконання; винесення судом ухва­ли про відстрочку, розстрочку виконання, зміну способу і поряд­ку виконання; зупинення виконання і закриття виконавчого про­вадження (статті 31, 33, 34, 35, 37 Закону «Про виконавче провадження»). Порушення правил проведення аукціону в по­рядку, встановлену «Правилами...», може бути підставою для ви­знання судом аукціону недійсним.

Реалізація майна боржника здійснюється державним вико­навцем не тільки шляхом продажу на аукціоні, а також на комі­сійних та інших договірних началах згідно з «Правилами комі­сійної торгівлі непродовольчими товарами», затвердженими на­казом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 року № 37 і зареєстрованими в МЮ України 22 березня 1995 року за № 79/615.

Спори, що виникають при реалізації арештованого майна, ви­рішуються в судовому порядку.

Порядок звернення стягнення на майно боржника, яке знахо­диться в інших осіб, має певні особливості. Відповідно до ст. 53 Закону «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на кошти, належні боржникові від інших осіб, провадиться державним ви­конавцем на пропозицію боржника або стягувача.

Державний виконавець надсилає запит відповідним організа­ціям і громадянам, у яких може знаходитися належне боржнико­ві майно та майно чи кошти, які вони повинні передати боржни­кові, на який вони зобов'язані надати у визначений строк відпо­відь про таке майно.

При одержанні відомостей від зазначених осіб про наявність майна боржника державний виконавець описує це майно в при­сутності понятих, вилучає і реалізує у встановленому Законом порядку (гл. 5 Закону «Про виконавче провадження») і описано­му в цьому розділі. При цьому кошти та майно, що належать бор­жникові від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у цих осіб на підставі ухвали суду в присутності понятих.

Особа, у якої знаходиться майно боржника і яка ухиляється від виконання розпоряджень державного виконавця, несе від-

-106-

повідальність за ст. 88 цього Закону — майнову (штраф) і кри­мінальну.

У порядку, встановленому для виконання рішення суду шля­хом звернення стягнення на майно боржника, за окремими ви­нятками накладаються стягнення на належні йому будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку (ст. 62 цього Закону),

Звернення стягнення на зазначене нерухоме майно прова­диться при умові відсутності у боржника достатніх коштів чи ру­хомого майна. Об'єктом стягнення в першу чергу є окрема від будинку земельна ділянка, інше приміщення, що належить бор­жникові. В останню чергу звертається стягнення на жилий буди­нок чи квартиру.

При зверненні стягнення на жилий будинок разом з ним стягнення звертається також на земельну ділянку, що належить боржникові.

Початковою дією державного виконавця при зверненні стяг­нення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку є на­правлення ним запиту у відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазна­ченого майна боржникові на праві власності та його вартість і на­діслання нотаріальному органу запиту про те, чи не знаходиться це майно під арештом.

Після одержання документального підтвердження належнос­ті боржникові на праві власності будинку, квартири, приміщен­ня, земельної ділянки державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення нотаріальному органу за місцем знахо­дження майна вимогу про реєстрацію цього факту. А про накла­дення арешту на будинок, квартиру, приміщення, земельну ді­лянку, які перебувають під заставою, державний виконавець не­гайно повідомляє про це осіб, яким заставлене це майно.

Реалізація описаного нерухомого майна боржника — будин­ку, квартири, приміщення — провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів.

Звернення стягнення на майно боржника може бути накладе­не шляхом передачі стягувачеві предметів, зазначених у виконав­чому документі (ст. 60 цього Закону).

Державний виконавець, одержавши від стягувача заяву з ви­конавчим документом про присудження йому певних предметів, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження і встановлює боржникові строк для добровільного виконання рі­шення. У постанові також зазначається час та місце примусового виконання рішення з передачі стягувачеві присуджених предме­тів, якщо інше не буде виконане добровільно, а також вміщується попередження стягувачеві про повернення йому виконавчого до-

-107-

кумента у випадку його неявки вдруге на виконання без поваж­них причин.

Якщо боржник не виконав рішення добровільно, присуджені стягувачеві предмети, зазначені у виконавчому документі, вилу­чаються державним виконавцем у присутності понятих, боржни­ка і передаються стягувачеві, про що складається акт. При втраті, знищенні предмета, що мав бути переданий стягувачеві в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який є підставою для закриття виконавчого провадження.

У випадку, коли стягувач вдруге не з'явився на місце вико­нання без поважних причин у вказаний в постанові про відкрит­тя виконавчого провадження час, державний виконавець складає про це акт і виносить постанову про повернення виконавчого до­кумента стягувачеві (п. 4 ч. 1 ст. 40 цього Закону).

При наявності з боку боржника дій, які перешкоджають ви­конанню рішення про передачу стягувачеві присуджених предме­тів, державний виконавець повинен вирішити питання про при­тягнення боржника до відповідальності в порядку, встановлено­му законодавством, у тому числі і кримінальної, за ст. 1764 КК України.

Якщо стягувач відмовився від одержаних предметів, вилуче­них у боржника при виконанні рішення, і свою відмову підтвер­див письмово, державний виконавець повертає такі предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закриття ви­конавчого провадження.

Звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи

Стягнення на майно боржника — юридичної особи звертаєть­ся шляхом його виявлення, накладення арешту, вилучення і реа­лізації. Спочатку стягнення за виконавчими документами накла­дається на грошові кошти боржника. Виявлена готівка в гривнях та іноземній валюті, що знаходиться в касах або сховищах борж­ника — юридичної особи, підлягає негайному вилученню, про що державним виконавцем складається відповідний акт, копія якого вручається представнику боржника.

Готівка в гривнях і іноземній валюті здається державним ви­конавцем не пізніше наступного дня в установу банку для пере­рахування на рахунок стягувача для покриття боргу за виконав­чими документами, на виконавчий збір та на покриття витрат на проведення виконавчих дій. При цьому вилучена готівка в іно­земній валюті також не пізніше наступного дня здається в банк або іншу кредитну організацію, що має право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України.

- 108-

Об'єктом стягнення є також кошти боржника-юридичної осо­би, що знаходяться в кредитних установах. При цьому підприєм­ства, установи, організації при зверненні стягнення на належні їм грошові суми, що знаходяться в кредитних установах, подають виконавчі документи безпосередньо до кредитних установ згідно з правилами, встановленими законодавством України. При від­сутності даних про наявність у боржника-юридичної особи ра­хунків і вкладів у банках чи інших установах, державний вико­навець запитує про такі дані у податкових органів, які зобов'яза­ні надати йому необхідну інформацію протягом трьох днів.

Якщо у боржника-юридичної особи буде виявлено декілька рахунків у різних кредитних організаціях, державний виконавець роз'яснює стягувачу його право одержати від органу або посадо­вої особи, рішення яких виконується, необхідну кількість ек­земплярів виконавчих документів для звернення стягнення на такі грошові кошти.

При відсутності у боржника-юридичної особи необхідних коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на інше майно, що належить боржникові-юридичній особі на праві власності або закріплене за ним (за винятком май­на, виключеного з обороту або обмеженого в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Накладення арешту і реалізація такого майна проводиться в установленому порядку черговості: у першу чергу — майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цін­ності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно); у другу чергу — готова продукція (товари), а також інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві; у третю чергу — об'єкти нерухомого майна, верста­ти, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріа­ли, призначені для здійснення виробництва.

Про накладення арешту на майно третьої черги державний виконавець у триденний строк повідомляє власника або уповно­важений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності — Фонд державного майна України про це, а також дані про склад і вартість такого майна та про розмір ви­мог стягувача за виконавчими документами. Копія зазначеного повідомлення надсилається до податкового органу, який кон­тролює здійснення юридичною особою-боржником платежів до бюджетів усіх рівнів.

Відповідний орган управління чи Фонд державного майна України можуть запропонувати державному виконавцю опублі­кувати в пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи. Така публікація провадиться за ра-

-109-

хунок коштів на фінансування державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 64 цього Закону) із спеціального фонду виконавчого провадження, Положення про який затверджено постановою Ка­бінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1351.

У разі одержання повідомлення від відповідного органу уп­равління Фонду державного майна України про його звернення до Арбітражного суду із заявою про порушення справи про бан­крутство боржника-юридичної особи, державний виконавець, ке­руючись ст. 33 цього Закону, звертається до суду із заявою про відстрочку виконання.

Тоді, коли справа про банкрутство боржника-юридичної осо­би була порушена в суді, державний виконавець виносить поста­нову про зупинення виконавчого провадження.

При реорганізації (злиття, приєднання, розділення, виділен­ня, перетворення) боржника-юридичної особи стягнення за вико­навчими документами звертається на кошти та інше майно юри­дичної особи, на яку відповідно до закону покладено відповідаль­ність за зобов'язаннями боржника-юридичної особи.

У разі ліквідації боржника-юридичної особи, в тому числі внаслідок визнання його банкрутом, виконавчий документ пере­дається державним виконавцем до ліквідаційної комісії для вирі­шення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку, про що повідомляється стягувач.

Реалізацію арештованого майна боржника-юридичної особи організують і проводять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати операції з нерухомістю, з якими державною службою укладено відповідний договір. Такі організації прова­дять прилюдні торги (аукціони) за заявкою державного виконав­ця, в якій зазначається мінімальна початкова ціна майна, що ви­ставляється на торги, до якої повинні бути додані необхідні до­кументи, а саме: копія виконавчого документа; копія акта арешту майна; документи, що характеризують об'єкт нерухомості; копії документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою чи право власності на неї, якщо вона розташована окремо від будівлі. Коли об'єктом продажу є незавершене будів­ництво, то до заявки додається також копія рішення про від­ведення земельної ділянки та копія дозволу місцевого органу виконавчої влади і (чи) органу місцевого самоврядування на будівництво.

Для проведення прилюдних торгів передбачений двомісяч­ний строк з дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх проведення (ст. 66 цього Закону). Такі прилюдні торги проводяться в порядку, який визначається законом.

-110-