Розділ 2 Органи виконання рішень

Законом «Про виконавче провадження» в термінологічний юридичний обіг введено два поняття: органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень (органи примусового виконання), і органи, організації та особи, які не є органами при­мусового виконання рішень, їх можна об'єднати одним термі­ном — органи виконання рішень.

Органами примусового виконання рішень в Україні є дер­жавна виконавча служба, яка входить до системи органів Мініс­терства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Основи організації та діяль­ності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців та їх соціальний захист урегульовані За­коном України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу».

До органів примусового виконання належать також органи та посадові особи, які виконують рішення про притягнення до кри­мінальної чи адміністративної відповідальності ( ч. 2 ст. 9 цього Закону).

Систему органів державної виконавчої служби складають: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управ­ління юстиції МЮ України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управ­лінь юстиції.

Відповідно до Положення1 Департамент державної виконав­чої служби є структурним підрозділом Міністерства юстиції Ук-

Положення про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України / Затв. наказом Міністерства юстиції України від 15,05.2000. — № 450/к.

-9-

раїни. Департамент очолює директор, який призначається на по­саду та звільняється з посади Міністром юстиції України.

На Департамент державної виконавчої служби покладаються наступні функціональні обов'язки:

—  організація своєчасного, повного і неупередженого приму­сового виконання рішень, ухвал, постанов судів у цивільних справах, у справах про адміністративні правопорушення, вироків, ухвал та постанов судів у кримінальних справах щодо майнових стягнень, а також постанов і рішень органів, виконання яких покладене на державних виконавців у порядку, встановленому законодавством України;

— організація добору кадрів до органів державної виконавчої служби; методичне керівництво діяльністю державних виконав­ців, організація їх професійної підготовки, підвищення кваліфі­кації та атестації;

— розгляд скарг на дії державних виконавців;

—  організація та забезпечення виконання міжнародних дого­ворів України з питань надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах;

— підготовка необхідних розрахунків щодо фінансового і ма­теріально-технічного забезпечення органів державної виконавчої служби;

— узагальнення роботи з питань виконання судових рішень;

—  ведення статистики.

Свої функції Департамент здійснює як безпосередньо, так і через відповідні відділи державної виконавчої служби.

Для виконання функціональних обов'язків Департамент має право:

—  організовувати виконання законів і здійснювати керів­ництво роботою відповідних відділів державної виконавчої служби;

— перевіряти та контролювати роботу державних виконавців, організовувати їх професійну підготовку і атестацію;

—  залучати до перевірок з питань організаційного забезпе­чення виконання рішень спеціалістів відділів державної виконав­чої служби, державних виконавців;

—  залучати вчених, спеціалістів місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за пого­дженням з їх керівництвом) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

—  безплатно одержувати будь-яку інформацію, пов'язану із здійсненням своїх повноважень.

Відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських уп­равлінь юстиції очолюються начальниками, які призначаються

- 10-

на посаду Міністром юстиції України за поданням начальника відповідного управління юстиції, погодженим з директором Де­партаменту державної виконавчої служби. Начальники відділів державної виконавчої служби є заступниками начальників відпо­відних управлінь юстиції.

Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають розрахункові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку, їх начальники призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністер­ства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби від­повідних управлінь юстиції. Вони є заступниками начальників відповідних управлінь юстиції.

Державні виконавці (крім начальників відділів) — заступник начальника, старший державний виконавець, державний викона­вець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби призначаються на посаду і звільняються з неї начальниками відділів державної ви­конавчої служби за погодженням з директором Департаменту державної виконавчої служби.

На органи державної виконавчої служби покладено своєчас­не, повне і неупереджене примусове виконання рішень судових і несудових органів, перелік яких передбачений ст. З Закону України «Про виконавче провадження».

Безпосереднє виконання підвідомчих органам державної ви­конавчої служби рішень судів та інших органів покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного зна­чення), районних у місті відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. До державних виконавців нале­жать: начальник, заступник начальника, старший державний ви­конавець, державний виконавець районного, міського (міст об­ласного значення), районного у місті відділу державної виконав­чої служби.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діло­вими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Але на посаду начальника районного, міського (міст обласного значен­ня), районного у місті відділу державної виконавчої служби мо­же бути призначений громадянин України тільки з вищою юри­дичною освітою та зі стажем юридичної роботи не менше трьох років.

- 11-

Забороняється призначення на посаду державного виконавця осіб, стосовно яких існують обмеження, передбачені Законом Ук­раїни «Про державну службу», зокрема осіб, які у встановленому порядку визнані недієздатними, мають судимість або які у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, котрі є їх близькими родичами чи свояками, та в інших випадках, установлених законами України (ст. 12).

Державні виконавці є державними службовцями, їм вида­ються службові посвідчення єдиного зразка, затвердженого Мі­ністром юстиції України, та формений одяг, зразок якого затвер­джується Кабінетом Міністрів України і який вони повинні но­сити під час виконання службових обов'язків.

Для здійснення покладених на державного виконавця функ­цій він наділений широким комплексом прав. На нього покладе­ні і певні обов'язки (статті 6, 76 Закону «Про державну виконав­чу службу», ст. 5 Закону «Про виконавче провадження»).

Державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушень прав громадян і юридичних осіб, гарантованих Конституцією та іншими законами України. Він зобов'язаний вимагати виконання і вживати заходів примусового виконання рішень, підвідомчих органам державної виконавчої служби, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Для цього він покликаний здійсню­вати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рі­шення, зазначеного у виконавчому документі на примусове вико­нання, зокрема: звертати стягнення на майно боржника, на заро­бітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; ви­лучати у боржника і передавати стягувачеві певні предмети; застосовувати інші заходи примусового стягнення.

Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень судо­вих і несудових органів є обов'язковими для всіх органів і орга­нізацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України (ст. 6 цього Закону). Державний виконавець повинен надати сторонам та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотан­ня, розглядати їх, а також надавати можливість здійснення ними інших суб'єктивних прав і обов'язків, роз'яснювати їм такі.

На державного виконавця покладений обов'язок для забезпе­чення неупередженості та об'єктивності виконання рішення зая­вити самовідвід при наявності обставин, визначених ст. 17 Зако­ну «Про виконавче провадження», а саме: якщо він є близьким родичем сторін або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні (чинний Кодекс про шлюб та сім'ю України такий склад не визначає. Вважаю, що ними будуть особи, що відносять-

-12-

ся статтями 529, 530 Цивільного кодексу України до першої і другої черги спадкоємців за законом), або заінтересований у ре­зультатах виконання рішення, або є інші обставини, що можуть викликати сумнів у неупередженості і вплинути на об'єктивність виконання цього рішення (дружні відносини, сумісна праця тощо). Заява про самовідвід державного виконавця розглядаєть­ся начальником відповідного відділу державної виконавчої служ­би, про що виноситься постанова. Відмова у задоволенні відводу може бути оскаржена до суду у десятиденний строк.

Державний виконавець для здійснення виконавчого прова­дження має широкі права:

1)  одержувати необхідні для проведення виконавчих дій по­яснення, довідки, іншу інформацію, зокрема одержувати на свій запит відомості від осіб, у яких знаходиться майно боржника, а також майно та кошти, належні боржникові від інших осіб — ст. 53 цього Закону; одержувати документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого не­рухомого майна (ст. 62 цього Закону); одержувати інформацію у податкових органів про наявність у боржника — юридичної осо­би рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних установах; від нотаріального органу — чи знаходиться майно боржника під арештом тощо. Ці та інші документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень, повинні бути надані державному виконавцю безкоштовно (ст. 6 цього Закону);

2)  здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно боржників, що працюють у них. Державний ви­конавець не тільки має право, а й відповідно до ст. 74 цього За­кону зобов'язаний здійснювати систематичний контроль за своє­часним відрахуванням та надходженням відрахованих сум алі­ментів стягувачам;

3)  входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і схо­вищ, при необхідності примусово відкривати їх у встановленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища. Реалізація цього права відбувається при накладенні стягнення на майно боржни­ка, при виселенні боржника із займаного ним приміщення тощо;

4)  накладати арешт на майно боржника, вилучати, передава­ти таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому  законодавством;   накладати  арешт  на  грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які зна­ходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кре­дитних установах, на рахунки в цінних паперах. Арешт майна по­лягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоря­джатися ним, а у разі потреби — в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання

- 13-

іншим особам (ст. 55 цього Закону). Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (ст. 58 цього Закону). Гро­ші, іноземна валюта, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини тощо передаються на зберігання установам На­ціонального банку України (ч. 5 ст. 55 цього Закону). Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за зако­ном з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Мі­ністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах тощо (ст. 61 цього Закону);

5)  використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній власності, та інші приміщення для тимчасо­вого зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

6) звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміну спосо­бу і порядку виконання, відстрочку та розстрочку виконання рі­шення. Реалізація цього права провадиться при наявності обста­вин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його не­можливим (ст. 33 цього Закону). Так, наприклад, коли рішення суду в цивільній справі є неясним, суд має право за заявою орга­ну виконання судового рішення роз'яснити своє рішення (ст. 215 ЦПК). Суд, який постановив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочку виконання (ст. 204 ЦПК);

7) звертатися до суду з поданням про розшук боржника. Від­повідно до ст. 97 ЦПК, якщо місце фактичного перебування від­повідача (боржника) невідоме, суд може оголосити його розшук як з власної ініціативи, так і за заявою позивача, а на підставі ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» — за поданням дер­жавного виконавця. На розшук боржника суд виносить ухвалу і покладає розшук на органи внутрішніх справ;

8) викликати громадян та посадових осіб з приводу виконав­чих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні;

9)  залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, у тому числі і для оцінки майна. Це право реалізується на підставі і в порядку, встановлених статтями 14—16 цього Закону. Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, дер­жавний виконавець своєю постановою призначає експерта або спеціаліста. Перекладач призначається тоді, коли необхідні по­слуги особи, яка володіє іноземними мовами, для перекладу в процесі виконавчого провадження. Залучення понятих можливе

-14-

факультативне і обов'язкове. Присутність понятих обов'язкова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із примусовим вхо­дженням до жилих і нежилих приміщень для проведення огляду, арешту, вилучення і передачі майна, для виселення, для передачі дитини іншим особам, тобто тільки у випадках, передбачених ч. 2 ст. 16 цього Закону;

10)  накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і по­садових осіб у випадках,  передбачених законом, зокрема,  на боржника за невиконання рішення, що зобов'язує його виконати певні дії на користь стягувача (ст. 87 Закону «Про виконавче провадження»), на громадян і посадових осіб за невиконання за­конних вимог державного виконавця, втрату або несвоєчасне від­правлення виконавчого документа, неподання або подання не­правдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також про неповідомлення боржника про зміну місця роботи і знаходження, а також за неявку без поважних причин за викли­ком судового виконавця (ст. 88 цього Закону);

11)  здійснювати інші повноваження, передбачені законодав­ством про виконавче провадження, зокрема: вчиняти виконавчі дії на території, на яку не поширюються його функції при загрозі невиконання рішення (ст. 20 цього Закону); відкладати виконав­чі дії (ст. 32), зупиняти виконавче провадження (ст. 35), закінчу­вати виконавче провадження (ст. 39), повертати виконавчий до­кумент (ст. 40); виносити постанову: про розшук майна (ст. 42), про стягнення витрат, пов'язаних із розшуком боржника, його майна, розшук дитини (ст. 42); розподіляти суми, стягнені з боржника, у порядку черговості задоволення вимог стягувачів (ст. 44); визначати черговість накладення стягнення на кошти та інше майно боржника (ст. 50); передавати спеціалізованим орга­нізаціям   на   прилюдні   торги   реалізацію   нерухомого   майна (ст. 66); звертатися до суду з поданням про притягнення до кри­мінальної відповідальності винної особи за наявності в її діях ознак злочину (ст. 88), а також вчиняти інші дії у виконавчому провадженні.

Статтею 9 Закону «Про виконавче провадження» передбаче­на можливість виконання рішень судових і несудових органів в Україні не тільки органами примусового виконання — держав­ною виконавчою службою, а й іншими органами, організаціями та особами, які не є органами примусового виконання.

Рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів вико­нуються податковими органами, установами банку, кредитно-фінансовими установами. Так, рішення про стягнення недоїмок з податкових і неподаткових платежів, а також суми штрафів, накладених податковою інспекцією за порушення податкового законодавства, виконують податкові інспекції, про стягнення не-

-15-

доїмки із самообкладання — виконком селищної чи сільської Ра­ди народних депутатів, а недоїмки з державного обов'язкового страхування — органи державного страхування (статті 249, 253 ЩІК).

Установи банку виконують рішення про стягнення грошових сум шляхом списання їх з банківських рахунків боржників — юридичних осіб і зарахування їх на рахунок юридичних осіб — стягу вачів.

Фінансова частина, бухгалтерія юридичних осіб виконують рішення суду шляхом відрахування із заробітної плати, пенсії та інших платежів, які видаються боржникам — громадянам.

У названій нормі також зазначається, що рішення судів та ін­ших органів у випадках, передбачених законом, можуть викону­ватися ще й іншими органами, організаціями, посадовими особа­ми і громадянами, але перелік таких суб'єктів не встановлюється, тому необхідно звернутися до інших джерел. За чинним законо­давством України органи державного управління реєстрації актів громадянського стану виконують рішення суду про розірвання шлюбу, встановлення батьківства; житлово-комунальні, рішення про право власності на жилий будинок, квартиру; органи опіки і піклування — рішення про позбавлення батьківських прав; фі­нансові органи — про конфіскацію майна.

Рішення, що виникають із виборчих правовідносин, викону­ються дільничними виборчими комісіями і комісіями з референ­думу (ст. 234 ЩІК); територіальними, окружними (територіаль­ними) виборчими комісіями (ст. 2435 ЦПК); Центральною ок­ружною виборчою комісією (статті 24310, 24315, 24320 ЦПК).

Органи і посадові особи виконують рішення, винесені за скаргами на їх постанови про накладення адміністративних стяг­нень (ст. 248 ЦПК). Державний орган України у справах релігій і місцеві органи — рішення за скаргами на постанови, прийняті щодо релігійних організацій (ст. 24814 ЦПК).

Рішення у справах окремого провадження виконують:

1) органи опіки і піклування — рішення про визнання грома­дянина обмежено дієздатним чи недієздатним шляхом призна­чення відповідного піклувальника і опікуна (ст. 260 ЦПК);

2)  органи реєстрації актів громадянського стану — рішення про оголошення громадянина померлим шляхом реєстрації його смерті (ст. 264 ЦПК), рішення про виправлення неправильності в актах громадянського стану (ст. 270 ЦПК), рішення у справах про встановлення юридичних фактів реєстрації, усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження, смерті особи в певний час тощо (ст. 275 ЦПК);

-16-

3) установи ощадного банку — рішення про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника (ст. 283 ЩІК);

4)  нотаріус, нотаріальний архів, інша особа, яка вчиняє нота­ріальну дію — рішення у справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх учиненні (ст. 288 ЦПК).

Відповідно до ст. 207 ЦПК суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних із передачею майна або грошових сум, може в цьому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконує рішення протя­гом встановленого строку, позивач має право виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати. Ос­кільки позивачем можуть бути громадяни і юридичні особи, то вони і виконують рішення суду в таких випадках.

2-1-1485                                   -17-