3.4. ДЕРЖАВНЕ ЗАМОВЛЕННЯ ЯК ЗАСІБ ЗАДОВОЛЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ

Сутність державного замовлення

Державне замовлення — це засіб державного регулювання економіки, який передба­чає, по-перше, формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для задоволення державних потреб, та, по-друге, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) продукції серед підприємств (організацій, установ).

Правову основу функціонування механізму державних закупівель в Україні становлять Закон «Про поставки продукції для державних потреб» (1995 р.), постанови КМ України «Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням», «Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері держав­них закупівель товарів (робіт, послуг)», «Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів Державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України» та інші нормативно-правові акти.

Організаційна робота щодо впровадження державної політики у сфері державних закупівель здійснюється Міжвідомчою комісією з питань регулювання закупівлі товарів (робіт, пос­луг) для державних потреб при Кабінеті Міністрів та Управлінням держав­них закупівель при Міністерстві економіки, а також відповідними підрозділами інших центральних державних органів. На регіональному рівні цю роботу здійснюють відповідні структурні підрозділи управлінь економіки місцевих державних адміністрацій.

Державні потреби

Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб. Державні потреби — це потреби країни в продукції, необхідній для розв’я­зання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення й підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних ЦКП, забезпечення функціонування установ сектору загального державного управління.

Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для забезпечення державних потреб, визначається Кабінетом Міністрів. Цей перелік формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень кон’юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, завдань макроекономічних планів (програм). Він може включати: озброєння; військову техніку; будівництво найважливіших державних об’єктів; розвиток систем зв’язку та інформатики; перевезення вантажів та пасажирів різними видами транспорту; фундаментальні наукові дослідження; забезпечення приросту запасів корисних копалин; продовольство; забезпечення функціонування установ соціальної сфери та органів державного управління і т. ін.

Матеріальні баланси

Для обґрунтування ресурсної забезпеченості державних потреб Управління держав­них закупівель Мін­економіки України розробляє однопродук­тові матеріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції, які включаються до балансового розділу Дер­жавної програми економічного і соціального розвитку України.

На 2000 р. розробляються баланси попиту і пропозиції, що охоплюють продукцію восьми народногосподарських комплексів та галузей економіки: паливно-енергетичний комплекс (7); металургійний комплекс (2); хімічна промисловість (5); деревообробна промисловість (2); промисловість будівельних матеріалів (3); машинобудування (5); легка промисловість (3); агропромисловий комплекс (8 видів продукції). У табл. 3.4 наведено як приклад плановий баланс попиту і пропозиції цементу на 1999 р.

Нині, коли в Україні невирішеною залишається проблема неплатежів та відчувається брак оборотних коштів, попит і пропозиція на внутрішньому ринку визначаються не реальними потребами споживача, а його фінансовими можливостями. Оцінка стану матеріального виробництва, а тим більше прогноз його розвитку на підставі матеріальних балансів, відоб­ражають ситуацію, що склалася на момент розробки балансів. У зв’язку з цим передбачається щоквартальне уточнення матеріальних балансів на підставі звітності Держкомстату. Відповідно здійснюватиметься розробка пропозицій стосовно вжиття необхідних заходів для стабілізації та оптимізації матері­ального виробництва.

Таблиця 3.4

БАЛАНС ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЦЕМЕНТУ

Замовники
та виконавці
державних замовлень

Державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.

Основними функціями державних замовників є: конкурсний відбір виконавців державного замовлення; укладання державних контрактів з виконавцями державного замовлення; гарантія оплати виконавцям державного замовлення продукції, яка поставляється для задоволення державних потреб на умовах, що визначаються державним контрактом.

Державні замовники мають право на договірній основі делегувати частину своїх функцій відповідним підприємствам, установам та організаціям на умовах, що визначаються урядом.

Виконавцями державного замовлення є суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій; акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі; орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб’єктів господарської діяльності України всіх форм власності — монополістів на відповідному ринку товарів, державні замовлення на поставку продукції є обов’язковими, якщо виконання державного замовлення не завдає збитків зазначеним виконавцям.

Державні контракти

Стосунки між замовником і виконавцем регламентуються контрактом. Державний кон­тракт — це укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення договір, в якому визначаються економічні та правові зобов’язання сторін і регулюються взаємовідносини між замовником і виконавцем.

Поставки продукції для задоволення державних потреб фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Обсяги коштів для закупівлі зазначеної продукції передбачаються в законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються урядом відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел фінансування.

У 1999 р. в Україні фінансування державного замовлення здійснювалося за такими напрямками: підготовка фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів; завдання у сфері культури; випуск друкованої продукції; поставка дорогоцінних металів; одержання приросту запасів корисних копалин; поставки продукції виробничо-технічного призначення; проведення інвентаризації, земле­устрою та охорони земель; закупівля сільськогосподарської продук­ції; фундаментальні наукові дослідження; інші роботи та послуги.

Останніми роками намітилась чітка тенденція зменшення фінансування державного замовлення. Сьогодні його питома вага у витратній частині Державного бюджету України становить близько 1,5 процента.

Гарантом за зобов’язаннями державних замовників є Кабінет Міністрів. Він визначає і затверджує: державних замовників; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які координують роботу державних замовників щодо розміщення поставок, формують державне замовлення і доводять до замовників збалансовані з фінансовими ресурсами обсяги поставок продукції для укладання контрактів із виконавцями.

Продукція, що поставляється виконавцями державних замовлень, має відповідати обов’язковим вимогам державних стандартів та іншим умовам, передбаченим контрактами.

Етапи конкурсного відбору виконавців державного
замовлення

З метою ефективного використання державних фінансових ресурсів, створення конкурентного середовища на ринку і запобігання необґрунтованому завищенню цін державний замовник зобов’язаний здійснювати конкурсний відбір виконавців через проведення торгів. Проведення торгів є обов’яз­ковим, коли вартість закупівель становить 10 тис. грн. і більше.

Конкурс — це форма розміщення замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг), яка передбачає вибір претендента шляхом оцінки його пропозицій. Претендент — це потенційний виконавець державного замовлення, суб’єкт господарської діяльності будь-якої форми власності, який підтвердив намір узяти участь у конкурсі і подав (або збирається подати) тендерні пропозиції.

Конкурсний відбір виконавців здійснюється за такими етапами: формування конкурсного комітету; оголошення про проведення конкурсу; попередня кваліфікація претендентів; подання тендерних пропозицій; оцінка й порівнювання тендерних пропозицій; визначення переможця конкурсу; укладання контракту.

Формування конкурсного комітету в кількості не менше п’яти осіб здійснює державний орган-замовник. До комітету мають входити представники замовника, а в разі потреби також представники міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Головою комітету є керівник організації-замовника або вповноважена ним особа.

Оголошення про проведення конкурсу публікується не пізніше як за 30 днів до початку конкурсу в газетах «Урядовий кур’єр» або «Голос України» та в іноземній пресі. Інформація повинна містити: назву та адресу замовника; стислий опис продукції та вимог замовника; дату подання інформації для попередньої кваліфікації претендентів; місце й дату отримання тендерної документації та проведення конкурсу; роз’яснення щодо порядку проведення конкурсу та ін.

Попередня кваліфікація претендентів здійснюється з метою визначення списку претендентів. Для цього конкурсний комітет аналізує інформацію (заяви, анкети і т. п.), одержану від претендентів, визначає на її основі технічні, організаційні, фінансові можливості кожного з них та приймає відповідне рішення. Кожному із затверджених претендентів надсилається запрошення до участі в конкурсі, а також тендерна документація. Тендерна документація — це комплект документів, який містить інформацію про предмет замовлення, умови та вимоги до складання тендерної пропозиції і т. п.

Подання тендерних пропозицій здійснюється учасниками конкурсу на адресу конкурсного комітету. Тендерна пропозиція — це пропозиція щодо певного об’єкта закупівлі, яка готується і надається на конкурс претендентом відповідно до вимог тендерної
документації. Тендерна пропозиція має вміщувати дані щодо вартості виконання контракту, тобто суми коштів, за яку претендент згоден виконати умови конкурсного замовлення.

Оцінка і порівнювання тендерних пропозицій здійснюється конкурсним комітетом за такими критеріями:

найнижча ціна за умови забезпечення необхідної економічності та ефективності продукції;

найвигідніша з економічного погляду тендерна пропозиція з урахуванням різних критеріїв її оцінки: ціни; дати поставки; ефек­тивності витрат; якості; естетичних та функціональних характеристик; екологічної чистоти; післяпродажного обслуговування й технічної допомоги; умов розрахунків; обсягів застосування місцевих ресурсів; можливостей економічного розвитку, що відкриваються у зв’язку з реалізацією тендерних заявок, включаючи підвищення інвестиційної активності, розвиток підприємництва, стимулювання зайнятості населення тощо.

Замовник торгів повинен зазначити в тендерних докумен-
тах усі критерії, які він має намір застосувати для визначення
переможця.

Визначення переможця конкурсу здійснює конкурсний комітет з урахуванням висновку спеціально створеної експертної ради. Протокол рішення комітету затверджується замовником. Результати конкурсу публікуються в пресі.

Укладання державного контракту. Підставою для укладання контрактів з переможцем конкурсу є затверджений замовником протокол рішення конкурсного комітету.

Переказування коштів Державного бюджету на оплату договорів, укладених з постачальниками — переможцями торгів, здійснюється через головне управління та територіальні органи Державного Казначейства або через уповноважені банки на підставі звіту, затвердженого Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, про результати проведення торгів (коли вартість закупівель дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 100 тис. доларів США) чи протоколу (коли вартість закупівель становить від 10 тис. грн. до суми, еквівалентної 100 тис. доларів США).

Слід зазначити, що в Україні переважна частина державних закупівель товарів здійснюється поза межами державного замовлення. Насамперед, це стосується закупівлі товарів іноземного виробництва. Фінансування таких закупівель здійснюється згідно з кошторисом видатків на утримання державних органів. Так сталося через те, що дія норм закону «Про поставки продукції для державних потреб» поширюється лише на вітчизняних постачальників. Тому існує нагальна потреба в законодавчому забезпеченні функціонування єдиної системи державних закупівель, яка сьогодні регламен­тується нормативно-правовими актами уряду. Цей крок дасть можливість реалізувати наміри України щодо інтеграції до системи Всесвітньої організації торгівлі (WTO).

Однак вступ до WTO не може бути самоціллю. Він повинен відповідати національним інтересам. Питання, яку стратегію обрати: протекціонізм чи конкурентоспроможність — має вирішуватися в контексті пріоритетів зовнішньоекономічної політики.

Сутність державного замовлення

Державне замовлення — це засіб державного регулювання економіки, який передба­чає, по-перше, формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для задоволення державних потреб, та, по-друге, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) продукції серед підприємств (організацій, установ).

Правову основу функціонування механізму державних закупівель в Україні становлять Закон «Про поставки продукції для державних потреб» (1995 р.), постанови КМ України «Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням», «Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері держав­них закупівель товарів (робіт, послуг)», «Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів Державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України» та інші нормативно-правові акти.

Організаційна робота щодо впровадження державної політики у сфері державних закупівель здійснюється Міжвідомчою комісією з питань регулювання закупівлі товарів (робіт, пос­луг) для державних потреб при Кабінеті Міністрів та Управлінням держав­них закупівель при Міністерстві економіки, а також відповідними підрозділами інших центральних державних органів. На регіональному рівні цю роботу здійснюють відповідні структурні підрозділи управлінь економіки місцевих державних адміністрацій.

Державні потреби

Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб. Державні потреби — це потреби країни в продукції, необхідній для розв’я­зання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення й підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних ЦКП, забезпечення функціонування установ сектору загального державного управління.

Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для забезпечення державних потреб, визначається Кабінетом Міністрів. Цей перелік формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень кон’юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, завдань макроекономічних планів (програм). Він може включати: озброєння; військову техніку; будівництво найважливіших державних об’єктів; розвиток систем зв’язку та інформатики; перевезення вантажів та пасажирів різними видами транспорту; фундаментальні наукові дослідження; забезпечення приросту запасів корисних копалин; продовольство; забезпечення функціонування установ соціальної сфери та органів державного управління і т. ін.

Матеріальні баланси

Для обґрунтування ресурсної забезпеченості державних потреб Управління держав­них закупівель Мін­економіки України розробляє однопродук­тові матеріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції, які включаються до балансового розділу Дер­жавної програми економічного і соціального розвитку України.

На 2000 р. розробляються баланси попиту і пропозиції, що охоплюють продукцію восьми народногосподарських комплексів та галузей економіки: паливно-енергетичний комплекс (7); металургійний комплекс (2); хімічна промисловість (5); деревообробна промисловість (2); промисловість будівельних матеріалів (3); машинобудування (5); легка промисловість (3); агропромисловий комплекс (8 видів продукції). У табл. 3.4 наведено як приклад плановий баланс попиту і пропозиції цементу на 1999 р.

Нині, коли в Україні невирішеною залишається проблема неплатежів та відчувається брак оборотних коштів, попит і пропозиція на внутрішньому ринку визначаються не реальними потребами споживача, а його фінансовими можливостями. Оцінка стану матеріального виробництва, а тим більше прогноз його розвитку на підставі матеріальних балансів, відоб­ражають ситуацію, що склалася на момент розробки балансів. У зв’язку з цим передбачається щоквартальне уточнення матеріальних балансів на підставі звітності Держкомстату. Відповідно здійснюватиметься розробка пропозицій стосовно вжиття необхідних заходів для стабілізації та оптимізації матері­ального виробництва.

Таблиця 3.4

БАЛАНС ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЦЕМЕНТУ

Замовники
та виконавці
державних замовлень

Державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.

Основними функціями державних замовників є: конкурсний відбір виконавців державного замовлення; укладання державних контрактів з виконавцями державного замовлення; гарантія оплати виконавцям державного замовлення продукції, яка поставляється для задоволення державних потреб на умовах, що визначаються державним контрактом.

Державні замовники мають право на договірній основі делегувати частину своїх функцій відповідним підприємствам, установам та організаціям на умовах, що визначаються урядом.

Виконавцями державного замовлення є суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій; акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі; орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб’єктів господарської діяльності України всіх форм власності — монополістів на відповідному ринку товарів, державні замовлення на поставку продукції є обов’язковими, якщо виконання державного замовлення не завдає збитків зазначеним виконавцям.

Державні контракти

Стосунки між замовником і виконавцем регламентуються контрактом. Державний кон­тракт — це укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення договір, в якому визначаються економічні та правові зобов’язання сторін і регулюються взаємовідносини між замовником і виконавцем.

Поставки продукції для задоволення державних потреб фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Обсяги коштів для закупівлі зазначеної продукції передбачаються в законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються урядом відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел фінансування.

У 1999 р. в Україні фінансування державного замовлення здійснювалося за такими напрямками: підготовка фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів; завдання у сфері культури; випуск друкованої продукції; поставка дорогоцінних металів; одержання приросту запасів корисних копалин; поставки продукції виробничо-технічного призначення; проведення інвентаризації, земле­устрою та охорони земель; закупівля сільськогосподарської продук­ції; фундаментальні наукові дослідження; інші роботи та послуги.

Останніми роками намітилась чітка тенденція зменшення фінансування державного замовлення. Сьогодні його питома вага у витратній частині Державного бюджету України становить близько 1,5 процента.

Гарантом за зобов’язаннями державних замовників є Кабінет Міністрів. Він визначає і затверджує: державних замовників; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які координують роботу державних замовників щодо розміщення поставок, формують державне замовлення і доводять до замовників збалансовані з фінансовими ресурсами обсяги поставок продукції для укладання контрактів із виконавцями.

Продукція, що поставляється виконавцями державних замовлень, має відповідати обов’язковим вимогам державних стандартів та іншим умовам, передбаченим контрактами.

Етапи конкурсного відбору виконавців державного
замовлення

З метою ефективного використання державних фінансових ресурсів, створення конкурентного середовища на ринку і запобігання необґрунтованому завищенню цін державний замовник зобов’язаний здійснювати конкурсний відбір виконавців через проведення торгів. Проведення торгів є обов’яз­ковим, коли вартість закупівель становить 10 тис. грн. і більше.

Конкурс — це форма розміщення замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг), яка передбачає вибір претендента шляхом оцінки його пропозицій. Претендент — це потенційний виконавець державного замовлення, суб’єкт господарської діяльності будь-якої форми власності, який підтвердив намір узяти участь у конкурсі і подав (або збирається подати) тендерні пропозиції.

Конкурсний відбір виконавців здійснюється за такими етапами: формування конкурсного комітету; оголошення про проведення конкурсу; попередня кваліфікація претендентів; подання тендерних пропозицій; оцінка й порівнювання тендерних пропозицій; визначення переможця конкурсу; укладання контракту.

Формування конкурсного комітету в кількості не менше п’яти осіб здійснює державний орган-замовник. До комітету мають входити представники замовника, а в разі потреби також представники міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Головою комітету є керівник організації-замовника або вповноважена ним особа.

Оголошення про проведення конкурсу публікується не пізніше як за 30 днів до початку конкурсу в газетах «Урядовий кур’єр» або «Голос України» та в іноземній пресі. Інформація повинна містити: назву та адресу замовника; стислий опис продукції та вимог замовника; дату подання інформації для попередньої кваліфікації претендентів; місце й дату отримання тендерної документації та проведення конкурсу; роз’яснення щодо порядку проведення конкурсу та ін.

Попередня кваліфікація претендентів здійснюється з метою визначення списку претендентів. Для цього конкурсний комітет аналізує інформацію (заяви, анкети і т. п.), одержану від претендентів, визначає на її основі технічні, організаційні, фінансові можливості кожного з них та приймає відповідне рішення. Кожному із затверджених претендентів надсилається запрошення до участі в конкурсі, а також тендерна документація. Тендерна документація — це комплект документів, який містить інформацію про предмет замовлення, умови та вимоги до складання тендерної пропозиції і т. п.

Подання тендерних пропозицій здійснюється учасниками конкурсу на адресу конкурсного комітету. Тендерна пропозиція — це пропозиція щодо певного об’єкта закупівлі, яка готується і надається на конкурс претендентом відповідно до вимог тендерної
документації. Тендерна пропозиція має вміщувати дані щодо вартості виконання контракту, тобто суми коштів, за яку претендент згоден виконати умови конкурсного замовлення.

Оцінка і порівнювання тендерних пропозицій здійснюється конкурсним комітетом за такими критеріями:

найнижча ціна за умови забезпечення необхідної економічності та ефективності продукції;

найвигідніша з економічного погляду тендерна пропозиція з урахуванням різних критеріїв її оцінки: ціни; дати поставки; ефек­тивності витрат; якості; естетичних та функціональних характеристик; екологічної чистоти; післяпродажного обслуговування й технічної допомоги; умов розрахунків; обсягів застосування місцевих ресурсів; можливостей економічного розвитку, що відкриваються у зв’язку з реалізацією тендерних заявок, включаючи підвищення інвестиційної активності, розвиток підприємництва, стимулювання зайнятості населення тощо.

Замовник торгів повинен зазначити в тендерних докумен-
тах усі критерії, які він має намір застосувати для визначення
переможця.

Визначення переможця конкурсу здійснює конкурсний комітет з урахуванням висновку спеціально створеної експертної ради. Протокол рішення комітету затверджується замовником. Результати конкурсу публікуються в пресі.

Укладання державного контракту. Підставою для укладання контрактів з переможцем конкурсу є затверджений замовником протокол рішення конкурсного комітету.

Переказування коштів Державного бюджету на оплату договорів, укладених з постачальниками — переможцями торгів, здійснюється через головне управління та територіальні органи Державного Казначейства або через уповноважені банки на підставі звіту, затвердженого Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, про результати проведення торгів (коли вартість закупівель дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 100 тис. доларів США) чи протоколу (коли вартість закупівель становить від 10 тис. грн. до суми, еквівалентної 100 тис. доларів США).

Слід зазначити, що в Україні переважна частина державних закупівель товарів здійснюється поза межами державного замовлення. Насамперед, це стосується закупівлі товарів іноземного виробництва. Фінансування таких закупівель здійснюється згідно з кошторисом видатків на утримання державних органів. Так сталося через те, що дія норм закону «Про поставки продукції для державних потреб» поширюється лише на вітчизняних постачальників. Тому існує нагальна потреба в законодавчому забезпеченні функціонування єдиної системи державних закупівель, яка сьогодні регламен­тується нормативно-правовими актами уряду. Цей крок дасть можливість реалізувати наміри України щодо інтеграції до системи Всесвітньої організації торгівлі (WTO).

Однак вступ до WTO не може бути самоціллю. Він повинен відповідати національним інтересам. Питання, яку стратегію обрати: протекціонізм чи конкурентоспроможність — має вирішуватися в контексті пріоритетів зовнішньоекономічної політики.