10.3. Реальні доходи населення та їх регулювання

Одним з найважливіших показників добробуту населення є його реальні доходи, на підставі яких прогнозується загальний обсяг, структура і динаміка споживання населенням матеріальних благ та послуг, склад і джерела доходів населення, розмір і рівень диференціації доходів окремих соціальних груп.

Планування та регулювання доходів має враховувати принцип нерівності формування й розподілу доходів у суспільстві. Досвід інших країн свідчить, що цей принцип є відносно стабільним — економічне піднесення в будь-якій країні збільшує її доходи в цілому, але не веде до суттєвих змін тієї частки сукупного доходу, яку одержують конкретні групи населення чи категорії сімей. Причинами нерівності утворення й розподілу доходів є: різниця у фізичних та розумових здібностях людей, в їхній освіті та професійній підготовці, у складі сімей, у наявності власності (житло, земля, виробниче устаткування, акції тощо).

Коли диференціація доходів у суспільстві є завеликою, то виникає бідність, яка створює загрозу для нормального процесу відтворення суспільства. Бідність визначається показником прожиткового мінімуму, який постійно змінюється внаслідок зміни цін на ринку товарів та послуг.

Нерівність у доходах членів суспільства та їхніх сімей мусить коригувати держава через податкову політику: високі доходи оподатковуються за високими ставками, а доходи, що не перевищують прожиткового мінімуму, можуть бути взагалі звільнені від оподаткування.

Податкові надходження потім перерозподіляються в порядку компенсації людям, що несуть особливі фінансові витрати (скажімо, на утримання дітей, інших непрацездатних членів сім’ї). Такі заходи встановлюються в законодавчому порядку і систематично переглядаються відповідно до економічної та соціальної ситуації в країні. Крім того, держава має забезпечити надання цільової допомоги громадянам, що мають низькі доходи, не тільки з тим, щоб ці люди мали змогу утриматись на певному життєвому рівні, а й із тим, щоб вони могли робити хоч якісь невеличкі заощадження. Для цього державними структурами розробляються спеціальні програми зі збільшення заощаджень у населення, стимулювання укладання договорів страхування життя, забезпечення участі громадян у формуванні та розподілі доходів підприємств, заохочення участі в будівництві житла та присадибних споруд.

На думку західних учених і фахівців саме нерівність доходів членів суспільства стимулює виробництво, створює передумови для піднесення економіки, збільшення доходів кожної сім’ї, тобто є шляхом до індивідуальної свободи, до гартування підприємницького духу. В ім’я збільшення доходів суспільство розвиває продуктивні сили, оновлює технологію виробництва, штов­хає вперед науку, винаходить нові товари і послуги. Ясна річ, що це справедливо тільки до певної межі. Занадто велика різниця в доходах, як уже було сказано, є причиною соціального напруження і можливого соціального збурення в суспільстві.

В основі реальних доходів переважної більшості населення є реальна заробітна плата робітників і службовців, реальні доходи селян від власного та колективного господарства. Належний рівень заробітної плати стимулює продуктивність праці, спонукає працівників підвищувати свою кваліфікацію, є індикатором узгод­ження інтересів підприємців і найманих працівників.

У багатьох країнах світу організація заробітної плати — це внутрішньофірмова справа, яка розв’язується угодою між власниками виробництва та профспілками, що захищають інтереси найманих працівників. В Україні економічні, правові й організаційні засади оплати праці визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. «Про оплату праці». Декрет розмежовує сфери державного й договірного регулювання оплати праці, уводить систему соціального партнерства, розширює та закріплює права трудівників на належну оплату праці.

В Україні законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата та мінімальні ставки компенсаційних доплат (за роботу в несприятливих, шкідливих та небезпечних умовах) залежно від стану економічного розвитку країни, досягнутого рівня продуктивності праці, середньої заробітної плати, вартості мінімального споживчого бюджету.

Державою встановлюються норми оплати праці за роботу в понадурочний час, нічні часи, у святкові та вихідні дні, за час простою, який має місце не з вини робітника, за виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника, за роботу особам, молодшим від 18 років; держава гарантує щорічну оплачену відпустку, оплату за час, витрачений на виконання державних обов’язків, на підвищення кваліфікації, на медичне обстеження, на виробниче навчання, тощо. Гарантується також оплата жінкам за час декретної відпустки та відпустки для догляду за дітьми до 3-х років.

У державному секторі економіки фонд заробітної плати підприємств визначається як частина їхніх доходів. Умови цього визначення встановлює Кабінет Міністрів України згідно із конкрет­ною соціально-економічною ситуацією.

Урядом країни встановлено єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців щодо традиційних професій та посад. Державні підприємства можуть змінювати межу коефіцієнтів співвідношень тарифних ставок (окладів) робітників і мінімального розміру заробітної плати, мають право підвищувати посадові оклади керівників, спеціалістів, службовців з урахуванням збільшення тарифних ставок робітників і співвідношень в оплаті праці, що склалася між категоріями працівників у 1990 р., можуть переглядати тарифні ставки й посадові оклади, виходячи зі своїх фінансових можливостей, але без підвищення діючих цін і тарифів на продукцію та послуги.

Державні органи затверджують коефіцієнти співвідношень мінімальної заробітної плати, мінімальних тарифних ставок, диференціюючи їх за видами виробництв, робіт і діяльності залежно від складової праці в різних галузях народного господарства, затверджують коефіцієнти співвідношення до мінімальної заробітної плати тарифних ставок для окремих професій робітників, щодо яких не застосовуються звичайні тарифні сітки.

Розміри посадових окладів керівників державних підприємств і організацій визначаються залежно від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) у натуральному або грошовому вираженні, від складності продукції, її конкурентоспроможності, показників використання виробничих фондів, кількості працівників, результатів фінансово-господарської діяльності. Кошти на преміювання керівників визначаються в процентному відношенні до чистого прибутку від реалізації продукції.

До працівників установ і організацій охорони здоров’я, освіти, науки, культури та інших галузей, що фінансуються з бюджету, застосовуються тарифні ставки, визначені тарифними умовами.

Договірне регулювання заробітної плати виходить із системи тарифних угод на міжгалузевому, галузевому та виробничому
рівнях.

На державному рівні таку угоду укладають Кабінет Міністрів України і профспілкові об’єднання з метою забезпечення ефектив­ного господарювання в державному секторі економіки, захисту соціально-економічних і трудових інтересів працівників, запобіганню можливим негативним соціальним наслідкам економічних реформ.

У випадках, передбачених законодавством, щодо працівників, які працюють або працевлаштовуються за трудовими договорами на певний визначений строк чи на час виконання певної роботи, застосовується контрактна форма оплати праці. Порядок укладання контрактів визначено положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів. Умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначаються за угодою сторін. Розміри виплат не можуть бути меншими, ніж це передбачено чинним законодавством, тарифними угодами й колективним договором, і залежать від виконання умов контракту. У контракті можуть також визначатись умови підвищення (зниження) договірного розміру оплати праці, установлення доплат і надбавок, премій, винагород за підсумками роботи за рік чи інший період, участі в прибутках підприємства, установи, організації чи громадянина-підприємця.

Реальні доходи населення визначаються за допомогою математичних розрахунків, що грунтуються на загальних показниках економічного й соціального розвитку країни, державного бюд­жету, а також виходять із результатів наукових і соціальних досліджень. Реальні доходи можна обчислити за формулою:

,

де Др — реальні доходи;

Дт — грошові витрати на придбання товарів;

Дн — натуральні доходи громадян;

М — матеріальне споживання в сфері послуг;

Вж — продукція індивідуального і житлово-кооперативного будівництва;

 — зміна ціни на товари і послуги.

Грошові витрати на придбання товарів встановлюються, виходячи з балансу грошових доходів і витрат населення, за формулою:

,

де Дт — грошові витрати на придбання товарів;

 — зарплата, дивіденди, пенсії, допомога, стипендії, надходження з фінансової системи, дохід домашніх господарств, яким розпоряджається власник, дохід від праці в колективних, фермерських господарствах, тощо;

Ддр — оплата послуг, обов’язкові платежі, придбання лотерейних квитків;

 — зміна в заощадженнях населення;

 — зміна заборгованості за товарами, які придбано в кредит, та сальдо операцій за переказами та акредитивами.

Натуральні доходи прогнозують виходячи з балансу сільськогосподарської продукції та бюджетних обстежень населення. Матеріальне споживання у сфері суспільного обслуговування, яке нині поступово скорочується, установлюється з розрахунків розвитку соціально-культурних закладів та розбудови інфраструктури — як сума матеріальних витрат держави на підтримку соціа­льно-гуманітарної сфери.

Зміна цін розраховується в розрізі форм торгівлі товарами та послугами за допомогою спеціальних обчислень, що мають прог­нозний характер.

Реальні доходи обчислюють для різних соціальних груп населення у розрахунку на одного зайнятого в тій чи іншій сфері діяльності або виробництва чи на душу населення (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

СХЕМА РОЗРАХУНКУ РЕАЛЬНИХ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ, млрд грн.

Прогнозування можливих темпів зростання чи падіння реальних доходів населення спирається на врахування можливостей приросту або скорочення фонду споживання та змін у фонді нагромадження, що утворюється внаслідок спрямування населенням певної частини коштів на будівництво житла та присадибних споруд.

Таке прогнозування має враховувати економічну нестабільність — тенденцію, яка діє в ринковій системі й відображається в її циклічному розвитку, безробітті, інфляційному зростанні цін. Інфляція призводить до перерозподілу доходів у суспільстві; втрати несуть кредитори, власники заощаджень, громадяни, які отримують фіксовані доходи. Прогнозування інфляції може по­м’якшити її тиск на доходи.

В Україні відбувається інфляція витрат виробництва, що спричиняє підвищення рівня цін і скорочення реального обсягу виробництва. За цих умов уряд намагається стимулювати зростання сукупного попиту, підвищувати номінальну зарплату, впливати на сукупну пропозицію товарів і послуг, знижуючи рівень податків. Темпи зниження останніх мають випереджати темпи зростання доходів населення.

Прогнозний (плановий) рівень реальних доходів співвідноситься з базовим, що дає змогу обчислювати індекс зростання (падіння) реальних доходів (на душу населення, чи на одного зайнятого)

,

де  — індекси зростання (падіння) фізичного обсягу реально використаних доходів, чисельності населення, зайнятих.

Можна розрахувати і вартість життя за допомогою індексу:

,

де  — це витрати населення на придбання товарів і послуг відповідно в старих і нових цінах.

Цей індекс характеризує зміни купівельної спроможності людей, зміни вартості базового набору споживчих товарів і послуг, фактично придбаних сім’ями за даними бюджетних обстежень.

Для робітників і службовців розраховується реальна заробітна плата, виходячи з передбачуваного рівня середньомісячної заробітної плати, розміру податків і індексу цін на товари та послуги. Її рівень визначається за формулою:

,

де:  — середньомісячна готівкова заробітна плата (нарахована й виплачена);

 — утримання (податки);

 — індекс цін на товари і тарифів на послуги.

Загальна сума реальних доходів робітників і службовців перевищує їхню реальну заробітну плату на суму виплат і пільг, отриманих за рахунок фонду суспільного споживання у вигляді пенсій, допомоги, стипендій, а також безплатних послуг охорони здоров’я, освіти тощо.

Визначення реальних доходів селян передбачає обчислення грошових і натуральних доходів від колективного, фермерського та особистого підсобного господарства. Грошові доходи коригуються на індекс цін на товари й тарифів на послуги: натуральні доходи визначаються за середньотоварними цінами реалізації, тобто з урахуванням продажу продукції на ринку. У розрахунках використовують дані балансу сільськогосподарської продукції та бюджетних обстежень. Загальну суму грошових і натуральних доходів треба збільшити на суму виплат і пільг за рахунок суспільних фондів держави й колективних господарств, а також на обсяг безплатних послуг соціально-культурних закладів.

Одним з найважливіших показників добробуту населення є його реальні доходи, на підставі яких прогнозується загальний обсяг, структура і динаміка споживання населенням матеріальних благ та послуг, склад і джерела доходів населення, розмір і рівень диференціації доходів окремих соціальних груп.

Планування та регулювання доходів має враховувати принцип нерівності формування й розподілу доходів у суспільстві. Досвід інших країн свідчить, що цей принцип є відносно стабільним — економічне піднесення в будь-якій країні збільшує її доходи в цілому, але не веде до суттєвих змін тієї частки сукупного доходу, яку одержують конкретні групи населення чи категорії сімей. Причинами нерівності утворення й розподілу доходів є: різниця у фізичних та розумових здібностях людей, в їхній освіті та професійній підготовці, у складі сімей, у наявності власності (житло, земля, виробниче устаткування, акції тощо).

Коли диференціація доходів у суспільстві є завеликою, то виникає бідність, яка створює загрозу для нормального процесу відтворення суспільства. Бідність визначається показником прожиткового мінімуму, який постійно змінюється внаслідок зміни цін на ринку товарів та послуг.

Нерівність у доходах членів суспільства та їхніх сімей мусить коригувати держава через податкову політику: високі доходи оподатковуються за високими ставками, а доходи, що не перевищують прожиткового мінімуму, можуть бути взагалі звільнені від оподаткування.

Податкові надходження потім перерозподіляються в порядку компенсації людям, що несуть особливі фінансові витрати (скажімо, на утримання дітей, інших непрацездатних членів сім’ї). Такі заходи встановлюються в законодавчому порядку і систематично переглядаються відповідно до економічної та соціальної ситуації в країні. Крім того, держава має забезпечити надання цільової допомоги громадянам, що мають низькі доходи, не тільки з тим, щоб ці люди мали змогу утриматись на певному життєвому рівні, а й із тим, щоб вони могли робити хоч якісь невеличкі заощадження. Для цього державними структурами розробляються спеціальні програми зі збільшення заощаджень у населення, стимулювання укладання договорів страхування життя, забезпечення участі громадян у формуванні та розподілі доходів підприємств, заохочення участі в будівництві житла та присадибних споруд.

На думку західних учених і фахівців саме нерівність доходів членів суспільства стимулює виробництво, створює передумови для піднесення економіки, збільшення доходів кожної сім’ї, тобто є шляхом до індивідуальної свободи, до гартування підприємницького духу. В ім’я збільшення доходів суспільство розвиває продуктивні сили, оновлює технологію виробництва, штов­хає вперед науку, винаходить нові товари і послуги. Ясна річ, що це справедливо тільки до певної межі. Занадто велика різниця в доходах, як уже було сказано, є причиною соціального напруження і можливого соціального збурення в суспільстві.

В основі реальних доходів переважної більшості населення є реальна заробітна плата робітників і службовців, реальні доходи селян від власного та колективного господарства. Належний рівень заробітної плати стимулює продуктивність праці, спонукає працівників підвищувати свою кваліфікацію, є індикатором узгод­ження інтересів підприємців і найманих працівників.

У багатьох країнах світу організація заробітної плати — це внутрішньофірмова справа, яка розв’язується угодою між власниками виробництва та профспілками, що захищають інтереси найманих працівників. В Україні економічні, правові й організаційні засади оплати праці визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. «Про оплату праці». Декрет розмежовує сфери державного й договірного регулювання оплати праці, уводить систему соціального партнерства, розширює та закріплює права трудівників на належну оплату праці.

В Україні законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата та мінімальні ставки компенсаційних доплат (за роботу в несприятливих, шкідливих та небезпечних умовах) залежно від стану економічного розвитку країни, досягнутого рівня продуктивності праці, середньої заробітної плати, вартості мінімального споживчого бюджету.

Державою встановлюються норми оплати праці за роботу в понадурочний час, нічні часи, у святкові та вихідні дні, за час простою, який має місце не з вини робітника, за виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника, за роботу особам, молодшим від 18 років; держава гарантує щорічну оплачену відпустку, оплату за час, витрачений на виконання державних обов’язків, на підвищення кваліфікації, на медичне обстеження, на виробниче навчання, тощо. Гарантується також оплата жінкам за час декретної відпустки та відпустки для догляду за дітьми до 3-х років.

У державному секторі економіки фонд заробітної плати підприємств визначається як частина їхніх доходів. Умови цього визначення встановлює Кабінет Міністрів України згідно із конкрет­ною соціально-економічною ситуацією.

Урядом країни встановлено єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців щодо традиційних професій та посад. Державні підприємства можуть змінювати межу коефіцієнтів співвідношень тарифних ставок (окладів) робітників і мінімального розміру заробітної плати, мають право підвищувати посадові оклади керівників, спеціалістів, службовців з урахуванням збільшення тарифних ставок робітників і співвідношень в оплаті праці, що склалася між категоріями працівників у 1990 р., можуть переглядати тарифні ставки й посадові оклади, виходячи зі своїх фінансових можливостей, але без підвищення діючих цін і тарифів на продукцію та послуги.

Державні органи затверджують коефіцієнти співвідношень мінімальної заробітної плати, мінімальних тарифних ставок, диференціюючи їх за видами виробництв, робіт і діяльності залежно від складової праці в різних галузях народного господарства, затверджують коефіцієнти співвідношення до мінімальної заробітної плати тарифних ставок для окремих професій робітників, щодо яких не застосовуються звичайні тарифні сітки.

Розміри посадових окладів керівників державних підприємств і організацій визначаються залежно від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) у натуральному або грошовому вираженні, від складності продукції, її конкурентоспроможності, показників використання виробничих фондів, кількості працівників, результатів фінансово-господарської діяльності. Кошти на преміювання керівників визначаються в процентному відношенні до чистого прибутку від реалізації продукції.

До працівників установ і організацій охорони здоров’я, освіти, науки, культури та інших галузей, що фінансуються з бюджету, застосовуються тарифні ставки, визначені тарифними умовами.

Договірне регулювання заробітної плати виходить із системи тарифних угод на міжгалузевому, галузевому та виробничому
рівнях.

На державному рівні таку угоду укладають Кабінет Міністрів України і профспілкові об’єднання з метою забезпечення ефектив­ного господарювання в державному секторі економіки, захисту соціально-економічних і трудових інтересів працівників, запобіганню можливим негативним соціальним наслідкам економічних реформ.

У випадках, передбачених законодавством, щодо працівників, які працюють або працевлаштовуються за трудовими договорами на певний визначений строк чи на час виконання певної роботи, застосовується контрактна форма оплати праці. Порядок укладання контрактів визначено положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів. Умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначаються за угодою сторін. Розміри виплат не можуть бути меншими, ніж це передбачено чинним законодавством, тарифними угодами й колективним договором, і залежать від виконання умов контракту. У контракті можуть також визначатись умови підвищення (зниження) договірного розміру оплати праці, установлення доплат і надбавок, премій, винагород за підсумками роботи за рік чи інший період, участі в прибутках підприємства, установи, організації чи громадянина-підприємця.

Реальні доходи населення визначаються за допомогою математичних розрахунків, що грунтуються на загальних показниках економічного й соціального розвитку країни, державного бюд­жету, а також виходять із результатів наукових і соціальних досліджень. Реальні доходи можна обчислити за формулою:

,

де Др — реальні доходи;

Дт — грошові витрати на придбання товарів;

Дн — натуральні доходи громадян;

М — матеріальне споживання в сфері послуг;

Вж — продукція індивідуального і житлово-кооперативного будівництва;

 — зміна ціни на товари і послуги.

Грошові витрати на придбання товарів встановлюються, виходячи з балансу грошових доходів і витрат населення, за формулою:

,

де Дт — грошові витрати на придбання товарів;

 — зарплата, дивіденди, пенсії, допомога, стипендії, надходження з фінансової системи, дохід домашніх господарств, яким розпоряджається власник, дохід від праці в колективних, фермерських господарствах, тощо;

Ддр — оплата послуг, обов’язкові платежі, придбання лотерейних квитків;

 — зміна в заощадженнях населення;

 — зміна заборгованості за товарами, які придбано в кредит, та сальдо операцій за переказами та акредитивами.

Натуральні доходи прогнозують виходячи з балансу сільськогосподарської продукції та бюджетних обстежень населення. Матеріальне споживання у сфері суспільного обслуговування, яке нині поступово скорочується, установлюється з розрахунків розвитку соціально-культурних закладів та розбудови інфраструктури — як сума матеріальних витрат держави на підтримку соціа­льно-гуманітарної сфери.

Зміна цін розраховується в розрізі форм торгівлі товарами та послугами за допомогою спеціальних обчислень, що мають прог­нозний характер.

Реальні доходи обчислюють для різних соціальних груп населення у розрахунку на одного зайнятого в тій чи іншій сфері діяльності або виробництва чи на душу населення (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

СХЕМА РОЗРАХУНКУ РЕАЛЬНИХ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ, млрд грн.

Прогнозування можливих темпів зростання чи падіння реальних доходів населення спирається на врахування можливостей приросту або скорочення фонду споживання та змін у фонді нагромадження, що утворюється внаслідок спрямування населенням певної частини коштів на будівництво житла та присадибних споруд.

Таке прогнозування має враховувати економічну нестабільність — тенденцію, яка діє в ринковій системі й відображається в її циклічному розвитку, безробітті, інфляційному зростанні цін. Інфляція призводить до перерозподілу доходів у суспільстві; втрати несуть кредитори, власники заощаджень, громадяни, які отримують фіксовані доходи. Прогнозування інфляції може по­м’якшити її тиск на доходи.

В Україні відбувається інфляція витрат виробництва, що спричиняє підвищення рівня цін і скорочення реального обсягу виробництва. За цих умов уряд намагається стимулювати зростання сукупного попиту, підвищувати номінальну зарплату, впливати на сукупну пропозицію товарів і послуг, знижуючи рівень податків. Темпи зниження останніх мають випереджати темпи зростання доходів населення.

Прогнозний (плановий) рівень реальних доходів співвідноситься з базовим, що дає змогу обчислювати індекс зростання (падіння) реальних доходів (на душу населення, чи на одного зайнятого)

,

де  — індекси зростання (падіння) фізичного обсягу реально використаних доходів, чисельності населення, зайнятих.

Можна розрахувати і вартість життя за допомогою індексу:

,

де  — це витрати населення на придбання товарів і послуг відповідно в старих і нових цінах.

Цей індекс характеризує зміни купівельної спроможності людей, зміни вартості базового набору споживчих товарів і послуг, фактично придбаних сім’ями за даними бюджетних обстежень.

Для робітників і службовців розраховується реальна заробітна плата, виходячи з передбачуваного рівня середньомісячної заробітної плати, розміру податків і індексу цін на товари та послуги. Її рівень визначається за формулою:

,

де:  — середньомісячна готівкова заробітна плата (нарахована й виплачена);

 — утримання (податки);

 — індекс цін на товари і тарифів на послуги.

Загальна сума реальних доходів робітників і службовців перевищує їхню реальну заробітну плату на суму виплат і пільг, отриманих за рахунок фонду суспільного споживання у вигляді пенсій, допомоги, стипендій, а також безплатних послуг охорони здоров’я, освіти тощо.

Визначення реальних доходів селян передбачає обчислення грошових і натуральних доходів від колективного, фермерського та особистого підсобного господарства. Грошові доходи коригуються на індекс цін на товари й тарифів на послуги: натуральні доходи визначаються за середньотоварними цінами реалізації, тобто з урахуванням продажу продукції на ринку. У розрахунках використовують дані балансу сільськогосподарської продукції та бюджетних обстежень. Загальну суму грошових і натуральних доходів треба збільшити на суму виплат і пільг за рахунок суспільних фондів держави й колективних господарств, а також на обсяг безплатних послуг соціально-культурних закладів.