4.2. СТРУКТУРНИЙ ЕФЕКТ ТА ЙОГО ВИМІРЮВАННЯ

Вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників називається структурним ефектом. Він відображує зв’язок між змінами галузевої структури та динамікою показників обсягу виробництва продукції, передовсім таких, як валовий випуск (ВВ), валовий внутрішній продукт (ВВП) і чистий внутрішній продукт промисловості (ЧВП).

Найпростіший метод вимірювання структурних змін ґрунтується на використанні як індикатора індексу структурних змін (Іс.з), що визначається за формулою

де  — абсолютна величина зміни питомої ваги і-го елемента структури економіки;

n — кількість структурних елементів.

На підставі динаміки індексу структурних змін та відповідного показника обсягу продукції розраховується кореляційне рівняння й коефіцієнт кореляції, який показує міру зв’язку між показниками.

Треба зауважити, що економіка формується під впливом багатьох факторів, а не тільки структурних зрушень. Водночас є доцільним виділення з усієї сукупності факторів економічного зростання промислового виробництва впливу, який справляють структурні зміни на розвиток економіки. Для цього й розраховується структурний ефект. Він позитивний, якщо швидке зростання індексу структурних змін супроводжується великими темпами зростання економіки. Він негативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, спостерігається застій або зниження обсягів виробництва.

У найбільш спрощеному вигляді вплив структурних зрушень на обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) можна показати на графіку рис. 4.1.

З графіка видно, що збільшення ВВП досягається в нашому випадку зав­дяки зміні питомої ваги ок­ремих секторів економіки. Аналіз статистичних даних указує на те, що найбільше зростання обсягів виробництва відбувається тоді, коли прискорено розвивається виробництво у високотехнологічних та наукомістких галузях (у нашому прикладі а1).

Використання як індикатора структурних зрушень індексу структурних змін має суттєві недоліки. Головним з них є те, що зазначений індекс розраховується як середньоарифметична величина статичного стану структури економіки. Для вимірювання динаміки основних пропорцій в економіці використовуються коефіцієнти прирощування абсолютних та відносних структурних зрушень.

Лінійний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень:

де а(і, t1) — питома вага і-го елемента структури в базовому періоді;

а(і, t2) — питома вага і-го елемента структури в періоді, що аналізується;

І — сукупність індексів елементів структури (іÎІ)

Квадратичний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень:

Лінійний коефіцієнт відносних структурних зрушень:

Квадратичний коефіцієнт відносних структурних зрушень:

Використання коефіцієнтів прирощування абсолютних та відносних структурних зрушень дає змогу розрахувати кореляційне рівняння приросту обсягу виробництва як функцію від зміни структурних пропорцій в економіці, але не виключає впливу інших факторів економічного зростання.

Точніше визначити вплив структурних зрушень на динаміку обсягів виробництва можна за допомогою дослідження ресурсовіддачі факторів виробництва в кожній окремій галузі.

За даним методом на першому етапі для кожного сектору економіки обчислюються абсолютні величини галузевого сукупного ресурсу R(і):

R(i) = r(i)R,

де r(i) — питома вага сукупного ресурсу і-го сектору в сукупному ресурсі економіки;

R — величина сукупного ресурсу економіки ().

r(i) = lK(i) + (1 – l) L(i),

де K(i), L(i) — величина ресурсів факторів виробництва i-го сектору (K(i)-капіталу, L(i)-праці);

l-коефіцієнт участі капіталу у зростанні виробництва.

На другому етапі для кожного сектору обчислюються граничні величини зростання обсягів виробництва (Y) залежно від зростання капіталу та праці за допомогою співвідношень:

¶Y/¶K = (Y/R) (¶R/¶K),        ¶Y/¶L = (Y/R)(¶R/¶L).

У такий спосіб забезпечується збереження свого роду «вагової відмінності» кожного сектору незалежно від коливань пропорцій використання ресурсів, на фоні якого складаються відхилення від середньої пропорції. Що більше в середньому коливання пропорцій, тобто що більш технологічно різнорідною є економіка, то більшими мають бути коливання питомої ваги капіталу та праці в кожному секторі для того, щоб «контрастність» кожного сектору була порівнянною з «контрастністю» макроекономічного фону. Інакше вагові коливання структурних зрушень будуть невиправдано вирівняними.

Графічно показати вплив структурних зрушень на обсяг вироб­ництва продукції можна за допомогою графіка виробничої функції. Як відомо, графік виробничої функції за умов впливу технічного прогресу та спадної граничної продуктивності факторів виробництва праці (L) та капіталу (К) має вигляд поверхні пагорба, найбільша висота якого відповідає максимальному обсягу продукції. Якщо зробити зріз цього пагорба, то можна помітити, що кожному варіан­ту співвідношення праці та капіталу відповідатимуть специфічні показники структури економіки.

На графіку рис. 4.2 на площині зрізу пагорба виробничої функції умовно зображено динаміку структури економіки за допомогою зміни товщини «ша­рів», кожен з яких відповідає питомій вазі будь-якого сектору (аіÎN). Якщо позначити через а1 питому вагу сектору, який визначає науково-технічний рівень продукції, тоді, як видно з графіка, найбільші структурні зміни відповідатимуть максимуму виробничої функції та певному співвідношенню затрат праці (L) та капіталу (K). Отже, зав­дання відшукати умови оптимального зростання виробництва розв’язується за допомогою оптимального розподілу ресурсів між секторами, тобто вичерпується пошуками оптимальної структури економіки.

Вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників називається структурним ефектом. Він відображує зв’язок між змінами галузевої структури та динамікою показників обсягу виробництва продукції, передовсім таких, як валовий випуск (ВВ), валовий внутрішній продукт (ВВП) і чистий внутрішній продукт промисловості (ЧВП).

Найпростіший метод вимірювання структурних змін ґрунтується на використанні як індикатора індексу структурних змін (Іс.з), що визначається за формулою

де  — абсолютна величина зміни питомої ваги і-го елемента структури економіки;

n — кількість структурних елементів.

На підставі динаміки індексу структурних змін та відповідного показника обсягу продукції розраховується кореляційне рівняння й коефіцієнт кореляції, який показує міру зв’язку між показниками.

Треба зауважити, що економіка формується під впливом багатьох факторів, а не тільки структурних зрушень. Водночас є доцільним виділення з усієї сукупності факторів економічного зростання промислового виробництва впливу, який справляють структурні зміни на розвиток економіки. Для цього й розраховується структурний ефект. Він позитивний, якщо швидке зростання індексу структурних змін супроводжується великими темпами зростання економіки. Він негативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, спостерігається застій або зниження обсягів виробництва.

У найбільш спрощеному вигляді вплив структурних зрушень на обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) можна показати на графіку рис. 4.1.

З графіка видно, що збільшення ВВП досягається в нашому випадку зав­дяки зміні питомої ваги ок­ремих секторів економіки. Аналіз статистичних даних указує на те, що найбільше зростання обсягів виробництва відбувається тоді, коли прискорено розвивається виробництво у високотехнологічних та наукомістких галузях (у нашому прикладі а1).

Використання як індикатора структурних зрушень індексу структурних змін має суттєві недоліки. Головним з них є те, що зазначений індекс розраховується як середньоарифметична величина статичного стану структури економіки. Для вимірювання динаміки основних пропорцій в економіці використовуються коефіцієнти прирощування абсолютних та відносних структурних зрушень.

Лінійний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень:

де а(і, t1) — питома вага і-го елемента структури в базовому періоді;

а(і, t2) — питома вага і-го елемента структури в періоді, що аналізується;

І — сукупність індексів елементів структури (іÎІ)

Квадратичний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень:

Лінійний коефіцієнт відносних структурних зрушень:

Квадратичний коефіцієнт відносних структурних зрушень:

Використання коефіцієнтів прирощування абсолютних та відносних структурних зрушень дає змогу розрахувати кореляційне рівняння приросту обсягу виробництва як функцію від зміни структурних пропорцій в економіці, але не виключає впливу інших факторів економічного зростання.

Точніше визначити вплив структурних зрушень на динаміку обсягів виробництва можна за допомогою дослідження ресурсовіддачі факторів виробництва в кожній окремій галузі.

За даним методом на першому етапі для кожного сектору економіки обчислюються абсолютні величини галузевого сукупного ресурсу R(і):

R(i) = r(i)R,

де r(i) — питома вага сукупного ресурсу і-го сектору в сукупному ресурсі економіки;

R — величина сукупного ресурсу економіки ().

r(i) = lK(i) + (1 – l) L(i),

де K(i), L(i) — величина ресурсів факторів виробництва i-го сектору (K(i)-капіталу, L(i)-праці);

l-коефіцієнт участі капіталу у зростанні виробництва.

На другому етапі для кожного сектору обчислюються граничні величини зростання обсягів виробництва (Y) залежно від зростання капіталу та праці за допомогою співвідношень:

¶Y/¶K = (Y/R) (¶R/¶K),        ¶Y/¶L = (Y/R)(¶R/¶L).

У такий спосіб забезпечується збереження свого роду «вагової відмінності» кожного сектору незалежно від коливань пропорцій використання ресурсів, на фоні якого складаються відхилення від середньої пропорції. Що більше в середньому коливання пропорцій, тобто що більш технологічно різнорідною є економіка, то більшими мають бути коливання питомої ваги капіталу та праці в кожному секторі для того, щоб «контрастність» кожного сектору була порівнянною з «контрастністю» макроекономічного фону. Інакше вагові коливання структурних зрушень будуть невиправдано вирівняними.

Графічно показати вплив структурних зрушень на обсяг вироб­ництва продукції можна за допомогою графіка виробничої функції. Як відомо, графік виробничої функції за умов впливу технічного прогресу та спадної граничної продуктивності факторів виробництва праці (L) та капіталу (К) має вигляд поверхні пагорба, найбільша висота якого відповідає максимальному обсягу продукції. Якщо зробити зріз цього пагорба, то можна помітити, що кожному варіан­ту співвідношення праці та капіталу відповідатимуть специфічні показники структури економіки.

На графіку рис. 4.2 на площині зрізу пагорба виробничої функції умовно зображено динаміку структури економіки за допомогою зміни товщини «ша­рів», кожен з яких відповідає питомій вазі будь-якого сектору (аіÎN). Якщо позначити через а1 питому вагу сектору, який визначає науково-технічний рівень продукції, тоді, як видно з графіка, найбільші структурні зміни відповідатимуть максимуму виробничої функції та певному співвідношенню затрат праці (L) та капіталу (K). Отже, зав­дання відшукати умови оптимального зростання виробництва розв’язується за допомогою оптимального розподілу ресурсів між секторами, тобто вичерпується пошуками оптимальної структури економіки.