8.5. Особливості процедури

У процедурі адміністративного оскарження окремо можна виділити ще декілька елементів. Що стосується суб'єктів, які мають право на оскарження адміністративного акта, то, звичайно, таке право повинна мати будь-яка особа, прав, свобод чи законних інтересів якої стосується адміністративний акт. При цьому не повинно мати значення, чи брала особа участь у розгляді справи в першій інстанції. У майбутньому, коли складеться достатня практика застосування законодавства про адміністративну процедуру, можна буде встановити підвищені вимоги до приватних осіб з метою стимулювання їх добросовісного ставлення до участі у вирішенні своєї справи. Наприклад, якщо заінтересованій особі було повідомлено про початок процедури, про проект рішення, про право подати свої зауваження, але вона не зробила цього, то вона втрачає право на оскарження.

Як і щодо інших звернень, у процедурі адміністративного оскарження доцільно запровадити правило, за яким органу забороняється відмовляти у

129 Див. пункт 5.2.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року.

130 Див. § 80 Положення про адміністративні суди ФРН // Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України /Автори-упорядники І.Б.Коліушко, Р.О.Куйбіда. — К.: Факт, 2003. - С 260-313.

78

>>>79>>>

прийнятті скарги. Навіть у разі, коли скарга не відповідає певним формальним вимогам, орган повинен її прийняти, зареєструвати й надати скаржнику можливість і строк для виправлення недоліків. Така норма важлива, оскільки строк для оскарження в адміністративному порядку короткий, а якщо особа звернулася в останні дні строку оскарження, скарга вважатиметься поданою вчасно. І лише у разі, коли скаржник не виправить недоліків скарги або не додасть необхідних документів, така скарга вважатиметься неподаною.

Саме в адміністративному оскарженні особливе значення має такий елемент процедури як слухання у справі, адже під час розгляду скарги у скаржника й працівника адміністративного органу, який готував оскаржуваний акт, або заявника і заінтересованої особи, існує конфлікт інтересів. І саме усне слухання може сприяти швидшому та об'єктивнішому вирішенню справи. Тому доцільно встановити обов'язковість проведення слухання у процедурі розгляду скарги, крім певних випадків (наприклад, якщо скаржник сам не бажає з'являтися на слухання або вже при попередньому ознайомленні зі скаргою адміністративний орган одразу виявить свою очевидну помилку).

Принципове значення мають також правила подання доказів в ході підготовки справи до вирішення і, особливо, до слухання. Слухання буде ефективним, якщо суб'єкт розгляду скарги володіє необхідним обсягом інформації, щоб спрямувати розгляд скарги на з'ясування спірних питань чи обставин, які залишаються невідомими. У цьому сенсі варто ще раз нагадати про норму нідерландського законодавства, яка зобов'язує завчасно подавати всі докази (не пізніше, ніж за десять днів до дня слухання). І коли щодо приватної особи це правило застосовується не дуже жорстко, то щодо представників адміністрації воно дотримується неухильно. Вважається, що адміністрація, приймаючи рішення, вже володіла повним обсягом інформації, тому подати всі аргументи для неї не складає труднощів. Якби ж адміністрація як «хитрий адвокат» приховала якісь докази для того, щоб скаржник не зміг належним чином підготуватися до їх оцінювання, то це не відповідало б засадам «належного управління».