Розділ XVІІІ ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

1. Монопольне становище на ринку та зловживання ним

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить

багатоукладна економіка, передбачає створення рівних мож-

ливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх

конкуренцію, під якою розуміється змагальність підприємців,

коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них

впливати назагальні умови рєалізації товарів на ринку і сти-

мулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинутих товарно-гро-

шових відносин, виростає класична монополія. На відміну

від неї <соціалістичний> монополізм народився в умовах

досить специфічних форм економіко-організаційного роз-

витку нашої держави в складі СРСР. Він е наслідком свідо-

мої економічної політики соціалістичної держави (як носія

політичної влади і власника основних засобів виробництва)

щодо планового ведення народного господарства на основі

застосування переважно адміністративно-командних методів

керівництва економікою, що призвело, зрештою, до пере-

творення її в єдиний народногосподарський комплекс. Мо-

нополізм в нашій державі є також породженням політики

концентрації та спеціалізації виробництва та інших сфер

життєдіяльності. Саме тому, визначивши в Законі України

від 3 серпня 1990 р. <Про економічну самостійність Украї-

ни> (Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - .№34 - Ст.500)

зміст, мету і основні принципи економічної самостійності

України як суверенної держави, механізм господарювання,

регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінан-

сово-бюджетної, кредитної та грошової системи України,

Верховна Рада в постанові про реалізацію зазначеного зако-

ну включила до переліку законодавчих актів, які забезпечу-

вали б дію Закону <Про економічну самостійність України>,

антимонопольне законодавство.

На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування

антимонопольного законодавства. Так, 18 лютого 1992 р.

прийнято Закон України <Про обмеження монополізму та

!!247

недопущення недобросовісної конкуренції в підприєм-

ницькій діяльності> (Відомості Верховної Ради України.-

1992.-№21-Ст.296), який визначає правові основи обме-

ження і попередження монополізму, недопущення недобро-

совісної конкуренції у підприємницькій діяльності та

здійснення державного контролю за додержанням норм ан-

тимонопольного законодавства. 26 листопада 1993 р. Вер-

ховна Рада України прийняла Закон <Про Антимонополь-

ний комітет України>, доручивши водночас підготувати і

подати на розгляд Верховної Ради проект Антимонопольно-

го процесуального кодексу України (Голос України.-1993.-

21 грудня). Порядок розгляду Антимонопольним комітетом

України і його територіальними відділеннями справ про

порушення антимонопольного законодавства визначається

в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про

порушення антимонопольного законодавства України, за-

твердженими розпорядженням Антимонопольного комітету

України від 19 квітня 1994 р. (зареєстрованими в Міністерстві

юстиції України 6 травня 1994 року).

Антимонопольне законодавство визначає поняття монополь-

не становище, під яким розуміється домінуюче становище

підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом

з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку

певного товару. Ринок товару - це сфера обороту товару

однієї споживчої вартості, в межах якої визначається моно-

польне становище.

Згідно із законодавством України монопольним визнаєть-

ся становище підприємця, частка якого на ринку певного

товару перевищує 35 відсотків. Разом з тим, рішенням Ан-

тимонопольного комітету може визначатися монопольним

становище підприємця, частка якого на ринку певного то-

вару менше 35 відсотків.

Саме по собі монопольне становище того або іншого підпри -

ємця не визначається порушенням антимонопольного зако-

нодавства. Таким порушенням Закон <Про обмеження моно-

полізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підпри-

ємницькій діяльності> визнає зловживання монопольним ста-

новищем на ринку. Відповідно до статті 4 зазначеного закону

зловжиранням монопольним становищем вважаються:

- нав'язування таких умов договору, які ставлять контра-

!!248

гентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відно-

сяться до предмета договору, в тому числі нав'язування то-

вару, не потрібного контрагенту;

- обмеження або припинення виробництва, а також ви-

лучення з обороту товарів з метою створення або підтри-

мання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін.

Під монопольною ціною закон розуміє ціну, яка встанов-

люється підприємцем^ що займає монопольне становище на

ринку, і призводить до обмеження конкуренції і порушення

прав споживача;

- часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі

товару при відсутності альтернативних джерел постачання

або збуту з метою створення або підтримання дефіциту на

ринку чи встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок

(виходу з ринку) інших підприємців;

- встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок)

на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

- встановлення монопольне високих цін (тарифів, розці-

нок) на свої товари, що призводить до порушення прав

споживачів;                       ,         .

- встановлення монопольне низьких цін (тарифів, розці-

нок) на свої товари, що призводить до обмеження конку-

ренції.

Зловживання монопольним становищем на ринку складає

одну групу порушень антимонопольного законодавства. Другу

групу порушень складають неправомірні угоди між підприєм-

цями. Такими угодами між підприємцями стаття 5 Закону

<Про обмеження монополізму та недопушення недобросо-

вісної конкуренції у підприємницькій діяльності> визначає

угоди (погоджені дії), спрямовані на:

- встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів),

скидок, надбавок (доплат), націнок;

--розподіл ринків за територіальним принципом, асорти-

ментом товарів, обсягом 'їх реалізації чи закупівель або за колом

споживачів чи за іншими ознаками з метою Їх монополізації;

--усунення з ринку або обмеження доступу на нього про-

давців, покупців, інших підприємців.

Монопольна діяльність - це не лише дії чи бездіяльність

підприємців, що займають монопольне становище на рин-

!!249

ку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спря-

мовані на недопущення) істотне обмеження чи усунення

конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами

влади і управління розуміє органи державного управління,

місцеві органи влади і управління, органи управління гро-

мадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалу-

зеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними

функцій управління в межах повноважень, переданих

підприємствами, організаціями, делегованих органами дер-

жавного управління.

З боку зазначених органів порушення антимонопольного

законодавства виявляється в дискримінації підприємців.

Дискримінація підприємців органами влади і управління стано-

вить третю групу порушень антимонопольного законодав-

ства, яка включає в себе:

- заборону створення нових підприємств чи інших органі-

заційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності,

а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів

діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою

обмеження конкуренції;

- примушення підприємців до пріоритетного укладення

договорів, першочергової поставки товарів певному колу

споживачів;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів,

що призводить до монопольного становища на ринку;

- встановлення заборони на реалізацію товарів із одного

регіону республіки в інший;

- надання окремим підприємствам податкових та інших

пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших

підприємців, що призводить до монополізації ринку певно-

го товару;

- обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації

товарів;

- встановлення заборон чи обмежень відносно окремі

підприємців або груп підприємців.                   

Дискримінацією підприємців визначається також укладення

між органами влади і управління угод, створення структур

державного управління або наділення існуючих міністерств,

державних комітетів, інших структур державного управлін-

ня повноваженнями для впровадження вищезазначених дій.

!!250

2. Правове становище антимонопольного комітету

Державна політика у сфері обмеження монополізму в

підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демо-

нополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної,

інформаційної, консультативної та іншої підтримки

підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійсню-

ються уповноваженими на це органами влади і управління.

З метою забезпечення державного контролю за дотриман-

ням антимонопольного законодавства, захисту інтересів

підприємців та споживачів від його порушень утворено спеці-

альний державний орган - Антимонопольний комітет Ук-

раїни. Основними, завданнями Антимонопольного комітету

України є:

- здійснення державного контролю за дотриманням ан-

тіимонопольного законодавства;

- захист законних інтересів підприємців та споживачів

шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинен-

ня порушень антимонопольного законодавства, накладання

стягнень за порушення антимонопольного законодавства в

межах своїх повноважень;

- сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сфе-

рах економіки.

Правове становище Антимонопольного комітету Украї-

ни визначено Законами <Про обмеження монополізму та

недопущення недобросовісної конкуренції у підприєм-

ницькій діяльності> та <Про Антимонопольний комітет

України>, а його процесуальна діяльність щодо розгляду

справ регламентується згаданими тимчасовими правила-

ми розгляду справ про порушення антимонопольного за-

конодавства України.

Антимонопольний комітет та утворені ним територіальні

відділення (у Республіці Крим, областях, містах Києві та

Севастополі) становлять систему органів Антимонопольного

комітету України, яку очолює Голова Комітету.

Днтимонопольний комітет відповідно до покладених на

нього завдань:

- контролює дотримання антимонопольного законодав-

ства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих

суб'єктів, при перетворенні органів управління в об'єднай-

!!251

ня підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів гос-

подарських товариств та підприємств: при здійсненні гос-

подарської діяльності підприємцями та при реалізації пов-

новажень центральних та місцевих органів державної вико-

навчої влади, місцевого та регіонального самоврядування

щодо підприємців,

- розглядає справи про порушення антимонопольного

законодавства та приймає рішення за результатами розгляду

в межах своїх повноважень:

- звертається до суду чи арбітражного суду з позовами

(заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного зако-

нодавства, в тому числі про:

а) визнання недійсними актів центральних та місцевих

органів державної виконавчої влади, органів місцевого й

регіонального самоврядування та припинення ними дій, що

обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у вста-

новлені строки розпорядження Антимонопольного комітету

про скасування неправомірних актів, припинення правопо-

рушень тощо;

б) відшкодування збитків, заподіяних порушенням анти-

монопольного законодавства:

в) вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єктами

підприємницької діяльності в результаті порушення анти-

монопольного законодавства;

г) з інших підстав, передбачених чинним законодавством,

а також надсилають до суду протоколи про адміністративні

порушення для накладання штрафів на посадових осіб відпо-

відно до чинного законодавства;

- дає рекомендації державним органам щодо проведення

заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;

- бере участь у розробці та вносить у встановленому по-

рядку проекти актів законодавства, що регулюють питання

розвитку конкуренції, антимонопольної політики та демо-

нополізації економіки;

- бере участь в укладенні міждержавних угод, розробці і

реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює

співробітництво з державними органами і неурядовими

організаціями іноземних держав та міжнародними організа-

ціями з питань, що належать до компетенції Антимонополь-

ного комітету;

!!252

- узагальнює практику застосування антимонопольного

законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдоскона-

лення;

- розробляє і організовує виконання заходів, спрямованих

на запобігання порушень антимонопольного законодавства:

- систематично інформує населення України про свою

діяльність;

- здійснює інші дії з метою контролю за дотриманням

антимонопольного законодавства.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі

Голови та десяти державних уповноважених.

Державні уповноважені є незалежними у здійсненні по-

кладених на них повноважень щодо контролю за дотриман-

ням антимонопольного законодавства та під час розгляду

справ про його порушення. Для виконання покладених на

них функцій державні уповноважені наділені широкими

правами, серед яких, наприклад, право безперешкодно вхо-

дити на підприємства і в організації, мати доступ до доку-

ментів та інших матеріалів, необхідних для проведення пе-

ревірки; вимагати усних або письмових пояснень посадових

осіб та громадян; розглядати справи про порушення анти-

монопольного законодавства тощо.

Вимоги державних уповноважених та голів територіаль-

них відділень Антимонопольного комітету України в межах

'їх повноважень є обов'язковими для виконання у визначені

ними строки, якщо інше не передбачено чинним законо-

давством. Невиконання зазначених вимог тягне за собою

передбачену законом відповідальність.

3. Відповідальність за порушення антимонопольного

законодавства

Питанням відповідальності за порушення антимонополь-

ного законодавства присвячений розділ V Закону <Про об-

меження монополізму та недопущення недобросовісної кон-

куренції у підприємницькій діяльності>, а також деякі ок-

ремі статті як зазначеного Закону, так і Закону <Про Анти-

монопольний комітет України>.

Загалом, виходячи з уже відомих положень про відпові-

дальність у господарському праві та спираючись на зміст актів .

!!253

антимонопольного законодавства, можна виділити такі види

санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольно-

го законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності:

- майнова відповідальність як санкція за порушення анти-

монопольного законодавства (в тому числі - за зловживан-

ня монопольним становищем на ринку, укладання непра-

вомірних угод між підприємцями, дискримінацію підпри-

ємців органами влади і управління га недобросовісну кон-

куренцію) передбачена статтею 19 Закону <Про обмеження

монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції

у підприємницькій діяльності> у формі штрафу, що накла-

дається на підприємців - юридичних осіб. Розмір штрафів

та порядок їх обчислення залежать від виду порушення.

Рішення щодо накладення штрафів приймаються територі-

альними управліннями або Антимонопольним комітетом на

його засіданнях.

Крім того, ст.21 зазначеного Закону встановлена майнова

відповідальність у вигляді стягнення до державного бюджету

прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємниць-

кої діяльності в результаті порушення антимонопольного

законодавства (зловживання монопольним становищем, не-

правомірних угод між підприємцями та недобросовісної кон-

куренції), а статтею 22 цього Закону - у вигляді відшкоду-

вання збитків, заподіяних зловживанням монопольним ста-

новищем та недобросовісною конкуренцією. Встановлені

статтями 21 та 22 заходи майнової відповідальності застосо-

вуються арбітражним судом за позовами Антимонопольно-

го комітету. Таким чином, сам Антимонопольний комітет

застосовувати зазначені санкції не має права:

- оперативно-господарські санкції за порушення антимо-

нопольного законодавства можуть застосовуватися як самим

Антимонопольним комітетом (примусовий поділ монополь-

них утворень), так і відповідними органами влади і управлі-

ння (скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньо-

економічної діяльності).

У випадках, коли підприємці зловживають монопольним

становищем на ринку. Антимонопольний комітет України,

його територіальні відділення мають право прийняти поста-

нову про примусовий поділ монопольних утворень. Зазначена

санкція не застосовується у випадках:

!!254

- неможливості організаційного або територіального відок-

ремлення підприємств, структурних підрозділів чи структур-

них одиниць;

- наявність тісного технологічного зв'язку підприємств,

структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка

внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції

підприємства (об'єднання тощо) складає менше ЗО відсотків.

Скасування ліцензій здійснюється органами, зазначеними в

Положенні про порядок видачі суб'єктам підприємницької

діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на окремі види діяль-

ності, затвердженому постановою Кабінету міністрів України

від 17 травня 1994 р. (Урядовий кур'єр.-1994.-2 червня), за

поданням, внесеним Антимонопольним комітетом.

Статтею 19 Закону <Про обмеження монополізму і недо-

пущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій

діяльності> передбачено, що Антимонопольний комітет може

накладати штрафи на підприємців за ухилення від виконан-

ня або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного

комітету про припинення порушень антимонопольного за-

конодавства, відновлення початкового стану або зміну угод,

що суперечать зазначеному Закону, а також за неподання,

несвоєчасне подання інформації або подання завідомо не-

достовірних даних Антимонопольному комітету.

Ці штрафи є, скоріше, санкціями процесуального (проце-

дурного) характеру, оскільки безпосередньо пов'язані з роз-

глядом справ та з виконанням прийнятих за результатами

розгляду рішень.

4. Розгляд справ про порушення антимонопольного

законодавства

Однією з основних функцій органів, що здійснюють держав-

ний контроль за дотриманням антимонопольного законодав-

ства, є розгляд справ про його порушення. Ця діяльність Ан-

тимонопольного комітету має здійснюватися у відповідності з

Антимонопольним процесуальним кодексом України. До його

прийняття діють Тимчасові правила розгляду справ про пору-

шення антимонопольного законодавства України, затверджені

Антимонопольним комітетом України 19 квітня 1994 року. Ці

Правила визначають порядок розгляду Антимонопольним ко~

!!255

мітетом України (далі - Комітет), його територіальними

відділеннями (далі - втілення) справ про порушення анти-

монопольного законодавства (далі ~ порушення) відповідно

до законів України <Про обмеження монополізму та недопу-

щення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль-

ності> та <Про Антнмонопольний комітет України>.

Справи про порушення у межах компетенції розглядають-

ся органами чи посадовими особами:

- Комітетом,

- постійно діючою адміністративною колегією;

- тимчасовою адміністративною колегією;

- державним уповноваженим;

- головою відділення.

Справи повинні бути розглянуті, якщо інше не передбаче-

но чинним законодавством, в такі строки:

- про примусовий поділ монопольних утворень - у шес-

тимісячний строк;

- всі інші справи - у тримісячний строк з дня прийняття

державним уповноваженим, головою відділення розпоряд-

ження про початок розгляду справи.

Ці строки можуть бути продовжені державним уповнова-

женим на два місяці.

Справи про порушення розглядаються на підставі: заяв

підприємців, органів влади і управління, громадських об'-

єднань, громадян; безпосередньо виявлення службовцем

Комітету, відділення ознак порушення.

Заява про порушення розглядається протягом 10 кален-

дарних днів державним уповноваженим чи головою відділен-

ня. При наявності ознак порушення державним уповнова-

женим, головою відділення приймається рішення про поча-

ток розгляду справи, про що письмово повідомляються за-

інтересовані сторони.

За результатами розгляду справи орган або посадова особа

приймає рішення (постанову - з питань примусового по-

ділу монопольних утворень та накладання штрафів; рішення ~

при вирішенні по суті інших справ про порушення), яке є

обов'язковим для виконання. У рішенні (постанові) вказу-

ються результати розгляду справи по суті, наводяться моти-

ви рішення, зазначаються дії, які сторони повинні виконати

або від яких утриматися, та строк виконання рішення.

!!256

Встановивши під час розгляду справи факт порушення

антимонопольного законодавства, орган чи посадова особа,

які розглядають справи, мають право вносити у відповідні

державні органи обов'язкові для розгляду подання щодо ска-

сування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономіч-

ної діяльності підприємців.

Встановивши дані, що свідчать про наявність ознак зло-

чину, орган чи посадова особа, які розглядають справу, вно-

сять подання у правоохоронні органи або надсилають їм

відповідні матеріали для розгляду по суті.

Рішення у справах про порушення антимонопольного за-

конодавства можуть бути оскаржені до суду, арбітражного

суду в порядку, передбаченому статтею 24 Закону України

<Про обмеження монополізму та недопущення конкуренції

у підприємницькій діяльності>. Відповідно до цієї статті у

випадках незгоди з рішенням Антимонопольного комітету

України і його територіальних відділень підприємці, органи

влади і управління, інші заінтересовані особи мають право

звернутися до суду, арбітражного суду із заявою про скасу-

вання чи зміну повністю або частково рішень Антимоно-

польного комітету України і його територіальних відділень.

Подання заяви не зупиняє виконання рішень на час роз-

гляду справи в суді чи арбітражному суді, якщо судом чи

арбітражним судом не винесено рішення про припинення

дії вказаних актів.