Розділ XІІІ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРЕНДИ ^

1. Поняття договору орецдн. Об'єкти орецди.

Одним із напрямів підвищення ефективності використан-

ня майна державних підприємств і організацій в сучасних

умовах є передача його в оренду фізичним та юридичним

особам.

За допомогою оренди реалізуються як інтереси власни-

ка щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих

фондів, так і інтереси орендаря, який не обтяжуючи себе

щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткуван-

ня тощо у власність, має можливість ефективно викорис-

товувати найняте ним майно для здійснення своєї статут-

ної діяльності.

Загальне поняття оренди сформульовано в статті 2 Закону

України від 14 березня 1995 р. <Про оренду державного май-

на> (*1). Відповідно до цієї статті орендою визнається засновану

на договорі строкове платне володіння і користування май-

ном, необхідним орендареві для здійснення підприємниць-

кої та іншої діяльності.

З наведеного визначення випливає, що:

- по-перше, орендні відносини мають виключно договір-

ний характер і не можугь виникати на підставі планових

завдань або інших адміністративно-управлінських актів;

- по-друге, оренда передбачає передачу майна у володіння

та користування (без надання права орендареві розпоряджа-

тися орендованим майном);

- по-третє, таке володіння і користування є платним, що

забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві оренд-

ної плати у визначених розмірах;

- по-четверте, оренда передбачає передачу майна у стро-

кове (тимчасове) володіння і користування. У разі закінчен-

ня строку, на який було укладено договір оренди, цей до-

говір припиняється.

(**1) ей закон е новою редакцією Закону України від 10 квітня 1992 р.

<Про оренду майна державних підприємств то організацій>.

!!171

Майно, що передається в оренду, може використовуватися

орендарем для здійснення як підприємницької (виробництво

продукції, виконання робіт, надання послуг, заняття торгів-

лею), так і іншої (задоволення лікувально-оздоровчих, про-

світницьких, культурно-спортивних потреб тощо) діяльності.

Законодавство про оренду є одним з правових інститутів

господарського законодавства України. Відносини щодо

оренди державного майна регулюються, в першу чергу, За-

коном України <Про оренду державного майна>, особливість

якого полягає в тому, що він регулює дві групи відносин:

- організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду

майна державних підприємств, їх структурних підрозділів;

- майнові відносини між орендодавцями та орендарями

щодо господарського використання державного майна.

Зазначений закон, незважаючи на його назву, має універ-

сальний характер, оскільки його положеннями (якщо Інше

не передбачено законодавством та договором оренди) може

регулюватися оренда майна Інших форм власності (приват-

ної та колективної).

Важливе значення для регулювання орендних відносин ма-

ють й інші акти законодавства України: Цивільний кодекс

(Глава 25 <Майновий найом>); Декрети Кабінету міністрів

України від 29 грудня 1992 р. № 17-92 <Про укладення дого-

ворів оренди приміщень підприємствами й організаціями

торгівлі, громадського харчування та сфери послуг> (*1), від 11

січня 1993 р. № 5-93 <Про впорядкування використання ад-

міністративних будинків і нежитлових приміщень, що пере-

бувають у державній власності"(*2), від 20 травня 1993 р. № 57-

93 <Про приватизацію цілісних майнових комплексів держав-

них підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в орен-

ду>(*3); постанова Кабінету міністрів України від 10 серпня 1995

р. № 629 <Про затвердження Методики оцінки вартості

об'єктів оренди. Порядку викупу орендарем оборотних мате-

ріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві

коштів та цінних паперів>(*4) та ряд інших нормативних актів.

(**1) Голос України, 1993, 12 січня.

(**2) Голос України, 1993, 23 січня.

(**3) Урядовий кур'єр, 1993, 8 червня.

(**4) Урядовий кур'єр, 1995, 28 вересня.

!!172

Закон <Про оренду державного майна> визначає, яке саме

майно може бути об'єктом оренди. В першу чергу об'єктами

оренди за цим законом є цілісні майнові комплекси держав-

них підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів,

дільниць). Закон (п. 1 ст.4) під цілісним майновим комплек-

сом розуміє господарський об'єкт з завершеним циклом

виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому дер-

жавою земельною ділянкою, на якій він розміщений, авто-

номними інженерними комунікаціями, системою енергопо-

стачання.

Оскільки майно підприємства, крім основних фондів, скла-

дають також оборотні кошти та інші цінності, законодав-

ством встановлений спеціальний порядок передачі їх орен-

дареві. Так, грошові кошти та цінні папери з урахуванням

дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець

надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансу-

вання Національного банку України. Надання орендареві в

кредит коштів та цінних паперів здійснюється на підставі

кредитного договору, який укладається одночасно з догово-

ром оренди. Строк надання кредиту не повинен перевищу-

вати строку дії договору оренди. У разі розірвання кредит-

ного договору, закінчення строку його дії або припинення

договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендо-

давцеві надані йому кошти та цінні папери.

Інші оборотні матеріальні засоби (тобто не грошові кошти

і не цінні папери) викуповуються орендарем згідно з дого-

вором купівлі-продажу, який укладається одночасно з дого-

вором оренди. Плата за придбані оборотні матеріальні засо-

би вноситься орендарем протягом 30 календарних днів з

моменту укладання договору. Створеному членами трудово-

го колективу господарському товариству орендодавець може

продати оборотні матеріальні засоби в кредит, за умови оп-

лати ним не менш як 30 відсотків їхньої вартості. При цьому

термін оплати оборотних матеріальних засобів не повинен

перевищувати одного року з дати укладення договору купівлі-

продажу. Розміри чергових внесків та строки їх сплати виз-

начаються в договорі купівлі-продажу.

Об'єктами оренди за Законом <Про оренду державного

майна> можуть також бути нерухоме майно (будівлі, споруди,

приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно

!!173

(машини, устаткування та інші облікові одиниці основних

засобів, нематеріальні активи, малоцінні та швидкозношу-

вальні предмети, виробничі запаси, незавершене будівницт-

во, готова продукція, незавершене капітальне будівництво

та інші цінності, що виділяються в самостійний об'єкт орен-

ди).

Разом з тим не можуть бути об'єктами оренди цілісні май-

нові комплекси державних підприємств, їх структурних

підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність,

передбачену частиною першою статті 4 Закону-України <Про

підприємництво>. Це діяльність, пов'язана з виготовленням

і реалізацією наркотичних засобів, військової зброї і боє-

припасів до неї, вибухових речовин, охороною об'єктів дер-

жавної власності, а також проведення ломбардних операцій.

Законодавчими актами України може бути доповнено пе-

релік державних підприємств, майнові комплекси яких не

можуть бути об'єктами оренди. Так, згідно з Декретом Кабі-

нету міністрів України від 31 грудня І992 р. № 26-92 <Про

перелік майнових комплексів державних підприємств, органі-

зацій, їх структурних підрозділів основного виробництва,

приватизація або передача в оренду яких не допускається>(*1)'

не допускається, зокрема, передача в оренду радіотелевізій-

них передавальних центрів та об'єктів, що становлять за-

гальнодержавну систему зв'язку; магістральних ліній елект-

ропередачі, магістральних трубопроводів; магістральних за-

лізниць, автомобільних шляхів державного значення, мет-

рополітенів; гідро- і атомних електростанцій; протирадіа-

ційних споруд тощо. Декретом також встановлено, що пе-

редача в оренду майнових комплексів чи відокремленого май-

на, які забезпечують діяльність Верховної Ради України,

Президента України, Кабінету міністрів України може про-

вадитися тільки з дозволу зазначених органів.

2. Сторони в договорі оренди

Суб'єктами оренди (сторонами в договорі оренди) є орен-

додавці та орендарі.

(**1) Урядовий кур 'єр, Ї993, 14 січня.

!!174

Орендодавцями (тобто органам> та організаціями, що пе-

редають майно в оренду) є:

- Фонд державного майна України, його регіональні

відділення та представництва - щодо цілісних майнових ком-

плексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухо-

мого майна, що є загальнодержавною власністю;

- органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Рес-

публіки Крим та місцевими Радами народних депутатів уп-

равляти майном - щодо майна, яке перебуває відповідно у

власності Автономної Республіки Крим або у комунальній

власності;

- державні підприємства - щодо окремого індивідуаль-

но визначеного майна, а з дозволу зазначених вище орен-

додавців - також щодо цілісних майнових комплексів, їх

структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухо-

мого майна.

Орендарями (тобто юридичними або фізичними особами,

яким майно передається в оренду) згідно з Законом <Про оренду

державного майна> можуть бути господарські товариства, ство-

рені членами трудового колективу державного підприємства,

його структурного підрозділу, інші юридичні особи та грома-

дяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав,

міжнародні організації та особи без громадянства.

При цьому фізична особа, яка бажає укласти договір оренди

державного майна, до його укладення зобов'язана зареєст-

руватись як суб'єкт підприємницької діяльності.

Особливістю чинного Закону України <Про оренду дер-

жавного майна> с те, що він не передбачає створення органі-

зації орендарів як майбутнього орендодавця. Відтепер після

прийняття рішення про оренду цілісного майнового комп-

лексу члени трудового колективу державного підприємства,

його структурного підрозділу засновують відповідно до чин-

ного законодавства господарське товариство.

Рішення трудового колективу про оренду цілісного май-

нового комплексу вважається прийнятим, якщо за нього про-

голосувало більше половини членів трудового колективу.

До реєстрації у встановленому порядку господарського

товариства кожен член трудового колективу державного

підприємства або його структурного підрозділу, цілісний

майновий комплекс якого передається в оренду, має право

!!175

вступити у зазначене господарське товариство на підставі

особистої заяви.

Створене членами трудового колективу господарське то-

вариство має переважне перед іншими фізичними та юри-

дичними особами право на укладення договору оренди май-

на того державного підприємства, структурного підрозділу,

де створене це товариство.

3. Порвдок укладення договору оренди  

Закон України <Про оренду державного майна> досить

детально регламентує процедуру укладення договору орен-

ди державного майна.

Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір

оренди майна державних підприємств, направляють заяву,

проект договору оренди, а також інші документи згідно з

переліком, шо визначається Фондом державного майна Ук-

раїни, відповідному орендодавцеві.

У разі оренди цілісного майнового комплексу орендода-

вець у п'ятиденний термін після дати реєстрації одержаної

заяви, надсилає копії проекту договору та інших матеріалів

до органу, уповноваженого управляти відповідним держав-

ним майном для дачі висновків щодо можливості оренди та

умов договору оренди.

У тих випадках, якщо:

- підприємство, його структурний підрозділ, щодо цілісно-

го майнового комплексу якого надійшла заява про оренду,

або ініціатор укладення договору оренди згідно з законодав-

ством займають монопольне становище на ринку;

- внаслідок укладення договору оренди підприємець або

група підприємців можуть зайняти монопольне становище

на ринку;

- сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації

товарів (робіт, послуг), що належать об'єкту оренди та ініціа-

торові укладення договору оренди, перевищують показники,

визначені законодавством, - копії проекту договору оренди

та інших отриманих документів орендодавець надсилає та-

кож до органу Антимонопольного комітету України.

Орган, уповноважений управляти відповідним державним

майном, орган Антимонопольного комітету України розг-

!!176

лядають надіслані орендодавцем копії документів і протя-

гом п'ятнадцяти днів надсилають орендодавцеві висновки

щодо можливості оренди та умов договору оренди. У разі

неодержання орендодавцем висновків у встановлений термін

укладення договору оренди вважається з зазначеними орга-

нами погодженим.

Орендодавець протягом п'яти днів після закінчення термі-

ну погодження умов договору оренди дає згоду або відмов-

ляє в укладенні договору оренди державного майна і по-

відомляє про це заявника та орган, уповноважений управ-

ляти майном, і орган Антимонопольного комітету України.

Більш простим є порядок укладення договору оренди не-

рухомого та іншого окремого індивідуально визначеного май-

на. Заява про оренду цього майна не потребує узгодження з

органом, уповноваженим управляти державним майном і

органом Антимонопольного комітету України, тому у таких

випадках орендодавець повинен протягом п'ятнадцяти днів

після дати реєстрації заяви дати згоду або відмовити в укла-

денні договору оренди і повідомити про це заявника.

Закон <Про оренду державного майна> містить приблизний

перелік підстав відмови у передачі в оренду об'єктів. Це, зокрема:

- прийняття рішення компетентним органом про прива-

тизацію цих об'єктів;

- включення об'єкту до переліку підприємств, що потре-

бують залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Ка-

бінету міністрів України чи місцевих органів влади;

- відсутність згоди органу Антимонопольного комітету Ук-

раїни на оренду;

- відсутність згоди органу, уповноваженого управляти

відповідним майном, на виділення структурного підрозділу;

- інші підстави, передбачені законами та постановами Вер-

ховної Ради України.

Надаючи пріоритетне право на укладення договору оренди

створеному трудовим колективом державного підприємства

господарському товариству, законодавством передбачено, що

укладення договору оренди з іншими фізичними та юридич-

ними особами можливе лише за умови відсутності заяви гос-

подарського товариства впродовж двадцяти днів з дня на-

правлення їм повідомлення про намір орендувати цілісний

майновий комплекс підприємства, структурного підрозділу.

!!177

У разі відмови в укладенні договору оренди, а також нео-

держання відповіді у встановлений термін заінтересовані

особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до

суду чи арбітражного суду.

4. Умови договору оренди

Надаючи важливого значення змісту договору оренди дер-

жавного майна, законодавець спеціально визначив істотні

умови договору, тобто ті, що мають юридичне значення, тобто

впливають на формування і суть правовідносин, що вини-

кають з даного договору. Значення визначення істотних умов

полягає в тому, їдо в разі недосягнення сторонами домовле-

ності хоча б по одній з істотних умов договору такий договір

не вважається укладеним.

Відповідно до статті 10 Закону <Про оренду державного

майна> істотними умовами договору оренди с:

- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її

індексації). Оцінка об'єкта оренди здійснюється за Методи-

кою оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженою постано-

вою Кабінету міністрів України від 10 серпня 1995 р № 629.

Зазначена Методика передбачає особливості оцінки вартості

цілісного майнового комплексу (при цьому обов'язковим є

проведення повної інвентаризації відповідно до Положення

про інвентаризацію майна державних підприємств, що при-

яатизуються, а також майна державних підприємств та органі-

зацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою

Кабінету міністрів України від 2 березня 1993 р. № 158 (*1)); оці-

нки вартості будівель, споруд, приміщень, яка проводиться

експертним шляхом відповідно до Порядку проведення екс-

пертної оцінки при передачі в оренду державного майна, що

затверджується Фондом державного майна України, та оцін-

ки вартості іншого окремого індивідуально визначеного май-

на, яка проводиться з урахуванням вимог розділу ІV Методи-

ки оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої поста-

повою Кабінету міністрів України від 18 січня 1995 р. № 36 (*2)

(**1) Урядовий кур'єр, 1993, 8 квітня.

(**2) Урядовий кур'єр, 1995, 24 січня.

!!178

- термін, на який укладається договір оренди, визначається

за погодженням сторін. В разі відсутності заяви однієї із

сторін про припинення або зміну договору після закінчення

його строку він вважається продовженим на той самий термін

і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після

закінчення терміну договору оренди орендар, який належ-

ним чином виконував свої обов'язки, має переважне право,

за інших рівних умов, на продовження договору оренди па

новий термін,

- орендна плата з урахуванням її індексації є платежем,

який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків

господарської діяльності, але не більше п'яти відсотків від

вартості орендованого майна. Методика розрахунку, граничні

розміри та порядок використання орендної плати визначаю-

ться Кабінетом міністрів України. Строки внесення оренд-

ної плати визначаються в договорі.

Орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій

формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орен-

даря орендна плата за згодою сторін може встановлюватись

у натуральній або грошово-натуральній формі.

Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням

сторін, а також на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і

тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими

актами України.

Орендар має право вимагати відповідного зменшення орен-

дної плати, якщо з незалежних від нього обставин змінили-

ся умеви господарювання, передбачені договором, або Істотно

погіршився стан об'єкта оренди.

Порядок використання амортизаційних відрахувань. Амор-

тизацшні відрахування на орендоване майно залишаються у

розпорядженні орендаря і використовуються на відновлен-

ня орендованих основних фондів. Право власності на май-

но, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відра-

хувань, належить власнику орендованого майна, якщо інше

не передбачено договором оренди.

Відновлення орендованого майна та умови його повернення.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його

дії та відмови від його продовження або банкрутства орен-

даря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди

на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар до-

!!179

пустив погіршення стану орендованого майна або його за-

гибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки,

якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися

не з його вини.

Орендар вправі залишити за собою проведені ним поліп-

шення орендованого майна, здійснені за рахунок власних

коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без

заподіяння йому шкоди.

Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за зго-

дою орендодавця поліпшення орендованого майна, які не-

можливо відокремити від майна без заподіяння йому шко-

ди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазна-

чені кошти, якщо інше не визначено договором оренди.

Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орен-

дарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без

шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Виконання зобов'язань за договором оренди має здійсню-

ватись відповідно до загальних вимог, встановлених Циві-

льним кодексом щодо виконання договорів.

Орендодавець зобов'язаний:

- передати об'єкт оренди орендареві у строки і на умо-

вах, визначених у договорі оренди. У разі порушення цього

зобов'язання орендар має право вимагати від орендодавця

передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затри-

манням передачі, або відмовитись від договору і вимагати

відшкодування збитків, завданих йому невиконанням до-

говору оренди;

- провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого

в оренду майна, якщо інше не передбачено законом або до-

говором.

За договором оренди орендаря може бути зобов'язано ви-

користовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням

відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства,

майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в

обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орен-

дар також зобов'язаний:

-використовувати та зберігати орендоване майно відпо-

відно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псу-

ванню;

- вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.

!!180

Договором оренди можуть бути встановлені й інші обо-

в'язки сторін:

- відповідальність сторін за невиконання обов'язків за до-

говором оренди, в тому числі за зміну або розірвання дого-

вору в односторонньому порядку, встановлена законодав-

чими актами України, а також конкретними укладеними до-

говорами оренди;

- страхування орендарем взятого ним в оренду майна

здійснюється відповідно до законодавства України про стра-

хування.

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передба-

чені й інші умови.

Умови договору оренди є чинними на весь строк дії догово-

ру і у випадках, коли після його укладення законодавством

встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

5. Припинення договору оренди

Стаття 26 Закону України <Про оренду державного май-

на> містить норму, згідно з якою одностороння відмова від

договору оренди не допускається.

Разом з тим законом встановлено вичерпний перелік

підстав припинення договору оренди. Такими підставами

закон визнає:

- закінчення строку, на який було укладено договір оренди;

- приватизацію об'єкта оренди орендарем (за участю орен-

даря). В разі переходу права власності на орендоване майно

до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового

власника;

- банкрутство орендаря;

- загибель об'єкта оренди.

Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін.

На вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достро-

ково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі

невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав,

передбачених законодавчими актами України.

Так, відповідно до статті 269 Цивільного кодексу достро-

кове розірвання договору на вимогу наймодавця шляхом

пред'явлення позову в суді, арбітражному суді можливо в

тих випадках, якщо наймач:

!!180

1) користується майном не відповідно до договору або

призначення майна;

2) навмисне або з необережності погіршує стан майна;

3) не вніс плати протягом трьох місяців з дня закінчення

строку платежу;

4) не зробить капітального ремонту в тих випадках, коли

за законом або за договором капітальний ремонт лежить на

обов'язку наймача.

Дострокове розірвання договору на вимогу наймача (ст.270

Цивільного кодексу) можливе шляхом пред'явлення позову

до суду, арбітражного суду:

1) якщо наймодавець не робить капітального ремонту, що

лежить до його обов'язку;

2) якщо майно в силу обставин, за які наймач не відпові-

дає, виявиться в стані, непридатному для користування.

Згідно з Декретом Кабінету міністрів України від ІІ січня

1993 р. № 5-93 <Про впорядкування використання адмініст-

ративних будинків і нежитлових приміщень, що перебува-

ють у державній власності> договори найму (оренди) з ко-

ристувачами будинків і приміщень, що є у державній влас-

ності та належать підприємствам, установам і організаціям

на праві повного господарського відання або оперативного

управління, вважаються розірваними з моменту прийняття

Кабінетом міністрів України рішення про розміщення в них

центральних державних органів, дипломатичних представ-

ництв і консульств іноземних держав.

6. Проблеми правового регулювання лізингових

операцій в Україні

Лізинг (від англійського leaze - оренда), як одна з прогре-

сивних форм забезпечення товаровиробників засобами ви-

робництва, є порівняно новим видом підприємницької діяль-

ності для нашої господарської системи. Як одна з різновид-

ностей оренди, лізингові операції на Заході почали інтен-

сивно розвиватися в період після другої світової війни (США,

Європа, Японія).

Сьогодні вони стали невід'ємною частиною економіки в

більшості промислове розвинених країн та країн, що розви-

ваються.

!!182

Спрямованість курсу української держави на дійсне ре-

формування економіки і побудову розвиненої ринкової гос-

подарської системи дає підстави сподіватися на те, що зав-

дяки науково обгрунтованій технічній та економічній (в т.ч.

фінансово-інвестиційній та податковій) політиці співвідно-

шення між господарюючими суб'єктами виробничої та не-

виробничої сфер в недалекому майбутньому зміниться на

користь товаровиробників. Умови ж господарювання, що

склалися протягом останніх років, об'єктивно не сприяли

оновленню парку машин, обладнання, устаткування та інших

основних засобів.

Отже, для того, щоб досягти рівня промислове розвине-

них країн в умовах жорсткої конкуренції, українські товаро-

виробники змушені будуть оснащувати своє виробництво су-

часними засобами виробництва, в тому числі виготовле-

ними за межами України. В цьому випадку саме лізинг може

відіграти роль прогресивної форми матеріально-технічного

забезпечення таких товаровиробників, особливо так званого

<малого> бізнесу.

Такий висновок грунтується на тому, що лізингові опе-

рації мають суттєву в нинішніх умовах перевагу перед інши-

ми формами матеріально-технічного забезпечення, що ви-

користовуються в Україні. Ця перевага полягає в тому, що

лізингові операції вимагають від товаровиробника набагато

менших фінансових затрат, пов'язаних з придбанням у во-

лодіння та користування обладнання, устаткування, будівель-

них машин і механізмів, транспортних засобів та інших пред-

метів лізингу, ніж якби зазначені основні засоби набувалися

шляхом укладання договорів куплі-продажу безпосередньо

між виробником та споживачем. Невисокі витрати (у виг-

ляді орендної плати) несе товаровиробник і під час експлуа-

тації орендованого майна, а остаточний розрахунок за пред-

мети лізингу у разі придбання їх у власність товаровиробни-

ка чи в його повне господарське відання проводиться з ура-

хуванням уже сплаченої у вигляді орендної плати частини

вартості майна, що орендувалося.

Не дивлячись на ці та інші переваги, лізингові операці ще

не набули поширення в практиці господарюючих суб'єктів

України. Такий стан речей пояснюється багатьма причина-

ми: організаційними (відсутністю лізингових компаній або

!!183

інших підприємств, для яких лізинг був би головним видом

статутної підприємницької діяльності), економічними (зро-

стаючими інфляційними процесами, за яких придбання пред-

метів лізингу і наступна їх оренда з поверненням орендо-

давцю часток його затрат протягом значного періоду є еко-

номічно невигідною, а часто і збитковою діяльністю для

орендодавця; спадом виробництва, порушенням господарсь-

ких зв'язків, що ускладнює для товаровиробника-орендаря

як процес придбання сировини для виробництва готової

продукції, так і процес реалізації останньої із-за незнання

ринку збуту та його кон'юнктури), історичними (існуван-

ням протягом десятків років централізованого державного

розподілу засобів виробництва, як правило, за рахунок бюд-

жетного фінансування та кредитів).

Однією з причин повільного запровадження лізингу в

нашій державі є відсутність правових норм, покликаних ре-

гулювати ці суспільні відносини. Це стримує від здійснен-

ня лізингових операцій тих суб'єктів підприємництва, які

вже сьогодні прагнуть і здатні ними займатися. Щоправда,

в статті 3 Закону України від 20 березня 1991 р. <Про бан-

ки і банківську діяльність> зазначається, що банки можуть

виконувати, зокрема, таку банківську операцію як прид-

бання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх

в оренду (лізинг).

Деякі основні положення щодо регулювання лізингу

містяться в нормах Цивільного кодексу України, що регу-

люють відносини майнового найму (ст. 256-272) та в За-

коні України від 14 березня 1995 р. <Про оренду державного

майна>. Проте зазначені норми не враховують (отже і не

врегульовують) особливостей здійснення лізингових операцій

в їх різновидах, вироблених господарською практикою еко-

номічно розвинених держав.

Прогалини в правовому регулюванні лізингових операцій

деякою мірою заповнив Закон України від 28 грудня 1994 р.

<Про оподаткування прибутку підприємств> (*1) в якому вміщено

визначення понять <лізингова операція>, <оперативна орен-

да (лізинг)>, <фінансова оренда (лізинг)>. Під орендною (лі-

(**1)  Голос України, І995, 14 лютого.

!!184

зинговою) операцією цей Закон розуміє господарську опе-

рацію суб'єкта підприємницької діяльності (орендодавця),

що передбачає передачу права користування матеріальними

цінностями іншому суб'єкту підприємницької діяльності

(орендатору) на платній основі та на визначений строк. При

цьому об'єктом орендних відносин є матеріальні цінності,

що входять до складу основних засобів (фондів), крім тих

первинна вартість яких повністю погашається протягом од-

ного виробничого циклу.

В світовій практиці поняттям лізингу охоплюються різно-

манітні угоди, починаючи від простого надання устаткуван-

ня для використання протягом нетривалого часу (1-2 років)

до встановлення складного комплексу тривалих взаємовід-

носин (фінансових, організаційно-технічних, економічних,

правових тощо).

Всі лізингові операції можна поділити на два принципово

відмінні види: лізинг з неповною окупністю (ЛНО) і лізинг з

повною окупністю (ЛПО).(*1)

До ЛНО відносяться всі угоди, в яких витрати орендодавця,

пов'язані з придбанням майна, що здається в оренду, не

відшкодовуються повністю протягом так званого початково-

го строку оренди. Цей вид лізингу характеризується тим що:

- орендодавець не розраховує амортизувати всі витрати

за рахунок надходжень від одного орендаря;

- строки дії договору не охоплюють терміну фактичного

зносу майна;

- ризик псування або втрати майна несе в основному орен-

додавець;

- по закінченню строку дії договору майно, як правило,

повертається орендодавцеві, який потім продає його або здає

в оренду іншому орендареві;

- ставки орендної плати при ЛНО вищі, ніж при ЛПО.

В іноземній літературі лізинг з неповною окупністю зви-

чайно називається оперативним лізингом.

На відміну від нього лізинг з повною окупністю називається

фінансовим лізингом (іноді вживається термін <інвестиційний

(**1) Див.; Евстратов А. Лизинговьіе операции в зарубежной коммерции

//Материально-техническое снабжение, 1990. № 1, с.91.

!!185

лізинг>(*1). Переважну кількість лізингових угод в світовій і

господарській діяльності складає саме ця форма оренди, яку

іноді розглядають як рівноцінну з наданням орендареві дов-

гострокового кредиту (*2).

В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях

беруть участь три суб'єкти:

- виробник або продавець устаткування, який уклавши

угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності

(право повного господарського відання) на зазначене устат-

кування;

- орендодавець (лізингова компанія), який укладає до-

говір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає влас-

ником устаткування;

- орендар, який отримує майно у володіння та користу-

вання і здійснює орендні платежі.

Це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її

проведення лізингова операція, яка повністю фінансується

орендодавцем і тому називається прямою лізинговою опе-

рацією (прямим лізингом). Разом з тим у комерційній прак-

тиці використовується непрямий лізинг, при якому до кола

суб'єктів, що беруть участь у такій операції, залучається банк,

що фінансує угоду. З урахуванням економічної ситуації в

Україні можна було б запропонувати дві схеми здійснення

непрямих лізингових операцій. За першою банк надає лізин-

говій компанії кредит на придбання устаткування під заста-

ву цього устаткування, а лізингова компанія, здавши устат-

кування в оренду, сплачує банку кредит і проценти за кори-

стування ним за рахунок отриманої від орендаря орендної

плати. За другою схемою банк сам купує устаткування (стає

його впасником), за допомогою лізингової компанії здає його

в оренду і отримує орендні платежі. Роль лізингової ком-

панії зводиться до обслуговування цієї операції. При цьому

можливе укладання договору про сумісну діяльність між бан-

ком та лізинговою компанією.

(**1) Див., напр.: Квас А., Лучная О. Инвестиционный лизинг: пути

преодоления депресспи//Україна Busіness, 1994, № 15, 16.

(**2) Див.: Мозговой О. Н. Лизинговьіе операции в международной тор-

говлае. К., 1991, с.8.

!!186

Серед численних видів лізингу, відомих комерційній прак-

тиці, (*1) можна виділити лізингові операції, що здійснюються

без участі банку та лізингової компанії. Орендодавцем май-

на, що передається по лізингу, є сам товаровиробник. Особ-

ливістю такого виду лізингу, яка відрізняє його від передба-

ченої п.5 ст.24 Закону <Про підприємства в Україні> постав-

ки в кредит із сплатою покупцем процентів за користування

цим кредитом, є те, що право власності (право повного гос-

подарського відання) на устаткування у разі двостороннього

лізингу залишається за товаровиробником-орендодавцем, тоді

як при поставці продукції в кредит право власності (право

повного господарського відання) переходить до покупця за

правилами статті 128 Цивільного кодексу.

Зрозуміло, що цей фактор є визначальним при обранні

найбільш доцільної форми передачі майна підприємством-

товаровиробником. Додамо, що Закон <Про підприємства в

Україні> (п.5 ст.10) закріплює право підприємства здавати в

оренду належні йому будинки, споруди, устаткування, транс-

портні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні

цінності. Пункт 2 ст.22 цього ж Закону не обмежує переліку

угод, на основі яких підприємство здійснює реалізацію своєї

продукції.

Певний інтерес з точки зору перспектив застосування в

господарській практиці України становить так званий пово-

ротний лізинг (lease back). У разі виникнення потреби в гро-

шових коштах (наприклад, для повернення отриманого для

придбання устаткування кредиту і процентів по ньому)

підприємство-володілець устаткування може продати його

лізинговій компанії з тим, щоб потім взяти це устаткування

п оренду. Як правило, предметом такого виду лізингу є ус-

таткування, що певний час експлуатувалося.

Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства -

орендарів, так і лізингові компанії, уявляється компенсацій-

ний лізинг. При цьому виді лізингу орендар поставляє орен-

додавцеві частину продукції, що виробляється на орендо-

ваному устаткуванні. Заміна орендних платежів у грошовій

(**1) Див. напр.: Внукова Н. Лизинг й его осо6енности.//UBN. -1994. ~

№33.

!!187

формі розрахунками виробленою продукцією особливо при-

ваблива при міжнародному лізингу для товаровиробників,

що не мають валютних коштів для розрахунків з Іноземним

орендодавцем або для придбання імпортного обладнання у

інофірми-виробника. Та й для орендодавців України в умо-

вах інфляції часто вигідніше отримувати орендну плату не

знецінюваними карбованцями, а готовою продукцією (то-

варами). До речі, законодавство України про оренду таку

форму розрахунків допускає.

Незалежно від виду лізингових операцій, кількості їх учас-

ників, організаційно-технічних та інших ознак загальним для

них є певний вид зобов'язань, що виникають при здійсненні

лізингових операцій. Це, як вже зазначалося, зобов'язання,

виникають з договору майнового найму. Саме вони мають

бути кістяком правового інституту лізингу.

Проблема правового регулювання лізингу в зв'язку з його

особливостями, розглянутими вище, навряд чи зможе бути

вирішена шляхом застосування існуючих норм Цивільного

кодексу та законодавчих актів про оренду, тому в процесі

розроблення Господарського (Торгового) кодексу до нього

доцільно було б включити кілька спеціальних статей, при-

свячених правовому регулюванню лізингу. У разі відмови

законодавця від прийняття зазначеного кодексу норми про

лізинг можуть бути вміщені до нового Цивільного кодексу.

Однак, реалізація запропонованих змін до законодавства є

лише першим кроком до створення належної правової бази

лізингу, який не можна зводити до звичайного договору

майнового найму.

Лізингові операції являють собою певний комплекс органі-

заційних, фінансових та майнових відносин, 'що вимагають

відповідного їм комплексного нормативного регулювання.

Таке регулювання доцільно було б здійснювати шляхом прий-

няття Закону України <Про лізинг>, який визначав би за-

гальні правові, економічні та організаційні засади здійснен-

ня лізингових операцій громадянами та юридичними особа-

ми на території України.

В зазначеному законі доцільно було б передбачити статті,

що містять загальне поняття лізингу та визначають особли-

вості його окремих видів (фінансового, оперативного, пово-

ротного, компенсаційного); окрему статтю, в якій були б.

!!188                                                    

перераховані терміни, що найчастіше вживаються в прак-

тиці лізингових операцій (груповий лізинг, дійсний лізинг,

лізинг з повним набором послуг, чистий лізинг, генераль-

ний лізинг тощо), та розкривався 6 їхній зміст; статті, що

визначають основні права та обов'язки сторін лізингового

договору, а також їх відповідальність за порушення договір-

них зобов'язань.

Враховуючи, що при здійсненні лізингових операцій не

виключена можливість участі в них користувачів, платосп-

роможність яких може викликати сумніви, в Законі бажано

закріпити додаткові способи забезпечення належного вико-

нання зобов'язань які б надійно захищали інтереси орендо-

давців: поруку, банківські гарантії, страхування комерцій-

ного ризику тощо.

З метою зацікавлення суб'єктів підприємницької діяльності

- орендодавців в законі слід було б передбачити пільговий

режим щодо оподаткування лізингових операцій.

Про те, наскільки актуальними є фінансові та податкові

аспекти лізингу, свідчить досвід законодавчої діяльності США

(там питання лізингу врегульовані, зокрема, в Законі про

податки на економічне відновлення 1981 р. тав Законі про

податкову реформу 1986 р.), а також Англії, де найбільш

повно питання лізингу врегульовані в Законі про фінанси

1980 р.

При підготовці проекту Закону <Про лізинг> мають бути

враховані основні положення Конвенції про міжнародний

фінансовий лізинг, прийнятої на дипломатичній конференції

в Оттаві в травні 1988 р.