Розділ ІХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

1. Поняття та форми власності в економіці України,

Право власності

Власність як науковий термін вживається вдвох аспектах:

в економічному і в юридичному. В економічному - це при-

своєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності

наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці

державі, окремим колективам чи індивідам. Належність (при-

своєння) в даному випадку означає відношення суб'єкта

присвоєння до певних матеріальних благ, як до своїх, і, відпо-

відно, відношення до них усіх інших осіб, як до чужих. Це

матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який ха-

рактеризує відношення людей до речі. Інший аспект при-

своєння матеріальних благ - це суспільні відносини влас-

ності, які характеризують відносини між людьми, шо грун-

туються на розмежуванні <мого> І <чужого>. Суть його поля-

гає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших

суб'єктів від речі або. Інакше кажучи, в недопущенні ство-

рення будь-яких перешкод власнику в здійсненні пануван-

ня над річчю з боку невласника.

Згідно зі статтею 2 Закону України <Про власність> власність

в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна,

державна. При цьому вперше в українському законодавстві '

встановлено, що всі форми власності є рівноправними.

Право власності. Економічні відносини власності отриму-

ють юридичне закріплення в праві власності, яке виникає

внаслідок правового регулювання зазначених економічних

відносин. Правове регулювання відносин власності є одним

з найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держа-

ви. За допомогою права держава регулює належність тих чи

інших об'єктів власності певному суб'єкту (громадянину,

колективу, державі), обсяг і зміст суб'єктивних повноважень

власника, порядок і форми їх реалізації стосовно різних

об'єктів; засоби і способи правової охорони відносин влас-

ності тощо.

!!109

Сукупність зазначених правових норм, що регулюють відно-

сини власності, становить право власності в об'єктивному ро-

зумінні, Суб'єктивне право класності визначається Законом

України <Про власність> та Цивільним кодексом як врегульо-

вані законом суспільні відносини щодо володіння, користу-

вання і розпорядження майном. Володіння - це закріплення

матеріальних благ за конкретними власниками - індивідами і

колективами, фактичне утримання речі у сфері господарюван-

ня цих осіб. Користування - це вилучення з речей їхніх корис-

них властивостей, які надають можливість задовольнити

відповідні потреби індивіда чи колективу. Розпорядження - це

визначення власником юридичної або фактичної долі речі.

Індивід або колектив здійснює володіння, користування і роз-

порядження речами (матеріальними благами) за своїм інтере-

сом незалежно від волі і бажання інших осіб.

Кожне із зазначених повноважень власник може передати

іншій особі, не втрачаючи при цьому права власності. Так,

при здаванні майна до камери схову володіння ним здійснює

охоронець: орендар володіє і користується зданим йому в

оренду чужим обладнанням: комісіонер володіє і розпоряд-

жається речами, зданими на комісію. Проте ні охоронець,

ні орендар, ні комісіонер власниками майна, що знаходить-

ся в їхньому володінні, не стають. Право власності продов-

жує належати тому, кому воно належало до здачі майна на

схов, в оренду чи на комісію.

З іншого боку, можливі й такі випадки, коли права воло-

діння, користування і розпорядження одночасно зосеред-

жуються в особи, яка не с власником майна (наприклад,

право власності на майно, закріплене за державним підприєм-

ством, належить державі, а не підприємству, яке ним во-

лодіє, користується і розпоряджається).

Способи виникнення в припинення права власності. Всі спо-

соби набуття права власності, зазначені в законодавстві, поді-

ляються на первісні і похідні.

Первісними визначаються такі способи, коли право влас-

ності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх

власників. До них належать, зокрема, створення нової речі

внаслідок виробничої діяльності, націоналізація, реквізиція,

конфіскація, вилучення безгосподарно утримуваного май-

на, безхазяйне майно, знахідка, скарб, безоглядна худоба.

!!110

Похідними визнаються такі способи набуття права влас-

ності, при яких право нового власника грунтується на праві

попереднього власника і виникає внаслідок волевиявлення

останнього. У всіх випадках похідного набуття права влас-

ності має місце правонаступництво, тобто перехід прав від

однієї особи до іншої. Найбільш поширений похідний спосіб

набуття права власності - передача речі по договору (по-

ставки, купівлі-продажу, дарування тощо).

Підстави припинення права власності поділяються на такі,

що залежать від волі власника (угоди щодо відчуження май-

на, повне споживання майна внаслідок користування ним),

і такі, що від неї не залежать (примусовий продаж чи при-

мусове вилучення майна згідно з законом, загибель майна

внаслідок стихійного лиха тощо).

Суб'єкти права власності. Суб'єктами права власності в Ук-

раїні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи

та держава. Суб'єктами права власності відповідно до ст.З За-

кону України <Про власність> можуть бути також інші держа-

ви, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні органі-

зації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Іноземні юридичні особи та громадяни можуть стати влас-

никами майна в Україні у випадках придбання об'єктів при-

ватизації (див. Закони України <Про приватизацію майна

державних підприємств> та <Про приватизацію невеликих

державних підприємств (малу приватизацію)>, а також внас-

лідок здійснення іноземних інвестицій у формах, визначе-

них Декретом Кабінету міністрів України <Про режим іно-

земного Інвестування>.

Для забезпечення здійснення підприємницької діяльності

законодавство допускає об'єднання майна, що є власністю

громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій

основі змішаних форм власності, в тому числі власності

спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян

інших держав.

2. Право державної власності

Державна власність, як і раніше, складає основу економі-

ки України. Навіть після проведення приватизації її питома

вага буде досить значною.

!!111

До державної власності в Україні належать загальнодер-

жавна, республіканська власність і власність адміністратив-

но-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в

особі Верховної Ради України, республіканської - Республі-

ка Крим, а суб'єктами права комунальної власності - ад-

міністративно-тєриторіальні одиниці в особі обласних, рай-

онних, міських, селищних, сільських Рад народних депу-

татів.

Згідно з чинним законодавством (Постанова Верховної

Ради Української РСР від 15 жовтня 1990 р. <Про управлін-

ня державним майном Української РСР>) повноваження з

управління державним майном, що є у загальнодержавній

власності, покладено на уряд - Кабінет міністрів України.

Кабінет міністрів України декретом від 15 грудня 1992 р.

<Про управління майном, що є у загальнодержавній влас-

ності> поклав здійснення функцій з управління зазначеним

майном на міністерства та інші підвідомчі Кабінету міністрів

України органи державної виконавчої влади. Як виняток,

функції з управління майном, що є у загальнодержавній влас-

ності, делеговано ряду корпорацій - <Укрбуд>, <Украгроп-

ромбуд>, <Укрмонтажспецбуд>, <Укрбудматеріали> та ін.

Органи, які здійснюють управління майном, що є загаль-

нодержавною власністю, реалізують надані їм повноважен-

ня таким чином:

- приймають рішення про створення, реорганізацію,

ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих

на загальнодержавній власності;

- затверджують статути (положення) таких підприємств,

контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'яз-

ку з порушенням статутів (положень);

- укладають і розривають контракти з керівниками

підприємств, установ і організацій, заснованих на загально-

державній власності;

- контролюють ефективність використання і збереження

закріпленого за підприємствами державного майна;

- дають згоду Фондові державного майна України на ство-

рення спільних підприємств будь-яких організаційно-пра-

вових форм, до статутного фонду яких передається майно,

що є загальнодержавною власністю;

!!112

- готують разом з відповідними місцевими Радами на-

родних депутатів висновки та пропозиції Кабінету міністрів

України щодо розмежування майна між загальнодержав-

ною, республіканською (Республіки Крим) і комунальною

власністю;

- беруть участь у підготовці та укладанні міжнародних

договорів України з питань загальнодержавної власності.

При здійсненні зазначених повноважень з управління май-

ном міністерствам та іншим органам державної виконавчої

влади заборонено пряме втручання в господарську діяльність

підприємств.

Виходячи з різного ступеня усуспільнення державного

майна, його значення для народу, держави, законодавство

відносить до об'єктів права загальнодержавної власності:

землю; майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради

України та утворюваних нею державних органів; майно

Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і

внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдину енергетичну сис-

тему; системи транспорту загального користування, зв'язку

та інформації, що мають загальнодержавне значення; кош-

ти державного бюджету; національний банк та його устано-

ви і створювані ними кредитні ресурси; республіканські ре-

зервні, страхові та інші фонди; майно вищих І середніх спеці-

альних навчальних закладів; майно державних підприємств;

об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що

становить матеріальну основу суверенітету України і забез-

печує її економічний та соціальний розвиток. У загально-

державній власності може перебувати також інше майно,

передане у власність України іншими державами, а також

юридичними особами і громадянами.

Управління комунальною власністю від імені населення

адміністративно-територіальних одиниць здійснюють

відповідні місцеві Ради народних депутатів, а також уповно-

важені ними державні органи - в межах, визначених Рада-

ми. Відповідно до Закону України від 27 березня 1992 р.

<Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіо-

нальне самоврядування> органи місцевого самоврядування

мають право:

- вносити пропозиції про передачу або продаж у кому-

нальну власність відповідних адміністративно-територіаль-

!!113

них одиниць підприємств (об'єднань>, організацій і уста-

нов, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що нале-

жать до державної та інших форм власності, якщо вони ма-

ють особливо важливе значення для забезпечення комуналь-

но-побутових і соціально-культурних потреб населення даної

території, функціонування місцевого господарства;

- передавати об'єкти комунальної власності у тимчасове

або постійне користування, оренду, продавати їх підприєм-

ствам (об'єднанням>, організаціям і установам, окремим гро-

мадянам та об'єднанням громадян відповідно до законів про

приватизацію, а також перерозподіляти об'єкти комуналь-

ної власності на договірній та конкурсній основі між влас-

ними підприємствами (об'єднаннями), організаціями і ус-

тановами;

- на переважне придбання приміщень, споруд, інших

об'єктів, розташованих на Їх території, якщо вони можуть

бути використані для забезпечення комунально-побутових

та соціально-культурних потреб населення, особливо най-

менш соціальне захищеної його частини;

- мати об'єкти комунальної власності за межами відповід-

них адміністративно-територіальних одиниць.

Перелік об'єктів права комунальної власності визначено в

ст.35 Закону України <Про власність>. До нього входить

майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворю-

ваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний

житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господар-

ства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здо-

ров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно

підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, сис-

теми зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване май-

но, передане відповідним підприємствам, установам, органі-

заціям; інше майно, необхідне для забезпечення економіч-

ного і соціального розвитку відповідної території. У кому-

нальній власності перебуває також майно, передане у

власність області, району чи іншої адміністративно-терито-

ріальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

У зв'язку з поділом державної власності на загальнодер-

жавну та комунальну Кабінетом міністрів України прийня-

то постанову від 5 листопада 1991 р. <Про розмежування

державного майна України між загальнодержавною (респуб-

!!114

ліканською) власністю і власністю адміністративно-терито-

ріальних одиниць (комунальною власністю)>, якою затвер-

джено перелік державного майна України, яке передається

до власності адміністративно-територіальних одиниць. По-

становою також встановлено порядок розмежування майна

між власністю областей, міст, районів та інших адміністра-

тивно-територіальних одиниць.

Слід зазначити, що процес розмежування майна не завер-

шено. Він проходить і сьогодні шляхом передачі окремих

об'єктів із загальнодержавної власності у комунальну

власність і навпаки (наприклад, постановою Кабінету

міністрів України від 5 червня 1993 р. № 422 прийнято про-

позицію про передачу майна, що перебуває у комунальній

власності, до загальнодержавної власності).

Передача майна у зазначених випадках здійснюється у

порядку, передбаченому постановою Ради міністрів УРСР

від 28 квітня 1980 р. № 285 <Про порядок передачі

підприємств, об'єднань, організацій, установ, будників і спо-

руд> з наступним повідомленням про цс органів державної

статистики, податкових і фінансових органів.

3. Право колективної власності

Колективна власність охоплює майно, що належить окре-

мим організаційно оформленим колективам громадян, а та-

кож інших колективних організацій.

Члени таких організацій об'єднують свою працю (підприєм-

ницьку діяльність) і свої кошти для досягнення певних цілей.

Вони безпосередньо або через створювані органи визнача-

ють порядок використання майна, управління ним та роз-

поділу доходів.

Колективна власність в економіці України, яка прийшла

на зміну традиційним колігоспно-кооперативній власності

га власності громадських організацій, набуває сьогодні іншого

характеру. Вона мас значні можливості для розпитку і може

бути використана протягом тривалого часу

Чинним законодавством значно розширено коло суб'єктів

колективної власності. Ст.20 Закону України <Про власність>

відносить до нього трудові колективи державних підприємств,

колективи орендарів, колективні підприємства, кооперати-

!!115

ви, акціонерні товариства, господарські товариства, госпо-

дарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та

інші громадські об'єднання, релігійні організації, що є юри-

дичними особами. Разом з тим, стосовно такого специфіч-

ного об'єкту права власності, як земля, коло суб'єктів обме-

жене колективними сільськогосподарськими підприємства-

ми.'сільськогосподарськими кооперативами, садівницьки-

ми товариствами, сільськогосподарськими акціонерними

товариствами.

Трудовий колектив державного підприємства може бути суб'-

єктом права колективної власності щодо частини чистого

прибутку державного підприємства, яка може передаватися

йому у випадках, передбачених статутом підприємства (п.З

ст. 18 Закону <Про підприємства в Україні>). Порядок роз-

поділу і використання цієї частини прибутку здійснюється

радою або зборами (конференцією) трудового колективу.

Колективу орендарів (організації орендарів) відповідно до

закону <Про власність> та Закону України від 10 квітня

1992 р. <Про оренду майна державних підприємств та органі-

зацій> належить право власності на виготовлену на основі

орендованого майна продукцію. Інше майно, набуте ство-

реним ним (нею) підприємством, господарським товари-

ством тощо, а також на доход (прибуток), одержаний орен-

дарем. Договором оренди може бути передбачено, що пра-

во власності на майно, придбане організацією орендарів за

рахунок амортизаційних відрахувань, також належить ко-

лективу орендарів. Власністю організації орендарів с також

ті поліпшення (здійснені без відома орендодавця), які мо-

жуть бути відокремлені від орендованого майна без заподі-

яння йому шкоди.

Організації орендарів компенсуються затрати, пов'язані з

поліпшенням орендованого майна за згодою орендодавця.

Обов'язок компенсувати затрати покладено законом па орен-

додавця, якщо інше не визначено в договорі оренди.

Слід розмежовувати право власності організації орендарів

і право повного господарського відання створеного нею

підприємства, товариства. Відповідно до ст.27 Закону <Про

оренду майна державних підприємств та організацій> ство-

рене організацією орендарів підприємство, товариство тощо

наділяється правом повною господарського відання щодо

!!116

орендованого майна (в межах, встановлених статутом

підприємства, товариства), виробленої продукції, іншого

майна, набутого внаслідок господарської діяльності та з інших

підстав, не заборонених законом.

Власність колективного підприємства. У власності колек-

тивного підприємства є вироблена продукція, одержані до-

ходи, а також інше майно, придбане на підставах, не забо-

ронених законом.

Відповідно до Закону <Про власність> (п.2 ст.23) у майні

колективного підприємства визначаються вклади його пра-

цівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного

підприємства визначається залежно від його трудової участі

в діяльності державного або орендного підприємства, а та-

кож участі у збільшенні майна колективного підприємства

після його створення.

На вклад працівника колективного підприємства нарахо-

вуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначаєть-

ся трудовим колективом, виходячи з результатів господар-

ської діяльності підприємства.

Працівникові, який припинив трудові відносини з підприєм-

ством, а також спадкоємцям померлого працівника випла-

чується вартість вкладу.

Окрему групу об'єктів права колективної власності скла-

дає майно, належне кооперативам (колгоспам). За своїм пра-

вовим режимом, до цієї групи відноситься майно споживчої

кооперації, а також майно колективних сільськогосподар-

ських підприємств.

Власність споживчої кооперації є однією з форм колек-

тивної власності. Вона складається з власності споживчих

товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і органі-

зацій та їх спільної власності. Власністю споживчих това-

риств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше

майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних

завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть на-

лежати будинки, споруди, устаткування, транспортні засо-

би, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до

цілей їх діяльності. Власність споживчих товариств ство-

рюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реа-

лізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої

діяльності, не забороненої чинним законодавством.

!!117

Об'єкти права власності колективного сільськогосподар-

ського підприємства визначені ст7 Закону України від 14

лютого 1992 р <Про колективне сільськогосподарське

підприємство> Об'єктами права власності такого підприєм-

ства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва,

грошові та майнові внески ного членів, вироблена ними про-

дукція, одержані доходи, майно, придбане на законних

підставах. Об'єктами права власності підприємства є також

частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств

га об'єднань, учасником яких є підприємство

До характерних особливостей права колективної власності

кооперативу (колгоспу) слід віднести визначення часток

(паїв) членів кооперативів (колгоспів) у майні що належить

кооперативу (колгоспу)

Так, кожний член споживчого товариства має свою частку

в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пай-

ового та інших внесків, а також нарахованих на них диві-

дендів (п. 1 ст.9 Закону України від 10 квітня 1992 р <Про

споживчу кооперацію>)

У колективному сільськогосподарському підприємстві його

члену щорічно нараховується частина прибутку залежно від

частки у пайовому фонді яку іа його бажанням може бути

виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому

фонді Ці відносини регулюються статутом підприємства

Пай є власністю члена колективного сільськогосподар-

ського підприємства, проте право розпоряджатися своїм паєм

за власним розсудом член підприємства набуває після при-

пинення членства в підприємстві Пай може успадковувати-

ся відповідно до цивільного законодавства України У разі

добровільного виходу і кооперативу (колгоспу) громадянин

має право виділення належної йому частки в майні коопе-

ративу (колгоспу) в натурі грошах або цінних паперах

Здійснюючи повноваження власника, колективне підприє-

мство самостійно володіє, користується і розпоряджається

належними йому об'єктами власності

Право колективної власності здійснюють загальні збори

членів підприємства збори уповноважених або створений

ними орган управління підприємства якому передано ок-

ремі функції по господарському управлінню колективним

майном Раюм і гим здійснити передачу належного колек-

!!118

тивному сільськогосподарському підприємству майна дер-

жавним, кооперативним та іншим підприємствам) організа-

ціям і громадянам можна лише за рішенням загальних зборів

членів підприємства або зборів уповноважених.

Майно споживчих товариств та Їх спілок може бути про-

дано, передано в оренду, надано в позичку і безоплатне тим-

часове користування членам споживчих товариств, держав-

ним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим ко-

лективам, окремим громадянам тільки за рішенням загаль-

них зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або

уповноважених ними органів.

При ліквідації кооперативу (колгоспу) майно, шо залиши-

лося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кре-

диторами, розподіляється між членами кооперативу (кол-

госпу). Це загальне правило конкретизоване, наприклад, в

ст. 18 Закону <Про споживчу кооперацію> та в ст.ЗЗ Закону

<Про колективне сільськогосподарське підприємство>.

Об'єктом права власності акціонерного товариства є май-

но, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в резуль-

таті його господарської діяльності, а також Інше майно, на-

буте на підставах, не заборонених законом.

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи,

організації, державні органи, працівники даного товариства,

а також інші громадяни, якщо інше не передбачено законо-

давчими актами України або статутом товариства.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні

юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути

засновниками та учасниками акціонерного товариства нарівні

з громадянами та юридичними особами України, крім ви-

падків, встановлених законодавчими актами України.

Слід мати на увазі, що Декретом Кабінету міністрів Украї-

ни від ЗІ грудня 1992 р. № 24-92 <Про впорядкування діяль-

ності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за

участю державних підприємств> зупинено дію частин 1 та 2

статті 3 Закону України <Про господарські товариства> в

частині права державних підприємств бути засновниками та

учасниками господарських товариств (у тому числі і акціо-

нерних).

Державне підприємство за спільним рішенням трудового

колективу і уповноваженого на те державного органу може

!!119

бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску

акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані

від продажу акцій, після покриття боргів державного підпри-

ємства надходять у відповідний бюджет.

Особливості створення відкритих акціонерних товариств

шляхом корпоратизації визначені Указом Президента Ук-

раїни від 15 червня 1993 р. <Про корпоратизацію

підприємств> та Положенням про корпоратизацію

підприємств, затвердженим постановою Кабінету міністрів

України від 5 липня 1993 р. № 508.

Об'єкти права власності господарського товариства визна-

чені, крім ст.26 закону <Про власність>, також ст. 12 Закону

<Про господарські товариства>, згідно з якою товариство є

власником майна, переданого йому засновниками і учасни-

ками у власність; продукції, виробленої товариством у ре-

зультаті господарської діяльності: одержаних доходів, а та-

кож іншого майна, набутого на підставах, не заборонених

законом.

Вкладами учасників та засновників господарського това-

риства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші

матеріальні цінності, цінні папери, права користування зем-

лею, водою та іншими природними ресурсами, будинками,

спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому

числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому

числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у карбованцях, складає частку учасника

та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів

визначається в установчих документах товариства, якщо інше

не передбачене законодавством України.

Об'єктом права власності господарського об'єднання

підприємств і організацій (асоціації, корпорації, концерну,

консорціуму тощо) є майно, добровільно передане йому

підприємствами й організаціями, а також набуте в резуль-

таті господарської діяльності та на інших підставах, не забо-

ронених законом.

Оскільки підприємства, які входять до складу зазначених

організаційних структур, зберігають права юридичної особи

і на них поширюється дія Закону <Про підприємства в Ук-

раїні>, їх майно не входить до складу об'єктів права влас-

ності господарського об'єднання. Проте, майно створених

!!120

об'єднанням підприємств є власністю об'єднання. Такі

підприємства можуть вийти зі складу об'єднання лише за

його згодою. Якщо діяльність господарського об'єднання

припиняється, майно, яке залишилося, розподіляється між

підприємствами та організаціями, що входили до нього.

Об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому

числі професійних спілок, благодійних та інших громадсь-

ких фондів, є кошти та інше майно, необхідне для здійснен-

ня їх статутної діяльності, в тому числі майно культурно-

освітнього та оздоровчого призначення, акції та інші цінні

папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробни-

чого призначення, обладнання, устаткування, транспортні

засоби та ін. Об'єднання громадян набуває право власності

на кошти та інше майно, передане йому засновниками, чле-

нами (учасниками) або державою, набуте від вступних та

членських внесків, пожертвуване громадянами, підприєм-

ствами, установами та організаціями, а також на майно, прид-

бане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не

заборонених законом.

З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстро-

вані об'єднання громадян можуть здійснювати необхідну

господарську та іншу комерційну діяльність шляхом ство-

рення госпрозрахункових установ та організацій зі статусом

юридичної особи, заснування підприємств у порядку, вста-

новленому законодавством. Громадські організації мають

право на майно та кошти, придбані в результаті господар-

ської та іншої комерційної діяльності створених ними госп-

розрахункових установ та організацій, заснованих

підприємств.

Право власності об'єднань громадян реалізують Їх вищі

статутні органи управління (загальні збори, конференції,

з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством Ук-

раїни та статутними документами.

Специфічний правовий режим чинним законодавством

встановлено щодо майна, належного політичним партіям та

організаціям. Зазначені об'єднання громадян можуть мати у

власності майно, необхідне виключно для забезпечення ви-

конання статутних функцій. Політичні партії, створювані

ними установи і організації не мають права засновувати

підприємства) крім засобів масової інформації, та займатися

!!121

господарською та іншою комерційною діяльністю за винят-

ком продажу суспільно-політичної літератури, інших про-

пагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною

символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій,

інших суспільно-політичних заходів. Законом України від

16 червня 1992 р. <Про об'єднання громадян> встановлено й

інші особливості правового режиму майна політичних партій,

зокрема, обмеження щодо одержання коштів та іншого майна

(ст.22 Закону).

Релігійні організації як суб'єкти права колективної влас-

ності володіють, користуються і розпоряджаються належ-

ним їм майном. В їх власності можуть бути будівлі, предме-

ти культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного

призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне

для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають

право власності на майно, придбане або створене ними за

рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, органі-

заціями або передане державою, а також придбане на інших

підставах, передбачених законом. Хоча релігійні організації

мають право відповідно до Закону України від 23 квітня

1991 р. <Про свободу совісті та релігійні організації> здійсню-

вати виробничу та господарську діяльність, питома вага такої

діяльності в економіці України незначна.

4. Право приватної власності

Приватна власність в Україні, як і в інших державах -

республіках колишнього СРСР, має незначну питому вагу в

економічному житті. І хоч у процесі приватизації вона буде

зростати, проте, враховуючи економічні та історичні умови

розвитку України, ця форма власності навряд чи матиме

найближчим часом вирішальне значення і зможе стати ос-

новою господарювання.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадя-

ни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Іноземні громадяни та особи без громадянства користу-

ються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на те-

риторії України майна нарівні з громадянами України, якщо

інше не передбачено законодавчими актами України. Так,

іноземним громадянам та особам без громадянства земельні

!!122

ділянки у власність не передаються (ч.З ст. 11 Закону <Про

власність>).

Основою створення і примноження власності громадян є

їх праця. Громадянин набуває права власності на доходи від

участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці,

підприємницької діяльності, вкладання коштів у кредитні

установи, акціонерні товариства, а також на майно одержа-

не внаслідок успадкування або укладення інших угод не за-

боронених законом.

Об'єктами права приватної власності є. жилі будинки, квар-

тири, предмети особистого користування, дачі, садові бу-

динки, предмети домашнього господарства, продуктивна і

робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній

ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транс-

портні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а

також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Склад, кількість І вартість майна, що може бути у власності

громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених за-

коном.

Відповідно до ст. 13 Закону <Про власність> Верховна Рада

України постановою від 17 червня 1992 р. <Про право влас-

ності на окремі види майна> затвердила перелік видів май-

на, що не може перебувати у власності громадян (зброя,

боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, вибухові

та бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні, силь-

нодіючі отруйні лікарські засоби та ін.), та встановила спеці-

альний порядок набуття права власності громадянами на

окремі види майна: мисливську зброю, об'єкти - пам'ятки

історії та культури, радіоактивні речовини.

Окрема стаття Закону <Про власність> присвячена праву

приватної власності громадян на землю. Відповідно до ст. 14

громадяни України мають право на одержання у власність

земельних ділянок для ведення селянського (фермерського)

господарства; ведення особистого підсобного господарства;

будівництва та обслуговування жилого будинку і господар-

ських будівель (присадибна ділянка); садівництва, дачного і

гаражного будівництва.

Майно може належати громадянам на праві спільної влас-

ності (сумісної чи часткової). Так, майно, придбане внаслі-

док спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною влас-

!!123

ністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між

ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян,

що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною част-

ковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою уго-

дою між ними. Розмір частки кожного визначається ступе-

нем його трудової участі.

Що ж стосується майна селянського (фермерського) гос-

подарства, правовий режим якого, крім ст. 18 Закону <Про

власність> визначається також ст. 16-19 Закону України <Про

селянське (фермерське) господарство> (в редакції закону від

24 червня 1993 р.), то воно належить особам, які об'єднали-

ся для ведення селянського (фермерського) господарства,

на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передба-

чене письмовою угодою між ними.

Важливим аспектом здійснення громадянами права при-

ватної власності є право використовувати належне їм майно

для ведення господарської та іншої не забороненої законом

діяльності.

5. Правовий режим майна державних підприємств.

Особливості правового режиму майна державних

бюджетних установ

Держава здійснює належні їй повноваження власника май-

на, що є державною власністю і закріплене за державним

підприємством, зокрема, у формі нормативно-правового

регулювання, зміст якого розкривається через категорію

правового режиму майна.

Під правовим режимом майна підприємства звичайно розу-

міють встановлені правовими нормами структуру цього май-

на, порядок його придбання (формування), використання і

вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

Майно державних підприємств поділяється на різні фонди,

тобто групи однорідних за економічними ознаками матеріаль-

них цінностей або грошових коштів, що мають спільне цільо-

ве призначення і підпорядковуються встановленому для кож-

ної з цих груп особливому правовому режиму. Закон <Про

підприємства в Україні> (п.1 ст.10) називає три таких групи -

основні фонди, оборотні кошти, а також інші цінності, вартість

яких відображається в самостійному балансі підприємства.

!!124

Основну і визначальну частину складають виробничі фонди

- майно, призначене для безпосереднього використання в

виробничому процесі. Залежно від 'їх ролі у цьому процесі та

від способу перенесення своєї вартості на продукцію вироб-

ничі фонди поділяються на основні та оборотні фонди (засоби).

Основні засоби підприємства - це сукупність матеріаль-

но-речових цінностей, що діють у натуральній формі протя-

гом тривалого часу. Погашення їх вартості здійснюється

шляхом віднесення зносу (амортизаційних відрахувань) за

затвердженими нормами на витрати виробництва, обігу про-

тягом терміну, за який первісна вартість повністю перено-

ситься на витрати виробництва та обігу.

До основних засобів належать будівлі, споруди, обладнан-

ня, транспортні засоби, продуктивна та робоча худоба, бага-

торічні насадження тощо.

Відповідно до Положення про організацію бухгалтерсько-

го обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою

Кабінету міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250 (з

наступними змінами і доповненнями) (*1), не належать до ос-

новних засобів та обліковуються на підприємствах як засоби

в обороті предмети терміном служби менше одного року

незалежно від їх вартості: предмети вартістю до 15 неопо-

датковуваних мінімумів доходів громадян за одиницю по ціні

придбання незалежно від терміну служби; спеціальні інстру-

менти і спеціальні пристосування незалежно від вартості,

спеціальний одяг і спеціальне взуття; форменний одяг; пред-

мети, призначені для видачі напрокат незалежно від вар-

гості та інше майно, зазначене п пункті 46 Положення.

Оборотні засоби (сировина, матеріали, паливо та інші пред-

мети праці) у відповідності до Закону України від 28 грудня

1994 р. <Про оподаткування прибутку підприємств кваліфі-

куються як матеріальні витрати (витрати на обслуговування

виробничого процесу), що відносяться на собівартість про-

дукції (робіт, послуг). Вони споживаються протягом одного

виробничого циклу, трансформуючись в виготовлену про-

дукцію (роботи, послуги).

(**1) ВР України, 1993, № 9, ст.186, № 11, ст.251; 1994, № 2, ст. 45,

№ 7, ст. 1'76.

!!125

Крім основних та оборотних засобів до виробничих фондів

підприємства можна віднести нематеріальні активи, у складі

яких відображаються придбані підприємством права корис-

тування землею, водою, іншими природними ресурсами,

промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами

промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні

майнові права. Погашення вартості нематеріальних активів

здійснюється щомісячно шляхом нарахування зносу, вихо-

дячи з їх первісної вартості та строку корисного викорис-

тання, але не більше як десять років, або строку діяльності

підприємства. Не нараховується знос на <ноу-хау>, гудвіли,

знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується в

процесі їх використання.

Основним повноваженням державного підприємства сто-

совно виробничих фондів є повноваження користування,

здійснюючи яке підприємство забезпечує раціональну органі-

зацію процесу виробництва. Підприємство зобов'язане до-

тримуватись встановлених державою або самим підприєм-

ством норм та нормативів; вести облік належних йому фондів;

закріпити за внутрішніми підрозділами виробничі фонди за-

собами бухгалтерського обліку; організувати і здійснювати

облік руху майна між своїми підрозділами; забезпечити ре-

монт та зберігання матеріальних цінностей, що відносяться

до виробничих фондів.

Щодо основних фондів підприємство зобов'язане прово-

дити амортизаційні відрахування від вартості цих фондів на

реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів,

обчислені за їх балансовою вартістю відповідно до встанов-

лених норм, включаючи прискорену амортизацію активної

їх частини.

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним зако-

нодавством та його статутом, має право продавати і переда-

вати іншим підприємствам, організаціям та установам, об-

мінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасо-

ве користування або в позику належні йому будинки, спо-

руди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сирови-

ну, та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з ба-

лансу. Водночас слід мати на увазі, що відчуження від дер-

жави засобів виробництва, що є державною власністю і за-

кріплені за державним підприємством, здійснюється ви-

!!126

ключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкур-

сом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом дер-

жавного майна України.

Державному підприємству також надано право, якщо

інше не передбачено чинним законодавством та його ста-

тутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати,

здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші

матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до

законодавчих актів України не можуть бути в їх власності.

Декретом Кабінету міністрів України від 15 грудня 1992 р.

№ 8-92 <Про управління майном, що є у загальнодержавній

власності> підприємства, що засновані на загальнодер-

жавній власності, позбавлені права передавати безоплат-

но громадянам засоби виробництва та інші матеріальні

цінност (*1).

Другу велику частину майна державного підприємства

складають спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і

безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва, а

слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним

законодавством або статутом підприємства. Використання

коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не до-

пускається.

Серед фондів підприємства, передусім, слід виділити ста-

тутний фонд, що являє собою сукупність вкладів (у грошо-

вому виразі) учасників (власників) у майно при створенні

підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах,

визначених установчими документами.

На відміну від законодавства про господарські товариства,

яким визначається мінімальний розмір статутного фонду та

порядок його формування як щодо господарських товариств

взагалі, так і щодо окремих їх видів (банків, інвестиційних

компаній та інвестиційних фондів), нормативні акти, що

регулюють діяльність державних підприємств (як, до речі, і

приватних та індивідуальних), не лише не визначають

мінімального розміру статутного фонду державного підприєм-

ства, але і взагалі не визнають його наявність обов'язковою

для даного виду підприємств.

(**1) Відомості Верховної Ради України, 1993, № 7, ст. 52.

!!127

Підприємство, якщо це передбачено законодавством, ство-

рює з прибутку резервний фонд для покриття непередбаче-

них втрат і збитків. Залишки невикористаних коштів цього

фонду переходять на наступний рік.

Відповідно до ст.21 Закону України від 14 жовтня 1992 р.

<Про охорону праці> на підприємствах створюються фонди

охорони праці. Формування цього фонду здійснюється в по-

рядку, встановленому Положенням про державний, галузеві,

регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці

підприємств, затвердженим постановою Кабінету міністрів

України від 7 жовтня 1993 року, та Інстукцією про порядок

перерахування, обліку та витрачання коштів державного,

галузевих, регіональних фондів охорони праці та фондів охо-

рони праці підприємств, затвердженою наказом Держнагля-

дохоронпраці і Мінфіну України від 25 січня 1994 року (за-

реєстровано у Мінюсті України ІІ лютого 1994 р.).

Кошти вказаного фонду використовуються тільки на ви-

конання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки

праці до нормативних вимог або підвищення Існуючого рівня

охорони праці на виробництві.

Підприємство може створювати резерв сумнівних боргів для

розрахунків з іншими підприємствами із віднесенням суми

резерву на результати фінансово-господарської діяльності.

Сумнівним боргом визнається дебіторська заборгованість

підприємства за відвантажену продукцію (виконані роботи,

надані послуги) у разі зарахування її до обсягу реалізації та

визначення за нею прибутку, яка не сплачена у встановлені

договором терміни і не забезпечена відповідними гарантія-

ми.

Резерв створюється на основі результатів інвентаризації

дебіторської заборгованості підприємства окремо за кожним

сумнівним боргом залежно від фінансового стану (плато-

спроможності) боржника і оцінки можливості погашення

боргу повністю або частково.

Крім зазначених, з метою рівномірного включення наступ-

них затрат до витрат виробництва та обігу звітного періоду,

підприємство може створювати й інші резерви: на наступну

виплату відпусток працівникам, включаючи відрахування на

державне соціальне страхування з цих сум; на ремонт ос-

новних засобів (у межах норм амортизаційних відрахувань

!!128

на їх повне відновлення); на виробничі затрати для підго-

товчих робіт на підприємствах промисловості з сезонним

виробництвом; наступні затрати для ремонту предметів про-

кату.

Майновим фондом особливого роду можна вважати при-

буток підприємства. Правовий режим прибутку державно-

го підприємства охоплює і поняття прибутку, порядок та

методи його нарахування; зобов'язання підприємства щодо

сплати податків з прибутку та механізм їх здійснення; пра-

ва підприємства щодо використання прибутку.

Прибуток (доход) є основним узагальнюючим показником

фінансових результатів господарської діяльності на всіх (в

тому числі і державних) підприємствах. Для цілей оподатку-

вання прибутку підприємств, а також організації бухгалтер-

ського обліку і звітності в законодавстві вживається термін

<балансовий прибуток>, під яким розуміють загальну суму

прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний

період, отриману як на території України, її континенталь-

ному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так

і за її межами, яка відображена в його балансі і включає

прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі

продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не

мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних

активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів

фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також при-

буток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також

від позареалізаційних операцій.

Для більшості підприємств переважну частку в балансово-

му прибутку становить прибуток від реалізації продукції

(робіт, послуг), тобто виручка від реалізації продукції (робіт,

послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) по-

датку на добавлену вартість (за винятком товарообмінних

операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита,

митного збору та інших обов'язкових зборів і платежів, ви-

значених чинним законодавством, а також на суму витрат,

що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт,

послуг).

Порядок використання прибутку визначає власник підпри-

ємства або уповноважений ним орган згідно з статутом

підприємства та чинним законодавством.

!!129

Державний вплив на вибір напрямів та обсягів викорис-

тання прибутку здійснюється через установлені нормативи,

податки, податкові пільги, а також економічні санкції відпо-

відно до законодавства України.

Особливий правовий режим встановлено щодо викорис-

тання державними підприємствами надходжень в іноземній

валюті. Відповідно до Декрету Кабінету міністрів України

від 19 лютого 1993 р. № 15-93 <Про тимчасовий порядок

використання надходжень в іноземній валюті> та Указу Пре-

зидента України від 22 серпня 1994 року <Про вдосконален-

ня валютного регулювання> встановлено обов'язковий про-

даж через уповноважені банки на міжбанківському валют-

ному ринку України 50% надходжень у валюті на рахунку

резидентів (за винятком валютних коштів, що не підлягають

обов'язковому продажу). Продаж зазначеної валюти

здійснюється в такому порядку: 10% (за ринковим курсом)

направляються в офіційні валютні резерви Національного

банку України; 30% (за офіційним курсом) - через

Міжвідомчий комітет з питань визначення пріоритетів ви-

користання валюти; 10% (за ринковим курсом) реалізують-

ся на міжбанківській валютній біржі.

Загалом порядок використання державними підприємства-

ми валютних коштів регламентується нормами валютного

законодавства України.

Майнові фонди державних бюджетних установ складаються

з основних засобів і матеріалів і належать їм на праві опера-

тивного управління. Обсяг 'їхніх прав значно вужчий порівня-

но з госпрозрахунковими підприємствами, оскільки вони

фінансуються з державного бюджету і, як правило, не зай-

маються виробничою чи іншою господарською діяльністю.

Сюди входять державні установи у сфері культури, охорони

здоров'я, освіти, адміністративного управління. Державні

бюджетні установи витрачають виділені їм кошти за бюд-

жетними кошторисами відповідно до призначення конкрет-

них цільових коштів. Якщо ж державним бюджетним уста-

новам (організаціям) дозволена певна господарча діяльність,

то доходами, отриманими від такої діяльності, вони розпо-

ряджаються самостійно.

!!130